42. Легенда українського кіно

Івана Миколаичука називали обличчям і душею українського поетичного кіно, аристократом духу, блискучим самородком. Він був особливий, народний, справжній, найкращий. Великий Параджанов казав про нього: «Я не знаю більш національного народного генія... До нього це був Довженко».

Іван народився 1941 року в селі Чорторий на Буковині. Закінчив Чернівецьке музичне училище, театр-студію при Чернівецькому музично-драматичному театрі ім. О. Кобилян-ської, Київський державний інститут театрального мистецтва ім. Карпенка-Карого.

У кіно дебютував ще студентом. Ролі молодого Тараса Шевченка у фільмі «Сон» та Івана Палійчука у «Тінях забутих предків» одразу принесли йому загальне визнання. Кінострічка «Тіні забутих предків» була визнана однією з двадцяти найкращих картин світу. Безперечно, успіхові цього фільму сприяла участь у ньому талановитих митців і передусім Івана Миколаичука. Майже випадково потрапивши на кінопроби, він приголомшив своєю грою всю творчу групу на чолі з режисером Сергієм Параджановим. Успіх Миколаичука у фільмі здається ще несподіванішим, якщо згадати, що на той момент він був студентом першого курсу кіноакторського факультету. Після того його запрошували працювати в Голівуд, але Держкіно актора про це не повідомило. Американці назвали на честь Івана Миколаичука малу планету.

Після блискучого дебюту в кіно Миколаичука знімали часто і він запам'ятовувався в більшості картин. Запам'ятовувався навіть тоді, коли йому, по суті, й не було чого грати, але він «витягував» роль завдяки своїй особистості та вмінню створити образ майже з нічого. Він не задовольнявся тією міркою, котру ми так часто до себе прикладаємо: бути не гіршим від сусіда. Іван уособлював яскравого романтика, націленого на рух угору. З фільму «Білий птах з чорною ознакою» починається нова сторінка в його творчості - він стає ще й сценаристом.

У яскравому фільмі Бориса Івченка «Пропала грамота» Іван був не тільки виконавцем колоритної ролі козака Василя, а й фактично співрежисером. Він працював також над музичним оформленням фільму. Миколайчук завжди шукав нові інтонації голосу, музики, мови, щоб це вражало й хвилювало. Він відходив від традиційного кіно, віддаючи перевагу філософському. У сімдесяті гоніння на діячів культури торкнулися й Івана. Його звинуватили в націоналізмі, кваліфікували як людину ворожої ідеології. А після фільму «Білий птах з чорною ознакою» життя Миколайчука зовсім ускладнилося. Стрічка, котра здобула Золотий приз Московського міжнародного кінофестивалю, була сприйнята як мало не випад ворожих націоналістичних сил. Поклали на полицю і «Тіні забутих предків». Так поступово актора почали відлучати від творчого процесу.

І досі залишається загадкою, як Іванові Миколайчуку вдалося втілити давню мрію - зняти свій фільм. «Вавилон XX» прозвучав як вибух в українському кінематографі. Яскравий, наповнений фантастичними і водночас реальними образами фільм увібрав усе найкраще, що міг дати йому Миколайчук-сценарист, Миколайчук-режисер, Миколайчук-актор. Постійні потрясіння, заборони творчих задумів, «табу» на фільми зіграли не останню роль у долі молодого актора. У серпні 1987 року Івана Миколайчука не стало. Кажуть, того року, коли він помер, на став його рідного села Чорторий прилетіли лебеді. Люди назвали їх Івановими...