70. Загальна територіальна підсудність як один із видів територіальної підсудності

Загальна територіальна підсудність - підсудність справ за місцем проживання чи місцезнаходженням відповідача (ст.109 ЦПК), яким можуть бути як фізичні, так і юридичні особи.

Позовна заява до фізичної особи пред'являється в суд за місцем її проживання. На практиці термін «місце проживан­ня особи» викликає різне тлумачення фахівцями, проте при пред'явленні позову слід керуватися ст. 29 ЦК, де зазначено, що місцем проживання фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньо-^МУ (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово.

У частині 1 ст. 29 ЦК має місце положення про «тимчасове проживання особи», яке на практиці викликає різне тлумачен­ня. Вжиття терміна «тимчасове» не повинно впливати на сприйняття місця проживання особи. Наприклад, тимчасовим місце проживання фізичної особи є її проживання за кордо­ном, де вона лише працює, а в Україні проживає її сім'я, знахо­диться майно. Тимчасове місце проживання слід відрізняти від терміна «місце перебування», тобто місце, де особа тимчасово перебуває, наприклад у місцях позбавлення волі, у стаціонар­ному психіатричному закладі. Тому позови до таких осіб пред'являються за їх останнім місцем проживання, до того, як вони були направлені у місця позбавлення волі чи лікування.

Щодо фізичної особи, яка досягла 14 років, то вона вільно обирає собі місце проживання, за винятком обмежень, які встановлюються законом. Тому на цю особу фактично поши­рюється положення про місце проживання, передбачене ч. 1 ст. 29 ЦПК.

Місцем проживання фізичної особи у віці від 10 до 14 років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного із них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження нав­чального закладу чи закладу охорони здоров'я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опіку­ном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна. У разі спору місце проживання фізичної особи у віці від 10 до 14 років визначається органом опіки та піклування або судом. Таке рішення буде доказом підтвердження місця проживання

особи.

Місцем проживання фізичної особи, яка не досягла 10 ро­ків, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного із них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я, в якому во­на проживає.

Місцем проживання недієздатної особи є місце проживання її опікуна або місцезнаходження відповідної організації, яка виконує щодо неї функції опікуна.

Фізична особа може мати декілька місць проживання. Як­що суд не може встановити місце проживання фізичної особи, то у такому разі слід виходити з місця реєстрації фізичної осо­би.

Позови до юридичних осіб пред'являються в суд за їхнім місцезнаходженням, яке регламентується ст. 93 ЦК. Крім то­го, місцезнаходження юридичної особи вказується в установ­чих документах або таку інформацію можна отримати у По­датковій адміністрації чи через Державний реєстр юридичних осіб.

На позивача покладається обов'язок встановити місцезна­ходження відповідача, оскільки за ст. 119 ЦК він повинен та­ку інформацію обов'язково зазначити у позовній заяві (п. 2 ч. 1), бо у разі незазначення такої інформації у заяві та неусу-нення зазначеного недоліку, заяву на підставі ч. 2 ст. 121 ЦПК буде повернуто позивачеві. Винятком із цього правила є поло­ження ст. 78 ЦПК згідно з якою, якщо місце перебування від­повідача у справах за позовами про стягнення аліментів або

про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкод­женням здоров'я або смертю фізичної особи невідоме, суд має прийняти заяву та оголосити його розшук.