38. Види стягнень за вчинення корупційних правопорушень, які накладаються на юридичну особу та їх характеристика.

Стаття 3. Види стягнень

1. На юридичних осіб судом можуть бути накладені такі види стягнень:

1) штраф;

2) заборона займатися певним видом діяльності;

3) конфіскація майна;

4) ліквідація юридичної особи.

2. Стягнення, передбачені пунктами 2 і 4 частини першої цієї статті, можуть застосовуватися лише як основне стягнення, а передбачені пунктами 1 і 3 частини першої цієї статті, - як основне і як додаткове стягнення.

3. Стягнення не може бути застосовано до юридичної особи, якщо минуло більше року з дня виникнення підстав, передбачених статтею 10 цього Закону.

Стаття 4. Штраф

1. Суд може призначити штраф у розмірі від однієї тисячі до п'ятнадцяти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

2. Залежно від ступеня тяжкості злочину, вчиненого службовою особою, засновником, учасником або іншою уповноваженою особою юридичної особи, суд призначає штраф у таких розмірах:

за злочин невеликої тяжкості - від однієї тисячі до двох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

за злочин середньої тяжкості - від двох тисяч до п'яти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

за тяжкий злочин - від п'яти тисяч до десяти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

за особливо тяжкий злочин - від десяти тисяч до п'ятнадцяти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Стаття 5. Заборона займатися певним видом діяльності

1. Суд може заборонити юридичній особі займатися будь-яким з видів діяльності, визначених у її статутних документах, на строк від трьох місяців до трьох років.

У разі одночасного встановлення заборони юридичній особі займатися декількома видами діяльності конкретний строк за кожним видом діяльності визначається судом окремо.

Стаття 6. Конфіскація майна

1. Конфіскація майна полягає у примусовому і безоплатному вилученні у власність держави майна, доходів, отриманих юридичною особою внаслідок вчинення злочинів особами, зазначеними у статті 2 цього Закону.

2. У разі неможливості конфіскувати майно, доходи, зазначені в частині першій цієї статті, суд стягує з юридичної особи суму, яка дорівнює їх вартості.

Стаття 7. Ліквідація юридичної особи

1. Ліквідація юридичної особи може бути застосована судом лише у разі вчинення особами, зазначеними у статті 2 цього Закону, тяжкого або особливо тяжкого злочину.

2. Ліквідація юридичної особи здійснюється в порядку, передбаченому Законом України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" ( 755-15 ).

3. У разі якщо юридична особа здійснює діяльність у галузі, що має стратегічне значення для безпеки держави, таке стягнення до неї не застосовується.

39. Порядок адміністративного провадження у справах про корупційні правопорушення.

Адміністративні правопорушення в системі корупційних деліктів

Подолання корупції в Україні є найсерйознішою проблемою, нерозв’язання і загострення якої визначає міжнародне становище нашої держави та її політичний імідж у світі [1].

Важливу роль у протидії корупційним проявам відведено адміністративному законодавству. Про це свідчить спрямованість Закону України “Про боротьбу з корупцією” [2] на широке застосування адміністративної відповідальності за корупційні діяння та інші діяння, що пов’язані з корупцією. Таким чином, з тексту Закону випливає, що корупційними правопорушеннями є:

а) корупційні діяння;

б) інші діяння, що пов’язані з корупцією.

Спираючись на аналіз чинного антикорупційного законодавства і доктринальні точки зору на генезіс та сутність корупції, М.І. Мельник пропонує найбільш змістовне, на наш погляд, визначення корупційного правопорушення. Під таким він розуміє правопорушення, які полягають у неправомірному використанні особою, уповноваженою на виконання функцій держави, офіційно наданої їй влади, посадових повноважень, відповідних можливостей з метою задоволення особистих інтересів чи інтересів третіх осіб (корупційні діяння), а також в інших діях, які створюють умови для вчинення корупційних діянь чи є приховуванням їх або потуранням їм (інші діяння, пов’язані з корупцією [3].

З огляду на зазначене, до адміністративних корупційних деліктів відносяться такі:

корупційні діяння (ст. 1 Закону “Про боротьбу з корупцією”);

порушення спеціальних обмежень, встановлених для осіб, уповноважених на виконання функцій держави (ст. 5 Закону “Про боротьбу з корупцією”);

невжиття керівниками заходів щодо боротьби з корупцією (ст. 10 Закону “Про боротьбу з корупцією”);

умисне невиконання своїх обов’язків по боротьбі з корупцією (ст. 11 Закону “Про боротьбу з корупцією”);

порушення особою, уповноваженою на виконання функцій держави, вимог щодо декларування доходів, а саме неподання або подання неповних чи неправдивих відомостей про доходи та зобов’язання фінансового характеру (ч. 1 ст. 9 Закону “Про боротьбу з корупцією”);

неподання або невчасне подання державним службовцем або іншою особою, уповноваженою на виконання функцій держави, відомостей про відкриття валютного рахунку в іноземному банку (ч. 2 ст. 9 Закону “Про боротьбу з корупцією”);

правопорушення, пов’язані з використанням посадовими особами в особистих чи інших неслужбових цілях державних коштів, наданих їм у службове користування приміщень, засобів транспорту чи зв’язку, техніки або іншого державного майна, до корупційних діянь не належать (відповідальність передбачена ст. 1841 Кодексу України про адміністративні правопорушення) [4].

Практика виявлення та розслідування зазначених деліктів свідчить, що правоохоронним органам бракує повноти нормативного регулювання, науково-методичного забезпечення, а заходи щодо вдосконалення законодавства з питань боротьби з корупцією мають фрагментарний характер. Правозастосовна діяльність суб’єктів боротьби з корупцією відзначається помилками, які негативно впливають на громадську свідомість. Найбільш розповсюджені з них такі:

складення протоколу неуповноваженою на те посадовою особою;

нехтування необхідністю здійснити своєчасне, всебічне, повне й об’єктивне дослідження всіх обставин, передбачених ст. 247 – Обставини, що виключають провадження в справі про адміністративне правопорушення і 280 – Обставини, що підлягають з’ясуванню при розгляді справи про адміністративне правопорушення КУпАП і з’ясувати: а) чи мало місце правопорушення, за яке особа притягається до відповідальності; б) чи містить діяння склад корупційного правопорушення, передбаченого Законом; в) чи особа є винною в його вчиненні; г) чи належить вона до суб’єктів даного правопорушення; д) чи не містить правопорушення ознак злочину; е) чи не закінчилися на момент розгляду справи строки, передбачені ст. 38 КУпАП; є) чи немає інших обставин, що виключають провадження у справі;

недостатнє з’ясування мотиву і характеру вчиненого діяння, повноважень особи, яка його вчинила, наявності причинного зв’язку між діянням і виконанням останньою завдань і функцій держави, а у випадках, передбачених п. “а” ч. 1 ст. 5 і п. “а”, “б” ч. 3 ст. 5 Закону, – мети правопорушення.

Дослідження причин зазначених помилок показало, що ефективність протидії адміністративним корупційним деліктам значною мірою залежить від адекватності їх кваліфікації, яка є важливим етапом застосування відповідних норм антикорупційного законодавства. Практичне значення кваліфікації полягає у забезпеченні принципів законності, об’єктивної істини, відповідності стягнення вчинку. Її здійснення потребує від правозастосовувача спеціальної фахової підготовки, відповідного життєвого досвіду, знань і вмінь щодо заходів і методів застосування норм права.

Питання кваліфікації не тільки корупційних, а взагалі адміністративних деліктів ще не зайняли потрібного місця у наукових дослідженнях вчених-адміністративістів, не стали предметом постійної уваги суб’єктів правозастосовчої діяльності, не увійшли до програм відповідних навчальних курсів, юридичних словників і т. ін [5].

При визначенні поняття “кваліфікація правопорушення” дослідники виходять з того, що цей термін означає встановлення відповідності [6], співвідношення з об’єктивною дійсністю [7] і визначення юридичної сутності [8], дії або бездіяльності людини відповідно до норм права [9].

На наш погляд, кваліфікація адміністративних деліктів – це встановлення і процесуальне закріплення точної відповідності ознак вчинених особою протиправних дій або бездіяльності до ознак складу делікту, передбаченого адміністративним законодавством.

Пізнання юридичної суті адміністративного делікту повинно спиратися на певний ряд передумов, на підставі яких можливе здійснення кваліфікації. Передумовою кваліфікації корупційного адміністративного делікту є попередня діяльність до процесу кваліфікації з установлення і оцінки фактичних обставин вчинення делікту, що мають юридичну значущість, а також пошук відповідної адміністративно-правової норми, з’ясування її змісту [10].

Передумовами кваліфікації корупційних адміністративних деліктів є:

1) всебічне, повне та об’єктивне встановлення всіх фактичних обставин справи: з’ясовується, чи мала місце протиправна дія, у вчиненні якої звинувачується особа; встановлюється наявність у діях порушника складу делікту і відповідність його адміністративно-правовій нормі, що передбачає відповідальність за вчинені протиправні дії; з’ясовуються мотиви вчинення протиправних дій та винність особи, а також обставини, що впливають на характер і ступінь адміністративної відповідальності; вивчаються дані, що характеризують особистість порушника, характер і розмір заподіяної шкоди;

2) точне і достовірне визначення юридичного значення всіх фактичних обставин вчинених протиправних дій і особистості порушника;

3) правильний вибір норми та з’ясування її змісту і значення.

Не здійснюючи детальне з’ясування передумов кваліфікації, відзначимо лише їх вплив на встановлення і оцінку фактичних обставин вчинення адміністративного делікту, що мають юридичну значущість, на пошук відповідної адміністративно-правової норми з метою з’ясування її змісту та подальшого застосування.

Аналіз практики притягнення до адміністративної відповідальності за корупційні діяння свідчить, що найбільш суттєвими помилками з боку правозастосовувачів є помилки у кваліфікації діянь. Саме вони спричиняють суттєвий відсоток порушень законності при реалізації антикорупційного законодавства.

Першим кроком у здійсненні кваліфікації корупційного адміністративного делікту є встановлення його об’єкта.

Суттєвою проблемою кваліфікації за об’єктом є детермінація відносин зазіхання за таким критерієм, як “виконання функцій держави”. Суб’єкти юрисдикції повинні враховувати, що відповідальність за незаконне одержання особою матеріальних благ, послуг, пільг або інших переваг (п. “а” ч. 2 ст. 1 Закону “Про боротьбу з корупцією”) настає за умови вчинення зазначених дій у зв’язку з виконанням функцій держави.

Так, секретар виконавчого комітету Луківської сільської ради Ю., зловживаючи своїм посадовим становищем, з метою незаконного одержання пільг щодо плати за користування електроенергією та іншими послугами переоформила будинок, який за правом власності належав її чоловіку М., на ім’я свекра – П., котрий користується пільгами як учасник бойових дій, і внесла до погосподарської книги дані про те, що головою вказаного господарства є П., прописаний у будинку. Дії Ю. були кваліфіковані як корупційні та її притягли до адміністративної відповідальності за п. “а” ч. 2 ст. 1 Закону “Про боротьбу з корупцією” від 5 жовтня 1995 р.

У даному разі помилковою виявилася кваліфікація об’єктивної сторони діяння. Як бачимо з матеріалів справи, Ю. прописала П. у будинку, який належав за правом власності М., на підставі письмової заяви М. У результаті вступила в дію Постанова Кабінету Міністрів України «Про порядок надання пільг, передбачених Законом України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”» від 16 лютого 1994 р. № 94, згідно з якою передбачені цим Законом пільги щодо оплати житла та комунальних послуг надаються особам, на яких поширюється дія Закону, незалежно від того, хто є наймачем, і від форми власності житлового фонду.

Таким чином, Ю. користувалася пільгами не у зв’язку з використанням службового становища при виконанні функцій держави, а зовсім на інших і законних підставах. Оскільки Ю. не вчинила жодної з дій, передбачених п. “а” ч. 2 ст. 1 Закону “Про боротьбу з корупцією”, її безпідставно визнано винною за цим Законом.

Матеріальні блага чи послуги можуть бути одержані особою як безпосередньо, так і через членів її сім’ї, третіх осіб, поштою або в інший спосіб. Зазначені в Законі особи несуть відповідальність за одержання матеріальних благ, послуг, пільг або інших переваг як для себе особисто, так і для родичів, знайомих і т. ін. У той самий час одержання кредитів або позичок, придбання цінних паперів, нерухомості, іншого майна з використанням пільг чи переваг, не передбачених законодавством (п. “б” ч. 2 ст. 1 Закону “Про боротьбу з корупцією”), визнається протиправним незалежно від того, чи пов’язані ці дії з виконанням особою функцій держави.

Коли протиправні дії особи містять ознаки, передбачені і Законом “Про боротьбу з корупцією”, і КУпАП чи будь-яким іншим нормативно-правовим актом, що передбачає адміністративну відповідальність, дії винного необхідно кваліфікувати за відповідною статтею Закону.

При вчиненні особою двох або більше корупційних правопорушень, передбачених Законом, остаточно стягнення визначається за правилами ст. 36 КУпАП. У цьому разі до основного стягнення приєднується додаткове, передбачене відповідною нормою Закону. Наприклад, при вчиненні корупційного діяння та умисному невиконанні обов’язків по боротьбі з корупцією призначається основне стягнення у вигляді штрафу в межах санкції ст. 11 і додаткове у вигляді заборони займати посади в державних органах та їх апараті – за ст. 7 Закону.

Наступним кроком у забезпеченні адміністративно-правової кваліфікації корупційних дій є визначення й аналітичне зіставлення ознак об’єктивної сторони делікту з відповідними ознаками складу делікту.

Проблема полягає у відмежуванні незаконного одержання матеріальних благ від таких, що Законом не забороняються. Правозатосовчим суб’єктам необхідно враховувати, що об’єктивна сторона корупційних діянь, передбачених ч. 2 ст. 1 Закону, полягає в незаконному одержанні матеріальних благ, послуг, пільг або інших переваг у будь-якому вигляді. Для настання відповідальності за цією нормою Закону не має значення, чи вчинила особа певні дії (або бездіяльність) на користь того, хто надав матеріальні блага, послуги, пільги чи інші переваги, чи настали від цих діянь певні наслідки. Одержання особою, уповноваженою на виконання функцій держави, гонорару чи іншої винагороди за наукову, викладацьку, творчу діяльність або медичну практику Законом не заборонено, а тому корупційним діянням не вважається.

Корупційне діяння вважається закінченим з моменту незаконного одержання особою матеріальних благ, послуг, пільг або інших переваг, а порушення спеціальних обмежень – з моменту вчинення зазначених у диспозиції статті дій або бездіяльності. Відповідальність за нього настає незалежно від одержання особою матеріальних благ, послуг, пільг або інших переваг.

Суб’єкт корупційного правопорушення підлягає відповідальності за сприяння фізичним чи юридичним особам у здійсненні ними підприємницької, зовнішньоекономічної, кредитно-банківської та іншої діяльності, а також в одержанні ними субсидій, субвенцій, дотацій, кредитів чи пільг (п. “а” ч. 1 та п. “а” ч. 3 ст. 5 Закону) за умови використання ним свого службового чи посадового становища з метою незаконного одержання за це матеріальних благ, послуг, пільг або інших переваг.

Сприяння підприємницькій діяльності може полягати, наприклад, у діях, спрямованих на одержання підприємцем ліцензії, сертифіката в обхід встановленого законодавством порядку, в допомозі у реєстрації чи перереєстрації фірми, товариства і т. ін., у передачі споруд, обладнання, в організації технічного забезпечення (засобами транспорту, зв’язку), в інформаційному (комп’ютерному) обслуговуванні підприємця, прийнятті нормативно-правового акта, що забезпечує більш вигідне освоєння ринків збуту товарів і надання послуг.

Під сприянням зовнішньоекономічній діяльності слід розуміти, зокрема, розширення експортних або імпортних квот, видачу ліцензій, звільнення від мита, митних зборів чи їх зменшення, необгрунтоване спрощення митного контролю, надання допомоги в переведенні валютних коштів за межі України, транзиті товарів і т. ін.

Під іншою діяльністю, передбаченою п. “а” ч. 3 ст. 5 Закону, необхідно розуміти, зокрема, діяльність у сфері приватизації, організації виборчого процесу, юридичної реєстрації політичних партій чи об’єднань громадян, відзначення державними нагородами, присвоєння почесних та спеціальних звань, визначення правового статусу певних груп державних службовців, здійснення паспортного контролю, спеціального страхування, а також епізодичну господарську діяльність різних фондів, об’єднань і т. ін.

Сприяння фізичним чи юридичним особам у здійсненні зазначених видів діяльності, не пов’язане з використанням свого службового або посадового становища, наприклад, шляхом консультацій, не визнається правопорушенням, передбаченим п. “а” ч.1 чи п. “а” ч. 3 ст. 5 Закону.

Відповідно до статті 8 Закону України “Про підприємництво” від 7 лютого 1991 р. юридична особа чи громадянин набувають статусу суб’єкта підприємницької діяльності з моменту державної реєстрації та отримання відповідного свідоцтва. З цього приводу потрібно мати на увазі, що державний службовець або інша особа, уповноважена на виконання функцій держави, не має права самостійно, через представника або підставних осіб входити до складу правління чи інших виконавчих органів підприємств, кредитно-фінансових установ, господарських товариств і т. ін., організацій, спілок, об’єднань, кооперативів, що здійснюють підприємницьку діяльність.

Виняток з цього правила становлять випадки, коли державний службовець здійснює функції з управління акціями (частками, паями), що належать державі, та представляє її інтереси в раді товариства (спостережній раді) або ревізійній комісії господарського товариства.

Не може визнаватися за правопорушення, пов’язане із корупцією, входження особи до складу редакційних колегій періодичних видань (газет, журналів), різного роду жюрі, консиліумів, навіть за умови одержання нею винагороди за виконану роботу, оскільки зазначені органи створюються з метою розвитку науки, культури, мистецтва, вдосконалення медичної практики.

За змістом пункту “б” частини 1 статті 5 Закону під виконанням роботи на умовах сумісництва слід розуміти виконання працівником, крім основної, ще й іншої оплачуваної роботи незалежно від укладення трудового договору. Не визнається сумісництвом наукова, викладацька, творча діяльність. При з’ясуванні питання, чи є виконувана робота сумісництвом, потрібно керуватися Постановою Кабінету Міністрів України “Про роботу за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій” від 3 квітня 1993 р. № 245, Положенням про умови роботи за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій (затверджене наказом Мінпраці, Мінюсту і Мінфіну від 28 червня 1993 р. № 43) та доданим до зазначеного Положення Переліком робіт, які не є сумісництвом.

Заняття підприємницькою діяльністю без державної реєстрації чи без передбаченого законодавством спеціального дозволу (ліцензії) тягне відповідальність не за Законом, а за ст.164 КУпАП.

Правопорушенням, передбаченим п. “б” ч. 3 ст. 5 Закону, визнається будь-яке неправомірне втручання посадової особи в діяльність іншої посадової особи чи державного органу з метою перешкоджання виконанню ними своїх повноважень. Під втручанням слід розуміти умовляння, шантажування, залякування, погрози, заяви про розголошення відомостей, що компрометують особу і т. ін.

Забезпечення адміністративно-правової кваліфікації неможливе без установлення суб’єкта корупційного делікту. Проблемним питанням цієї частини кваліфікації є ідентифікація особи, що вчинила відповідні дії з ознаками суб’єкту відповідальності за вчинення корупційних правопорушень, які зафіксовані в Законі.

Суб’єктами відповідальності за скоєння адміністративних корупційних деліктів є: державні службовці; депутати всіх рівнів; сільські, селищні, міські голови та голови районних і обласних рад; військовослужбовці (крім тих, що проходять строкову службу) та інші особи, які згідно з чинним законодавством притягаються до відповідальності за адміністративні правопорушення на підставі положень дисциплінарних статутів (ст. 2 та ч. 2 ст. 3 Закону “Про боротьбу з корупцією”).

При цьому необхідно враховувати, що відповідальність за окремими нормами Закону можуть нести лише спеціальні суб’єкти, а саме: державні службовці, які є посадовими особами, – за ч. 3 ст. 5; керівники міністерств і відомств, державних підприємств, установ та організацій чи їх структурних підрозділів – за ст. 10; особи, на яких покладено обов’язок складати протоколи про вчинення корупційних правопорушень або подавати ці протоколи до суду, – за ст. 11. Крім названих осіб, до суб’єктів корупційних правопорушень належать судді, прокурори, слідчі, особи рядового й начальницького складу органів внутрішніх справ, співробітники Служби безпеки, посадові особи Податкової адміністрації та податкової міліції, Митної служби й інших правоохоронних органів, перелічених у ч. 1 ст. 2 Закону України “Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів” від 23 грудня 1993 р., а також працівники апарату суду, прокуратури й інших зазначених органів, уповноважені на виконання функцій держави.

Правозастосовувачі повинні враховувати, що особа набуває статусу державного службовця з моменту прийняття рішення про зарахування її на посаду державного службовця незалежно від того, прийняла вона присягу чи ні, а також, – чи присвоєно їй ранг і чи попереджено її про встановлені ст. 5 Закону обмеження.

Так, лаборант Одеського міського підприємства Державної ветеринарної медицини Х. за сприяння в одержанні довідок про відсутність захворювань у птиці, що йшла на продаж, одержала від продавців цього товару як винагороду 900 г м’яса курки і 8 кг 300 г м’яса свинини. Зазначені дії було кваліфіковано як порушення ст. 7 Закону “Про боротьбу з корупцією” від 5 жовтня 1995 р. У даному разі маємо справу з помилковою кваліфікацією суб’єкта корупційних діянь.

Як стає зрозумілим з матеріалів справи, Х. не була зарахована на посаду державного службовця, присягу не складала та їй не присвоювався відповідний ранг. Таким чином, вона не була особою, уповноваженою на виконання функцій держави.

Згідно з чинним Законом “Про боротьбу з корупцією” відповідальність за вчинення корупційних правопорушень можуть нести лише особи, уповноважені на виконання функцій держави. Отже, суб’єктом корупційного правопорушення Х. була визнана безпідставно.

До категорії посад державних службовців, перелічених у ч. 2 ст. 9 і ст. 25 Закону України “Про державну службу” від 16 грудня 1993 р., Кабінету Міністрів України було надано право за погодженням з відповідними державними органами відносити й інші посади. Тому в кожному такому випадку суди мають перевіряти наявність Акта Кабінету Міністрів України про віднесення посади особи, яка притягується до відповідальності, до категорії державних службовців.

До відповідальності за умисне невиконання своїх обов’язків по боротьбі з корупцією (ст. 11 Закону) може притягатися тільки той працівник правоохоронного органу, на якого безпосередньо покладено обов’язок складати протоколи про корупційні правопорушення і який умисно не склав або несвоєчасно склав, а так само не подав до суду такий протокол. Несвоєчасним складанням протоколу слід вважати нескладання його протягом передбачених ст. 38 КУпАП строків, які мають обчислюватися з моменту виявлення корупційного правопорушення чи одержання інформації про нього.

У випадках, коли особа, уповноважена на виконання функцій держави, припустила порушення будь-якого спеціального обмеження, передбаченого ч. 1 ст. 5 Закону, і при цьому незаконно одержала матеріальне благо, послугу, пільгу або іншу перевагу, таке діяння слід розглядати як корупційне і кваліфікувати тільки за ч. 2 ст. 1 та застосовувати стягнення відповідно до ст. 7 Закону.

Наступним кроком у здійсненні адміністративно-правової кваліфікації корупційного делікту є встановлення ознак суб’єктивної сторони і зіставлення їх з ознаками суб’єктивної сторони складу делікту.

У правозастосовчій діяльності виникає проблема винуватості особи в ненаданні, затриманні або наданні недостовірної чи неповної інформації (п. “г” ч. 1 ст. 5 Закону). Вирішення цього питання ґрунтується на аналізі Закону України “Про інформацію” від 2 жовтня 1992 р., а також відповідних правових актів, що регулюють інформаційні відносини в державі.

При цьому важливим чинником є положення, яким встановлюється, що особа, уповноважена на виконання функцій держави, має право відмовити в наданні інформації або надати її в неповному обсязі у випадках, передбачених ст. 28–38, 46 зазначеного Закону. Це такі випадки, коли інформація:

а) є державною таємницею;

б) є конфіденційною;

в) стосується особистого життя людини, містить лікарську, комерційну таємницю чи таємницю грошових вкладів, телефонних розмов;

г) коли її розголошення порушить права людини на справедливий і об’єктивний розгляд справи в суді, створить загрозу її життю, здоров’ю, зашкодить оперативним заходам, розслідуванню чи дізнанню.

Наказ Генерального прокурора України №10гн від 07.05.04 „Про організацію прокурорського нагляду за додержанням законодавства у сфері боротьби з корупцією”.

З метою забезпечення належної організації прокурорського нагляду за додержанням та виконанням Закону України “Про боротьбу з корупцією”, інших законодавчих актів у сфері боротьби і протидії корупції, керуючись ст. 15 Закону України «Про прокуратуру»,

НАКАЗУЮ:

1. Заступникам Генерального прокурора України, начальникам структурних підрозділів Генеральної прокуратури України, прокурорам Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя, військовим прокурорам регіонів і Військово-Морських Сил України, міським, районним, районним у містах, міжрайонним, а також прирівняним до них прокурорам забезпечити ефективну організацію наглядової діяльності щодо виявлення, запобігання та протидії корупції. Насамперед зосередити зусилля на забезпеченні:

1.1. Захисту прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, інтересів держави і суспільства від корупційних правопорушень.

1.2. Поновлення порушених прав, відшкодування заподіяної шкоди, виявлення та усунення причин і умов, які сприяли корупційним проявам.

1.3. Притягнення до відповідальності винних у вчиненні корупційних правопорушень лише на підставах і в порядку встановленому законом.

2. Нагляд за додержанням законів у сфері боротьби з корупцією здійснювати:

2.1. Підрозділам нагляду за додержанням законів органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність, дізнання та досудове слідство, Генеральної прокуратури України та прокуратур АР Крим, областей, міст Києва і Севастополя:

2.1.1. За органами внутрішніх справ, податкової міліції, Служби безпеки України при розслідуванні кримінальних справ про злочини з ознаками корупції, а також про адміністративні правопорушення.

2.1.2. За розслідуванням кримінальних справ слідчими органів прокуратури про злочини цієї категорії, вчинені працівниками правоохоронних органів (за винятком прокуратури і суду).

2.2. Підрозділам нагляду за розслідуванням кримінальних справ слідчими органів прокуратури, нагляду за додержанням і застосуванням законів на транспорті Генеральної прокуратури України прокуратур АР Крим, областей, міст Києва і Севастополя - за розслідуванням слідчими органів прокуратури кримінальних справ про злочини з ознаками корупції.

2.3. Головному управлінню військових прокуратур Генеральної прокуратури України, військовим прокурорам регіонів та Військово-Морських Сил України - за розслідуванням слідчими органів військової прокуратури кримінальних справ про злочини з ознаками корупції, а також про адміністративні правопорушення.

2.4. Підрозділам захисту прав і свобод громадян та інтересів держави Генеральної прокуратури України та прокуратур АР Крим, областей, міст Києва і Севастополя - за виконанням законів у сфері боротьби з корупцією міністерствами і відомствами, місцевими органами виконавчої влади та самоврядування, керівниками державних підприємств, установ, організацій, їх структурних підрозділів, а також про адміністративні правопорушення за протоколами, складеними органами прокуратури.

3. Відповідальність за організацію нагляду за додержанням законів у сфері боротьби з корупцією у прокуратурах міського і районного рівня покласти на прокурорів.

4. Забезпечити належний нагляд за законністю розгляду заяв і повідомлень про злочини з ознаками корупції, насамперед про хабарництво, корисливі службові зловживання, посадові розкрадання, злочини проти правосуддя, вчинені організованими групами і злочинними організаціями, що мають корумповані зв’язки. Своєчасно скасовувати незаконні рішення про відмову або порушення кримінальних справ цієї категорії.

5. Запобігати засобами прокурорського нагляду фактам приховування заяв і повідомлень про вчинення злочинів з ознаками корупції.

Особливу увагу звертати на виконання правоохоронними відомствами, зокрема підрозділами внутрішньої (власної) безпеки, уповноваженими інспекціями кадрових служб, вимог закону щодо направлення матеріалів службових розслідувань про вчинення працівниками цих органів корупційних злочинів до прокуратури для прийняття рішення в порядку ст. 97 КПК України.

5.1. При виявленні факту вчинення корупційного діяння або іншого правопорушення, пов'язаного з корупцією, що не містить складу злочину, слідчому або прокурору, який прийняв рішення про відмову у порушенні кримінальної справи, складати про це протокол, який разом з відповідними матеріалами у триденний строк надсилати до суду.

6. Прокурорам вищого рівня здійснювати контроль за організацією розслідування найбільш актуальних кримінальних справ про злочини керівних працівників органів влади та управління, а також справ про всі злочини цієї категорії, вчинені працівниками правоохоронних органів.

Розслідування кримінальних справ про хабарництво доручати кваліфікованим слідчим, а найбільш складні та резонансні справи передавати у провадження слідчим прокуратур вищого рівня, які спеціалізуються на їх розслідуванні.

7.При підготовці до судових засідань та підтриманні державного обвинувачення по кримінальних справах цієї категорії керуватися вимогами наказу Генерального прокурора України № 3-гн від 30.03.2004 “Про завдання та організацію роботи прокурорів у судовому розгляді кримінальних справ”. Забезпечувати високий рівень підтримання державного обвинувачення при судовому розгляді.

8. Здійснюючи нагляд за законністю оперативно-розшукової діяльності, забезпечувати вивчення кожної оперативно-розшукової справи щодо підготовлюваних чи вчинених корупційних злочинів та злочинних груп з корумпованими зв’язками. Засобами прокурорського нагляду сприяти повноті проведених по них оперативними підрозділами заходів, прийняттю законних рішень.

9. При здійсненні нагляду за додержанням і застосуванням законів у сфері боротьби з корупцією, перенести центр ваги на нагляд за використанням органами, які ведуть боротьбу з корупцією, своїх повноважень щодо виявлення насамперед діянь, визначених в п. “а” і “б” ч. 2 ст. 1 Закону України “Про боротьбу з корупцією”.

10. Забезпечити виконання вимог ст. 12 Закону України “Про боротьбу з корупцією”, згідно з якою протоколи про вчинення корупційних діянь та інших правопорушень, пов’язаних з корупцією, повинні складатися прокурорами або слідчими прокуратури у випадках, коли такі факти виявлені прокурорською перевіркою чи в ході досудового слідства.

11. Принципово реагувати на випадки невиконання вимог антикорупційного законодавства керівниками міністерств і відомств, державних установ та організацій чи їх структурних підрозділів, а також осіб, на яких покладено обов’язки щодо складання протоколу про вчинення корупційного діяння. Своєчасно вирішувати питання про притягнення їх до адміністративної відповідальності та звільнення з посади чи інше усунення від виконання функцій держави.

12. Вживати дієвих заходів, спрямованих на усунення наслідків корупційних діянь та інших правопорушень, пов’язаних з корупцією. Забезпечувати відшкодування збитків, заподіяних державі та фізичним особам, незаконним використанням приміщень, засобів транспорту і зв’язку, іншого державного майна або коштів; порушувати питання про скасування неправомірних нормативних актів і рішень, прийнятих унаслідок корупційних діянь; поновлення прав фізичних та юридичних осіб.

13. У разі допущення корупційних правопорушень прокурорськими працівниками негайно повідомляти про це прокурорів вищого рівня, вирішувати питання про притягнення їх до відповідальності.

14. При здійсненні нагляду за законністю адміністративного провадження за фактами корупційних правопорушень у повному обсязі використовувати повноваження, передбачені ст. 250 КУпАП України.

15. Прокурорам міського та районного рівнів забезпечувати обов’язкову участь прокурорів у розгляді судами всіх протоколів про корупційні діяння, незалежно від органу, який їх склав.

Своєчасно опротестовувати постанови суддів, які не ґрунтуються на законі.

Звертати особливу увагу на закриття судами справ цієї категорії за відсутності складу правопорушення, малозначністю вчинених дій, з інших мотивів, а також про необґрунтоване звільнення правопорушників в інший, не передбачений законом, спосіб від адміністративної відповідальності.

16. Роботу на даному напрямі оцінювати, виходячи з ефективності наглядової діяльності щодо своєчасного виявлення та попередження корупційних діянь, реального усунення їх негативних наслідків, у тому числі відшкодування завданої ними шкоди громадянам та державі, притягнення винних посадових осіб до відповідальності.

17. Нагляд за додержанням законодавства, спрямованого на боротьбу з корупцією, визначити предметним напрямом усіх структурних підрозділів Генеральної прокуратури України та прокуратур обласного рівня. Комплексне аналітичне дослідження, розробку та реалізацію заходів організаційного і наглядового характеру з питань протидії корупції забезпечувати підрозділам нагляду за додержанням законів органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність, дізнання та досудове слідство.

18. Головному управлінню нагляду за додержанням законів органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність, дізнання та досудове слідство, Генеральної прокуратури України систематично вивчати правозастосовчу практику у сфері боротьби з корупцією, визначати актуальні проблеми та вносити пропозиції щодо законодавчого удосконалення цієї діяльності, забезпечити необхідну співпрацю та взаємодію з Комітетом з питань боротьби з організованою злочинністю і корупцією Верховної Ради України.

19. Дотримуючись принципу гласності, активно використовувати можливості засобів масової інформації щодо інформування громадськості про заходи, що вживаються органами прокуратури при здійсненні наглядової діяльності у сфері боротьби з корупцією.

За чинним Законом «/Про боротьбу з корупцією»

Стаття 12. Підстави і порядок адміністративного провадження у справах про корупційні діяння або інші правопорушення, пов’язані з корупцією

Порядок адміністративного провадження у справах про корупційні діяння або інші правопорушення, пов’язані з корупцією, а також виконання постанов про накладення адміністративних стягнень визначається Кодексом України про адміністративні правопорушення (80731-10, 80732-10), за винятком положень, встановлених цим Законом.

Протокол про вчинення корупційного діяння або іншого правопорушення, пов’язаного з корупцією, складається органами, зазначеними у пунктах “а”, “а-1” і “б” статті 4 цього Закону, а у разі, коли факт вчинення корупційного діяння або іншого правопорушення, пов’язаного з корупцією, що не містить складу злочину, встановлено прокурорською перевіркою чи попереднім слідством, — також слідчим або прокурором. (Частина друга статті 12 із змінами, внесеними згідно із Законом № 148-IV від 12.09.2002)

Підставою для складання протоколу є достатні дані, які свідчать про наявність в діянні особи ознак корупційного діяння або іншого правопорушення, пов’язаного з корупцією.

Орган дізнання в разі відмови в порушенні кримінальної справи або закриття кримінальної справи з підстав, передбачених чинним законодавством, за наявності в діянні особи ознак корупційного діяння або іншого правопорушення, пов’язаного з корупцією, зобов’язаний у триденний строк надіслати матеріали перевірки або попереднього розслідування, що стосується корупційного діяння чи іншого правопорушення, пов’язаного з корупцією, до органу, зазначеного у пунктах “а”, “а-1” і “б” частини першої статті 4 цього Закону. (Частина четверта статті 12 із змінами, внесеними згідно із Законом № 148-IV від 12.09.2002)

Протокол про вчинення корупційного діяння або іншого правопорушення, пов’язаного з корупцією, разом з матеріалами перевірки у триденний строк з моменту його складення надсилається до районного (міського) суду за місцезнаходженням органу, який склав про це протокол. Адміністративне стягнення за корупційні діяння або інші правопорушення, пов’язані з корупцією, може бути накладено не пізніш як через шість місяців з дня його вчинення. Розгляд адміністративних справ про корупційні діяння або інші правопорушення, пов’язані з корупцією, здійснюється відповідними судами у п’ятнадцятиденний строк з часу їх надходження до суду. Строк розгляду адміністративних справ про корупційні діяння призупиняється судом у випадках, коли особа, на яку складено адміністративний протокол про корупційні діяння, умисно ухиляється від явки до суду чи з поважних причин не може туди з’явитися (захворювання, від’їзд у відрядження чи на лікування, перебування у відпустці тощо). (Частина п’ята статті 12 із змінами, внесеними згідно із Законом № 148-IV від 12.09.2002)

Постанова суду про накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу за корупційні діяння або інші правопорушення, пов’язані з корупцією, у триденний строк направляється відповідному державному чи виборному органу для вирішення питання згідно з чинним законодавством. (Частина шоста статті 12 із змінами, внесеними згідно із Законом № 2459-IV від 03.03.2005)

Стаття 13. Відшкодування збитків

Збитки, заподіяні державі, підприємству, установі, організації незаконним використанням приміщень, засобів транспорту і зв’язку, іншого державного майна або коштів, підлягають відшкодуванню винними особами, уповноваженими на виконання функцій держави, на загальних підставах і умовах матеріальної відповідальності працівників та військовослужбовців.

У разі відмови добровільно повернути незаконно одержані особою, уповноваженою на виконання функцій держави, кредити, позички, цінні папери, нерухомість та інше майно вони чи їх вартість підлягають стягненню (вилученню) в доход держави у судовому порядку за заявою прокурора.

Одержання субсидій, субвенцій, дотацій, кредитів та пільг у результаті дій, передбачених пунктом “а” частини першої статті 5 цього Закону, тягне за собою визнання укладеної угоди недійсною з наслідками, передбаченими Цивільним кодексом України.

Стаття 14. Скасування неправомірних нормативно-правових актів та рішень, прийнятих внаслідок корупційних діянь

Прийняті внаслідок корупційних діянь неправомірні нормативно-правові акти та рішення підлягають скасуванню органом або посадовою особою, уповноваженими на прийняття чи скасування відповідних актів та рішень, або визнаються незаконними в судовому порядку.

Стаття 15. Поновлення прав та відшкодування збитків фізичним та юридичним особам

Фізичні та юридичні особи, права яких порушено внаслідок корупційних діянь і які зазнали моральної чи матеріальної шкоди, мають право на поновлення цих прав і відшкодування шкоди у встановленому законом порядку.

Стаття 16. Контроль за виконанням законів у сфері боротьби з корупцією

Контроль за виконанням законів у сфері боротьби з корупцією здійснюється Верховною Радою України безпосередньо, а також Комітетом Верховної Ради України з питань боротьби з організованою злочинністю і корупцією.

(Стаття 16 із змінами, внесеними згідно із Законами № 460-XIV від 02.03.99, № 1594-III від 23.03.2000)

Стаття 17. Прокурорський нагляд

Нагляд за виконанням законів у сфері боротьби з корупцією здійснюється Генеральним прокурором України й уповноваженими ним прокурорами.

ПЛЕНУМ ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

N 13 від 25.05.98 м.Київ

vd980525 vn13

Про практику розгляду судами справ про корупційні діяння та інші правопорушення, пов'язані з корупцією

( Із змінами, внесеними згідно з Постановою Пленуму Верховного суду N 5 ( v0005700-00 ) від 03.03.2000 )

Обговоривши матеріали узагальнення судової практики у справах про корупційні діяння та інші правопорушення, пов'язані з корупцією (далі - корупційні правопорушення), Пленум Верховного Суду України зазначає, що суди в основному забезпечують правильне застосування Закону України від 5 жовтня 1995 р. "Про боротьбу з корупцією" ( 356/95-ВР ) (далі - Закон). Разом з тим у їх діяльності мають місце істотні недоліки.

Суди нерідко приймають до свого провадження неналежно складені протоколи, зокрема ті, в яких не зазначено правовий статус особи та характер вчиненого нею діяння. Внаслідок цього до відповідальності притягуються особи, які не є суб'єктами корупційних правопорушень або вчинили діяння, що не належать до останніх.

Окремі суди призначають особам, які вчинили корупційні правопорушення, штрафи в меншому розмірі, ніж передбачено Законом. Мають місце випадки необгрунтованого звільнення винних від адміністративної відповідальності, порушення строків розгляду справ. Судді не завжди реагують на порушення законності при вирішенні питань, пов'язаних із притягненням громадян до відповідальності за корупційні правопорушення, а також на факти зволікання при перевірці обставин їх вчинення, при складенні протоколів та надісланні їх на розгляд судів. ( Абзац третій преамбули із змінами, внесеними згідно з Постановою Пленуму Верховного суду N 5 ( v0005700-00 ) від 03.03.2000 )

З урахуванням підвищеної суспільної небезпечності корупції, яка порушує нормальну діяльність державних інститутів, дискредитує органи державної влади, місцевого самоврядування та їх апарат, і з метою правильного застосування законодавства, запобігання помилкам при розгляді справ даної категорії, Пленум Верховного Суду України П О С Т А Н О В Л Я Є: ( Абзац четвертий преамбули із змінами, внесеними згідно з Постановою Пленуму Верховного суду N 5 ( v0005700-00 ) від 03.03.2000 )

1. При розгляді справ про корупційні правопорушення суди зобов'язані забезпечувати точне й неухильне застосування Закону, оскільки це є неодмінною умовою запобігання кримінально караним проявам корупції, насамперед хабарництву та іншим посадовим злочинам, а також організованій злочинності.

Корупційними є діяння, названі в пунктах "а" і "б" ч.2 ст.1 Закону. Під іншими правопорушеннями, пов'язаними з корупцією, слід розуміти передбачені Законом порушення спеціальних обмежень (ст.5), вимог фінансового контролю (ст.6), невжиття заходів щодо боротьби з корупцією (ст.10), невиконання обов'язків по боротьбі з корупцією (ст.11).

Правопорушення, пов'язані з використанням посадовими особами в особистих чи інших неслужбових цілях державних коштів, наданих їм у службове користування приміщень, засобів транспорту чи зв'язку, техніки або іншого державного майна, до корупційних діянь не належать. Відповідальність за такі правопорушення передбачена ст.184-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення ( 80731-10 ) (далі - КпАП).

2. У випадках складення протоколу неуповноваженою на те посадовою особою або без додержання вимог ст.256 КпАП ( 80732-10 ), неприєднання до нього документів, що підтверджують надання особі, яка притягається до відповідальності, повноважень на виконання функцій держави, чи копії постанови суду (при повторному притягненні особи до відповідальності на підставі Закону) суддя зобов'язаний своєю постановою повернути протокол відповідному правоохоронному органу для належного оформлення.

3. У справах даної категорії суди повинні забезпечувати своєчасне, всебічне, повне й об'єктивне дослідження всіх обставин, передбачених статтями 247 і 280 КпАП. При цьому особливу увагу необхідно звертати на з'ясування в кожній справі таких питань:

чи мало місце правопорушення, за яке особа притягається до відповідальності;

чи містить діяння склад корупційного правопорушення, передбаченого Законом;

чи особа є винною в його вчиненні;

чи належить вона до суб'єктів даного правопорушення;

чи не містить правопорушення ознак злочину;

чи не закінчилися на момент розгляду справи строки, передбачені ст. 38 КпАП;

чи немає інших обставин, що виключають провадження в справі.

Суди мають також з'ясовувати мотив і характер вчиненого діяння, повноваження особи, яка його вчинила, наявність причинного зв'язку між діянням і виконанням останньою завдань і функцій держави, а у випадках, передбачених п."а" ч.1 ст.5 і пунктами "а", "б" ч.3 ст.5 Закону, - мети правопорушення.

4. Якщо в діях особи, притягнутої до відповідальності на підставі Закону, будуть встановлені ознаки злочину, суддя має ухвалити постанову про закриття провадження в адміністративній справі й передачу матеріалів прокурору для вирішення питання про притягнення цієї особи до кримінальної відповідальності. ( Пункт 4 в редакції Постанови Пленуму Верховного суду N 5 ( v0005700-00 ) від 03.03.2000 )

5. Згідно із Законом до відповідальності за вчинення корупційних правопорушень притягаються лише особи, уповноважені на виконання функцій держави, а саме:

державні службовці;

депутати всіх рівнів;

сільські, селищні, міські голови та голови районних і обласних рад;

військовослужбовці (крім тих, що проходять строкову службу) та інші особи, які згідно з чинним законодавством притягаються до відповідальності за адміністративні правопорушення на підставі положень дисциплінарних статутів (ст.2 та ч.2 ст.3 Закону). ( Абзац пункту 5 із змінами, внесеними згідно з Постановою Пленуму Верховного суду N 5 ( v0005700-00 ) від 03.03.2000 )

При цьому необхідно враховувати, що відповідальність за окремими нормами Закону можуть нести лише спеціальні суб'єкти, а саме:

державні службовці, які є посадовими особами, - за ч.3 ст.5;

керівники міністерств і відомств, державних підприємств, установ та організацій чи їх структурних підрозділів - за ст.10;

особи, на яких покладено обов'язок складати протоколи про вчинення корупційних правопорушень або подавати ці протоколи до суду, - за ст.11. ( Абзац пункту 5 із змінами, внесеними згідно з Постановою Пленуму Верховного суду N 5 ( v0005700-00 ) від 03.03.2000 )

Крім названих осіб до суб'єктів корупційних правопорушень належать судді, прокурори, слідчі, особи рядового й начальницького складу органів внутрішніх справ, співробітники служби безпеки, посадові особи податкової адміністрації та податкової міліції, митної служби й інших правоохоронних органів, перелічених у ч.1 ст.2 Закону України від 23 грудня 1993 р. "Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів" ( 3781-12 ), а також працівники апарату суду, прокуратури й інших зазначених органів, уповноважені на виконання функцій держави. ( Абзац пункту 5 із змінами, внесеними згідно з Постановою Пленуму Верховного суду N 5 ( v0005700-00 ) від 03.03.2000 )

6. Суди повинні мати на увазі, що особа набуває статусу державного службовця з моменту прийняття рішення про зарахування її на посаду державного службовця, незалежно від того, прийняла вона присягу чи ні, а також чи присвоєно їй ранг і чи попереджено її про встановлені ст.5 Закону обмеження.

До категорії посад державних службовців, перелічених у ч.2 ст.9 і ст.25 Закону України від 16 грудня 1993 р. "Про державну службу" ( 3723-12 ), Кабінету Міністрів України надано право за погодженням з відповідними державними органами відносити й інші посади. Тому в кожному такому випадку суди мають перевіряти наявність акта Кабінету Міністрів України про віднесення посади особи, яка притягується до відповідальності, до категорії державних службовців. ( Абзац другий пункту 6 із змінами, внесеними згідно з Постановою Пленуму Верховного суду N 5 ( v0005700-00 ) від 03.03.2000 )

7. Судам потрібно враховувати, що відповідальність за незаконне одержання особою матеріальних благ, послуг, пільг або інших переваг (п."а" ч.2 ст.1 Закону) настає за умови вчинення зазначених дій у зв'язку з виконанням функцій держави. Разом з тим одержання кредитів або позичок, придбання цінних паперів, нерухомості, іншого майна з використанням пільг чи переваг, не передбачених законодавством (п."б" ч.2 ст.1 Закону), визнається протиправним незалежно від того, чи пов'язані ці дії з виконанням особою функцій держави.

Матеріальні блага чи послуги можуть бути одержані особою як безпосередньо, так і через членів її сім'ї, третіх осіб, поштою або в інший спосіб. Зазначені в Законі особи несуть відповідальність за одержання матеріальних благ, послуг, пільг або інших переваг як для себе особисто, так і для родичів, знайомих тощо.

8. Роз'яснити судам, що об'єктивна сторона корупційних діянь, передбачених ч.2 ст.1 Закону, полягає в незаконному одержанні матеріальних благ, послуг, пільг або інших переваг у будь-якому вигляді. Для відповідальності за цією нормою Закону не має значення, чи вчинила особа певні дії (або бездіяльність) на користь того, хто надав матеріальні блага, послуги, пільги чи інші переваги, та чи настали від цих діянь певні наслідки.

Одержання особою, уповноваженою на виконання функцій держави, гонорару чи іншої винагороди за наукову, викладацьку, творчу діяльність або медичну практику Законом не заборонено, а тому корупційним діянням не вважається.

9. Судам потрібно відмежовувати корупційні діяння від посадових злочинів та злочину, передбаченого ст.191-2 КК ( 2002-05 ), маючи на увазі, що адміністративна відповідальність за ч.2 ст.1 Закону настає лише за умови, що дії (бездіяльність) особи, уповноваженої на виконання функцій держави, не містять складу злочину. ( Пункт 9 із змінами, внесеними згідно з Постановою Пленуму Верховного суду N 5 ( v0005700-00 ) від 03.03.2000 )

10. Корупційне діяння вважається закінченим з моменту незаконного одержання особою матеріальних благ, послуг, пільг або інших переваг, порушення спеціальних обмежень - з моменту вчинення зазначених у диспозиції статті дій або бездіяльності, а відповідальність за нього настає незалежно від одержання особою матеріальних благ, послуг, пільг або інших переваг.

11. Роз'яснити судам, що суб'єкт корупційного правопорушення підлягає відповідальності за сприяння фізичним чи юридичним особам у здійсненні ними підприємницької, зовнішньоекономічної, кредитно-банківської та іншої діяльності, а також в одержанні ними субсидій, субвенцій, дотацій, кредитів чи пільг (п."а" ч. 1 та п."а" ч. 3 ст. 5 Закону) за умови використання ним свого службового чи посадового становища з метою незаконного одержання за це матеріальних благ, послуг, пільг або інших переваг.

Сприяння підприємницькій діяльності може полягати, наприклад, у діях, спрямованих на одержання підприємцем ліцензії, сертифіката в обхід встановленого законодавством порядку, в допомозі у реєстрації чи перереєстрації фірми, товариства тощо, у передачі споруд, обладнання, в організації технічного забезпечення (засобами транспорту, зв'язку), в інформаційному (комп'ютерному) обслуговуванні підприємця, прийнятті нормативно-правового акта, що забезпечує більш вигідне освоєння ринків збуту товарів і надання послуг.

Під сприянням зовнішньоекономічній діяльності слід розуміти, зокрема, розширення експортних або імпортних квот, видачу ліцензій, звільнення від мита, митних зборів чи їх зменшення, необгрунтоване спрощення митного контролю, надання допомоги в переведенні валютних коштів за межі України, транзиті товарів тощо. ( Абзац третій пункту 11 із змінами внесеними згідно з Постановою Пленуму Верховного суду N 5 ( v0005700-00 ) від 03.03.2000 )

Під іншою діяльністю, передбаченою п."а" ч.3 ст.5 Закону, необхідно розуміти, зокрема, діяльність у сфері приватизації, організації виборчого процесу, юридичної реєстрації політичних партій чи об'єднань громадян, відзначення державними нагородами, присвоєння почесних та спеціальних звань, визначення правового статусу певних груп державних службовців, здійснення паспортного контролю, спеціального страхування, а також епізодичну господарську діяльність різних фондів, об'єднань тощо.

Сприяння фізичним чи юридичним особам у здійсненні зазначених видів діяльності, не пов'язане з використанням свого службового або посадового становища, наприклад, шляхом консультацій, не визнається правопорушенням, передбаченим п."а" ч.1 чи п."а" ч.3 ст.5 Закону.

12. Відповідно до ст.8 Закону України від 7 лютого 1991 р. "Про підприємництво" ( 698-12 ) юридична особа чи громадянин набувають статусу суб'єкта підприємницької діяльності з моменту державної реєстрації та отримання відповідного свідоцтва.

Судам потрібно мати на увазі, що державний службовець або інша особа, уповноважена на виконання функцій держави, не має права самостійно, через представника або підставних осіб входити до складу правління чи інших виконавчих органів підприємств, кредитно-фінансових установ, господарських товариств тощо, організацій, спілок, об'єднань, кооперативів, що здійснюють підприємницьку діяльність.

Винятком із цього правила є випадки, коли державний службовець здійснює функції з управління акціями (частками, паями), що належать державі, та представляє її інтереси в раді товариства (спостережній раді) або ревізійній комісії господарського товариства.

Не може визнаватися правопорушенням, пов'язаним із корупцією, входження особи до складу редакційних колегій періодичних видань (газет, журналів), різного роду жюрі, консиліумів, навіть за умови одержання нею винагороди за виконану роботу, оскільки зазначені органи створюються з метою розвитку науки, культури, мистецтва, вдосконалення медичної практики.

За змістом п."б" ч.1 ст.5 Закону під виконанням роботи на умовах сумісництва слід розуміти виконання працівником крім основної ще й іншої оплачуваної роботи незалежно від укладення трудового договору. Не визнається сумісництвом наукова, викладацька, творча діяльність. При з'ясуванні питання, чи є виконувана робота сумісництвом, судам потрібно керуватися постановою Кабінету Міністрів України від 3 квітня 1993 р. N 245 ( 245-93-п ) "Про роботу за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій", Положенням про умови роботи за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій (затверджене наказом Мінпраці, Мін'юсту і Мінфіну від 28 червня 1993 р. N 43 ( z0076-94 ) та доданим до цього Положення Переліком робіт, які не є сумісництвом.

( Пункт 12 в редакції Постанови Пленуму Верховного суду N 5 ( v0005700-00 ) від 03.03.2000 )

13. Звернути увагу судів на те, що заняття підприємницькою діяльністю без державної реєстрації чи без передбаченого законодавством спеціального дозволу (ліцензії) тягне відповідальність не за Законом, а за ст.164 КпАП ( 80731-10 ), у разі ж вчинення таких дій протягом року після накладення адміністративного стягнення - за ст.148-3 КК ( 2002-05 ).

( Пункт 13 в редакції Постанови Пленуму Верховного суду N 5 ( v0005700-00 ) від 03.03.2000 )

14. Вирішуючи питання щодо винності особи в ненаданні, затриманні або наданні недостовірної чи неповної інформації (п."г" ч.1 ст.5 Закону), суди мають керуватися вимогами Закону України від 2 жовтня 1992 р. "Про інформацію" ( 2657-12 ), а також відповідними правовими актами, які регулюють інформаційні відносини в державі.

При цьому належить враховувати, що особа, уповноважена на виконання функцій держави, вправі відмовити в наданні інформації або надати її в неповному обсязі у випадках, передбачених статтями 28-38, 46 названого закону, зокрема, коли вона:

є державною таємницею;

є конфіденціальною;

стосується особистого життя людини, містить лікарську, комерційну таємницю чи таємницю грошових вкладів, телефонних розмов;

( Абзац пункту 14 виключено на підставі Постанови Пленуму Верховного суду N 5 ( v0005700-00 ) від 03.03.2000 ) є власністю організації;

а також коли її розголошення порушить права людини на справедливий і об'єктивний розгляд справи в суді, створить загрозу її життю, здоров'ю, зашкодить оперативним заходам, розслідуванню чи дізнанню.

15. Правопорушенням, передбаченим п. "б" ч. 3 ст. 5 Закону, визнається будь-яке неправомірне втручання посадової особи в діяльність іншої посадової особи чи державного органу з метою перешкодити виконанню ними своїх повноважень. Під втручанням слід розуміти умовляння, шантажування, залякування, погрози, заяви про розголошення відомостей, що компрометують особу, тощо.

16. До відповідальності за умисне невиконання своїх обов'язків по боротьбі з корупцією (ст. 11 Закону) може притягатися тільки той працівник правоохоронного органу, на якого безпосередньо покладено обов'язок складати протоколи про корупційні правопорушення і який умисно не склав або несвоєчасно склав, а так само не подав до суду такий протокол. ( Абзац перший пункту 16 із змінами, внесеними згідно з Постановою Пленуму Верховного суду N 5 ( v0005700-00 ) від 03.03.2000 )

Несвоєчасним складанням протоколу слід вважати нескладання його протягом передбачених ст.38 КпАП ( 80731-10 ) строків, які мають обчислюватися з моменту виявлення корупційного правопорушення чи одержання інформації про нього.

17. У випадках, коли особа, уповноважена на виконання функцій держави, допустила порушення будь-якого спеціального обмеження, передбаченого ч.1 ст.5 Закону, і при цьому незаконно одержала матеріальне благо, послугу, пільгу або іншу перевагу, таке діяння слід розглядати як корупційне і кваліфікувати тільки за ч.2 ст.1 та застосовувати стягнення відповідно до ст.7 Закону.

18. Коли протиправні дії особи містять ознаки, передбачені і Законом, і КпАП чи будь-яким іншим нормативно-правовим актом, що передбачає адміністративну відповідальність, дії винного необхідно кваліфікувати за відповідною статтею Закону.

При вчиненні особою двох або більше корупційних правопорушень, передбачених Законом, остаточно стягнення визначається за правилами ст.36 КпАП. У цьому разі до основного стягнення приєднується додаткове, передбачене відповідною нормою Закону. Наприклад, при вчиненні корупційного діяння та умисному невиконанні обов'язків по боротьбі з корупцією призначається основне стягнення у вигляді штрафу в межах санкції ст.11 і додаткове у вигляді заборони займати посади в державних органах та їх апараті - за ст.7 Закону.

19. Кодекс України про адміністративні правопорушення не передбачає застосовування адміністративного стягнення нижче від найнижчої межі, передбаченої санкцією відповідної норми Закону. Тому згідно зі ст.33 цього кодексу основні й додаткові стягнення повинні накладатися з урахуванням характеру вчиненого корупційного правопорушення, особи правопорушника, ступеня його вини, майнового стану, обставин, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, у межах санкцій норм Закону.

20. Відповідно до ст.38 КпАП адміністративне стягнення може бути накладено на винну особу не пізніш як через два місяці з дня вчинення корупційного правопорушення, при триваючому правопорушенні - через два місяці з дня його виявлення, а також не пізніш як через місяць з дня прийняття рішення про відмову в порушенні кримінальної справи чи про її закриття за наявності в діях особи ознак корупційного правопорушення. Будь-яке поновлення, продовження чи зупинення перебігу таких строків КпАП не передбачено. Тому в разі закінчення строків накладення адміністративного стягнення провадження у справі має бути закрито.

Враховуючи обмеженість строків притягнення особи до відповідальності за вчинення корупційних правопорушень, суди зобов'язані забезпечувати своєчасний та якісний розгляд таких справ, виконання постановлених рішень та гостро реагувати на допущену тяганину. ( Абзац другий пункту 20 із змінами, внесеними згідно з Постановою Пленуму Верховного суду N 5 ( v0005700-00 ) від 03.03.2000 )

21. Оскільки відповідно до чинного трудового законодавства питання про звільнення правопорушника з роботи або інше усунення його від виконання функцій держави вирішується в дисциплінарному порядку відповідним органом (керівником), суди не вправі вирішувати дане питання при застосуванні статей 7-11 Закону. Разом з тим, визнавши особу винною у вчиненні корупційного діяння, передбаченого ч.2 ст.1 Закону, суд згідно з ч.1 ст.7 Закону повинен прийняти рішення про заборону цій особі займати посади в державних органах та їх апараті протягом трьох років з дня звільнення з роботи або іншого усунення її від виконання функцій держави, оскільки така заборона є додатковим адміністративним стягненням.

22. Згідно з ч.1 ст.294 КпАП постанова в справі про корупційне правопорушення може бути скасована або змінена за протестом прокурора суддею, яким її постановлено, а також незалежно від наявності протесту - головою суду вищого рівня.

23. Відповідно до ч.6 ст.12 Закону суди мають у триденний строк направляти постанови про накладення адміністративного стягнення за корупційні правопорушення відповідному державному чи виборному органу для вирішення питання про звільнення особи з посади (в тому числі виборної), про інше усунення її від виконання функцій держави або про дострокове припинення її депутатських повноважень.

З урахуванням того, що накладення на правопорушника стягнення зобов'язує посадову особу (виборний орган) у передбачених Законом випадках прийняти рішення про звільнення його з посади або інше усунення від виконання функцій держави, суди згідно зі ст.305 КпАП повинні контролювати виконання своїх рішень, вимагати та одержувати відповідні письмові повідомлення.

24. Зважаючи на необхідність запобігання корупційним правопорушенням та забезпечення законності притягнення до відповідальності винних у них осіб, судові колегії Верховного Суду України, Верховний суд Автономної Республіки Крим, обласні, Київський та Севастопольський міські суди, військові суди регіонів і Військово-Морських Сил мають забезпечити належний нагляд за правильним застосуванням законодавства у справах даної категорії, аналізувати відповідну судову практику і своєчасно вживати заходів до усунення виявлених недоліків.

Голова Верховного Суду України В.Ф.Бойко

Секретар Пленуму, суддя Верховного Суду України М.П.Селіванов

Статтею 4 Закону до органів, які ведуть боротьбу з корупцією, віднесено відповідні підрозділи органів прокуратури України. Для з’ясування, які саме “відповідні підрозділи органів прокуратури” уповноважені на складання протоколів, необхідно звернутись до статті 12 Закону, де зазначено, що коли факт вчинення корупційного діяння або іншого правопорушення, пов’язаного з корупцією, що не містить складу злочину, встановлено прокурорською перевіркою чи попереднім слідством, протокол про вчинення корупційного діяння або іншого правопорушення, пов’язаного з корупцією, складається слідчим або прокурором. Таким чином, якщо підстави для складання протоколів виявлені прокурорською перевіркою, протокол складає відповідний прокурор, якщо ж вони містяться у матеріалах кримінальної справи, чи матеріалів перевірки у порядку ст.97 КПК України – слідчий, що проводив досудове слідство чи перевірку.

Відповідно до ст. 12 Закону порядок провадження по адміністративних справах про корупційні правопорушення визначається Кодексом України про адміністративні правопорушення. Таким чином, протокол про вчинення корупційного діяння або іншого правопорушення, пов’язаного з корупцією, має відповідати вимогам ст. 256 КУпАП.

Відповідно до ч. 5 ст. 12 Закону протокол, оригінали або належно завірені копії матеріалів перевірки, що додаються до нього, протягом трьох днів надсилаються до місцевого суду за місцезнаходженням органу, який склав протокол.

У разі направлення органами УМВС, УСБУ, ВБКБ ДПА до органів прокуратури матеріалів перевірки за фактом вчинення посадовою особою протиправних дій для вирішення питання в порядку ст.97 КПК України прокурор зобов’язаний встановити або спростувати у діях такої особи ознаки діяння, за які настає кримінальна відповідальність, та порушити кримінальну справу чи відмовити в її порушенні, або направити матеріали за належністю. При виявленні ознак адміністративного правопорушення, передбаченого Законом України „Про боротьбу з корупцією”, необхідно після прийняття рішення про відмову у порушенні кримінальної справи скласти відповідний протокол. У випадках складення прокурором протоколу про корупцію у картках за Ф.1-КОР, Ф. 2-КОР у рядках „6” зазначається, що корупційне діяння виявлено прокуратурою (01), а не органом, який надіслав матеріали для прийняття рішення в порядку ст.97 КПК України.

Статтею 12 Закону передбачено, що порядок провадження у справах про корупційні правопорушення визначається Кодексом України про адміністративні правопорушення. Тому при підготовці справи до розгляду судді керуються вимогами ст. 278 КУпАП України, а при її розгляді ст. 280 КУпАП.

Справи розглядаються у строки, встановлені ст. 277 КУпАП та ч. 5 ст. 12 Закону, протягом 15 днів з часу їх надходження до суду.

Пунктом 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 13 роз’яснено судам можливість повернення протоколу про корупційні правопорушення відповідному правоохоронному органу для доопрацювання з винесенням постанови у випадках:

1. якщо протокол складено неуповноваженою на те особою;

2. протокол не відповідає вимогам ст. 256 КУпАП;

3. до протоколу не додані документи, що підтверджують надання особі, яка притягається до відповідальності, повноважень на виконання функцій держави, чи копії постанови суду (при повторному притягненні особи до відповідальності). Інших підстав для повернення матеріалів для доопрацювання не названо.

Особливістю розгляду справ про корупційні правопорушення також є термін, протягом якого можливе притягнення особи, яка допустила корупційне правопорушення, до адміністративної відповідальності. Відповідно до ст. 12 Закону адміністративне стягнення за це порушення може бути накладене не пізніш як через шість місяців з дня його вчинення.

З метою непорушності конституційного права громадянина на захист, гарантованого ст. 55 Конституції України, ч. 5 ст. 12 Закону передбачена можливість призупинення провадження по справі у випадках, коли особа, на яку складено адміністративний протокол, чи з поважних причин не може з’явитися до суду через хворобу, відпустку, відрядження тощо. Крім того, провадження по справі може бути також призупинено коли така особа умисно ухиляється від явки до суду. Проте у будь-якому разі справа повинна бути розглянута судом не пізніш як через шість місяців з дня вчинення корупційного діяння або іншого правопорушення, пов’язаного з корупцією.

Відповідно до ст.ст. 250, 290 КУпАП прокурор має право брати участь у судових засіданнях у справах цієї категорії і приносити протести на постанови судів, винесені з порушенням Закону України „Про боротьбу з корупцією” та інших законів.¹ Прокурори міського та районного рівнів згідно з вимогами п.15 наказу Генерального прокурора України № 10 гн від 07.05.04 „Про організацію прокурорського нагляду за додержанням законодавства у сфері боротьби з корупцією” повинні забезпечувати обов’язкову участь у розгляді судами справ за усіма протоколами про корупційні діяння, незалежно від органу, який їх склав. На виконання цього пункту наказу необхідно забезпечити надіслання прокурорам копій протоколів та повідомлень про їх направлення до суду усіма органами, зазначеними у ст.4 Закону. Таке рішення може бути прийнято на координаційній нараді керівників правоохоронних органів. У взаємодії з судами слід налагодити практику повідомлення прокурора про дату та час розгляду таких адміністративних справ.

Відповідно до ст.250 КУпАП прокурор, який бере участь у розгляді справи, уповноважений надати висновок з питань, що виникли під час розгляду справи про корупційне діяння або інше правопорушення, пов’язане з корупцією.

Занотувавши під час ознайомлення з матеріалами справи необхідні для ефективної участі у її судовому розгляді дані (зробивши за наявності технічної можливості копії відповідних документів) з посиланням на аркуші справи, доцільно заздалегідь скласти письмовий висновок, що не виключає можливості скласти (відкоригувати) такий висновок у перерві між судовими засіданнями з урахуванням даних, отриманих під час судового розгляду справи, якщо вони не були відомі під час ознайомлення з її матеріалами та істотно впливають на позицію прокуратури щодо можливості застосування заходів адміністративного впливу.

Будь-які норми процесуального права, які б регламентували форму та зміст такого висновку, у чинному законодавстві України відсутні.

Разом з тим, ураховуючи загальні вимоги до будь-якого офіційного документа узагальнюючого характеру та особливості розгляду справ про корупційні правопорушення, видається доцільним, щоб висновок містив:

‑ назву цього документа;

‑ дату та місце його складання;

‑ посаду та П.І.Б. працівника прокуратури, який його склав;

‑ встановлені під час вивчення матеріалів та судового розгляду справи обставини з оцінкою доказів та зазначенням порушень, якщо такі встановлено, допущених під час їх збирання (наявність доказів, їх повнота та відношення до справи і співвідношення зі змістом протоколу про корупційне діяння), складання протоколу (ст.256 КУпАП), підготовки до судового розгляду справи (чи своєчасно викликані до суду правопорушник та інші особи (потерпілі, свідки, експерти тощо), участь яких у розгляді справи є доцільною) та судового розгляду справи (ст.ст.277 та 279 КУпАП) з посиланням на відповідні норми закону;

‑ пропозиції щодо направлення справи для розгляду по суті до іншого місцевого загального суду (якщо встановлено порушення територіальної підсудності справи) або передачі матеріалів справи на підставі ст.253 КУпАП органу досудового слідства чи дізнання (в разі встановлення в діях правопорушника ознак злочину);

‑ міркування щодо можливості задоволення клопотань інших учасників процесу (якщо такі надійшли);

‑ обґрунтований відповідними правовими нормами та матеріалами справи висновок про доведеність чи недоведеність вини правопорушника, можливість застосування до нього заходів адміністративного впливу з урахуванням особи правопорушника та обставин, що можуть обтяжувати чи пом’якшувати відповідальність;

‑ клопотання про виклик до суду свідків (співучасників) правопорушення (якщо такі є) або осіб, які виявили правопорушення, чи витребування додаткових матеріалів (доказів);

‑ викладення обставин, які згідно зі ст.247 КУпАП унеможливлюють продовження провадження у справі (якщо такі встановлено);

‑ пропозиції щодо вирішення питання про відшкодування майнової шкоди (ст.40 КУпАП), якщо таку заподіяно корупційним діянням або іншим правопорушенням, пов’язаним з корупцією, а також щодо подальшого поводження з вилученими речами та документами (ст.283 КУпАП), якщо такі вилучались;

‑ пропозиції про направлення копії постанови суду у 3-денний строк (ст.285 КУпАП) до відповідного державного чи виборного органу (ст.12 Закону України „Про боротьбу з корупцією”) для вирішення питання згідно з чинним законодавством, а також щодо доцільності внесення у відповідний державний орган чи орган місцевого самоврядування, громадську організацію або посадовій особі пропозиції в порядку ст.282 КУпАП про вжиття заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли вчиненню корупційного правопорушення;

‑ інші обставини, які мають істотне значення для правильного та своєчасного вирішення справи.

Такий висновок підписується особою, яка його склала, та після його проголошення може долучатись до судових матеріалів розгляду справи.

Наявність заздалегідь підготовленого висновку не позбавляє прокурора, який бере участь у судовому розгляді справи, можливості ставити запитання іншим учасникам процесу, висловлювати свої міркування щодо можливості задоволення їх клопотань, вчиняти дії, спрямовані на дослідження доказів і матеріалів справи та встановлення інших фактів, які мають значення для об’єктивного і своєчасного вирішення справи.

Висновок прокурора з питань, що виникли під час судового розгляду справи, може бути і усним, однак при цьому його зміст повинен бути зафіксований секретарем судового засідання у протоколі, який ведеться під час розгляду справи.

Ураховуючи специфіку суб’єктів корупційних діянь або інших правопорушень, пов’язаних з корупцією, прокурор при проголошенні висновку повинен виважено підходити до оцінки доказів їх вини, характеристики їх особистості, викладення об’єктивної сторони правопорушення, не допускати неточностей у трактовці та застосуванні формулювань чи понять.

Це пов’язано з тим, що правопорушники цієї категорії (керівники державних установ, голови місцевих рад, співробітники правоохоронних органів тощо) є, як правило, особами із високим освітнім рівнем та мають відповідні спеціальні знання у сфері, в якій ними вчинено корупційне діяння або інше правопорушення, пов’язане з корупцією, у зв’язку з публічністю посади можуть мати великий практичний досвід у веденні полеміки, а також користуватись допомогою адвокатів високого фахового рівня.

Ураховуючи наведене, попередньому ретельному опрацюванню спеціальних нормативно-правових актів, що регулюють правовідносини у сфері, в якій вчинено корупційне діяння або інше правопорушення, пов’язане з корупцією, повинна приділятись особлива увага.

Прокуратура в межах наданих їй повноважень має право звертатись до суду за захистом законних прав громадян, інтересів держави та з метою перегляду судових рішень. Суди не вправі відмовити у прийнятті протесту (подання) прокурора на постанову суду (судді) у справі про адміністративне правопорушення навіть у тому випадку, коли прокурор не брав участі в її розгляді (п.п.3, 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 5 грудня 2003 року №10 „Про деякі питання перегляду постанов суддів у справах про адміністративні правопорушення”).

Оцінюючи обґрунтованість прийнятого судом рішення, необхідно з’ясувати:

‑ чи відповідним судом розглянуто справу;

‑ чи відповідає застосоване до правопорушника адміністративне стягнення санкціям, викладеним у ст.ст.7 - 11 Закону України „Про боротьбу з корупцією”. При цьому слід мати на увазі, що ст.ст.7 та 8 Закону містять лише санкцію за вчинення корупційного діяння або правопорушення, пов’язаного з корупцією, і відсилають до гіпотез та диспозицій, викладених у ст.ст.1 та 5 Закону України „Про боротьбу з корупцією” (ч.1 ст.7 цього Закону встановлено заходи стягнення за діяння, передбачені ст.1 Закону; відповідальність депутатів та голів місцевих рад, їх заступників та секретарів (під час виконання останніми обов’язків голови місцевої ради) за такі ж діяння передбачена ч.2 ст.7 Закону; ч.1 ст.8 Закону передбачає накладення стягнення за порушення обмежень, встановлених ст.5, а ч.2 ст.8 цього ж Закону - за повторне протягом року порушення таких обмежень); ст.ст.9 - 11 Закону України „Про боротьбу з корупцією” передбачають окремі склади правопорушень, пов’язаних з корупцією, і містять як диспозицію і гіпотезу правопорушення, так і санкцію за його вчинення;

‑ чи відповідають викладені у такій постанові висновки суду наявним у матеріалах справи даним про особу правопорушника (чи є притягнута до відповідальності особа державним службовцем), доведеність її вини (наявність складу відповідного правопорушення за відсутності ознак злочину, правильність кваліфікації, у тому числі за ознакою повторності), можливість притягнення цієї особи до адміністративної відповідальності (дотримання встановлених для цього строків, додержання викладених у ст.268 КУпАП прав правопорушника, наявність нескасованої постанови суду за цим же фактом тощо).

У разі, якщо прокурор дійде висновку про наявність підстав для опротестування постанови суду (з урахуванням вимог ст.36¹ Закону України „Про прокуратуру” та п.15 наказу Генерального прокурора України від 07.05.04 № 10 „Про організацію прокурорського нагляду за додержанням законів у сфері боротьби з корупцією”), у тому числі і під час безпосередньої участі у судовому розгляді справи або при встановленні обставин (за наслідками розгляду скарги правопорушника на цю постанову, в ході перевірки органу, який склав протокол про дане корупційне діяння, тощо), які не були відомі на момент постановлення судом відповідного рішення і суперечать йому, він приносить протест на таку постанову.

Протест прокурора на постанову суду по справі про корупційне діяння або інше правопорушення, пов’язане з корупцією, з урахуванням вимог ст.25 Закону України „Про прокуратуру” та вказівки заступника Генерального прокурора України № 20 від 14.04.2003 щодо порядку оформлення службових документів в органах прокуратури України повинен складатись із:

• дати його принесення та вихідного номера відповідно до вимог діловодства в органах прокуратури України;

• найменування суду (судді), у який приноситься протест;

• назви документа;

• чіткого посилання на постанову, що опротестовується, із зазначенням всіх необхідних її даних (дата постанови, П.І.Б. судді, номер справи, П.І.Б. правопорушника, суть прийнятого судом рішення тощо), які виключають можливість віднесення протесту до іншої справи;

• викладення встановлених прокурором обставин, які суперечать прийнятому судом рішенню з посиланням як на фактичні дані, так і на норми відповідних законодавчих актів, які не були враховані судом при винесенні постанови (при цьому викладення обставин, за яких прокурором виявлено такі дані, не є обов’язковим);

• посилання на норми КУпАП або Закону України „Про боротьбу з корупцією”, недотримання яких під час розгляду справи призвело до винесення судом незаконної постанови;

• мотивації необхідності скасування постанови та права прокурора на принесення протесту з посиланням на відповідні статті КУпАП та Закону України „Про прокуратуру”;

• резолютивної частини з вимогою про скасування всієї постанови або її частини (приведення постанови у відповідність з вимогами закону за наявності такої можливості), перегляд справи у встановленому законом (ст.293 КУпАП) порядку, повідомлення прокурора про прийняте за наслідками розгляду протесту рішення. Також резолютивна частина протесту може містити прохання про повідомлення про дату і час розгляду протесту для забезпечення участі прокурора у його розгляді (з метою підтримання протесту, надання суду необхідних доказів тощо);

• найменування посади, підпису та П.І.Б. прокурора, уповноваженого на принесення даного протесту.

Вирішуючи питання про принесення протесту до відповідного суду, прокурори повинні враховувати як судову практику, що склалась, так і вимоги ст.294 КУпАП, в якій надано вичерпний перелік категорій справ про адміністративні правопорушення, постанови по яких можуть бути скасовані або змінені тим суддею, який їх виніс, а також вимоги п.10 наказу Генерального прокурора України № 3-гн від 19.09.05р. „Про організацію прокурорського нагляду за додержанням і застосуванням законів щодо захисту прав і свобод громадян, державних та публічних інтересів” щодо внесення документів реагування до органів, на які не поширюються їх повноваження, через прокурорів вищого рівня.

Право ініціювати питання про дисциплінарну відповідальність судді прокурорам не надано. У випадках прийняття незаконного рішення, а також порушення суддями при розгляді справ вимог закону щодо п’ятнадцятиденного строку розгляду справи з часу її надходження до суду, або у строк не пізніше шести місяців з дня вчинення правопорушення тощо прокурор повинен інформувати про такі факти відповідних осіб, зазначених у ст. 97 Закону України „Про судоустрій України”. Повідомлення повинно містити усі зібрані прокурором відомості, що свідчать про наявність ознак дисциплінарного проступку судді або порушення суддею присяги. У іншому випадку відповідно до вимог зазначеної статті дисциплінарне провадження щодо судді не може бути порушено.

За Законом «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо відповідальності за корупційні правопорушення», який набирає чинності з 01.01.2011

2. У Кодексі України про адміністративні правопорушення ( 80731-10, 80732-10 ) (Відомості Верховної Ради УРСР, 1984 р., додаток до N 51, ст. 1122):

1) у статті 38:

частину другу доповнити словами "крім справ про адміністративні правопорушення, зазначених у частині третій цієї статті";

після частини другої доповнити новою частиною такого змісту:

"Адміністративне стягнення за вчинення корупційного правопорушення може бути накладено протягом трьох місяців з дня виявлення, але не пізніше одного року з дня його вчинення".

У зв'язку з цим частини третю і четверту вважати відповідно частинами четвертою і п'ятою;

2) доповнити главою 15-Б такого змісту:

"Глава 15-Б КОРУПЦІЙНІ АДМІНІСТРАТИВНІ ПРАВОПОРУШЕННЯ

Стаття 212-21. Одержання неправомірної вигоди

Одержання особою неправомірної вигоди для себе чи іншої особи у розмірі, що не перевищує п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, -

тягне за собою накладення штрафу від п'ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з конфіскацією незаконно одержаної неправомірної вигоди матеріального характеру.

Примітка. 1. Суб'єктом корупційного адміністративного правопорушення у статтях 212-21 - 212-23, 212-27 є особи, визначені у пунктах 1-3 частини першої статті 2 Закону України "Про засади запобігання та протидії корупції" ( 1506-17 ).

2. У статтях 212-21 - 212-23 під неправомірною вигодою слід розуміти визначення, передбачене статтею 1 Закону України "Про засади запобігання та протидії корупції" ( 1506-17 ).

Стаття 212-22. Підкуп

Пропозиція або надання особі неправомірної вигоди (безпосередньо для неї чи для іншої особи) у розмірі, що не перевищує п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, у тому числі за ціною, нижчою за мінімальну ринкову, -

тягнуть за собою накладення штрафу від п'ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Стаття 212-23. Незаконне сприяння фізичним або юридичним особам

Сприяння особою з використанням посадового становища фізичним або юридичним особам у здійсненні ними господарської діяльності, одержанні субсидій, субвенцій, дотацій, кредитів, пільг, укладенні контрактів (у тому числі на закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти) з метою одержання за це неправомірної вигоди, якщо її розмір не перевищує п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, -

тягне за собою накладення штрафу від п'ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з конфіскацією незаконно одержаної неправомірної вигоди матеріального характеру.

Стаття 212-24. Порушення обмежень щодо заняття підприємницькою діяльністю та вимог щодо сумісництва

Здійснення особою безпосередньо або через посередників чи інших осіб підприємницької діяльності, а так само виконання ним роботи за сумісництвом (крім викладацької, наукової, творчої роботи або медичної практики у позаробочий час) -

тягнуть за собою накладення штрафу від п'ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з конфіскацією отриманої винагороди від підприємницької діяльності чи роботи за сумісництвом.

Примітка. Суб'єктом корупційного адміністративного правопорушення у статтях 212-24, 212-25 є особи, визначені в пункті 1 частини першої статті 2 Закону України "Про засади запобігання та протидії корупції" ( 1506-17 ), за винятком народних засідателів і присяжних.

Стаття 212-25. Незаконне входження до складу правління чи інших керівних органів суб'єктів господарювання

Незаконне входження особи безпосередньо або через представника чи підставних осіб до складу органу управління або наглядової ради підприємства чи організації, що має на меті одержання прибутку (крім випадків безпосереднього виконання функцій з управління акціями (частками, паями), що належать державі, або представництво інтересів держави в раді товариства (спостережній раді), ревізійній комісії господарського товариства), якщо інше не передбачено законом, -

тягне за собою накладення штрафу від п'ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Стаття 212-26. Ненадання інформації або надання недостовірної чи неповної інформації

Неправомірна відмова особи у наданні інформації, несвоєчасне або неповне надання інформації, надання інформації, що не відповідає дійсності, у разі якщо така інформація підлягає наданню на запит фізичної або юридичної особи відповідно до законів України "Про інформацію" ( 2657-12 ) або "Про звернення громадян" ( 393/96-ВР ), -

тягнуть за собою накладення штрафу від двадцяти п'яти до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Ті самі діяння, вчинені щодо запитів правоохоронних органів, Рахункової палати, -

тягнуть за собою накладення штрафу від п'ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Діяння, передбачені частиною першою або другою цієї статті, якщо вони були пов'язані з приховуванням адміністративних правопорушень, -

тягнуть за собою накладення штрафу від ста до ста п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Примітка. Суб'єктом корупційного адміністративного правопорушення у цій статті є особи, визначені в пунктах 1 і 2 частини першої статті 2 Закону України "Про засади запобігання та протидії корупції" ( 1506-17 ), за винятком народних засідателів і присяжних.

Стаття 212-27. Неправомірне втручання в діяльність державних органів, підприємств, установ і організацій

Неправомірне втручання особи з використанням посадового становища в діяльність державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування або посадових осіб з метою перешкоджання виконанню ними своїх повноважень -

тягне за собою накладення штрафу від п'ятдесяти до ста двадцяти п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Стаття 212-28. Порушення вимог фінансового контролю

Порушення особою встановлених законодавством вимог щодо подачі відомостей про доходи та зобов'язання фінансового характеру -

тягне за собою накладення штрафу від десяти до двадцяти п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Неподання або несвоєчасне подання відомостей про відкриття валютного рахунку в установі банку-нерезидента -

тягнуть за собою накладення штрафу від десяти до двадцяти п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Примітка. Суб'єктом корупційного адміністративного правопорушення у статтях 212-28, 212-30 - 212-33 є особи, визначені в пунктах 1 і 2 частини першої статті 2 Закону України "Про засади запобігання та протидії корупції" ( 1506-17 ).

Стаття 212-29. Невжиття заходів щодо запобігання та протидії корупції

Невжиття заходів щодо запобігання та протидії корупції уповноваженими на це особами -

тягне за собою накладення штрафу від п'ятдесяти до ста двадцяти п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Стаття 212-30. Порушення встановленого законодавством порядку фінансування політичних партій та виборчих кампаній в органи державної влади та органи місцевого самоврядування

Порушення особою встановленого законодавством порядку фінансування політичних партій та виборчих кампаній в органи державної влади та органи місцевого самоврядування -

тягне за собою накладення штрафу від ста до п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Стаття 212-31. Незаконне використання інформації, що стала відома у зв'язку з виконанням посадових повноважень

Незаконне використання особою інформації, що стала відома у зв'язку з виконанням посадових повноважень, -

тягне за собою накладення штрафу від п'ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Стаття 212-32. Незаконне одержання подарунка (дарунка)

Одержання особою особистого подарунка (дарунка) на порушення вимог закону -

тягне за собою накладення штрафу від десяти до двадцяти п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з конфіскацією такого подарунка (дарунка).

Стаття 212-33. Порушення вимог щодо декларування особистих інтересів

Неподання особою у випадках, передбачених законодавством, відомостей про наявність особистих інтересів чи обставин, що можуть призвести до невиконання чи неналежного виконання нею своїх посадових обов'язків, -

тягне за собою накладення штрафу від десяти до двадцяти п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян";

3) у статті 221 цифри "212-2 - 212-20" замінити цифрами "212-2 - 212-33";

4) у частині першій статті 255:

у пункті 1:

в абзаці другому цифри "212-20" замінити цифрами "212-20 - 212-33";

в абзаці "органів Служби безпеки України (стаття 164 (у частині, що стосується правопорушень у галузі господарської діяльності, ліцензії на проведення якої видає ця Служба), статті 195-5, 212-2 (крім пункту 9 частини першої), 212-5 і 212-6)" після цифр "212-6" доповнити цифрами "212-21 - 212-33";

пункт 8 після цифр "185-11" доповнити цифрами "212-21 - 212-33";

5) статтю 257 доповнити частинами другою і третьою такого змісту:

"Протокол про вчинення корупційного адміністративного правопорушення разом з іншими матеріалами у триденний строк з моменту його складення надсилається до місцевого загального суду за місцем вчинення корупційного правопорушення.

Особа, що склала протокол про вчинення корупційного адміністративного правопорушення, одночасно з надісланням його до суду надсилає органу державної влади, органу місцевого самоврядування, керівникові підприємства, установи чи організації, де працює особа, яка притягається до відповідальності, повідомлення про складення протоколу із зазначенням характеру вчиненого правопорушення та норми закону, яку порушено";

6) у першому реченні частини другої статті 268 слово і цифри "і 187" замінити цифрами "187, 212-21 - 212-33";

7) статтю 277 доповнити частиною четвертою такого змісту:

"Строк розгляду адміністративних справ про корупційні діяння зупиняється судом, у разі якщо особа, щодо якої складено протокол про корупційне адміністративне правопорушення, умисно ухиляється від явки до суду або з поважних причин не може туди з'явитися (хвороба, перебування у відрядженні чи на лікуванні, у відпустці тощо)";

8) доповнити статтею 277-1 такого змісту:

"Стаття 277-1. Повідомлення про розгляд справи

Повістка особі, яка притягається до адміністративної відповідальності, вручається не пізніш як за три доби до дня розгляду справи в суді, в якій зазначаються дата і місце розгляду справи.

Інші особи, які беруть участь у провадженні у справі про адміністративні правопорушення, повідомляються про день розгляду справи в той же строк";

9) статтю 285 доповнити частиною такого змісту:

"Постанова суду про накладення адміністративного стягнення за корупційне адміністративне правопорушення у триденний строк з дня набрання нею законної сили направляється відповідному органу державної влади, органу місцевого самоврядування, керівникові підприємства, установи чи організації, державному чи виборному органу, власнику юридичної особи або уповноваженому ним органу для вирішення питання про притягнення особи до дисциплінарної відповідальності, усунення згідно із законодавством від виконання нею функцій держави, якщо інше не передбачено законом, а також усунення причин та умов, що сприяли вчиненню цього правопорушення".