Переповідні речення

Речення з переповідною модальністю — це такі, в яких думка виявляється не безпосередньо, а передається вислов­ленням інших осіб. Оформлюються ці речення за допомогою часток ніби, начеб, мов, мовляв (як вставне слово), нібито, буцім­то та ін.: «Мама плакала й казала, що я зовсім неможливо пово­джуся з нею. Ну, навіщо, мовляв, їхати кудись у невідомий край? Пу, навіщо?» (М. Хвильовий); «На Щуку хтось бомагу в суд по­дав, Що буцімби вона такеє виробляла, Що у ставу ніхто жит­тя не мав...» (Л. Глібов). Як і в гіпотетичних реченнях, у перепо-відних виражається потенційна модальність, тобто можливість здійснення різних дій, явищ.

Речення бажальної модальності

Речення бажальної модальності — це такі, в яких модальне значення бажальності виражається як бажання суб'єкта мовлення встановити відповідність змісту речення з дійсністю. Виразниками бажальної модальності виступають частки би (б), аби, щоб, бодай, нехай, хай, хоч би, коли б, якби: «Хай же думка моя вільно лине, — Я не буду на ранок чекати» (Леся Українка); «Один лиш вечір запашний страшні всі спогади з душі моєї стер би» (Ю. Клен).

Речення умовної модальності

Речення умовної модальності — такі речення, в яких їхньому змісту надається значення можливості відповідного явища за якоїсь умови: «Філоксера однаково за кілька літ знищила б йому виноградники» (М. Коцюбинський); «Коли б і нас, небесних, розлучили — Загинули б не тільки Ти і я: Не вийшло б сонце На аль­пійські схили, Спинилася б Дніпрова течія» (М. Руденко).

Присудок виражається переважно дієсловом умовного спо­собу. Такий же спосіб вираження присудка й у реченнях ба­жальної модальності, через те іноді вони поєднуються в одному реченні або їх можна розрізнити тільки за змістом: «Якби поба­чити мені хоч верби у звечорілому промінні дня, з якою радістю я завтра вмер би» (Ю. Клен).

Окличні речення

Речення, які виражають емоції, називаються оклични-м и. Вони не зв'язані з модальністю. Будь-яке модальне речення може бути окличним, якщо його висловити з почуттям. Тому в таких реченнях часто супроводжують їх окличні слова, вигуки, частки: «О майбутній віку! О далі зоряні! Обпали мене, часе, своїм диханням!» (А. Малишко); «О золото глибоких надр, Що хвіия-миусе затопить! О золото пекуче ватр, Що захлинулась ним Єв­ропа!» (Ю. Клен); «О вільний степ! О золоті часи! Я вас благо­словляю за помірність» (М. Руденко).

Різновидом окличного речення можуть бути й такі: «Чому, коли шукаєш слово, Де слів слов 'янських бірюза, Тебе означить барвінково, Чому одне сонцеголовом, Чому одне бринить — сльо-\с$!>> (І. ДР^ач)- У Цьому реченні одночасно міститься і риторич-^ питання, й висловлюється почуття суму, досади. Такі речен­ня називаються питально-окличними. Вони супрово­дять і власне питальні, і питально-риторичні: «Чи чуєш ти мене, рАдонаю?!» (Ю. Клен), і питально-спонукальні: «Хто в небі сон-ця світ погасить? Хто згасить промінь той, що вік В душі ховає чоловік?!» (М. Чернявський).

Окремо виділяються окличні речення-привітання: «Уклін земний земній твоїй утомі І сивим пасмам серед чорних кіс!» (М. Рильський) та побажання: «Дарма ніщо не пропа-да, Працюй — і слід твій не загине!» (М. Чернявський); «Лі-бералізуємося!» (газ.). У спонукальних реченнях поетичних рядків часто міститься експресивний заклик: «Не надавайте значення Сатурновим вінцям, доволі жить для себе, черство! Усім планетам, всім сонцям свобода, рівність і братерство!» (П. Тичина).

Інтонаційний малюнок окличних речень різноманітний і за­лежить від змісту висловленого. Проте голос у кінці окличного речення обов'язково підвищується.

ПРОСТІ РЕЧЕННЯ

Простим називається речення, в якому є тільки один предикативний центр, який може складатися з двох членів — підмета й присудка (Дівчина співає) чи з одного, співвідносного за своєю формою з присудком або підметом (Весна, Світає. Принесіть води! По радіо передають новини).

Речення, предикативний центр якого складається з двох членів, називається двоскладним.

Речення, предикативний центр якого складається з одного члена, називається односкладним.

Просте речення є основним структурним типом речення в українській мові й служить матеріалом для побудови складних речень: Прийшла весна. + Розтанув сніг. = Прийшла весна, й роз­танув сніг.

Члени простого речення поділяються на головні й Другорядні.

Головні члени — підмет і присудок — означають суб'єкт, Що виконує дію (підмет), і дію, що виконується суб'єктом (при­судок). Вони взаємопов'язані й утворюють предикативний Центр (або граматичну основу) речення.

Другорядні члени — означення, додаток, обставина — по­яснюють головні або ж інші другорядні члени речення й синтак­сично залежать від них.

Так, у реченні Молодий спортсмен легко підняв штангу від підмета спортсмен залежить означення молодий. Присудок під­няв, що пов'язаний із підметом спортсмен, керує додатком шпшнгу, від присудка залежить також і обставина легко.

Усе речення поділяється на групу підмета (молодий спорт­смен) і групу присудка (легко підняв штангу).

Просте речення може бути непоширеним і поши­реним.

Непоширене речення складається тільки з предикативного центру, який не має залежних від нього другорядних членів: Сніг падає. Світить сонце. Ніч. Смеркає.

Поширеним називається речення, що має другорядні члени на пояснення головних: Тихо падає лапатий сніг. У блакитному небі яскраво світить весняне сонце. Темна₉ холодна ніч. Нарешті вже смеркає.

Просте речення може бути повним і неповним.

Повним реченням є те, в якому наявні всі структурно необ­хідні члени: Я бачу небо. Потяг переїжджає міст.

У неповних реченнях пропущено один або кілька структур­но необхідних членів: Я привітався з ним. Він — зі мною. Друге речення є неповним контекстуальним із пропущеним, але струк­турно необхідним присудком привітався.

ГОЛОВНІ ЧЛЕНИ ПРОСТОГО РЕЧЕННЯ

ПІДМЕТ

Підмет — головний член двоскладного речення, який означає предмет, котрому в реченні приписується дія чи стан, названі присудком. Відповідає на питання хто? що?

Поняття предмет у даному визначенні слід розуміти макси­мально широко. Це може бути й абстрактне поняття — Радість охопила його, і опредмечена ознака — Нове — це добре забуте старе, і узагальнена дія, виражена інфінітивом — Життя про­жити — не поле перейти.

За своєю структурою підмет може бути простим (вира­женим одним словом) іскладеним (тобто вираженим кіль­кома словами).