18. Україна як суверенна держава.

Суверенітет ( верховна влада) – верховенство і незалежність влади.

Декларація про державний суверенітет України, прийнята ВР УРСР 16 липня 1990 року, проголосила верховенство, самостійність, повноту і неподільність влади в республіці у межах її нинішньої території, незалежність та рівноправність у зовнішніх зносинах. У Декларації наголошувалося, що:

- єдиним джерелом влади України є її народ, який становлять громадяни Республіки всіх національностей.

має бути забезпечено верховенство Конституції й законів України на всій її території.

Україна самостійно визначає свій економічний статус і закріплює його в законах

Народ України має виключне право на володіння й використання національних багатств

Україна самостійно встановлює порядок організації охорони природних ресурсів і їх використання

Україна є самостійною у розв’язанні питань науки, освіти, культурного і духовного розвитку української нації, гарантує всім національностям, що проживають на її території право на вільний вибір соціально культурний розвиток.

Україна має власні Збройні Сили

Україна як суб’єкт міжнародного права здійснює безпосередні стосунки з іншими державами.

Суверенітет України полягає насамперед у визначенні, встановленні конституційного ладу і можливості його зміни лише волею народу. Право визначати й змінювати конституційний лад України, зазначається у ст..5 Конституції України, належить виключно народові і не може бути узурповане державою, її органами і посадовими особами.

Суверенність конституційного ладу означає суверенітет народу і держави. Відповідно до ст..2 Конституції України поширюється на всю її територію. Україна є позаблоковою державою й існування її на території іноземних військових баз не допускається, а тимчасове перебування військових формувань можливе тільки на умовах оренди і в порядку визначеному міжнародними договорами, які ратифіковані ВРУ.

19. Поняття державного суверенітету його основні риси.

СУВЕРЕНИТЕТ (фр. souverainete - верховная власть) - верховенство и независимость власти. В науке конституционного права различаются несколько видов С.:

1. С. государственный - верховенство власти внутри страны и ее независимость во внешней сфере, т.е. полнота законодательной, исполнительной и судебной власти государства на его территории, исключающая подчинение властям иностранных государств, в т.ч. в сфере международного общения, кроме случаев явно выраженного и добровольного согласия со стороны государства на ограничение своего С.;

2) С. национальный - полновластие нации, ее политическая свобода, обладание реальной возможностью определять характер своей национальной жизни, включая прежде всего способность политически самоопределяться вплоть до образования собственного государства;

3) С. народный - полновластие народа, т.е. обладание социально-экономическими и политическими средствами для реального участия в управлении делами общества и государства. Народный С. является одним из принципов конституционного строя во всех демократических государствах.

Найсуттєвішою політичною та юридичною умовою існування держави як територіальної організації населення вважається її суверенітет.

Ознаки: 1) Верховенство – відсутність більш високої суспільної влади на території країни, державна влада може відмінити, визнати будь-який прояв всякої іншої суспільної влади.

2) самостійність – можливість самостійно приймати рішення всередині країни і зовні при дотриманні норм міжнародного і національного права.

3. повнота – розповсюдження державної влади на всі сфери суспільного життя, населення, суспільні організації.

4. Неподільність – в межах території, єдність влади в цілому і тільки функціональний її розподіл на три гілки

5. Незалежність у зовнішніх зносинах і повага до суверенітету інших країн.

6. Рівноправ’я у зовнішніх зносинах - наявність таких прав і обов’язків як і у інших держав.

7. Не відчужуваності – неможливість відчуження влади, а тільки закріплена законом можливість делегувати суверенні права держави органам місцевого управління або суб’єктам федерації (федеративні держави).