19. Гідрологія Світового океану

Світовий океан відіграє виняткову роль у формуванні погоди і клімату на Землі. Не випадково його порівнюють з велетенським казаном води, що нагрівається сонячним промінням.

Під дією зовнішніх сил відбувається деформація маси вода, тобто хвилювання. Хвилі бувають вітрові – спричинені вітром, анемобаричні – зумовлені змінами атмосферного тиску, згінно-нагінними діями вітру та ін., сейсмічні – спричинені землетрусами /цунамі/, припливні, корабельні. Розрізняють ще хвилі поверхневі й внутрішні. Форми хвилі за характером руху поділяють на поступальні, коли видима форма хвилі переміщується в просторі, і стоячі, видима форма яких в просторі не переміщується.

Внутрішні хвилі в Світовому океані, зустрічаються так само часто, як і поверхневі. Внутрішні хвилі впливають на поширення звуку, створюють перешкоди в океанологічних дослідженнях, можуть розмивати підводні схили, викликати зсуви, течії на поверхні тощо.

В океанах і морях спостерігаються періодичні підвищення рівня води, зумовлені силами притягання Місяця і Сонця, що називаються припливами. Під час припливу вода наступає на берег. Періодичні спади рівня води, що супроводжуються відступом її від берега, називаються відпливами.

Сонячна енергія майже не вбирається атмосферою. Вона в основному поглинається поверхневими водними масами Світового океану, саме тому океан є основним акумулятором тепла, запасів енергії. Увібравши енергію Сонця, поверхневий шар океану поступово віддає атмосфері разом із водяною парою, близько 9/10 усієї теплової енергії надходить з океану в повітряний простір.

Якби на Землі не було Світового океану і клімат залежав лише від сонячної радіації, то середня річна температура дорівнювала б +33 С, а навколо полюсів -32 С.

Океан причетний майже до всіх процесів, що відбуваються а атмосфері. Він як єдиний резервуар води, через атмосферу забезпечує його вологою. Понад 85% об’єму атмосферних вод, які беруть участь у кругообігу, утворюється за рахунок випарування їхні Світового океану.

Визначальні характеристики погоди істотно залежать від циркуляційній процесів. Особливе значення має обмін газами: киснем, вуглекислим газом, азотом та ін. Розчиненим киснем насичена вся товща води Світового океану.

13. Основні типи ґрунтотворення.

1. Підзолистий процес ґрунтотворення.

2. Чорноземний, або дерновий, тип ґрунтоутворення.

3. Солонцевий (галогенний) процес ґрунтоутворення.

4. Болотний (гідроморфний) процес.

5. Латеритний процес ґрунтоутворення.

У природі всі фактори ґрунтоутворення тісно взаємно пов’язані, діють взаємно. обумовлюючи спрямованість і інтенсивність цього процесу.

Ґрунтоутворення – складний комплекс взаємопов’язаних хімічних, фізичних, біологічних явищ і процесів перетворення і переміщення речовин та енергії. Синтез і розклад органічних і мінеральних речовин, їх вимивання і акумуляція, надходження і витрати вологи й тепла тощо – первинні складники ґрунто­утворення, їх називають елементарними ґрунтовими процесами (ЕГП).

Підзолистий процес ґрунтоутворення розвивається під дією лісової (пере­дусім хвойної) рослинності в умовах вологого клімату, особливо енергійно на безкарбонатних материнських породах. Суть цього процесу полягає в інтенсив­ному розпаді (гідролізі) мінеральної частини породи або ґрунтової маси переважно під впливом органічних кислот.Представниками ґрунтів цього типу ґрунтоутворення є підзолисті і дерново підзолисті ґрунти, які складають основний фон у ґрунтовому покриві лісової зони.

Чорноземний, або дерновий (гумусово-акумулятивннй) процес ґрунтотворення відбувається під впливом багаторічної, трав'янистої рослинності в умовах помірного вологого клімату, особливо інтенсивно на рихлих карбонатних породах (лесах). Суть цього процесу полягає у збагаченні материнської геологічної породи або ґрунтової товщі (особливо верхньої частини) специфічною органіч­ною речовиною-гумусом. Представники ґрунтів цього типу ґрунтоутворення - чорноземи типові потужні - значно поширені в лісостеповії зоні і чорноземи звичайні, що формується у степовій зоні.

Солонцевий (галогенний) процес ґрунтоутворення розвивається під впли­вом легкорозчинних солей, переважно хлоридів, сульфатів і карбонатів натрію відбувається в різних природних зонах. Класична схема формування ґрунтів солонцевого комплексу передбачає закономірну поступову зміну таких стадій: спочатку виникає солончаковість, потім, під час промивання солей, - солонцюватість, при подальшому промиванні - осолодіння (солончак - солонець - солодь).

Болотний (гідроморфний) процес ґрунтоутворення розвивається під впливом болотної (переважно мохової і осокової) рослинності в умовах постійного надмірного зволоження, що викликає оглеєння і накопичення слабо розкладених органічних залишків у вигляді торфу. Перешкоджаючи проникненню в ґрунт вільного кисню повітря, перезволоження ґрунтової товщі сприяє розвитку анаеробних бактерій, які використовують органічну речовину як енергетичний матеріал, і засвоюючи кисень із різних окисних сполук, що переходять в закисні форми.

До типових предтавників ґрунтів, які сформувались результаті болотного процесу ґрунтоутворення, належать торф'яники, болотні торфово-болотні фунти, характерні для тайгово-лісової зони долин річок знижених перезволожених місць.

Латеритний процес ґрунтоутворення розвивається в умовах теплого достатньо вологого клімату (тропіки, субтропіки), де інтенсивні процеси вивітрювання материнських геологічних порід і ґрунтотворення приводять, з одного боку до вилуговування (вимивання) кремнезему, з іншого, - до вивільнення і накопичення півтора оксидів заліза і алюмінію, а також формування глинистих мінералів типу каолініту.

Під дією латеритного процесу ґрунтоутворення утворюються різні ґрунти переважно алітного, фералітного, феритного складу, від червоноземів жовтоземів до типових фералітних ґрунтів вологих тропіків.