66.Джерела формування оборотних коштів.

Джерела формування Ок включають: 1) власні кошти - це чистий прибуток. Власні накопичення – кошти, дарування і т.д.

2)Прирівняні до власних( або стійкі пасиви) – це заборгованість по з\п працівника органами соцстраха, а також резерви майбутніх платежів.

3) Залучені кошти – кредити банків і других фінансових установ, крім того кредиторська заборгованість, а також випуск акцій і облігацій.

67.Шляхи покращення використання ок.

На різних стадіях кругообігу до Ок можуть бути застосовані відповідні шляхи прискорення ОК.

1 Стадія виробничих запасів:

• Впровадження економічно обґрунтованих норм запасів;

• Наближення постачальників сировини, матеріалів, напівфабрикатів до покупця.

• Комплексна автоматизація та механізація навантажно- розвантажувальних робіт

2 Стадія незавершеного виробництва:

• Введення прогресивних технологій і техніки, особливо маловідомих і ресурсозберігаючих.

• Стандартизація та уніфікація виробництва.

• Скорочення запасів напівфабрикатів.

• Покращення організації виробництва

• Раціональне використання відходів та виготовлення продукції з зекономлених матеріалів.

3. Стадія оборотності ОК

• Приближення покупців до постачальників.

• Удосконалення системи розрахунків.

• Прискорення документообігу

• Відвантаження продукції чітко у відповідності з умовами договору.

Скорочення суми незадіяних грошових коштів

68. Витрати утворюються в процесі формування та використання ресурсів для досягнення певної мети. Вони мають різне спрямування, але найбільш загальним і принциповим є поділ на інвестиційні та поточні (операційні) витрати, зв’язані з безпосереднім виконанням підприємством своєї основної функції — виготовлення продукції (надання послуг). Поточні витрати чинників виробництва бувають циклічними та безперервними. Перші повторюються з кожним циклом виготовлення продукту (витрати на матеріали, заробітну плату виробничників, інструмент та ін.), другі існують постійно і незалежно від виробництва (утримання приміщень, споруд, устаткування, управлінського персоналу тощо).Витрати мають натуральну та грошову форми.

Собівартість продукції — це грошова форма витрат на підготовку виробництва, виготовлення та збут продукції. Відображаючи рівень витрат на виробництво, собівартість комплексно характеризує ступінь використання всіх ресурсів підприємства, а отже, і рівень техніки, технології та організації виробництва. Заведено розрізняти витрати загальні (сукупні) та витрати на одиницю продукції. Загальні витрати — це витрати на весь обсяг продукції за певний період. Їхня сума залежить від тривалості періоду й кількості виготовленої продукції. Витрати на одиницю продукції обчислюються як середні за певний період, якщо продукція виготовляється постійно або серіями. В одиничному виробництві витрати на виріб формуються як індивідуальні. Оскільки витрати є функцією обсягу виробництва з певною еластичністю, існує поняття граничних витрат. Граничні витрати характеризують їхній приріст на одиницю приросту обсягу виробництва.

Якщо загальні витрати виразити через певну функцію обсягу продукції, то граничний їхній рівень буде першою похідною цієї функції. Це витрати на останню за часом виготовлення одиницю продукції. Показник граничних витрат використовується за аналізу доцільності зміни обсягу виробництва. За ступенем однорідності витрати поділяються на елементні й комплексні. Елементні витрати однорідні за складом, мають єдиний економічний зміст і є первинними. До них належать матеріальні витрати, оплата праці, відрахування на соціальні потреби, амортизаційні відрахування, інші витрати. Комплексні витрати різнорідні за складом, охоплюють кілька елементів витрат. Їх групують за економічним призначенням у процесі калькулювання та організації внутрішнього економічного управління. Наприклад, витрати на утримання й експлуатацію устаткування, загальновиробничі, загальногосподарські витрати, втрати від браку та ін.

За способом обчислення на окремі різновиди продукції витрати поділяються на прямі й непрямі. Прямі витрати безпосередньо зв’язані з виготовленням певного різновиду продукції і можуть бути прямо обчислені на її одиницю прямо. Якщо виготовляється один різновид продукції, усі витрати — прямі. Непрямі витрати не можна безпосередньо обчислити для окремих різновидів продукції, бо вони зв’язані не з виготовленням конкретних виробів, а з процесом виробництва в цілому: зарплата обслуговуючого й управлінського персоналу, утримання та експлуатація будівель, споруд, машин тощо.

Постійні витрати є функцією часу, а не обсягу продукції. Їхня загальна сума не залежить від кількості виготовленої продукції. Змінні витрати — це витрати, загальна сума яких за певний час залежить від обсягу виготовленої продукції. У свою чергу, їх можна розділити на пропорційні та непропорційні. Поділ витрат на змінні (пропорційні) та постійні уможливлює визначення їхньої загальної суми за певний період за формулою

,

де — загальні (сукупні) витрати; — змінні витрати на одиницю продукції; — обсяг виробництва продукції у натуральному виразі; — постійні витрати за даний період.

Згідно з формулою загальні витрати на одиницю продукції ( ) становитимуть

.

Критичний обсяг випуску певної продукції в натуральному вимірі, починаючи з якого виробництво стає рентабельним, можна обчислити аналітично.

економічна безпека виробництва, яка вимірюється відповідним коефіцієнтом (k_б), обчислюваним за допомогою формули

,

де k_б — коефіцієнт безпеки виробництва; N — фактичний або плановий обсяг виробництва у натуральному виразі.