Питання про авторство

Існує певна переконаність, що «Слово…» написане учасником чи свідком походу. Хоча хто він, на сьогодні вважається не відомим. Так, наприклад, деякі вчені схильні думати, що твір написаний великим київським князем Святославом, оскільки і "золоте слово" цього героя, і ідейна позиція автора збігаються. Дехто з учених приписує авторство поеми Біловодові Просовичу, якого згадано в Київському літописі якраз там, де йдеться про похід князя Ігоря. Інші вважають автором легендарного Ходина, ім’я якого присутнє в самому тексті. Російський же дослідник Борис Рибаков стоїть на тому, що автором пам’ятки є київський тисяцький Петро Бориславович. Іван Вагилевич та Василь Яременко наполягають, що автором міг бути старець Ян, він же - чернець Вишатич. Але найбільш переконливою слід вважати гіпотезу Леоніда Махновця та Степана Пушика, які вважають, що автор «Слова… не хто інший, як брат княгині Ярославни, - галицький князь Володимир Ярославович. Але все це лише припущення. Безперечно, автор - спостережлива людина, яка неодноразово бувала в ратних походах. Серед можливих авторів дослідники «Слова…» називали і давньоруського книжника з Галича, Тимофія, співця Митусу, що вцілів після поразки дружини князя Ігоря.

Не викликає сумнівів те, що автор «Слова…» - людина високоталановита, освічена, чудово знає історію, легко орієнтується в політичних перипетіях як свого часу, так і часу минулого, цінує світову літературу й духовну спадщину власного народу, докладно називає всі подробиці військового побуту, обізнана із тактикою ведення бою, зброєю. Одним словом, фахівець військової справи.

Переклади і переспіви

Переклади і переспіви «Слова» існують багатьма мовами світу, а найбільше українською і російською. Українські віршовані і прозові переклади «Слова» дали: Іван Вагилевич (близько 1836, друкований 1884), Б. Дідицький (язичіем, 1849), М. Максимович (1857), С. Руданський (1860, друкований 1896), Юрій Федькович (1866, 1902), Іван Франко (1873, 1952), О. Огоновський(1876), Панас Мирний (1883, 1896), О. Партицький (1884), М. Чернявський (1894), Іван Стешенко (1899, 1967), К. Зіньківський (1907, 1967), Василь Щурат (1907, 1912), М. Грушевський (1923),П. Коструба (1928), М. Грунський (1931), Микола Матіїв-Мельник (1936), С. Гординський (1936, друга ред. 1950), Наталя Забіла (1938), Володимир Свідзінський (1938), Максим Рильський(1939), Іван Огієнко (1949), М. Аркас (1951), Леонід Махновець (1953), О. Коваленко (1954), М. Кравчук (1968). Переклади і переспіви окремих фраґментів «Слово…», зокрема «Плачу Ярославни», дали М. Шашкевич (1833), Тарас Шевченко (1860), В. Мова (Лиманський, 1893), Б. Лепкий (1915) і багато інших українських поетів.

Перший російський віршований переклад «Слова» дав І. Серяков (1803), після нього «Слово…» перекладали: В. Капніст (1809), В. Жуковський (1817 — 19), М. Делярю (1839), Л. Мей (1850), М. Гербель (1854), А Майков (1869), Е. Барсов (1887), К. Бальмонт (1929), С. Шервінський (1934), Г. Шторм (1934), І. Новіков (1938), В. Стеллецький (1938), М. Заболоцький (1946), А. Юґов (1950), С. Ботвіннік (1957), М. Риленков (1962). Білоруською мовою переклав «Слово…» Янка Купала (1919 прозою, 1921 віршем).

Польською мовою «Слово…» перекладали: Ц. Ґодебський (1821), С. Красінський (1856), Б. Лепкий (1899), Ю. Тувім (1927, 1944); чес.: В. Ганка (1821), Ф. Кубка (1946), А. Сарва (2008) й ін.; сербською: I. Хаджевич (1842), І. Шанкович й ін.; словінською М. Плетершник (1865); болг. Р. Жинзифов (1863), Л. Стоянов (1954). Перший німецький переклад дав А. Коцебу вже 1800, далі «Слово…» перекладали: Й. Ріхтер (1803), Ф. Боденштедт (1861), Р. М. Рільке (1904). Н. Маєр (1933); англійською перекладали: Л. Вінер (1902), Л. Маґнус (1915), Ч. Кросе (1948), В. М. Набоков (1950), В. Кірконнелл і К. Андрусишин (1963) й ін.; французькою: Н. Бляншер і Екстейн (1823), Ф. де Берґон (1878), Н. Кульман і М. Бегаґель (1937), А. Ґреґуар (1945); італійською: Д. Чамполі (1911) і Е. Ґатто (1928); іспанською: Я. і Р. Майкелі (1949); датською: Т. Лянґе (1888); угорською: С. Рідль (1858) і Г. Стрипський; єврейськими (іврит та ідиш): С. Мендельсон (1875). Давид Гофштейн й І. Фефер (1938). Є переклади «Слово…» також:  абхазькою,  башкирською,  вірменською,  грузинською, казахською, карельською, татарською, узбецькою й ін. мовами.

Іст. п'єсу на тему «Слово…» під назвою «О полку Ігоревім» написав Г. Хоткевич (1926). Для театральної інсценізації «Слово…» опрацював Г. Лужницький. Сюжети «Слово…» використані в опері І. Бородіна «Князь Ігор», у композиції М. Лисенка «Плач Ярославни». В образотворчому мистецтві відомі твори на теми «Слово…» Ю. Нарбута, П. Холодного (старшого), О. Кульчицької, В. Васнецова, В. Фаворського, П. Андрусова, Я. Гніздовського й ін.; у театрі — А. Петрицького, у скульптурі — А. Павлося, Б. Мухина, у  вітражі — Л. Молодожанина.

ГРИГО́РІЙ СА́ВИЧ СКОВОРОДА́ (* 22 листопада (3 грудня) 1722, Чорнухи, Лубенський полк — † 29 жовтня (9 листопада) 1794, Іванівка, Харківщина) — український просвітитель-гуманіст, філософ, поет, педагог.

Освіту здобув у Києво-Могилянській академії. Переслідуваний світськими та духовними властями, з 1770-х років вів життя мандрівного жебракуючого філософа. У філософських діалогах і трактатах біблейська проблематика переплітається з ідеями платонізму та стоїцизму. Зміст людського існування — подвиг самопізнання.