Тема 1.1.

Анатомо-фізіологічні особливості розвитку дітей дошкільного

Та молодшого шкільного віку

План

1.Поняття "фізичного розвитку дитини".

2.Основні показники фізичного розвитку.

3.Сучасні підходи до проблеми вікової періодизації розвитку дитини.

4.Суттєві зміни в загальному фізичному розвитку дітей в періоді між 3 і 7 та 7 і 10 роками.

Основна література: 2,3,11.

Додаткова література: 32,33.

 

 

Важливим показником здоров’я дитини є її фізичний розвиток. Для вивчення фізичного розвитку застосовують антропометричні методи дослідження, які дозволяють визначити кількісні і якісні показники розвитку, розробити стандарти фізичного розвитку дітей і підлітків для кожного віку, статі і регіону проживання:

- соматометричні - вимірювання зросту, маси, окружності грудної клітки;

- соматоскопічні - визначення розвитку скелета, форми хребта, грудної клітки, ніг і стопи, постави, розвитку мускулатури і підшкірно-жирової клітковини, ступеня статевого розвитку, появи і зміни зубів;

- фізіометричні - визначення життєвої ємності легень, сили кисті рук, частоти дихання та серцевих скорочень, артеріального тиску та інші*.

Вимірювання росту дитини, яка стоїть,  дозволяє зробити висновок про розвиток її кісткового апарату, яка сидить - про вікові зміни пропорцій тіла. Вимірювання маси тіла дитини свідчить про розвиток її м’язової системи, її угодованості. Вимірювання об’єму грудної клітки і її рухливості при вдиху свідчать про ступінь розвитку дихальних м’язів дитини.

Оцінку фізичного розвитку проводять за допомогою методів стандартів, який передбачає порівняння одержаних результатів із даними, наведеними в таблицях, з урахуванням віку і статі. На основі аналізу одержаних результатів роблять висновок про фізичний розвиток.

У зв’язку з переходом у школах на навчання з 6 років особливо важливого значення набуває проблема шкільної зрілості. Під шкільною зрілістю розуміють ту ступінь морфофункціонального розвитку дитини, яка є достатньою для здійснення складного комплексу пристосувальних реакцій, спрямованих на забезпечення здоров’я в умовах підвищених вимог до організму, пов’язаних із систематичними заняттями, зміною режиму дня тощо. Про шкільну зрілість роблять висновок на основі антропометричних показників функціонального стану різних систем організму, за рівнем розумової працездатності, розвитком мови, моторики, довільної уваги тощо. Використовують найчастіше тест Керна в модифікації Ірасека. Він полягає в тому, що дітям пропонують виконати 3 завдання: намалювати людину, скопіювати фразу із 3 коротких слів і змалювати 10 крапок, розташованих у формі п’ятикутника. За кожне завдання виставляється оцінка.

Найвища - 1 бал, найгірша - 5 балів. У зрілих дітей загальна оцінка складає 3-5 балів, незрілих - 10 і більше. Незрілі діти важче адаптуються до шкільних умов: у них більш низька розумова працездатність, швидка настає втома, більш тривалий адаптаційний період. Це потребує здійснення індивідуального підходу в навчально-виховному процесі.

Розвиток дитини супроводжується переходами від одного вікового ступеня до іншого, що у свою чергу пов’язано із закономірними змінами в процесі формування особистості.

Вік – це конкретна, відносно обмежена в часі, ступінь фізичного і психічного розвитку людини. Здавна педагоги і психологи намагалися вирішити проблему визначення вікових періодів розвитку особистості. Зокрема, грецький філософ Аристотель (IV ст. до н.е.* зробив першу спробу визначити основні етапи розвитку людської психіки, вбачаючи в них повторення етапів родової еволюції органічного світу. Аристотель розділив розвиток дитини на три періоди (по сім років кожен*, назвавши їх відповідно: рослинний, тваринний, розумний.

Видатний чеський педагог Я.А. Коменський своє розуміння вікових особливостей психічного розвитку дітей застосував під час вироблення теорії навчання. Його вікова періодизація складається з чотирьох етапів (по шість років кожен*: дитинство, отроцтво, юність, змужнілість. В основі її – особливості розвитку і виховання дітей відповідно до періодів шкільного навчання.

У сучасній педагогічній та психологічній науці прийнято таку періодизацію віку дітей:

1* немовлячий (від народження до 1 року*;

2* ранній дитячий вік (від 1 до 3 років*;

3* переддошкільний (від 3 до 5 років*;

4* дошкільний (від 5 до 6 років*;

5* молодший шкільний (від 6 до 10 років*;

6* середній шкільний (від 11 до 15 років*;

7* старший шкільний (ранній юнацький – від 15 до 18 років*.

Переходи від одного етапу дитячого розвитку до наступного називають кризами вікового розвитку. Риси кризи: діти стають роздратованими, нестримними, часто вступають у конфлікти з іншими дітьми та дорослими; виникає негативне ставлення до вимог учителя, апатія та негативізм. Це відбувається в тому випадку, коли не задовольняються або активно придушуються нові внутрішні потреби дитини, які виникають у кінці кожного етапу психічного розвитку. Внутрішні протиріччя між новими потребами дитини та рівнем її наявних можливостей є однією з основних рушійних сил розвитку особистості, тому до внутрішніх конфліктів у критичні періоди вікового розвитку дітей учителю необхідно ставитися спокійно і розважливо.

Кожний віковий період життя дитини характеризується певною підносною стабільністю фізіологічних і психічних особливостей дітей, що дає можливість виділити певні типові рими, характерні для кожного періоду.