62 Ринки факторів виробництва

Ринки факторів – це спеціальні ринки, де на відміну від ринків продукції, з боку попиту виступають фірми, які споживають виробничі фактори, з боку позиції – власники факторів – домогосподарства. На ринках факторів визначаються ціни та обсяги використання факторів. Ринки факторів виробництва вважаються вторинними по відношенню до ринків готової продукції, тому що стан перших визначаються станом других.

Функціонування ринків факторів виробництва здійснюється за тими ж принципами, що і ринки продукції. Типу ринкової структури дослідження, як формується попит на фактори, які чинники його визначають, як формується пропозиція факторів, і які чинники визначають цю пропозицію.

Взаємодії попиту і пропозиції дозволяє дослідити проблеми ціноутворення на фактори виробництва, а також вплив державної політики на стан цих ринків.

Структура ринку повного фактора виробництва пов’язана із особливостями рішень, які приймаються формами і домогосподарствами цін і обсягу факторів на ринках.

63 Розподіл доходів - це стадія відтворення, яка займає проміжне місце між виробництвом і споживанням. Реалізована на ринку про-дукція перетворюється на грошову виручку. Після вилучення з неї вартості спожитих засобів виробництва залишається грошовий (ва-ловий) доход, або новостворена вартість, у процесі розподілу яко-го виникають вертикальні зв'язки: між державою і членом суспіль-ства, між державою і підприємством, між підприємством і його працівником, між власником засобів виробництва і найманим робітником та ін. У цих зв'язках виявляються різноманітні форми доходів, кожна з яких має своє економічне призначення.

Об'єктивно розподіл доходів залежить від того, що новостворе-на вартість складається з необхідного продукту, який використову-ється для задоволення потреб безпосередньо виробників, і додат-кового продукту для задоволення особистих потреб підприємців і загальних суспільних потреб (розширення виробництва, соціальної та духовної сфери, створення резервів).

Спочатку здійснюється розподіл доходу між державою і підприєм-ством будь-якої форми власності. Об'єктом такого розподілу є при-буток - різниця між ціною, за якою підприємство реалізує свою

продукцію, та її собівартістю.

64 Праця, як і будь-який чинник виробництва, приносить його носію грошовий дохід – заробітну плату. Розкрити її сутність можна лише за умови відповіді на питання, що продається і купується: праця чи робоча сила. Представники різних напрямів економічної теорії по-різному трактують це питання.

Прихильники марксистської концепції вважають, що, по-перше, заробітна плата є ціною специфічного товару робоча сила. ЇЇ вартість визначається вартістю засобів існування працівника та його сім’ї. Праця є лише джерелом вартості, самої ж її не має. По-друге, у заробітній платі сплачується не весь продукт праці, а лише необхідний, тобто той, що відтворює вартість робочої сили. Звідси висновок: заробітна плата – форма вартості та ціни робочої сили.

Представники неокласичного напряму розглядають заробітну плату як ціну праці. Положення цієї теорії ґрунтується на теорії граничної продуктивності, що вперше була викладена економістом Дж.Кларком у книзі «Розподіл багатства». Вони стосуються не стільки сутності заробітної плати, скільки її рівня, що визначається попитом і пропозцією.

Попит на працю визначається граничним продуктом, тобто приростом продукту при зростанні зайнятості на одного працівника. Коли граничний продукт від використання праці більший, ніж використання інших чинників, попит на працю зростає, і навпаки.

На пропозицію праці впливають такі чинники: чисельність працездатного населення в країні, тривалість робочого дня, рівень кваліфікації та професіональної підготовки населення.

Сучасна економічна наука розглядає заробітну плату як ціну, що виплачується найманим працівникам за використання їхньої праці.

Функції, які виконує заробітна плата:

• відтворювальна: спрямована на забезпечення розширеного відтворення робочої сили;

• стимулювальна: забезпечує мотивацію максимальної віддачі зайнятих працівників, встановлюючи пряму залежність величини заробітної плати від результату праці ;

• регулювальна: полягає у впливі заробітної плати на співвідношення між попитом і пропозицією, формування

Форми і системи заробітної плати

Розуміння сутності заробітної плати та закону, який її відображає, не охоплює всього різноманіття її змісту. Для розуміння сутності важливим є один із аспектів праці – ставка заробітної плати, яка є ціною, що її сплачую роботодавець найманому працівникові за функціональне використання його праці.

Окрім ставки, заробітна плата формується на підставі багатьох різних за своїм функціональним призначенням складових. Співвідношення цих елементів утворює структуру заробітної плати, яка охоплює: основну та додаткову зарплату, а також види винагород, що входять до кожної зі складових. [4, 378]

Основні форми заробітної плати в ринковій економіці – погодинна та відрядна, або поштучна – мають різні комбінації та модифікації.

Погодинна форма заробітної плати встановлює розмір винагороди залежно від відпрацьованого часу. При застосуванні такої форми оплати роботодавець та працівник досягають домовленості щодо обсягу робіт і виконуваних функцій. І тільки за умови їх виконання працівник одержує оплату за тарифом.

У розвинених країнах погодинною формою оплати охоплено 75% всіх працюючих. [1, 350-351]

Погодина форма функціонує як погодинно-нормативна (оплата за відпрацьований час за виконання нормативних робіт, які періодично розглядаються) та погодинно-преміальна (оплата за відпрацьований час та додаткова виплата премій за економію витрат, досконаліші форми організації праці тощо) [4, 378].

Відрядна, або поштучна заробітна плата формується залежно від обсягу випущеної продукції й розраховується за поштучними розцінками.

Сутність інтенсивності праці робітника оцінюють нормами виробітку продукції за певний час, або за нормами часу, необхідного на виготовлення одиниці або партії продукції.

Ефективне використання відрядної форми оплати передбачає здійснення ретельних розрахунків технічно обґрунтованих норм виробітку (часу), організації видавання нарядів працівникам і приймання від них виготовленої продукції. Це потребує значних витрат, тому ця форма оплати праці поступово витісняється більш прогресивними.

У сучасних умовах застосовуються преміальні системи. Показники преміювання, умови і розмір премій встановлюється залежно від виробничо – економічних завдань підприємства і кон’юктури. При цьому шкали преміювань можуть бути найрізноманітнішими: пропорційними, прогресивними, регресивними, ступеневими тощо.

Використовуються різні форми колективного стимулювання працівників підприємства. До них належать:

• участь у прибутках (надання акцій компанії працівникам і відповідно дивідендів за ними або виплата додаткових сум до заробітної плати за підсумками діяльності компанії – так званих бонусів);

• участь у результатах зростання продуктивності праці (укладання між роботодавцями і профспілками угод, згідно з якими підвищення оплати праці пов’язується зі зростанням її продуктивності та інтенсивності, наприклад за рахунок суміщення професій ).

Застосовуються і спеціальні індивідуальні заохочення. Це можуть бути спеціальні премії, які виплачуються працівникам за володіння навичками, що потрібні компанії (так звані hot skills – «за високі вміння» чи, скажімо, премія «за вірність компанії») [1, 350-351].

Якщо розглядати заробітну плату як окреме економічне явище, то можна виявити, що у формах і системах заробітної плати проявляється дія двох принципів (законів) її формування:

• усереднений рівень оплати праці в країні визначається вартістю робочої сили (встановлення мінімального гарантованого рівня всім працівникам незалежно від кінцевих результатів);

• диференціація заробітної плати (незалежно від рівня кваліфікації, продуктивності праці, ризиковості, відповідальності й т.ін.) здійснюється на основі закону граничної корисності, що проявляється як закон граничної продуктивності, або на основі трудових послуг, наданих найманими працівниками підприємціми [4, 380].