33.Ідеальне як форма функціонування свідомості. Механізм "породження" ідеального.

Ідеальне в ідеалістичної традиції розуміється як самостійне нематеріальне начало, що існує поза простором і часом ( дух, ідеї). Ідеальне в матеріалістичної традиції розуміється як відображення в свідомості зовнішнього світу, суб'єктивний образ об'єктивної реальності. У марксизмі трактується як відображення зовнішнього світу в формах свідомості і діяльності людини як суспільної істоти, продукт і форма соціальної практики (на відміну від простого продукту пасивного індивідуального споглядання).

Поняття ідеального почало зв'язуватися з психічним, духовним, за ним закріпилося значення, що виражає вторинність відносно матеріального буття. Але таке значення є лише одним з моментів змісту ідеального, крім того, таким, що виділяється переважно у матеріалістичній традиції. Тому і необхідне більш цілісне осмислення ідеального. Ідеальне полягає у виведенні ідеального з процесу буття, визначенні його місця у побудові специфічно людського способу буття у світі.

взаємозв'язок суб'єкта та об'єкта розкриває сут­ність ідеального. Ідеальне — не що інше як матеріальне, але перетворене, відбите у психіці. Ідеальне—це відо­браження матеріального, тобто світу об'єктів, але існує воно у суб'єкті відображення, як зміст психічного образу.Ідеальне є гносеологічною протилежністю матеріаль­ного. Матеріальне — сам об'єкт і його властивості, об'­єктивна реальність. Ідеальне — образ об'єктивної реаль­ності, тобто суб'єктивна реальність. Ідеальне є гносео­логічною сутністю свідомості, яка визначається у мате­ріалістичній філософії онтологічне єдиною з матерією, але за своїми властивостями, гносеологічне їй проти­лежна.

34Свідомість і самосвідомість.

Свідомість- це суб’єктивний образ об'єктивного світу. Через свідомість людина здатна пізнати сутність навколишнього світу, розуміти його та одночасно знати про те, що вона знає або не знає.

Структура

ФУНКЦІЇ

пізнавальна функція свідомості проявляється в накопиченні, переробці та використанні інформації щодо навколишньої дійсності; регулятивна-в контролі поведінкових та емоційних проявів; прогностична - в побудові образів майбутнього, плануванні подальшого життя; рефлексивна - в пізнанні людиною самої себе як суб'єкта психічної діяльності; комунікативна функція свідомості полягає в організації та підтриманні спілкування з іншими людьми.

Самосвідомість – повернення людини самого на себе, усвідомлення актів власної свідомості, усвідомлення свого призначення в світі.

Функції: самопізнання (самовідчуття, самоспостереження, самоаналіз), самооцінка ( самопочуття, оцінка себе відпов. до певних життєвих етапів, рівень домагань), саморегуляція (самоконтроль, само детермінація, само творення)

35.Що означає бути свідомим?

Свідома людина має такі властивості як : відображення ідеального, опосередкованість мовою, прагнення, здатність відтворювати і перетворювати ідеї, рефлективність. Свідома людина здатна відображувати дійсність і себе самого в ідеальних образах, створювати свій внутрішній світ,усвідомлювати себе та своє місце в світі. Також володіння такими ф-ми як самопізнання, самооцінка та саморегуляція.

36.Суспільна та індивідуальна свідомість: механізм взаємодії. Форми суспільної свідомості. Утопічне та ідеал. Ідоли та ідеали.

Суспільна свідомість сучасної людина – це велике розмаїття свідомості, її формоутворень і рівнів. Суспільна свідомість обіймає правові, політичні, моральні, естетичні. філософські, релігійні погляди, наукові знання, національні особливості, психологічні риси і т. ін. У ній – загальнолюдські духовні цінності минулого і сучасного, в ній постає прогностичне майбутнє. Суспільна Важлива складова свідомості – ставлення до цінностей – чи то у вигляді естетичної орієнтації, чи як соціальне почуття або теоретична ідея..

Слід звернути увагу на те, що є два рівні суспільної свідомості: буденна і теоретична.

Буденна виникає на ґрунті щоденної практичної діяльності людини, вона узагальнює емпірично дане. В цьому її обмежений характер.

Індивідуальна свідомість – рухома, яскрава, вона – творча лабораторія особистості.

Теоретичний рівень суспільної свідомості являє собою найдосконалішу форму узагальнення дійсності. Це найбільш розвішена форма організації знання – у вигляді теорії. Суспільна свідомість – складова духовної культури суспільства.

Створюючи культуру, вона створює себе.. Чільне місце в структурі суспільної свідомості посідають її форми. За допомогою форм суспільної свідомості остання стає реальним компонентом суспільного буття. Основними формами суспільної свідомості є: політична і правова свідомість, мораль, мистецтво, релігія, філософія, наука. Кожну з цих форм вивчають окремі науки: юриспруденція, політологія, етика, естетика і т. ін.

Ідеа́л (лат. idealis від грец. ίδέα — образ, ідея, пор. також ейдос) — Вища Абсолютна Істина, Бог, вища цінність; якнайкращий, завершений стан того або іншого явища; зразок особистих якостей, здібностей; вища норма етичної особи; вищий ступінь етичного уявлення про благо і належність; досконалість у відносинах між людьми; найбільш довершений устрій суспільства.

Як загальна форма діяльності, ідеал виступає у всіх областях суспільного життя:

соціальній, політичній, етичній. естетичній і ін.

Френсіс Бекон у «Новому Органоні» виокремив такі види ідолів

1. Ідоли роду- знах-ся в самій природі людини. Розум людини = кривому дзеркалу, яке додаючи до природи речей свою природу, відображає речі в кривому вигляді.

2. Ідоли печери- суть заблуждения окремої людини. У кожного є своя печера, яка искажає природу . відбув-ся це із-за інших людей, книг, тощо

3. Ідоли площі- колектив людей, який об’єднується мовою. Слова- безкорисні, ведуть людей до пустих балачок

4. Ідоли театру- різноманітні науки, вчення, які отримали свою силу внаслідок віри або ще чогось..

37.Феномен "заляканої свідомості" та соціокультурні передумови її наявності.

38.Що відбивають ідеали? Як нам даються ідеали? Як можна "розпредметити" ідеал?

Ідеальне в ідеалістичної традиції розуміється як самостійне нематеріальне начало, що існує поза простором і часом ( дух, ідеї). Ідеальне в матеріалістичної традиції розуміється як відображення в свідомості зовнішнього світу, суб'єктивний образ об'єктивної реальності. У марксизмі трактується як відображення зовнішнього світу в формах свідомості і діяльності людини як суспільної істоти, продукт і форма соціальної практики (на відміну від простого продукту пасивного індивідуального споглядання).

Поняття ідеального почало зв'язуватися з психічним, духовним, за ним закріпилося значення, що виражає вторинність відносно матеріального буття. Але таке значення є лише одним з моментів змісту ідеального, крім того, таким, що виділяється переважно у матеріалістичній традиції. Тому і необхідне більш цілісне осмислення ідеального. Ідеальне полягає у виведенні ідеального з процесу буття, визначенні його місця у побудові специфічно людського способу буття у світі.

взаємозв'язок суб'єкта та об'єкта розкриває сут­ність ідеального. Ідеальне — не що інше як матеріальне, але перетворене, відбите у психіці. Ідеальне—це відо­браження матеріального, тобто світу об'єктів, але існує воно у суб'єкті відображення, як зміст психічного образу.Ідеальне є гносеологічною протилежністю матеріаль­ного. Матеріальне — сам об'єкт і його властивості, об'­єктивна реальність. Ідеальне — образ об'єктивної реаль­ності, тобто суб'єктивна реальність. Ідеальне є гносео­логічною сутністю свідомості, яка визначається у мате­ріалістичній філософії онтологічне єдиною з матерією, але за своїми властивостями, гносеологічне їй проти­лежна.

За Марксом розпредметнення — це освоєння соціального досвіду людства, перетворення предметних форм на зміст внутрішнього світу людини, її власних сил і здібностей у момент живої праці.

39.Пізнання як предмет освоєння світу людиною.

Процес пізнавальної діяльності- це рух від незнання до знання,від меншого, до більшого. Ксенофан та кротіл були прихильниками теорії, що пізнати щось неможливо.

Суб’єктом пізнання виступає людина- активне діюче начало. Об’єкт- те, що ми хочемо пізнати, на що спрямовуємо свої зусилля. Процес пізання- взаємодія об’єкта і суб’єкта.

В процесі пізнання людину цікавить не тільки зовнішній прояв, а і сутність речей.

2 щаблі п.п : 1)схоплюється нашою сенсорикою 2)думкою

Не кожна інформація є знанням, але знання є інформацією Знання- це те,що осмислюється нашою думкою

40.Методи та форми наукового пізнання.

Свідома цілеспрямована діяльність щодо формування і розвитку знань регулюється певними методами й прийомами. Виявлення і розробка таких норм, правил, методів і прийомів складає предмет логіки і методології наукового пізнання. При цьому логіка дає правила виводу одних знань з інших, правила визначення понять. Методи наукового пізнання - способи, що застосовуються свідомо на основі знання загальних законів природи суспільства і мислення, особливих законів пізнання і окремих, специфічних законів наукового пізнання. За ступенем загальності методи поділяються на філософські, загальнонаукові та методи окремих наук, а за сферою застосування - на емпіричні й теоретичні. Кожний з них відображає дійсність у певних формах.