Права громадян України на землі сільськогосподарського призначення як

спеціалізована складова громадянських прав

1. Загальні конституційні засади земельних прав громадян України спеціалізуються в галузевому та спеціальному законодавстві, зокрема, в земельному, аграрному та, певною мірою, в інших галузях законодавства. Цей рівень структуризації прав громадян має важливе теоретичне і практичне значення. Адже, завдяки цьому можна визначити реальну правосуб'єктність особи, коло і зміст її прав, конкретний стан гарантій цих прав.

Між тим у нас і зараз права людини і громадянина здебільшого прийнято розглядати переважно через призму глобального: міжнародний, загальнодержавний, конституційний аспекти. Зокрема, широко відомі ґрунтовні наукові розробки в цих важливих аспектах професора П. М. Рабіновича та керованої ним Львівської лабораторії прав людини і громадянина НДІ державного будівництва та місцевого самоврядування Академії правових наук України. Водночас в Україні досі майже немає монографічних досліджень, присвячених земельним, трудовим, майновим, пенсійним, житловим та іншим правам громадян. Реальний прояв провідного принципу правової держави про найвищу соціальну сутність людини може бути забезпечений через гарантування не лише загальних (конституційних), але й галузевих прав. Для селян це, насамперед, право на землі сільськогосподарського призначення.

Йдеться про потребу наукового аналізу практичних аспектів реалізації високої конституційної ідеї домінування прав громадян у правовій державі, обов'язок держави не лише утвердити (задекларувати), а й конкретно забезпечити права і свободи людини. Особливо гостро ця потреба проглядається стосовно селянства, яке в Україні, не дивлячись на всю радикальну масштабність земельних і аграрних перетворень, залишається найбільш знедоленою верствою громадян. Держава й досі належно не оцінила високу соціальну місію селянства як годувальника суспільства та носія високих моральних традицій. З цього приводу показовим є досвід США, де державний підхід до розвитку саме фермерського господарства та забезпечення потреб селян вже на початковій стадії був настільки конкретно вагомим, що "відкрив шлях до промислового зростання Сполучених Штатів Америки на промис-

РОЗДІЛ 6

лово найрозвинутішу країну світу"¹. Український селянин теж "уособлює підвалини політичної та економічної стабільності держави'¹", проте і досі залишається в стані фактично повністю не реалізованого статусу громадянина.

Маючи на увазі права селян як громадян, С. Подолинський ще в XIX столітті писав, що "необхідно, щоб не було нічого вище громадян" . Ця теза звучить сучасно в демократичній, соціальній, правовій державі, якою проголосила себе Україна в ст. 1 Конституції. її гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Поняття і сутність гарантій земельних прав громадян Україна, зокрема селян, проблема, яка вимагає всебічного спеціального наукового дослідження, що вже значною мірою започатковано М. В. Шульгою⁴. Вона також глибоко вивчається І.1. Каракашем . Аналізуючи проблему захисту прав людини за умов переходу до ринкових відносин, М. І. Козир справедливо наголошує, що головна мета нового законодавства в цій сфері - "Істотно розширити соціально-економічні права селян та посилити їх захист" . Свобода ринку не повинна бути альтернативою загальному демократичному процесу.

Проблеми ефективності функціонування агропромислового комплексу в умовах нових форм власності на землі та сучасних організаційно-правових форм господарювання на пих землях повинні бути сфокусовані на реальному забезпеченні прав селян як громадян України, землевикористувачів, аграрних підприємців та носіїв найкращих соціальних та моральних традицій суспільства. На жаль, цим провідним аспектам сучасного правового статусу селянина в Україні мало приділяється уваги в навчальній літературі з земельного та аграрного права. Слід органічно поєднувати суто земельні та соціальні права селян. Адже їхня важка землеробська

¹ Paarlberg, Den, American Farm Policy, N.Y., I964.-p.9.

² Звернення Президента України Леоніда Кучми до селянства, до всього українського народу // Голос України. - 1995, 13 липня.

³ Подолинський С. Про хліборобство. Розмова третя. Як де земля поділена і як би тре ба було ЇЇ держати? - Відень, І 887. - С. 147.

⁴ Див.: Шульга М. В. Актуальньїе правовьіе проблеми земельних отношений в совре- менньїхусловиях. -X.: Консулі, 1998.-С. 179та інші.

⁵ Див.: Право собственности на землю и право землепользования в Украине: Научно- практическое пособие. - К.: Истина, 2004. - Глава VII.

⁶ Козьірь М. И. Защита прав человека в условиях перехода к ринку // Государство и право.- 1993.-№6. -С. 38.

Права громадян України на землі сільськогосподарського призначення як спеціалізована складова громадянських прав

праця повинна забезпечувати їм і належно високий рівень соціальних прав, зокрема на відпочинок, належну оплату праці та пенсійне забезпечення, на освіту тощо. У цих аспектах слід приймати комплексні (земельно-аграрні) законодавчі акти щодо селян.

Слід особливу увагу привернути на ту обставину, що проведення земельної та аграрної реформ в Україні здебільшого обмежується проблемами реструктуризації колгоспів, колективних сільськогосподарських підприємств і виникнення на їхній базі нових організаційно-правових структур (фермерських господарств, сільськогосподарських кооперативів, особистих селянських господарств тощо). До того ж, при цьому існує поширена практика поспішного перенесення зарубіжного досвіду на терени України, на що, стосовно Росії, правомірно звертає увагу Г. Ю. Бистров¹. Між тим, радикальне реформування земельних відносин, особливо на сучасному етапі його розвитку, вимагає перенесення епіцентру на конкретні земельні права членів фермерських господарств, сільськогосподарських кооперативів, працівників всіх аграрних структур.

2. Права громадян - це їхні певні можливості, забезпечені правом (конкретними нормативно-правовими актами). Якщо йдеться про права громадян України на землі сільськогосподарського призначення, то цей правовий інститут має багато характерних специфічних ознак. Вони породжені як загально-соціальною ознакою цього Інституту за умов правової держави, так і особливостями зазначеної категорії земель. Йдеться насамперед про суб'єктів земельних відносин.

У радянський період існувала формула, за якою "землі сільськогосподарського призначення використовуються різними організаціями і підприємствами, а також окремими громадянами"² (виділено нами). Громадяни в той же час не були основними суб'єктами сільськогосподарського землевикористання.

Запрограмоване Конституцією України будівництво правової держави радикально змінює ситуацію. Адже правова держава - це, насамперед, держава забезпечення прав людини і громадянина. Це повною мірою стосується і земельних прав селян.

¹ Див.: Бьістров Г. Е. Правовьіе проблеми земельной и аграрной реформ в зарубеж- ньіх странах: теория, практика, итоги, перспективи. - Минск: БГЗУ. -2001. - С. 4.

² Ерофєее Б. В. Правовой режим земель сельскохозяйственного назначения. - М,

1957.-С. 13.

89

РОЗДІЛ 6

Необхідно погодитись з В. І. Семчиком, що "аграрна і земельна реформи не стали підґрунтям економічного і соціального відродження села, підвищення добробуту сільського населення, розв'язання продовольчої проблеми"¹. Подальший процес реформування повинен, на наш погляд, враховувати такі фактори:

• реформи здебільшого було обмежено проблемами реорганізації (за суттю - ліквідації) колгоспів та створення нових різноманітних аграрних товаровиробників на основі ліквідації не лише монопольної державної, але і колективної власності на землі сільськогосподарського призначення;

• паювання земель колективних сільськогосподарських підприємств формально сприяло виникненню значної кількості приватних власників на ці землі без фактичного забезпечення їхніх земельних і соціальних прав та державного стимулювання сільськогосподарського товаровиробництва.

Сучасний етап радикального реформування села свій епіцентр повинен перенести на всебічне забезпечення прав членів новостворених аграрних суб'єктів: фермерських господарств, сільськогосподарських кооперативів, особистих селянських господарств, приватних аграрних підприємств тощо. Це повинно позначитись на всьому земельному І аграрному законодавстві. Воно має наповнитись принципово новим змістом, сутність і скерованість якого слід виводити з позицій прав селянина в сферах відносин власності, підприємницької діяльності, свободи господарювання на землях сільськогосподарського призначення. При цьому загальна демократична тенденція на гуманізацію нового законодавства не повинна входити в конфлікт з проблемою гарантованості соціальних прав селян.

3. Реальне забезпечення прав громадян України (в першу чергу - селян) на землі сільськогосподарського призначення повинно стати основною метою земельної та аграрної реформ. Це означає створення для них реальних можливостей не лише формально мати право приватної власності на певні земельні ділянки, а І фактичну можливість їх раціонально використовувати, вести товарне сільське господарство. І якщо перша частина цього поняття земельних прав громадян в ході реформування може вважатись в основному виконаною, то друга його частина залишається, здебільшого, не забезпеченою. П. М. Рабінович небезпідставно розрізняє по-

¹ Сємчик В. І. Проблеми розвитку аграрного права України // Правова держава. Щорічник наукових праць Інституту держави і права ім. В. М. Корецького. - К., 2000. -Вип. П.-С.31.

90

Права громадян України на зе.илі сільськогосподарського призначення

як спеціалізована складовії громадянських прав

— ———— 1 - , "

няття "утвердження і "забезпечення" прав особи . У нашому випадку перше означає визнання державою прав громадян України на використання на праві власності або оренди земель сільськогосподарського призначення. Це підтверджено Конституцією України, Земельним кодексом України, низкою Указів Президента. Що ж стосується забезпечення цих прав, тобто створення конкретних умов для їхнього здійснення, то проблема здебільшого залишається відкритою. Між тим утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави. Це доктринальне положення для сільського господарства, а отже, і для суб'єктів цієї сфери, є особливо значущим, оскільки ця галузь, в силу її природно-кліматичної ризикованості та технологічної складності, в усьому світі перебуває під постійним протекціонізмом держави. У зв'язку з гострою економічною кризою, наша держава виконує цей обов'язок далеко не повною мірою, хоча певні заходи допомоги селу і селянам в останні роки проводяться.

Важливе значення для вдосконалення ситуації з забезпеченням земельних прав громадян має реальне визнання сільського господарства пріоритетною галуззю економіки країни.

Надзвичайно важливим фактором є також наукова обгрунтованість і достовірність сучасного земельного законодавства України. Земельний кодекс України 2001 p., як ми бачили, вніс багато нових обгрунтованих положень в регламентацію правового статусу громадян України як землевикористувачів, але водночас, внаслідок відсутності комплексної наукової доктрини його змісту та системи, має багато істотних вад у цій площині. Окрім того додамо, що ЗК України ніде не згадує селян як суб'єктів прав на землі сільськогосподарського призначення. Між тим, саме вони є основними спеціалізованими суб'єктами цього пріоритетного виду землевикористання.

4. Громадяни України, у тому числі й селяни як такі, мають, як і інші громадяни України, правосуб'сктність, яка виникає у них з народження. Це - здатність бути суб'єктами права.

С. С. Алексєєв обгрунтовано виділяє також галузеву і спеціальну правосуб'єктність . Перша означає здатність суб'єкта бути учасником правовідносин певної галузі права (у нашому випадку - земельного права). У другому - це здатність бути суб'єктом певного кола відносин у межах їхньої галузевої належності (наприклад фермерських земельних відносин).

¹ Див.: Рабінович /7. М. Права людини і громадянина у Конституції У країни. - С. 9.

² Див.: Алексєєв С. С. Общая теория права. В 2 т. - Т. 2. - М.: Юрид. лит., 1982. - С. 144.

91

РОЗДІЛ 6

Наявність різних рівнів правосуб'єктності не створює нерівність суб'єктивних прав громадян, а лише свідчить про їхню спеціалізацію. Сільськогосподарську спеціалізацію можна вважати одним із різновидів професійної спеціалізації; вона має свої істотні особливості.

Громадяни України як селяни, як носії прав на землі сільськогосподарського призначення, мають галузеву і спеціальну земельну право-суб'єкгиість. Вони здатні володіти певними земельними правами і нести відповідні обов'язки, тобто мати земельну правоздатність. Вони здатні самостійно, власними діями здійснювати ці права і обов'язки, тобто мати земельну дієздатність.

Потенційно земельну правосуб'єктнІсть стосовно земель сільськогосподарського призначення мають всі громадяни України (щодо іноземних громадян та осіб без громадянства вона обмежена земельними орендними відносинами). Проте, для її реалізації необхідно мати цілий ряд правових умов. Ці умови є двох структурних рівнів:

- передбачені загальними засадами земельного законодавства України, зокрема Конституцією і Земельним кодексом України;

-передбачені на основі зазначеного базового законодавства, спеціальним законодавством, зокрема законами про фермерське господарство, сільськогосподарську кооперацію, особисте селянське господарство тощо.

Маючи на увазі зазначену галузеву і спеціальну правосуб'єктнІсть, М. 1. Краснов вважав, що "земельна правоздатність громадян, на відміну від цивільної правоздатності, не є рівною для всіх громадян" . Видається, що йдеться про різні аспекти розуміння рівності. Перший полягає в тому, що всі громадяни України мають право і реальну можливість бути носіями як загальної, так і спеціальної земельної правоздатності. Це їхні уповноважуючі права, які може бути реалізовано, а може бути І не реалізовано. Другий аспект означає, що для набуття земельної правоздатності (стосовно земель сільськогосподарського призначення) необхідно виконати певні умови. Головна з них полягає в тому, що йдеться про землі, які розташовані в сільській місцевості, друга - що йдеться про професійну (в т. ч. і на засадах набутих навичків та досвіду) працю на цих землях. Тому зрозуміло, що таку земельну правоздатність не може мати мешканець міста, де немає сільськогосподарських земель.

Права громадян України на землі сільськогосподарського призначення як спеціалізована складова громадянських прав

Це означає, що пріоритетний і найбільший обсяг земельної правоздатності стосовно земель сільськогосподарського призначення належить громадянам України в особі селян.

Це положення не входить у суперечність з нормою ст. 24 Конституції України про те, що громадяни не можуть мати привілеїв чи обмежень за ознаками їхнього соціального походження, оскільки Йдеться, по-перше, не про соціальне походження, а про соціальний (точніше соціально-трудовий) статус громадянина, а по-друге, не про привілеї чи обмеження, а про рівні земельні права великої соціальної групи громаддн України. Отже, можна вважати, що свої права на землі сільськогосподарського призначення вони реалізують як селяни, тобто як сільськогосподарські виробники (товаровиробники).

Відносно визначений суб'єктний склад земельної правоздатності в особі селян зумовлений особливостями земель сільськогосподарського призначення, їхнього правового режиму та праці на цих землях. Із загального правила про селянський склад суб'єктів земельних, аграрних відносин можуть бути певні винятки. Проте, як загальне правило, такими суб'єктами повинні бути саме селяни.

Залежно від того, в якій організаційній формі реалізуються селянами їхні права на землі сільськогосподарського призначення, можна говорити про їхні індивідуальні і колективні права . Іноді вони можуть носити змішаний характер, коли перші І другі права певним чином поєднуються. Наприклад, це може бути в сільськогосподарських кооперативах.

Земельна правоздатність селян може бути загальною і спеціальною. Перша базується на основі Конституції України і, в основному, закріплена Земельним кодексом України. ЗК України 2001р. зробив це недостатньо повно І чітко.

На підставі загальної земельної правоздатності селян формується спеціальна земельна правоздатність тих із них, які реалізовують свої земельні права не індивідуально, а за допомогою певних відносно крупних організаційно-правових форм. Йдеться про земельні права членів фермерських господарств, сільськогосподарських виробничих, а певною мірою, і обслуговуючих кооперативів, особистих селянських господарств тощо.

5. Галузева і спеціальна земельна правосуб'єктнІсть реалізується через особливий правовий статус селян - громадян України в сфері землевикористашія, через сукупність певних їхніх прав та обов'яз-

¹ Краснов Я И. Юридичєский анализ права землепользованвд в СССР // Право землепользования в СССР и его види. - М., 1964. - С. 125-126.

92 .«

¹ Обгрунтування такої позиції, зокрема, даг С.В.Полсніна. Див.: Полєнина С. В. Зако-нотворчество в Российской Федеращш. - М., 1996. - С. 11.

93

РОЗДІЛ 6

ків у цій сфері. Ці особливості в сучасних умовах проявляються зокрема, в наступних положеннях:

♦ Переважно йдеться про осіб, які постійно проживають у сіль ській місцевості. Це зумовлено як історичними традиціями цієї соціаль ної верстви населення, так і умовами їхньої праці та побуту. Висока со ціальна місія селянства визнана у всьому світі¹.

♦ Земельна правоздатність громадян, які проживають у сільській місцевості, диференціюється залежно від їхнього конкретного трудово го статусу. Ті з них, які безпосередньо зайнятті у рослинництві, а також у тваринництві, у виробничому сільськогосподарському процесі як основної форми їхньої трудової професійної діяльності, як правило, мають більш повний обсяг земельних прав, аніж ті, які працюють у соціальній сфері життя села чи селища. Йдеться про розміри земельних ділянок, допомогу в їхньому обробітку, можливість участі в управлінні справами кооперативу, одержанні доходів на земельні паї тощо.

♦ Землевикористання перестало носити вторинний похідний ха рактер, як це мало місце при існуванні колгоспної системи, коли воно переважно мало форму присадибної земельної ділянки для членів кол госпу або залежало від праці в радгоспах.

За умов переходу до ринкових відносин на селі право землевикористання селян набуло первинного самостійного характеру.

♦ Селяни стають основними суб'єктами права приватної власності на землі сільськогосподарського призначення, що є основою для здійс нення ними аграрної підприємницької діяльності, виробництва товарної сільськогосподарської продукції. Ця діяльність повинна бути не самоціллю, а способом одержання реальних прибутків для задоволення власних потреб та потреб суспільства. Отже, за нових умов господарювання істотно змінюється джерело доходів селян: з нормованої оплати праці воно переноситься на безпосереднє їхнє заробляння внаслідок використання власних (або орендованих) земель сільськогосподарського призначення.

Держава при цьому повинна дбати про забезпечення "вирівнювання доходів сільських товаровиробників з іншими, а сільського населення з міським"".

¹ Див.: Великий незнакомєц. Крестьяне и фермери в современном мире: Хрестоматия / Составил Теодор Шанин: Пер. сангл. -М., 992.

³ МіщенкоІ. М. Використання світового досвіду у вирішенні проблеми продовольчої безпеки в Україні // Проблеми ефективного функціонування АГЖ в умовах нових форм власності та господарювання: колективна монографія у двох томах. Т. 1 .-К.,2001.-С. 156.

94

Права громадян України на землі сільськогосподарського призначення як спеціалізована складова громадянських прав

♦ Права громадян (селян) як елементи змісту їхньої земельної правоздатності визначаються цільовим характером земель сільськогос подарського призначення. А тому їхнім конкретним змістом є можли вість індивідуально або за допомогою певної організаційно-правової форми використовувати власні або орендовані землі для вирощування сільськогосподарських культур, виробництва продукції тваринництва, ведення інших галузей (підгалузей) сільського господарства, а також для організації свого способу життя та побуту.

Сільськогосподарський напрям землевикористання селян слід розглядати як основний, превалюючий, що не повинно означати можливості існування, не на шкоду основному, інших напрямів, не заборонених

законом.

♦ Характер земельних прав громадян визначає зміст права землеви користання. Вони є похідними від права власності на землі. Перехід до ринкової економіки в аграрному секторі створює умови для превалювання приватновласницької основи земельних прав громадян України. На це ске ровано українське земельне і аграрне законодавство останніх років. Проте, напрям аграрної політики не повинен бути однобічним. У нас не втрачена потреба і в існуванні державної власності на землі сільськогосподарського призначення, а отже, і можливість використання громадянами різних форм державних сільськогосподарських підприємств для реалізації земельних прав у статусі робітників або службовців. На це, зокрема, справедливо звертає увагу А. М. Статівка, говорячи як про потребу і в нових - ринкових відносинах, певного їхнього державного регулювання, так і про необхідність мати державну долю власності в аграрному секторі .

♦ Всім суб'єктам, які мають земельну право- та дієздатність, зе мельним законодавством встановлено особливі вимоги та правила ви користання земель сільськогосподарського призначення як найбільш цінної категорії земель України, зокрема:

• дотримання принципу їхнього цільового використання;

• виконання всіх умов раціональності їхнього використання;

• охорона всіх цих земель як природного ресурсу;

• особлива охорона грунтів та найбільш цінних земель;

-наявність у суб'єктів сільськогосподарського землевикористання здатності займатися сільським господарством (відповідної освіти, кваліфікації, досвіду, навичок, проживання у сільській місцевості);

¹ Див.: Статівка А. Деякі аспекти посилення державного регулювання в процесі аграрних перетворень // Право України. - 2001. - № 6. - С. 58.

95

РОЗДІЛ 6

~ приватна власність на землі сільськогосподарського призначення своїм головним призначенням повинна мати Ідею формування вільного і справжнього господаря на цих землях.

6. Поняття "селянин" як суб'єкт сільськогосподарського земле-використання, "селянство" як соціальна група громадян України, що складає більше третини населення України, повинні знайти чітке законодавче закріплення. Офіційні визначення цих понять існують у законодавстві багатьох країн світу. Так, наприклад, ст. 101(17)11 Зведеного (уніфікованого) Комерційного кодексу США {Uniform Commercial Code, U.C.C) зазначає, що селянин (фермер) - це особа, яка постійно здійснює фермерську діяльність, тобто "роботу на фермі, обробіток землі, роботу на молочній фермі, на ранчо, виробництво та вирощування сільськогосподарських культур, птиці чи поголів'я худоби і виробництво птиці чи тваринницької продукції в якомусь обробленому вигляді". В американському законодавстві селяни (фермери) відокремлюються від інших суб'єктів землеви-користання і з огляду на аграрну (сільськогосподарську) структуру тих організаційних форм, у яких здійснюється їх трудова діяльність. Це дає можливість говорити і про фермерські юридичні особи (за певних обставин). При цьому враховується тісна інтеграція між сільськогосподарською діяльністю фермерів та їхнім бізнесом. Зокрема, щоб вважатися сімейною фермою, необхідно більшу частину своїх прибутків отримувати від сільського господарства. Регламентація селянської (фермерської) діяльності, як і всього сільського господарства, в США на федеральному рівні здійснюється не стільки загальним цивільним комерційним законодавством, як, на його основі, широкою, спеціалізованою групою законодавства (понад 2000 спеціальних законів) сільськогосподарського (переважно - земельного) змісту. Це - Титул 7 "'Agriculture" спеціалізованого Зібрання законів США {The Code of the law of the United States of America).

В Україні наразі теоретичним і конкретно-правовим засадам селянства майже не приділяється уваги, що негативно позначається на правовому статусі селян як суб'єктів земельних громадянських прав. Щоправда, розуміння цієї важливої проблеми певною мірою проявляється в пропозиціях необхідності прийняття спеціального закону "Про сільське господарство", що висловлюються як представниками економічної, так і юридичної науки¹.

¹ Детальніше див.: ТитоваН. І. Закон "Про сільське господарство України": не лише економічна користь, а й гостра юридична потреба // Проблеми ефективного функціонування АПК в умовах нових форм власності та господарювання: Колективна монографія у двох томах. Т. 1.-К: УАЕ, 2001.-С, 169-171.

96

Права громадян України на землі сільськогосподарського призначення як спеціалізована складова громадянських прав

усьоу законі слід комплексно закріпити взаємопов'язані земельно-аґрарні права селян, зокрема земельно-трудові, а також їхні права на відпочинок, пенсійне забезпечення, охорону праці тощо. Це повинен бути базовий міжгалузевий закон, який спеціалізував би правовий статус селян як громадян України.

Контрольні завдання

1. Хто в правовій державі є домінуючим суб'єктом правових, у тому числі земельних відносин?

2. Що таке земельна прг.восуб'єктність? Хто є її носієм? Які правові умови її настання? Хто в Україні має пріоритетний і найбільший обсяг земельної правоздатності?

3. Що таке загальна і спеціальна земельна правосуб'єктність?

Дискусії та обговорення

1. Чи можуть бути селяни як такі самостійними суб'єктами право вих відносин? Ваша думка.

2. Чи забезпечив сучасний етап проведення земельної і аграрної ре форми конкретні умови для реального ефективного використання зе мельних та соціальних прав селян? Що, на ваш погляд, слід зробити (за конодавчо, економічно, фінансово тощо) для того, щоб наслідком ради кального реформування в Україні земельних та аграрних відносин стало фактичне забезпечення селянам цивілізованих умов господарювання та проживання?

3. В чому проявляється особливий правовий статус селян? Як це відображено в законодавстві? Чи є воно достатнім?

4. Ваша позиція щодо необхідності Закону України "Про сільське господарство".

Література

1. Аграрне право України. Підручник, 2-е видання. За ред. академіка АПрН України, проф. В. 3. Янчука. - К.: Юрінком Інтер, 1999. - Розділи XIX, XX, ХХШ, XXIX, §2.

2. Соцальное государство и защита прав человека / Под ред. Е. А. Лукашевой. - М, 1984.

3. ТитоваН. І Проблеми кодифікації аграрного законодавства ; України // Стан кодифікаційного процесу в Україні: системність, . пріоритети, уніфікація. - К., 1995. - С. 75.

: 97

РОЗДІЛ 6

4. Титова Н. І. Селянство: загальносоціальні та правові аспекти // Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні: Матеріали II регіональної наукової конференції. ~ Львів: ЛНУ, 1996. - С. 14-17.

5. ТитоваН. І. Проблеми гарантування прав селянства в Україні// Права людини і громадянина в Україні: Академія правових наук. - К., 1998.-С. 61-66.

6. Рабінович П. М. Основи загальної теорії права та держави: Навч. посібник. Вид 6-е. - X.: Консум, 2002. - Теми 1, 3.

7. Козьірь М. И. Защита прав человека в условиях перехода к рьтн- ку // Государство и право. - 1993. - № 6.

8. Бьістрое Г. Ю. Правовьіе проблемьі земельной и аграрной ре форм в зарубежньїх странах: теория, практика, итоги, перспективи. - Минск: БГЗУ, 2001 - Предисловие, І.

9. Сємчик В. І. Проблеми розвитку аграрного права України // Пра вова держава: Щорічник наук, праць Інс-ту д-ви і пр. ім. В. М. Ко- рецького. - К.,2000. - Вил. 11.

10. Краснов Н. И. Юридический анализ права землепользования в СССР // Право землепользования в СССР и его видьі. -М., 1964.

ХХ.СтатівкаА. Деякі аспекти посилення державного регулювання в процесі аграрних перетворень // Право України. - 2001. - № 6.

12. Титова Н. І. Закон "Про сільське господарство України" - не лише економічна користь, а й гостра юридична потреба // Проблеми ефективного функціонування АПК в умовах нових форм власності та господарювання: Колективна монографія у двох томах. Т. 1. - К.:УАЕ, 2001. -С. 169-171.

Законодавство

1. Конституція України, ст. 1, 3.

2. Земельний кодекс України, ст. ст. 2-5, 19, 23, 80, 81, 84,90, 95,130.

3. Земельний кодекс України: Науково-практичний коментар / За ред. В. І. Семчика. - К.: Видавничий дім "Ін Юре", 2003 (до зазн. статей).

4. Земельний кодекс Украиньї: Комментарий. - X.: ООО "Одиссей", 2002 (до зазн. статей).

5. Закон України "Про державну підтримку сільського господарства України" від 24 червня 2004 р. // Урядовий кур'єр. - 2004, 29 вересня.