Налигачем скрутили руки, Об землю вдарили — нема,

Нема ні слова.

«Мало муки!

Давайте приску! де смола?

Кропи його! отак! холоне?

Мерщій же приском посипай!

Що? Скажеш шельмо?.. І не стогне!*

(І, 92) '

Шевченко розробив ямб як драматичний вірш і в інших поемах, застосовуючи його для передачі мови персонажів («Відьма», «Сліпий», «Сотник», «Слепая» та ін.). Ямбом у розділі «Гонта в Умані» змальовано грізний пейзаж, осяяний загравами пожеж:

Минають дні, минає літо,

А Україна, знай, горить;

По селах голі плачуть діти —

Батьків немає. Шелестить Пожовкле листя по діброві;

Гуляють хмари; сонце спить;

Нігде не чуть людської мова;

Звір тілько виє по селу,

Гризучи трупи. Не ховали.

Вовків ляхами годували,

Аж поки снігом занесло Огризки вовчі...

(І, 129)

Ямби виконують в поемі і функцію композиційного обрамлення («Треті півні», «Гонта в Умані»).

Проте той чи інший розмір в поемі відіграє не лише одну якусь роль. Так, енергійний за своєю природою ямб іноді передає в поемі й спокійні інтонації:

Попід дібровою стоять Вози залізної тарані...

(І, 94).

Метрикоритмічний склад поеми завжди перебуває у взає­мозв’язку із змістом, в результаті чого вірш «Гайдама­ків» то задумливо ніжний, то драматично напружений, то епічно спокійний. Один з перших польських перекладачів Шевченка Л. Совінський писав, що у поемі «арифметич­но розмір зберігається завжди, але послідовність наголо- \ шених і ненаголошених складів залежить виключно від І настроїв почуття» ³⁶.

І j[^w Різноманітність метрів, прищеплена на українському І І фольклорному грунті, є найхарактернішою особливістю І І ПІевченкової версифікаційної системи. З легкістю пере- I ходить поет у «Гайдамаках» від одного розміру до іншо- I го, зберігаючи при цьому загальну ритмічну єдність. Ця особливість поетичного стилю виявилась і в таких його творах, як «Катерина», «Гамалія», «Сон», «Єретик» та ін. Метр у Шевченка — це канва, на якій він вживає багато­гранні ритмічні узори. Загальний ритм «Гайдамаків» увібрав у себе такі компоненти, як побудова рядків, ритм окремих розділів, переходи від віршованої розповіді до драматичних форм («Свято в Чигирині») тощо.

Шевченків ритм будить нашу уяву, окреслює образи і картини. Він завжди живий фактор найскладніших пе­реживань та найбільш інтимних тонкощів почуття. Рит­мічні перебої, контрастні переходи від вірша до прози, від прози до вставних пісень з усією повнотою передають загальну романтичну схвильованість твору. Ритмічно за­барвлені образи поеми. Нерівний схвильований ритм пси-

86 Taras Szewczenko. Studium przez Leonarda Sowinskiego z dolqczeniem przekladu Hajdamaköw. Wilno, 1861, стор. VIII. Пере­клад наш.— m- г.

хологічно правдиво відтворює настрої наймита Яреми, коли він іде до повстанців:

А, Черкаси!., боже милийі Не вкороти віку!

(І, 108)

Героїко-драматичними інтонаціями сповнені монологи Яреми-месника. Ніжний ритм його мови, зверненої до Оксани.

У творчості Т. Шевченка поема «Гайдамаки» посідає особливо важливе місце. Як значний твір революційного романтизму, вона відіграла позитивну роль у переході поета на позиції критичного реалізму. З «Гайдамаків», як зазначав І. Франко в статті «Темне царство», виплив­ли два струмені, які породили найкращі твори Шевчен­ка,— це, по-перше, щирий патріотизм, оснований на лю­бові до всіх людей і, по-друге, схильність до реального зображення картин життя українського народу, до аналі­зу людських почуттів.

Романтичний пафос «Гайдамаків» знайшов свій зако­номірний розвиток у реалізмі поеми «Сон». В обох цих творах заклик до боротьби з поневолювачами трудового народу звучить реально. Багато елементів реалізму є складовою частиною стилю поеми «Гайдамаки» (правди­ве змалювання образу Яреми-наймита, гайдамацького табору; сатиричні малюнки, реалістичний характер частини тропів тощо). Поет показує історичну зумовле­ність подій, вчинків героїв (образи Гонти, Залізняка). Романтизм і реалізм у «Гяйдямякях»—не. дні схорони фщого процесу художнього узагальнення дійсності Ге­роїзація образів «Гайдамаків» не означала відходу від реального зображення життя. Навпаки, вона робила їх ще більш земними, жаданими для читача.

«Гайдамаки» Шевченка — це перший твір в українсь­кій літературі, в якому подано широку картину с о ц ід а л ь н о г о руху, виведено образи позитивних геро- їв-борців за народне щастя, твір, в якому дано нову в літературі та історії концепцію — утвердження ролі на­родних мас як вирішальної сили історичного процесу.

В поемі «Гайдамаки», тісно пов’язаній з українським народним епосом, яскраво виявились національні риси/ Вони полягають в народності ідей, втілених у творі, в характерах героїв, ладі їх думок і почуттів, у системі са-

мих образів, у особливій патетиці, близькій до патетики історичних пісень і дум, у світовідчуванні поета, в пое­тичності українських пейзажів, у пісні, що так часто зву­чить у творі, в неповторному українському гуморі, мові, в самих художніх засобах, особливостях вірша тощо.

Від перших творів поета на історичну тему поема «Гайдамаки» відрізняється насамперед широтою охоп­лення історичного процесу, показом грандіозного потоку («залізної сили») народного повстання, хоч і в ранній «Тарасовій ночі» є теж спроби відображення масових сцен. У поемах «Іван Підкова», а згодом у «Гамалії» ще не відтворено -з' такою виразністю, як у «Гайдамаках», теми «вождь і маса», Бема поділу козацтва на «сірому» і старшину, відчувається ще деяка ідеалізація окремих героїв. Але вже і в цих творах Шевченко пов’язує героїч­не минуле з завданням росту соціальної і національної самосвідомості українського народу, викликаючи почут­тя незадоволення тогочасною дійсністю («над дітьми ко­зацькими поганці панують»—«Тарасова ніч»; Україна «обідрана, сиротою Понад Дніпром плаче»—«До Ос­нов’яненка»).

Ранні твори Шевченка на історичну тему мають бага­то спільного з «Гайдамаками» і щодо поетичної мови, різноманітних художніх засобів, ритмомелодики тощо^

У процесі творчої еволюції Шевченко іноді переосмис­лював окремі образи та епізоди української історії, але образи героїчних предків він проніс через усю свою твор­чість. У Шевченка органічно пов’язані історичні теми з настійними завданнями сучасності. І справді, важко ві­докремити сучасну сатирично-викривальну поему «Сон» від історичної поеми «Гайдамаки». Так само поема «Хо­лодний Яр» (1845), в якій звучать мотиви «Гайдамаків» («І повіє огонь новий з Холодного Яру»), своїми револю­ційними гаслами доповнює і пристрасні рядки «Сну»: «Нехай чорніє, червоніє, Полум’ям повіє...», і потряса- ючі слова з шевченківського «Заповіту»—«вставайте, кайдани порвіте». Героїчні образи і революційні заклики поеми «Гайдамаки» оживають у поемі «Неофіти» (1857), у вбивчій інвективі «Царі» (1848) і у відвертому закли­кові до селянської революції, до сокири в знаменитому вірші «Я не нездужаю» (1858), співзвучному з програ­мою російської революційної демократії.

У багатьох творах Шевченко ніби повторював ідейно- соціальні мотиви «Гайдамаків» (вірш «Гоголю», поема «Варнак» тощо), мотиви боротьби українського народу проти польської шляхти (поезії 1848 р.—«Швачка», «Ой виострю товариша», «У неділеньку у святую», «Заступи­ла чорна хмара»).

Віддаючи належне керівникам героїчної боротьби трудящих мас у минулому, Шевченко осуджував зрад­ників українського народу, насамперед гетьмана Мазепу («Швачка», «Іржавець», «Чернець», повість «Близнята»).

Висловлені вперше в «Гайдамаках» ідеї інтернаціо­нальної єдності народів знайшли своє продовження у поемах «Єретик», «Кавказ», у вірші «Ще як були ми ко­заками», в уривках з драми «Никита Гайдай» та ін. «В таких поемах, як «Гайдамаки», «Кавказ»,— писав у ювілейні дні визначний молдавський письменник і вче­ний А. Лупан,— прямо говориться про необхідність об’єднання росіян, українців, молдаван, кавказьких на­родів для спільної боротьби проти царського ярма. На­ціональна обмеженість була чужа великому Кобзареві України» ¹⁰⁰.

Значне типологічне зацікавлення викликає зіставлен­ня двох слов’янських поем. Ще в дореволюційні роки М. Дашкевич звернув увагу на деяку подібність поеми Гощинського «Канівський замок» і Шевченкових «Гайда­маків» ¹⁰¹. Більше того, і М. Дашкевич і згодом К- Араба- жин¹⁰² впевнено заявляли про вплив Гощинського на Шевченка. Значно обережніше висловився в радянський час житомирський дослідник В. Гнатюк у статті «Попе­редник Шевченкових «Гайдамаків»: «Розуміється, ця спільність характерна й цікава. Але вона перебуватиме в стадії припущень до того часу, поки нам пощастить з’ясувати, чи читав Шевченко «2ашек Капіоигекі» ¹⁰³. На жаль, В. Гнатюк приділив зіставленню творів Шевченка і Гощинського дуже мало місця, повторивши вже відомі думки дореволюційних критиків.

На даній проблемі спинявся Б. Навроцький у моно­

графії про «Гайдамаків». Про спорідненість поеми «Гай­дамаки» з «Канівським замком» писав у своїй праці «Гощинський, Словацький і Шевченко як співці Коліїв­щини» (1936) літературознавець М. Мочульський.

У сучасних шевченкознавчих працях Гощинський теж згадується, але принагідно, в зв’язку з розглядом творів Шевченка на історичну тему. Виникає потреба дещо за­глибитись у твори Гощинського, на жаль, зовсім не перекладені на українську мову.

Северин Гощинський — видатний представник рево­люційного романтизму в польській літературі першої половини XIX ст. Його ім’я історики літератури цілком заслужено ставлять поруч з іменами А. Міцкевича ;і Ю. Словацького. Творчість польського поета якнайтісні­ше пов’язана з Україною, її волелюбним народом, як він висловився, «одним з найпоетичніших народів на зем­лі» ¹⁰⁴, з українською піснею, побутом і звичаями.

Северин Гощинський народився 1801 р. в Іллінцях на Київщині в збіднілій дрібношляхетській сім’ї. Ще змал­ку за непокірливу вдачу його прозивали «гайдамакою». Вчився майбутній поет в Уманській та Вінницькій гім­назіях. Багато подорожував по Україні. Добре знав жит­тя й народну творчість. Писати почав під впливом Б. За- леського, з яким вчився. А коли настав час листопадово­го повстання 1830 р., Гощинський, за образним висловом І. Франка, змінив перо на меч. Видана ним за два роки до революційних подій знаменита поема «Канівський за­мок» разом з «Конрадом Валленродом» А. Міцкевича готувала польську молодь до боротьби. Проповідь нена­висті до панських «замків», насильного повалення гно­бителів і уславлення свободи імпонували ідеалам польських революціонерів. Не випадково і прогресивна частина польської політичної еміграції з великою увагою поставилась до традицій Коліївщини. Т. Кремповецький виступив у 1832 р. з промовою, в якій звернувся до обра­зів «нових Спартаків»— Наливайка, Хмельницького і Гонти, відзначивши, що «не так давно український народ кривавими ділами довів своє прагнення до свободи», що «імена Гонти і Дорошенка ще й тепер викликають страх у гнобителів»¹⁰⁵. Відгуком на промову Кремповецького був нарис С. Гощинського про Коліївщину «Кілька слів про Україну і уманську різню» (1832), який він вмістив як передмову до поеми «Канівський замок» у виданні 1838 р. і в якому першим з поляків назвав Коліївщину не «бунтом» і «різнею», а повстанням ¹⁰⁶.

Ще у вірші «Бенкет помсти» (1824) Гощинський ви­словив ненависть трудового народу до панів-гнобителів. Революційним подіям 1830 р. він присвятив цикл грома­дянської лірики— гімнів, що співались на барикадах. Після поразки повстання емігрував у Галичину, де жив до 1838 р. 20—30-і роки — найбагатший період у творчо­сті і революційній біографії Гощинського. В Галичині він розгорнув широку політичну діяльність, виступивши ор­ганізатором «Бііотуаггузгепіа Ілкіи РоІБкіедо», пише художні твори, публікує статті з питань визвольної бо­ротьби. В своєму «Меморіалі» до керівництва Польсько­го демократичного товариства Гощинський відзначав, що польські селяни ненавидять шляхту «як панів» і що по­дібні почуття виявляють і селяни-українці. Він з любов’ю ставився до галицьких і закарпатських українців. 1833 р. У Мостках під Львовом на основі народно-фольклорних джерел Гощинський створив поему «Собутка» («Вечір напередодні Івана Купала»), у «Щоденнику подорожі до Татр» (1832 р., опубл. в Петербурзі 1853 р.) дав глибоко поетичні зарисовки волелюбного народу Карпат, нарис історії, фольклору, етнографії, музики краю. З глибокою симпатією писав поет про опришка Яношика. Гощинсь­кий був одним з перших записувачів фольклору про цьо­го народного героя. Він, між іншим, мав намір написати велику поему про Яношика. В своїй великій праці «Нова епоха польської літератури» (1835) поет твердив, що література повинна будуватися на міцних підвалинах народної творчості.

Твори С. Гощинського розповсюджувались у Росії й на Україні, зокрема серед студентів Київського універ­ситету ¹⁰⁷. З великою пошаною ставились до них у Галичи­ні. М. Шашкевич, як відомо, переклав уривок з «Канівсь­кого замка».

За словами М. Рильського, Северин Гощинський —

«найяскравіший і, безсумнівно, найдемократичніший представник «української школи» ¹⁰⁸.

Чи міг знати Шевченко про С. Гощинського, зокрема про його знамениту поему «Канівський замок»? Така можливість не виключена, якщо взяти до уваги, що ав­тор «Гайдамаків» читав повість М. Чайковського «Вер- нигора», в «Приписах» до якої є посилання на поему Го­щинського. Шевченко знав про літературно-критичну діяльність М. Грабовського — популяризатора поетів «української школи», був обізнаний з поезією Богдана Залеського. Про «Канівський замок» Шевченко міг та­кож дізнатися від історика і поета М. Маркевича, що в свій час співробітничав у журналі «Московский теле­граф», на сторінках якого поема Гощинського була оці­нена, як «отличнейшее произведение» польської літера­тури ¹⁰⁹.

Але якби навіть і пощастило остаточно встановити, що Шевченко читав поему «Канівський замок», і тоді навряд чи можна було б говорити про вплив Гощинсько­го на Шевченка. Поема українського Кобзаря і поема Гощинського — твори глибоко оригінальні, самобутні.

Тут робиться порівняння, зіставлення літературно- естетичних поглядів двох поетів, їх ідейно-тематичної спільності в зображенні народного повстання, в худож­ніх засобах, у використанні українського фольклору тощо.

Показавши конфлікт трудящих мас України і поль- ] ської шляхти, Шевченко вболівав за дружбу українсько- го і польського народів («жити б та брататься»), за ін­тереси слов’янського єднання. Основою шевченківського гуманізму в поемі «Гайдамаки» є його прагнення до миру / на землі, глибокий внутрішній протест проти загарбниць- ! ких воєн.

і _ Для Шевченка Коліївщина — передусім боротьба \ соціальна. В поемі показано незвичайний розмах помсти \ народних мас: