48. Історичність буття суспільства

Буття суспільства – філософська категорія, яка характеризує матеріальне життя суспільства. Під БС марксизм розуміє матеріальне життя суспільства, виробництво матеріальних благ та ті відносини в які люди вступають в процесі цього виробництва.

Стародавні філософи Конфуцій, Платон, Арістотель та ін., філософи Середньовіччя, ХІХ і ХХ ст, обгрунтовуючи причини винникнення соціуму (потреби, інстинкти, нерівність нахилів індивідів тощо), суть соціального, не спромоглися уявити суспільство як специфічне цілісне утворення. Відкривши характерні властивості: розподіл праці, відносини власності, моральні якості, філософи ототожнювали суспільство з державою, спільністю, народом. Засновники соціології Огюст Конт і Герберт Спенсер не говорять, що є суспільство. Аж до кінця ХХ ст. багато соціологів ототожнювали суспільство з біологічним організмом, особою, взаємодією тощо.Оригінальну спробу визначити суспільство здійснила марксистська філософія: показала суспільство як систему суспільних відносин між людьми, а суть людини – як соціальну якість, запрограмовану суспільством. Розглядаючи відношення Людина – Суспільство, як основне у соціальній філософії, неодноразово підкреслювали, що суспільство в такій же мірі створює людину, в якій людина створює суспільство. Стрункістю концепції людини і суспільства марксистьска філософія вплинула на сучасні концепції соціуму та соціального.

49. Суспільний прогрес та основні концепції його тлумачення

50.Суспільство як цілісна система

В соціальній філософії по-різному вирішувалось питання про основні чинники суспільно-історичного процесу. Як правило, пошук йшов в напрямку визначення певної єдиної детермінанти, або «мотора» історії, чи то буде техніка, чи економіка, чи свідомість, пізнання. В натуралістичних концепціях розвиток суспільства пояснювався біологічними законами, природними факторами, зокрема географічними чинниками, змінами народонаселення тощо. Інші концепції апелювали до людського розуму. Ідея про вирішальне значення людської свідомості є чи не найпоширенішою в соціальній філософії. Така ідея заснована на тому, що в суспільстві діють люди, наділені свідомістю і волею. Звідси — особлива увага до ролі пізнання і науки в історії, до ролі творчої діяльності особистості. Історичний розвиток пояснюється зростанням людської свободи, вдосконаленням моральних норм, поширенням людської свободи, вдосконаленням моральних норм, поширенням нових культурних цінностей тощо. Сучасні західні філософи-технократи пояснюють соціальний розвиток прогресом техніки і технології. Марксистська соціологічна теорія спирається на той безперечний факт, що саме виробництво матеріальних благ забезпечує безпосереднє існування людини. Тому визначальна роль в історичній еволюції суспільства відводиться тут матеріальному виробництву, економічному фактору: рівню розвитку продуктивних сил і виробничих відносин, рівню продуктивності праці

У сучасній філософії співіснують два підходи до типології суспільства, які частково заперечують, але й доповнюють одне одного — формаційний і цивілізаційний. Основною проблемою, на вирішення якої спрямовані ці підходи, є проблема логіки, певного порядку і спрямованості історичного процесу. Чи є історія розвитком, рухом вперед, чи вона є історією «броунівського руху», історією локальних, замкнених цивілізацій, не пов'язаних в єдиний загальнолюдський історичний процес. Формаційний підхід однозначно вирішує цю проблему: історія є прогресивним розвитком, лінійним процесом сходження від менш досконалої формації до більш розвиненої. На відміну від нього, цивілізаційний підхід до історії набагато обережніше ставиться до історії, він не передбачає наперед заданого сценарію майбутнього розвитку, заперечує наявність єдиної закономірності історії^Зупинимось на сутності цих двох підходів.

Формаційна теорія грунтується на розумінні суспільства як соціально-економічної цілісності, тобто вирішальна роль відводиться економічному фактору. Розробка поняття «суспільно-економічна формація» належить К.Марксу. Саме він вперше висунув ідею матеріалістичного розуміння історії, що значним чином вплинуло на подальший розвиток соціологічної науки. Суспільно-економічні формації — це конкретно-історичні типи суспільства, послідовні «сходинки» історичної еволюції, що обумовлені певним способом виробництва і специфічною формою виробничих відносин, насамперед

— формою відносин власності. Згідно з формаційним підходом, спосіб виробництва детермінує усю різноманітність суспільних відносин і зв'язків. Основними елементами суспільно-економічної формації є базис і надбудова. Сукупність виробничих відносин, яка складає економічний лад суспільства, називається базисом. Від базису залежать всі інші суспільні відносини. Він визначає характер і зміст надбудови — ідеологічних, політичних, правових відносин і ідеш, організацій і установ, через які ці відносини здійснюються

Потребам більш досконалою осмислення сучасного суспільства відповідає цивілізацій ний підхід, що утверджується в сучасній філософії. В його основі лежить факт перетворення історії людства в глобальну, загальнолюдську історію. Раніше вона була історією окремих народів, племен, країн, регіонів, культур. Створення планетарної цивілізації — складний і досить суперечливий процес. Не випадково, що все частіше йдеться про цивілізаційну кризу сучасності. В соціології і філософії став вже загальноприйнятим поділ історії на період традиційної (аграрної), техногенної (індустріальної) цивілізації і нової, яка лише формується, але деякі ознаки якої дають підставу називати її постіндустріальною (інформаційною). Аграрна цивілізаційна революція, яка відбулася 6-8 тисяч років тому, здійснила перехід від споживацького типу життєдіяльності до продуктивного; індустріальна революція пов'язана з появою машинного виробництва (XVI-XVII ст.ст.); інформаційна революція, в яку вступають найбільш розвинені країни сучасності, є початком нової

Техногенна цивілізація сформувалась на руїнах середньовічного суспільства. Ржстенсивний тип соціального розвитку змінюється на інтенсивний. Найвищими принципами життя людини і суспільства стають зростання, оновлення, розвиток. Циклічний тип розвитку змінюється поступальним. Розвиток економіки на основі техніки, технології, науки перетворюється на провідну детермінанту суспільного розвитку. Виникає нова система цінностей, основу якої

складають наука, техніка, технологія. Ідея перетворення світу і підкорення людиною природи стає провідною в культурі техногенної цивілізації.

51. Проблема сенсу історії та її тлумачення

Людська думка не може не прагнути знайти певну логіку, певну упорядкованість історії, тим більше, що певний порядок в історії інтуїтивно розпізнається. Очевидно, що історичний процес не є лише калейдоскопом, хаосом подій. В ньому можна виділити певні періоди і розвитку, певні типи суспільства. Жодне фактичне знання про минуле не дозволяє судити про історію в її цілісності. Історична наука, наприклад, не ставить перед собою таке завдання. Про історію людства не можна судити по історії окремих країн, народів, регіонів, навіть епох. Людська історія є принципово незавершеною. Знаходячись в середині незавершеного процесу, не знаючи його кінця, не маючи іншої системи для порівняння (бо людство — єдине і унікальне, іншого просто немає), не можна сказати, на якій стадії всесвітньої історії як цілого людство знаходиться. До того ж історичний процес, на відміну від природних явищ, є процесом людської діяльності і творчості, а результати творчості не можна однозначно передбачити.Таким чином, науково-теоретична відповідь на запитання про спрямованість історії в її цілісності неможлива, як неможливе і обгрунтування чи спростування історичного прогресу. Але це не означає, що таке питання виявляється марним, цілком вигаданим, воно просто не є питанням конкретної науки. Проблема спрямованості і сенсу історії — суто філософська проблема, яка має коріння в безпосередньому житті людей і саме там набуває особливого значення. Філософія розуміє історію не як сукупність категоричних подій і фактів, а як реальність, яка створюється людиною і має для неї значущість, цінність. Людина не може жити і творити без бачення перспективи свого теперішнього життя. А це передбачає певне ставлення до історії, визначення свого місця в ній. Саме в процесі безпосереднього життя людей створюється певний узагальнений образ історії. Історія набуває певного сенсу, коли люди ставлять питання: хто ми самі в історії?

• Сучасна цивілізація знаходиться в критичному періоді свого розвитку. Становлення глобальної цивілізації стикається з протиріччями, що обумовлені внутрішніми суперечностями техногенної цивілізації, нерівномірністю економічного, технічного політичного, культурного розвитку людства. Основні чинники техногенної цивілізації — неухильне економічне зростання, науково-технічний прогрес — виявили свої негативні наслідки. Наприкінці XX століття загострилися проблеми, які набули загальнопланетарного значення і котрі загрожують самому існуванню людства, — так звані глобальні проблеми.

Вирішення глобальних проблем можливе лише зусиллями світового співтовариства, спираючись на культурні цінності нової —-нетехногенної — цивілізації .J

Дослідити шляхи подальшого розвитку людства, осмислити ознаки і риси нової цивілізації, яка ще знаходиться в процесі формування, — це основне завдання соціального передбачення і прогнозування. Прогнозування є процесом отримання знань про майбутнє на грунті спеціальних наукових методів. Соціальне прогнозування проводиться, як правило, на основі міждисциплінарних досліджень, в процесі інтеграції гуманітарного, технічного знання і природознавства. До основних методів соціального прогнозування належать методи екстраполяції, метод історичної аналогії, комп'ютерного моделювання, метод побудови сценарію майбутнього і методи еспертних оцінок. За своїми видами соціальні прогнози бувають пошуковими, нормативними, аналітичними і застерігаючими (детальніше про методи і види прогнозів можна дізнатися з пропонованих підручників).

Щодо соціального передбачення, створення моделей майбутньої цивілізації, то особливо активно ця проблема починає розробляється в західній футурології починаючи з 60-х років нашого століття. Численні моделі нової цивілізації породжують і численні її назви — постіндустріальне суспільство, суспільство третьої хвилі, технотронне, споживацьке, трансформаційне тощо. Останнім часом все частіше використовується термін «інформаційна цивілізація». Незважаючи на те, що залишаються ще технократичні сподівання на вирішальне значення техніки і науки, пріоритетними стають інші варіанти розвитку майбутнього суспільства. Які ж основні контури нової цивілізації?

По-перше, очевидним стає принципове інший тип детермінації нової цивілізації. Це будуть вже не соціально-економічні і техніко-технологічні чинники, а фактори людської самодетермінації — свідомості, вільного вибору, соціально-культурних пріоритетів.

По-друге, така цивілізація буде грунтуватися на іншій, ніж техногенна, системі культурних цінностей: на етиці ненасильства, на відмові від культу сили і панування, на толерантному ставленні до різних культурних традицій, на принципово інших засадах відношення до природи. Зростаюча цілісність і єдність людства буде супроводжуватися зростанням багатоваріантіюсті і різноманітності культурного розвитку.

52. Проблема смерті, безсмертя та сенс людського буття та їх філософське вирішення

Одним із могутніх, можна сказати майже абсолютних, обме­жень для людини постає смерть. Вона лякає людину (і це при­родно), здається всемогутньою, але, як і в питанні про свободу, важливо зрозуміти: межі життя надають йому певного змістовно­го наповнення. Лише при намаганні зрозуміти смерть не тільки у негативному плані, окреслюється і таємниця безсмертя. Людина тому і є людиною, що смертна, і прагне безсмертя, бо знає, що смертна.

Для людини питання про безмежність постає, як ми це вже бачили при роз­гляді проблеми свободи, не в плані відсутності будь-яких меж, а в плані існу­вання можливостей для їх подолання та розширення. Якби ми були безсмертні, то могли б спокійно відкладати кожен свій вчинок на безмежний час. Але пе­ред обличчям смерті як абсолютного й неминучого кінця, як межі наших мож­ливостей, ми зобов'язані максимально використати відведений нам час, не втратити жодної можливості наповнити життя сенсом і змістом. У підвалинах сенсу людського існування лежить принцип незворотності, він накладає на людину відповідальність за свою долю, робить цю відповідальність непов­торною.

Людина знає про існування смерті, але водночас у ній живе прагнення безсмертя, яке свідчить про те, що не лише смерть, а й безсмертя постає реальним моментом і чинником людського жит­тя. Це значить, що людське життя набуває завершеності та сенсу через смерть, але ця завершеність передбачає існування зв'язків, що виводять це ж обмежене життя за його власні межі, у певну неперервність та тривалість вищого та ширшого плану. Наведене міркування дозволяє розглядати смерть та безсмер­тя у органічній єдності, і, окрім того, розглядати їх на різних рівнях та в різних проявах.

1) По-перше, слід мати на увазі те, що смерть не постає зовнішнім у відно­шенні до життя явищем, яке, як інколи здасться, раптово та ззовні вривається у життя; вмирати може лише те, що живе, а тому все людське життя супро­воджується моментами незворотності та вмирання

2)По-друге, навіть біологічно ми стикаємося не лише зі смертю, а й з мо­ ментами безсмертя, оскільки ми майже безсмертні генетично (гени не зника­ ють доти, доки існує даний вид живих істот), частково безсмертні у своїх дітях, а частково - взагалі у всякому живому, органічному процесі

3) по-третє, питання про смерть та безсмертя обертається для нас питанням про природу та долю в нашому єстві того, що перевершує фізичне. Тобто, йдеться про безсмертя душі. В традиціях християнства (як і більшості інших релігій) розрізняють душу та дух: духом називають частку вищої, боже­ ственної сутності, що нам дарована ще при створенні людини, і що, звичайно, є принципово безсмертною. Душа ж постає тою сутністю, що з'єднує дух та тіло: за формою вона споріднена тілесному, а за суттю -

4) По-четверте, незрівнянно повніше індивідуальне існування увічню­ється у творіннях культури, де творець проявляється з усіма особливостями свого мислення, почуттів, світосприйняття, темпераменту, переплетіння свідо­мого та

Окрім цього можна назвати ще й такі виявлення безсмертя:

1)історичне, яке внаслідок незворотності минулого робить унікальним те місце, що його займає кожна людина в історично­му процесі життя;

«соціальне, що постає як реальність впливу життя людини на думки і вчинки своїх сучасників і прийдешніх поколінь.

Смерть та безсмертя перебувають у єдності, а саме:1)все люд життя супроводжується моментами незворотності а вмиранням 2)біологічне безсмертя пов’язане із збереженням люд генотипу і життя як такого 3)в ідеї безсмертя душі 4)культурне безсмертя – зв’язок людей в рамках культури

Отже, людина є єдністю вічного і тлінного, скінченого і нескінчен­ного. Як жива істота людина не може не жахатися смерті, не відчувати страху перед нею, проте реальне осмислення феномену людини дозволяє стверджувати, що смерть не постає для людини явищем ви­ключно негативним.

53.Філософське тлумачення історії

Історія виступає як конкретний вияв історичності людського буття та його усвідомлення. З одного боку, історія – це багатоманітність подій минулого, яка відтворюється в історичній свідомості і як теоретичне осмислення минулого.

Основні підходи до розуміння сутності історії:

- Історія – це сукупність подій та фактів, що відбулися в минулому;

- Історія – це проекція сучасності на минуле;

- Історія – це визначення сучасного стану речей попередніми процесами людської життєдіяльності;

- в історії кожна подія є автономною і самодостатньою, тобто вона постає явищем онтології, а не результатом еволюційних змін.

Однією з складних проблем соціальної філософії є проблема поділу історії на певні етапи, які мають свою закономірність і виявляють свою специфіку.

Суспільно-економічна формація — конкретно історичний тип суспільства, взятий у його цілісності, що розвивається у відповідності з притаманними йому об’єктивними економічними законами. Історії відомі п'ять суспільно-економічних формацій, що становлять ступені історичного прогресу: первіснообщинна, рабовласницька, феодальна, капіталістична, комуністична. Перехід від однієї суспільно-економічної формації до іншої здійснюється шляхом соціальної революції, яка розв'язує антагоністичні суперечності між новими продуктивними силами і застарілими виробничими відносинами, а також між базисом і надбудовою.

Формаційний редукціонізм – зведення всього багатства історії до 5 основних формації; модифікована форма суспільно-економічної формації.

Цивілізаційний підхід до поділу історії(20 ст.) – заміна поняття «формація» поняттями «цивілізація, культура, стадії економічного розвитку». Представники (Шпенглер «Занепад Європи»)цього напряму розглядали історію як існування множинності унікальних історичних типів та цивілізацій, що сформовані на неповторності матеріальних і духовних засадах. Стверджували рівноправність цих типів. Важливим джерелом їх розвитку є духовна складова (теорія Вебера).

На сучасному етапі відбуваються поєднання формаційного та цивілізаційного підходів, що виражає багатоманітність історії в просторі і часі, яка носить системно-цикцічний нелінійний характер.

Проблема спрямованості історії – куди іде людська історія? яка її мета? прогрес? В історичному розгляді цієї проблеми можна виділити такі варіанти:

- теорія коловороту – повернення до того, що вже було;

- лінійний варіант – прямування історії у нескінченність;

- історія як цілеспрямований процес, що прямує до свого завершення;

- історія як процес, що прогресує;

- історія як циклічний процес.

54. Філософський зміст проблеми «людина-природа»

Важливою ознакою суспільства є його предметність, яка виявляється в двох основних формах:

1) Зв'язок суспільства і природи через її освоєння і включення в систему соціального людського буття. З цієї позиції суспільство виступає як підсистема об’єктивної реальності, частина універсаму що виражає єдність природно історичного процесу.

Спільне між природою та суспільством:

• реальність їх існування

• суспільство виникає і функціонує в середині природно космічного процесу тому суспільні явища так чи інакше узгоджуються із загально космічними законами

• між природою та суспільством відбувається постійний процес обміну речовиною, енергією та інформацією

Відмінності:

• в межах суспільного життя дія природних законів втрачає свою однозначність

• суспільні процеси і людина в них орієнтуються на вироблені нею цінності, смисли та мотиви що мають духовний характер

• темпи суспільних явищ поступово зростають і перевищують темпи природних змін

2) Другою формою предметності є культура в якій здійснюється процес становлення людської сутності, унікальності людського феномену, що виражає здатність людського зворотного впливу на природу