Недоторканні

Шведська держава взяла на себе практично повний контроль над вихованням дітей. Високі податки унеможливлюють утримання сім’ї з однієї заробітної плати, і тому, як правило, працюють і батько і мати, а дитина протягом дня перебуває у школі або інших закладах громадської опіки.

Шведський уряд створив спеціальний інститут омбудсмена, покликаний захищати права та інтереси дітей. Є ціла низка організацій: BRIS («Права дітей у суспільстві») — чергова телефонна та електронна лінії для дітей і підлітків; Friends («Друзі») — допомога, якщо однолітки кривдять, тощо.

З 1979 року тут запроваджено абсолютну заборону на тілесне покарання дітей. Батьки не можуть безкарно дати дитині потиличника, смикнути за вухо або підвищити на неї голос. За биття дитини загрожує 10 років в’язниці. Ще з дитячого садка діти в подробицях поінформовані про свої права і необхідність повідомляти поліції про такі випадки. І вони цим правом користуються. У конфлікті між інтересом дитини та інтересом батьків держава стає на бік дитини. 

Широкого розголосу набула історія дівчинки-підлітка, яка звинуватила свого вітчима в побитті та сексуальних домаганнях. 12-річна Агнета просто розгнівалася на нього за те, що той усипив кошенят, а вона хотіла їх залишити. Вона звернулася до поліції, проінструктувавши свою молодшу трирічну сестричку, що слід говорити. На підставі свідчень вітчима затримали і засудили. Мати, яка не повірила дочці, була позбавлена права батьківської опіки. Агнету передали в прийомну сім’ю. Через три місяці дівчинка зрозуміла, що вчинила неправильно, спробувала повернути свою заяву і звільнити вітчима. Але юридична машина вже закрутилася. До того ж ніхто не сприймав каяття дівчинки серйозно, адже жертви інцесту дуже часто відмовляються від своїх свідчень. Дійшло до того, що «жертва» почала писати в численні інстанції, генеральному прокурору зокрема, де докладно описала всю історію, що вітчим невинуватий, що вона все вигадала, пояснила чому. Але прокурор теж не втрутився. 

У праві виховувати дітей відмовлено не тільки батькам, а й учителям. До восьмого класу учням не ставлять оцінок, слабких у навчанні не залишають на другий рік, ну й, звісно, нікого не виганяють зі школи. Учні говорять учителю «ти» і не зобов’язані відповідати на його вітання. Учителі скаржаться, що в класах важко працювати через хаос, шум і агресію на уроках. 

Диктатура соціалу

У шведському законодавстві немає поняття «влада батьків» як у побутовому, так і в юридичному сенсі. Немає категорії «батьківське право», є «право опіки та відповідальності за дитину», яку за законом однаковою мірою несуть батьки і держава. Але держава вважає, що вона може краще опікуватися і виховувати, а тому втручається в сімейний виховний процес. Головною установою такого роду є Центральна рада з питань охорони здоров’я та соціального захисту, яку у Швеції називають «соціал». Щорічно у батьків забирають у середньому 12 тис. дітей. Роблять це з добрими намірами. Приводом можуть бути «помилки у вихованні», «розумова нерозвиненість батьків» і навіть «надмірна опіка».

Так, Мар’яну Зігстроєм було позбавлено батьківських прав через те, що вона «надто опікувалася» своїм хворим на епілепсію сином Даніелем. Хлопчик переходив із сім’ї в сім’ю, стан його погіршувався. Даніель написав матері близько 40 листів із проханням про допомогу, вона зверталася в різні соціальні та урядові організації, але марно. Хлопчик помер, бо під час нападу черговий опікун просто не знав, як йому допомогти. Мар’яна Зігстроєм висунула обвинувачення державі. Програла у всіх інстанціях. Мало того, держава зобов’язала жінку відшкодувати судові витрати в розмірі 1,5 млн. крон. 

З цього приводу відомий скандинавський письменник і журналіст польського походження Мачей Заремба, який перейнявся історією Мар’яни Зігстроєм і безрезультатно закликав до справедливості зі сторінок шведських видань, спересердя сказав: «Називати Швецію державою права — це «похмуро жартувати». Він також зазначив, що шведська держава, яка в минулому столітті перебрала на себе обов’язки сім’ї, сьогодні вже не в змозі виконувати ці функції. Через брак грошей закриваються не тільки центри опіки, а й школи, дитячі садки. «А коли державна модель не функціонує, доводиться мимоволі переосмислювати сімейні цінності: відомо, що мати заради порятунку своєї дитини кидалася під поїзд. Але досі цього не робила жодна соціальна комісія».

 Використано матеріали польських кінематографістів Postęp po szwiedzku