МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ
Національний університет "Львівська політехніка"
Інститут економіки і менеджменту
Кафедра менеджмент і міжнародного
підприємництва
Реферат
з дисципліни
"Адміністративний менеджмент"
на тему:
“Адміністративні ноу-хау”
Виконала:
ст. гр. МЕ-33
Бриляк Х. С.
Прийняла:
доц. Харчук В. Ю.
ЛЬВІВ -2012
План
1. Вступ
2. Проблеми підвищення ефективності адміністративного управління в Україні
3. Адміністративні ноу-хау, що пропонуються дослідниками
3.1. Ноу-хау в системі управління
3.2. Модернізація державної служби
3.3. Впровадження електронного урядування
4. Висновки
5. Використані джерела інформації
ВСТУП
Стань писцем, прийми це в своє серце щоб ім’я твоє стало таким же. Книга краща розписного могильного каменю чи міцної стіни. Написане в книзі зводить будинки і піраміди в серцях тих, хто повторює імена писців, щоб на вустах їх була істина.
Папірус Честер-Бітті IV, XIII в. до н. е. (пер. 1965 р.)
Проблеми державного управління старі як світ. Точніше, як самі держави, з виникненням яких і з’явилося державне управління Вже в Древньому Єгипті професія писця, тобто державного службовця, чиновника, була найповажнішою та найпопулярнішою. Писці виконували ті ж функціональні обов’язки, що і наші державні службовці. Основним їх обов’язком був розподіл робіт („уроків”) між землеробами та ремісниками, які проживали на підвідомчій території. Крім того, писець контролював як ці завдання виконуються та здійснював збір готової продукції. Він також призначав покарання на тих, хто не виконав завдання та заохочував тих, хто успішно виконував ці „уроки”. Він мав помічників, які безпосередньо займалися окремими галузями єгипетського господарства.
Як видно з гімну, що прославляє писців, стати писцем хотіло багато єгиптян. Але, як свідчать документи, їх чомусь завжди бракувало. Справа в тому, що кандидат на посаду мав скласти екзамен. Для цього потрібно було вивчити п’ять тисяч ієрогліфів та продемонструвати вміння усного рахунку десь на рівні сучасного калькулятора. Чи багато державних службовців нашого часу витримають такий конкурсний відбір?
Посада писця добре (як на ті часи) оплачувалась. Він отримував приблизно стільки ж, як жрець популярного храму. Але коли всі професії у єгиптян передавалися у спадок, то професія писця була винятком: тільки професійна компетентність і ніяких непотичних зв’язків. Принаймні, так стверджують стародавні папіруси.
А що нового з’явилося за ці кілька тисяч років в державному управлінні? В наш час, коли люди досягли Місяця, наші космічні апарати добрались до сусідніх планет та навіть вийшли за межі Сонячної системи чи додалося щось нового крім батога та пряника від фараонового писця?
Сьогодні ми часто чуємо про впровадження інновацій, про нові підходи, модернізацію державної служби. Вони мають поліпшити ефективність системи адміністративного управління. Деякі держави вже на власному досвіді довели, що впровадження інновацій здешевлює утримання державного апарату, покращує його роботу.
Разом з тим функції державної служби лишилися без змін з часів фараонів: забезпечення ефективного управління у сферах віднесених до компетенції державного органу; забезпечення контролю за дотриманням нормативно правових актів; надання послуг громадянам; забезпечення ефективного функціонування самої державної служби, недопущення переростання її в дорогий, неефективний, громіздкий апарат, що призводить до занепаду держави і відповідно самої державної служби.
Виходячи з останнього пункту можемо сказати, що державна служба має втримати баланс між надмірною бюрократизацією з одного боку та надмірним спрощенням з іншого, яке загрожує волюнтаризмом чиновників, наділених великими повноваженнями але позбавлених контролю “згори”, тобто коли “Бог високо, а цар - далеко”. Інноваційна за змістом і характером динаміка світових тенденцій розвитку суспільних процесів потребує від України вибору випереджувальної моделі подальшого розвитку та мобілізації суспільних ресурсів. Останнє суттєво впливає на систему державного управління в цілому та її регіональну складову зокрема. Інновації стають тим механізмом, який дає можливість здійснити в усіх галузях діяльності процес випереджального розвитку і забезпечити приєднання України до держав з високоефективною системою аміністративного управління. [ 3]
Кінець ХХ століття став відправною точкою розвитку нового типу управління – управління, що базується на соціальних новаціях. У зв’язку з цим, набуває актуальності науково-прикладне завдання щодо впровадження інноваційних технологій у діяльність органів державного управління, оскільки складність, багатовекторність розвитку його об’єктів спонукає до пошуку нових, більш ефективних інноваційних підходів. Досвід розвинутих країн світу свідчить, що більшість нагальних потреб пересічний громадянин задовольняє в системі регіональних і муніципальних утворень. Відтак, суттєво зростає роль органів регіонального управління, актуалізуються питання процедурної забезпеченості їхньої діяльності. Розгалужена структура суб’єктів регіонального управління, їхня зовнішня і внутрішня інтегрованість призводить до появи багатьох проблем, що потребують відповідного розв’язання, узгодження, координації, врегулювання і нормативно-правового забезпечення.
Завдання щодо розробки і впровадження інноваційних технологій у діяльність органів державного управління є принципово новим напрямом наукових досліджень. Його розв’язання спрямоване на вдосконалення механізму державного регулювання, організаційне упорядкування управлінської діяльності, раціональне використання соціально-економічного потенціалу територій, створення інноваційного середовища в системі органів регіонального управління.
Чому ми маємо реформуватись? Чи впровадження інновацій це просто данина новій моді? А реформи нам потрібні тому. що сучасна структура органів державної влади обмежує можливості для економічного та людського розвитку, викликає недостатній рівень конкурентоспроможності країни, зокрема за показником якості державних інституцій, внутрішньої та зовнішньої безпеки, високий рівень корупції та низький рівень задоволеності громадян діяльністю органів державної влади. Так за різними показниками Україна займає: 143 місце (за індикатором державного управління Світового Банку) серед 212 країн; 82 місце у індексі глобальної конкурентоспроможності, причому за показником якості державних інституцій – на 120 місці серед 133 країн; 146 місце займаємо ми за індексом сприйняття корупції серед 180 країн; 62 місце за рівнем послуг он-лайн (рейтинг країн – членів ООН) серед 180 країн. [6, 4-5] Потреба модернізації державного управління обумовлена також тими змінами, що відбулися в економіці України, насамперед, це приватизація більшості промислових підприємств, нерухомого майна, розпаювання землі сільськогосподарського призначення.
Що забезпечувало ефективність державної влади в державах, що простояли тисячоліттями і що приводило до їх загибелі? Звісно, на це вплинуло багато факторів, але стосовно державного управління відповідь може бути лише одна: тільки вчасне, зважене впровадження інновацій давало і дає можливість державам ефективно функціонувати, не зникнути з політичної карти світу, знайти правильні відповіді на виклики часу.
2. Проблеми підвищення ефективності адміністративного управління в Україні
У теорії організації ефективність в адміністративному управлінні визначається як «відношення чистих позитивних результатів (перевищення бажаних наслідків над небажаними) і допустимих витрат. Рішення можна назвати ефективним, якщо найкращого результату досягнуто за умов заданих тимчасових витрат або якщо результат отримано за найнижчих витрат». Змістом діяльності державного апарату є управлінська, організаційна робота, що покликана забезпечити належну організованість і ефективне функціонування всіх сфер громадського життя. Основним структурним елементом державного апарату є орган державної влади, що складається зі службовців, посадових осіб — громадян, які виконують управлінські функції на професійних засадах, що мають державно-владні повноваження, спеціальний правовий статус і офіційні атрибути посади.
Ефективність державної служби — це властивість управлінських дій, рішень, поведінки, що відображує міру того, наскільки ці дії приводять до бажаного результату. Оцінка тих або інших дій державної служби та їх ефективності залежить насамперед від критеріїв оцінювання. Оцінка, що забезпечує ефективність діяльності державного службовця, містить у собі:
суб’єкт оцінки;
об’єкт оцінки;
науково розроблені критерії оцінки діяльності державних службовців, тобто конкретні вимоги, яким повинні відповідати діяльність працівника, його особисті якості і результати праці.
В літературі можна зустріти різні погляди на питання критерію оцінки роботи службовців, однак на практиці стабільних, чітких критеріїв оцінки дій державних службовців поки що не розроблено. В основному, критерії оцінки — це вимоги, що висуваються до службовця на займаній ним державній посаді державної служби.
За даними соціології, за аналізом публікацій у засобах масової інформації та виступами вітчизняних політиків, представників ділових кіл може скластися враження що державне управління в Україні вкрай неефективне і взагалі дивно, як ця держава ще існує. Це дуже упереджена думка, але, на жаль, вона тиражується у ЗМІ та є популярною і не спростовується засобами масової інформації, засновниками яких є самі державні органи. Держава, що проіснувала вже майже двадцять років довела свою ефективність, але наш динамічний час вимагає не святкування з того приводу, що українці зуміли прожити незалежними цілих двадцять років, а постійно шукати відповіді на виклики часу, а ще краще прогнозувати їх та завчасно готувати зміни.
Ось за це нашу державну владу, нашу систему управління не тільки можна, а й необхідно критикувати і пропонувати кращі рішення. Ці рішення мають бути адаптовані для України, а не бути простою копією чергового закордонного дива: чи то європейського, чи російського, чи китайського.
Які ж проблеми державної служби вимагають сьогодні модернізації?
Це, насамперед:
- невідповідність інституціональної структури апарату державного управління потребам громадян, бізнесу, внутрішнім та зовнішнім пріоритетам держави, зависока вартість державного управління при низькій оплаті праці нижчих ланок , його недостатня керованість;
- відсутність наскрізного середньострокового планування діяльності, нерозривно пов’язаного з плануванням бюджету у системі органів виконавчої влади;
- відсутність стабільного політично нейтрального корпусу державних службовців, професійна підготовка яких відповідала б конкретним завданням і функціям. Політичні зміни вносять суттєві збої в роботу державних органів через кадрові чистки, що супроводжують такі зміни;
- брак лідерства, необхідного для ефективного управління змінами в апараті державного управління;
- неврегульованість та некерованість як персонального, так і інституціонального конфлікту інтересів;
- низькі якість, доступність і прозорість надання державних послуг.
Серйозні проблеми маємо і у кадровій роботі. Насамперед, це:
- невідповідність державної кадрової політики вимогам трансформаційних процесів у державі – значна частина наявного державного кадрового корпусу не готова до роботи у нових умовах і на перспективу, насамперед з огляду на нездатність аналізувати, розробляти, відстоювати, реалізувати, вчасно коригувати управлінські рішення, повною мірою відповідати за доручену справу;
- недосконалість законодавчої бази, яка не надає процесам управління персоналом правової обґрунтованості, урегульованості та захищеності, не враховує сучасні стандарти в кадровій сфері;
- відсутність стратегічного спрямування підготовки персоналу відповідно до потреб суспільства, яке передбачає кваліфіковане здійснення прогнозування, планування, постійне оцінювання ситуації з персоналом у країні;
- невпорядкованість, слабка функціональна визначеність структур по роботі з персоналом, недостатня кваліфікація персоналу кадрових служб, що веде до неефективності, неузгодженості підходів у кадровому менеджменті на всіх рівнях;
- наявність розриву між поколіннями кадрового корпусу державного управління, відсутність обґрунтованої програми підготовки резерву персоналу;
- недостатнє застосування результатів наукових досліджень при виробленні та реалізації державної кадрової політики.
Ці проблеми з’явилися не сьогодні. Низка негативних тенденцій, насамперед депопуляція, старіння населення, бідність, міграція кваліфікованої робочої сили за кордон, деформації у сфері зайнятості, маргіналізація підготовлених фахівців, що посилюються системними проблемами адміністративного управління – ось причини сучасного стану речей.