- •1. Соціокультурна зумовленість філософії.
- •2. Філософське мислення та його специфіка.
- •3. Своєрідність предмету філософії.
- •4. Історичні форми постановки основного питання філософії.
- •5. Будова системи філософського знання.
- •7. Діалектика як загальнотеоретичний метод філософського пізнання, її форми та альтернативи.
- •8. Основні функції філософії.
- •11. Характерні риси стародавньої філософії.
- •12. Антична філософія
- •13. Специфіка філософської думки в період Середньовіччя.
- •14. Особливості філософії епохи Відродження.
- •15. Філософія Нового часу.
- •16. Класична німецька філософія.
- •17. Своєрідність філософії українського духу.
- •18. Марксистська філософія: сучасне осмислення основних положень.
- •19. „Філософська антропологія” як напрямок сучасної філософії.
- •20. Екзистенціалізм: загальна характеристика.
- •21. „Філософія життя”: загальна характеристика.
- •22. Філософські ідеї психоаналізу.
- •Неофрейдизм
- •23. Герменевтика як напрямок сучасної філософії.
- •24. Світогляд як духовно-практичний спосіб освоєння світу
- •25. Світогляд як духовно-практичний спосіб освоєння світу.
- •26. Структура світогляду.
- •27. Історичні типи світогляду.
- •28. Класична онтологія та її фундаментальні проблеми.
- •Види матерії
- •29. Основні рівні буття.
- •30. Філософський зміст категорії «матерія».
- •33. Визначальні категоріальні характеристики світу.
- •35. Народонаселення як природне явище.
- •Найважливіший показник стану народонаселення – народжуваність. Коефіцієнтами народжуваності є:
- •Теорія зміни ціннісних орієнтацій
- •36. Поняття біосфери і ноосфери.
- •37. Поняття глобалізації та форми її існування.
- •38. Глобальні проблеми сучасності.
- •40. Інтелект, почуття, пам’ять і воля як здатності людини.
- •41. Основні форми діяльності людини.
- •42. Проблема визначення сутності людини
- •43. Проблема сенсу життя людини.
- •44. Проблема свободи і відповідальності.
- •45. Свідомість як найвища форма відображення.
- •46. Феноменологічна концепція свідомості.
- •47. Чуттєве, раціонально-когнітивне та емоційно-вольове у структурі свідомості.
- •48. Поняття і форми суспільної свідомості.
- •49. Рівні і форми суспільної свідомості
- •50. Несвідоме, свідоме і надсвідоме.
- •51. Основні складові пізнавальної діяльності: суб’єкт, об’єкт, мета і ціль, засоби та результати.
- •52. Гносеологія та епістемологія.
- •Визначення 'віри' у епістемології
- •53. Можливості та межі пізнавального процесу
- •54. Проблема істини в теорії пізнання.
- •56. Проблема критеріїв істини.
- •57. Істина і правда.
- •58. Поняття методології.
- •59. Основні форми наукового пізнання.
- •60. Мова як засіб комунікації та пізнання
- •61. Функції мови
- •62. Поліструктурність мови
- •63. Поняття соціокультурної комунікації
- •64. Об’єкт і предмет філософії історії.
- •65. Періодизація історії та її критерії.
- •1) Епоха кастово-станового суспільства, в яких:
- •66. Проблема спрямованості, сенсу історії та її цінностей.
- •67. Поняття суспільного і соціального у філософії.
- •68. Основні характеристики суспільства.
- •69. Соціальна структура суспільства.
- •70.Сім’я як соціальна ланка суспільства.
- •71. Нація як соціальний феномен.
- •72. Ідеологія та утопія як форми організації соціуму.
- •73. Рушійні сили та суб’єкти соціального процесу
- •74. Духовність та її призначення.
- •75.Цінності як ядро духовного світу людини.
- •76. Гуманізм філософії.
- •77. Поняття філософії економіки
- •78.Поняття суспільного виробництва та його різновиди
- •79. Поняття власності та її норми .
- •80. Нтр: сутність, закономірності та соціальні наслідки.
- •81. Політика як явище суспільного життя.
- •82. Поняття політичної системи та її структури.
- •83. Держава - основна складова політичної організації суспільства.
- •84. Правова держава” і „громадянське суспільство”: поняття, проблеми формування і розвитку.
- •85.Поняття культури.
- •86. Масова культура, контркультура, антикультура .
- •87. Поняття цивілізації.
- •Цивилизационные регионы
- •88. Традиції та новаторство в культурі.
- •89. Співвідношення національного і загальнолюдського у культурі
- •90. Поняття міжкультурної комунікації
- •Перелік запитань, що виносяться на іспит
- •Соціокультурна зумовленість філософії.
28. Класична онтологія та її фундаментальні проблеми.
Онтоло́гія — (лат. ontologia від дав.-гр. ών рід. п. грец. όντος — суще, те, що існує і грец. λόγος — учення, наука) — це вчення про буття, розділ філософії у якому з'ясовуються фундаментальні проблеми існування, розвитку сутнісного, найважливішого.
Буття — філософська категорія, що позначає:
все те, що ми бачимо, що реально існує;
все те, що ми не бачимо, але воно є у дійсності (наприклад, радіохвилі, йонізуюче випромінювання, електричне поле, внутрішня зміна тощо);
все те, що є уявним, нереальним (наприклад, уявлення про ідеальне, міфологічні образи);
реальність, яка існує об'єктивно, незалежно від свідомості людини (природа, об'єктивні закони);
загальний спосіб існування людини, суспільства.
Основними формами буття є: буття речового, матеріального; буття суб'єктивного ідеального; буття біологічного (живого); буття соціального (суспільного).
Матеріальне — філософська категорія, яка дає уявлення про фундаментальну ознаку буття, а саме про його об'єктивне існування, незалежне від свідомості людини, її життєдіяльності (наприклад, природа, космос, речовина, закони розвитку тощо).
Ідеальне — це філософська категорія для позначення суб'єктивного, образного нематеріального відображення дійсності у людській свідомості. Ідеальне дає уявлення про суттєву відмінність між образом і об'єктом, який відображається.
Види матерії
речовинні види (речовина);
неречовинні види матерії (поле) — магнітне поле; поле ядерних сил; гравітаційне; електричне; радіохвилі; ультразвук;
антиречовинні види матерії (антиречовина).
Структурні рівні матерії
неорганічний рівень
органічний рівень
соціальний рівень
1. Под О., или «первой философией», в домарксистской философии понималось учение о бытии вообще, бытии как таковом, независимом от его частных видов. В этом смысле О. равнозначна метафизике - системе умозрительных всеобщих определений бытия. В эпоху позднего средневековья католические философы пытались использовать аристотелевскую идею метафизики для построения такого учения о бытии, к-рое бы служило философским доказательством истин религии. В новое время (приблизительно с 16 в.) под О. стали понимать особую часть метафизики, учение о сверхчувственной, нематериальной структуре всего существующего. Термин «О.» принадлежит нем. философу Р. Гоклениусу (1613). Законченное выражение идея такой О. получила в философии Вольфа, к-рая утратила всякую связь с содержанием частных наук и строила О. большей частью путем абстрактно-дедуктивного и грамматического анализа ее понятий (бытие, возможность и действительность, количество и качество, субстанция и акциденция, причина и действие и др.). Противоположная тенденция выступала в материалистических учениях Гоббса, Спинозы, Локка, фр. материалистов 18 в., поскольку положительное содержание этих учений, опиравшихся на данные экспериментальных наук, объективно подрывало идею О. как философской дисциплины высшего ранга, как «первой философии», изолированной от гносеологии и логики. Критика О. представителями нем. классического идеализма (Кант, Гегель и др.) была двойственной: О. объявляли бессодержательной и тавтологичной, с др.- эта критика заканчивалась требованием создать новую, более совершенную О. (метафизику), заменить ее трансцендентальным идеализмом (Кант, Шеллинг), логикой (Гегель).
2. В буржуазной философии 20 в. предпринимаются попытки построить на объективно-идеалистической основе «новую онтологию» («трансцендентальная онтология» Гуссерля, «критическая онтология» Н. Гартмана, «фундаментальная онтология» Хайдеггера). В новых онтологических учениях под О. понимается система всеобщих понятий бытия, постигаемых с помощью сверхчувственной и сверхрациональной интуиции.