Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

Національний університет «Одеська юридична академія»

Івано-Франківський факультет

ЛЕКЦІЯ

з навчальної дисципліни

«Господарське процесуальне право»

на тему:

ПРОВАДЖЕННЯ У ГОСПОДАРСЬКИХ СПРАВАХ ЗА УЧАСТЮ ІНОЗЕМНИХ ПІДПРИЄМСТВ ТА ОРГАНІЗАЦІЙ

Підготував:

К.ю.н., доц. Ковальчук С.О.

Івано-Франківськ – 2011

1. Загальні засади судового захисту прав і законних інтересів іноземних підприємств та організацій в Україні

Іноземні суб’єкти господарювання мають право звернутися за захистом порушених прав та інтересів до господарського суду згідно зі встановленою підвідомчістю та підсудністю господарських спорів.

Захист прав складається з різноманітних дій. В юридичній літературі та законодавстві для позначення цих дій вживаються такі терміни як «види», «методи», «заходи», «засоби» і «форми» захисту.

«Засоби захисту» є найширшим поняттям, яке означає матеріальні та процесуальні дії із захисту. Наприклад, ч. 3 ст. 55 Конституції України використовує термін «засобу правового захисту».

Поняття «форма захисту прав» означає порядок або різновид юридичної діяльності із захисту прав у цілому. Застосовуються неюрисдикційні (самозахист) і різні юрисдикційні форми захисту (судові, адміністративні, змішані). Одні способи можуть бути реалізовані безпосередньо самими учасниками матеріальних відносин, інші вимагають звернення в юрисдикційні органи.

Юрисдикційна форма захисту багато в чому зумовлена відповідними вимогами про захист (підвідомчість, підсудність, склад юрисдикційного органу, розмір державного мита, процесуальні терміни, правила доказування тощо). У свою чергу, юрисдикційні органи мають різну компетенцію, надають різні процесуальні гарантії захисту.

Нормами ГПК України для іноземних суб’єктів господарської діяльності передбачений національний режим судового процесу при розгляді справ, підвідомчих господарським судам України. Оскільки у ГПК України відсутній інститут договірної підсудності, зацікавлена сторона може звернутися до місцевого господарського суду тільки у відповідності до вимог ГПК України про територіальну та виключну підсудність справ, що підлягають розгляду в першій інстанції.

Виходячи з вимог ст. ст. 12 – 13 ГПК України, ст. ст. 38, 39 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» від 16.04.1991 р., ст. 73 Закону України «Про міжнародне приватне право» від 23.06.2005 р., спори, що виникають між суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності, іноземними суб’єктами господарської діяльності, підлягають вирішенню господарськими судами України.

Згідно зі ст. 124 Конституції України, юрисдикція суду поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі, але завжди постає питання про розмежування компетенції щодо вирішення судових справ. Враховуючи конститутивне значення спеціалізації, потрібно визначити поняття «господарська юрисдикція (підвідомчість)» як нормативно визначену компетенцію суду щодо вирішення справ у порядку господарського судочинства. Підвідомчість і підсудність справ за участю іноземних підприємств та організацій визначається за правилами, встановленими ст. ст. 12 – 17 ГПК України.

Згідно зі змістом ст. ст. 1 і 12 ГПК України, спори за участю юридичних осіб (зокрема іноземних підприємств та організацій) і громадян, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи, зокрема спори, що виникають при укладенні, зміні, розірванні та виконанні господарських договорів і з інших підстав, підвідомчі господарським судам.

Розгляд спорів за участю іноземних суб’єктів підприємств та організацій регулюється ст. ст. 123 – 125 ГПК України. Детальніше, на відміну від ГПК України, в проекті регламентовані положення щодо розгляду господарських спорів за участю іноземних суб’єктів господарювання. У розділі 35 «Особливості розгляду справ за участю іноземних осіб» проекту ГПК України міститься значна кількість нових положень, які вирішують проблемні питання розгляду справ за участю таких суб’єктів.

Специфіка господарських спорів і покладених на господарський суд завдань полягає в тому, що господарський суд при здійсненні захисту прав та інтересів, що охороняються законом, не може діяти інакше, як формою, встановленою законом для його органів.

Перевага даної форми захисту прав іноземних суб’єктів господарської діяльності перед іншими формами базується на застосуванні принципу арбітражу та полягає в тому, що господарський суд при розгляді спорів сприяє досягненню угоди між сторонами. Принцип арбітражу найбільш оптимально гарантує як встановлення істини у справі, так і врахування у межах закону господарських інтересів сторін. Принцип арбітражу означає також участь представників сторін у розгляді справи та прийняття у ній відповідної ухвали.

Розмежування компетенції між окремими ланками судової системи і між судами однієї ланки із розгляду та вирішення підвідомчих їм справ називають підсудністю. На відміну від юрисдикції, в якій розмежовується компетенція між різними органами відносно вирішення господарських справ, підсудність розмежовує компетенцію в тій самій сфері (щодо вирішення господарських справ), але вже між різними судами. Критеріями такого розмежування можна вважати:

– завдання суду з розгляду і вирішення справи;

– категорію справи;

– вказівки суду.

2. Іноземні підприємства та організації, які вправі звертатися за судовим захистом

Іноземне підприємство та іноземна організація, які мають право звернутися за захистом порушених прав та інтересів, не можуть визначатися на підставі ст. 117 ГК України, яка під іноземним підприємством передбачає унітарне або корпоративне підприємство, що створене за законодавством України і діє виключно на основі власності іноземних громадян або юридичних осіб, або діюче підприємство, яке належить повністю іноземному інвестору.

Виходячи зі змісту ст. 3 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» від 16.04.1991 р., іноземні суб’єкти господарської діяльності (іноземні підприємства та організації) – це суб’єкти господарської діяльності, які мають постійне місцезнаходження або постійне місцепроживання за межами України.

Разом з цим, Закон України «Про міжнародне приватне право» містить термін «іноземні особи», який включає іноземні юридичні особи, іноземні держави і міжнародні організації.

Таким чином, аналіз нормативно-правових актів дозволяє дійти до висновку, що до господарських судів за захистом своїх порушених або оспорюваних прав та інтересів, які охороняються законом, можуть звертатися іноземні суб’єкти господарської діяльності, які зареєстровані відповідно до вимог іноземного законодавства і мають постійне місцезнаходження або постійне місцепроживання за межами України.

Так, до іноземних суб’єктів господарювання відносяться:

1) іноземні господарські організації – іноземні юридичні особи, зареєстровані згідно із законодавством іноземної держави;

2) іноземні громадяни – зареєстровані згідно із законодавством іноземної держави як підприємці без утворення юридичної особи;

3) міжнародні об’єднання, організації, які виступають як юридична особа;

4) держава як юридична особа та специфічний суб’єкт господарських відносин;

5) територіальні громади та органи регіонального управління, які мають статус юридичної особи.

Іноземні суб’єкти господарської діяльності мають право звертатися до господарських судів за захистом своїх порушених або оспорюваних прав та інтересів, що охороняються законом. При цьому, якщо термін «порушені або оспорювані права» в юридичній літературі тлумачиться однозначно, то при визначенні терміну «охоронюваний законом інтерес» до недавнього часу існували розбіжності.

У зв’язку з відсутністю в законодавстві України чіткої дефініції поняття «охоронюваний законом інтерес», необхідно виходити з офіційного тлумачення даного поняття Конституційним Судом України, викладеного у його рішенні від 01.12.2004 р. Відповідно до цього рішення, поняття «охоронюваний законом інтерес», яке вживається в ч. 1 ст. 1 і ст. 123 ГПК України у логічно-змістовому зв’язку з поняттям «право», треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та / або нематеріальним благом, як обумовлене загальним змістом об’єктивне та прямо неопосередковане у суб’єктивному праві просте легітимне рішення, що є самостійним об’єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції та законам України, суспільним інтересам, справедливості, сумлінності, розумності та іншим загальноправовим принципам.