4. Форми і способи «зовнішньої» протидії розслідуванню

Спрямованість «зовнішньої» протидії розслідуванню може бути різною. Вона залежить від суб’єктів, їхніх можливостей і цілей протидії. Не останню роль відіграє й мотив протидії, інформованість суб’єкта про обставини справи.

Як уже зазначалося, суб’єктами «зовнішньої» протидії розслідуванню виступають посадові особи установ, підприємств і організацій незалежно від форм власності, де було вчинено злочин, корумповані представники владних структур і правоохоронних органів. Особливо варто виділити представників усіх цих структур, які діють під впливом сумлінної омани в результаті обману з боку зацікавлених у справі осіб чи навіть хибних «гуманних міркувань». Таким чином, суб’єктів «зовнішнього» протидії можна розділити на дві групи, виходячи з мотивів їхніх дій і переслідуваних цілей:

• ті, хто діє із наперед визначеною особистою корисливою чи іншою метою та усвідомлює протиправність своїх дій;

• ті, хто діє під впливом сумлінної омани стосовно обставин злочину, особи винного, дій органів розслідування, не маючи будь-яких особистих цілей.

Здійснювана протидія може бути спрямована:

• на процес розслідування, рішення його завдань, умови його провадження;

• на особу, що проводить розслідування, – прокурора, слідчого, працівника органу дізнання;

• на носіїв доказової інформації – свідків, потерпілих, а також не пов’язаних із ними осіб – друзів, знайомих, товаришів по роботі, родичів тощо.

Протидія розслідуванню з боку суб’єктів першої групи може виражатися в наступному:

1. Приховання події злочину, вчиненого в організації або на підприємстві, де працюють зазначені суб’єкти, з метою збереження престижу, репутації орга­нізації, підприємства. Це ж стосується і приховання обставин, що сприяли вчи­ненню злочинів.

2. Приховання події та обставин злочину з корисливих мотивів, наприклад з метою приховання доходів від оподатковування, одержання контрабандних това­рів тощо, а також з інших мотивів: потурання злочинцю, одержання різних вигод та ін.

3. Приховання злочину через хибне розуміння професійних інтересів, з ме­тою створення видимості високих показників у роботі, наприклад високого рів­ня розкриття злочинів, а також через виникнення загрози кар’єрі, просуванню по службі тощо.

4. Приховання злочину чи перешкоджання розслідуванню корумпованих суб’єктів з корисливих мотивів, з огляду на причетність до діяльності організо­ваних злочинних співтовариств тощо.

5. Приховання злочинів з особистих мотивів: на прохання зацікавлених у цьому родичів, знайомих, ділових партнерів, через загрозу в разі розкриття злочину діловій репутації, суспільному статусу, діловим зв’язкам та ін.

Протидія розслідуванню з боку суб’єктів цієї групи може бути спрямована безпосередньо на особу, що здійснює розслідування, і виражатися у формі:

а) спонукання слідчого до незаконних та необґрунтованих дій або дій, не викликаних інтересами слідства та встановлення істини у кримінальній справі: зміни запобіжного заходу; закриття справи; зміни кваліфікації злочину на більш легку; виділення матеріалів в окреме провадження з метою закриття чи забезпечення незначного покарання тощо. Засобами такого спонукання можуть бути підкуп, обман шляхом передачі неправдивої інформації, вплив авторитету начальника, надання завідомо неправильних вказівок, обов’язкових для слідчого, та ін.;

б) неправомірного насильства стосовно слідчого, загрози його життю, здоров’ю, безпеці членів його родини чи інших близьких йому людей; загрози дискваліфікації, перешкоджання службовому зростанню, шантажування розголосом аморальних чи інших вчинків, що ганьблять репутацію, тощо.

Суб’єкти цієї групи можуть протидіяти розслідуванню шляхом впливу на свідків, потерпілих, експертів, інших осіб, що володіють необхідною інформа­цією, за допомогою підкупу, погроз, шантажу з метою зміни показань, неявки до слідчого, надання заяв про примирення зі злочинцем, зміни експерт­них висновків.

Суб’єкти другої групи, не маючи особистих протизаконних інтересів, про­тидіють розслідуванню, сумлінно помиляючись стосовно особи винного чи його дій і їхньої правової оцінки, під впливом помилкової чи перекрученої ін­фор­мації про дії слідчого, мотиви і вчинки свідків і потерпілих. Ними можуть ке­ру­вати почуття гуманності, співчуття до винного, неправильного розуміння друж­би, корпоративної солідарності тощо. Зазвичай вони вдаються до написан­ня численних скарг і клопотань до правоохоронних та інших владних органів, за­со­бів масової інформації, прагнуть різними шляхами створити у слідчого, свід­ків, потерпілих сприятливу думку щодо винного, а іноді – негативну думку про потерпілого чи свідка, дають некваліфіковані й упереджені оцінки пове­дін­ці слідчого.

Особливо слід зазначити форми і способи протидії розслідуванню злочинів організованими злочинними угрупованнями. Сам факт створення такого угру­повання, його злочинні цілі, система взаємин у ньому заздалегідь орієнтовані на забезпечення безпеки злочинної організації в цілому і кожного її учасника. Із цією метою злочинці ведуть активну «контррозвідувальну» діяльність, значні кош­ти витрачають на підкуп посадових осіб та встановлення корумпованих зв’яз­ків. Цим цілям підпорядковано всю систему ієрархічних відносин, суворої дисципліни, злочинної спеціалізації (розподілу ролей) у самому злочинному співтоваристві. Тут значно ширший і різноманітніший діапазон форм та спосо­бів протидії розслідуванню, аж до вбивства учасників криміналь­ного процесу і навіть членів організації, наприклад виконавців окремих злочи­нів, якщо вони опинились у небезпечній для угруповання чи його керівників ситуації.