- •3) Мозок і психіка
- •2.2. Основні методи психології
- •2.4. Кількісний та якісний аналізи дослідження психічних явищ
- •1. Тварина може діяти лише в межах ситуації, що сприймається безпосередньо, а всі здійснювані нею акти обмежені біологічними потребами, тобто мотивація завжди біологічна.
- •4.5. Суспільно-історичний характер свідомості
- •25)Спостереження і спостережливість
- •27) Поняття про пам’ять
- •29) Різновиди пам’яті
- •31) Запам’ятовування та його різновиди
- •32) Відтворення та його різновиди
- •33. Забування та його причини
- •35) Індивідуальні особливості пам’яті
- •37) Поняття про мислення. Функції мислення
- •39) Змістовий бік мислення. Процес розуміння
- •40) Функціонально-операційний бік мислення. Мислення як процес
- •41) Логічні форми мислення як продукти мисленнєвого процесу
- •42) . Мислення як діяльність. Процес розв'язання задач. Цілемотиваційний бік мислення
- •43) Види мислення
- •44) Індивідуальні відмінності в мисленні людини та її інтелект
- •45) Поняття про уяву
- •3. Уява завжди є відходом від дійсності, проте в будь-якому разі джерело уяви - об'єктивна дійсність.
- •4. Уява - складник творчості.
- •5. Уява нерозривно пов'язана з усіма ланками психіки людини.
- •48) Виховання та індивідуальні особливості уяви
- •50) Розвиток уяви у дітей
- •51. .Поняття про увагу
- •52. Теорія уваги. Фізіологічні основи уваги
- •53. . Види уваги
- •54. Властивості уваги
45) Поняття про уяву
Уява належить до вищих пізнавальних процесів. Вона зумовлюється потребами, що виникають у житті людини, і насамперед потребою змінити ті чи інші предмети навколишнього світу. Людина не може розпочинати роботу, не уявивши собі її готовий результат. Уява виникла і розвинулася в процесі праці людини. За образним визначенням А. Ейнштейна, "уява важливіша за знання, тому що знання обмежені, уява ж охоплює все на світі, стимулює прогрес і є джерелом його еволюції". Безліч уявлень виникає у голові людини щодня. Деякі з них не лишають сліду, а найцікавіші, най значущі залишаються в пам'яті і складають уяву. Отже, уява - це психічний процес створення людиною нових образів на основі її попереднього досвіду.
Функції уяви:
o моделювання кінцевого результату діяльності людини і засобів, необхідних для його досягнення;
o створення програми поведінки людини, коли проблемна ситуація невизначена;
o створення образів, які не програмують діяльність, а підміняють її;
o створення образів об'єктів з опорою на схеми та описи. Характерні риси уяви.
1. Уява властива лише людині і є необхідною умовою її діяльності. Уява завжди спрямована на практичну діяльність. Перш ніж щось
зробити, людина уявляє, що потрібно зробити і як вона це робитиме. Людина також заздалегідь уявляє кінцевий результат своєї праці і цим відрізняється від найуміліших тварин. Уява значною мірою залежить від спрямованості особистості: її інтересів, прагнень, потреб, переконань.
2. Уява тісно пов'язана з мисленням, пам'яттю, відчуттям, сприйманням та емоціями.
Нелегко відокремити процес уяви від процесів відчуття і пам'яті, а також від процесів мислення. Розв'язанню цього завдання Аристотель присвятив книгу "Про душу".
Уява, як і мислення, виникає в проблемній ситуації, тобто тоді, коли потрібно віднайти нове рішення. Так само, як і мислення, уява мотивується потребами особистості. Реальний процес задоволення потреб може інколи підмінятися ілюзорним, уявним задоволенням їх.
Щодо спільного і відмінного між мисленням та уявою, то все залежить від визначеності завдання або ситуації, тобто одне й те саме завдання може розв'язуватись як за допомогою уяви, так і за допомогою мислення. Якщо вихідні дані завдання або наукової проблеми відомі, то хід їхнього розв'язання підпорядковується переважно законам мислення. Якщо ж проблемна ситуація вирізняється великою невизначеністю, вихідні дані не піддаються точному аналізу, то в цьому разі в дію вступають механізми уяви.
Уява знаходить розв'язання проблемної ситуації навіть за відсутності необхідної повноти знань, які потрібні для мислення. Уява дає змогу "перескочити" через якісь етапи мислення й уявити кінцевий результат. Але саме в цьому полягає слабкість процесу уяви, оскільки намічені уявою шляхи розв'язання не завжди правильні.
У процесі мислення людина комбінує уявлення, які пам'ять видає свідомості. Однак можна навмисно нафантазувати яку-небудь комбінацію уявлень, знаючи, що це лише справа уяви. Не тільки в реальності, а й уві сні ми усвідомлюємо, що уявлене нами є фантазією. У цьому разі відбуваються два одночасні процеси: людина щось уявляє і разом з тим мислить про те, що уявляє - оцінює його особливості, вірогідність, красу, переробляє, виправляє або проганяє. За висловом Аристотеля, ми відрізняємо уяву від мислення впевненістю, яка притаманна нашому мисленню: якщо ми впевнені в реальності того, що уявляємо, то ми мислимо.
Деякі психологи порівнюють принципи роботи уяви з принципом дії калейдоскопа, який за допомогою кількох скелець створює безліч візерунків.
Необхідність існувати та діяти в середовищі з неповною інформацією спричинила виникнення в людини уяви. Апарат уяви завжди буде корисним для неї.
Образи уяви відрізняються від образів пам'яті тим, що в уяві ми змінюємо згадуване або створюємо щось таке, чого не було в нашій пам'яті. Якщо ми в нашій свідомості можемо відтворити той чи інший предмет з більшим чи меншим ступенем ясності і якщо припустити, що ми нічого не до фантазували до того, що зберігалося в нашій пам'яті і нині відтворюється нашою свідомістю, то, без сумніву, це є пригадуванням (процес нам'яті), яскравим, але все-таки пригадуванням. За образністю процеси пригадування (пам'яті) не поступаються уяві. Уява відрізняється від пам'яті новизною відтворених нею асоціацій щодо тих, які зберігаються в пам'яті. Пам'ять зберігає сліди й ідеї уявлень; видає їх знову свідомості у відчутній формі уявлень, а уяві належить тільки нова комбінація цих елементів, збережених пам'яттю.
Уява відрізняється також і від безпосереднього відчуття. За Аристотелем, "Уява є ніби відчуттям, але тільки без матеріалу". Цей вислів вражає своєю точністю, якщо пригадати ті хвилини, коли ми змушені боротися з витворами нашої власної уяви. Ми сприймаємо їх як відчуття зовнішнього світу, з тією тільки різницею, що від предметів зовнішнього світу ми можемо відвернутися або піти, натомість образи нашої уяви ми носимо завжди і всюди з собою і можемо позбутися їх тільки вольовим зусиллям, що вибирає інший матеріал для нашої психічної діяльності.