29. Розвиток особистості як педагогічна проблема. Умови та фактори розвитку особистості. Соціалізація в системі сучасного виховання.

Розвиток людини — процес фізичного і психічного становлення та формування її особистості під впливом зовнішніх і внутрішніх, керованих і некерованих чинників, серед яких провідну роль віді­грають цілеспрямоване виховання та навчання.

Процес розвитку людини супроводжується фізичними та психічними, кількісними та якісними змінами.

Формування особистості — становлення людини як соціальної іс­тоти внаслідок впливу середовища і виховання на внутрішні сили розвитку.

Формування особистості залежить від спадковості, се­редовища і виховання.

Найпершим чинником, що впливає на формування особистості, є спадковість.

Спадковість — відновлення в нащадків біологічних особливостей батьків.

Від біологічної спадковості залежить як те спільне, що визначає належність індивіда до людського роду зага­лом, так і те відмінне, що робить людей різними за зовні­шнім виглядом і внутрішніми якостями.

Не мен­ше значення у формуванні особистості має вплив на неї навколишнього середовища.

Середовище — сукупність зовнішніх явищ, які стихійно діють на лю­дину і впливають на її розвиток.

Середовище, яке оточує індивіда від його народження до кінця життя, умовно можна поділити на природне середовище і соціальне. Чинниками природного середо­вища є клімат, рельєф, географічне положення тощо. Со­ціальне середовище утворюють соціальні групи, які без­посередньо чи опосередковано впливають на людину (сі­м'я, дитячий садок, школа, позашкільна установа, двір, товариства однолітків, засоби масової інформації та ін.).

Виріша­льну роль у формуванні особистості відіграє процес вихо­вання, що виконує такі функції:організація діяльності, в якій формується особис­тість;добір змісту навчання і виховання, що спрямовує формування особистості у потрібному напрямі;усунення впливів, які можуть негативно позначи­тися на формуванні особистості;ізолювання особистості від несприятливих для її формування умов, які неможливо усунути.

Як цілеспрямована, планомірна діяльність педагогів виховання покликане розвивати природні задатки, фор­мувати особистість.

У процесі виховання людина, зростаючи, формуючись, набуває якостей, властивих певній соціальній спільноті, конкретному суспільству, прилучається і до загальнолюд­ських цінностей. Усе це свідчить про становлення її як соціального суб'єкта, що є наслідком процесу соціалізації.

Соціалізація — процес перетворення людської істоти на суспільного індивіда, утвердження його як особистості, залучення до суспільного життя як активної, дієвої сили. Поняття «соціалізація» майже збігається з поняттям «виховання» в широкому соціальному значенні.

30. Сутність і структура процесу навчання. Закономірності і принципи навчання. Класифікація закономірностей навчання.

Поняття «навчальний процес» охоплює всі компоненти навчання: викладач, фор­ми, методи і засоби навчання, які він використовує; учень, який працює під керівництвом учителя на уроці та само­стійно вдома; забезпечення навчального процесу наочніс­тю й технічними засобами.

Навчальний процес є активною взаємодією між учите­лем і учнем, яка складається з двох взаємопов'язаних процесів — викладання й учіння.

Структурно процес навчання утворюють такі компо­ненти:

• цільовий (формування мети вивчення матеріалу на уроці, навчального предмета та освітньої мети навча­льного закладу);

• стимулюючо-мотиваційний (спонукання учнів (студентів) до активної пізнавальної діяльності, форму­вання в них відповідної мотивації);

• змістовий (оптимальний підбір предметів навчаль­ного плану, змістовність навчальних програм і підручни­ків, а також продуманість змісту кожного заняття);

• операційно-дієвий (підбір прийомів, методів, форм і засобів навчання);

• контрольно-регулюючий (контроль за засвоєнням знань, сформованістю умінь та навичок); '

• оцінно-результативний (виявлення рівня знань, умінь і навичок кожного учня чи студента, причин неус­пішності і їх усунення).

Реалізація кожного компонента і їх сукупності перед­бачає свідому, цілеспрямовану взаємодію викладача і учня (студента).

Закономірність навчання — об'єктивний, стійкий і істотний зв'я­зок у навчальному процесі, що зумовлює його ефективність.

Об'єктивні закономірності породжені суттю процесу навчання. До них належать:

3. виховний і розвивальний характер навчання;2) зумовленість навчання суспільними потребами;залежність ефективності навчального процесу від його умов; залежність процесу навчання від вікових і реаль­них навчальних можливостей учнів; навчання передбачає цілеспрямовану взаємодію вчи­теля (викладача), учня (студента) і об'єкта, що вивчається; навчальний процес ефективний лише за умови ак­тивності учнів (студентів); результативність його зале­жить від різноманітності, інтенсивності видів навчальної діяльності.

Суб'єктивні закономірності процесу навчання зале­жать від особливостей діяльності вчителя (викладача), йо­го характеру тощо. їх формулюють так:

• поняття можуть бути засвоєні лише тоді, коли пізнавальна діяльність учнів (студентів) спрямована на визначення чітких і зрозумілих співвідношень між ними;

• навички формуються лише за умови відтворення операцій і дій, взятих за їх основу;

• міцному засвоєнню навчального матеріалу сприяє його систематичне повторення і включення в систему вже засвоєного раніше змісту;

• рівень і якість засвоєння знань за різних умов і здібностей учнів (студентів) залежить від урахування вчителем (викладачем) ступеня значущості для них за­своюваного змісту;

Принцип навчання (дидактики) — твердження, що визначає зміст, організаційні форми і методи навчальної роботи школи.

принцип науковості, принцип систематичності і послідовності, принцип доступності, принцип зв'язку навчання з, принцип свідомості й активності учнів, принцип наочності, принцип міцності засвоєння знань, умінь і, принцип індивідуального підходу до, принцип емоційності.

№ 31. Загальні тенденції реформування сучасних освітніх систем

Одним з головних напрямів якісної перебудови освітньої системи є перехід від концепції підтримуючого до концепції випереджаючого навчання, орієнтованого на майбутнє — такі умови життя і професійної діяльності, в яких випускник опиниться після закінчення навчання. Такий підхід є актуальним, оскільки значна частина знань старіє протягом 3—5 років. Тому головну увагу в навчальному процесі слід звертати на розвиток творчих можливостей спеціаліста, його здібностей до самостійних дій в умовах невизначеності, на набуття нових знань та навичок, освоєння сучасних методів отримання, накопичення, класифікації та передачі знань. Важлива умова реалізації системи випереджаючої освіти — тісний її зв'язок з наукою, “вмонтованість” освіти в систему наукових досліджень.

Реорганізація змісту освіти у руслі сучасних освітніх реформ:

1. Українознавча спрямованість. Передбачає забезпечення вивчення української мови, літератури, історії та географії України тощо, використання українознавчого аспекту в інших навчальних дисциплінах;

2. Осучасненість змісту освіти. Така особливість змісту освіти сприятиме адаптації молоді в самостійному житті, цілеспрямованому використанню її потенціалу як для са-мореалізації в професійному й особистому плані, так і в інтересах суспільства, держави;

3. Спрямованість на самостійне отримання, аналіз та застосування інформації. Це знизить питому вагу готової інформації, змінить співвідношення між структурними елементами змісту освіти на користь засвоєння учнями способів пізнання, набуття особистого досвіду творчої діяльності;

4. Підвищена увага до вивчення математики. Забезпечується як екстенсивним шляхом (збільшення навчального часу для вивчення дисципліни), так і інтенсивним (структурна перебудова програм курсу з використанням нових наукових досягнень, гнучкість, відкритість, варіативність програм);

5. Поглиблене вивчення іноземних мов. Вивчення іноземної мови вважається засобом підвищення конкуренто-здатності особистості на ринку праці, засобом активізації міжкультурного спілкування та співробітництва;

6. Підвищення уваги до екологічної освіти. Передбачає формування в учнів навичок осмислення фактів та наукових ідей, предметом яких є навколишнє середовище як у локальному, так і в глобальному вимірах, застосування їх у повсякденному житті;

7. Включення у зміст освіти міждисциплінарних предметів і тем. Сприяє формуванню наукового світогляду, мислення, розкриттю ролі людини в пізнанні природи;

8. Поглиблене вивчення економічних та технічних дисциплін, інформаційних технологій. Передбачає залучення до освітнього процесу знань з галузі інформатики, використання комп'ютерно орієнтованих засобів і методів навчання.

№ 32. Пояття змісту освіти. Джерела і фактори. Формування змісту освіти.

Зміст загальної середньої освіти - це частина культури, соціального досвіду суспільства, яка використовується в навчальному процесі для вирішення завдань навчання, виховання і розвитку особистості. До складу людської культури входять: 1) вже здобуті суспільством знання про природу, саме суспільство, мислення, техніку і способи діяльності; 2) досвід здійснення відомих способів діяльності, який втілюється в уміннях і навичках особистості, що засвоїла цей досвід; 3) досвід творчої, пошукової діяльності щодо вирішення нових проблем, які виникають перед суспільством; 4) досвід ставлень до світу, самого себе, тобто система емоційної, вольової, моральної, естетичної вихованості.

Фактори, що зумовлюють формування змісту освіти.

Визначення змісту освіти завжди викликає труднощі.

Це залежить від ряду факторів. Першим і головним є система потреб (соціальних і особистісних), яка нерозривно пов'язана з системою цілей (соціальних — вимоги суспільства до загальної освіти, особистісних — формування основних сторін особистості).

До об'єктивних факторів, які впливають на зміст шкільної освіти, належать соціальні та наукові досягнення. Проміжок часу від появи нового наукового відкриття або нової соціальної ідеї до початку її систематичного вивчення в школі, як показали спеціальні дослідження, невпинно скорочується.

Для того, щоб визначити обсяг змісту, необхідно враховувати і можливості школяра: скільки в середньому учень може засвоїти, наскільки логічно, з яким темпом тощо. Сьогодні доведено, що запам'ятати дитина може все, і чим вона молодша, тим більше і швидше; інша справа — осмислити, зрозуміти, засвоїти. Для цього необхідний відповідний рівень розвитку. Фактор можливостей відіграє роль своєрідного регулятора, що впускає чи не впускає в зміст освіти відомості, які вимагають певного рівня оснащення навчального процесу, матеріально-технічних та економічних можливостей.

Вимоги до змісту освіти в середній загальноосвітній школі визначаються державною стратегією розвитку загальної середньої освіти. Зміст освіти сучасної української школи має два аспекти — національний і загальнолюдський. Загальними, принциповими положеннями, що лежать в основі його розробки, є: гуманізація, що передбачає оптимальне співвідношення гуманітарних і природничих дисциплін, наповнення всіх курсів «олюдненими» знаннями, формування гуманістичного типу мислення, особистісно зорієнтованого світорозуміння, оптимістичних поглядів на проблеми людського життя, розуміння учнями його суті, утвердження людини як найвищої соціальної цінності; диференціація змісту, що забезпечує альтернативні можливості для одержання освіти відповідно до індивідуальних потреб та здібностей; науковість, що виявляється у відповідності запропонованих для вивчення в школі знань новітнім досягненням наукового, соціального і культурного прогресу; інтеграція навчальних курсів, як засіб цілісного розуміння та пізнання світу; оптимальне поєднання теоретичних і практичних компонентів, що передбачає необхідність підготовки учнів до застосування засвоєних теоретичних знань на практиці; оптимальне поєднання класичної спадщини та сучасних досягнень наукової думки; органічний зв'язок з національною історією, культурою, традиціями; широке застосування нових педагогічних, інформаційних технологій. Для визначення змісту шкільної освіти неабияке значення має суб'єктивний фактор, зокрема методологічні позиції вчених. Наріжним каменем різних позицій і поглядів з питань змісту освіти є те, як той чи інший учений трактує питання розумового розвитку учнів під впливом навчальної роботи.

№ 33. Технологія організації виховного процесу. Сутність методів виховання та їх класифікація.

Педагогічна технологія функціонує як наука, що досліджує найраціональніші шляхи навчання, і як система способів, принципів і регулятивів, які застосовують у навчанні, і як реальний процес навчання

Процес становлення нової педагогічної технології охоплює такі етапи: виникнення суспільної потреби — фундаментальні дослідження в галузі психології — прикладні психолого-педагогічні дослідження — розроблення нових технологій — відображення новостворених технологій у навчально-програмній та навчально-методичній документації.

В освітній практиці педагогічна технологія може функціонувати на таких рівнях:

1. Загальнопедагогічний рівень функціонування педагогічної технології.

2. Предметно-методичний рівень функціонування педагогічної технології.

3. Локальний (модульний) рівень функціонування педагогічної технології.

У зв'язку з цим правомірним є розмежування таких понять, як «освітня технологія», «педагогічна технологія», «технологія навчання (виховання, управління)», оскільки кожне з них має свою ієрархію цілей, завдань, змісту.

Об'єднують освітню, педагогічну технологію, а також технологію навчання (виховання, управління) актуальні для певного історичного етапу освітні концепції, педагогічні парадигми (системи поглядів).

Метод (від грецького "методос" – шлях) – шлях досягнення ви­значеної мети.

Стосовно шкільної практики методи виховання – це конкретні шляхи впливу на свідомість, почуття, волю, поведінку школярів з метою вирішення педагогічних завдань у процесі спільної діяльності вихованців і вихователів.

Розглянемо загальні причини (умови і фактори), що визначають вибір методів навчання:1. Мета і завдання виховання. 2. Зміст виховання. 3. Вікові особливості вихованців. 4. Рівень сформованості колективу. 5. Індивідуальні особливості вихованців. 6. Умови виховання. 7. Засоби виховання. 8. Рівень педагогічної кваліфікації. 9. Час виховання. 10. Очікувані результати.

Класифікація методів – це побудована (складена) за певною ознакою система методів.

За характером методи виховання поділяють на переконання, вправи, заохочення і покарання (M.І. Болдирєв, М.К. Гончаров, Ф.Ф. Корольов та ін.).

За результатами методи впливу на вихованця поділяють на два класи:

1. Впливи, що створюють моральні настанови, мотиви, відно­шення, сприяють формуванню уявлень, понять, ідей.

2. Впливи, що утворюють звички, які визначають той або інший тип поведінки.

Нині найбільш об'єктивною і зручною є класифікація методів виховання на основі спрямованості