- •1.Функції печінки
- •2. Панкреатичне і кишкове травлення. Роль жовчі в механізмі травлення
- •3.Синтез гема
- •4. Вторинні месенджери та їх роль в механізмах гормонального впливу на клітини-мішені
- •5. Нормальні і патологічні складові сечі
- •6.Катаболізм пуринових нуклеотидів
- •1.Види жовтяниць. Причини виникнення
- •2. Блокування біосинтезу білка дифтерійним токсином (адф-рибозилювання факторів трансляції)
- •3. Джерело енергії для м’язового скорочення. Атф, креатинфорфат. Особливості обміну в серцевому м’язі.
- •4. Всмоктування вуглеводів. Порушення травлення і всмоктування. Недостатність лактази
- •5. Орнітиновий цикл сечоутворення. Послідовність реакцій
- •6. Порушення обміну медіаторів і модуляторів головного мозку при психічних розладах. Нейрохімічні механізми дії психотропних препаратів
- •Розпад гема
- •Паренхіматозна жовтяниця. Причини. Біохімічні показники
- •Молекулярні механізми дії тиреоїдних гормонів.
- •Молекулярні механізми м’язового скорочення та розслаблення м’язів
- •Нейромедіатори. Рецептори для нейромедіаторів та фізіологічно активних сполук
- •Білковосинтезуюча система. Особливості генетичного коду
- •Орнітиновий цикл сечоутворення.
- •Обтураційна жовтяниця
- •Білки плазми крові. Альбуміни. Глобуліни. Фібриноген.
- •Біологічний ефект альдостерону.
- •Особливості метаболізму нервової тканини
- •Значення обміну мінеральних солей.
- •Механізм активації й функціонування каскадної системи згортання крові.
- •Види жовтяниць
- •Молекулярні механізми м’язового скорочення та розслаблення м’язів
- •Енергетичний обмін в головному мозку людини. Значення аеробного окислення глюкози.
- •Мікросомальне окислення і реакції кон’югації в печінці. Компоненти окислення. Роль цитохрома р-450
- •Розпад гема. Жовчні пігменти.
- •Молекулярні механізми м’язового скорочення та розслаблення м’язів
- •Всмоктування вуглеводів. Порушення травлення і всмоктування.
- •Класифікація гормонів: за місцем синтезу, хімічною природою, механізмом дії.
- •Біосинтез піримідинових нуклеотидів
- •Жіночі статеві гормони. Механізм дії
- •Загальна схема біосинтезу днк. Ферменти реплікації днк у прокаріотів та еукаріотів.
- •Розпад гема.
- •Біохімія нейромедіаторів та фізіологічно активних сполук.
- •Роль печінки в обміні білків, жирів та вуглеводів
- •Потреба в ліпідах, роль лейкотрієпів, простагландинів, тромбоксанів. Ліпіди і захворювання.
- •Етапи та механізми трансляції. Ініціація. Елонгація. Термі нація.
- •Гормони гіпофіза
- •2.Технологія трансплантації генів.
- •Дія стероїдних та тиреоїдних гормонів.
- •Дія гормонів білково-пептидної природи та катехоламінів
- •Транспортні рнк. Активація ак, Аміноацил-тРнк-синтетази. Кодони рнк
- •Гормони на обмін кальцію та фосфатів
- •Єдиний нейрогуморальний механізм регуляції
- •Цтк і механізми, що контролюють його у мозку
- •Катаболізм піримідинових нуклеотидів
- •Порушення гомеостазу кальцію
- •Хімічний склад поперечно-смугастих мязів.
- •3. Експресія генів на рівні транскрипції.
- •Гормони підшлункової. Цукровий діабет.
- •Травлення в шлунку.
- •Антибіотики
- •Сполучна тканина
Етапи та механізми трансляції. Ініціація. Елонгація. Термі нація.
1 . Ініціація синтезу полідезоксирибонуклеотидних ланцюгів ДНК, якій передує утворення "затравних" (праймерних) ланцюгів РНК (РНК-праймерів), до 3'- ОН-груп яких здатні приєднуватися дНМФ, що утворюють нові (дочірні) ланцюги ДНК. Довжина цих праймерних ланцюгів складає в середньому від 10 до 200 нуклеотидів. Синтез РНК-праймерів відбувається за участю ферментів РНК-полімераз - так званих праймаз.
2. Елонгація синтезу ДНК, яка відбувається за різними механізмами на лідируючому та відстаючому ланцюгах.
2.1. На лідируючому ланцюгу нарощування дНМФ здійснюється ДНК-поліме- разою III, що функціонує безперервно, утворюючи ланцюг ДНК від РНК-праймера до реплікативної вилки.
2.2. На відстаючому ланцюгу: а) спочатку при дії ДНК-полімерази III синтезуються окремі фрагменти Оказакі, кожен з яких починається з відповідного РНК-праймера і закінчується перед
початком передуючого йому РНК-праймера; б) після формування фрагментів Оказакі ДНК-полімераза І, за рахунок своєї 5'—>3'- екзонуклеазної активності, видаляє РНК-праймери і (за рахунок 5'—»3'-полімеразної активності) заміщує їх фрагментами ДНК;
в) розриви між окремими фрагментами Оказакі зшиваються спеціальним ферментом ДНК-лігазою.
Гормони гіпофіза
Передня частка гіпофіза (аденогіпофіз) продукує значну кількість гормонів, які стимулюють фізіологічні та біохімічні процеси в різних тканинах-мішенях, у тому числі активують дію інших ендокринних залоз (тропна функція гіпофізарних гормонів). Виходячи з особливостей молекулярної генетики, біосинтезу та структурно-функціональних властивостей, гормони аденогіпофіза утворюють три групи: I група - "гормон росту-пролактин-хоріонічний соматомамотропін"; II група - глікопротеїни - "тропні гормони гіпофіза"; III група - похідні "проопіомеланокортину"
Гормон росту (соматотропін, соматотропний гормон, СТГ) - простий білок, що складається з одного поліпептидного ланцюга. Головна функція СТГ - стимуляція постнатального росту організму; ця складна біологічна функція реалізується за рахунок різноманітного спектра впливу гормону на біосинтез білка, вуглеводний та ліпідний метаболізм. 2. Пролактин (лактогенний гормон, мамотропін, лютеотропний гормон) - простий білок, що складається з одного поліпептидного ланцюга. 3. Хоріонічний соматомамотропін {ХС; плацентарний лактоген) -гормон, що проявляє лактогенну та лютеотропну активності, а за метаболічними ефектами близький до соматотропіну.
включає в себе сполуки глікопротеїнової природи: тиреотропний та гонадотропний гормони гіпофіза і плаценти. Тиреотропний гормон (ТТГ; тиротропін) - подібно до інших глікопротеїнових гормонів гіпофіза є димером типу альфа-бета. Основна біологічна функція ТТГ - підтримка функціональної активності (синтезу тиреоїдних гормонів) та структури щитовидної залози. Гонадотропні гормони: 1. Фолікулостимулюючий гормон {ФСГ; фолітропін) — білок з м.м. 33 кДа. Мішенями для ФСГ є фолікулярні клітини яєчників та клітини Сертолі сім'яників. Передача хімічного сигналу при дії ФСГ здійснюється за рахунок активації аденілатциклази. 2. Лютеїнізуючий гормон (ЛГ; лютропін; гормон, що стимулює інтерстиці- альні клітини Лейдига - ГСІК) - білок з м.м. 29 кДа. Рецептори для ЛГ локалізовані на плазматичних мембранах клітин яєчників (у жіночому організмі) та клітин Лейдига сім'яників (у чоловічому організмі). Як і в разі ФСГ, вторинним месендже- ром у дії ЛГ на ефекторні системи клітин є цАМФ. 3. Хоріонічний гонадотропін (ХГ) - білок з м.м. близько 37 кДа; синтезується трофобластом плаценти. Біологічна роль гонадотропінів полягає в регуляції функцій статевої сфери людини як в препубертатному та пубертатному періодах, так і у дорослих особин, процесів як гаметогенезу, так і продукції статевих гормонів.
Адренокортикотропний гормон (АКТГ; кортикотропін) - одноланцюговий пептид, що складається з 39 амінокислотних залишків (м.м. 4,5 кДа). Головними мішенями АКТГ є клітини кори надниркових залоз, відносно яких гормон проявляє два типи біологічної активності: стимуляцію стероїдогенезу та підтримання маси надниркових залоз. 2. Ліпотропний гормон (ЛПГ; ліпотропін) - група пептидів, що мають властивості активувати ліполіз в адипоцитах жирової тканини і мобілізацію жирних кислот. 3. Ендорфіни - представники групи опіоїдних нейропептидів (а-, (3-, у- та д-ендорфіни), що виконують функції нейромедіаторів, ендогенних знеболювальних факторів та модуляторів певних важливих психофізіологічних процесів у пептидергіч- них структурах головного мозку (розділ 33). 4. Меланоцитостимулюючий гормон (МСГ) — група пептидів (а-, Р-, у-МСГ), які продукуються у проміжній частці гіпофіза і стимулюють функціональну активність меланоцитів шкіри, збільшуючи її пігментацію.
Гормони задньої частки гіпофіза – вазопресин і окситоцин. Накопичуються, у нейрогіпофізі. Впливають на нирки.
Розпад гема
3-1
Жиророзчинні вітаміни
Вітамін А (ретинол; аксерофтол; вітамін росту).
Вітамін К (філохінон; антигеморагічний вітамін).
Вітамін Е (а-токоферол; вітамін розмноження).
Вітамін F (комплекс поліненасичених жирних кислот).
Вітамін D (кальциферол; антирахітний вітамін).
РИСУНОК
Біохімічні зміни в м’язах при патології
Нервова система. Особливості метаболізму
4-5
Білет 9.
1.Антизгортальна система крові.
Антикоагулянти виконують функції інгібіторів певних білкових факторів згортання крові. Зниження вмісту цих інгібіторів у плазмі крові людини спричиняє підвищення схильності крові до згортання і може призводити до тромбозу.Антитромбіни - білки крові, що гальмують каталітичну активність тромбіну. Найпотужнішим інгібітором тромбіну є антитромбін III - білок, антикоагулянтна активність якого значно зростає в присутності гепарину. Антитромбін III здатний зв'язуватися із сериновими протеїназами ферментного каскаду коагуляції крові, блокуючи, крім тромбіну, активність таких факторів, як ІХа, Ха, ХІа, ХПа. - інгібітор протеїназ (аі - антитрипсин) - глікопротеїн о^-глобулінової фракції плазми крові (розділ 28). Інгібітор має широкий спектр антипротеїназної дії, гальмую чи активність багатьох серинових протеїназ, зокрема тромбіну, факторів Ха та ХІа системи згортання крові. а2 - макроглобулін -глікопротеїн а2-глобулінової фракції плазми крові, що є інгібітором протеїназ із широкою субстратною специфічністю, блокуючи серинові, тіолові, карбокси- та металопротеїнази. Концентрація а2-макроглобуліну в плазмі крові людини (до 2,5 г/л) найвища, порівняно з іншими протеїназними інгібіторами. а2-Макроглобулін є інгібітором тромбіну, активність якого, на відміну від антитромбіну III, не
залежить від дії гепарину. На частку цього інгібітора припадає до 25 % антитромбінової
активності плазми крові. Гепарин - гетерополісахарид (глікозаміноглікан), що є потужним природним антикоагулянтом. Його молекула побудована з дисахаридних фрагментів, що повторюються і складаються із залишків сульфатованої D-глюкуронової або L-ідуронової кислоти та N-ацетилглюкозаміну; гепарин існує у формі поодиноких полісахаридних ланцюгів або
у вигляді протеогліканів, тобто білків, які зв'язані з декількома глікозаміноглікановими
ланцюгами. Гепарин синтезується опасистими клітинами (гепариноцитами), що розташовані в
печінці, легенях та впродовж стінок кровоносних судин. Механізм антикоагулянтної дії
гепарину полягає в активації антитромбіну III: взаємодія з гепарином спричиняє кон-
формаційну перебудову антитромбіну III, в результаті якої в останнього з'являється
можливість зв'язуватися із сериновими протеїназами коагуляційного каскаду,
блокуючи їх каталітичні активності. Кумарини - антикоагулянти природного (рослинного) та синтетичного походження, антагоністи вітаміну К. Вони є антикоагулянтами непрямої дії, протидіють утворенню біохімічно активних (у-карбоксиглутамінованих) факторів коагуляції - II, VII, IX, X. У лікарській практиці для профілактики та лікування тромбозів застосовують такі похідні 4-оксикумарину, як Неодикумарин, Синкумар.