3. Система масової комунікації 18 і 20 ст.

У 18 ст. Європа зробила рішучий крок в переході до нових економічних, соціально-політичних та ідеологічним формам. Абсолютистські режими почали змінюватися демократичними. Феодальні відносини поступаються капіталістичним, у науці та філософії панує натуралізм, а в політичному житті - принципи толерантності. Але ці явища утвердилися не відразу, а через низку кривавих війн і революцій.

Соціально-економічні і політичні рухи були пов’язані з рухами в духовній сфері, що дістали назву Просвітництва. Воно співпадає зі становленням та розквітом журнальної періодики. Цей період ще називають епохою персонального журналізму. Письменники і філософи часто зверталися до створення журналів для пропаганди своїх поглядів. І журнали стали основними комунікаційними каналами для розповсюдження просвітницьких ідей на широку читацьку аудиторію.

Прийняття «Білля про права» стало знаменною подією не лише для Англії, але й для Європи.

Мета просвітницької журналістики – навчати через розваги, тому мова стала простою і зрозумілою якомога більшому числу читачів.

У цей час працював відомий памфлетист Даніель Дефо за памфлет «Найкоротший спосіб розправи з дисидентами» (1702) був поставлений до позорного стовпа, але перед цим він написав «Гімн позорному стовпу», який з’явився на прилавках якраз у день покарання. Після виходу з-під варти в 1704 р. Дефо почав видавати свій журнал «Тижневий огляд», і він проіснував аж до 1713 р.

В англійській просвітницькій журналістиці панувало два підходи до виправлення – морально-сатиричний (Дж. Свіфт – «Битва книжок» і «Казка бочки» - пародія на Реформацію; редактор «Екземінер», серія памфлетів «Папери Бікерстрафа) та морально-дидактичний (Дж. Аддісон і Ричард Стиль – «Болтун», «Глядаач», «Опікун»).

В Англії після заборони на висвітлення діяльності Парламентських дебатів найгучнішим політичним скандалом, пов’язаним з пресою, стала справа журналіста Дж. Уілкса. Він був членом палати общин від вігів і видавав щотижневик «Північна Британія». У 1763 р. він видав памфлет, що критикував тронну промову короля. Номер було приговорено до спалення. Видавця і типографа арештували, а сам Уілкс мав депутатську недоторканність.

Після 1771 р. журналістам дозволили висвітлювати дебати.

У дореволюційній Франції смертна кара чекала на всіх, хто буде друкувати твори, що містять нападки на релігію, чи ображають королівську владу.

Політична газета народилася у Франції у 1789 р., коли усі діячі революції – Мірабо, Марат, Бабеф, Робесп’єр і Демулен стали редакторами власних газет.

У Бонапарта на початку його правління не було бажання відновлювати цензуру, але він намагався поставити під свій контроль усі друковані видання. В Конституції імперії, прийняту 1804 р. були включені статті, що гарантували свободу преси, і які, насправді практично анулювали цю свободу.

Німеччина отримало свободу преси тільки після 1848р.

На межі 18-19 ст. в Англії з’являється газета, що вданий час є синонімом респектабельної британської преси. Її засновником став Джон Уолте, який у 1785 р. почав видавати газету «Універсальний щоденний журнал», згодом її назва скоротилася до «Таймс».

4. Вплив політики на розвиток французької журналістики

В дореволюційній Франції одна з королівських декларацій оголошувала смертний вирок усім, хто посягне у своєму творі на достоїнство церкви чи королівської родини. До Французької революції вільна преса просто не могла існувати в умовах тотальної цензури.

Шарль Луї Монтескє розробив вчення про політичну свободу, його розвинули енциклопедисти. Вони говорили, що втручання держави в особисті справи не має виходити за певні межі. А тому необхідний поділ законодавчої, виконавчої і судової влади.

Зерна просвітників впали на благодатний ґрунт – зростає число салонів, росте число підпільних видань, сміливі трактати розповсюджуються у рукописному варіанті. Політична газета народилася у Франції у 1789 р. разом з революцією, коли керівники практично усіх партій стали редакторами своїх друкованих виданнь – Мірабо, Марат, Бабеф, Робесп’єр, Демулен.

Журналістська діяльність Демьюлена показова для революційної епохи. Його памфлети «Свобода Франції» і «Світло ліхтаря» зробили його популярним серед республіканців. Демюлен пройшов школу журналістики в газетах графа Мірабо, його публіцистика відрізнялася стислістю, завжди схоплювала усі головні аргументи і докази.

На першому етапі французької революції свобода преси була юридично закріплена в «Декларації прав людини і громадянина». Положення про свободу преси було закріплене і в Конституції. Як наслідок – періодика кількісно зростає. У цей час Боріссо видає революційну газету «Патріот Франції», виходить «Друг народа» Марата.

Починаючи з 1873р. згідно з декретом Конвента, смертна кара чекає на видавця і автора преси, який виступає за розпуск народного уряду. Страчений Боріссо, Демюлен.

Якобінська диктатура довго не протрималася, її змінив період Директорії, встановлений Конституцією ІІІ року, яка по відношенню до преси вела не менш жорстку політику. У цей період було арештовано більшість письменників, 45 газетних видавців були заслані без усякого суду. При цьому знову повторювалися основні принципи свободи преси.

Генерал Бонапарт захопив владу, його указ «Консульський указ про газети» призвів до закриття 60 із 73 газет. Що видавалися у Парижі. Невеличка літературна газета надрукувала з цього приводу «Некролог» за що тут же була закрита. В конституції імперії, яка була прийнята 1804 р. були включені 4 статті, які мали гарантувати свободу преси, а замість цього іще її обмежували.

Політична опозиція до влади першого консула виникла у середовищі академії наук і в сенаті. Пьєр Луи Женгене створив журнал «Філософські, літературні і політичні декади». Наполеон зєднав журнал з «Журналом імперії».

Найпомітнішим явищем періоду Імперії слід назвати газету Луи Франсуа Бертена – «Журнал Франції», «Блискавка». Вона проповідувала ідеали конституційної монархії. У 1808 р. він разом з братом видає газету «Журнал дебатів політичних і літературних», де не критикує владу, але й не опускається до похвали. Саме це видання ввело жанр фейлетону.

3 серпня 1810 р. Наполеон видає указ, згідно з яким кожен департамент може друкувати лише одну газету, публікувати політичні відомості можуть лише ті газети, періодичність яких сягає 3 днів на тиждень. Заборонено друкувати фейлетони. У Парижі зосталося лише чотири газети.

Дії Наполеону відбивалися і на німецькій журналістиці.

В період 1814-1830 рр. французький уряд 7 разів міняв цензурні правила. В період Реставрації Бертен повернув собі газету, яка була важливим органом роялістів.

У Франції добитися свободи слова вдалося тільки подій 1830 р.