7. Транспортному праву притаманна також класифікація правових норм, яку можна диференціювати за такими напрямами:

а) за функціональною спрямованістю — регулятивні й охоронні

б) за предметом регулювання — матеріальні та процесуальні;

в) за формою (характером) припису — зобов’язуючі, забороняючі, дозволяючі, заохочувальні, рекомендаційні;

г) за метою дії — за простором, часом, суб'єктами. Регулятивні норми — це певна сукупність норм, які встановлюють юридичні права і обов'язки суб'єктів транспортних відносин, розрахованих на правомірну поведінку і, як правило, не містять у собі санкцій. Наприклад, Законом України «Про автомобільний транспорт» (ст. 9) закріплюється, що надання послуг з перевезення пасажирів і вантажів автомобільним транспортом загального користування підлягає ліцензуванню відповідно до закону.

Охоронні норми — це певна сукупність норм, які передбачають державний припис за вчинення правопорушення і містять відповідні санкції. Наприклад, ст. 93 Повітряного кодексу України встановлюється відповідальність перевізника за втрату, нестачу або пошкодження вантажу і багажу в розмірі його оголошеної цінності або в розмірі дійсної вартості.

Матеріальні норми — це певна сукупність норм, з допомогою яких здійснюється вплив на суспільні відносини шляхом прямого і безпосереднього закріплення порядку утворення, транспортних органів, їх діяльності та встановлення правового статусу, прав і обов'язків суб'єктів транспортних правовідносин. Наприклад, Законом України «Про дорожній рух» (ст. 34) встановлюється обов'язкова реєстрація та облік усіх видів транспортних засобів, призначених для експлуатації на вулично-дорожній мережі загального користування.

Процесуальні норми — це певна сукупність норм, які встановлюють процедуру здійснення прав і обов'язків учасників транспортних відносин. Наприклад, Правилами державної реєстрації та обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів і мотоколясок встановлюється єдиний на території України порядок реєстрації і обліку та видачі реєстраційних документів і номерних знаків зазначених транспортних засобів, строки і послідовність подання і проходження необхідних документів, а також органи, правомочні розглядати питання реєстрації. Справа в тому, що процесуальні норми — це не тільки норми передбачені кримінально-процесуальним, цивільно-процесуальним, адміністративно-процесуальним правом, а й норми, не пов'язані з примусовою реалізацією відповідних норм матеріального права.

Регулятивні і правоохоронні норми, матеріальні і процесуальні норми діалектично пов'язані між собою. Внутрішній структурний взаємозв'язок між ними ґрунтується на принципі їх рівновеликого співвідношення у правовій системі. Вони існують у вигляді єдиної системи законодавства, поділяються на певні види і підлягають систематизації.

Залежно від характеру припису або способу впливу на адресата транспортні норми класифікуються на:

– зобов'язуючі, які містять юридично владний припис щодо обов'язкового вчинення відповідних дій, передбачених тією чи іншою нормою. Наприклад, цивільні повітряні судна підлягають обов'язковій реєстрації і можуть бути зареєстровані тільки в одній державі (ст. 25 Повітряного кодексу України);

– забороняючі, які містять юридично владні приписи щодо заборони вчинення тих чи інших дій, передбачених відповідною нормою.

Наприклад, забороняється водієві керувати транспортним засобом, не зареєстрованим у Державтоінспекції, без номерного знака або талону про проходження державного технічного огляду (п. 2.8 Правил дорожнього руху);

– дозволяючі, які надають право діяти на власний розсуд у межах юридичного владного припису. Наприклад, начальник залізниці та уповноважені ним посадові особи за заявою вантажовідправника без додаткової оплати дозволяють завантаження понад план і поза планом, дозволяють внутрішньостанційні перевезення вантажів, змінюють передбачені планом залізниці та станції призначення в порядку та розмірах, установлених Правилами (ст. 21 Статуту залізниць України);

– заохочувальні, які стимулюють відповідні дії суб’єктів транспортних відносин. Наприклад, будь-яка з корисним результатом дія щодо рятування судна дає право на отримання певної винагороди (статті 328 і 333 Кодексу торговельного мореплавства України;

– рекомендаційні, які містять поради відносно доцільності окремих дій при певних умовах транспортних відносин. Наприклад, рекомендації щодо поліпшення взаємовідносин міліції з учасниками дорожнього руху та власниками транспортних засобів (наказ МВС України від ЗО червня 1998 р. № 482).

Транспортні норми можна класифікувати й за межею дій:

– за простором — загальнодержавні, регіональні, місцеві;

– за часом — безстрокові, строкові, разові;

– за суб’єктами - регулюють діяльність у сфері транспортних відносин фізичних осіб, соціальних спільнот.

Визначаючи категорію норми транспортного права, слід зазначити те, що вона не є якимось абстрактним поняттям, а має свій зовнішній вираз у статті нормативно-правового акта (транспортного) або у договорі.

Залежно від того, як у статті викладено елементи норми транспортного права (всі або їх частина), можна визначити способи викладання норми у статті транспортного нормативно-правового акта.

Традиційно правова наука визначає такі способи викладання норми у статті: прямий, посильний, бланкетний, які мають місце і в транспортному праві.

Так, за прямим способом усі елементи норми транспортного права містяться у статті нормативно-правового акта; за посильним — здійснюється посилання на іншу статтю (статті); за бланкетним — стаття транспортного нормативно-правового акта відсилає до іншого акта.

8. Джерелами транспортного права є такі самі групи джерел, що й у інших галузях права. Серед основних можна виокремити юридичну доктрину, нормативно-правовий акт, правовий звичай, нормативний договір та юридичний прецедент.

Юридична (правова) доктрина — наукові правові ідеї, принципи, теорії, що концептуально сформовані та містяться в працях, а також в усних промовах вчених — юристів, економістів, істориків, філософів тощо, офіційно визнані як загальнообов'язкові положення (норми) для здійснення юридичної практики у транспортному праві.

Особливо важливою правова доктрина є у країнах англо-саксонської правової родини, де суди під час вирішення справ, що випливають із правовідносин різних галузей права (зокрема транспортного), за відсутності норм у законодавстві використовують праці вчених як джерела права. Важливу роль правова (юридична) доктрина має в законодавстві релігійно-правових родин — індуїзмі, іудаїзмі, ісламі.

Оскільки власних наукових шкіл транспортного права зараз в Україні не існує, то юридична доктрина транспортного права містить правові думки, ідеї, погляди провідних вчених минулих років та сьогодення, які досліджували питання правового регулювання транспортних правовідносин у межах цивільного, госпо­дарського, адміністративного права.

Нормативно-правовий акт — прийнятий (ухвалений) уповноваженими компетентними органами законодавчої або виконавчої влади правотворчий документ, за допомогою якого до сфери транспортного права вносяться нові правові норми.

Нормативно-правовий акт є основним джерелом транспортного права.

Система нормативно-правових актів транспортного права складається з:

— Конституції України, яка визначає загальні засади прав людини і громадянина (зокрема права на здійснення підприємницької діяльності), правовий статус окремих найвищих державних органів, що визначають засади господарської та іншої діяльності в країні, зокрема із організації транспортних перевезень, тощо;

— законів України, що поділяються на кодифіковані акти (КТМ України, ПК України, ЦК України, ГК України, КпАП, ВК України тощо), загальні закони («Про власність», «Про господарські товариства», «Про ліцензування певних видів господарської діяльності», «Про патентування окремих видів підприємницької діяльності», «Про зовнішньоекономічну діяльність» тощо) і спеціальні закони («Про дорожній рух», «Про автомобільний транспорт», «Про транспорт», «Про залізничний транспорт», «Про функціонування єдиної транспортної системи України в особливий період», «Про трубопровідний транспорт», «Про перевезення небезпечних вантажів», «Про транзит вантажів» та ін.);

— законодавчих актів — постанов ВР України і декретів Кабінету Міністрів України (Постанова ВР України «Про внесення змін до деяких законів України щодо пільг окремих категорій громадян на проїзд громадським транспортом»; Постанова ВР України «Про проекти Кодексу автомобільного транспорту України та Закону України про введення в дію Кодексу автомобільного транспорту України»; Декрет Кабінету Міністрів України «Про об'єднання державних підприємств транспорту і дорожнього господарства» тощо);

— підзаконних актів, до яких належать укази і розпорядження Президента України (Указ Президента України «Про положення про Міністерство транспорту та зв'язку України» від 27 серпня 2004 р.; Розпорядження Президента України «Про перевірку діяльності авіаційних транспортних компаній України» від 15 січня 2003 р. тощо), постанови та розпорядження Кабінету Міністрів України (постанова Кабінету Міністрів України «Про обчислення і внесення до державного бюджету рентної плати за транспортування нафти і нафтопродуктів магістральними нафтопроводами та продуктопроводами, транзитне транспортування трубопроводами природного газу та аміаку територією України» від 8 червня 2005 р.; розпорядження Кабінету Міністрів України «Про зниження тарифів на перевезення залізничним транспортом коксу та вугілля за експортом» від 10 серпня 2005 р. тощо), актів Міністерства транспорту та зв'язку (наказ Міністерства транспорту та зв'язку України «Про затвердження Інструкції про проведення контрольних заходів фінансово-господарської діяльності підгалузей, об'єднань, підприємств, установ та організацій системи Міністерства транспорту та зв'язку» від 28 березня 2006 р.), інших міністерств та інших центральних органів виконавчої влади (наказ Міністерства промислової політики України «Про затвердження Порядку гарантійного ремонту (обслуговування) або гарантійної заміни дорожніх транспортних засобів» від 29 грудня 2004 р.; наказ Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України «Про затвердження Правил роздрібної торгівлі транспортними засобами і номерними агрегатами» від 31 липня 2002 р.; наказ Державної адміністрації залізничного транспорту України «Про затвердження Порядку закупівлі товарів, робіт та послуг на залізничному транспорті на тендерній основі, зразка Положення про тендерний комітет з питань закупівлі товарів, робіт, послуг на залізничному транспорті» від 12 квітня 2005 р. тощо);

— локальних актів, до яких належать нормативні акти підприємств, установ, організацій, діяльність яких пов'язана з використанням або обслуговуванням транспортних засобів. Серед локальних актів виокремлюються корпоративні норми, які встановлюються окремими корпораціями — підприємствами, установами, організаціями та їхніми об'єднаннями. Такі норми є обов'язковими для виконання усіма учасниками великого суб'єкта господарювання, в межах якого було прийнято відповідні норми. В Україні та інших державах є великі компанії, що створюються у різних організаційно-правових формах та спеціалізуються на транспортних перевезеннях.

Правовий звичай — правило поведінки, що виникло в процесі історичного розвитку транспортних правовідносин та отримало офіційне визнання та забезпечення силою державного примусу. Саме забезпеченням силою державного примусу правовий звичай відрізняється від простого звичаю (рос. мовою — «обыкновения»). Як правило, правові звичаї у торговельному і транспортному праві набувають більшої ваги за умови відсутності відповідних норм у законодавстві, особливо в тому, що регулює міжнародну торгівлю та міжнародні перевезення.

Серед правових звичаїв, що застосовуються у транспортному праві, окремо виділяються портові звичаї, що являють собою встановлені практикою правила, які визначають взаємовідносини судновласника, вантажовідправника і вантажоотримувача під час завантажування та розвантаження морського або річкового судна, нормування вантажних робіт, порядок розрахунку часу стоянки тощо. Портові звичаї застосовуються у випадках, коли угода морського перевезення не містить відповідних положень та вказівок. Якщо правові звичаї не суперечать чинному законодавству України, вони вважаються безумовними¹. Можливість застосування портових звичаїв передбачена у ст. 78 КТМ України.

Крім портових, широко застосовуються звичаї торговельного мореплавства: згідно зі ст. 6 (щодо дозволу включення в договори, передбачені КТМ України, умов про застосування іноземного законодавства і звичаїв торговельного мореплавства у разі, коли сторони можуть відповідно до названого Кодексу відступати від його правил), ст. 71 (щодо віддання капітаном судна тіла померлого чи загиблого морю), ст. 146 (щодо розміщення вантажів на палубі), ст. 293 (щодо можливості визначення виду аварії, обчислення розмірів загальної аварії та складання диспаші диспашером в умовах неповноти закону) КТМ України від 23 травня 1995 р. № 176/95-ВР тощо.

Нормативний (нормативно-правовий) договір — угода між двома чи кількома суб'єктами транспортного права, яка встановлює права та обов'язки як загальні правила поведінки на майбутній (невизначений) час для невизначеного кола суб'єктів.

Нормативний договір містить нові норми права, які встановлюються за взаємною домовленістю між суб'єктами у сфері транспортної діяльності з метою врегулювання певної життєвої ситуації.

Нормативний договір забезпечується силою державного примусу.

Нормативний договір відрізняється від загальних транспортних договорів тим, що розрахований на багаторазове застосування. Його зміст становлять норми — правила поведінки загального характеру. До нього можна віднести типові договори у сфері транспортного права.

Нормативний договір може бути розроблений юридичним відділом транспортного підприємства і пропонуватися для невизначеного кола суб'єктів, які будуть другою стороною цього договору. Це можуть бути договори перевезення продукції, пасажирів, вантажів; договори щодо діагностики, обслуговування і ремонтування транспортних засобів; договори з надання експедиторських послуг тощо.

Можуть бути договори про приєднання підприємства, установи, організації до більшого об'єднання транспортних підприємств тощо.

Міжнародно-правовий акт (міждержавний договір) є особливим видом нормативного договору і є спільним актом, документом, договором з питань регулювання транспортної діяльності між двома або кількома державами, який встановлює, змінює чи припиняє права й обов'язки у транспортних правовідносинах. Міжнародно-правовий акт, ратифікований законодавчим органом держави, поширює свою силу на територію усієї країни. Після цього він набуває статусу внутрішньонаціонального нормативно-правового акта.

До міжнародно-правових актів із транспортного права, що діють в Україні, можна віднести Конвенцію про дорожній рух від 8 листопада 1968 р.;

Конвенцію про цивільну відповідальність за шкоду, заподіяну при перевезенні небезпечних вантажів автомобільним, залізничним і внутрішнім водним транспортом від 10 жовтня 1989 р.; Конвенцію про дорожні знаки і сигнали від 8 листопада 1968 р.; Європейську Угоду про міжнародне дорожнє перевезення небезпечних вантажів від ЗО вересня 1957 р.; Конвенції про тривалість робочого часу та періоди відпочинку на дорожньому транспорті від 28 червня 1939 р. та від 27 червня 1979 р. тощо.

Юридичний прецедент — рішення, прийняте під час розгляду конкретної справи господарським судом, Конституційним Судом або адміністративним органом, яке сформувало правило для вирішення майбутніх аналогічних справ у сфері транспортного права.

Юридичний прецедент на підставі зближення правових систем романо-германського (континентального) та англо-саксонського (звичаєвого) права поступово набуває все більшого поширення в Україні. Так само нормативно-правові акти починають відігравати більш вагому роль у країнах звичаєвого права.

Романо-германська правова родина не визнає прецедент джерелом права.

Однак останні події, пов'язані з ухваленням рішень найвищими судовими органами та їхнім виконанням, свідчать про протилежне.

На користь віднесення юридичного прецеденту до джерел права в Україні свідчать такі аргументи вчених:

1. Рішення Конституційного Суду України усувають прогалини в праві. Перевірці щодо відповідності Конституції підлягає конкретна норма права (зокрема транспортного). Проте висновки Конституційного Суду мають більш загальне значення і поширюються на аналогічні за змістом та значенням норми актів законодавства. Тому суб'єкти транспортного та іншого права у своїй діяльності починають керуватися цим рішенням. При цьому правові позиції, сформульовані Конституційним Судом України, можуть розглядатися як судові прецеденти, які заповнюють прогалини у законодавстві та формують судову практику, забезпечуючи її однаковість¹.

2. Рішення міжнародних судових органів, зокрема Міжнародного суду ООН, Європейського суду з прав людини, Арбітражного трибуналу

Міжнародного центру з врегулювання інвестиційних спорів впливають на правовідносини в межах транспортного та іншого права України. Так, під час розгляду справи про порушення права власності за позовом «Совтрансавто-Холдинг» до України Європейський суд з прав людини «керувався своїм прецедентом, що був уперше сформульований у вирішенні справи «Спорронг і Леннрот проти Швеції» і застосовується надалі у рішеннях, які стосуються захисту права власності»².

3. Законодавство України має оціночні поняття та інші неоднозначні категорії, які повинні отримати коментар від судів. Такі поняття завжди будуть мати місце у будь-якому законодавстві. Вони, як правило, характеризують різні процеси, предмети та ознаки, що визначають міру явища, психологічні та психічні характеристики, а також різні філософські категорії. Тому рішення органів судової влади із роз'яснення та тлумачення окремих понять у транспортному праві завжди буде актуальним.

4. Більшість листів, рішень вищих судових інстанцій, роз'яснень Пленуму Верховного Суду України та інших судових органів є джерелами права під час розгляду справ для всієї системи судових органів за принципом: «аналогічні справи повинні вирішуватися аналогічно».

5. Велика кількість актів транспортного законодавства, викликана його комплексним змістом, а також суперечливість значної кількості норм потребують роз'яснень з боку вищих органів судової влади.

У транспортному праві, як і в інших галузях права України, суб'єкти в своїй діяльності намагаються діяти так, щоб у випадку судового розгляду справи їхні дії були аналогічними діям сторони, яка виграла подібну справу у суді. Крім цього, у своїй діяльності суб'єкти транспортного права керуються постановами, роз'ясненнями й ухвалами Конституційного Суду, Вищого господарського суду, Верховного Суду України.

Особливістю транспортного права є наявність спеціальних технічних норм. Ці норми встановлюють правила використання різних транспортних засобів та поводження з різними приладами та механізмами. Зміст технічних норм утверджує необхідність враховувати дію об'єктивних фізичних законів. Недотримання технічних норм може призвести до травматизму, хвороби і навіть смерті. Тому спеціальні технічні норми транспортного права знайшли своє закріплення у нормах законодавчих актів. І тому недотримання їх, крім різних несприятливих фізичних наслідків, може викликати і несприятливі юридичні наслідки у вигляді застосування передбачених законом санкцій.

Проте більшість технічних норм транспортного права представлена різними інструкціями, правилами застосування та експлуатації тощо, які переважно не є обов'язковими. Технічні норми, що закріплені в законодавстві, є техніко-юридичними нормами транспортного права.

До комплексних актів (джерел) транспортного права належать:

1. Повітряний кодекс України, який визначає правові засади діяльності користувачів повітряного простору України; державного регулювання діяльності цивільної авіації; господарської і комерційної діяльності авіації; встановлює авіаційні правила; визначає правове положення повітряних суден, аеродромів і аеропортів, нормує порядок сертифікації та допуску повітряних трас, польоти повітряних суден; повітряні перевезення; авіаційні роботи.

2. Кодекс торговельного мореплавства України як джерело транспортного права встановлює правові, економічні та соціальні засади діяльності морського транспорту з питань використання суден для перевезення вантажів, пасажирів, багажу та пошти, рибних та інших морських промислів, розвідки та видобування корисних копалин, виконання буксирних, криголамних і рятувальних операцій, прокладення кабелю, також для інших господарських, наукових і культурних цілей.

3. Статут залізниць України, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 6 квітня 1998 р. № 457^і, яким визначаються обов'язки, права і відповідальність залізниць, а також підприємств, організацій, установ і громадян при користуванні залізничним транспортом. Дія Статуту поширюється на перевезення залізничним транспортом вантажів, пасажирів, багажу, вантажобагажу і пошти, у тому числі на перевезення вантажів, навантаження і розвантаження яких відбувається на залізничних під'їзних коліях незалежно від форм власності, які не належать до залізничного транспорту загального користування. На підставі цього Статуту Мінтранс затверджує: Правила перевезень вантажів, технічні умови навантаження і кріплення вантажів; Правила перевезень пасажирів, багажу і пошти, інші нормативні акти.

9. Правові відносини — це частина суспільних відносин, врегульованих нормами права, суб'єкти яких є носіями прав і юридичних обов'язків. Вони завжди являють собою відомий суспільний зв'язок між особами — громадянами, організаціями, державними органами, транспортними підприємствами, підприємницькими структурами, державою в цілому, який визначає забезпечену законом міру можливої та необхідної поведінки.

Специфічні ознаки правових відносин виділяють їх серед інших суспільних відносин, а саме:

а) правові відносини — це зв'язок між особами на основі норм права;

б) зв'язок між особами виникає на основі норм права через їх суб'єктивні юридичні права і обов'язки;

в) цей зв'язок між особами на основі норм права підтримується і гарантується державою (в окремих випадках її примусовою силою);

г) цей зв'язок між особами на основі норм права має індивідуальний характер. Причому в одних випадках має місце повна двостороння індивідуалізація (стосовно транспортного права — це права і обов'язки по наданню транспортних послуг), в інших випадках одностороння індивідуалізація, коли фіксуються суб'єктивні права тільки однієї сторони правовідношення (наприклад, право транспортного органу встановлювати правила завантаження).

Транспортне право — це окрема спеціальна галузь права і відповідно транспортні правовідносини мають свої особливі ознаки, серед яких можна виділити такі.

1. Транспортні правовідносини складаються у сфері, де перевезення виступає у формі процесу виробництва на транспорті, закінченим продуктом якого є доставка вантажу до споживача або надання послуг. Вироблена в галузях промисловості та сільського господарства продукція має бути доставлена до споживача — це основне завдання транспорту. Доведення продукту від виробника до споживача є продовженням процесу виробництва у сфері обертання «все равно, перевозит ли она людей или товары». Але виробництво продукції транспорту є одночасно і її споживанням. Тобто продукція транспорту існує у формі корисного ефекту (діяльності).

2. Транспортні правовідносини виникають у разі обов'язкової участі відповідного транспортного органу або посадової особи цього органу (підприємства, організації, установи). Для цих відносин характерна наявність державно-владного організуючого впливу або виконавчо-розпорядчої діяльності (наявність відповідних нормативних актів, планів перевезень, графіків руху транспортних засобів, дозволів на використання шляхів сполучення, ліцензування тощо).

3. Транспортні правовідносини можуть виникати за ініціативою будь-якої із сторін. Проте згода чи бажання другої сторони майже завжди є обов'язковою (крім випадків, передбачених законодавством — військові перевезення, перевезення у зв'язку з введенням у країні особливого стану, ліквідація наслідків стихійного лиха та ін.). Наявність згоди другої сторони відокремлює транспортні правовідносини від адміністративних.

4. Транспортні правовідносини виникають з приводу експлуатації транспортних засобів і шляхів сполучення, які виконують роль засобів виробництва, а відповідно і роль засобів праці робітників транспорту.

5. Предметом транспортних правовідносин завжди є діяльність з надання послуг. Головною особливістю договорів про надання послуг, на відміну від договорів про виконання робіт, є те, що надання послуг невіддільне від діяльності особи, яка надає послуги. Корисний ефект такої діяльності не виступає у вигляді певного осяжного матеріалізованого результату, як це має місце у підрядних договорах, а полягає у самому процесі надання послуги.

Транспортні правовідносини є багатогранними за своїм змістом і формами, умовами функціонування і розвитку та іншими ознаками. їх можна класифікувати за інститутами й нормами транспортного права, за суб'єктами і об'єктами транспортних правовідносин, за повноваженнями, за простором і часом, за організаційними і правовими формами тощо. Транспортні правовідносини можна поділити також за змістом на матеріальні і процесуальні, за формою — на короткотермінові й довготермінові; за простором — на місцеві, регіональні та загальнодержавні; за правовою природою — на правомірні та протиправні.

Головну і найбільш важливу частину, на нашу думку, транспортних правовідносин складає діяльність відповідних органів з організації транспортного процесу, використання засобів перевезень і шляхів сполучень та діяльності по наданню транспортних послуг і забезпечення потреб населення і виробництва в перевезеннях. У цьому зв'язку найбільш значний інтерес становить класифікація транспортних правовідносин за характером юридичних зв'язків між сторонами цих відношень, які поділяються на вертикальні та горизонтальні.

Вертикальні транспортні правовідносини — це відносини субординаційного характеру. Вони виражають юридичну залежність однієї сторони від другої. Це взаємовідносини, які існують між органами виконавчої влади як, наприклад, відносини між Міністерством транспорту України і Державною адміністрацією залізничного транспорту (Укрзалізниця). Вони, як правило, виникають з приводу організації транспортного процесу, використання засобів перевезень і шляхів сполучень.

Звичайно, вирішення цих питань не може здійснюватися без державного впливу в галузі транспорту. Стаття 3 Закону України «Про транспорт» закріплює головну мету і завдання державного управління в галузі транспорту:

своєчасне, повне і якісне задоволення потреб населення і виробництва в перевезеннях і потреб оборони України;

безпечне функціонування транспорту;

обмеження монополізму і розвиток конкуренції;

координація роботи різних видів транспорту;

ліцензування окремих видів діяльності в галузі транспорту;

охорона дозвілля від шкідливого впливу транспорту тощо.

Вертикальні транспортні правовідносини існують і тоді, коли одна із сторін, наділена певним обсягом владних повноважень, має право видавати акти, здійснювати приписи, які є обов'язковими для іншої сторони. Прикладом цього може бути закріплене Статутом залізниць України право Міністерства транспорту України затверджувати Правила перевезення вантажів, пасажирів, багажу, Технічні умови навантаження і кріплення вантажів, інші нормативні акти (ст. 5 Статуту залізниць України), які є обов'язковими для пасажирів, вантажовідправників і вантажоодержувачів. Статтею 21 цього Статуту передбачено, що начальник залізниці та уповноважені ним посадові особи за заявою вантажовідправника без додаткової оплати:

а) дозволяють завантаження понад план та поза планом;

б) змінюють передбачені планом залізниці та станції призначення в порядку та розмірах, установлених Правилами;

в) дозволяють внутрішньостанційні перевезення вантажів.

Характерна особливість вертикальних відносин полягає в тому, що в них найбільш виразно виявляється метод владної підпорядкованості учасників відносин. Владною стороною при цьому у більшості випадків виступає відповідний суб'єкт органів транспорту або органів виконавчої влади. Усі вертикальні відносини такого типу практично виражають юридичну залежність однієї сторони від другої.

Горизонтальними транспортними правовідносинами визнаються відношення, в межах яких сторони відносно фактично і юридично рівноправні.

Це відносини, учасники яких не перебувають у підпорядкуванні один одного. Саме такі відносини при певному виключенні, виникають:

з договору про перевезення вантажів; договору про буксирування;

договору про експлуатацію під'їзних колій, подачу та збирання вагонів;

договору про перевезення пасажирів і багажу; договору про експедицію тощо. Вони характеризуються: наявністю однакового правового рівня сторін; відсутністю будь-якої форми співпідпорядкованості; відсутністю юридично-владного волевиявлення одної сторони відносно другої.

Таким чином, транспортні правовідношення — це врегульовані нормами транспортного права дії, спрямовані на забезпечення потреб населення і виробництва в перевезеннях та наданні транспортних послуг.

Захист транспортних правовідносин здійснюється як в судовому, так і в адміністративному порядку. Судовий захист гарантується Конституцією України та іншими законами України шляхом не тільки оскарження протиправних дій посадових осіб, а й поданням позову стосовно предмета захисту. В адміністративному порядку розглядаються питання в основному щодо організації діяльності транспорту та забезпечення взаємодії різних видів транспорту.