Тема 5. Операції банків з векселями
Українські комерційні банки здійснюють операції з векселями відповідно до Законів України "Про цінні папери і фондову біржу", "Про підприємства в Україні", "Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні", "Про банки і банківську діяльність", "Про Національний банк України", "Про платіжні системи та переказ грошей в Україні", "Про обіг векселів в Україні". Механізм проведення банками вексельних операцій базується також на Положенні про простий і переказний вексель (затверджене Постановою ЦВК і РНК СРСР від 7 серпня 1937 р. № 104/1341), Правилах виготовлення і використання вексельних бланків (затверджені Постановою КМУ і НБУ від 10 вересня 1992 р. № 528), Положення про порядок здійснення банками операцій з векселями в національній валюті на території України (затверджене постановою Правління НБУ від 16 грудня 2002 р. № 508).
Вексель - цінний папір, що засвідчує безумовне грошове зобов’язання векселедавця заплатити після настання терміну визначену суму грошей володільцю векселя (векселедержателю).
Існує ряд особливостей операцій, пов’язаних з векселями, які, як правило, ділять на дві групи. Перша - операції, пов’язані з видачею та погашенням векселів, тобто операції з власними векселями, точніше з векселями, по яким підприємство виступає або платником (векселедавцем в простих та трасатом-акцептантом у переказних векселях), або векселедавцем-трасантом (у переказних векселях). Друга – операції, пов’язані з обігом векселів, тобто операції з чужими векселями, а точніше з векселями, в яких підприємство виступало надписувачами, яке не брало участі в складанні векселя. Розглянемо деякі з них.
Доміциляція векселів.
Доміциляцією є призначення платником за векселем будь-якої третьої особи, а такі векселі є доміцильованими. Ця операція є поширеною у банківському секторі. Банки здійснюють доміциляцію векселів на підставі договору з векселедавцем (за простим векселем), платником або трасантом (за переказним векселем). При доміциляції векселедержатель або доміциліат (особа, яка буде платити по векселю і замінює акцептанта або векселедержателя) робить на лицьовому боці векселя напис.
Право доміциліювати вексель належить винятково векселедавцю (трасанту), бо тільки він має право визначати істотні частини векселя, до яких належить місце платежу. Після того як векселедавець вказав місце платежу, жодна особа, навіть він сам, не можуть змінити його.
Інкасування векселя.
На підставі угоди банк може взяти на себе зобов’язання здійснити передачу векселя у строк від боржника до кредитора, здійснити пред’явлення векселя боржнику для акцепту, для оплати, опротестувати вексель у разі неакцепту, не датування акцепту або не оплати векселя, опротестовані векселя для інкасо через пред’явлення їх до платежу тим особам, які вказані довірителем. У випадку ненадходження платежу, вексель повертається його власнику, але з опротестуванням неплатежу. Якщо платіж надійде, вексель повернеться боржнику.
Банк зобов’язаний своєчасно переслати векселі, отримані на інкасо, за місцем платежу і поставити до відома платника про надходження документів на інкасо. При неодержанні платежу за векселем банк зобов’язаний подати його на опротестування від імені довірителя (або за його вимогою повернути неоплачений вексель), а також повідомити його про виконання інкасових операцій.
Врахування векселя, надання під заклад.
Врахування векселів є формою кредитування підприємств, при якому банк придбає векселі у їх власника (векселедержателя) до настання строку платежу за ними із знижкою (дисконтом, що становить різницю між вартістю врахування векселів та повною сумою векселів).
Різновиди врахування векселів:
звичайне врахування – придбання банком векселя у векселедержателя до настання строку платежу, при якому погашення векселя відбувається векселедавцем;
врахування з реверсом - придбання банком векселя у векселедержателя до настання строку платежу, при якому векселедержатель бере на себе позавексельне зобов’язання викупити зазначений вексель у банка до настання строку його оплати або при настанні певних обставин.
Депозитна операція.
Метою є забезпечення надійного зберігання, якісного обліку і засвідчення прав власності і переходу права власності на векселя.
Банки приймають на себе зобов’язання зберігати векселя, відповідати за всі наслідки їх загибелі або псування і повертати їх за першою вимогою клієнта (чисте депо) також слідкує за строками векселів, інкасує строкові векселя і в певних випадках протестує їх, а також здійснює всі інші дії, необхідні для охорони прав довірителя. Витрати банка щодо інкасування і опротестування погашаються за рахунок сум, які поступають в оплату векселів (кваліфіковане депо). Включаючи послуги попередніх двох видів депонування здійснює депозитні операції на умовах застави для забезпечення позик, що видаються клієнту і складає основу ломбардних операцій (забезпечувальне депо).
Протест векселів.
Протест векселя - це офіційний документ, оформлений на спеціальному аркуші, в якому зазначено невиконане зобов’язання за векселем. Здійснюється, як правило, у разі неакцепту або неплатежу, що має бути документарно засвідчено. Власник векселя повинен сповістити свого індосанта і векселедавця про неакцепт або про неплатіж, або, у разі застереження «оборот без витрат», - за днем пред’явлення. Кожний індосант повинен протягом двох робочих днів, наступних за днем одержання ним повідомлення, сповістити свого індосанта про одержане ним повідомлення із зазначенням найменувань і адрес тих, хто надіслав попередні повідомлення і так далі, аж до векселедавця. Таке повідомлення отримало назву нотифікації. На Заході нотифікація проводиться поступово, у нас це одномоментна дія, яка має письмову форму.
Низка вітчизняних комерційних банків, здійснюючи діяльність у сфері вексельного обігу, виконує роль емітентів векселів. При цьому можна виділити дві основні сфери застосування комерційними банками України емісії векселів.
По-перше, як і інші суб’єкти підприємницької діяльності, банки використовують векселі для оформлення своїх господарських боргів, а також для переоформлення власної фінансової заборгованості.
По-друге, трапляються випадки використання векселів, виписаних банком, для залучення ресурсів, кредитування клієнтів, організації системи розрахунків між підприємствами. І якщо практика застосування векселя в господарській діяльності банку ідентична його використанню не фінансовими компаніями, то в цих випадках можна говорити про появу специфічного продукту, який у нашій країні прийнято називати банківським векселем.
Найбільшого поширення набули прості векселі комерційних банків, хоч банківський вексель може бути випущеним і в формі переказного векселя. Правила заповнення реквізитів векселів комерційних банків та їх кількість аналогічні векселям не фінансових компаній.
Оскільки банківські векселі можуть випускатись не лише одноразовими примірниками, а й серійно, на їх лицьовому боці зазначаються серія і номер векселя.
Найчастіше застосовуються банківські векселі, виписані на певну дату, хоч банки можуть емітувати й векселі у визначений строк від дати складання, а також на певний строк від дати подання. Згідно зі способом зазначення терміну платежу у векселі визначається метод визначення процентної ставки. При заповненні векселя на строк або на такий-то строк від моменту виписки зазначається номінал векселя, а сам він реалізується з дисконтом. Коли ж вексель виписано терміном за поданням або на певний строк від подання, у ньому визначається процентна ставка, за якою нараховуватимуться доходи, а сам вексель продається за номіналом.
Отже, за економічною суттю банківський вексель є аналогом ощадного сертифіката, однак у правовому відношенні є векселем: при емісії векселів банки керуються “Положенням про переказний і простий вексель”. Водночас у Положенні НБУ “Про операції банків з векселями” серед операцій комерційних банків у сфері вексельного обігу емісійних операцій не передбачено. Така правова невизначеність дає змогу здійснювати емісію векселів без її реєстрації в державних органах і уникати обов’язкового резервування коштів, залучених за підсумками такої емісії.
Привабливість банківського векселя полягає у підвищенні гарантії оплати, а також у його здатності до обертання, що, на відміну від ощадного і депозитного сертифіката, дає змогу використовувати даний інструмент у розрахунках і як заставу за банківськими кредитами. З метою підвищення ліквідності своїх векселів банки-емітенти часто пропонують клієнтам можливість враховувати векселі та надавати під них кредит за першою вимогою, що теж досить зручно для векселедержателів.
Як правило, кредити з використанням власних векселів, надаються банками клієнтам з метою здійснення розрахунків. Для одержання такого кредиту потенційний позичальник надає банку стандартний пакет документів. Відповідні підрозділи банку здійснюють аналіз фінансового стану позичальника, після чого приймається рішення щодо можливості надання кредиту, способу його забезпечення. При цьому працівники банку обов’язково перевіряють наявність в угодах, під які здійснюється кредитування, згоди сторін на розрахунки банківськими векселями, а також строків обігу векселів.
Кредит і кредитні відносини є невід'ємною складовою економічної системи України. Сфера кредитування безпосередньо пов'язана з потребами розвитку національного виробництва. Знаходячись у центрі сучасного грошово-фінансового господарства, обслуговуючи інтереси господарських суб'єктів, кредит опосередковує зв'язки між державою, банком, товаровиробниками і населенням. Нині завдання відновлення виробничого призначення кредиту стає одним із першочергових. Кредитні відносини мають сприяти подоланню економічної кризи в Україні і забезпечувати прогресивний розвиток вітчизняного товарного виробництва.
Кредитні відносини виникають і діють між двома суб'єктами: кредитором, який надає позику, і позичальником, який отримує позику. Рушійним мотивом надання позики у тимчасове користування є одержання доходу у формі позичкового відсотка. Метою кредитора є одержання прибутку (відсотка); метою позичальника - задоволення тимчасової потреби у додаткових грошових ресурсах. З боку кредитора позика є актом комерційного продажу на певний термін грошових коштів.
До групи кредиторів відносять, насамперед, кредитні установи, серед яких головне місце посідають банки. Але крім банків у кредитні відносини вступають і небанківські кредитні установи - кредитні кооперативи і спілки, ломбарди, каси взаємодопомоги, пункти прокату тощо.
Кредитні відносини перш за все грунтуються на засадах особистого довір’я між кредитором і позичальником та їх репутації на ринку. Визначальним фактором проведення кредитної операції є фінансовий стан контрагентів, оскільки розмір комерційного кредиту, з одного боку, залежить від фінансових можливостей кредитора та можливостей рефінансування тимчасово вилучених з господарського обороту обігових коштів і, з іншого, від кредитоспроможності позичальника тобто здатності погасити заборгованість за векселем. За цих обставин комерційний кредит вважається особливо ризиковим для кредитора.
Комерційний кредит обслуговує тільки процес обігу товарів і представляє собою кредит для завершення цього процесу, а тому сфера його функціонування обмежена. Водночас комерційний кредит стимулює і прискорює збут товарів і зменшує час перебування капіталу в товарній формі.
Комерційний кредит має короткостроковий характер (до 1-го року), оскільки він виступає атрибутом товарообміну. Конкретні строки і розмір кредиту залежать від виду та вартості товару, фінансового стану контрагентів та кон’юнктури ринку.
Погашення комерційного кредиту може здійснюватись шляхом:
сплати позичальником боргу за векселем тобто інкасації векселів;
передачі векселя іншій особі за допомогою індосаменту;
переоформлення комерційного кредиту на банківський (дисконт векселів), що означає перетворення товарної форми кредиту в грошову.
У разі несвоєчасного платежу або відмови від платежу за векселем кредитор (власник векселя) продає вексель до протесту.
Відродження та легалізація комерційного кредиту в Україні обумовлена активізацією формування ринкових відносин, демонополізацією банківської справи. В умовах розвитку приватного і акціонерного підприємництва, встановлення прямих зв’язків між суб’єктами господарської діяльності на основі договірних (ринкових) цін, комерційний кредит найбільш адекватний ринковій кон’юнктурі. Він дає можливість резидентам ринку самостійно розпоряджатись тимчасово вільними матеріально-фінансовими ресурсами і оперативно визначати необхідний вид платіжних засобів.
Зберігання векселів - це здійснення банком за дорученням, від імені і за рахунок довірителя (векселедержателя) операцій з векселями на підставі одержаних від довірителя інструкцій, тобто:
1) схову;
2) передавання оригіналу векселя законному векселедержателю копії векселя;
3) передавання примірника переказного векселя, що призначався для акцепту, законному векселедержателю іншого примірника векселя;
4) передавання оригіналів, примірників і копій векселів іншій особі на умовах, вказаних довірителем.
Якщо з контексту не буде випливати інше, далі за текстом цієї частини:
а) під "векселем" мається на увазі власне вексель, оригінал, копія або примірник векселя;
б) під "примірником для вручення" мається на увазі акцептований примірник переказного векселя або такий примірник, що мав бути пред'явлений або був пред'явлений до акцепту та неакцептований, незалежно від того опротестований цей примірник чи ні, який банк зберігає і має передати законному власнику іншого примірника безпосередньо або через уповноважену особу,
в) "довіритель" - також і особа, яка може бути законним векселедержателем.
2. Зберігання векселів здійснюється за двома видами:
1) "закрите зберігання" - зберігання векселів шляхом надання довірителю депозитного вічка у сховищі (сейфі) банку без будь-яких інструкцій щодо дій банку з векселями;
2) "відкрите зберігання" - зберігання векселів шляхом подання в банк супровідного векселі доручення на зберігання з точними і повними інструкціями щодо дій банку з векселями.
3. Векселі, що передаються банку на зберігання, повинні супроводжуватись дорученням на зберігання, в якому повинні міститися точні та повні інструкції довірителя. Банку дозволяється діяти тільки згідно з такими дорученнями. Доручення на зберігання повинно містити реєстр векселів, що передаються. При здійсненні схову достатньо лише реєстру векселів, переданих на зберігання.
4. Незалежно від мети зберігання векселів банк бере на себе зобов'язання зберігати їх, відповідати за всі наслідки в зв'язку з їх знищенням та псуванням, за винятком випадків форс-мажорних обставин, гарантуючи повернення або передавання векселів за призначенням як щодо якості й кількості, так і зовнішнього вигляду.
5. Зберігання векселів банк здійснює на підставі укладеного з довірителем договору про зберігання (схову).
6. При передаванні векселя у схов здійснення індосаменту непотрібне. При передаванні оригіналу векселя на зберігання з інструкцією довірителя про передавання оригіналу проти копії векселя здійснення індосаменту непотрібне. При передаванні примірника для вручення на зберігання з інструкцією довірителя про передавання цього примірника проти іншого примірника векселя здійснення індосаменту непотрібне. При передаванні векселя у схов з інструкцією довірителя про його передавання іншій особі здійснення індосаменту непотрібне.
7. При поверненні векселів зі схову, вони можуть бути одержані тільки представником довірителя з належним чином оформленими повноваженнями.
8. При передаванні оригіналу векселя проти копії векселя, оригінал може бути одержаний тільки представником законного векселедержателя копії векселя з належним чином оформленими повноваженнями після проведення юридичної експертизи копії векселя.
Виготовити копію може будь-який законний векселедержатель на будь-якому етапі обігу векселя.
9. При передаванні примірника для вручення проти іншого примірника переказного векселя, примірник для вручення може бути одержаний тільки представником законного векселедержателя пред'явленого примірника з належним чином оформленими повноваженнями після проведення юридичної експертизи пред'явленого примірника.