- •Та її значення у сучасній сім’ї
- •Ранній вік
- •Педагогічні ідеї Жан - Жака Руссо з проблем сімейного виховання
- •Педагогічна спадщина Йогана Песталоцці та його заповіді сімейного виховання
- •Основоположних творів української сімейної педагогіки
- •Погляди к.Ушинського на зміст і методику виховання та навчання дітей в сім’ї та школі
- •“Книга для батьків” а.С.Макаренка – предмет для полеміки навколо педагогічної думки
- •Батьківська педагогіка та проблеми сімейного виховання у педагогічній спадщині в.О.Сухомлинського
Педагогічна спадщина Йогана Песталоцці та його заповіді сімейного виховання
Й.Г.Песталоцці (1746-1827) – швейцарський педагог – демократ – зробив величезний внесок у розвиток прогресивної педагогічної думки. Проте навіть серед високоосвічених людей. Які добре знають, хто такий Колумб, Магеллан, Коперник, мало кому відоме ім’я і значення діяльності Й.Г.Песталоцці, хоч його спадщина має для людства більше значення, ніж відкриття Америки, чи подорож навколо Землі.
Доречно згадати такий випадок з його життя. 1766 року 20-річний Й.Песталоцці – бідний юнак – покохав Анну – дівчину із сім’ї багатого купця. Одного дня він написав коханій: “Нам доведеться прожити життя, повне горя і праці, тому що на біду батьківщини і на щастя друзів я буду дивитися як на свою власну. А коли б мова зайшла про врятування батьківщини я забув би і дружину, і дітей”. Він перелічив також недоліки власного характеру і вказав на своє слабке здоров’я. Але дівчина, відома своїм багатством, красою і розумом прийняла його руку.
Песталоцці не обманув нареченої, все сталося так, як він писав, - 30 років вони прожили у надзвичайній бідності. "Плакали діти-сироти, і я плакав разом з ними", - писав він. Але після 30 років відчаю і 20-годинної праці на добу Й. Песталоцці став відомим на весь світ. Видатні філософи і політичні діячі, педагоги й імператори йшли до нього по досвід. Революційні французькі Законодавчі збори, серед 18 іноземців, присвоїли йому звання Почесного громадянина Франції. Вся теоретична і практична діяльність, якій він віддав понад п'ятдесят років життя, була спрямована на те, щоб докорінно змінити справу виховання й освіти дітей трудового народу. Протягом третини століття Песталоцці керував дослідними навчально-виховними закладами: притулком для убогих селянських дітей у Нейгофі, сирітським притулком у Сганце; інститутами в Бурдорфі й Івердоні. Народні школи того часу він порівнював з бездушними машинами, що подавляють природні сили і здібності дитини, заважають її розвитку.
З юних років Песталоцці пройнявся гарячим співчуттям до людей праці, прагненням полегшити долю селянських дітей, позбавлених елементарних умов для повноцінного фізичного, розумового і морального розвитку. У процесі дослідницької роботи в керованих ним навчально-виховних закладах він здійснював і розвивав свої педагогічні ідеї. Особливий інтерес являють його ідеї про природовідповідність виховання і навчання дитини, що викладені в багатьох працях, але особливий інтерес викликає його "Лебедина пісня" (1826). Саме в ній знаходимо всі актуальні й нині сентенції:
критикуючи зубріння і відрив навчання від життя, Песталоцці писав, що дітям до п'яти років дають можливість тішитися природою і раптом тиранічно віднімають у них всю привабливість природності й свободи: як овець, зігнаних докупи, кидають дітей в яку-небудь кімнату, цілими годинами, днями, місяцями й роками невблаганно тримають на розгляданні жалюгідних, невідомих і одноманітних літер, вводять у життя, до такої міри відмінне від попереднього, що можна втратити розум;
дитина в школі повинна почувати себе так само природно й вільно, як і серед природи;
сама природа спонукає людину: око хоче дивитись, вухо - чути, нога - ходити, рука - хапати, серце хоче вірити і любити, розум хоче мислити;
ідею елементарної освіти слід розглядати як ідею природовідповідного розвитку і формування сил та задатків людського серця, людського розуму і людських умінь;
кожна окрема сила людської природи розвивається за вічними, незмінни-ми законами, і її розвиток природовідповідний лише остільки, оскільки він знаходиться у злагоді з цими вічними законами нашої природи;
природа вклала в серце матері першу і найсуттєвішу турботу про збереження спокою в ранній період життя дитини. Ця турбота проявляється у людей скрізь у вигляді властивої матері сили і материнської відданості. Відсутність цієї сили і відданості суперечить природі;
коло людської любові і людської віри дитини все більше поширюється. Кого любить мати, того любить і дитя;
яким чином в людині природовідповідно розвиваються основи її духовного життя, основи її здібностей мислити, досліджувати, міркувати? Через враження, які ми отримуємо в процесі чуттєвого сприйняття (споглядання) всіх предметів, оскільки вони, торкаючись наших внутрішніх і зовнішніх чуттів, пробуджують і оживлюють глибоко властиве силам розуму прагнення до саморозвитку;
розумовий розвиток і залежна від нього культура людства потребують постійного вдосконалення логічних засобів мистецтва з метою приро-довідповідного розвитку наших здібностей думати, наших здатностей до дослідження і міркування, до усвідомлення і використання;
усі три сили разом - здатність до спостереження, здатність до мовлення і здатність до мислення - слід вважати сукупністю всіх засобів розвитку розумових сил;
здатність до мовлення має бути розвинена настільки, щоб дитина могла висловити враження від чуттєвого сприйняття навколишнього середовища і навколишніх умов з такою ж визначеністю, з якою вона собі їх усвідомила засобами спостереження. Якщо, навчаючи дитину мови, не довести її до такого ступеня володіння мовленням, то між формуванням її здатностей до спостережень і розвитком її здібностей мислити проляже прірва;
людина повинна самостійно зіставляти, відрізняти і порівнювати предмети власного спостереження в якості засобу навчитися мислити про них;
віра і любов - альфа і омега природовідповідного, а значить елемен-тарного формування людяності;
батьківський дім - то школа моралі;
домашнє виховання найтіснішим чином пов язане з усім, що дитина має засвоїти в школі.
Викликає великий інтерес у сучасних педагогів та батьків і пам'ятна записка Й. Песталоцці, яка називається "Метод". У ній він, зокрема, пише:
моєю найсуттєвішою, вихідною точкою зору є така: спостереження (чуттєве сприйняття) людиною самої природи є єдиним справжнім фундаментом навчання, оскільки воно (спостереження) є єдиною основою людського пізнання.
А далі він пропонує цілу програму "мистецтва навчання людини":
приведи в своїй свідомості всівзаємопов'язані між собою предмети до того зв'язку, в якому вони перебувають у природі;
на перше місце постав враження від природи;
не надавай ніяким речам більшого значення, ніж те, яке ця річ має в природі;
- систематизуй існуючі на світі предмети за їх подібністю;
навчаючи всіх, добре вчити кожного;
наочність - основний принцип навчання - основа будь-якого пізнання;
механізм природи у всьому своєму обсязі досконалий і в той же час простий. Людино, наслідуй його!
спостерігай за тим, як досконала природа піклується про кожну окрему частину, як вона її оберігає;
механізм чуттєвої людської природи по суті своїй підкоряється тим же законам, згідно з якими фізична природа скрізь розвиває свої сили;
пізнання самого себе за суттю своєю є подвійним: це пізнання своєї фізичної природи... і пізнання власної внутрішньої самостійності, усвідомлення своєї волі самому добиватися власного благополуччя, усвідомлення свого обов'язку залишатися вірним власним поглядам;
людині необхідно не тільки знати істину, вона повинна бути в змозі робити те, що є правильним, і бажати робити це;
спростити методику початкової освіти, щоб нею з успіхом могли користуватися і вчитель, і будь-яка мати-селянка.
Сучасних учителів і керівників навчальних закладів має зацікавити його "Пам'ятна записка про семінарії в кантоні Во". Ось її короткий зміст:
першою вимогою до подібного закладу є така його організація, яка обов'язково веде до того, що кожна школа щодо морального виховання стає могутнім засобом розвитку моральних задатків учнів;
кожна із шкіл стає закладом, в якому у повній відповідності з духом і сутністю сімейного життя виховуються любов, доброзичливість, дух товариськості, дитяча невинність та вдячна й довірлива прихильність;
школа повинна прищеплювати своїм вихованцям такі навички логічного мислення, які гармонували б із самою природою людини;
школа повинна володіти психологічно вмотивованим засобом пробу-джувати й оживляти всі фізичні задатки й сили дитини;
найприкрішим є те, що в школі відсутність людяності, слабкий розвиток розуму і безпорадність нерідко прикриваються німбом всезнайства і словесного лушпиння, що ніколи не справляло справжнього благотворного впливу на людську натуру уявною педагогічною майстерністю;
як і в хорошій сім'ї, кожне слово у нас, сказане з метою виховання, включає в себе навчання, а навчання є водночас і вихованням;
за законами природи слова любові не виголошуються раніше, ніж визріють почуття;
шкільна педагогіка у всіх відношеннях так же далеко відстає від сімейної, як далека любов до дітей з боку вчителя від материнської любові; надзвичайно рідко педагог розуміє в своїй справі так багато, як мати в своїй;
без освіти, яка дає людям силу і закладену в ній істину, без заснованої на цій силі й істині освіти, що готує до праці в індустрії, розрахунок на будь-яку підвищену культуру народу навіть у найвіддаленішому майбутньому є химерою;
у природи є власні способи компенсації, хоч ми їх рідко помічаємо.
Свою "Лебедину пісню" Й. Песталоцці закінчує словами: "Піддавайте все випробуванню, збережіть хороше, а якщо у вас самих визріло щось краще, то правдиво і з любов'ю приєднайте до того, що я намагаюсь також правдиво і з любов'ю дати вам на цих сторінках".
Оцінюючи вклад Й. Г. Песталоцці в світову педагогіку, К. Д. Ушинський зазначав, що його педагогічну діяльність можна назвати відкриттям, яке дало більше користі людству, ніж відкриття Америки. На надмогильному пам'ятнику Песталоцці написані його слова "Все для інших, нічого для себе".
Любов Й. Г. Песталоцці до дітей, його педагогічна система мали, мають і будуть мати великий вплив на підготовку нових поколінь педагогів, які в своїй діяльності найвище ставитимуть дитину.
“Народна педагогія” О.В.Духновича – один з