Література

1. Волох О.Т., Чемерисов М.Т., Чернов Є.І. Сучасна українська літературна мова: Морфологія. Синтаксис. – К., 1989.

2. Словник української мови: В 11-ти т. – К., 1970-1980.

3. Сучасна українська літературна мова / за ред. А.П. Грищенка. – к., 1997.

4. Сучасна українська літературна мова / за ред. М.Я. Плющ. – к., 1994.

5. Ющук і.П. Українська мова. – к., 2004.

ТЕРМІНОЛОГІЧНИЙ МІНІМУМ

Прикметник, якісні, відносні, присвійні прикметники, ступені порівняння прикметників, повні (стягнена і нестягнена форми) і короткі прикметники.

ДИДАКТИЧНА МЕТА

Формування уявлення про граматичні та синтаксичні ознаки прикметника.

Студенти повинні знати: поняття прикметника, розряди за значенням прикметників, проміжні розряди прикметників, повні (стягнена і нестягнена форми) і короткі прикметники.

Студенти повинні вміти: визначати розряди за значенням прикметників, проміжні розряди прикметників, повні (стягнена і нестягнена форми) і короткі прикметники.

Завдання

І. Випишіть прикметники. З'ясуйте їх морфологічні ознаки та синтаксичну роль.

Заплющуючи очі, й по цей день я ще не маю темряви в душі. Ще світить мозок мій невпинно і ясно, освітлюючи видиме і невидиме без всякого числа і часом без порядку в безмежній череді картин. Картини пливуть, линуть води Дунаєм, Десною, весняна вода на Десні, Дунаї. Хмари по небу пливуть вибагливо й вільно і, пливучи в просторах голубих, вчиняють битви і змагання в такому числі, що коли б одну тисячну долю судилось приборкати і поставити в ясний книжковий чи картинний ряд, недаром жив би я на світі і отягчав начальників і соглядатаїв своїх недаром.

Чого тільки не бачив я на самому лише небі! Хмарний світ був переповнений велетнями і пророками. Велетні і пророки невпинно змагались у битвах, і дитяча душа моя не приймала їх, впадаючи в смуток.

Неспокій, рух і боротьбу я бачив скрізь – в дубовій, вербовій корі, в старих пеньках, у дуплах, в болотній воді, на поколупаних стінах... Все жило в моїх очах двоїстим життям.

О. Довженко

Методичні рекомендації

При підготовці до практичного заняття необхідно звернути увагу на те, що прикметник – це частина мови, що виражає постійну (статичну) ознаку предмета, граматично виявлену в категоріях роду, числа і відмінка.

Вступаючи в синтаксичний зв'язок з іменником, прикметник відповідає на питання про предмет: який? яка? яке? чий? чия? чиє? На відміну від іменників форми роду, числа і відмінка прикметників не є самостійні, вони узгоджуються з формами роду, числа і відмінка іменника.

Прикметники виступають у реченні в ролі узгодженого означення, наприклад: Перлове небо прибрало землю у сірі тони (Коц.). Приєднуючись за допомогою зв'язки до підмета, прикметник може виступати в ролі іменної частини складеного присудка, наприклад: Гори були прозорі й легкі в ці останні дні ясного гірського літа (Гонч.).

За своєю здатністю виражати ознаки предмета безпосередньо або через відношення його до іншого предмета чи особи прикметники поділяються на розряди: якісні, відносні і присвійні. Є також деякі проміжні групи: відносно-якісні, присвійно-відносні, присвійно-якісні.

Якісні прикметники виражають ознаки предметів безпо­середньо своїм лексичним значенням: жовтий цвіт, ба­дьора пісня, гіркий перець, хоробрий воїн, далека путь, глухий тупіт, приємний вигляд.

Якісні прикметники мають лексико-граматичні особливості, що відрізняють їх від інших розрядів.

1.Найістотнішою граматичною ознакою якісних прикметників є їх здатність творити форми ступенів порівняння. Якісні прикметники передають ознаки, які в різних предметах виявляються неоднаковою мірою. Вияв інтенсивності ознаки виражається в якісних прикметниках граматичними формами вищого і найвищого ступенів порівняння і лексико-словотворчими засобами: творенням похідних прикметників із суфіксами емоційної оцінки (білий - біленький - білісінький, білуватий; кислий - кислуватий, кисленький, кислющий).

Інтенсивність ознаки може також виражатися синтаксично приєднанням до якісного прикметника кількісно-означального прислівника, наприклад: трохи ледачий, мало рухливий, дуже радий, надзвичайно вдалий, надто гордий.

2.Характерною властивістю якісних прикметників є також здатність їх вступати в антонімічні відношення (веселий – сумний, гарячий – холодний, гострий – тупий, багатий – бідний).

3. Від якісних прикметників можна творити іменники з абстрактним значенням (сміливий – сміливість, злий – доброта, синій – синява, широкий – широчінь), а також якісно-означальні прислівники з суфіксом -о чи -е (солодкий – солодко, кмітливий – кмітливо, терплячий – терпляче).

4. Невелика група якісних прикметників може мати коротку форму, наприклад: зелений – зелен, ясний – ясен, дрібний – дрібен, радий – рад, певний – певен.

Однак деякі прикметники можуть не мати всіх цих особливостей. Так, не всі якісні прикметники можуть творити ступені порівняння (наприклад: мертвий, німий); від частини прикметників не утворюються іменники з абстрактним значенням (зубатий, бурий, карий і под.), тільки деякі якісні прикметники мають коротку форму.

Відносні і присвійні прикметники не мають жодної з названих властивостей, оскільки вони виражають ознаки предметів опосередковано через інші предмети.

Відносні прикметники позначають ознаку предмета не безпосередньо, а через відношення його до іншого предмета, явища, дії.

Вираження ознаки через предмет, явище або дію чи обста­вину – типовий показник синтаксичних відношень: квіти з паперу, каша з молоком, екзамен при вступі (до вузу), сон уночі. Прикметник, твірною основою якого виступив іменник, що позначає предмет або узагальнену дію, виражає ознаку, логічно співвідносну з семантикою синтаксичного словосполучення: паперові квіти, молочна каша, вступний екзамен, нічний сон.

Морфологічні ознаки відносних прикметників не збігають­ся з ознаками якісних прикметників. Відносні прикметники змінюються за родами, числами і відмінками, але не творять ступенів порівняння. Від відносних прикметників не тво­ряться похідні слова з суфіксами суб'єктивної оцінки, так само не творяться іменники абстрактного значення і при­слівники на -о, -е.

За значенням відносні прикметники поділяються на тематичні групи, з-поміж яких найбільші кількісно такі:

1. назви ознак предметів за матеріалом: кам`яна статуя, глиняний посуд, дерев'яне ліжко, ситцева сорочка, конопляне полотно;

2. назви ознак за відношеннями різних вимірів предметів: годинний відпочинок, кілометрова пляшка, десятипроцентний розчин, кількаразове нагадування;

3. назви ознак предметів за призначенням, функціями та іншими особливостями: читальний зал, спусковий механізм, копіювальний папір, звітна доповідь;

4. назви ознак предметів за належністю їх до установи, організації тощо: шкільне подвір'я, колективний сад, заводська площа, інститутський зал;

5. назви ознак предметів за просторовими відношеннями до інших предметів: приміська зона, зарічний лиман, навколоземний простір, північний край.

Відносно-якісні прикметники можуть переходити в розряд якісних. Багатозначні слова своїм прямим значенням можуть лишатися в розряді відносних, а на основі переносних значень створюються поступово якісні прикметники, що на сучасному етапі ще сприймаються як похідні.

Так, наприклад, назви ознак предметів за різними відношеннями типу вишневий (сік), буряковий (корінь), бузковий (кущ), малиновий (напій) можуть вживатися і як назви кольорів, що сприймаються безпосередньо: вишнева хустка, бурякова шапочка, бузковий відтінок, малинове пальто.

Ці назви кольорів уже сприймаються як якісні прикметники. Відносні прикметники, що виражають ознаки предметів за матеріалом та іншими відношеннями, можуть також набувати в контексті ознак якісних прикметників. Порівняйте, наприклад: срібна ложка і срібна голова (сива); дерев`яний стіл і дерев'яний язик (нерухомий, отерплий), батьківські збори і батьківське ставлення (чуйне); кришталева ваза і кришталева совість (особливо чиста).

Деякі відносно-якісні прикметники, в яких процес семантичних перетворень завершився, мають ознаки якісних прикметників. Так, наприклад, прикметники творчий, картинний, діловий, мирний можуть утворювати форми вищого й найвищого ступеня порівняння або синтаксично означатися кількісними словами: більш творчий, найменш діловий, занадто картинний.

Присвійні прикметники виражають належність предмета певній людині або (рідше) тварині: батькова хата, Андріїв брат, Оксанин зошит, директорів наказ, лисяча голова.

Присвійні прикметники мають свої словотворчі типи і своєрідні граматичні ознаки. Твірними основами присвійних прикметників виступають лише іменникові і тільки назви істот (за рідкісними винятками у випадку уособлення неживих предметів). Присвійні прикметники творяться: а) від назв людей за допомогою суфіксів -ів (-їв), -ин (-їн): Петрів, Василів, товаришів, Сергіїв, сестрин, Миколин, Маріїн; б) від назв тварин за допомогою суфіксів -ач(ий), -яч (ий), -ин (ий), -їн (ий): курячий, орлиний, солов'їний.

У поодиноких прикметниках, похідних від назв тварин, виступають суфікси -ів, -ин: соловейків, зозулин. Деякі присвійні прикметники мають нульовий суфікс, наприклад: вовчий, овечий.

Якщо прикметник виражає належність предмета не одній тварині, а позначає загальну родову віднесеність чи влас­тивість тієї або іншої тварини, то він входить до розряду присвійно-відносних або присвійно-якісних прикметників. Порівняйте, наприклад: ведмежа голова, орлиний клюв (присвійні прикметники); ведмежа шуба, орлине пір'я (відносні); ведмежа послуга, орлиний зір (якісні прикметники).

Не виражають значення присвійності і ті прикметники, що входять до складу фразеологічних словосполучень і термінологічних назв, наприклад: ахіллесова п'ята, дамоклів меч, адамове яблуко, петрові батоги (бот.), воловий язик (діал. назва квітів). Не мають присвійного значення і прикметники, що стали географічними назвами або прізвищами, наприклад: Київ, Харків, Шевченкове, Павлів, Яків, Ковалишин.

В українській мові виділяються проміжні групи прикметників, що поєднують присвійне і відносне значення або виступають у значенні безпосередньо виявленої зовнішньої характеристики предмета.

Присвійно-відносні прикметники творяться від назв людей, зрідка від назв тварин за допомогою суфікса -ськ-. Приєднуючись до суфікса твірної прикметникової основи, суфіск -ськ- виступає частиною складного суфікса -івськ- або -инськ-, наприклад, адмірал - адміральський, козак - козацький, батько - батьківський, учень - учнівський, мати - материнський, Малишко - Малишківський.

Від назв тварин творяться присвійно-відносні прикмет­ники тими самими суфіксами, що й присвійні: -ач- (-яч-), -ин- (-їн-), зрідка -ов- або нульовим суфіксом (телячий, конячий, журавлиний, качиний, зміїний, воловий, ове­чий, орлій).

На відміну від присвійних прикметників, що виражають належність індивідуальній особі (істоті), присвійно-відносні прикметники вказують на більш узагальнену віднесеність, наприклад: Шевченківські місця (місцевість, де народився, жив і навчався Т.Г. Шевченко); дівчачий гурт, орлина сім'я, журавлиний ключ, звіряче потомство.

До присвійних прикметників ставляться питання чий? чия? чиє? чиї?, присвійно-відносні прикметники в основному відповідають на питання який? яка? яке? які? Дівочі уста (чиї?), дівочий хоровод (який?); дідова хата (чия?), дідівська хата (чия?, яка?), дідівська спадщина (я к а?); ластівчине крило (чиє?), ластів`яче гніздо (я к е?), ластів'яче шугання (я к е?).

Втрачаючи семантичний відтінок присвійності, присвійно-відносні прикметники входять цілком у розряд відносних, наприклад: учительська конференція, батьківський комітет, риб'ячий жир, коров'яче молоко, кролячий пух, соболиний комір.

Присвійно-відносні прикметники можуть поступово набувати значення якісних прикметників. Переосмислення це можливе на основі переносних значень слова. Такі прикметники виділяються в окрему групу присвійно-якісних, наприклад: материнська ласка, дружній потиск руки, дідівські закони, звірячий погляд, вовчий апетит, заяча душа, воляча сила, осляча (ослина) впертість і багато ін.

З таким же значенням виступають прикметники в стійких фразеологічних сполученнях: діло теляче, лебедина пісня, охрімова свита, куряча сліпота, езопівська мова, мамина доня, прометеївський вогонь. Присвійно-відносні прикметники, переходячи в розряд якісних, набувають деяких граматичних ознак, властивих якісним прикметникам. Деякі з них набувають здатності сполучатися з кількісно-означальними прислівниками, наприклад: майже, звірячий погляд, винятково дружня роз­мова, надто осляча (ослина) впертість. Від цих прикметників творяться означальні прислівники суфіксально-префіксальним способом: по-батьківському (по-батьківськи), по-материнському (по-материнськи), по-дідівсько­му, по-звірячому, по-собачому, по-качиному, по-волячому, по-ведмежому, по-телячому.

Якісні прикметники можуть характеризувати якість предмета безвідносно до інших предметів і в порівняльних зв`язках щодо інтенсивності вияву ознаки. Для вираження ступеня вияву ознаки вживаються дві форми вищого і найвищого ступенів порівняння.

Вищий ступінь порівняння вказує на те, що в одному з порівнюваних предметів якість виражена більшою або меншою мірою, ніж у іншому (інших), наприклад: Колодязі доводилось копати на двадцять метрів і глибші (Ян.).

Форми вищого ступеня бувають прості (синтетині) й складені (аналітичні).

Проста (синтетична) форма вищого ступеня утворюється приєднанням до кореня або основи прикметника суфікса -ш- або -іш-, наприклад: дешевий – дешевший, молодий – молодший, розумний – розумніший, ретельний –ретельніший.

Від деяких прикметників вищий ступінь твориться за допомогою обох суфіксів, виступаючи у варіантних формах: тихий - тихший і тихіший, грубий - грубший і грубі­ший, здоровий - здоровший і здоровіший.

При творенні форм вищого ступеня прикметників за допомогою суфікса -ш- відбуваються зміни в основі слова: а) суфікси основи прикметника -к-, -ок-, -ек- випадають: рідкий – рідший, глибокий – глибший, далекий – дальший; б) кінцеві приголосні основи г, ж перед суфіксом -ш- внаслідок асиміляції і дисиміляції змінюються і разом із суфіксом утворюють звукосполучення [жч]: дорогий – дорог-ший – дорожший – дорожчий; дужий – дуж-ш-ий – дужчий; кінцевий приголосний основи внаслідок асимілятивно-дисимілятивних процесів разом із суфіксом -ш- дає звукосполучення [шч], що графічно передається буквою щ: високий – вис-ш-ий – вишший – вишчий – вищий.

Окремі прикметники утворюють форму вищого ступеня від основи іншого слова, наприклад: гарний – кращий, поганий – гірший, малий – менший, добрий – кращий і ліпший. Це суплетивні форми.

Складена (аналітична) форма вищого ступеня утворюється за допомогою додавання слів більш або менш до початкової форми: уважний - більш уважний; чуйний - більш чуйний; розкішний - менш розкішний; яскравий - менш яскравий.

Найвищий ступінь порівняння вказує на те, що в одному з порівнюваних предметів ознака виражена найбільшою або найменшою мірою, наприклад: І найвища, краса - це краса вірності (Гонч.).

Найвищий ступінь порівняння також має дві форми: просту (синтетичну) і складену (аналітичну).

Проста (синтетична) форма найвищого ступеня утворюється додаванням до форми вищого ступеня префікса най- (частки за походженням): найбільший, наймолодший, найвідважніший, найглибший.

До цієї форми можуть додаватися частки що і як, виражаючи додаткові відтінки посилення ознаки, наприклад: щонайдорожчий, щонайскладніший, якнайсмачніший, якнаймиліший.

Складена (аналітична) форма найвищого ступеня утворюється від початкової форми прикметника додаванням слова найбільш або найменш: найбільш придатний, найбільш авторитетний, найменш відповідальний, найменш цікавий.

Не всі якісні прикметники можуть мати ступені порівняння. Так, не творять ступеневих форм якісні прикметним, в яких інтенсивність вияву ознаки має словотворче вираження за допомогою суфіксів або префіксів, наприклад: синявий, синенький, синюватий, синесенький, синісінький; здоровенний, злющий, предобрий, ультрамодний.

Не можуть мати ступенів порівняння і прикметники, які виражають семантично ознаку абсолютного порогу інтенсивності, наприклад: сліпий, босий, мертвий, німий, голий. Не утворюють ступенів порівняння прикметники, що позна­чають ознаки предметів на основі кольорової схожості до інших предметів, наприклад: кремовий, шоколадний, бру­натний, лимонний, бузковий, так само назви мастей: бу­ланий, карий, вороний. Вони можуть означатися словами густо, темно і творити з ними складні слова.

Не утворюють ступенів порівняння прикметники, які переходять у розряд якісних, наприклад: батьківський (-а любов), ворожий (погляд) та складні якісні прикметники, наприклад: червонобокий, світло-зелений, яскраво-черво­ний.

У сучасній українській літературній мові вживаються переважно повні прикметники, що мають в усіх формах відмінкові закінчення: добрий, добра, добре, добрі; доброї, добрих і т. д. Коротких прикметників у сучасній українській мові дуже мало, наприклад: зелен, рад, повен, ясен, дрібен, славен. Коротку форму називного і знахідного відмінків мають також присвійні прикметники з суфіксами -ів (-їв), -ин (-їн).

Більшість прикметникових форм має стягнені флексії, що утворилися на основі злиття закінчення давнього вказівного займенника із закінченням коротких прикметників, наприклад: добра, добре. Форма називного відмінка однини чоловічого роду нестягнена: добрий.

У поетичній мові, в народній творчості та в усному літе­ратурному мовленні вживаються також повні нестягнені форми називного відмінка однини жіночого і середнього роду, знахідного відмінка однини жіночого роду та називного й знахідного множини, наприклад: Літо краснеє минуло, сніг лежить на полі (Л.У.); А туман, неначе ворог, закриває море і хмароньку рожевую ... (Т. Ш.); І ти, моя єдиная, ведеш за собою літа мої молодії (Т. Ш.).

Повні прикметники стягненої форми змінюються за рода­ми, числами і відмінками. За кінцевим приголосним (твердим чи м'яким) основи прикметники поділяються на тверду і м'яку групи.

Прикметники твердої групи мають у називному відмінку однини флексії –ий, -а, -е, перед якими кінцевий приголосний основи вимовляється твердо: сонячний, довгий, сонячна, довга; сонячне, довге. Прикметники м'якої групи в називному відмінку мають фонетичні варіанти флексії -ій, -я, -є, що позначають м'якість кінцевого приголосного основи: середній, торішній; середня, торішня; середнє, торішнє.