Психологічні способи впливу у процесі спілкування

1. Зараження.

2. Навіювання.

3. Переконання.

4. Наслідування.

Вивчення трьох боків процесу спілкування показує, що зміст кожного з них включає в себе певні засоби впливу індивідів один на одного.

Традиційним для соціальної психології є виділення таких способів впливу: зараження, навіювання, переконання, наслідування.

Зараження – підсвідомий емоційний відгук у взаємодії з іншими людьми на підставі співпереживання з ними. В основному має невербальний характер.

Навіювання – цільове свідоме «зараження» однією людиною інших мотивацій тих чи інших дій, змістом чи емоціями в основному за допомогою мовленнєвого впливу на основі некритичного сприйняття інформації. Обов’язковою умовою навіювання є відсутність логічного аналізу й активного розуміння інформації, що сприймається як абсолютно правильна без доказів. До речі, чимало вчених доводять, щ навіювання часто обумовлюється місцем і роллю суб’єкта впливу в групі чи мікрогрупі.

Переконання – це усвідомлений аргументований і вмотивований вплив на систему поглядів індивіда. Переконують за допомогою доказів, логіки.

Наслідування –засвоєння форм поведінки іншої людини на основі підсвідомої і свідомої ідентифікації себе з нею.

Якості особистості, що необхідні для успішного спілкування. Соціально-рольове спілкування у навчанні

1. Комунікативні особливості діяльності педагога (працівника).

2. Ознаки ефективності професійної комунікації.

3. Основні вимоги до комунікативної діяльності фахівця.

Серед численних функцій, які виконує педагог (працівник), наявна комунікативна функція, яка реалізується завдяки наявності у фахівця відповідних умінь і навичок.

Вступаючи в багатоканальний зв’язок будь-який суб’єкт комунікації знаходиться в режимі одержання інформації від багатьох партнерів і передачі її цим партнерам.

Відповідно до цього ефективність комунікації залежить уже не лише від якості, своєчасності, повноти, але й від того, наскільки багатогранною вона є. Водночас другою вимогою щодо ефективності комунікації є зрозумілість інформації. Один із оптимальних способів зробити певну інформацію сприйнятливою – перевести її на певний рівень доступності.

Будь-хто із фахівців зацікавлений в тому, щоб його інформація була зрозумілою клієнтам. Ефективність комунікації підвищується і наданням максимально детальної інформації. Детальність у даному випадку розглядається як конкретність, глибинність, а не як зайва деталізація.

Виходячи з того, що педагог повинен уміти вислухати, почути, зрозуміти, роз’яснити, довести, відповісти, переконати, створити позитивну емоційну атмосферу для довіри чи ділового настрою, знайти підхід до клієнта (студента), то кожен із них має володіти відповідними професійними якостями – знаннями та уміннями:

• знати професійний мовленнєвий етикет володіти ним;

• уміти формулювати цілі і завдання професійного спілкування;

• уміти ставити запитання і професійно на них відповідати;

• вміти аналізувати конфліктні й кризові ситуації і робити з них адекватні висновки;

• вміти доводити, аргументувати, спростовувати, переконувати, досягаючи водночас узгодженості та компромісу;

• вміти вести бесіду, полеміку, дискусію, співбесіду, круглий стіл, переговори, спрямовуючи їх на вирішення позитивного результату;

• володіти технікою і логікою мовлення;

• володіти відповідними мовленнєвими структурами і лексичними одиницями, що впливають на емоційно-експресивний стан людини.

Культура спілкування. Мовний етикет.

1. Поняття мовного етикету.

2. Характеристика елементів мовного етикету.

3. Дотримання норм мовного етикету – необхідна умова ділового спілкування.

Навіть володіючи всіма якостями мовлення на високому рівні, педагог (фахівець) має ще володіти певною узагальненою нормою комунікативного процесу – мовленнєвим етикетом.

Етикет (з французької – ярлик, етикетка, церемоніал, надпис) – це правила поведінки і спілкування людей у суспільстві; зовнішній прояв відносин між людьми, культури особистості.

Якщо поняття «етикет» містить у собі обов’язки людей один щодо одного, правила їх поведінки і спілкування у різних ситуаціях, то поняття «службовий етикет» визначає норми і правила спілкування тільки на роботі.

Мовний етикет – синонім культури спілкування. Це сукупність форм ввічливості, прийнятих у діловому суспільстві.

Мовний етикет у діловому спілкуванні передбачає лояльне, з повагою ставлення до співрозмовника, використання загальнокультурних норм спілкування, міркування, форм їх вираження. Будь-який комунікативний процес і в будь-яких умовах передбачає наявність деяких обов’зкових елементів мовного етикету. Зокрема це стосується привітання, звертання, знайомства, запрошення, компліменту, вітання, признання. Кожен з цих елементів має своє місце в комунікативному процесі й свої особливості та мовленнєве вираження.

Привітання – це початок комунікативного процесу. Це елемент мовного етикету, з якого починається будь-який процес спілкування, незалежно від того, були чи не були до цього представлені один одному співрозмовники. Вітатися при зустрічі – добра традиція. Це давній звичай – вияв уваги, дружелюбності, поваги до людей.

Проте у ході привітання відразу ж проявляється інший елемент мовного етикету – звертання. Саме за допомогою звертання здійснюється адресація до співрозмовника з іменем, прізвищем, посадою чи професійною приналежністю. Звертання, як елемент культури спілкування, є проявом ввічливості, поваги до людини. Водночас воно засвідчує той факт, що розмова стосується саме того, до кого спрямоване звертання. Д. Карнегі стверджує, що звучання власного імені – найприємніша мелодія для власного вуха.

Часто комунікативний процес супроводжується знайомством, що є актом самовизначення у спілкуванні між людьми, які раніше не були знайомими. Знайомство – це ще й інформація кожного із учасників комунікативного процесу. Сам процес знайомства залежить від ситуації, від бажання розкрити ті аспекти особи, які потрібні в даній ситуації і на даному етапі контакту.

Запрошення – це елемент мовного етикету, який пов’язаний з пропозицією зустрітися, налагодити співпрацю, взаємодію, визначення рамок стосунків, бажання зняти конфліктне напруження. Тому запрошення має бути завжди прямим, відкритим, де висловлюються мотиви зустрічі чи розмови, місце час (який, до речі, іде в погоджувальному варіанті).

Досить поширеним фактом мовного етикету є застосування у розмові компліменту. Цей елемент несе в собі певне перебільшення позитивних якостей людини. Використання компліментарного прийому сприяє створенню позитивних емоцій у співрозмовника, а відтак і позитивної реакції на людину, яка робить комплімент, і викликає бажання зробити цій людині щось приємне. Крім того, навіть нейтральний комплімент є добрим початком для розмови.

Використовуючи у ході комунікативного процесу комплімент, слід враховувати певну особливість компліменту: він має мати лише відкритий, правдивий смисл, гіперболізація, яка завжди наявна в компліменті, не повинна підкреслювати інші негативні якості людини; комплімент має спиратися на власну думку і не ставити людину у смішне становище, підкреслюючи якусь якість, яка в людини абсолютно відсутня. Звичайно, стиль компліменту буде різним, оскільки він залежить від того, хто говорить і від того, кому він призначається, а також від ситуації і попередньої розмови.

Вітання – елемент етикету мовного спілкування, що містить в собі похвалу, комплімент, виявлення заслуг і якостей співрозмовника, підкреслення його позитивних рис, успіху, нагадування про знаменну дату в його житті або виробничої й творчої біографії. У вітанні застосовуються ті ж самі вимоги, що і у компліменті. Але, на відміну від нього, вітання завжди прив’язане до певної події, дати, явища. Тому вітання повинно бути, перш за все, своєчасним, доречним. Коректна тональність вітання – добрий стиль службової субординації.

Прощання – елемент мовного етикету, яким завершується будь-який вид мовного спілкування. Форми прощання, як і форми вітання, можуть бути вербальними («до побачення», «на все добре» і т. п.) і невербальними – дотиковими (легкий уклін, жест руки). Гарним стилем прощання педагога (працівника) є його увага до людини, і він підніметься при завершенні розмови чи навіть проведе до дверей (якщо це літня жінка, людина похилого віку чи інвалід).

Прощання є вияв певного завершення комунікативного контакту. В ньому підбивається підсумок і дається певна гарантія того, що сказане є предметом подальшого розгляду. За будь-якої умови прощання повинно бути доброзичливим, неспішним, іноді компліментарним.