3.2. Багатостороння конвенція з уникнення подвійного оподаткування копірайтних роялті (Multilateral Convention for the Avoidance of Double Taxation of Copyright Royalties)

Протягом 26 листопада — 13 грудня 1979 p. у Мадриді відбува­лася «Міжнародна конференція держав з подвійного оподаткуван­ня копірайтних роялті, що переказуються з однієї країни до іншої» {International Conference of the States on the Double Taxation of Copyright Royalties Remitted from One Country to Another). Цю Кон­ференцію скликали разом ЮНЕСКО та ВОІВ, відповідно до резо­люції 5/9. 2/1, розділ II, прийнятої Генеральною конференцією ЮНЕСКО на її двадцятій сесії, а також відповідно до рішення, прийнятого Генеральною Асамблеєю ВОІВ та Асамблеєю і Конфе­ренцією представників Міжнародного союзу з охорони літератур­них і художніх творів (Бернського союзу) на їх чергових сесіях, які відбулися у вересні 1978 р.

Конвенція та додатковий протокол до неї були підписані 13 груд­ня 1979 р.

3.3. Бернська Конвенція про охорону літературних і художніх творів (Bern Convention for the Protection of Literary and Artistic Works)

Укладена 9 вересня 1886 p. в Берні. Доповнювалася в Парижі 4 травня 1896 p., переглядалася в Берні 13 листопада 1908 p., доповнювалася в Берні 20 березня 1914 p., переглядалася в Римі

2. червня 1928 p., у Брюсселі 26 червня 1948 p., Стокгольмі 14 липня 1967 p., Парижі 24 липня 1971 p., доповнювалася в Женеві 28 верес­ня 1979 р.

Конвенція відкрита для всіх держав, які бажають брати у ній участь. Ратифікаційні грамоти або акти про приєднання здаються на зберігання Генеральному директору ВОІВ.

Країни, які беруть участь у Конвенції, є членами Бернського со­юзу з охорони прав авторів на їх літературні і художні твори. Слід мати на увазі, що Бернська конвенція діє для держав-учасниць у різних своїх редакціях. Адміністративні функції Бернського Союзу виконує ВОІВ.

Статті Конвенції не мають офіційних заголовків, але в сучасному тексті Конвенції номери статей супроводжуються напівофіційними заголовками. Наводимо структуру Конвенції:

Стаття 1. Заснування Союзу (Establishment of a Union).

Стаття 2. Твори, що охороняються {Protected Works).

Стаття 2-біс. Можливе обмеження в охороні певних творів {Possible Limitation of Protection of Certain Works).

Стаття 3. Критерії охороноспроможності {Criteria for Eligibility for Protection).

Стаття 4. Критерії охороноспроможності кінематографічних творів, творів архітектури та деяких художніх творів {Criteria for Eligibility for Protection of Cinematographic Works. Works of Architecture and Certain Artistic Works).

Стаття 5. Гарантовані права {Rights Guaranteed).

Стаття 6. Можливе обмеження охорони щодо певних робіт, осіб

2. деяких країн за межами Союзу {Possible Restriction of Protection an Respect of Ceiiain Works of Nationals of Certain Countries Outside the Union).

Стаття 6-біс. Немайнові права {Moral Rights).

Стаття 7. Термін охорони {Term of Protection).

Стаття 7-біс. Термін охорони співавторських творів {Term of Protection for Works of Joint Authorship).

Стаття 8. Право перекладу {Right of Translation).

Стаття 9. Право відтворення {Right of Reproduction).

Стаття 10. Деяке вільне використання творів {Certain Free Use of Works).

Стаття 10-біс. Подальші можливі вільні використання творів (Further Possible Free Uses of Works).

Стаття 11. Певні права на драматургійні та музичні твори (Certain Rights in Dramatic and Musical Works).

Стаття 11-біс. Мовлення та споріднені права (Broadcasting and Related Rights).

Стаття 11-тер. Певні права на літературні твори (Certain Rights in Literary Works).

Стаття 12. Право на адаптування, аранжування та іншу зміну (Rights of Adaptation, Arrangement and Other Alteration).

Стаття 13. Можливе обмеження права запису музичних творів та будь-яких слів, що до них належать (Possible Limitation of the Rights of Musical Works and Any Words Pertaining Thereto).

Стаття 14. Кінематографічні та споріднені права (Cinemato­graphic and Related Rights).

Стаття 14-біс. Спеціальні положення, що стосуються кінематог­рафічних творів (Special Provisions Concerning Cinematographic Works).

Стаття 14-тер. Право слідування на твори мистецтва та руко­писи (Droit de Suite in Works of Art and Manuscripts).

Стаття 15. Право на примусове дотримування прав, що охоро­няються (Right to Enforce Protected Rights).

Стаття 16. Примірники — порушники (Infringing Copies).

Стаття 17. Можливості контролю за обігом, презентацією і ек­спонуванням робіт (Possibility of Control of Circulation, Presentation and Exhibition of Works).

Стаття 18. Твори, що існують на дату набрання чинності Кон­венцією (Works Existring on Convention's Entry into Force).

Стаття 19. Охорона сильніша за ту, що випливає з Конвенції (Protection Greater Than Resulting From Convention).

Стаття 20. Спеціальні домовленості між країнами Союзу (Special Arrangements Among Countries of the Union).

Стаття 21. Спеціальні положення, які стосуються країн, що роз­виваються (Special Provisions Regarding Developing Countries).

Стаття 22. Асамблея.

Стаття 23. Виконавчий комітет.

Стаття 24. Міжнародне бюро.

Стаття 25. Фінанси.

Стаття 26. Зміни.

Стаття 27. Перегляд.

Стаття 28. Прийняття і набрання чинності Актом для країн Со­юзу.

Стаття 29. Прийняття і набрання чинності Актом для країн, що не є членами Союзу.

Стаття 29-біс. Наслідки прийняття Акта для цілей статті 14(2) конвенції ВОІВ.

Стаття ЗО. Застереження.

Стаття 31. Застосування до деяких територій.

Стаття 32. Застосування цього Акта та більш ранніх Актів.

Стаття 33. Суперечки (Disputes).

Стаття 34. Закриття деяких більш ранніх положень.

Стаття 35. Термін чинності Конвенції. Денонсація.

Стаття 36. Застосування Конвенції.

Стаття 37. Прикінцеві положення.

Стаття 38. Перехідні положення.

Додаток (Appendix)

Спеціальні положення, які стосуються країн, що розвиваються (Special Provisions Regarding Countries).

Стаття І. Пільги, відкриті для країн, що розвиваються (Faculties Open to Developing Countries).

Стаття II. Обмеження права на переклад (Limitations on the Rights of Translation).

Стаття III. Обмеження права на відтворення (Limitations on the Rights of Reproduction).

Стаття IV. Положення, притаманні ліцензіям відповідно до ста­тей II та III (Provisions Common to Licences Under Articles II and III).

Стаття V. Альтернативна можливість обмеження права на пе­реклад (Alternative Possiblity for Linitation of the Right of Translation).

Стаття VI. Можливості застосування або допуску застосування деяких положень Додатку до того, як він стає обов'язковим (Posiblities of Applying, or Admitting the Application of Certain Provisions of the Appendix Before Becoming Bound by it).

Бернською конвенцією встановлена певна кількість чітко визначе­них стандартів з охорони авторських прав. Вона зокрема передбачає:

1. охорону моральних (немайнових) прав авторів;

2. чинність авторських прав впродовж всього життя відповідних авторів та п'ятьдесяти років після їх смерті;

3. заборону на виконання будь-яких формальностей для набуття авторських прав;

4. ряд положень, що стосуються охорони авторських прав у краї­нах, що розвиваються.

Найважливішими є такі 3 принципи:

1. національного режиму;

2. автоматичної охорони;

3. незалежності охорони.

Перший принцип означає, що іноземним авторам надаються такі самі права, як і національним; другий — надання охорони відбуваєть­ся без дотримання формальностей; третій — надання правової охо­рони не пов'язується з наявністю охорони на твір у країні його по­ходження.

З огляду на наявність у Конвенції матеріально-правових норм, ряд великих держав світу тривалий час до неї не приєднувалися, оскількрї ці норми суперечили їх внутрішньому законодавству. СРСР ніколи не брав у ній участі. 31 жовтня 1988 р. Конгрес США прий­няв закон про приєднання до Конвенції, і вона набула чинності для США (з певними застереженнями, що, передусім, стосувалися не- майнових прав) з 1 березня 1989 р.

Верховна Рада України 31 травня 1995 р. прийняла закон № 189/95-ВР про приєднання України до Бернської конвенції. 25 жов­тня 1995 р. Україна стала учасницею Конвенції в редакції 1971 р.

Дещо спрощено можна зазначити так — Бернська Конвенція ви­гідніша авторам, ніж властям. Ця Конвенція висуває до законодав­ства країн виші вимоги, ніж Всесвітня конвенція про авторське пра­во (Женевська конвенція 1952 p.).

3.4. Будапештський договір про міжнародне визнання депонування мікроорганізмів з метою патентної процедури (Budapest Treaty on the International Recognition of the Deposit

of Microorganisms for the Purposes of Patent Procedure)

Цей Договір був укладений у 1977 p., а переглядався в 1980 р. Він був відкритий для держав-учасниць Паризької конвенції.

Ратифікаційні грамоти чи акти про приєднання здаються на збе­рігання Генеральному директорові ВОІВ.

Відомо, що умовою видання патентів є розкриття суті винаходу чи корисної моделі. З цією метою складаються риси винаходів до патентів. Якщо об'єктом винаходу є штам мікроорганізму, то розк­рити такий винахід в письмовій формі неможливо. Розкриття здійснюється шляхом депонування зразка мікроорганізму в спеціалі­зованому закладі, який відкритий для громадськості.

У багатьох країнах світу надається правова охорона мікроорганіз­мам. Кажучи в цілому, заявники подають заявочні матеріали на ви­находи не тільки в своїй країні, але й за кордон. Переслати папери у традиційній процедурі патентування — не так вже й складно. Папір їде поштою. Важлива обставина: папір, як кажуть, їсти не просить. Значно важча справа пересилати штами, адже це — мікроорганізм. Тому виникла необхідність поміщати мікроорганізм у якійсь країні, до якої найзручніше дістатися заявнику і не везти мікроорганізм у всі країни, де буде подаватися відповідна заявка. Договір і передба­чає, що одне депонування зразка мікроорганізму в будь-якому «міжнародному органі по депонуванню» з достатнім для патентної процедури для всіх держав членів і для будь-якого регіонального патентного відомства за умови, що таке відомство заявить про виз­нання Договору. Зокрема, Європейське патентне відомство заявило про визнання Будапештського договору.

Міжнародний орган по депонуванню є науковим закладом, який здатний забезпечити зберігання мікроорганізмів.

Держава-учасниця Договору має надіслати Генеральному дирек­торові ВОІВ запевнення, що відповідний заклад відповідає і буде відповідати вимогам, що встановлені Договором. За такої умови цей заклад набував статусу «міжнародного органу депонування».

Таких органів у певній країні може бути кілька. Наприклад, за станом на початок 1993 р. їх налічувалося 7 у Великій Британії, 3 — у Російській Федерації, 2-у Республіці Корея. Ціла низка країн мала по одному органу депонування.

Економічні переваги встановленого Договором механізму оче­видні: замість багаторазового депонування в кожній країні достатньо одноразового депонування.

Будапештський договір не передбачає формування бюджету. Все ж таки Договір передбачає утворення Союзу і Асамблеї. Всі учасни­ки Договору автоматично є членами як Союзу, так і Асамблеї. Мета Асамблеї полягає у внесенні поправок до Інструкції до Договору.