1) Гуморальні т-ї: Гіппократ/Гален, і. Кант. Рідини організму.

Сангвінік (кров) – енергійний, активний, оптимістичний;

Холерик (жовч) – енергійний, активний, агресивний;

Меланхолік (чорна жовч) – тихий, спокійний, пасивний;

Флегматик (слиз) – тихий, спокійний, загальмований.

2. Конституційні т-ї (1920). Е. Кречмер, у. Шелдон. Будова тіла.

Кречмер: Будови тіла: лептосоматик (астенік, повітря), пікнік (слиз), атлетик (жовч), диспластик.

• астенік – шизотимік – загальмований у спілкуванні, непердбачаваний у поведінці, уникає стандартних рішень, несміливий, невольовий, невпевнений, неврівноважений (найчастіше меланхолік/холерик);

• пікнік – циклотимік – спокійні, легкі у спілкуванні, м*які, терплячі, емоційні, повільні реакції, розслаблений вигляд (сангвінік);

• атлетик – шизотимік/циклотимік – наполегливий, цілеспрямований, витримує великі фіз навантаження, агресивний, емоційний (флегматик).

Шелдон: ектоморф (астенік) - церебротонік, мезоморф (атлетик) - соматотонік, ендоморф (пікнік) – вісцеротонік.

2. Фізіологічна т-я. Типи нс – сильний, слабкий. Павлов, Теплов, Нєбиліцин, Мерлін.

Сила – рухливість, лабільність (врівноваженість), динамічність (збудження/гальмування).

Властивості – сензитивність, реактивність, пластичність, ригідність, резистентність.

2. Факторні – чистий опис властивостей, абстрагований від тіла чи НС.

ТЕМПЕР-Т- інд-но-психол особ-ті Л-ни, які визнач-ть динаміку її психіч/діял-ті і повед-ки, впл-ть на стиль, темп, ритм діял-ті, але не на рез-тат.

Сангвінік (енерг, акт, оптим, швидкі рухи, мова, легковаж, лідер в кол-ві, необов”язк, комунік-й, легко включ і переключ в роботі, легко адапт-ся, спок-но реагує на критику, не любить ризику, +настрій; Кант—безтурб-й, кожна річ-дуже важлива, швидко забуває, доброзичл-й, всі друзі, розкаюється, але ненадовго, швидко втомл-ся на роботі);

Холерик (енерг, акт, агрес, агрес на критику, неврівноваж, швидко ходить, говорить, сильно жестикулює, комунік, велике коло знайомих, схил-й до глиб-х – переж-нь проблем, завищ самооц., хоче бути лідером, нестійкий настрій, цілеспрям; Кант—спалахує, при поступках згасає, добрий напоказ, не доводить справу до кінця);

Меланхолік (тихий, спок, тих голос, маленькі кроки, не жестикулює, замкн-й, глибоко переживає – емоціі, некомунік, 1-2близьких друзів, песиміст, ем/неврівноваж-й, ображ-ся, сльозл-й, нема проблем - створить, акц-є увагу на труднощах, шв/втомл-ся, подавл-й при невдачі, невпевн-й у собі; Кант--доброчинний);

Флегматик (тихий, спок, загальм, повільна хода, ретельно обдум, повільне спр-ня, запам. ненадовго, врівноваж, довге, але неглибоке переж. емоцій, ретельне вик-ня деталіз-ї роботи, терпл-й, некомунік, власник, реальна самооц, не реагує на критику, гнівається не зразу - думає, темпер-т заміняє мудрість; => сміливий, вис. працезд-ть, рівний настрій, повільне переключ на роботу, пристос до нового)

При вихованні дітей необхідно враховувати особливості їх темпераменту.

3

Пізнавальний розвиток немовляти. Протягом першого року життя діти не тільки набувають моторних (рухових) навичок, а й вчаться гратися, мислити, розуміти навколишній світ. Інтелект їх як універсальний чинник врівноваження з оточенням, за Ж. Піаже, розвивається на основі інстинкту та анатомо-фізіологічної структури організму.Найважливішими психічними механізмами у ньому є розвиток сприйняття, розпізнавання інформації, виокремлення категорій, розвиток пам'яті.Розвиток у немовляти сприйняття. Цей пізнавальний процес полягає у цілісному відображенні предметів і явищ, здатності дитини отримувати багато наочних, звукових, тактильних і смакових вражень. Немовлятам притаманна більшість людських відчуттів. Вони бачать, чують, відчувають біль, дотик.Діти не обов'язково чекають від дорослих стимулів до моторної і перцептивної (уявлення, сприймання) діяльності, вони самі активно шукають інформацію. Розвиток у немовлят пам'яті. Діти здатні пам'ятати минулий досвід, і чим вони старші, тим більше пам'ятають пережите. Немовлята співвідносять нові враження з існуючими у них образами. Цю здібність називають упізнаванням — ототожненням об'єкта чи події, що сприймається, з одним із зафіксованих у пам'яті образів (еталонів). Наприклад, дитина, отримавши нову ляльку, наступного дня упізнає її. Як правило, вона починає переводити погляд з нового об'єкта на знайомий, ніби порівнює їх, даючи зрозуміти, що об'єкт упізнаний.У другому півріччі життя в розвитку пам'яті немовляти з'являються дві нові особливості. По-перше, виникає здатність до відтворення — пригадування (відновлення у пам'яті) вигляду об'єкта навіть за відсутності поруч подібного. Уже 4-місячні діти можуть відрізнити знайоме обличчя від незнайомого, але сумнівно, що вони спроможні відновити в пам'яті образ батька, якщо його немає у кімнаті. Здатність до відтворення образу в пам'яті без безпосереднього сприйняття розвивається після 8 місяців.Приблизно у 8 місяців у немовляти починає розвиватися робоча (оперативна) пам'ять — вид пам'яті, що охоплює процеси запам'ятовування, збереження і відтворення інформації, яка опрацьовується під час виконання конкретної дії та необхідна тільки для досягнення мети цієї дії. Криза першого року життя. Протягом першого року в житті дитини відбувається різка зміна ситуації, яка виявляється в переході від біологічного типу розвитку (несформованості поведінки, безпорадності, потреб у їжі й теплі) до соціального (активності, потреб у взаємодії з іншою людиною, пізнанні навколишнього світу), що, як правило, дається їй дуже непросто, породжує кризові переживання.Криза першого року життя — криза, яка обумовлена руйнуванням необхідності емоційної взаємодії дитини з дорослим і проявляється в плаксивості, похмурості, інколи в порушенні сну, втраті апетиту тощо.Новоутворення. Наприкінці першого року життя дитина спинається на ніжки, починає ходити. Головним в акті ходьби є не тільки розширення простору існування немовляти, а й те, що воно відокремлює себе від дорослого. Відбувається розпад єдиної ситуації Ми, внаслідок якого вже не мама веде дитину, а вона веде маму, куди хоче. Ходьба є першим основним новоутворенням періоду немовляти, яке свідчить про подолання дитиною меж попередньої ситуації розвитку.Наступним важливим новоутворенням цього віку є розвиток мовлення, яке, як і інші новоутворення, має перехідний характер. Воно автономне, ситуативне, емоційно забарвлене, зрозуміле тільки близьким, специфічне за своєю структурою (складається з частинок слів) і ще не зв'язне. Щоб зрозуміти таке мовлення, необхідно враховувати конкретну ситуацію, в якій перебуває дитина і якої воно безпосередньо стосується. Мовлення є новою властивістю, показником того, що попередня соціальна ситуація розвитку дитини розпалася. Замість єдності батьків і немовляти, з'явилися двоє: дорослий і дитина. Сенсорний розвиток дитини - це розвиток її відчуттів і сприймань, формування уявлень про зовнішні властивості предметів: її форму, колір, розмір, положення у просторі тощо. Він становить фундамент її розумового розветку. Чуттєве пізнання має виключне важливе значення у дитинстві, яке є найбільш сприятливим періодом формування і вдосконалення діяльності органів чуття, нагромадження уявлень про оточуючий світ.

4

Здібності – інд-психол особливості особистості, що є умовою успішного виконання продуктивної діяльності. Біосоціальні (Теплов, Нєбиліцин, Леонтьєв)

Здібності – реалізовані в діяльності потенційні можливості особистості.

Загальні – інд-психол якості, що характеризують належність Л до: художнього (синтез, образ), розумового (аналіз, абстракція, теорія) чи середнього типів (Павлов).

Структура: задатки, знання, вміння, навички.

Задатки – анатомо-фізіологічне підгрунтя здібностей (Т).

Рівні розвитку: обдарованість, талант, геніальність.

Обдарованість – своєрідне поєднання здібностей, що забезпечує Л можливість успішного виконання певної діяльності.

Майстерність – досконалість у певному виді діяльності, найчастіше виробничій. Готовність до творчого вирішення проблем.

Талант – високий рівень розвитку спец здібностей. Оригінальність, новизна.

Геніальність – неповторність Л у різних видах діяльності. Універсалізм. Леонардо да Вінчі.

Широта: загальні (властиві більшості. Ψ явища), спеціальні (специфічні види діяльності).

Рівні виявлення: репродуктивний, творчий.

Види:

• теоретичні – визначають успішність навчання, засвоєння знань, умінь навичок;

• творчі – можливість відкриттів і виниходів, створення нових предметів матеріальної і духовної значимості.

Потенційні – реал-ся за певних соціальних умов.

Актуальні – реал-ся тут і тепер.

Система здібностей людини замоделлю Дж. Гілфорда. Результати досліджень

Цю модель покладено в основу багатьох психолого-педагогічних концепцій діагностики, прогнозування, навчання і розвитку обдарованих дітей у зарубіжній педагогічній теорії та практиці. Вона вважається однією з найвідоміших серед усіх моделей інтелекту. Але вона є й однією з найбільш критикованих.

Дж. Гілфорд пропонує близько 120 способів бути «розумним», які є чудовою базою для розробки програм із діагностики мислення та конкретизації того, шо зазнає цілеспрямованого розпитку.

Автор моделі виділив декілька спільних фундаментальних підстав для численних реальних проявів (факторів) інтелекту і на цій підставі класифікує їх, виділяючи три фундаментальні способи об'єднання інтелектуальних факторів. В основі класифікації інтелектуальних факторів першого блоку («операції») — базові види інтелектуальних процесів І здійснюваних операцій. Такий підхід дозволяє об'єднати п'ять великих груп інтелектуальних здібностей (факторів):

пізнання — сприйняття та розуміння пропонованого матеріалу; пам'ять — запам'ятовування і відтворення Інформації; конвергентне мислення — логічне, послідовне односпрямоване мислення, виявляється в процесі розв'язання завдань, які мають єдину правильну відповідь;

— дивергентне мислення — альтернативне, алогічне, виявляється в про-цесі розв'язання завдань, шо припускають існування безлічі правильних відповідей;

— оцінювання — судження про правильність заданої ситуації.

Другий спосіб класифікації інтелектуальних факторів, за Дж. Гілфордом, відповідає виду матеріалу, включеного до його змісту, який може бути представлений як:- образний;- символічний;- семантичний;- поведінковий (соціальний інтелект).

Третій спосіб класифікації стосується змісту тієї чи Іншої операції, що має, як стверджує Дж. Гілфорд, не менше від шести видів кінцевого розумового продукту; а саме:• елементи (одиниці об'єктів);• класи;• стосунки;• системи;• перетворення (трансформації);• передбачення.

Три види класифікації Дж. Гілфорд зобразив за допомогою моделі куба, кожен вимір якого являє собою один зі способів виміру факторів: в одному вимірі розташовуються різні види операцій; у другому — різні види кінцевого розумового продукту; у третьому — різні види змісту.

5

233.ОСНОВНІЕТАПИДОСЛІДЖЕННЯ,ПОПЕРЕДНЯ ПІДГОТОВКА, ЇЇ ЗМІСТ ТА ЗНАЧЕННЯ.

Етапи -вивчення практичного запиту; формулювання й проблеми; висування гіпотиз про причини явищ, які спостерігаються; вибір методу дос-я;використання методу; формулювання їх діагнозу; розробка рекомендацій програми психокорекційної (розвивальної роботи); здійснення цієї програми, контроль за виконанням

Перший етап "Початок практичної роботи"

Вивчення звертання. яке має форму запита. Для визначення точності запиту проводять спеціальну бесіду з мод., яка зробила запит. Вона є засобом збереження первісної інформації.

Підготовка спеціаліста: рівень професійної кваліфікації (володіння теор. знаннями та різноманітними їх методами обстеження людини)

Формування їх проблеми на основі вивчення інформ. про клієнта

Дані щодо історії розвитку проблеми людини.

Аналіз усвідомлених та неусвідомлених проблем клієнта, новоутворень вікових періодів (Висування гіпотез про причини порушень; Вибір методу дос-я)

Кількісний базується на ідеї повторюваності, можливості вибору, виявлення статистичних закономірностей

Якісний орієнтується на індивіда, як на унікальну неповторну людину базується на передумові різноманітної детермінації психічних явищ.

Основні форми психологічної допомоги клієнту:

- індивідуальна психічна допомога

- сімейна психотерапія і консультування

- групова психотерапія

- тренінги.

Формування висновку: діагноз ставиться за результатом психологічного обстеження. Висновки відносні тому,що вони базуються на основі експериментів та спостережень. Розробка рекомендацій. Завдання: своєчасна діагностика та попередження негативних наслідків.

• етапи :

• вивчення практичного запити

• формулювання й проблеми

• висування гепотиз про причини явищ, які спостерігаються

• вибір методу дос-я

• використання методу

• формулювання їх діагнозу

• розробка рекомендацій програми психокорекційної (розвивальної роботи)

• здійснення цієї програми, контроль за виконанням

Перший етап "Початок практичної роботи"

Вивчення звертання. яке має форму запита. Для визначення точності запиту проводять спеціальну бесіду з мод., яка зробила запит. Вона є засобом збереження первісної інформації.

Підготовка спеціаліста: рівень професійної кваліфікації (володіння теор. знаннями та різноманітними їх методами обстеження людини)

• Формування їх проблеми на основі вивчення інформ. Про клієнта

• далі щодо історії розвитку проблеми людини.

• Аналіз усвідомлених та неусвідомлених проблем клієнта, новоутворень вікових періодів

  • Висування гіпотез про причини порушень.

  • Вибір методу дос-я

Кількісний базується на ідеї повторюваності, можливості вибору, виявлення статистичних закономірностей

Якісний орієнтується на індивіда, як на унікальну неповторну людину базується на передумові різноманітної детермінації психічних явищ.

Основні форми психологічної допомоги клієнту:

• індивідуальна психічна допомога

• сімейна психотерапія і консультування

• групова психотерапія

• тренінги.

Формування висновку: діагноз ставиться за результатом психологічного обстеження.

Висновки відносні тому,що вони базуються на основі експериментів та спостережень.

Розробка рекомендацій.

Завдання: своєчасна діагностика та попередження негативних наслідків

БІЛЕТ№10

Підготовчий етап.Визначення: актуальність, необхідність досліджувальної проблеми; мета дос-я гіпотеза вибірка (група досліджених моделей).Розроблення: попередніх спостережень, бесід, анкетувань, що фіксуються у протокол:Підготовка: приміщення матеріалів інвентар технічні засоби нав-я аудіо відео апаратура, комп’ютери

ІІ. Збір данихПроведення безпосереднього дос-я Використ. Методи емпіричні (спостер., емпер) Результати фіксуються у протокол

ІІІ. Обробка данихМетоди кількісної і якісної обробки

ІV. Інтерпретативний Підсумки і висновки, поради рекомендації

Оцінка результатів кожного дослідження відбувається завдяки порівнянню або співставленню його результатів з результатами отриманими на вибірці стандартизації.

ЯКІСНИЙ ТА КІЛЬКІСНИЙ АНАЛІЗ РЕЗ-В ДОСЛІДЖ. ДЕЯКІ СПОСОБИ СТАТ. ОБРОБКИ РЕЗ-В ВИМІРЮВ.В ПСИХ. ДОСЛІЖ.

Кількісний, або варіаційно-статистичний, аналіз полягає в обчисленні коефіцієнтів правильного розв’язання завдань, частоти повторення спостережуваного психічного явища. Для порівняння результатів досліджень з різною кількістю завдань або різним кількісним складом групи користуються не абсолютними, а відносними, здебільшого відсотковими показниками.

Якісний аналіз виконують на основі кількісного аналізу, але не зводяться тільки до нього. В якісному аналізі з’ясовують причини високих чи низьких показників, залежність їх від вікових та індивідуальних особливостей особистості, умов життя та навчання, стосунківу колективі, ставлення до діяльності та ін

Способи статистичної обробки: Міри центральної тенденції (сер. арифметичне, медіана - варіанта,яка є серединою статистичного варіаційного ряду; мода – варіанта, яка має найбільшу частоту.) – дає зжатий опис сукупності тестових оцінок.така міра дає єдину, найбільш типову або репрезентативну оцінку, що характеризує виконання тесту групою в цілому. ; Ранжування – процедура, за якою ряду впорядкованих показників надається індекс або ранг, який вказує на місце кожного з показників у впорядкованій сукупності. Міри плинності (відхилення , середнє квадратичне відхилення);

Частотне розподілення – використовується при наявності великого масиву показників (n=1000) Особливості: визначаються виходячи з первинних оцінок зручні інтервали групування, а потім кожна з цих оцінок відмічається у відповідному інтервалі умовним знаком. Коли всі первинні оцінки рознесені за інтервалами групування підраховується кількість умовних знаків з тим, щоб знайти частоту або число випадків для кожного інтервалу. Сума всіх частот дорівнює загальному числу випадків у даній групі. Розподіл по інтервалах частот елементів вибірки можна зобразити також графічно у вигляді гістограми або полігону частот. Гістограма будується так: над кожним відрізком вісі абсцис, який є інтервалом групування елементів вибірки, будується прямокутник, основою якого є даний інтервал, а висотою – частота в даному інтервалі. Полігон частот будується так: всередині кожного інтервалу фіксується ордината, рівна частоті на цьому інтервалі, а кінці ординат з’єднуються.

Кореляція: Засновник – Ф.Гальтон 1870 – 1881 рр. Коефіцієнт кореляції – це міра прямої або зворотної пропорційності між двома змінними. Виражає ступінь співвідносності або зв’язку між двома множинами показників. Кореляція існує в межах від -1 до +1. Негативна – збільшення показника а 1-ю змінною веде до зменшення показника за 2-ю змінною і навпаки на ту саму міру.Позитивна – збільшення показника за 1-ю змінною веде до збільшення показника за 2-ю змінною і навпаки на ту саму міру.Нульова кореляція означає повну відсутність зв’язку між явищами. Кореляційний аналіз Пірсона: враховує положення результатів кожного індивіда по групі, яке відхиляється від середнього значення по групі в той чи інший бік. Кореляційний аналіз Спірмена використовують коли показники вимірюються в порядкових шкалах.

Критерії оцінки достовірної (статистично значимої) різниці між групами показників: Критерій Манна-Уїтні (дозволяє оцінити відмінності між 2-ма вибірками за рівнем деякої кількісно вимірюваної ознаки; грунтується на величині зони збігання рядів, що задаються вибірками; умови: 1)n1,n2 ≥ 3; n1=2, n2 ≥ 5; 2)n1,2 ≤ 60), Фішера (призначений для співставлення 2-х вибірок по частоті зустріваності ефекту, що цікавить дослідниа, критерій оцінює достовірність різниць між відсотковими долями 2-х вибірок; суть полягає у переводі відсоткової долі у величину центрального кута, який вимірюється у радіанах).

2

Сприймання – цілісне відображення предметів, ситуацій та явищ, що виникають при безпосередньому впливі фізіол подразників на рецепторні поверхні органів відчуттів. Сума відчуттів (Вундт).

Властивості:

1. Предметність – явища світу відображаються у формі окремих предметів. Формується до 1-го року життя, на основі рухів і контактів дитини із зовнішнім світом.

2. Цілісність – здійснюється на основі узагальнення досвіду, предмет сприймається як ціле, навіть при частковому сприйманні. Умовно-рефлекторна основа. Здійснюється завдяки синтезу і аналізу.

3. Структурність – полягає у сприйнятті абстрагованого від відчуттів узагальненої структури об*єкта, що здійснюється протягом певного часу.

4. Константність – відносна постійність властивостей предметів при зміні умов їх сприйняття. Досвід. Завжди пов*язана із діяльністю.

5. Аперцепція – залежність від загального змісту Ψ діяльності Л. Досвід, знання, мотивація, інтереси, Емо, установки.

6. Осмисленість – перцептивні образи завжди мають смисл. Мислення, мовлення.

7. Активність (вибірковість) – потреби і інтереси.

Потрібно навчання спрямовувати на розвиток довільності, усвідомлюваності.

3

У підлітковому, як і в молодшому шкільному віці, ос­новним соціальним середовищем дитини залишається школа. Зовнішні умови розвитку тісно пов'язані із внут­рішніми. На основі вищого, ніж у молодших школярів, рівня психічного та особистісного розвитку відбуваються докорінні зміни у змісті і співвідношенні основних мотива­ційних тенденцій особистості підлітка. На цьому етапі у дитини виникає специфічний комплекс потреб, що виражається в прагненні знайти своє місце у групі ровесників, вийти за межі школи та приєднатися до життя і діяльнос­ті дорослих.

Своєрідність соціальної ситуації розвитку підлітка по­лягає у включенні його в нову систему стосунків, спілку­вання з дорослими та ровесниками, в опануванні нових соціальних функцій. У школі це виявляється передусім у необхідності налагодження у зв'язку з предметним нав­чанням стосунків не з одним, а з багатьма вчителями, вра­хування особистісних якостей кожного з них і їх нерідко суперечливих вимог. Усе це, як зазначала Л. Божович, зу­мовлює нову позицію учнів щодо вчителів, своєрідно емансипує їх від безпосереднього впливу дорослих, робить їх самостійнішими. Найголовніша зміна в соціальній си­туації розвитку підлітка, на її думку, породжена роллю в його житті групи ровесників. Тому в навчально-виховній роботі з підлітками необхідно враховувати важливість для їх поведінки і діяльності думки однолітків.

Соціальна ситуація розвитку підлітка особливо зале­жить від сім'ї, стосунків з батьками. Якщо ці стосунки враховують його потреби і можливості, вибудовуються на засадах взаємоповаги та довіри, підліток легко долає труд­нощі у навчанні і спілкуванні, активно набуває соціальний досвід, утверджується в таких елементах соціуму, як шкільний клас, група ровесників та ін.

Основним чинником розвитку підлітка є його власна со­ціальна активність, спрямована на засвоєння важливих для нього зразків поведінки і цінностей, на побудову сто­сунків з дорослими, ровесниками. Підлітки включаються у різні види суспільно корисної діяльності, що розширює сферу їхнього спілкування, можливості засвоєння соціаль­них цінностей, сприяє формуванню моральних якостей особистості.

Отже, для соціальної ситуації розвитку підлітка харак­терні перехід до середньої школи, зміна стосунків з учите­лями, однолітками, батьками, розширення сфери соціаль­ної активності.