63. Ресурсне, правове та інформаційне забезпечення діяльності органу державної влади.

Комунікаційний процес — це обмін інформацією між двома або більшою кількістю людей. Класифікувати методи, форми і канали державної комунікації можна за різними ознаками. Відомий дослідник політико-комунікативних процесів Р.-Ж. Шварценберг виділяє:1) комунікація через неформальні канали; 2) комунікація через організації; 3) комунікація через засоби масової інформації. Головним соціально-комунікативним завданням державної влади - організація ефективного та якісного інформування громадськості про діяльність органів влади та налагодження ефективної взаємодії між органами державного управління і громадянами країни. Функції комунікації в системі державного управління: -Забезпечення обміну інформацією між суб'єктами і об'єктами управління; -Удосконалення відносин між суб'єктами комунікації ; -Створення інформаційних каналів; -Регулювання та раціоналізація інформаційних потоків. Інформаційна інтервенція - це комплекс цілеспрямованих, скоординованих у часі заходів, що забезпечують подання каналами розповсюдження та телекомунікацій масової тенденційної інформації у заздалегідь заданому режимі або її інтерпретацію в потрібному ракурсі з метою впливу на суспільну думку і прийняття рішень в іншій державі, а також інформаційні технології й інформаційна техніка та обладнання іноземного виробництва, споживачами якої є мешканці країни-об'єкта інформаційної інтервенції. Стрімке зростання інформаційних технологій призвело до початку перерозподілу в суспільстві реальної влади від традиційних структур до центрів управління інформаційними потоками.Перша складова національних інтересів України в інформаційній сфері спонукає державу забезпечити конституційні права та свободи людини й громадянина вільно шукати, одержувати, передавати, робити й поширювати інформацію будь-яким законним способом, одержувати достовірну інформацію про стан навколишнього середовища, гарантувати свободу масової інформації й заборону цензури. Обмеження на доступ до інформації: не допускати пропаганду й агітацію, що сприяють розпаленню соціальної, расової, національної чи релігійної ненависті і ворожнечі; забезпечити заборону на збирання, зберігання, використання й поширення інформації про приватне життя особи без її згоди та іншої інформації, доступ до якої обмежено законодавством; здійснювати захист особистої та сімейної таємниці, таємниці листування, телефонних переговорів, поштових, телеграфних та інших повідомлень, захист честі і свого доброго імені особи, а також захист комерційної таємниці. Державна політика забезпечення інформаційної безпеки Ук­раїни: забезпечення конституційних прав людини на доступ до ін­формації/використанні інформації; створення умов для гармонійного розвитку інформаційної структури.

57. Державне управління розвитком науки, освіти, туризму та спорту.

Відповідно до Закону «Про освіту» в Укр створено систему органів державного управління освітою: Міністерство освіти і науки, молоді та спорту Укр, міністерства і відомства Укр, яким підпорядковані навчально-виховні заклади, місцеві органи державної виконавчої влади та органи місцевого самоврядування і підпорядковані їм органи управління освітою.

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України (далі – Міністерство) є центральним органом державної виконавчої влади, здійснює керівництво освітою і має відповідні повноваження. Вони полягають у визначенні державної політики в галузі освіти, науки, професійної підготовки кадрів, виробленні програми розвитку освіти, державних стандартів освіти; навчально-методичному керівництві, контролю за дотриманням державних стандартів, державному інспектуванні; забезпеченні зв'язку із закладами освіти, державними органами інших країн з питань, що належать до його компетенції; проведення акредитації вищих та професійно-технічних закладів освіти незалежно від форм власності та підпорядкування, видачі їм ліцензій, сертифікатів.

Державне управління наукою має місце практично у всіх країнах з ринковою економікою. В рамках державного управління вирішуються наступні проблеми наукової діяльності: довгострокові і стратегічні напрямки наукової діяльності, створення нових галузей; координація потоків капіталу на наукової діяльності, стимулювання розвитку наукової діяльності.

Реформування і розвиток освіти об’єктивно змінює традиційні й формує нові взаємозв’язки між освітою та іншими соціальними інституціями, що вимагає вироблення нової політики в галузі освіти.

Виділяють три типи моделей державної участі в організації й розвитку туристичної діяльності в різних кранах світу:

-відсутність центральної державної туристичної адміністрації, тобто всі питання та проблеми вирішуються власноруч або за участю місцевого самоврядування. Така модель використовується коли туризм не дуже й потрібен державі, хоча це, на мою думку, нонсенс. Або коли він займає високі позиції і попросту не потрібно втручання держави. Прикладом виступають Сполучені Штати Америки.

-наявність сильного й авторитетного центрального органу - міністерства, що контролює діяльність усіх підприємств туристичної галузі в країні. Подібна модель характерна для тих країн, де туризм є одним із основних джерел надходження значних коштів в державний бюджет. Як приклад, можна вказати такі країни як Туреччина, Єгипет, Туніс, Мексика та ін.

-питання розвитку туристичної діяльності в країні вирішуються в рамках певного багатогалузевого міністерства на рівні відповідного галузевого підрозділу. Це зазвичай питання державного та маркетингова. Така модель притаманна більшості європейських країн.

Головним органом державного управління в сфері туризму є Державне агентство України з туризму та курортів, на яке покладено функції з реалізації державної політики у сфері туризму та курортів. Місцевими органами є відповідні структурні підрозділи в складі органів державної виконавчої влади. Їх повноваження визначають по­ложення про них, які затверджують відповідні місцеві органи державної виконавчої влади за погодженням із центральним органом виконавчої влади.

Проведення в життя державної політики з питань фізичної культури й спорту, керівництво дорученою сферою, відповідальність за стан її розвитку покладено на Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України. Міністерство реалізує свої повноваження як безпосередньо, так і через управління, комітети та відділи з фізичної культури і спорту державних адміністрацій.

80. Конституція про роль ПрезидентаСтатус Президента Укр визначено у розділі V Конституції України, де сформульовані права та обов'язки Президента як глави держави, порядок його обрання, а також можливість усунення з поста та припинення його повноважень.

Статус Президента, Гаранта Конституції, закріплений у Конституції України, покладає на нього обов'язок припиняти будь-які дії законодавчої, виконавчої та судової влади, які прямо чи опосередковано порушують основний закон України. Для виконання цього обов'язку Президент наділений відповідними повноваженнями: він може призупинити рішення органів влади, застосувати право вето до законів, за які проголосувала Верховна Рада.

Президент є Гарантом державного суверенітету та територіальної цілісності України. Його повноваження у цій сфері визначені ст.102 Конституції України та покладають на Президента обов'язок приймати рішення та виконувати дії, спрямовані на захист і зміцнення державного суверенітету, збереження цілісності та недоторканності території України у межах існуючих кордонів.

Згідно зі ст.102 Конституції Укр, як гарант прав та свобод громадян, Президент наділений повноваженнями виконувати необхідні дії щодо ставлення до гілок та структур влади, до рішень, які вони приймають, з метою захисту прав та свобод громадян.

Повноваження Президента щодо проведення внутрішньої політики закріплено статтею 106 Конституції Укр, згідно з якою Президент Укр на основі та на виконання Конституції і законів Укр видає укази та розпорядження, які є обов'язковими до виконання на території Укр. Взаємодіючи з усіма гілками влади, Президент призначає та звільняє членів уряду та інших органів виконавчої влади, може брати участь у засіданнях уряду, а також мати своїх представників у КабМін, Конституційному Суді, ВР.

У зовнішній політиці повноваження Президента визначено статтею 102 Конституції України. Президент, як Глава держави, виступає від її імені, представляє Україну у міжнародних відносинах, веде переговори та укладає міжнародні договори, а також керує всією зовнішньополітичною діяльністю держави.

Президент є Верховним Головнокомандуючим Збройних Сил Укр згідно зі статтею 106 Конституції України. У разі збройної агресії проти Укр Президент приймає рішення щодо застосування Збройних Сил Укр з метою оборони держави від ворога. Як гарант державного суверенітету та територіальної незалежності Укр Президент очолює Раду національної безпеки та оборони України.

Президент здійснює свої Конституційні повноваження через вертикаль влади, до складу якої входять: Секретаріат Президента, Консультативна рада, Рада нац.. безпеки і оборони та місцеві адміністрації.