3.1. Уявлення про народження, сім’ю

Турбота про дитину починалася задовга до його появи. Древні слов'яни намагалися захистити майбутніх матерів від опаснотей. Так, якщо чоловік було у від'їзді, жінці радили підперізуватися його поясом і на ніч ховатися чим-небудь з його одягу, щоб «сила» чоловіка охороняла, оберігала дружину. У останній місяць перед пологами їй не рекомандовали виходити з двору і з дому, щоб Домовий і священний Вогонь вогнища завжди могли прийти їй на допомогу, оскільки за повір'ями, злі духи могли викрасти дитя з черева або підмінити його дитиною відьми [96].

Давні слов'яни вірили, що народження, як і смерть, порушує невидиму межу між світами померлих і живих. Тому, жінка іноді віддалялася в ліс, щоб не зашкодити іншим людям. Існував звичай народжувати в добре натопленої лазні, щоб Священний Вогонь і Банник змогли прийти жінці та дитині на допомогу. Щоб полегшити пологи, їй розплітали волосся, в хаті відкривали двері і скрині, розв'язували вузли, що психологічно підтримувало породіллю. При пологах була присутньою досвідчена немолода жінка - повитуха. При пологах допомагають Рожаниці. Рожаниць було дві: Мать і Дочка [93]. Рожаницєю – матір’ю була Лада, богиня браку. Вона з'язувалася з періодом літньої родючості, коли дозріває, тяжчає, наливається урожай. У давніх слов'ян була богиня по імені Леля – донька Лади, молодша Рожаніця. Дослідники вважать, що від цього імені пішла назва дитячої колиски – «люлька», а дбайлеве відношення до дитини передають словом «леліяти» [86].

Коли на світ з'являється дитина, вона проходить обряд ініціації. Відбувався він в три ступені [88]. Перший – при народженні, коли повитуха обрізувала пуповину наконечником бойової стріли у випадку з хлопчиком. Якщо народилася дівчинка – обрезили ножицями, щоб росла умільцем. Пупок перев'язували льяной ниткою, сплетеною з волоссям матері і батька. Першою пелюшкою синові служила батьківська сорочка, дочки – материнська.

Батько, як голова сім'ї, торжественго виносив новонародженого і показував його Небу і Сонцю (саме висхідному - на довге життя), Вогню, Місяцю, прикладав до Земле-Матери, потім занурював у воду. Таким чином, дитину представляли усім божествам Всесвіту, усім її стихіям, віддаючи під заступництво. Цей ритуал означав залучення нової людини Космосу.

Народження, як і смерть, є перехід через невидимий рубіж, що розділяє світи дійсності і наві, тому, доки дитині не виконався 1 рік, його могли бачити тільки батьки й жерці, рідні дідусі і бабусі, оскільки дитина до виконання одного року знаходилася під захистом богів-покровителів двох поріднених родів, а тaкож Вищого Бога – Рода (бог небу, родючості), який був верховним чоловічим божеством. Рід – повелитель усього живого [95]. Він був одним з найважливіших богів, що брали участь в створенні Всесвіту: згідно з віруваннями давніх слов'ян, саме він посилає з небес на Землю душі людей, коли народжуються діти.

Давні слов'яни вважали ім'я важливою частиною людської особистості і вважали за краще зберігати його в таємниці, щоб злі сили не змогли зашкодити [95]. Ім'я було відоме тільки сім'ї. Усі інші називали людину по імені роду, прізвиську. Людина називала себе так: «Мене називають (ім'я)». Імена були дуже різноманітними: по порядку народження (Первуша, Вторак, Третяк), язичницьких богів і богинь (Лада, Ярило), імена за людськими якостями (Хоробрий, Стоян) та двоосновні (Святослав, Доброжир, Тихомир, Ратибор, Ярополк, Гостомисл, Велемудр, Всеволод, Любомила, Миролюб, Свєтозар) і їх похідні (Святенник, Добриня, Тишило, Ратиша, Путята, Ярилка) [93].

Після досягнення хлопчиком трьох років він проходив обряд ініціації – його саджали на коня, опоясували мечем і три рази обвозили навколо двору. Після цього його починали учити власне чоловічим обов'язкам. Дівчинці в три роки уперше давали веретено і прядку. Дійство теж сакральне, і першою ниткою, спряденною дочкою, мати опоясувала її в день весілля для захисту від псування. Прядіння у усіх народів асоціювалося з долею, і з трирічного віку дівчаток учили прясти долю собі і своєму будинку.

У дванадцять – тринадцять років, після досягнення шлюбного віку, хлопчикі і дівчата отримували певний набір сакральних знань, необхідних їм по життю. Хлопець повинен був виконати випробування – іспит на зрілість. Були характерні фізичні випробування присвячуваних нанесення їм хворобливих ударів, ран, голодування, усіляке їх приниження.

Дівчина після обряду ініціації надівала поневу (рід спідниці, що носився поверх сорочки і говорив про зрілість). Хлопець після посвячення отримував право носити бойову зброю і одружуватися.

Кожна людина, що жила в сім'ї, відчувала себе, в першу чергу, не індивідуальністю зі своїми власними запитами і можливостями. Вона розглядала себе як член роду. «Повість минулих літ» повідомляє: «каждый жил со своим родом, отдельно, на своих местах, каждый владел родом своим» [2]. Слово «сім'я» мало на увазі усю сукупність мір спорідненості, як найближчих, так і найвіддаленіших. Рід означав і сукупність родичів, і кожного з них окремо. Для позначення споріднених ліній вживається слово «плем'я». Варто відмітити, що сім'ї були багатодітними. У слов'янських сім'ях існувала як моногамія, так і полігамія. Існування у впливових осіб гаремів було звичайним в дохристиянській Русі. Прикладом може служити гарем Володимира Святославича, в якому були не лише дружини, але і наложниці [98].

Таким чином, поняття про сім’ю, рід, були тісно пов’язані з міфологією давніх слов'ян. Сімейні звичаї відображали уявленя про взаємозв’язок людини з Космосом та визначали місце людини в світі. Ці звичаї відтворювалися у ритуалах. Обряди народження і ініціації носили сакральний характер та свідчили про взаємовідношення двох світів: людей і богів. Взвгалі, сімейні ритуали позначали ритуальні «народження - смерть – відродження», що простежувалося на етапах дорослішання ( колишні діти «помирали», а замість них «народжувалися» нові дорослі). Ці обряди відбивали космогонічні вірування та уявлення про кругообіг в світі.