Прямі іноземні інвестиції в Україну за станом

на 1 січня 2009 р. в млн. дол.

№	країна	обсяг ПІІ	%
1	Кіпр	$7 682,9 млн
2	Німеччина	$6 393,8 млн
3	Нідерланди	$3 180,8 млн
4	Австрія	$2 445,6 млн
5	Велика Британія –	$2 273,5 млн.
6	Російська Федерація	$1 851,6 млн
7	США	$1 471,5 млн.
8	Віргінські острови (Брит.)	$1 316,1 млн.
9	Швеція	$1 263 млн.
10	Франція	– $1 226,1 млн.
	Інші країни
	Всього

Джерело: Держкомстат України - www.ukrstat.gov.ua

Стосовно російських інвестицій ситуація виглядає парадоксальною: з одного боку, російський капітал контролює фактично всю кольорову металургію України, майже всю нафтопереробку, більше як 75% роздрібного продажу нафти, два великих українських телеканали, кілька великих банків, інші сектори економіки, промисловості, і в той же час частка інвестицій РФ в Україні не перевищує 5-6 відсотків. Справа в тому, що, на відміну від інших іноземних інвесторів, російські не стільки вкладають гроші в підприємства, скільки контролюють їх, володіють ними, вкладаючи в них порівняно невеликі кошти. При цьому до недавнього часу (до 2005 р.) в багатьох випадках російські бізнесмени скуповували об’єкти господарювання в Україні практично за безцінь.

У той час як західні інвестори намагаються вкладати гроші тільки в найбільш ліквідні галузі, росіян не лякає політико-економічний ризик і вони вкладають гроші у базові галузі, менш ліквідні, зате дуже рентабельні. В багатьох випадках російські акціонери легалізують свої капітали в кіпрських і віргінських офшорах, тому левова частка інвестицій, що формально надходять із Кіпру і Віргінських островів, мають російське походження, часто з кримінальним відтінком, що повинно бути об’єктом прискіпливої уваги українських спецслужб. На нашу думку з врахуванням російських капіталів в Україні, схованих в кіпрських і віргінських офшорах, реальна частка російських інвестицій в Україні може становити не менше 15 – 20% від прямих іноземних інвестицій.

Україна для російських інвесторів має кілька переваг: відсутність мовного бар'єру, традиційні контакти та вже існуючі інвестиції, до яких можна „прив'язати” додаткові. З кінця 90-х років минулого століття і до 2003 року частка російського капіталу в українській економіці постійно зростала. Так, якщо у першій половині 90-х років у власності Росії був лише один нафтопереробний завод в Україні (Кременчуцький НПЗ, проданий компанії “Татнефть”, то вже у 2001 році усі українські НПЗ, окрім “Галичини” та “Нафтохіміка Прикарпаття”, перейшли в російську власність чи перебувають під контролем росіян. Якщо в першій половині 90-х років Росія не володіла жодним українським металургійним заводом, то в 2001 р. в Україні вже склався потужний сектор російських металургійних підприємств. Якщо на початку 90-х років російський капітал в Україні не мав жодного промислового підприємства в Західній Україні, то в 2001 р. він вже контролював головні промислові підприємства в цьому регіоні. Якщо в середині 90-х років російський капітал був стабільно присутній лише в одній галузі української економіки (паливно-енергетичній), то в 2001 р. він, за оцінками експертів, вже поширився на шість галузей української економіки.

За даними деяких експертів, сьогодні на долю російського капіталу в Україні припадає 75% акцій в нафтопереробці, 30% в газотранзитній галузі, 50% в алюмінієвій промисловості, 30% в машинобудуванні, енергетиці та енергопостачанні. Діяльність російського капіталу в Україні здійснюється в основному через російські фінансово-промислові групи - тобто групи, що мають у своєму розпорядженні потужний фінансово-промисловий ресурс (промислові об'єкти, банки), засоби медіа-підтримки, політично-громадський (партії, громадські організації) і адмінресурс в особі корумпованих українських можновладців. Російські фінансово-промислові групи стають досить впливовими політичними і бізнес-гравцями в Україні. Серед найбільших російських ФПГ, які активно працюють зараз в Україні найбільш потужними економічно і політично є "Лукойл", "Русский алюминий" і "Альфа-Груп". Крім вищеназваних потужних ФПГ в Україні діють більш дрібні ФПГ: російська група "Альянс", "Норільський нікель", "Сургутнефтегаз", „Ренова”, Національна резервна корпорація, „БазЕл”, „Система”, „Смарт-групп”, „Ренесанс-капітал”, „Сєвєрсталь”, та інші [13].

Піком активності крупного російського капіталу в Україні став період 2002-2003 рр., коли в нашій країні закінчився перший етап первинного накопичення капіталу. Проте вже в 2003 році намітилась тенденція до спаду цієї активності в силу дії наступних чинників: по-перше, зміцніли українські ФПГ, по-друге, увага російських ФПГ переключилась на збереження і захист своїх інтересів в Росії в умовах нової економічної політики президента РФ В. Путіна, по-третє, на час президентських (2004 р.) і парламентських (2006 р.) виборів в Україні потенційні російські інвестори зайняли очікувальну позицію. До того ж, у 2005 році посилилась увага українських судів і правоохоронних органів до російських активів в Україні.

Російський капітал виявляє інтерес до тих галузей української економіки, які суттєво впливають на національну безпеку України, надходження коштів до бюджету, соціальну ситуацію в регіонах країни. Це нафтова промисловість, енергетика, кольорова та чорна металургія. Натомість, російський капітал не зацікавлений інвестувати українське машинобудування, оборонно-промисловий комплекс, авіа- і ракетобудування та інші галузі, пов’язані із залученням новітніх технологій. Причин тут дві: по-перше, Росія не буде підсилювати машинобудівний сектор в Україні, оскільки він значною мірою є конкурентним для російських компаній за номенклатурою продукції. По-друге, рівень розвитку російських новітніх технологій не завжди відповідає рівню світових стандартів.

Російський фінансовий капітал в Україні протягом останніх років неухильно зміцнює свої позиції в Україні. Процес скупівлі Росією українських банків почався кілька років тому. Так, ФПГ „Альфа-банк” придбала у 2001 р. "Київінвестбанк". На початку 2002 року російський Петрокомерцбанк купив київський „Авіатекбанк". У лютому 2006 р. російський державний Внешторгбанк (ВТБ), 99,9% вкладів якого належить уряду РФ, придбав 98% акцій українського комерційного банку «Мрія». Сума операції склала 70 млн. дол. Нові господарі АКБ «Мрія» планують до кінця 2006 року об'єднати куплений банк з своєю дочірньою установою Внешторгбанк (Україна), створеному в минулому році. Протягом найближчих двох років росіяни мають намір вивести об'єднаний банк в  число десяти найбільших українських фінустанов, а протягом найближчих трьох років — в першу п'ятірку. Для реалізації амбітних планів російський інвестор планує інвестувати не менше 300 млн. євро.

Експансія російських держбанків є негативною тенденцією для України. Оскільки за допомогою своїх фінустанов Росія може реалізовувати не тільки економічні, але і  політичні інтереси, Україні слід було б  обмежити купівлю іноземними держбанками українських комерційних банків. На даний час в Україні під повним контролем російського капіталу знаходиться 7 із 165 діючих банків [14].

На думку експертів, участь російського фінансового капіталу в перерозподілі власності в Україні буде незначною через те, що вони не зможуть витримати конкуренції з боку західних банків, таких як „Raiffeisen-Bank”, „BNP Paribas” та інших. До того, російський банківський сектор в своєму розвитку не набагато випередив вітчизняний: на ринку Росії домінують або держбанки, або банки, що обслуговують ту чи іншу ФПГ [15].

На 1 січня 1998 р. капітал російських інвесторів в Україні складав 152,6 млн. дол., а на 1 січня 2005 р. капіталовкладення потроїлися, досягнувши 457,1 млн. дол. Значна частка російських інвестицій була залучена в український нафтопереробний комплекс. Російські інвестори виявляли зацікавлення до таких галузей української промисловості, як транспорт і зв'язок, металургія, будівництво. У ці галузі до 2004 р. було інвестовано 19,4% загальних російських капіталовкладень. Засоби, привернуті в торгівлю і харчову промисловість, а також агропереробний комплекс, зросли за цей період в 1,6 рази [9].

Згідно з даними Держкомстату України, на 1 квітня 2008 р. частка Росії в закумульованих прямих іноземних інвестиціях в українську господарську систему склала 1844,8 млн. дол. (5,6% загального об'єму інвестицій). Найпривабливішими для російських інвесторів в останні два-три роки були наступні сектори української економіки: оброблювальна промисловість (виробництво харчових продуктів, напоїв і тютюнових виробів, машинобудування), фінансова діяльність, операції з нерухомістю, оренда, інжиніринг і надання послуг підприємцям, будівництво. Росія також інвестує в об'єкти металургійної, металообробної та хімічної галузей промисловості.

Активно та цілеспрямовано російський капітал просувається у паливно-енергетичному комплексі України. Найбільш відомі на українському ринку російські компанії "Лукойл" і ТНК, які контролюють відповідно 15 і 30% оптового ринку нафтопродуктів України, "Сибур" (виробництво мінеральних добрив), "РУСАЛ" (власник Миколаївського глиноземного заводу), "Автозаз" (Запорізький алюмінієвий комбінат і комплектування автомобілів "Жигулі"), "Татнафта" (контролює Кременчуцький НПЗ).

Російсько-британська компанія ТНК-ВР до 2005 р. інвестувала 180 млн. дол. в розвиток Лисичанського НПЗ, а також має намір вкласти до 2010 р. ще 150 млн. дол. з метою модернізації підприємства і виробництва дизельного палива із зменшеним змістом сірі. "Укртатнафта" інвестувала в українські об'єкти нафтопереробки 180 млн. дол. Холдингова компанія "Група-Альянс" бере участь в реконструкції Херсонського НПЗ, плануючи інвестувати в розвиток підприємства близько 500 млн. дол. і забезпечити глибину переробки нафти 90%. ТНК "Лукойл", приступивши до модернізації Одеського НПЗ, має намір до 2014 р. вкласти в реконструкцію заводу 500 млн. дол.[9].

У свою чергу Україна інвестує російські підприємства харчової, машинобудівної і металообробної галузей, целюлозно-паперового комплексу, підприємства чорної металургії. Українсько-російська група "Приват" володіє акціями таких підприємств, як Алапаєвський металургійний завод, "Азот", Алтайський коксохімічний завод. Спільними зусиллями української компанії "Богдан" і Запорізького автомобілебудівного заводу (корпорація "УКРАВТО") почато будівництво автоскладального комплексу вартістю більше 700 млн. дол. в Нижегородській області.

Станом на 1 жовтня 2008 р. РФ займає п’яте місце серед країн-інвесторів в Україну. На цю дату загальний обсяг російських інвестицій становив 2097 млн дол. (5,6 % від всього обсягу інвестицій).

За даними ЄДРПОУ станом на 1 лютого 2008 р., серед українських компаній, засновниками яких є російські компанії або громадяни РФ (всього 14177), основна частина працює в таких сферах, як: оптова торгівля і посередництво в оптовій торгівлі (4318); будівництво (1121); сфера права, бухгалтерського обліку й інжинирінгу (994); роздрібна торгівля, ремонт побутових приладів та предметів особистого вжитку (638); операції з нерухомим майном (416); виробництво харчових продуктів і напоїв (383); дослідження і розробки (359); готельний і ресторанний бізнес (345) Натомість, основні обсяги російських інвестицій в Україні сконцентровано в таких галузях, як енергетика, нафтопереробна промисловість, кольорова і чорна металургія, машинобудування, зв’язок, банківська сфера.

Відзначимо, що офіційна статистика не дає повного уявлення про реальні обсяги і структуру російських інвестицій в Україні, оскільки значна їх частина “закамуфльована” у тій частці, що припадає на різні офшорні зони (перш за все – Кіпр).

Основні проблеми українсько-російського

співробітництва в економічній сфері

Існування перепон, що ускладнюють розвиток двосторонньої торгівлі має об’єктивні економічні причини. Певна тотожність української та російської економік у деяких галузях і схожість номенклатури товарів, що пропонуються країнами на зовнішніх ринках, робить їх природними конкурентами.

Ефективність двостороннього договору про створення зони вільної торгівлі, підписаного ще у 1993 р., нівелюється встановленням низки виключень і обмежень на певні категорії товарів, що оформлені відповідними протоколами. Фактично повноцінної зони вільної торгівлі між Україною і Росією сьогодні не існує.

Митні збори, квоти і обмеження заважають динамічному розвитку економічного співробітництва Росії й України, вважає Президент України Віктор Ющенко. «Я маю на увазі митницю. На думку В. Ющенка, митні та прикордонні перепони — це «проблема для вільного ринку» [16].

У зв’язку зі вступом України до СОТ і лібералізацією торгівлі з країнами-членами цієї організації, Росія висловила стурбованість можливістю зростання реекспорту Україною до Росії дешевих імпортних товарів. Тому можна очікувати застосування РФ додаткових заходів щодо захисту російського ринку. Під нові обмеження може потрапити м’ясна продукція, рослинна олія, цукор, спирт, а також деякі промислові товари, у тому числі продукція авіаційної промисловості, кольорової металургії, меблі. Тоді (1 вересня 2008) перший віце-прем’єр І. Шувалов дав доручення міністерствам захистити російську економіку від товарів, що поставляються з України (вплинув вступ Києва в ВТО). 

Серед головних перешкод в збільшенні об'ємів українського експорту в Росію слід виділити тарифні і нетарифні обмеження (квотування, санітарні, ветеринарні стандарти), антидемпінгові розслідування. На даний час діє ряд торгових обмежень щодо українських товарів: антидемпінговий збір на оцинкований прокат (24,3%), спеціальні тарифи на карамель (21%), шарикопідшипники (0,35 євро за 1 кг). Зберігається квотування на експорт труб великого діаметру, продукцію металургії (оцинкований прокат), м'ясо птиці, спирт, цукор.

З січня 2006 р. введена заборона на постачання українській продукції тваринництва в Російську Федерацію. Найбільш відчутними виявилися обмеження для виробників молочної продукції (масла, сирів, сливок), 90% експорту яких орієнтовано на російський ринок. Що стосується постачань м'ясній продукції, то українська сторона визнала порушення умов експорту м'яса і м'ясних виробів до Росії; зокрема, були виявлені підроблені сертифікати, випадки несанкціонованого реекспорту і інші порушення.

Обмежувальні заходи щодо експорту українських товарів до Росії (2006 р.) включають: компенсаційний митний тариф у розмірі 21% митної вартості - з 23 січня 2006 г.; антидемпінговий митний тариф на труби малого і середнього діаметру в розмірі від 8,5 до 55,3% митної вартості - з 31 січня 2006 г.; щорічну квоту на постачання до Росії електричних ламп в об'ємі 8 млн. шт. - з березня 2006 р. [ 17].

Висновки і рекомендації:

Головними передумовами українсько-російського партнерства є спільність і тотожність стратегічних інтересів обох держав в економічній сфері. Інтереси України у відносинах з Російською Федерацією полягають у створенні умов для розвитку довгострокових економічних зв'язків. У цьому контексті набуває значення забезпечення процесу подальшої економізації двосторонніх відносин в усіх галузях міждержавного співробітництва.

  Російська сторона, зі свого боку, зацікавлена у збереженні економічних зв'язків з Україною, яка лишається ринком збуту російської продукції, що не є конкурентноспроможною на інших ринках; має значний науково-технічний потенціал, що застосовується для вирішення економічних проблем Росії. Росія також зацікавлена у збереженні сприятливого режиму використання української транспортної інфраструктури (магістральних трубопроводів, морських портів, залізничних та автомобільних шляхів, ліній електропередач); набутті шляхом придбання контрольних пакетів акцій контролю над підприємствами та організаціями України, що працюють у машинобудівному комплексі, паливно-енергетичному комплексі.

Розбіжності інтересів України та РФ можуть проявлятися: в захисті своїх внутрішніх ринків, запровадженні обмежень доступу товарів, послуг, капіталів та робочої сили шляхом прийняття відповідних законів з обох сторін; в конкуренції на ринках інших країн світу щодо експорту військової техніки, продукції металургійної, хімічної та інших галузей промисловості; в наявності різних підходів до ціноутворення і тарифної політики, насамперед щодо транзиту територією України російської експортної продукції. Подолання розбіжностей в інтересах сторін має здійснюватися шляхом зближення нормативно-правової бази економічного співробітництва, уніфікації податкової і тарифної політики; узгодження позицій обох країн на ринках третіх країн, створення спільних транснаціональних корпорацій, фінансово-промислових груп та підприємств у провідних галузях промисловості.

Аналіз українсько-російських економічних відносин за останні 5 років свідчить, що загрозами економічній безпеці України з боку Росії можуть бути: посилення позицій російського капіталу в економіці України; введення Росією ліцензування, квотування, додаткового імпортного мита, обмежувальних заходів із транзит, витіснення українських товарів з російського ринку; посилення залежності України від постачання російських та середньоазійських енергоносіїв; перешкоджання зусиллям України щодо транспортування каспійської нафти через територію України в Європу; реалізація схем транспортування російських енергоносіїв в обхід території України.  

Україна і Росія до цього часу мають переважно пострадянську структуру економіки, яка не відповідає стандартам індустріально розвинених держав світу. Оскільки ресурсу кожної окремо взятої країни для проведення модернізації і технологічного переозброєння промисловості недостатньо, обидві країни мають посилити взаємну кооперацію на цьому напрямку, особливо за умов глобальної фінансово-економічної кризи.

Довгострокові економічні відносини України та Росії мають будуватися на рівноправних засадах, з урахуванням національних економічних інтересів обох держав. Тому слід розробити відповідну концепцію українсько-російських економічних відносин, яка б комплексно охоплювала всі сфери зовнішньоекономічної діяльності країн, включаючи торгівлю, виробничу кооперацію, спільне підприємництво, інвестиційне та інноваційне співробітництво, науково-технічну кооперацію, координацію дій на ринках третіх країн. Модель економічних відносин має будуватися на засадах рівноправного партнерства і взаємовигідної інтеграції ринково-орієнтованих економічних систем обох держав.