Тема 9. Ф і н а н с о в і п о с е р е д н и к и
Г Р О Ш О В О Г О Р И Н К У
План
Призначення та класифікація фінансових посередників
Поняття та функції банків
Поняття, функції та основи організації банківської системи
1. Призначення та класифікація фінансових посередників
У секторі непрямого фінансування грошового ринку поряд з його базовими суб’єктами, кредиторами і позичальниками, виступають фінансові посередники. Вони також формують свої зобов’язання і вимоги, емітуючи на цій підставі власні фінансові інструменти.
Фінансове посередництво як окремий специфічний вид економічної діяльності виділяється всіма економістами. За наймісткішими словами Шарпа, Александера та Бейлі, фінансові посередники являють собою організації, що випускають фінансові зобов’язання (вимоги до себе) і продають їх як активи за гроші.
У національній практиці на офіційному рівні термін “фінансовий посередник” уперше було узагальнено вжито в Постанові КМУ №140 від 30.01.96 р. “Про заходи щодо розвитку фондового ринку та вдосконалення його державного регулювання”. У 1997 р. в Україні було введено нову статистичну класифікацію видів економічної діяльності. У цій класифікації виділена фінансова діяльність, що включає фінансове посередництво, грошове посередництво, фінансовий лізинг, страхування, допоміжну діяльність у сфері фінансів та страхування.
Діяльність фінансових посередників полягає в акумуляції вільного грошового капіталу та розміщенні його серед позичальників-витратників. На відміну від брокерів та дилерів, які не створюють власних вимог і зобов’язань, і діючи за дорученням клієнтів, отримують дохід у вигляді комісійної плати чи різниці в курсах купівлі-продажу, фінансові посередники діють на ринку від свого імені і за власний рахунок, створюючи власні зобов’язання і вимоги. Прибуток фінансових посередників зазвичай формується як різниця між доходами від розміщення акумульованих коштів і витратами, пов’язаними з їх залученням.
Фінансові посередники відіграють важливу роль у функціонуванні грошового та фінансового ринку, а через них – у розвитку економіки.
Економічне призначення фінансових посередників полягає в забезпеченні кредиторам і позичальникам максимально сприятливих умов для їх успішного функціонування з метою підвищення ефективності діяльності суб’єктів реальної економіки. Адже ж базові суб’єкти грошового ринку переважно є суб’єктами реального сектора економіки і створюючи сприятливі умови для їх функціонування, фінансові посередники позитивно впливають на кругооборот капіталу в процесі розширеного відтворення, розвиток виробництва, торгівлі, інших сфер економіки. Особливо важлива їх роль у переміщенні грошових заощаджень домашніх господарств в оборот ділових підприємств. Це зумовлене тим, що ці заощадження є найбільшим джерелом інвестицій в економіку, проте вони перебувають у величезної кількості власників, їх розміри невеликі і перемістити їх без посередників було б технічно неможливо.
Переваги фінансового посередництва можна охарактеризувати наступним чином. По-перше, для кожного окремого кредитора з’являється можливість оперативно розмістити вільні кошти в дохідні активи, а для позичальника – оперативно мобілізувати додаткові кошти, необхідні для вирішення виробничих чи споживчих завдань. Ступінь оперативності вирішення цих проблем для обох суб’єктів грошового ринку залежить від розвитку мережі фінансових посередників. По-друге, скорочуються витрати базових суб’єктів грошового ринку на формування вільних коштів, розміщення їх у дохідні активи та запозичення додаткових коштів. Кредиторам і позичальникам не потрібно витрачати час, докладаючи зусилля на пошуки один одного. Економляться кошти на рекламу, створення інформаційних систем, здійснення оцінно-аналітичних заходів. Значно дешевше обходиться співпраця з одним посередником, ніж з великою кількістю дрібних кредиторів і позичальників. Крім того, завдяки великим обсягам виконуваних операцій собівартість кожної з них для посередника нижча, ніж якби вона безпосередньо виконувалась кредиторами чи позичальниками. По-третє, для базових суб’єктів грошового ринку зменшуються фінансові ризики, оскільки вони перекладаються на фінансових посередників. До того ж захист від різного роду ризиків забезпечують диверсифікація посередницької діяльності, створення спеціальних систем страхування. По-четверте, завдяки зменшенню фінансових ризиків, скороченню витрат на здійснення фінансових операцій, доступу до високодохідного бізнесу збільшується дохідність позичкових капіталів. По-п’яте, з’являються можливості для надання посередниками додаткових послуг: страхування ризиків кредитора, задоволення потреб у пенсійному забезпеченні, можливість вирішення проблем з житлом, набутті прав власності та управління певними об’єктами.
Особливої уваги заслуговує класифікація фінансових посередників. Щодо цього питання немає єдиної точки зору ні у вітчизняній, ні в зарубіжній літературі.
У вітчизняній літературі найпоширенішим є поділ фінансових посередників на дві групи: банки на небанківські фінансово-кредитні установи. Останні інколи ще називають спеціалізованими фінансово-кредитними установами чи пара банками.
В американській літературі фінансових посередників заведено поділяти на три групи: депозитні інституції, договірні ощадні інституції та інвестиційні посередники.
Такий різнобій у класифікації фінансового посередництва зумовлюється двома обставинами: відсутністю однозначного трактування поняття “банк” та загальноприйнятих критеріїв класифікації всіх посередників. В європейському законодавстві банк трактується значно ширше, ніж в американському. Тому деякі з інституцій, які за європейським законодавством належать до спеціалізованих банків (наприклад, інвестиційні банки), за американським законодавством не є такими, тому в літературі їх відносять до спеціалізованих небанківських інституцій (інвестиційних посередників).
Тому більш правомірним є класифікація фінансових посередників за одним критерієм – участю їх у формуванні пропозиції грошей. За цим критерієм всіх фінансових посередників можна поділити на дві групи:
1 – банки, які через грошово-кредитний мультиплікатор здатні впливати на пропозицію грошей;
2 – небанківські фінансові посередники (фінансово-кредитні установи), які такої здатності не мають.
Усередині кожної з цих груп фінансових посередників можна класифікувати на види за іншими критеріями:
- за юридичним статусом (юридичні та фізичні особи);
- за територіальною ознакою (місцеві, регіональні, державні та міжнародні);
- за організаційною формою (акціонерні товариства – закриті й відкриті, товариства з обмеженою відповідальністю, приватні підприємства, спеціалізовані відділи або філії інших підприємств тощо);
- за відповідністю чинному законодавству (легальні, що зареєстровані і діють в рамках існуючого законодавства; напівлегальні, які зареєстровані відповідно до чинного законодавства, але виконують певні операції, цим законодавством не передбачені; нелегальні – фірми та особи, що здійснюють посередницьку діяльність поза законом);
- за типом винагороди (ті, що одержують дохід у вигляді різниці процентів на вхідні та вихідні фінансові потоки або різниці курсів цінних паперів, валют; та ті, що працюють за фіксовану винагороду – наприклад, у вигляді комісійних);
- за типом спілкування з клієнтами (ті, що взаємодіють безпосередньо особисто з клієнтом; ті, що спілкуються клієнтурою за допомогою електронних засобів зв’язку).
Головним критерієм класифікації функціональне призначення фінансового посередників.
Спеціалізація небанківських фінансово-кредитних установ здійснюється за двома критеріями: за характером залучення вільних грошових коштів кредиторів та за додатковими послугами, які надають фінансові посередники своїм кредиторам.
Формування грошових ресурсів небанківських фінансово-кредитних установ не є депозитним. Переданими ними коштами власники не можуть скористатися так вільно, як чековими вкладами. При цьому кошти вкладаються на тривалий, заздалегідь визначений строк. Чим довший цей строк, тим з більшими ризиками пов’язане таке розміщення коштів і тим вищі доходи воно повинно приносити.
Недепозитне залучення коштів може здійснюватися двома способами: на договірних засадах та шляхом продажу посередником своїх цінних паперів (акцій, облігацій). Тому всі посередники небанківського типу поділяються на договірних фінансових посередників, які залучають кошти на підставі договору з кредитором (інвестором), та на інвестиційних фінансових посередників, які залучають кошти через продаж кредиторам (інвесторам) своїх акцій, паїв тощо.
Усередині кожної з цих груп фінансові посередники класифікуються за видами послуг, які вони надають своїм кредиторам понад доходи на залучені кошти.
Усередині групи договірних посередників можна виокремити страхові компанії, пенсійні фонди, ломбарди, лізингові та факторингові компанії; уeсередині інвестиційних посередників – інвестиційні фонди, фінансові компанії, кредитні товариства, спілки тощо.