Є) Дійова теорія особистості

Ця теорія набула найбільшого поширення у вітчизняній психології. Серед дослідників, що внесли найбільший вклад до її розвитку, слід назвати перш за все С. Л. Рубінштейна, А. Н. Леонтьева, К. А. Абульханову-Славськую і А. B. Брушлінського. Дана теорія має ряд загальних рис з поведінковою теорією особистості, а також з гуманістичною і когнітивною теоріями.

У цьому підході заперечується біологічне і тим більше психологічне спадкоємство особових властивостей. Головним джерелом розвитку особистості, згідно цієї теорії, є діяльність. Діяльність розуміється як складна динамічна система взаємодій суб’єкта (активної людини) зі світом (з суспільством), в процесі яких і формуються властивості особи (Леонтьев А. Н.). Сформована особистість (внутрішнє) надалі стає ланкою, що опосередковує, через яке зовнішнє робить вплив на людину. [5; c.132]

У дієвому підході найбільш популярною є чотирьохкомпонентна модель особистості, яка як основні структурні блоки включає спрямованість, здібності, характер і самоконтроль.

Спрямованість – це система стійких переваг і мотивів (інтересів, ідеалів, установок) особистості, що задає головні тенденції поведінки особи. Людина з яскраво вираженою спрямованістю володіє працьовитістю, цілеспрямованістю.

Здібності – індивідуально-психологічні властивості, які забезпечують успішність діяльності. Виділяють загальні і спеціальні (музичні, математичні і т. д.) здібності. Здібності між собою взаємозв’язані. Одна із здібностей є такою, що веде, тоді як інші грають допоміжну роль. Люди відрізняються не

останніми блоками і здійснює над ними контроль: посилення або послаблення діяльності, корекцію дій і вчинків, передбачення і планування діяльності і т. д. [1; c.34]

Таким чином, в рамках дієвого підходу особистість – це свідомий суб’єкт, що займає певне положення в суспільстві і виконує соціально корисну суспільну роль. Структура особистості – це складно організована ієрархія окремих властивостей, блоків (спрямованості, здібностей, характеру, самоконтролю) і системних властивостей особи.

е) Диспозиційна теорія -

Диспозиційна (від англ. disposition – схильність) теорія має три основні напрями: «жорсткий», «м’який» і проміжний – формально-динамічний.

Головним джерелом розвитку особистості, згідно цього підходу, є чинники генно-середової взаємодії, причому одні напрями підкреслюють переважно впливи з боку генетики, інші – з боку середовища.

«Жорсткий» напрям намагається встановити відповідність між певними жорсткими біологічними структурами людини: властивостями статури, нервовою системою або мозком, з одного боку, і певними особовими властивостями – з іншого. При цьому затверджується, що як самі жорсткі біологічні структури, так і пов’язані з ними особові утворення залежать від загальних генетичних чинників. [6; c. 135]

«М’який» напрям диспозиційної теорії особистості стверджує, що особові особливості, безумовно, залежать від біологічних властивостей людського організму, проте від яких саме і наскільки – не входить в круг їх дослідницьких завдань. [6; c. 135]

Формально-динамічний напрям представлений в основному роботами вітчизняних психологів Б. М. Теплова і В. Д. Небиліцина. Основною відмітною особливістю даного напряму є твердження, що в особі людини існують два рівні, два різні аспекти особових властивостей – формально-динамічний і змістовний. Змістовні властивості особи близькі до поняття пропріума. Вони є продуктом виховання, навчання, діяльності і охоплюють не лише знання, уміння, навики, але і все багатство внутрішнього світу людини: інтелект, характер, сенси, установки, цілі і т. ін. [6; c. 135]

Таким чином, в рамках диспозиційного підходу, особистість – це складна система формально-динамічних властивостей (темпераменту), меж і соціально-обумовлених властивостей пропріума. Структура особистості – це організована ієрархія окремих біологічно детермінованих властивостей, що входять в певні співвідношення і створюють певні типи темпераменту, а також сукупність змістовних властивостей, складових пропріум людини. [6; c. 135]