49. Вартісна оцінка майна,що підлягає страхуванню

Страхова вартість об’єкта страхування Wс – це дійсна (реальна) вартість об’єкта, в обсязі якої йому може бути завдано шкоди. Страхова вартість визначається при укладанні договору страхування згідно чинного законодавства за цінами і тарифами, які діють на момент укладання договору. При цьому страховик має право самостійно оцінити вартість майна, і навіть провести власну вартісну експертизу. Страховик може оскаржити розмір страхової вартості майна, що прийняте на страхування, лише тоді, коли страхувальник своїми навмисними діями ввів страховика в оману.

На практиці страхова вартість найчастіше розраховується, як вартість придбання майна за відрахуванням фактичного зносу. Це пояснюється тим, що страхування лише компенсує шкоду і не є джерелом отримання прибутку для страхувальника. Якби договір страхування був укладений на страхову суму в розмірі вартості придбання майна, то після закінчення часу, протягом якого частина вартості майна була б амортизована, могла б виникнути можливість незаконного збагачення страхувальника. Однак не тільки майно має страхову вартість. Особисте страхування і страхування відповідальності оперують з категоріями, що також потребують визначення їхньої страхової вартості – наприклад, життя, здоров’я або працездатність особи, межі майнової відповідальності за завдану шкоду іншим особам тощо. Більш глибоко це питання буде вивчено нижче.

Розмір і порядок встановлення страхової суми можна вважати найважливішими елементами договору, що впливають на ціну страхової послуги, визначають можливість прийняття ризику на страхування, необхідність укладання страховиком договорів перестрахування або співстрахування. У деяких випадках страховик може відмовитися від укладання договору страхування, коли страхова сума занадто велика.

Принцип визначення розміру страхової суми залежить від форми здійснення страхового зобов’язання. Для обов’язкових видів страхування законодавством України встановлюються мінімальні можливі розміри страхових сум. Коли здійснюються добровільні види страхування, розмір страхової суми визначається на основі згоди сторін договору страхування – страхувальника і страховика.

Істотне значення при визначенні розміру страхової суми має валюта страхування, тобто в яких грошових одиницях безпосередньо встановлені зобов’язання страховика в договорі страхування. При цьому страхова сума, що підлягає виплаті в національній валюті, яка зазначена в договорі страхування, може бути встановлена в розмірі, що еквівалентний відповідній сумі в іноземній валюті на момент виникнення тих або інших зобов’язань за договором страхування.

50. Врегулювання вимог страхувальника щодо відшкодування збитків.

Права і зобов'язання сторін у страхуванні кредитних операцій ма­ють свої особливості, але принциповим є те, що першочергові обов'язки клієнта при на­станні страхового випадку зі зрозумілих причин мають бути сформульовані просто, коротко і точно, легко сприйматись і запам'ятовуватись. З боку страховика основними вимогами до працівників служб урегулювання збитків, тобто тих, хто забезпечує безпосереднє спілкування з клієнтом за даних обставин, мають бути глибоке знання правил страхування, достатня правова підготовка, оператив­ність, завбачливість і ввічливість. Зазначена служба формує імідж страховика у критичній ситуації для клієнта, дії якого в цей час можуть бути некоректними. Особливої уваги потребує організація аварійного комісаріату страховика, у тому числі (при потребі) його представництв у географічних регіонах страхового покриття.

Аварійний комісар - повноважний експерт страховика, який проводить розслідування обставин події, котра заявлена клієнтом як страховий випадок, визначаючи її відповідність умовам страхування, оцінює й узгоджує з клієнтом розміри збит­ку, вживає заходів до його зменшення, оформлює і подає відпо­відний висновок (аварійний сертифікат). При потребі аварійний комісар може залучатись до вивчення ризику на стадії розробки умов договору страхування.

Здійснення страхових виплат проводиться страховиком згідно з договором або законодавством на підставі заяви страхувальника і страхового акта, який складається страховиком або уповноваженою ним особою (аварійним комісаром) у визначеній ним формі. При цьому страховик та страхувальник мають право залучити за свій рахунок аварійного комісара до розслідування обставин страхового випадку. Страхові виплати проводяться страховиком згідно з договором або законодавством на підставі заяви страхувальника і страхового акта, який складається страховиком або уповноваженою ним особою (аварійним комісаром) у визначеній формі. Але заява страхувальника і страховий акт не завжди можуть бути підставою для отримання страхової виплати. Страховим законодавством встановлено перелік випадків, коли страховик має право відмовитися від страхової виплати. Підставами для відмови можуть бути: навмисні дії страхувальника або особи, на користь якої укладено договір страхування, якщо вони були спрямовані на настання страхового випадку, крім дій, пов’язаних із виконанням ними громадянського чи службового обов’язку, вчинених у межах необхідної оборони; вчинення страхувальником або особою, на користь якої укладено договір страхування, умисного злочину, що призвів до страхового випадку; подання страхувальником неправдивих відомостей про об’єкт страхування або про факт настання страхового випадку; несвоєчасне повідомлення страхувальником без поважних причин про настання страхового випадку або створення страховикові перешкод у визначенні обставин, характеру події; інші підстави, встановлені законом.

Рішення про відмову у страховій виплаті страховик приймає у строк, передбачений правилами страхування, та повідомляє страхувальнику у письмовій формі з обґрунтуванням причин відмови. Зазвичай, цей термін сягає 20 робочих днів з моменту отримання страховою компанією повного пакету документів про страховий випадок. Закон про страхування при укладенні договорів страхування зобов’язує дотримуватись не тільки вимог чинного законодавства, а й правил страхування, які розробляються страховиком для кожного виду страхування окремо і підлягають реєстрації при видаванні ліцензії на право здійснення відповідного виду страхування. Отже, для захисту своїх прав та уникнути непорозумінь із страховою компанією страхувальнику потрібно уважно ознайомитися з правилами страхування і при укладенні договору страхування звірити його з ними. У разі незаконної відмови у виплаті страхових сум або відшкодування є декілька варіантів вирішення питання.

1. Звернення з позовною заявою до суду. Страхувальник має право на звернення до суду у разі відмови страхової компанії виплатити страхове відшкодування. У будь-якому разі предмет позову – стягнення із страхової компанії страхового відшкодування за договором страхування. Отже, разом із вимогою про стягнення страхового відшкодування страхувальник може також висунути вимогу про стягнення зі страховика пені (штрафу). Для захисту своїх прав страхувальнику необхідно дотримуватися основних страхових правил. По-перше, він повинен мати необхідні документи, що підтверджують настання страхового випадку, а по-друге, звернутися після настання страхового випадку до страхової компанії саме в термін, встановлений договором.

2. Звернення із скаргою до Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України. Відповідно до ст. 35 Закону про страхування державний нагляд за страховою діяльністю здійснюється уповноваженим державою органом з метою дотримання вимог законодавства про страхування, ефективного розвитку страхових послуг, запобігання неплатоспроможності страховиків та захисту інтересів страхувальників. Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг України, крім того, має засоби впливу на несумлінного страховика. У будь-якому разі страхувальник може вибирати спосіб захисту на власний розсуд.