10

Предпринимательское право

Питання до ДЕ з підприємницького права

1. Об'єкти, суб'єкти приватизації.

Об'єктами приватизації можуть бути лише певні категорії державного майна, а саме:

• майно державних підприємств, а також їх структурних підрозділів, що є єдиними (цілісними) майновими комплексами, якщо у разі їх виділення у самостійні підприємства не порушується технологічна єдність виробництва з основної спеціалізації підприємства, з структури якого вони виділяються;

• об'єкти незавершеного будівництва та законсервовані об'єкти;

• акції (частки, паї), що належать державі у майні господарських товариств та інших об'єднань;

• будівлі (споруди, приміщення), щодо яких немає прямої заборони відповідно Фонду державного майна України, Верховної Ради Автономної Республіки Крим (за бажанням покупців будівлі, споруди, приміщення приватизуються разом з об'єктами приватизації).

Суб'єкти приватизації це учасники приватизації, що мають відповідний для цього обсяг право- та дієздатності (правосуб 'єктності).

До суб'єктів приватизації належать: державні органи приватизації, покупці (їх представники), посередники.

Єдину систему державних органів приватизації становлять Фонд державного майна України, його регіональні відділення та представництва у районах і містах та органи приватизації в Автономній Республіці Крим.

Покупцями об'єктів приватизації можуть бути:

• фізичні особи (громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства) за винятком працівників державних органів приватизації;

• юридичні особи, зареєстровані на території України, крім: а) юридичних осіб, у майні яких частка державної власності перевищує 25 відсотків; б) органів державної влади; в) органів місцевого самоврядування; г) юридичних осіб, майно яких перебуває у комунальній власності;

• юридичні особи інших держав.

Посередники – це такі учасники приватизаційного процесу, які обслуговують покупців у процесі приватизації державного майна або виконують окремі функції чи завдання державних органів приватизації щодо продажу, експертної оцінки державного майна тощо.

2. Суб'єкти та учасники процедури банкрутства.

ЗУ «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»

Суб'єктами підприємницької діяльності можуть бути : 1) громадяни України, інших держав, не обмежені законом в правоздатності або дієздатності; 2) юридичні особи всіх форм власності, встановлених Законом України “Про власність".

3) юридичні особи, які діють у формі споживчого товариства, благодійного чи іншого фонду.

В процедурі банкрутства немає ні позивачів, ні відповідачів. Учасниками процесу в справі про банкрутство є: боржник, кредитори, арбітражний керуючий, власник майна (орган, уповноважений керувати майном) боржника, державний орган з питань банкрутства та інші.

3. Правове регулювання контрактації сільськогосподарської продукції.

Стаття 272. Договір контрактації сільськогосподарської продукції

1.Державна закупка сільськогосподарської продукції здійснюється за договорамиконтрактації, які укладаються на основі державних замовлень на поставку державі сільськогосподарської продукції.

2. За договором контрактації виробник сільськогосподарської продукції (долі— виробник) зобов'язується передати заготівельному (закупівельному) або переробному підприємству чи організації (далі — контрактанту) вироблену ним продукцію у строки, кількості, асортименті, що передбачені договором, а контрактант зобов'язується сприяти виробникові у виробництві зазначеної продукції, прийняти і оплатити її.

3. У договорах контрактації повинні передбачатися: види продукції (асортимент), номер державного стандарту або технічних умов, гранично допустимий вміст у продукції шкідливих речовин; кількість продукції, яку контрактант приймає безпосередньо у виробника; ціна за одиницю, загальна сума договору, порядок і умови доставки, строки здавання-приймання продукції; обов'язки контрактанта щодо подання допомоги в організації виробництва сільськогосподарської продукції та її транспортування на приймальні пункти і підприємства; взаємна майнова відповідальність сторін у разі невико­нання ними умов договору; інші умови, передбачені Типовим договором контрактації сільськогосподарської продукції, затвердженим у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. (істотні умови)

Норми ЦК можуть тлумачитися ширше, ніж норми ГК. Згідно із ст.713 ЦК контрактантами сільськогосподарської продукції можуть бути не лише державні організації, а й юридичні особи права приватної власності.

4. Господарські об'єднання, поняття, види, правовий статус.

Господарське об'єднання (ГО) — це організаційно оформлена група підприємств, інших господарських організацій низової ланки економіки різних форм власності, яка створюється з метою координації діяльності своїх учасників, об'єднання їхніх зусиль для вирішення соціальних та економічних завдань.

Види ГО:

1) за ознакою засад створення - добровільні і державні;

2) за ознакою ступеня централізації управлінських повноважень - асоціації, корпорації, концерни;

3) за ознакою обов'язкового установчого документа - договірні (асоціації, корпорації, промислово-фінансові групи) та статутні (концерни та консорціуми);

4) за галузевою ознакою - галузеві, тобто господарські об'єднання підприємств певної галузі (транспорту, зв'язку, вугільної промисловості тощо), міжгалузеві (до складу яких входять господарські організації різних галузей економіки);

5) за територіальною ознакою - республіканські, обласні, міські тощо;

6) за ознакою терміну діяльності - створені на визначений термін та без визначення строку діяльності (асоціації, корпорації, концерни);

7) за ознакою наявності чи відсутності у об'єднання статусу юридичної особи - господарські об'єднання, які мають статус юридичної особи асоціації, корпорації, концерни, консорціуми і господарські об'єднання, які не мають такого статусу (до них належать промислово-фінансові групи як особливий вид господарського об'єднання).

Правове становище ГО визначається ГК України (статті 118-124), законами «Про банки та банківську діяльність» (ст. 26), «Про кооперацію» (статті 30-33), «Про сільськогосподарську кооперацію» (ст. 26) та ін.

5. Санація у справах про банкрутство, досудова, судова.

Санація є системою заходів, що здійснюються під час провадження по справі про банкрутство з метою попередження визнання боржника банкрутом та його ліквідації, яка спрямована на оздоровлення фінансово-господарського положення боржника, а також задоволення в повному обсязі або частково вимог кредиторів шляхом кредитування, реструктуризації підприємства, боргів та капіталу і (або) зміну організаційно-правової та виробничої структури боржника.

Тривалість процедури санації складає дванадцять місяців і може бути подовжена не більш ніж на шість місяців. В процедурі санації важливо вирішити три задачі. По-перше, необхідно обрати засоби відновлення платоспроможності боржника. По-друге - підготувати умови для реалізації таких засобів. І по-третє - виконати всі поставлені задачі і сплатити (погасити) заборгованість перед кредиторами.

Досудова санація – це система заходів щодо відновлення платоспроможності боржника, які може здійснювати власник майна (орган, уповноважений управляти майном) боржника, інвестор з метою запобігання банкрутству боржника шляхом реорганізаційних, організаційно-господарських, управлінських, інвестиційних, технічних, фінансово-економічних, правових заходів відповідно до законодавства до початку порушення провадження у справі про банкрутство. Досудова санація державних підприємств провадиться за рахунок коштів державних підприємств та інших джерел фінансування. Що стосується санації боржника, то вона може застосовуватися не тільки як досудова, а й як судова процедура (у разі порушення провадження у справі про банкрутство).

6. Поняття, предмет і методи підприємницького права.

Підприємницьке право як галузь права - це сукупність правових норм, які регулюють суспільні відносини між субєктами підприємницької діяльності, між ними та іншими учасниками, які мають певні повноваження на регулювання підприємницької діяльності.

Предмет – це правовідносини щодо організації та здійснення підприємницької діяльності.

Методи ПП – сукупність прийомів та способів впливу на підприємницькі правовідносини:

1. Метод владних приписів.(субєкти підприємництва зобовязані підпорядковувати свою діяльність моделям правовідносин, визначеним законодавством – ліцензування, патентування та ін.)

2. Дозвільний метод (дозволено все, що не заборонено законом)

3. Метод заборони під загрозою покарання. Особливості кваліфікації ККУ у сфері господарювання.

4. Договірний метод

5. Метод рівності (паритету)

6. Метод автономних і локальних приписів.

7. Метод рекомендацій (держава в особі уповноважених органів виконавчої влади регулює діяльність субєктів підприємництва, пропонуючи зразкові форми договорів (договір оренди майна), статутних документів (типовий статут акціонерного товариства)).

7. Правовий статус виробничого кооперативу.

Виробничим кооперативом визнають добровільне обєднання громадян на засадах членства з метою спільної виробничої або інщої господарської діяльності, що базується на їх особистій трудовій участі та обєднанні майнових пайових внесків, участі в управлінні підприємництвом та розподілі доходу між ними. Виробничий кооператив є юридичною особою і діє на основі статуту. Чисельність членів ВК не може бути меншою, ніж 3 особи. Членами цього кооперативу можуть бути громадяни, які досягли 16 річного віку, визнають статут кооперативу та дотримуються його вимог, беруть майнову та трудову участь у діяльності кооперативу.

8. Право державної власності на засоби виробництва та форми його реалізації.

Право державної власності на засоби виробництва в суб’єктивному розумінні – це юридично визначена і забезпечена можливість суб’єкта цього права використовувати належні йому засоби виробництва своєю владою в інтересах народу України.

Правові форми реалізації права державної власності – це врегульовані правом, різні за призначенням та способами здійснення види діяльності державних органів і державних господарських організацій, пов’язані з використанням державного майна. Можна виділити кілька таких форм:

1.  Господарське управління окремими частинами фонду стосовно засобів виробництва державної власності здійснюється головним чином господарськими міністерствами та відомствами, Фондом державного майна України, державними господарськими об’єднаннями – в частині делегованих їм функцій відповідними господарськими міністерствами через такі повноваження: створення, реорганізація та ліквідація державних підприємств та організацій, визначення мети та предмету їх діяльності (затвердження статутів та положень), здійснення контролю за ефективністю використання ними державного майна, встановлення підвідомчим підприємствам економічних лімітів та нормативів, розміщення державних замовлень тощо;

2.   Повне господарське відання державними засобами виробництва здійснюється державними підприємствами – суб’єктами цього права. Зміст права повного господарського відання державного підприємства складають повноваження щодо володіння, користування та розпорядження закріпленим за підприємством майном з дотриманням вимог закону і статуту підприємства.

9. Підприємства комунальної власності, їх види.

10.Правове регулювання монополізму на ринку.

Монопольним (домінуючим) становищем можна визнати таке становище суб’єкта господарювання, що дозволяє йому самостійно або разом з іншими суб’єктами господарювання визначати умови обороту товарів на ринку.

Стаття 12. Монопольне (домінуюче) становище суб'єкта господарювання

1. Суб’єкт господарювання займає монопольне (домінуюче)

становище на ринку товару, якщо:

на цьому ринку у нього немає жодного конкурента;

не зазнає значної конкуренції внаслідок обмеженості можливостей доступу інших суб’єктів господарювання щодо закупівлі сировини, матеріалів та збуту товарів, наявності бар’єрів для доступу на ринок інших суб’єктів господарювання, наявності пільг чи інших обставин.

2. Монопольним (домінуючим) вважається становище суб’єкта господарювання, частка якого на ринку товару перевищує 35 відсотків, якщо він не доведе, що зазнає значної конкуренції.

3. Монопольним (домінуючим) також може бути визнане становище суб’єкта господарювання, якщо його частка на ринку товару становить 35 або менше відсотків, але він не зазнає значної конкуренції, зокрема внаслідок порівняно невеликого розміру часток ринку, які належать конкурентам.

4. Вважається, що кожен із двох чи більше суб’єктів господарювання займає монопольне (домінуюче) становище на ринку товару, якщо стосовно певного виду товару між ними немає конкуренції або є незначна конкуренція і щодо них, разом узятих, виконується одна з умов, передбачених частиною першою цієї статті.

5. Монопольним (домінуючим) вважається також становище кожного з кількох суб’єктів господарювання, якщо стосовно них виконуються такі умови:

сукупна частка не більше ніж трьох суб’єктів господарювання, яким на одному ринку належать найбільші частки на ринку, перевищує 50 відсотків;

сукупна частка не більше ніж п’яти суб’єктів господарювання, яким на одному ринку належать найбільші частки на ринку, перевищує 70 відсотків -

і при цьому вони не доведуть, що стосовно них не виконуються умови частини четвертої цієї статті.

ЗУ «Про захист економічної конкуренції», «Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності» та ГК

11.Правовий режим ліцензування підприємницької діяльності.

Ліцензуванням вважається видача, переоформлення та анулювання ліцензій, видача дублікатів ліцензій, ведення ліцензійних справ та ліцензійних реєстрів, контроль за додержанням ліцензіатами ліцензійних умов, видача розпоряджень про усунення порушень ліцензійних умов, а також розпоряджень про усунення порушень законодавства у сфері ліцензування.

Загальні положення щодо ліцензування містяться у ЦК України (ч. З ст. 91), що визначає ліцензування як один з елементів цивільної правоздатності юридичних осіб, у ГК України (ст. 14, що відсилає до окремого закону; ч. З ст. 43, положення якої дозволяють встановлювати перелік видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню, виключно законом; ч. 6 ст. 128 — як один з обов'язків громадянина-підприємця).

Базовими документами, що складають правову основу ліцензування певних видів господарської діяльності, є Закон України від 1 червня 2000 р. № 1775-ІП "Про ліцензування певних видів господарської діяльності" (далі — Закон про ліцензування), а також документи, прийняті на його виконання: Порядок формування, ведення і користування відомостями ліцензійного реєстру та подання їх до Єдиного ліцензійного реєстру, затв. постановою Кабінету Міністрів України від 8 листопада 2000 р. № 1658; Перелік органів ліцензування, затв. постановою Кабінету Міністрів України від 14 листопада 2000 р. № 1698; постанова Кабінету Міністрів України від 20 листопада 2000 р. № 1719 "Про запровадження ліцензії єдиного зразка для певних видів господарської діяльності"; постанова Кабінету Міністрів України від 29 листопада 2000 р. № 1755 "Про термін дії ліцензії на провадження певних видів господарської діяльності, розміри і порядок зарахування плати за її видачу"; Перелік документів, які додаються до заяви про видачу ліцензії для окремого виду господарської діяльності, затв. постановою Кабінету Міністрів України від 4 липня 2001 р. № 756, тощо

12.Договір контрактації сільськогосподарської продукції.

Стаття 272. Договір контрактації сільськогосподарської продукції

1.Державна закупка сільськогосподарської продукції здійснюється за договорамиконтрактації, які укладаються на основі державних замовлень на поставку державі сільськогосподарської продукції.

2. За договором контрактації виробник сільськогосподарської продукції (долі— виробник) зобов'язується передати заготівельному (закупівельному) або переробному підприємству чи організації (далі — контрактанту) вироблену ним продукцію у строки, кількості, асортименті, що передбачені договором, а контрактант зобов'язується сприяти виробникові у виробництві зазначеної продукції, прийняти і оплатити її.

3. У договорах контрактації повинні передбачатися: види продукції (асортимент), номер державного стандарту або технічних умов, гранично допустимий вміст у продукції шкідливих речовин; кількість продукції, яку контрактант приймає безпосередньо у виробника; ціна за одиницю, загальна сума договору, порядок і умови доставки, строки здавання-приймання продукції; обов'язки контрактанта щодо подання допомоги в організації виробництва сільськогосподарської продукції та її транспортування на приймальні пункти і підприємства; взаємна майнова відповідальність сторін у разі невико­нання ними умов договору; інші умови, передбачені Типовим договором контрактації сільськогосподарської продукції, затвердженим у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. (істотні умови)

13.Правовий режим і структура майна суб'єктів підприємницької діяльності.

Майном, за Господарським кодексом України, визнається сукупність речей та інших цінностей (включаючи нематеріальні активи), які мають вартісне визначення, виробляються чи використовуються в діяльності суб'єктів господарювання і відображаються в їх балансі або враховуються в інших передбачених законом формах обліку цих суб'єктів (ст. 139).

Залежно від правових засад володіння майном при здійсненні господарської діяльності визначається його правовий режим.

Під правовим режимом майна розуміють установлений правовими засобами порядок і умови придбання (присвоєння) майна, здійснення суб'єктами права повноважень володіння, користування та розпорядження ним, реалізація функцій управління майном, а також правова його охорона.

Якщо це визначення деталізувати, то можна виокремити такі елементи або структуру правового режиму: 1)  сукупність правових норм, що регулюють відносини власності, визначають форму власності, види майна, суб'єктів права власності, правомочності власника; 2)  правомочності державних організацій по здійсненню права господарського відання чи права оперативного управління майном; 3)  правоздатність суб'єктів господарювання в майнових відносинах; 4)  встановлені правовими засобами порядок та умови розподілу майна за фондами, використання його в процесі виробничо-господарської та іншої діяльності, здобуття з нього корисних результатів;

14. Державний контроль за дотриманням антимонопольно-конкурентного

законодавства.

Згідно Господарсько-процесуального кодексу:

Стаття 40. Державний контроль за дотриманням антимонопольно-конкурентного законодавства

1. Державний контроль за дотриманням антимонопольно-конкурентного законодавства, захист інтересів підприємців та споживачів від його порушень здійснюються Антимонопольним комітетом України відповідно до його повноважень, визначених законом. 2. З метою запобігання монопольному становищу окремих суб’єктів господарювання на ринку створення, реорганізація та ліквідація суб’єктів господарювання, придбання їх активів, часток (акцій, паїв) господарських товариств, а також утворення об’єднань підприємств або перетворення органів влади в зазначені об’єднання у випадках, передбачених законодавством, здійснюються за умови одержання згоди на це Антимонопольного комітету України. Підстави для надання згоди на концентрацію суб’єктів господарювання визначаються законом. 3. У разі якщо суб’єкти господарювання зловживають монопольним становищем на ринку, Антимонопольний комітет України має право прийняти рішення про примусовий поділ монопольних утворень. Строк виконання такого рішення не може бути меншим шести місяців. 4. Примусовий поділ не застосовується у разі: неможливості організаційного або територіального відокремлення підприємств або структурних підрозділів; наявності тісного технологічного зв’язку підприємств, структурних підрозділів, якщо частка внутрішнього обороту в загальному обсязі валової продукції підприємства (об’єднання тощо) становить менше тридцяти відсотків. 5. Реорганізація монопольного утворення, що підлягає примусовому поділу, здійснюється на розсуд суб’єкта господарювання за умови усунення монопольного становища цього утворення на ринку. 6. Антимонопольний комітет України та його територіальні відділення у встановленому законом порядку розглядають справи про недобросовісну конкуренцію та інші справи щодо порушення антимонопольно-конкурентного законодавства, передбачені законом. 7. Рішення Антимонопольного комітету України та його територіальних відділень можуть бути оскаржені до суду. Збитки, завдані незаконними рішеннями Антимонопольного комітету України або його територіальних відділень, відшкодовуються з Державного бюджету України за позовом заінтересованих осіб у порядку, визначеному законом.

15.Правове регулювання аудиторської діяльності.

Правове регулювання аудиторської діяльності передбачено законами України «Про господарські товариства», «Про аудиторську діяльність», які є основними законодавчими актами цієї сфери та визначають місце аудиту в фінансово-господарській діяльності.

Другий рівень системи нормативного регулювання аудиторської діяльності представле¬ний стандартами (положеннями) Національних нормативів аудиту та Кодексу професій¬ної етики аудиторів України. Дотримання аудиторських стандартів у процесі здійснення аудиторської діяльності гарантує певний рівень якості аудиту та надійності його висновків.

(Стаття 362. Аудиторська діяльність

1. Аудиторською діяльністю визнається діяльність громадян та організацій, предме¬том якої є здійснення аудиту, організаційне і методичне забезпечення аудиту та надан¬ня інших аудиторських послуг. 2. Аудиторська діяльність регулюється цим Кодексом, законом про аудиторську діяльність та іншими прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.)

16.Поняття і значення патентування підприємницької діяльності.

Правове регулювання – Закон України «Про патентування деяких видів підприємницької діяльності» від 23.03.96 Патент – це державне свідоцтво, яке засвідчує право суб’єкта підприємницької діяльності чи його структурного підрозділу займатися видами підприємницької діяльності, що зазначені в Законі. Ознаки: поширюється лише на СПД та зменшує оподаткування (включається до складу валових витрат). Види діяльності, що підлягають патентуванню: - Торговельна діяльність за готівкові кошти. - Діяльність з обміну готівкових валютних цінностей. - Гральний бізнес – казино, ігрові автомати з грошовим або майновим виграшем, лотереї (крім державних). - Надання побутових послуг – надання платних послуг для задоволення особистих потреб замовника за готівкові кошти,з використанням кредитних карток. Торговий патент видається за плату суб'єктам підприємницької діяльності державними податковими органами за місцезнаходженням цих суб'єктів або місцезнаходженням їх структурних (відокремлених) підрозділів, суб'єктам підприємницької діяльності, що провадять торговельну діяльність або надають побутові послуги (крім пересувної торговельної мережі), - за місцезнаходженням пункту продажу товарів або пункту з надання побутових послуг, а суб'єктам підприємницької діяльності, що здійснюють торгівлю через пересувну торговельну мережу, - за місцем реєстрації цих суб'єктів.

17.Біржові угоди, поняття, види, порядок укладення.

Біржова угода – це угода про взаємну передачу прав та обов’язків у відношенні біржового товару, допущеного до обороту на біржі, що знаходить відображення в біржовому договорі, укладеному учасниками біржової торгівлі в ході біржових торгів.

Біржові угоди за різними критеріями поділяються на види. Найбільш загальним критерієм поділу є час виконання угоди. Згідно з цим критерієм е угоди:

• з негайним виконанням («угоди на реальний товар» або «касові угоди»). Така назва угод зумовлена тим, що придбання або відчуження товару передбачає у цьому разі саме «негайне» виконання угоди. За такою угодою товар має знаходитися на одному з вказаних біржею складів і передаватися покупцеві негайно. Конкретний термін визначається Правилами біржової торгівлі;

• термінові (угоди на строк). Згідно з такими угодами організація-продавець передає у певний, визначений сторонами строк у власність (повне господарське відання) організації покупця товар, а покупець зобов'язується прийняти і оплатити товар на умовах (щодо строку платежу, ціни), встановлених договором. По суті, це договори поставки біржового товару, строки виконання яких визначаються наперед, на майбутнє. Оскільки йдеться про поставки в майбутньому, така біржова угода називається угодою на строк, або форвардною угодою.

Форвардний контракт - це стандартний документ, який засвідчує зобов'язання особи придбати (продати) цінні папери, товари або кошти у визначений час та на визначених умовах у майбутньому, з фіксацією цін такого продажу під час укладення такого форвардного контракту.

Ф'ючерсний контракт визначається Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств» як стандартний документ, який засвідчує зобов'язання придбати (продати) цінні папери, товари або кошти у визначений час та на визначених умовах у майбутньому, з фіксацією цін на момент виконання зобов'язань сторонами контракту.

18. Державне регулювання цін та ціноутворення.

Ціна є одним з найбільш важливих інструментів регулювання економіки, її регулюючий вплив на економіку охоплює багато напрямків. Зокрема, за допомогою цін виробництво підпорядко­вується суспільним потребам, вираженим у формі платоспромож­ного попиту, ціни стимулюють зниження витрат на виробництво і реалізацію товарів, запровадження досягнень науково-техніч­ного прогресу, підвищення якості товарів і тощо.

Державне цінове регулювання в Україні регламентується спеціальним законодавством: Законами «Про ціни і ціноутво­рення», «Про обмеження монополізму та недопущення недоб­росовісної конкуренції у підприємницькій діяльності», поста­новою Кабінету Міністрів України «Про встановлення пов­новажень органів виконавчої влади та виконавчих органів мі­ських рад щодо регулювання цін (тарифів)» тощо. Закони в га­лузі ціноутворення встановлюють основні правила формування та застосування цін в країні, порядок контролю за цінами, від­повідальність за його порушення, права та обов'язки окремих органів виконавчої влади у сфері ціноутворення. Для практич­ного виконання зазначених Законів, вони доповнюються й конкретизуються спеціальними рішеннями парламенту, указа­ми Президента чи постановами уряду.

19.Державна реєстрація суб'єктів підприємницької діяльності.

Порядок державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності регулюється Законом України від 15 травня 2003 р. № 755-ІУ "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців". Відповідні норми щодо порядку здійснення державної реєстрації містяться і в ст. 58 ГК України, проте, зважаючи на те, що загальні норми цього Кодексу у цьому питанні суперечать нормам спеціальним, що містяться в означеному вище Законі, застосовуються правила саме Закону про державну реєстрацію.

Згідно зі ст. 4 Закону про державну реєстрацію державною реєстрацією юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців вважається засвідчення факту створення або припинення юридичної особи, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, а також вчинення інших реєстраційних дій, які передбачені Законом, шляхом внесення відповідних записів до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.

Для проведення державної реєстрації юридичної особи засновник (засновники) або уповноважена ними особа повинні особисто подати державному реєстратору (надіслати рекомендованим листом з описом вкладення) такі документи:

1. заповнену реєстраційну картку на проведення державної реєстрації юридичної особи;

2. примірник оригіналу або нотаріально засвідчену копію рішення засновників або уповноваженого ними органу про створення юридичної особи у випадках, передбачених законом;

3. два примірники установчих документів;

4. документ, що засвідчує внесення реєстраційного збору за проведення державної реєстрації юридичної особи.

20.Правове регулювання зовнішньоекономічної діяльності.

Зовнішньоекономічна діяльність – це діяльність субєктів гоподарювання України та іноземних субєктів, побудована на взаємовідносинах між ними та така, що має місце як на території України так і за її межами.

Субєкти ЗД: Господарські організації; громадяни України, іноземці; філії, представництва, підрозділи (структурні одиниці) іноземних субєктів господарювання.

ЗД потребує ліцензування: генеральна, разова, відкрита (індивідуальна), антидемпінгова, компенсаційна, спеціальна.

Законом України "Про економічну самостійність України" від З серпня 1990 р. встановлено, що Україна самостійно здійснює керівництво зовнішньоекономічною діяльністю, бере безпосередню участь у міжнародному поділі праці та розвиває економічне співробітництво з іншими державами на основі принципів заінтересованості, рівноправності і взаємної вигоди. Підприємства і організації мають право вступати у прямі господарські зв'язки та співробітничати з підприємствами та організаціями інших держав, створювати з ними спільні підприємства, асоціації, концерни, консорціуми, союзи, інші об'єднання (ст. 12 Закону).

Зовнішньоекономічна діяльність підприємства, як зазначається у ст. 25 Закону України "Про підприємства в Україні", є частиною зовнішньоекономічної діяльності України і регулюється законами України. Чільне місце серед цих законів посідає Закон України "Про зовнішньоекономічну діяльність" від 16 квітня 1991 р., який визначає зовнішньоекономічну діяльність як діяльність суб'єктів господарської діяльності України та іноземних суб'єктів господарської діяльності, побудовану на взаємовідносинах між ними, що має місце як на території України, так і за її межами.

21.Поняття та види господарських товариств.

Порядок створення та порядок діяльності окремих видів господарських товариств регулюються ГК (гл. 9), ЦК (гл.  8) Законом України «Про господарські товариства» та іншими актами законодавства.