2.3. Текст – основний реквізит документа План

1. Текст. Елементи тексту.

2. Вимоги до тексту документа

2.3.1.Текст. Елементи тексту

Текст, як ми зазначили, – основний реквізит документа. Але це поняття виділяють в усіх стилях мови, адже спілкуючись усно чи письмово, монологічно чи діалогічно, ми, мовці, виступаємо творцями різних форм тексту. Хоча не будь–яке висловлювання є текстом, а тільки таке, яке відповідає загальновизнаним ознакам тексту: цілісності, зв’язаності, структурній організації, завершеності.

Об’єктом наукового аналізу текст став порівняно недавно. Довгий час лінгвістика обмежувалась вивченням окремих одиниць мови – звуків, слів, словосполучень, речень, тому і досі немає одностайної думки про те, що таке текст. Дехто вважає, що текстом може бути одне речення, наприклад, прислів’я, афоризм, гасло: як дбаєш, так і маєш; під лежачий камінь і вода не тече. Інші вважають текстом лише об’єднання речень, зв’язаних між собою за змістом і граматично. Наприклад: Випав сніг. Тільки одна стежина протоптана. Білим килимом вкрилася земля. Сюди прийшло сотні дітей. Веде ця стежка до школи. Засипало всі дороги і стежки. Написане сприймається як окремі розрізнені речення, але досить поміняти їх місцями, щоб кожне наступне продовжувало попереднє – і окремі речення стануть текстом: Випав сніг. Білим килимом вкрилася земля. Засипало всі дороги і стежки. Тільки одна стежина протоптана. Веде ця стежка до школи. Сюди прийшло сотні дітей. А чи було б це текстом, якби не було двох останніх речень? Залишилось би не зрозумілим, що це за стежка, чому вона протоптана. Отже, текст повинен відзначатись ще й завершеністю.

Текст (лат. textus – тканина, сплетіння, з’єднання) – об’єднана змістовим і граматичним зв’язком послідовність мовленнєвих одиниць, що характер­ризується цілісністю, структурною єдністю і завершеністю.

Текст має свої особливості побудови. Спостереження над характером зв’язку між частинами тексту показало, що окремі частини тексту поєднуються не тільки звичними формами зв’язку – сполучниками, сполучними словами, але й іншими засобами, не такими очевидними у тканині тексту. Це, наприклад, повтори слів, словосполучень, речень, однотипних структур, співвіднесеність форм виду і часу дієслів, вставні і підсумкові слова. Навіть асоціації можуть служити засобами зв’язку окремих частин, розташованих як послідовно, так і на певній відстані одна від одної.

Зв’язок між реченнями у тексті може бути контактним (між сусідніми реченнями) або дисконтактним (між віддаленими реченнями), послідовними або паралельним. Для ділового стилю найхарактерніший послідовний зв’язок, при якому кожне наступне речення пов’язується якимось елементом з попереднім і є вихідною позицією для наступного. Паралельний зв’язок спостерігається у тексті між наступними реченнями, які характеризують одне і те ж попереднє речення, а ще точніше – якесь його слово.

Кожний текст, висвітлюючи якусь тему, містить у собі певний обсяг фактичних даних, включає у себе різні види повідомлень. У залежності від того, що повідомляється, виділяють три види повідомлень, які називають інформаціями: фактуальну, концептуальну і і підтекстову.

Фактуальна інформація тексту – це опис фактів, подій, місця і часу дії, роздуми автора, розвиток сюжету і т.д.

Концептуальна інформація (лат. conceptio – розуміння, система поглядів) – це виклад світогляду автора, основної ідеї твору. Концептуальна інформація не завжди точно виражається словами, вона частіше випливає з різного виду фактуальної інформації. Так різні автори можуть по-різному інтерпретувати перемогу київського “Динамо” чи результати міждержавних переговорів.

Підтекстова інформація також не виражається словами, а домислюється. Вона виникає завдяки здатності слів, словосполучень, речень та фрагментів тексту містити у собі скритий зміст.

У ділових текстах найактивніше використовується фактуальна інформація.

Уся сукупність лінійно (горизонтально) розташованих мовних одиниць тексту становить контекст (лат. contextus – з’єднання, зв’язок). Створюючи текст, автор орієнтується на конкретного читача та рівень його розвитку, на певну підготовленість адресата.

Речення – найменша одиниця тексту, далі виділяють складну синтаксичну єдність (ССЄ), або надфразну єдність. Надфразна єдність – це сукупність речень, що розкривають думку, конкретизують і деталізують її. Як правило, ці кілька речень становлять абзац. Слово “абзац” має два значення: відступ вправо на початку першого рядка і частина тексту між двома такими відступами. Кожний текст складається із трьох логічних частин: вступної, яка готує до сприйняття наступної розповіді; основної, або викладу, у якій реалізується основна розробка теми; і закінчення, що завершує текст і містить основну його думку. У тексті документа зміст цих частин дещо інший. У вступі зазначається привід, що призвів до укладання документа, викладається історія питання. В основній частині (вона ще називається доказом) викладається суть питання: докази, пояснення, міркування, що супроводжуються цифровими розра­хунками, посиланнями на законодавчі акти та інші матеріали). У закінченні формулюється мета, заради якої складено документ. Текст документа, який складається з самого закінчення, називається простим, а той, що містить також інші логічні елементи, – складним.

Послідовність викладу у тексті визначається і побудовою конкретних доказів – від загального до часткового (дедукція) або від окремих фактів до узагальнення (індукція). Якщо на початку документа (у вступі) викладаються обставини, які викликали його появу або вказуються причини, що зумовили постановку питання, а в кінці (у закінченні) викладається мета документа, такий спосіб викладу називається прямим. Якщо ж мета документа викладається на початку, а потім даються пояснення, наводяться факти, розрахунки, то такий виклад зветься зворотнім.

Текст може бути як невеликим за розмірами (одне – два речення), так і досить об’ємним. Якщо текст документа має великий обсяг або містить кілька рішень, висновків, то його слід поділяти на розділи, підрозділи, пункти, підпункти, які нумеруються арабськими цифрами.

Усі документи за способом викладу матеріалу поділяють на дві категорії – з високим рівнем стандартизації та з низьким рівнем стандартизації.

У документах з високим рівнем стандартизації передбачені не лише формуляр документа (бланк), а навіть слова, словосполучення та речення –відповіді. Для них у готовому бланку залишається незаповнене місце.

Текст документа з низьким рівнем стандартизації може бути розповіддю, описом чи роздумом або поєднувати у собі їх елементи. Для розповіді характерний послідовний виклад подій, явищ, фактів у часі і просторі, тому вона насичена формами дієслів усіх часів, а особливо формами минулого часу. Використовується в автобіографіях, протоколах, звітах. У документах послідовність підпорядковується найчастіше хронологічному принципові.

В описах подаються загальні відомості про предмети, речі, явища, подаються загальні відомості про предмети, речі, явища, описуються найвиразніші зовнішні ознаки та розкриваються найхарактерніші внутрішні властивості і якості. Опис включає загальну характеристику явища. Застосовується цей спосіб викладу у звітах, актах наказах, постановах. Для ділового опису найхарактернішою рисою є наявність великої кількості прикметників і означальних прислівників.

У тексті – міркуванні передається не тільки зміст, а й інтелектуальний та естетичний розвиток мовця, хід його міркувань, особливості світовідчуття і темпераменту. При цьому способі викладу логічні судження і висновки розкривають внутрішній зв’язок явищ і доводять певне положення через причинно-наслідкові зв’язки, через зіставлення, порівняння, розкриття змісту цих зв’язків. Необхідним елементом міркування є доказ.