Розвиток і формування особистості
Закономірності психічного розвитку.
Діяльнісний підхід до процесу формування особистості.
Поняття соціалізації, її стадії.
Механізми соціалізації.
Соціально-психологічна концепція розвитку особистості в групі.
Розвиток людської особистості – Піаже, Виготський, Рубінштейн, Леонтьєв, Гальперін, Ананьєв, Ельконін, Божович.
В психології існує багато теорій, які по-різному пояснюють психічний розвиток дитини. Вони об’єднуються в два напрямки – біологізаторський та соціологізаторський. В біологізаторському дитина розглядається як біологічна істота, яка має від природи певні здібності, риси характеру, форми поведінки. Спадковість визначає хід розвитку і його межі: обдарована дитина чи ні. Середовище, де виховується дитина, є лише умовою такого розвитку, начебто виявляючи те, що дано дитині від народження. Н-д, представники теорії, відомої як “біогенетичний закон” уявляють розвиток психіки дитини як повторення основних стадій біоеволюції і етапів культурно-історичного розвитку людства. Один з прибічників теорії рекапітуляції В.Штерн: дитина в перші місяці знаходиться на стадії ссавця, наступні півроку досягає стадії вищого ссавця – мавпи; потім – початкових ступенів людського стану; розвитку первісних народів; починаючи зі вступу до школи засвоює культуру людини – спочатку на рівні античного і старозавітного світу, в підлітковому віці – фанатизму християнської культури і лише в зрілості підіймається до рівня культури Нового часу. Біологізатори не надають великого значення навчанню. Для них процес психічного розвитку – спонтанний процес, який протікає по своїм особливим внутрішнім законам, і зовнішні впливи не можуть змінити цей процес.
Протилежне спостерігаємо в соціологізаторському напрямку. Його витоки – в ідеях філософа 17 ст. Джона Локка. Він вважав, що дитина з’являється на світ з чистою, як біла дошка, душею (tabula rasa). На цій дошці вихователь пише все, що хоче, і дитина виростає такою, якою її хочуть бачити дорослі. Соціологізатори ототожнюють розвиток і навчання.
Зрозуміло, що обидва напрямки однобічні, бо зменшують чи заперечують значення одного з факторів.
Вітчизняна психологія визнає вагому роль спадковості, але віддає значну роль соціальному середовищу у псих.розвитку дитини. Підкреслюється, що ні саме середовище, ні спадковість не можуть самостійно вплинути на особистість поза її власної активності.
Лише при реалізації своєї активності дитина відчуває вплив середовища і лише завдяки цій активності виявляється її успадковані якості. По суті у активності дитини виявляється і біологічне, і соціальне в єдності.
Повну характеристику психічного розвитку дав Костюк – принцип розвитку в психології. За цим положенням розвиток людської особистості – безперервний процес, який виявляється у кількісних і якісних змінах людської істоти. Кількісні – фізичне зростання організму. Якісні – відбуваються у функціонуванні нервової системи: спочатку безумовні рефлекси, потім – умовні. У психічному розвитку кількісні зміни виявляються у збільшенні знань, навичок тощо.
Закономірності психічного розвитку:
- нерівномірність цього процесу – формування з різною швидкістю різних психічних явищ;
- існування сензитивних періодів для становлення окремих видів психічної діяльності; сензитивні періоди розвитку – періоди найбільшої чутливості до певних впливів.
Інтеграція (лат. integratio – поповнення, відновлення; об’єднання в ціле раніше ізольованих частин) – перехід від фрагментарних процесів і станів до чітко окреслених процесів, станів та якостей особистості (М.Д.Левітов), формування більшої цілісності та стійкості психіки;
пластичність і компенсацію (грец. – податливий, здатний набирати й зберігати надану форму; лат. compensatio – винагорода, зрівноваження) як цілеспрямоване формування психіки індивіда у процесі навчання і виховання шляхом заміни однієї функції іншою, менш розвинутої вищою за своїм розвитком. Фізіологічною основою цього є пластичність нервової системи.
Ускладнення психічних структур при переході від нижчих до вищих рівнів психіки стосується всіх сторін розвитку:
мотиваційної – комплекси потреб, інтересів;
змістової сторони психічних процесів – система уявлень, знань, понять;
операційної – система дій, операцій, навичок.
Фактори психічного розвитку. Психічний розвиток індивіда біологічно і соціально зумовлений.
По Костюку. Онтогенез людського організму визначається біологічною спадковістю, онтогенез особистості – соціальними факторами. Рушійними силами є різні протиріччя: між досягнутим рівнем і новими потребами.
Рубінштейн. Зовнішні умови впливають на процес розвитку через внутрішні умови. Зовнішнє об’єктивне соціальне засвоюється індивідом і стає внутрішнім суб’єктивним психічним.
Перетворення зовнішніх дій у внутрішні – інтеріоризація. Завдяки цьому формується здатність до оперування об’єктами в образах, думках, їх перетворення.
Відтворення внутрішнього досвіду – екстеріоризація, за допомогою якого внутрішнє психічне переходить у зовнішній план діяльності. Суперечність між зовнішнім і внутрішнім стає джерелом саморуху психічного розвитку індивіда.
Теорія психічного розвитку особистості у вітч.психології визнає, що рушійні сили її розвитку виявляються у суперечностях між потребами, які постійно змінюються (ускладнюються) у діяльності людини, та реальними можливостями їх задоволення Подолання суперечностей у діяльності через оволодіння певними засобами її виконання (вміннями, прийомами, знаннями) веде до розвитку і становить його суть. Провідну роль відіграють навчання і виховання. Процес тривалий, відбувається на протязі усього свідомого життя людини, має певні вікові особливості.