1. Поняття та види графіки (станкова, книжкова, прикладна).

Графіка (від гр. §гаркіко, §гарко - пишу, креслю, рисую) - вид образотворчого мистецтва, головним зображувальним засобом якого є однотонний малюнок, виконаний переважно на папері олівцем, пе­ром, пензлем, вуглем або іншим матеріалом, можливо віддрукований потім поліграфічним способом, переважно на папері (естамп). Гра­фіка — це вид мистецтва, де колір не має самостійного звучання, використовується дуже обмежено і підпорядкований рисун­ку).

Графіка володіє широким діапазоном функцій, видів, жанрів, художніх засобів, що створюють у своїй сукупності необмежені мож­ливості для відображення світу, вираження почуттів та задумів ху­дожника.

Графіка є трьох видів: станкова, книжкова та прикладна.

Станкова графіка — самостійний, самодостатній вид мистецтва (тематичні жанрові твори тощо).

Книжкова графіка — ілюстрація та художнє оздоблення друко­ваної продукції.

Прикладна графіка — герби, друкарські знаки (товарні знаки, знаки-символи), емблеми, плакати, екслібриси, поштові знаки, гро­шові знаки, етикетки, упаковка тощо.

Графічний дизайн — художньо-проектна діяльність, основним засобом якої є графіка. Мета цієї діяльності — візуалізація інфор­мації, призначена для масового поширення за допомогою поліграфії, кіно, телебачення, а також створення графічних елементів для про­мислових виробів і предметного середовища. Залежно від об'єкта роз­робки існують різновиди графічного дизайну: друкована та реклам­но-інформаційна продукція, системи візуальної комунікації, промис­лова графіка, виставкові стенди, комплекси фірмових стилів тощо.

Твори графічного дизайну можуть тиражуватись промисловим методом, або ж виконуватись індивідуально. Виходячи з цієї логіки, твори, створені першим методом, належить віднести до промислово­го мистецтва, другим —до прикладного мистецтва.

На сьогодні фахівці графічного дизайну володіють професіо­нальною універсальністю, широким спектром художніх засобів та проектних методів, що дозволяє їм створювати об'єкти різної склад­ності — від єдиного товарного знака до цілого комплексу, який ство­рює візуально-інформаційне середовище, забезпечуючи необхідний зв'язок між людиноюта середовищем, міжлюдиноюта суспільством.

2. Методика вивчення теми «Естетичні та функціональні вимоги до інтер’єрів та екстер’єрів».

6. ДИЗАЙН СЕРЕДОВИЩА 40 годин

6.6. Естетичні та функціональні вимоги до інтер’єру та екстер’єру. 10 годин.

Називає основні вимоги до зонування інтер’єрів та екстер’єрів. Характеризує композиційну єдність, взаємозалежність основних, домінуючих елементів інтер’єрів та екстер’єрів. Наводить приклади зонування інтер’єру та екстер’єру. Аналізує композиційну будову інтер’єрів та екстер’єрів. Застосовує під час вибору проектної ідеї, формулювання концептуального рішення проекту: домінанти, акцента, тектоніки, симпетрії, ассиметрії, динаміки, статики, метр, ритм, кольорову гамму та освітлення. Проектує за завданням вчителя або за власним вибором розташування годинника: у закритому просторі – настільного, настінного, напільного; у відкритому просторі – на адміністративному будинку, на вулиці, майдані. Називає образні ознаки художнього твору в: дизайні середовища (інтер’єрах, екстер’єрах), архітектурі, образотворчому мистецтві.

3. Основні групи причин травматизму та заходи щодо їх запобігання.

Травматизм - слово грецького походження (trauma - пошкодження, поранення). На виробництві травми (нещасні випадки) головним чином стаються внаслідок непередбаченої дії на робітника небезпечного виробничого фактору при виконанні ним своїх трудових обов'язків.

Травма - порушення анатомічної цілісності організму людини або його функцій внаслідок дії небезпечних виробничих факторів.

Виробнича травма - це раптове механічне (забої, переломи, рани тощо), фізичне (рухомі вузли машин, механізмів, інструмент, оброблюваний матеріал, ненормальні метеорологічні умови, недостатня освітленість робочої зони, шум та вібрація тощо), хімічне (хімічні опіки, загальнотоксичні гострі отруєння тощо), біологічне (мікроорганізми, бактерії, віруси, рослинні та тваринні макроорганізми), психофізіологічне (фізичне та нервове перевантаження організму людини), комбіноване та інше пошкодження людини у виробничих умовах.

Загальноприйнята класифікація причин виробничого травматизму виглядає наступним чином.

Технічні причини, котрі можна охарактеризувати як причини, що залежать від рівня організації праці на виробництві, а саме: недосконалий технологічний процес, конструктивні недоліки обладнання, інструментів та пристосувань, недостатня механізація важких робіт; недосконале огородження, відсутність спеціальних захисних засобів, засобів сигналізації та блокувань, недостатня міцність та надійність машин, шкідливі властивості оброблюваного матеріалу тощо. Ці причини інколи називають конструктивними або інженерними.

Організаційні причини, що повністю залежать від рівня організації праці на виробництві. До них можна віднести: незадовільний стан території, проїздів, проходів, порушення правил експлуатації обладнання, транспортних засобів, порушення технологічного регламенту, порушення правил і норм при транспортуванні, складанні і зберіганні матеріалів і деталей; порушення норм і правил при плановому технічному обслуговуванні та ремонті обладнання, транспортних засобів і інструменту; недоліки при навчанні робітників безпечним методам праці; недостатній технічний нагляд за небезпечними роботами; використання машин, механізмів і інструменту не за призначенням; відсутність або незадовільне огородження робочої зони; відсутність або невикористання засобів індивідуального захисту тощо.

Санітарно-гігієнічні причини, до котрих можна віднести: перевищення (відносно) запиленості та загазованості повітря робочої зони; відсутність або недостатнє природне освітлення, підвищену пульсацію світлового потоку; підвищений рівень шуму та вібрації, інфразвукових та ультразвукових коливань на робочому місці; підвищений рівень ультразвукової та інфрачервоної радіації тощо.

Психофізіологічні причини, до котрих відносяться фізичні, нервово-психічні перевантаження працюючих.

Психофізіологічні причини - грубі помилки в діях, пов'язані з фізіологічним (втомленість), психічним (підвищена дратливість) або хворобливим станом працівників. Найбільш частими конкретними причинами виробничого травматизму на виробничих підприємствах є: відсутність інструкцій з охорони праці; робота на несправному обладнанні або на обладнанні без засобів захисту; відсутність засобів проти випадкового ураження працівників електричним струмом; відсутність драбин, які б відповідали вимогам правил техніки безпеки; розвантаження і транспортування вантажів без застосування відповідних механізмів і пристосувань; користування несправним реманентом, пристосуванням та інструментом.

Людина може припускатися помилок у своїх діях внаслідок фізичного, статичного або динамічного перевантаження, розумового перенапруження, перенапруження аналізаторів (зорового, слухового, тактильного), монотонності праці, стресових ситуацій, хворобливого стану. Травму може викликати незадовільність анатомо-фізіологічних і психічних особливостей організму людини залежно від характеру виконуваної роботи. У сучасних складних технічних системах управління, в конструкціях машин, приладів і систем управління ще недостатньо враховуються фізіологічні і антропологічні особливості і можливості людини.

Незадовільна організація праці зумовлює надмірні фізичні і нервові перевантаження, що прискорює стомлюваність робітників. У такому стані знижується чутливість до різних подразників виробничого середовища, притуплюється увага, пильність. Це призводить до того, що ближче до кінця робочої зміни різко підвищується кількість нещасних випадків, причинами яких є помилкові дії потерпілих.

Важливе значення серед факторів, які зумовлюють виробничий травматизм, мають попередні нещасні випадки, психофізіологічний стан потерпілих. При цьому несприятливий психофізіологічний стан може бути пов'язаний як з об'єктивними причинами (погана організація праці), так і суб'єктивними, залежними від особливостей особистого стану потерпівших (необережність, поспіх, втома, роздратування, ризик тощо).

Особисті якості працівників (швидкість реакції, активність, відповідальність, дисциплінованість і т. ін.) також впливають на їх схильність до нещасних випадків. Це вказує, що особисті якості потерпілих значно впливають на той факт, що в схожих екстремальних ситуаціях одні стають жертвами нещасних випадків, а другі - ні.

1. Поняття та види дизайну (графічний, дизайн середовища, дизайн одягу, дизайн промислових виробів).

Дизайн (від англ. "проектувати, креслити, проект, план, малю­нок") — вид діяльності, що пов'язаний із проектуванням предметно­го середовища.

Дизайн — це різновид художньо-проектної діяльності, яка по­єднує принципи зручності, економічності та краси. Іновація — обо­в'язкова форма існування дизайну, це засіб для вирішення проблем. Створюючи красиві речі потрібно знати, що краса — вища форма до­цільності, гармонія з навколишнім світом.

Метою цієї діяльності є створення гармонійного предметного середовища, яке задовольняє потреби людини.

Графічний дизайн— це вид сучасного мистецтва, який полягає в створенні графічних об'єктів (листівок, логотипів, візиток, веб-сайтів) за допомогою різних видів графіки. 

Залежно від об'єкта розробки існують різновиди графічного дизайну: друкована та реклам­но-інформаційна продукція, системи візуальної комунікації, промис­лова графіка, виставкові стенди, комплекси фірмових стилів тощо.

Головна ідея графічного дизайну — з'єднати естетичні принципи і функціональні завдання в одному виконанні.

В сучасній графіці використовуються ті ж принципи ліній і штрихів — векторна графіка, кольорових плям — растрова графіка, а набір шрифтів величезний і можливості кольорових рішень необмежені. Для виконання застосовуються цифрові технології. Це полегшує процес, а вихідний продукт стає якіснішим.

Дизайн середовища:

Інформаційний дизайн

Навігаційний дизайн

Дизайн міського середовища

Дизайн інтер'єрів

графіті

спрей-арт

світловий дизайн

колористика і суперграфіка

Дизайн одягу - це один з напрямків творчої діяльності, метою якої є проектування комфортного, функціонально оправданого, естетично цілісного одягу, як одного з елементів предметного середовища, який відповідає відповідним матеріальним та духовним вимогам споживача.

Під одягом розуміється сукупність виробів, якими прикривають тіло. 3 поняттям «одяг» пов'язане і поняття «костюм». При цьому під костюмом (від італ. costume - звичай) розуміють визначену систему предметів та елементів одягу, які поєднані єдиним замислом та призначенням, відображаючи соціальну, національну, регіональну належність, стать, вік та професію споживача.

Дизайнери одягу можуть працювати в промисловості, самостійно та в фірмі

Під дизайном одягу розуміється процес створення нового образу одягу з заданими властивостями, який включає дослідження, створення ескізів, макетів та моделей, розрахунки та побудову креслень виробів, виготовлення пробних зразків. На основі проведених перед проектних досліджень та аналізу аналогів з’являється творча концепція, яка виражається в ескізі (чи макеті).

Дослідження та визначення функцій майбутнього виробу, дослідження способів використання його передбачає також вивчення властивостей та якостей моделей-аналогів, тобто вже існуючих, подібних до проектуємого виробу по функціональному призначенню, принципу дії, умов застосування. Такий аналіз дозволяє виявити недоліки попередніх аналогів і в наступному попередити їх появу в новому виробі.

Промисловий дизайн- це розробка зовнішнього вигляду предмета і його конструкції з елементами ергономіки. Як показує практика, для створення проекту будь-якого товару потрібно команда фахівців: технологи, маркетологи і відповідно, дизайнери. І складається розробка промислового дизайну з різнопланових за змістом етапів роботи. Перше, звичайно, потрібна ідея. За нею слід концептуальна опрацювання, тобто цю ідею наповнюють сенсом. Потім розробляється ескіз, на підставі якого створюється макет майбутнього товару. Його-то і пред'являють замовникові на попереднє погодження. Отримавши від замовника «добро», приступають безпосередньо до розробки предмета, наділяючи його такими якостями, як функціональність і ергономічність. На закінчення створюється «пілотний» варіант чинного продукту. І тільки після того, як «пілотний» варіант був «обкачаний» і прийнятий споживачем, його запускають у серійне виробництво. Відсунувши убік усі незрозумілі міркування, поговоримо на рівні обивателя, адже в кінцевому підсумку, саме для простого споживача і призначений весь цей комплекс робіт. Перше, на чому ми акцентуємо увагу при придбанні будь-якої речі, це її зовнішній вигляд, при цьому не варто забувати, що будь-яка людина має своє розуміння краси. Далі дивимося, на функціональність цього продукту, наприклад, пилосос. Як він працює, скільки операцій виконує, наскільки зручний в роботі. Важливим фактором буде й його компактність, тобто ергономіка. І після всього цього, дивимося на ціну. Якщо всі ці параметри нас влаштовують, річ купується. Ось на цей кінцевий результат і працює команда розробників промислового дизайну. Саме вони повинні надати товару той вид, який приверне до нього увагу покупця і змусить придбати цю річ.

Підводячи підсумок, можна сказати, що промисловий дизайн це - мистецтво, але з обов'язковою присутністю інновації. Це те, що повинно вражати або захоплювати, а буває, що і лякати, але неодмінно при цьому відкривати новий світ в повсякденності буднів.

2. Методика вивчення теми « Листівка, як серійний об’єкт графічного дизайну».

3. Графічний дизайн 50 годин

3.5. Друкована реклама і різновиди сучасних друкованих засобів інформації

3.5.1 Листівка як серійний об`єкт графічного дизайну . 2 години

Практична робота: Виконання серії вітальних листівок (за вибором – до одного із свят: Новий Рік, Різдво, Великдень. Вправляння у використанні сталих композиційних складових та комбінаційних можливостей їх поєднання. Практичне засвоєння вимог до якості виконання вітальних листівок).

Характеризує листівку як серійний об`єкт графічного дизайну. Виконує серії вітальних листівок (за вибором – до одного із свят: Новий Рік, Різдво, Великдень. Використовує сталі композиційні складові та комбінаційні можливості їх поєднання. Дотримується вимог до якості виконання вітальних листівок).

3. Мікроклімат виробничого приміщення, його вплив на організм людини, нормування параметрів мікроклімату та його нормалізація.

Метеорологічні умови виробничих приміщень (робочої зони) визначаються сукупністю параметрів – температури (t ,⁰С), відносної вологості (φ, %), швидкості руху повітря (V, м/с), атмосферного тиску (Р, мм. рт. ст.), інтенсивності теплового випромінювання (Е, Вт/м²). Сукупність цих величин, характерних для конкретних виробничих умов, називається мікрокліматом.

Параметри, що визначають метеорологічні умови на кожному робочому місці, як окремо, так і в різних сполученнях, впливають на функціональну діяльність людини, її самопочуття, здоров'я і є одними з найважливіших показників санітарно-гігієнічних умов праці. Так, збільшення швидкості руху повітря зменшує несприятливий вплив високих але збільшує вплив низьких температур. Збільшення відносної вологості повітря вище нормативних значень збільшує негативну дію як зниженої, так і підвищеної температури.

Таким чином, сполучення різних значень параметрів мікроклімату робочої зони створює ряд метеорологічних умов, що по-різному позначаються на фізіологічних процесах протікання життєвих функцій організму людини.

Терморегуляція організму людини

Терморегуляцією називається здатність організму людини регулювати теплообмін з навколишнім середовищем і зберігати температуру тіла на постійному рівні t⁰ = 36,6 (± 0,5 ⁰С) незалежно від зовнішніх метеорологічних умов і важкості виконуваної роботи.

Контроль за терморегуляцією виконує центральна нервова система, яка забезпечує рівновагу між кількістю тепла, що безупинно утворюється в організмі в результаті хімічного обміну речовин внаслідок окислювально-відновних реакцій, і його надлишками, що віддаються безупинно в навколишнє середовище.

Існує два види терморегуляції: хімічна й фізична. Хімічна є терморегуляцією теплотворення, а фізична – теплообміну організму людини з навколишнім середовищем.

Хімічна терморегуляція реалізується зміною активності обміну речовин (ослабленням при загрозі перегрівання і посиленням – при охолодженні).

Фізична терморегуляція є терморегуляцією теплообміну організму людини з навколишнім середовищем. Вона здійснюється шляхом теплообміну тіла людини з навколишнім середовищем (передачею або сприйняттям тепла) наступними шляхами:

а) випромінюванням в інфрачервоному (ІЧ) діапазоні частот, що відбувається в напрямку предметів з більш низькою температурою;

б) конвекцією – нагріванням шару повітря, який безпосередньо знаходиться біля поверхні тіла людини. Ця частина фізичної терморегуляції складається з конвекції біля відкритих і закритих частин тіла. В останньому разі конвекція протікає завдяки теплопровідності одягу;

в) тепломасопередачею (випаром вологи з поверхні тіла);

г) підігрівом видихуваного повітря.

Захист від теплового випромінювання полягає в застосуванні спеціального одягу з матеріалів, що відбивають ІЧ-випромінювання, екранів, заснованих на ефектах відбиття чи поглинання (наприклад, тепловідвідних екранів з циркуляцією охолоджувальної рідини).

Підвищення температури навколишнього середовища знижує інтенсивність віддачі тепла конвекцією і шляхом ІЧ-випромінювань, а при t⁰_{повітря} = 32...33 ⁰С основним шляхом віддачі тепла організмом є випар вологи.

В основі процесу віддачі тепла шляхом випару вологи лежить процес тепломасообміну – випромінювання енергії в навколишнє середовище при розриві молекулярних зв'язків у шарі вологи, який знаходиться на поверхні тіла людини.

Для нормальної роботи цієї складової фізичного механізму терморегуляції необхідне виконання умови випару вологи, що залежить від співвідношення температури, відносної вологості й швидкості руху повітря. Так, в умовах високих температур, при відносній вологості повітря φ = 75...80 % може бути порушена терморегуляція через слабкий випар вологи з поверхні тіла людини. Внаслідок цього може відбутися перегрів організму, який викликає підвищення температури тіла людини, рясне потовиділення, головний біль і т. п.

Інтенсивне виділення вологи при дії високих температур призводить до зневоднювання організму, втрати мінеральних солей і водорозчинних вітамінів (С, В₁, B₂).

Втрата мінеральних солей викликає зниження водоутримання і діяльності шлункової секреції, появу судорог. Втрата вітамінів С, В₁, B₂ веде до розвитку вітамінного дефіциту. При тривалому впливі високих температур може спостерігатися збільшення частоти серцевих скорочень, зниження артеріального тиску.

Виробничі процеси, виконувані при зниженій температурі повітря, можуть стати причиною охолодження й переохолодження організму, якщо спецодяг та умови праці не відповідають гігієнічним вимогам. При охолодженні знижується тепловіддача і посилюється теплопродукція організму. При значному охолодженні різко збільшується споживання кисню. При цьому приріст обмінних процесів в організмі, що складає при нормальній температурі повітря ~ 10 % на 1 ⁰С, в умовах низьких температур може зростати в три рази.

При тривалому охолодженні може спостерігатися підвищення артеріального тиску, поява холодових травм (невралгія нервів, простудні захворювання, обмороження).

Посилення процесу охолодження спостерігається при сполученні низької температури, високої відносної вологості і рухливості повітря. Це викликається тим, що вологе повітря краще проводить тепло, а його рухливість збільшує тепловіддачу конвекцією.

Нормування параметрів мікроклімату

Нормування параметрів мікроклімату полягає у встановленні їх оптимальних або допустимих величин стосовно конкретних виробничих умов (табл. 2.1). Воно проводиться з урахуванням таких характеристик: ступеня важкості виконуваної роботи; пори року; кількості надлишкового тепла, що надходить у робочу зону від устаткування (ДСН 3.3.6.042-99. Державні санітарні норми мікроклімату виробничих приміщень).

Оптимальні умови мікроклімату – таке сполучення параметрів метеорологічних умов на робочому місці, що при тривалому й систематичному впливі на людину забезпечує збереження нормального функціонування організму без перенапруження роботи механізму терморегуляції працюючого.

Допустимі мікрокліматичні умови – сполучення параметрів мікроклімату, що при тривалому й систематичному впливі на людину може викликати минаючі чи такі, що швидко нормалізуються, зміни функціонального і теплового стану організму. При цьому не відбувається порушення здоров'я працюючого, однак можливе додаткове короткочасне напруження в роботі механізму терморегуляції.

За ступенем важкості фізичні роботи поділяють на три категорії. (Категорія робіт – розмежування фізичних робіт за важкістю на основі загальних енерговитрат організму, які вимірюються в ккал/год або Вт).

Категорія I. Легкі фізичні роботи – роботи, виконувані сидячи, стоячи або пов'язані з ходьбою, які не потребують систематичного напруження і підняття ваги. Енерговитрати при виконанні таких робіт складають до 150 ккал/год (174 Вт).

Ця категорія робіт підрозділяється на дві підгрупи:

Категорія Iа. Роботи з енерговитратами до 120 ккал/год (139 Вт) – це роботи, які виконуються сидячи й супроводжуються незначним фізичним напруженням.

Категорія Iб. Роботи, при виконанні яких енерговитрати складають 121…150 ккал/год (140…174 Вт) – це роботи, які виконуються сидячи, стоячи або пов’язані з ходінням. Вони супроводжуються деяким фізичним напруженням.

Категорія II. Фізичні роботи середньої важкості – види фізичної діяльності людини з витратами енергії у межах 151…250 ккал/год (175…290 Вт).

Категорія IIа. Роботи, що супроводжуються енерговитратами організму людини в межах 151…200 ккал/год (175…232 Вт). Це роботи, пов’язані з постійним ходінням, переміщуванням дрібних (до 1 кГ) виробів або предметів, у положенні стоячи або сидячи і які вимагають певного фізичного напруження.

Категорія IIб. Роботи з енерговитратами 201…250 ккал/год (233…290Вт). Такі роботи пов’язані з ходьбою, переміщуванням чи перенесенням виробів (предметів) масою до 10 кГ і супроводжуються помірним фізичним напруженням.

Категорія Ш. Важкі фізичні роботи – це роботи, пов’язані з постійними пересуваннями, переміщуваннями і перенесенням значних (масою більше 10 кГ) вантажів і які потребують великих фізичних зусиль. Енерговитрати організму людини при цьому становлять вище 250 ккал/год (290 Вт). Ця категорія фізичних робіт не поділяється на підкатегорії.

Виходячи з такого розподілення фізичних робіт, в основі якого лежить інтенсивність енерговитрат організму людини, випливає, що, в принципі, для нормальної роботи механізму терморегуляції при виконанні легкої роботи необхідна більш висока температура навколишнього середовища, ніж при середніх і важких фізичних роботах.

Пора року в охороні праці умовно розділяється на холодний і теплий періоди. Вони розмежовуються середньодобовою температурою t_с.д.= 10 ⁰С. Відповідно до такого розподілу, параметри мікроклімату в теплий період року характеризуються трохи більшими значеннями.

За кількістю надлишкового тепла, що надходить у робочу зону від устаткування і впливає на зміну температури в робочій зоні, виробничі приміщення підрозділяються на холодні (рівень надлишкового тепла до 20 ккал/год на 1 м³ приміщення) і гарячі – рівень надлишкового тепла вище 20 ккал/год на 1 м³. У цих випадках виконується нормування параметрів мікроклімату з урахуванням і температури тепловипромінюючих поверхонь.