50. Ідейно-художні особливості поезії і.Драча.

Творчість І. Драча чи не найпоказовіше репрезентує спраглий потяг «шістдесятників», «дітей війни» до знань і ес­тетичного осягнення здобутків людства, їх синтезу з прадав­німи фольклорними джерелами, з літературними, культурни­ми, мистецькими надбаннями рідного народу. Усе це знаходить свій вияв на рівні як макро-, так і мікропоетики, тропіки, «будівельного матеріалу» вірша. Скажімо, солярні, сонцепоклонницькі мотиви проймають усю творчість І. Драча — від першої збірки «Соняшник» (1962) до почорнобильської «Храм сонця» (1988). Відчайдушний реформатор і новатор у сфері поетики митець водночас виступає продовжувачем традицій. поетика раннього Драча - од­нією з найхарактерніших особливостей якої була віддалена асоціативність, різке, ніби аж механічне поєднання предмет­ної, чуттєвої конкретики реалістичних деталей із незвичним їх метафоричним наповненням, символізацією.

Взаємопереплетене з традицією новаторство І. Драча не тільки у зовні незвичних словосполуках, сміливому введенні наукової лексики в мову вірша, а насамперед — у прагненні поєднати в цілісному образному баченні прадавнє народно­поетичне й сучасне «науково-художнє» розуміння, осягнення й переживання першооснов, джерел буття («Таємниця початку», «Балада зі знаком запитання», «Таємниця буття», «Зелена брама» та ін.). .). Драматично втілено й проблему духовного, морального «забезпечення» науково-технічного поступу («Балада ДНК-.-», «Балада про кібернетичний собор»). «По­езії» — своєрідний підсумок першого етапу творчості - це було бурхливе входження в літературу, утвердження оригінальної манери письма, від­криття нових проблемно-тематичних шарів, зображально-виражальних можливостей слова. Буйна метафоричність, свіжість світосприйняття, гіперболізація максималістськи за­гострених почуттів і думань, жага опанування й переплав­лення у тиглі власної творчості найяскравіших здобутків світової культури, космізм і «заземленість»,— ці та інші риси художнього почерку І. Драча чи не чайяскрі.зіше вия­вилися саме в тих перших чотирьох збірках, виданих протя­гом п'яти років.

Збірка «До джерел» - завдяки своїй багатозначній інакомовності, глибокому контекстуальному поліфонізму вона відби­вала широку гаму найрізноманітніших драматичних колізій, мислительних і духовних змагань, якими були перейняті ав­тор, усе суспільство тієї складної для української культури доби. Багатобарвність, універсальність буття спонукають залу­чати образні ресурси з інших видів мистецтва — архітекту­ри, скульптури, живопису. Так, у верлібрі «Вечірня акварель» переповненість світосприймання передає «малярсь­кий» імпресіонізм, «накладений» на пасторальну «загрунтовку» за допомогою соковитого, буйнометафоричного мазка.

Ще з ранніх збірок І. Драча проглядає і дедалі посилюється увага не лише до суб'єктивного, «власне-авторського» життя почуттів, а й до їх об'єктивації. У з'ясуванні закономірностей Ідейно-естетичної еволюції поета неприйнятні «лінійні» виміри: навіть деклароване ним самим приборкання метафоричного буяння, рух у напрямі посилення простоти й аскетичності письма потрібно розгля­дати в контексті всієї його поліфонічної творчості. Цент­ральні образи етапних творів з плином часу стають опорни­ми знаками-символами, що їх автор уводить до нових ху­дожніх структур поряд з образами, викликаними і культуро­логічним контекстом, і живою повсякденністю. Це сприяє нарощуванню просторово-часової протяжності, змістової глибини й опуклості, розгалужено-асоціативної багатовимір-ності постійно розширюваного образного світу.