1. Периодизация истории сп.

1 точка зрения – СП своими корнями уходит вглубь веков, в период античности, когда мыслители использовали сравнение как приём в своих исследованиях. Данный приём был востребован и среди законодателей (Законы Солона и Ликурга, Законы 12 таблиц, образование римского права). В средние века эти идеи получили развитие при формировании правовых систем Франции, Германии и Англии. Эпохи Возрождения и Просвещения считаются временем создания планов общественных реформ на основе естественно-правовой доктрины (Монтескье и его теория разделения властей – изучал опыт республик древности и особенно английский парламентаризм). Т.о., сторонники 1 точки зрения считают, что формирование СП связано с использованием сравнения как приёма при проведении различных исследований.

2 точка зрения – СП начало формироваться во 2й пол. 19 века, а именно – в 1869 г. и связано с основанием франц. Общества Сравнительного Законодательства. По мнению других, оно зародилось в 1900 г. и связано с проведением 1-го Международного конгресса СП.

Скакун выделяет 3 этапа: 1 – возникновение в качестве юр.науки (накопление знаний). 2 – становление как самостоятельной отрасли юр.знаний (свой предмет, метод и т.д.). 3 – оформление юр. Компаративистики как системы знаний, методов, приёмов СП-х исследований в целостную систему, т.е. в теорию правовых систем.

Бехруз: 1 – этап формирования идей СП (сначала как срав.-истор. Направление, а затем как практико-прикладное направление) 1800 – 1900 гг. 2 – этап формирования СП и его становления как признанного научного направления (1900 Конгресс – 1945). 3 – этап интенсификации развития СП после 2й Мировой войны (1945 – 1989 гг.) 4 – современный этап развития Сп.

2. Формирование идей сп в 19 в.

Порівняльне правознавство впродовж даного періоду не відді­лялося від вивчення зарубіжного права, що було цілком природно.

Спочатку ідеї порівняльного правознавства зародилися в порівняльно-історичній площині, розвивалися в історичних до­слідженнях і сприймалися як загальна історія права. Поясненням цього служить та обставина, що в цей період були сильні по­зиції історичної школи, яка розглядала еволюцію різних правових систем шляхом їх зіставлення, і стверджувалося, що правовий розвиток народів іде різними, не схожими один на одного шля­хами.

У на юридичному факультеті Паризького універси­тету було утворено першу кафедру порівняльного профілю, яка називалася кафедрою загальної історії, філософії і порівняльного законодавства.

Вирішальний вплив на становлення порівняльного правознавства справила сама історична дійсність, тобто інтерна­ціоналізація економіки, розвиток міжнародних відносин, торгових зв'язків і т. ін.

Становлення і розвиток порівняльного правознавства в Німеч­чині було пов'язано з іменами учених, діяльність яких розвива­лася одночасно в трьох напрямах:

• наукова діяльність на широкій порівняльній основі і створення філософсько-історичних концепцій порівняльного права;

• практична діяльність з підготовки проектів нових законодавчих реформ;

• діяльність, спрямована на інформування юристів про стан права і реформи за кордоном.

Разом із географічною зміною центру формування (из германки во францию) І розвитку ідей порівняльного правознавства змінюється і його спрямованість — з історичної на практико-прикладну, з метою вдосконалення національного законодавства.

Французькі компаративісти до вивчення зарубіжного права зверталися переважно, як уже наголошувалося, у практичних цілях. Порівняльне правознавство виступало у вигляді порівняль­ного законодавства, тобто вивчалися зарубіжні закони і кодекси. У 1834 р. у Франції почав видаватися «Журнал зарубіжного законодавства».

Значний розвиток ідеї порівняльного правознавства отримав в Японії в другій половині XIX ст. в епоху Мейдзі. У результаті правових реформ відбувалося не тільки вивчення інозем­ного права, але і безпосереднє його запозичення, унаслідок чого японське право вестернізувалось.

В Італії, Іспанії, Бразилії здійснювалися спроби поставити пи­тання про порівняльне правознавство дещо інакше, ніж у країнах, про які йшлося вище. Об'єктом дослідження виступило тут саме порівняльне правознавство, воно пов'язувалося з вивченням за­рубіжного права. Мова йшла про те, щоб визначити галузь за­стосування, цілі, зміст порівняння в праві і тим самим створити систематизоване вчення про порівняльне правознавство.

Ідеї порівняльного правознавства мали своїх прихильників і там, де поширювалося не романо-германське право, а загальне право. У в Оксфорді було створено кафедру історії права і порівняльного права. в Лондонському університеті з'явилася ще одна подібна кафедра². У 1895 р. в Англії було створено Товариство порівняльного законодавства, основним на­прямом якого було вивчення можливостей систематизації статут­ного права, що діяло в Англії і США.

3. Формирование и становление СП (1900-1945 гг.).

Розвиток порівняльного правознавства після проведення І Міжнародного конгресу порівняльного права, як відзначає А.Х. Саїдов, характеризується популяризацією ідеї вироблення «світового права» як особливого завдання компаративістики. Мова йшла вже не тільки про те, щоб виявити єдність права, прихованого під національними формами, але й про те, щоб практично виробити єдине право, яке було б запорукою світової співпраці.

Наслідком популяризації ідей порівняльного правознавства стало створення в різних регіонах численних інститутів і центрів порівняльного правознавства, спочатку в Європі а потім у Латинській Америці.

Традиційне порівняльне правознавство асоціювалося з приватним правом, тому створення в багатьох університетах кафедр порівняльного права, де курс порівняльного публічного права став обов'язковим, стало черговим кроком у затвердженні порівняльного правознавства як самостійного на­укового напряму не тільки у сфері приватного права, але й у сфері публічного права.

Підтвердженням цього є те, що вчені Англії і США також здійснювали спроби популяризації ідей порівняльного право­знавства у своїх країнах.

Значний внесок у розвиток ідей порівняльного право­знавства зробив Кембриджський інститут. Інститути порівняльного права було створено також при Гарвардському, Єльському, Колумбійському, Тюленському і Чікагському університетах. У юридичних журналах цих універси­тетів почали з'являтися статті, присвячені зарубіжному і порів­няльному праву, але рівень досліджень був невисоким. Розроблення проблем порівняльного права в США почала здійснюватися на більш високому рівні лише після того, як у країні з'явилися видатні учені, які емігрували до і під час Другої світової війни з Європи¹.

4. I Международный конгресс СП и его значение в становлении СП.

Більшість компаративістів уважає початком формування порівняльного правознавства як самостійного наукового напряму І Міжнародний конгрес порівняльного права, що відбувся в Парижі в 1900 р.

По-перше, на цьому конгресі було порушено багато фунда­ментальних теоретичних проблем порівняльного правознавства.

Були різні бачення різних правових понять, що розкри­вають природу порівняльного правознавства, на основі яких було сформульовано основні його конструкції, цілі, завдання, предмет, методи і сфери практичного застосування.

По-друге, у зв'язку з географічними змінами переміщується не тільки епіцентр розвитку порівняльного правознавства з Німеч­чини до Франції, але й змінюється спрямованість цих досліджень із суто теоретичної на практичну.

Конгрес показав, що фран­цузький філософсько-правовий універсалізм, ґрунтуючись на при­родному праві, прагнув знайти за допомогою потенціалу порівняль­ного правознавства «загальне право людства», тобто «всесвітнє право», в той же час як англійський і німецький юридичний пози­тивізм розглядали порівняльне правознавство лише як метод порів­няння різних правових систем та їх відповідних норм.

Порівняння законодавств і юридичних інститутів повинно було показати, що, незважаючи на різні формулювання, деякі норми позитивного права повторюються в різних системах, отже, вони складають правила загального законодавчого права.

Таким чином, І Міжнародний конгрес порівняльного права 1900 р. став початковим моментом у формуванні порівняльного правоз­навства як наукового напряму, що зумовив подальший його розвиток по сьогодні. Становлення цієї наукової дисципліни впродовж першої половини XX ст. багато в чому відбувалося під знаком цієї події.

5. Интенсификация развития СП после Второй мировой войны.

У суспільній свідомості зріс престиж порівняльного правознавства, наслідком чого стало значне збільшення наукових публікацій на цю тему: статей, монографій, нових жур­налів, бібліографії. Зріс якісний рівень досліджень, спрямований не тільки на емпіричне застосування порівняльного методу, а й на розроблення основних теоретичних проблем порівняльного правознавства.

Вчені розглядали порівняльне правознавство як найважливіший засіб зближення правових систем, заснований на взаємодії і взаємопро­никненні різних правових систем і правових культур.

Після Другої світової війни на правовій карті світу з'явилася сім'я соціалістичного права, унаслідок чого розширилася гео­графія досліджень порівняльного правознавства. Сфера інтересів порівняльного правознавства перестала зводитися тільки до при­ватного права, дедалі більше уваги приділяється проблемам пуб­лічного і процесуального права.

Інтенсифікація розвитку ідей порівняльного правознавства в даний період також характеризується проведенням великої кіль­кості міжнародних, регіональних і національних конференцій, кон­гресів, колоквіумів, «круглих столів», у рамках яких розглядалися ті чи інші аспекти порівняльного правознавства.

Цьому багато в чому сприяло виникнення нових товариств, асоціацій і центрів порівняльного права. У ряді країн з'явилися інститути і центри порівняльного правознавства.

У 1955 р. в Парижі під егідою ЮНЕСКО було засновано Між­народну асоціацію юридичних наук, основні функції якої поля­гали в сприянні розвитку юридичних наук шляхом порівняльного вивчення існуючих правових систем, в активізації наукових кон­тактів і обміну інформацією між ученими різних країн, у наданні допомоги національним науковим організаціям, що вивчають іно­земне право.

було створено Міжнародний факультет порів­няльного права. Основне його завдання — сприяння розвитку порівняльного правознавства за допомогою його викладання, здійснення наукових досліджень і видання наукових праць.

Таким чином, даний етап розвитку порівняльного право­знавства, зумовлений обстановкою, яка склалася після Другої світової війни, характеризується інтенсифікацією порівняльно-правових досліджень, що мають не тільки теоретичний, але й практичний напрям.

6. Немецкая и французская концепции СП.

Становлення і розвиток порівняльного правознавства в Німеч­чині було пов'язано з іменами учених, діяльність яких розвива­лася одночасно в трьох напрямах:

• наукова діяльність на широкій порівняльній основі і створення філософсько-історичних концепцій порівняльного права;

• практична діяльність з підготовки проектів нових законодавчих реформ;

• діяльність, спрямована на інформування юристів про стан права і реформи за кордоном.

• А. Фейербах першим здійснив порівняння су­часних йому правових систем із метою вдосконалення законо­давчої політики. Він займався порівнянням як у практичному, так і в теоретичному плані, і навіть намагався створити науку порівняльного права, яку трактував як загальну історію права. А. Фейербах приділяв велику увагу вивченню на порівняльній ос­нові іноземних правових систем, зокрема ісламського криміналь­ного права, давнього руського права, права азіатських народів. Він стверджував, що тільки порівняння різних правових систем дасть можливість перетворити юриспруденцію на справжню науку¹.

Е. Ганс одним із перших звернувся до вивчення історії права всіх народів, з тим, щоб отримані в результаті порів­няння дані потім звести воєдино. Для Е. Ганса історія права кожної нації — це певна стадія в загальному, універсальному розвитку права. Тому й історія права — це наука порівняльна за методом і універсальна за цілями.

Ідеї порівняльного правознавства, окрім Німеччини, формува­лися І в Інших країнах, зокрема у Франції. Якщо в першій половині XIX ст, центром формування ідей порівняльного правознавства були Німеччина, то в другій половині XIX ст. він перемістився до Франції. Разом із географічною зміною центру формування І розвитку ідей порівняльного правознавства змінюється і його спрямованість — з історичної на практико-прикладну, з метою вдосконалення національного законодавства.

Природно, що даний інтерес був історично зумовлений про­цесами (зокрема правовими), які мали місце у французькому суспільстві в даний період. Перш за все, мається на увазі фран­цузька кодифікація, яка дуже вплинула на хід розвитку правової науки і практики на тривалий період.

Французькі компаративісти до вивчення зарубіжного права зверталися переважно, як уже наголошувалося, у практичних цілях. Порівняльне правознавство виступало у вигляді порівняль­ного законодавства, тобто вивчалися зарубіжні закони і кодекси.

Особливо необхідно виділити французьке Товариство порів­няльного законодавства, створене в 1869 р. в Парижі, основний принцип діяльності якого полягав у тому, що порівняльні дослідження повинні не тільки зіставляти і протиставляти різні правові інститути, але і створити філософію права, що дозволяє обгрунтувати принципи національного законодавства.

7. Эволюция идей СП в 20 столетии.

Сравнительное правоведение в первой половине XX в.

в 1900 г. в Париже состоялся I Международный конгресс сравнительного права.

В выступлениях участников I Международного конгресса сравнительного права были сформулированы основные понятия и категории сравнительного правоведения, созданы основные его конструкции, выделены цели, задачи, поставлены вопросы о его предмете и методе.

В противовес французской школе немецкая и английская док-? трины утверждали, что сравнительное правоведение не наука, а лишь/ метод, применяемый в различной степени ко всем отраслям юриди-' ческой науки.

До Первой мировой войны сравнительное правоведение, особенно французское, находилось в некоторой степени в состоянии эйфории. Этому способствовали три главных обстоятельства. Во-первых, сохранялась вера в практическую результативность сравнительного права, позволяющего выйти за ограниченные национальные рамки. Во-вторых, активное сотрудничество юристов различных стран способствовало принятию ряда Гаагских конвенций (1902–1905 гг.) в целях унификации норм международного частного права по специальным вопросам: о браке; о разводе и судебном разлучении супругов и т.д. Именно поэтому французские компаративисты считали, что «общее законодательное право» должно быть лучшим примером такого климата, поскольку оно возникает в результате разумного сотрудничества между юристами различных правовых систем. В-третьих, принятие и введение в действие основных кодификационных актов гражданского права Германии (Германское гражданское уложение), Швейцарии (Швейцарский гражданский кодекс 1907 г.) создавали благоприятную почву для проведения сравнительно-правовых исследований в рамках романо-германской правовой системы (семьи).

В Швейцарии активным пропагандистом сравнительного права был Э. Рогэн – автор многотомного, оставшегося незаконченным (опубликовано семь томов) труда «Курс сравнительного гражданского права». Швейцарские авторы считают Рогэна первым, кто видел в сравнительном праве самостоятельную дисциплину. Однако его труды не получили признания за рубежом.

Развитие сравнительного правоведения в период между двумя мировыми войнами характеризуется рядом своеобразных тенденций.

Одна из них – особая популярность идеи выработки «мирового права» как особой задачи компаративистики.

В Германии в отличие от Франции сравнительное право ни в одном из университетов не преподавалось даже в качестве факультативной или вспомогательной дисциплины.

Самой значительной фигурой в немецком сравнительном правоведении первой половины XX в. был Э. Рабель. Его называют «основоположником современного сравнительного права в Германии». Он доказал, что правовой опыт других стран может быть полезен для развития немецкого права.

Из научных учреждений, занимавшихся в Великобритании сравнительным правом, можно выделить Кембриджский институт, который своими успехами обязан руководству Гаттериджа. В США институты сравнительного права были созданы в этот период при Гарвардском, Йельском, Колумбийском, Тулэнском и Чикагском университетах. В юридических журналах этих университетов стали появляться статьи, посвященные иностранному и сравнительному праву. Однако уровень исследований был весьма низким, они носили чаще всего эмпирический характер.

Политические, финансовые и социальные трудности европейских государств, мировой экономический кризис и особенно возникновение авторитарных фашистских режимов препятствовали климату международного сотрудничества. Тоталитарные режимы, среди которых наиболее характерными примерами являются немецкий и итальянский фашизм, руководствуются отсталой националистической идеологией.

Вместе с тем необходимо отметить, что в середине XX в. уже не было эйфории, отличавшей отношение ученых-юристов и практиков к сравнительному правоведению в начале столетия. Утрачивалась вера в возможность создания общего права, ушли в прошлое попытки дать всеобъемлющую «сравнительную историю права». Но постоянной оставалась тенденция выйти за пределы национального партикуляризма, чтобы способствовать последовательному сближению национальных правовых систем, в особенности частного права.