10. Географічна оболонка Землі, її склад, межі і будова.

Географiчна оболонка - це комплексна оболонка Землi, в якiй cтикаються, взаємнопроникаютъ i взаємодiютъ мiж собою чотири природні геосфери. Тобто вона охоплює верхню частину лiтосфери, нижню частину атмосфери, усю гiдросферу i всю бiосферу. За верхню межу географiчної оболонки, переважно, приймають озоновий екран, нижче якого існує життя i протiкають клiматоутворюючi процеси. Нижню межу географiчної оболонки на сушi найчастiше проводять на глибинi близько 1000 м, беручи до уваги те, що саме ця частина земної кори пiддається сильним змiнам пiд впливом атмо­сфери, гiдросфери i живих органiзмiв. В океані нижньою межею географiчної оболонки є його дно. Загальна потужнiстъ цiєї складної комплексної оболонки становитъ 30-40 /см. За протяжнiстю вона збiгається з бiосферою.

Нижнюю межу географiчноi оболонки потрiбно проводити по нижнiй межi лiтосфери, оскiльки процеси, що в нiй вiдбуваються формують зовнiшнiй вигляд планети (розподіл сушi i води, рельєф твердої поверхнi. Для географiчної оболонки характерний ряд специфiчних особливостей. Перш за все, це велике рiзноманiття складу речовин., що перебуваютъ у трьох агрегатних станах (твердому, piдкому i газоподiбному), та видів енергії. Oкpiм того, географiчна оболонка є сферою зародження i розвитку життя на Землi, активної дiяльностi людського суспiльства.

Найскладнiшi взаємодiї вiдбуваються у географiчнiй оболонцi в зонi контакту геосфер. У результатi цих взаємодiй сформувалися дуже вiдмiннi дiлянки земної поверхнi. Передусiм можна побачити вiдмiнностi мiж сушею i океаном, гiрськими системами i рiвнинами. Тобто, географiчна оболонка, будучи природним комплексом планетарного рiвня, складається з частин, якi дуже вiдрiзняютъся як своїм зовнiшнiм виглядом, так i характером протiкання фiзико-географiчниx процесiв у них. Їх називають природними територiальними комплексами (ПТК) – закономiрне поєднання природних компонентів, що перебуваютъ у складнiй взаємодiї i утворюють єдину систему.

Компоненти природи треба розумiти як фрагменти окремих геосфер, тобто речовини, які утворюютъ дану оболонку Землi. Ocнoвниx кoмпoнeнтiв пpироди видi­ляютъ 5: гірськi породи, повiтря, вода, рослинний i тваринний світ.

11. Гіпсометрія і орографія найбільших форм поверхні України

Укр. має рiзноманiтний рельєф. На її рiвниннiй територiї, яка є час­тиною Схiдноєвропейської рiвнини, чергуються низовини та височини. На заходi знаходяться: ripcькi пасма Укр. Карпат, на пiвднi - пас­ма Кримських rip. Поверхня територiї країни формувалася поступово протяroм багатьох геологiчних епох. На її розвиток вnлинули новітні тек­тонiчнi рухи, давнi зледенiния i вiдкладання лесу, коливания рiвня моря, ерозiйна робота рiчок i вiтри, господарська дiяльнiсть тощо. 70 % nовepxнi займають низовини, 25 % - височини i 5 % - гори. Низовиии, височи­ни та гори неоднаковi за висотою i формами рельефу; низовини чергують­ся з пiднесеними дiлянками, рiчковими долинами, балками. Пiднесенiсть рiвнинної частини територiї над рвнем моря становить близько 175 м, а її максимальна точка знаходиться на Хотинськiй височинi – г. Берда (515 м). На Азово-Чорноморському узбережжi абсолютнi висоти коли­ваються в межах 10-15 м, на височинах - 300-400 м. Гipcькi хребти мiсцями досягають 1700-2000 м; найвища гора Укр. – г. Говерла (2061 м) - знаходитьcя в Укр. Карпатах. Низовини, височини та гори Укр. належать до рiзних тектонiчних структур, що вnливали на розвиток сучасноro рельефу.

На пiвночi країни знаходиться Полiська низовина, що має похил до рiчок Прип'ять i Днiпро. Її середня висота 200 м (лише Словечансько-­Овруцький кряж пiднiмається до 315 м). На Полiськiй низовинi розвинутагуста мережа рiчок. OKpeMi дiлянки мiж рiчками мають nлоеко-хвилясту поверхню з пагорбами i понижениями. На пiвдень Biд Полiськоi низови­ни вздовж лiвого берега Днiпра простяглася Приднiпровська низовина. Її поверхня похилена в 3axiдному i Пiвденно-Захiдному напрямках, абсолютнi висоти змiнюються вiд 140-170 до 90-120 м. В її межах видiля­ється долина Днiпра з крутим правим берегом i декiлькома терасами - налiвому. На сходi долина Днiпра постynово переходить у Полтавську рiвни­ну, що має nлоску й горбисту поверхню з долинами та балками. На пiвднi знаходиться Причорноморська низовина. Її поверхня має абсолютнi висо­ти 120-150 м. Низовина поетynово знижується до Чорного моря. Части­ною Причорноморської низовини є Пiвнiчнокримська рiвнина на Крим­ському niвocтpoвi. Її поверхня поступово знижу€ться до Сиваша. Абсо­лютнi висоти рiвнини не перевишують 40 м над рівнем моря. 3 пiвденного-заходу до Українських Карпат пролягає частина Середньодунайської низо­вини - Закарпатська низовина, яка слабо похилена на пiаденний захiд її абсолютнi висоти - 105-120 м. Поверхню 3акарпаської низовини утворює плоска терасована долина р. Тиси.

У центральнiй частинi Укр. знаходиться мальовнича Приднinровсъка височина, абсолютнi висоти якої складають 280-320 м на пiвночi й до 150-170 м на пiвднi. У її схiднiй частинi видiляються так званi Kaнівськi гори. На південному cxoni розташована Приазовська височина з висотами 100-300 м. Тут поширенi залишки кристалiчних порiд, якi утворюють підвищення, що одержали назву моrил (гора Моrила-Белъмак, 324 М). У західній частинi Украiни розташованi Подiльсъка i Волинсъка височиии, їхня поверхня сильно розчленованi. Абсолютнi висоти - 320-350 м. На Волинській височинi видiляється Мiзоцький кряж, на Подільській окремі масиви-гори: Kpeмeнeцькi гори, Гологори, Опiл­ля, Товтри (Медобори). На Сходi України розтаmована Донецька височи­на. Її сер. висоти складають 175-300 м. Найвища точка, гора Моти­ла-Мечетна (367м). На територiю України заходить своїми niвденнo­-захiдними вiдрогами Середньоруська височина. Її висоти в межах України не перевищують 236 м. Тут луже батато ярiв, балок. 3 niвнiчноro сходу до Українських Карпат прилягає Передкарпатська височина з rycтою мережою річкових долин. Її висоти - 650-800 м. Хотинська височи­на - це хвилясте горбисте пасмо в межирiччi Пруту i Днiстра. Тут знаходиться найвища точка рiвнинної частини України - гора Берда (515 м).

Укр., або Східні, Карпати є частиною великої Карпатської сис­теми. Це молоді середньовисотнi гори, шо yrворилися пiд час альпiйськоi складчастостi. Iхні висоти коливаються вiд 1200 до 1600 м. Гори склада­ються з декiлькох рiвнобiжних пасм, що простяглися з пiвнiчного заходу на південний cxiд на 270 км. Гiрськi пасма на cxoдi мають назву Зовнiшнix Карпат: Серед них Видiляються гори Бескиди, Горгани i Покутсько-Буко­винські. Центральну частину займають Вододiльно-Верховинськi Карпати, Полонинсько-Чорногорський хребет, Paxiвcькi та Чивчинськi roри. Найвиша частина Укр. Карпат - масив Чорногора з кiлькома вершинами (у тому числi Говерлою), щo мають висоти понад 2000 м. В Українськиї Карпатах є зручнi перевали: Ужоцький, Верецький Вишкiвський, Яблуниuький. Кримськi гори займають пiвдень Кримського niвocтpoвa. Вони про­стягаються з заходу на cxiд на 180 км. Тут видiляються три ripcькi пасма: Головне iз висотами 1200-1500 М, Внутрiшнє - з висотами 400-600 м i 3овнiшнє - з висотами 250-350 м. Схили пасм асиметричнi: пiвденнi ­Kpyтi та стрiмчастi, пiвнiчнi - пологi. Це було спричинено розмиванням м'яких порiд у гiрських нашаруваннях, що складаються з пластiв рiзної твердостi. Головне пасмо найвище у Кримських горах. Вано становить суцiльний ланцюг плоских безлiсих масивiв, що називаються яйлами. Найвища точка Кримських rip - ropa Роман­-Кош (1545 м). Узбережнi схили Головного пасма закiнчуються Пiвденним берегом Криму. Тут поширенi ерозiйнi, зсувнi та вулканiчнi форми рельєфу.