10. Терикони як особливий тип місцевості кар 'єрно-відвального типу ландшафту. Вплив териконів на довкілля.

Масштаби впливу на природу в гірничопромислових комплексах величезні. Найнесприятливішими за ступенем негативного впливу на довкілля є відкриті розробки — кар'єри, їх розміри можуть досягати значних величин — глибина понад 500 м, ширина кар'єрного поля майже 5 км, а розміщення розкривних порід потребує величезної площі (тисячі гектарів).

У результаті порушується літогенна основа ландшафтів, а також відбувається швидка перебудова поверхні, унаслідок чого формується техногенний неорельєф. Розрізняють два типи форм техногенного неорельєфу:

— позитивний (акумулятивний) — відвали, терикони, насипні та намивні поверхні;

— негативний (вироблений) — шахти, кар'єри, виїмки та ін. Під впливом відкритих розробок відбувається повне або

часткове знищення первинної рослинності, ґрунтів, різке порушення біологічної продуктивності ландшафтів. Біоценози, що виникають, є одноманітними та випадковими за складом видів, примітивними за структурою, малостійкими і часто не здатними до самовідновлення. Часто нові екотопи освоюються організмами не на ґрунті, а на специфічному мінеральному субстраті.

11. Рекультивовані типи місцевості кар'єрно-відвального типу ландшафту.

См. фото в группе

12. Промисловий (індустріальний) карст.

См. Фото в группе

13. Підкласи лісових антропогенних ландшафтів. їхня характеристика.

Условно-естественные лесные ландшафты. Это леса того же типа, что и были до вырубки. Возобновляются они стихийно, часто в виде пневой поросли. Такой тип лесов был широко распространен, особенно в допромышленное время, и как ландшафт существует очень долго. Многие леса, которые мы принимаем за естественные, на самом деле относятся к этой категории. Примером может служить Шипов лес на юго-востоке Воронежской области. Площадь этого массива 32 тыс. га, представлен он дубово-ясеневым лесом с густым подлеском и обильным дубовым разнотравьем. В 1709 году Петр I нашел в этом лесу 400-500-летние дубы и назвал это место "магазином корабельных строений". Именно из этого леса был построен весь Азовский флот Петра 1. К 70-ым годам XVIII века на этом месте остался один молодняк, который к 30-ым годам XIX столетия был полностью вырублен местным населением. В последующие годы происходило постепенное восстановление с периодическими рубками. В 19ЗО году этот лес был объявлен заказником.

Вторичные (производные) лесные ландшафты возникают в том случае, когда после гарей и вырубок коренных пород (ели, пихты, сосны, дуба) местообитание захватывают активно ведущие себя в осветленных лесах породы (береза, осина, серая ольха). Этот тип также широко распространен, но недолговечен, через несколько десятилетий он может быть вытеснен коренными породами.

Следует отметить, что не все березовые леса вторичные. В тайге встречаются коренные березовые заболоченные леса. В лесостепи Западной Сибири - это березовые колки. Отличие вторичных лесных ландшафтов заключается в специфике травостоя и кустарникового яруса, в котором угадываются черты, не свойственные березовому лесу.

Лесокультурные ландшафты. Это искусственные насаженные леса, которых много в Европе и США.

В европейской части России, в лесостепи, также много таких лесов. Главная порода в них - сосна или дуб (для лесостепи).

Примером таких лесов в России может служить Великооскольский лесной массив - живой памятник русским лесоводам, создавшим в сухой степи лесной массив площадью в 2550 га. Он расположен на Приазовской возвышенности между реками Кальмиус и Днепр. В 1843 году лесничий В.Е. Графф заложил питомник, а затем, в 1845 году, начались посадки леса. Сейчас это дубовый лес с ягодами и грибами, в котором преобладают лесные травы. Появившийся лесной массив изменил ландшафт: повысился уровень грунтовых вод, появились родники и ручейки, прекратилась эрозия, сократился поверхностный сток.

Особый тип лесокультурных ландшафтов - это лесополосы. Они задерживают снег, защищают от суховеев, ослабляют эрозию. Состав древесных пород в лесополосах очень разнообразен. Но окруженный с двух сторон открытыми пространствами лес очень уязвим и понуждается в постоянном уходе. Уникальным лесокультурным ландшафтом является государственная лесополоса, созданная в 1948 году по берегам Северского Донца, Дона, Волги и Урала до Предкавказья, протяженностью 5320 км.

14. Морфологічна класифікація лісокультурних ландшафтів.

15. Класифікація водних об'єктів залежно від гідрологічного режиму.

Залежно від гідрологічного режиму всі водні об'єкти поділяють на такі групи: водотоки, водойми, підземні водоносні горизонти й артезіанські басейни і льодовики.

Водотоки характеризуються рухом води в напрямку схилу у витягнутому заглибленні у земній поверхні. Це - річки, струмки, канали, протоки між озерами або лагунами і морем. Розрізняють постійні водотоки, у яких відбувається перенесення водних мас упродовж цілого року, і тимчасові, які функціонують частину року.

Водойми — це заглиблення у земній поверхні з постійно або тимчасово накопиченою водою, яке має сповільнений обмін. Серед водойм вирізняють природні і штучні. Природні водойми — це океани, моря, озера, болота. Штучні водойми - це водосховища на великих і малих річках, ставки, ставки-охолоджувачі теплових і атомних електростанцій, накопичувачі атмосферних і підземних вод та ін.

16. Водосховища і ставки. Основні типи водосховищ.

До водосховищ належать водоймища з регульованою корисною місткістю більш як 1 млн. м .

Роль і значення водосховищ у структурі ландшафтної сфери Землі щороку зростатимуть, що визначається щораз більшими запитами людства у воді. Призначення і господарське використання водосховищ дуже різноманітне. Фортунатов (1970) розрізняє за значенням і господарським використанням такі основні типи водосховищ:

1) з обслуговування водопостачання;

2) з обслуговування потреб сільського господарства;

3) створені для вироблення електроенергії;

4) з обслуговування водного транспорту і лісосплаву;

5) створювані для захисту від повені;

6) створювані для рибного господарства;

7) з обслуговування рекреаційних потреб населення

У розвитку водосховищ, як і в інших антропогенних неоландшафтів, добре простежуються рання і зріла стадії.

На ранній, нестійкій стадії, що охоплює на великих водосховищах два-чотири десятиліття, спостерігається вкрай активний перебіг геоморфологічних процесів у береговій смузі і мілководді. Відбувається формування берегів з прибережними мілинами і дна з профілем стійкої рівноваги.

Великою динамічністю характеризуються в цей час біологічні процеси. Відбувається перебудова фітопланктону. Як виявили спостереження, він стає одноманітнішим, замість діатомових водоростей у літній час переважають синьо-зелені. Повсюдно поширене "цвітіння" молодих водосховищ - масовий розвиток синьо-зелених водоростей, пов'язаний з високою біологічною активністю фунтів затоплюваних територій

На ранній стадії впродовж перших 10-20 років на мілководді відбувається становлення нових угруповань гідрофільної вищої рослинності. За короткий період спостерігається ціла низка змін рослинності, неоднакової в різних географічних умовах.

Докорінної перебудови зазнає тваринний світ, зокрема іхтіофауна. Для неї встановлено два етапи формування: на першому з них спостерігається переважання хижих і скороспілих видів риб, на другому - зниження чисельності хижих риб і різке посилення ролі бентофагів.

С. На зрілій, стійкій стадії відбувається спокійний, еволюційний розвиток водосховищ. Різко слабшають геоморфологічні процеси закінчується формування берегів і ложа водосховища, формуються стійкі угруповання рослинності, стабілізується тваринний світ. Водосховища набувають ознак, багато в чому схожих зі своїми природними аналогами -озерами.

Є у водосховищ ще одна суттєва особливість, що відрізняє їх і в зрілу стадію розвитку від озер. Це висока річна і внутрішньорічна амплітуда рівнів води, що перевершує таку в озерах.

Коливання рівня призводять до формування у водосховищ широкої зони тимчасового затоплення і осушення, що досягає площі в кілька тисяч квадратних кілометрів. На її території виникають своєрідні земноводні ландшафти, що мають підвищену динамічність усіх своїх компонентів. Повсюдного поширення тут набувають низинно-болотяні комплекси.

Виняткова роль в еволюції водосховищ і ставків належить процесам замулювання. Висока інтенсивність їх — найважливіша межа, що відрізняє водосховища від озер. Щоб ставок і водосховище могли існувати довго, потрібно періодично їх очищувати

Достатньо інтенсивно відбувається замулювання ставків у лісостеповій і степовій зонах.

Кожне водосховище — єдиний ландшафтний комплекс з властивою йому водною масою, особливостями мікроклімату, морфології берегів і дна, з характерними для нього процесами замулювання і заростання. Водночас водосховище — це вкрай складний ландшафтний комплекс, що потребує розчленовування на простіші складники.