20 Становище православної церкви у вкл

Християнство східного спрямування на територіях, які згодом складали Велике князівство Литовське, поширилося ще в X столітті як державна релігія, введена київським князем Володимиром. Православна церковна структура сформувалася ще в період існування Київської Русі, вже тоді церква мала великими земельними наділами і оформленої єпархіальної структурою. Існуючі на Русі єпархії підпорядковувалися Київської митрополії, яка в свою чергу була підпорядкована Константинопольському патріархату. Спочатку християнізації піддалися міста, набагато більш повільними темпами вона проходила в сільській місцевості, переважно христианизированной до кінця XII - початку XIII століть [1]. У 1299 році центр Київської митрополії був перенесений з Києва у Володимир-Залеський, а в 1325 році - в Москву. Таким чином митрополит опинився на землях, підпорядкованих Орді, при цьому київська кафедра спорожніла. У зв'язку з цим в 1316 році Константинопольської патріархією була створена окрема Литовська митрополія з центром з Новогродке (суч. Новогрудок). Литовські митрополити призначалися нерегулярно, що було пов'язано з небажанням Константинополя розділяти православну церкву князівств Литовського та Московського [1]. Так, після смерті митрополита Феофіла в 1330 році новий литовський митрополит призначений не був, а єпархії повернулися до складу Київської митрополії. У 1354 році литовським митрополитом був поставлений Роман, якому були підпорядковані Турово-Пінське, полоцька, галицька, володимир-волинська, луцька, Холмська і Перемишльська єпархії [1]. Після смерті Романа в 1362 році новий митрополит знову не був призначений. Так тривало до 1415 року, коли з ініціативи великого князя литовського по Новгородському соборі було вирішено оголосити про незалежність православної церкви Великого князівства як від київського митрополита в Москві, так і від константинопольського патріарха [1]. Київським митрополитом був обраний Григорій Цамблак, однак він не отримав визнання серед православного кліру і поступово втратив підтримку Вітовта. Після смерті Григорія православна церква Великого князівства Литовського була знову підпорядкована митрополиту в Москві [1]. У 1458 році відбулося остаточне розділення православної церкви: литовські єпархії підпорядковувалися митрополиту київському, кафедра якого перебувала в Новогродке, а східно-російські - київським з кафедрою в Москві (з 1459 року - Московська митрополія). У 1461 року до литовським митрополитам перейшов титул митрополитів київських, галицьких і всієї Русі, а в 1472 році митрополит Григорій Болгарин отримав канонічне визнання константинопольського патріарха [1].