46.Особливості розвитку сучасної української освіти.

У сучасній Україні система освіти безперервно розвивається, і для неї характерне постійне відновлення й саморозвиток. Особливо могутній інноваційний процес охопив українську систему освіти в 1980-1990-ті рр. Замість колишньої єдиної й однакової школи з'явилися гімназії, ліцеї, коледжі, школи різних профілів і напрямів. Відкрито міжнародні школи й університети, приватні школи і вищі навчальні заклади. Замість інститутів і спеціалізованих вищих училищ (військових, цивільної авіації, мистецтва) основні вищі навчальні заклади тепер здебільшого університети й академії.Середня освіта в Україні впродовж різних історичних епох і в XX ст. зокрема не мала постійного терміну і коливалася від 9-річної (1940 ~" 1950)> 10-річної (1950 - 1967, 1997 ~ І991)і 11-річної до 12-річної. За кордоном також змінюються терміни здобування повної середньої освіти, і в різних країнах вони неоднакові. Середня освіта є обов'язковою для того, щоб продовжити здобувати освіту у вищому навчальному закладі.

Початковий рівень вищої освіти в Україні, як і в багатьох інших країнах, можна здобути у спеціалізованому коледжі. Повну вищу освіту людина здобуває тільки після успішного закінчення вищого навчального закладу. За законом "Про освіту", до вищих навчальних закладів в Україні зараховують інститут, академію й університет.

Для реформування системи вищої освіти в Україні характерний пошук оптимальної відповідності між сформованими традиціями в українській вищій школі й новими віяннями, пов'язаними зі вступом у світовий освітній простір. На цьому шляху спостерігаємо кілька тенденцій.

Головна мета інноваційної освіти — збереження і розвиток творчого потенціалу людини. Проте сьогодні недостатньо творчості та проектування. Освіту потрібно сприйняти як загальнолюдську цінність. Для цього насамперед необхідно зробити так, щоб вона розвивала гармонійне мислення, побудоване на поєднанні внутрішньої свободи особистості та її соціальної відповідальності, а також терпимості до інакомислення.

Сьогодні мисляча людина зобов'язана спостерігати, аналізувати, вносити пропозиції, відповідати за ухвалені рішення й уміти долати конфлікти й суперечності. А для цього вона повинна мати культуру, багатокритерійну установку розв'язання завдань, а також розуміти, що ніхто не може претендувати на істину в останній інстанції і жодну теорію не можна вважати універсальною і вічною.Отже, головний принцип інноваційної освіти полягає в тому, що вона скерована на формування світогляду, основаного на багатокритерійності рішень, терпимості до інакомислення й відповідальності за свої дії.

Принцип розвитку — розвиток міждисциплінарних зв'язків, формування системи узагальнених понять — передбачає таку організацію інформаційного простору знань, яка дозволила б науці уникнути роздроблення й вузької спеціалізації.

І ще один принцип — принцип поліхромантичності мислення, або "бінокулярності інтелектуальної діяльності". Цільове призначення цього принципу подібне до призначення бінокулярного зору.

Мета державної політики в галузі освіти полягає у створенні умов для розвитку особистості і творчої самореалізації кожного громадянина України, виховання покоління людей, які будуть ефективно працювати і навчатися впродовж життя, зберігати й примножувати цінності національної культури і громадянського суспільства, розвивати й зміцнювати незалежну, демократичну та правову Державу як невід'ємну складову європейської та світової спільноти.

47.Назвіть галузі науки, в яких українські вчені мають світовий пріоритет.

НАН України стала одним з визначних наукових центрів, збагативши вітчизняну і світову науку цінними відкриттями й винаходами. Так, вчені-фізики здійснили ряд важливих досліджень в галузі теоретичної фізики, зокрема ядерної фізики, в галузі вивчення напівпровідників (германійові діоди і тріоди). Широко відомі праці О. І. Лейпунського в галузі фізики ядра. Праці М. М. Крилова і М. М. Боголюбова та їхніх учнів є видатним вкладом в галузі дослідження наближених методів математичного аналізу і теорії динамічних систем. Українські математики створили новий відділ математичної фізики — нелінійну механіку. Значним вкладом в науку є праці Г. Ф. Проскури з аерогідродинаміки та дослідження М. О. Лаврентьева з геометричної теорії функцій комплексної змінної та її застосування до гідродинаміки й аеродинаміки. В Інституті електротехніки академії вперше в СРСР була створена мала електронна обчислювальна машина, яка стала прототипом великої обчисл. машини, створеної в АН СРСР. В обчислювальному центрі академії створено спеціалізовану машину «Київ» і ряд інших обчислювальних машин.

Вчені АН УРСР мають досягнення в галузі генерування надвисоких частот сантиметрового і міліметрового діапазонів радіохвиль, що знайшли широке застосування в новітній техніці. Здійснено важливі дослідження по вивченню поширення радіохвиль ультракороткохвильового діапазону в топосфері. У післявоєнні роки вчені АН УРСР добилися значних успіхів у винайденні легуючих кольорових і рідких елементів.Вчені Академії наук УРСР розв'язали ряд практичних і теоретичних наукових питань в галузі історії, зокрема створено двотомний курс історії Української РСР. В Інституті літератури АН УРСР створено курс історії української літератури, видано твори класиків української літератури (Т. Шевченка, І. Франка, П. Мирного, Лесі Українки, П. Грабовського та ін.). Вчені Інституту мовознавства видали монографії про походження української мови, курс сучасної української літературної мови та її історії, ряд словників та ін.

Скарбницю світової науки збагатила ціла плеяда українських вчених. Серед них математики Д.О.Граве, М.М. Крилов, М.М. Боголюбов, Механік О.М. Данник, фізики К.Д.Синельников, Л.В. Шубников, геолог П.А. Тутповський, хіміки Л.В. Писаржевський, О.І. Бродський, А.В. Думанський, біологи і медики Д.К. Заболотний, О.О. Богомолець, В.П. Філатов, І.І. Шмальгаузен.

Однак низький рівень оплати праці науковців і викладачів, їх соціальна незахищеність знизили в суспільстві престижність їхньої праці, що позбавило багатьох талановитих молодих людей стимулів до занять науковою діяльністю. Тому багато вчених з України поїхали працювати за кордон, де вони, більш цінуються.

48.Охарактеризуйте сучасний стан розвитку української літератури.

Окрім діяспорної літератури в українське культурне життя повернулися і літературні традиції Розстріляного Відродження, еміграційного українського національно орієнтованого романтизму і західноукраїнської поезії 1920-х та 1930-х років. Іншими словами до України «повернулися» ті автори, імена яких в радянський період були синонімами політично лайливих визначень типу «буржуазний український націоналізм».Так до України на сторінках своїх книг повернувся ідейний лідер і натхненник поетичної школи пражан Євген Маланюк. Знайшли не тільки своїх читачів і шанувальників, але і дослідників і інші українські поети – Юрій Клен, Олена Теліга, Олег Ольжич. Цьому сприяла і Науково-дослідна фундація імені О. Ольжича, центр якої знаходиться в США. У Києві ж було організовано Видавництво імені О. Теліги. Ще одна характерна риса сучасного українського життя полягає у тому, що літературний процес протікає на декількох рівнях одночасно. Це і різні літературні організації, письменницькі товариства і спілки, клуби літераторів. Це і літературні журнали, часописи і газети, як старі, успадковуванні від радянського періоду, так і принципово нові, котрі виниклі в 1990-і роки. У цій сфері в українській літературі склалася ситуація схожа на ту, в якій опинилися і історичні дослідження.

До визначальних рис постмодернізму слід віднести поєднання різних стильових тенденцій, часткову опозиційність до традиції, універсальність проблематики, позачасовість і позапросторовість зображення, зміну функцій автора та героя, культ незалежної особистості, потяг до архаїки, міфу, колективного позасвідомого, прагнення поєднати істини різних націй, культур, релігій, філософій, іронічність, пародійність тощо.

Старі інституції і прикріплені до них видання в очах значної частини українських інтелектуалів виявилися нерозривно пов'язаними із старим радянським режимом. Наприклад, якщо до початку 1990-х років Спілка письменників була єдиною і найвпливовішою організацією, то після 1991 року вона перестала бути і єдиної і найвпливовішої. У 1990-і роки література на паперовому носії починає поступатися своїми позиціями виданням нового типу – Інтернет-виданням – в Україні почалася віртуалізація літературного життя і простору. Літературний процес перемістився в Інтернет, а Інтернет-форуми стають ареною для літературних дискусій, потіснивши на задній план традиційні товсті літературні журнали.

Література була і продовжує залишатися самою персоніфікованою сферою гуманітарного знання. Хід літературного процесу в сучасній Україні персоніфікований декількома іменами, яскравими фігурами письменників, які залишаються володарями дум або претендують на статус таких серед сучасних українських інтелектуалів. Серед них і старі письменники, які стали класиками ще української радянської літератури або мали статус провідних авторів діяспорної літератури, і ті, хто прийшов в літературу в кінці 1980-х або в 1990-і роки. Вибір фігур, яким автор нижче надасть увагу, суб'єктивний і не демонструє цілісного стану сучасної української літератури.

Борис Олійник увійшов до української літератури ще тоді, коли вона була радянською і залишився в ній, після того, як вона знову стала українською.