22. Російський реалістичний роман хіх ст. (ф.Достоєвський, л.Толстой). Форми проведення уроку літератури в школі.

Реалізм - (від лат. realis, дійсний) - художній метод в мистецтві літератури. Новий тип реалізму складається в XIX столітті. Це критичний реалізм. Він суттєво відрізняється від ренесансного і від просвітницького. Розквіт його на Заході пов'язаний з іменами Стендаля і Бальзака у Франції, Дікенс, Теккерея в Англії, в Росії - О. Пушкіна, М. Гоголя, І. Тургенєва, Ф Достоєвського, Л. Толстого, А. Чехова. Критичний реалізм по-новому зображує ставлення людини і навколишнього середовища. Людський характер розкривається в органічному зв'язку з соціальними обставинами. Предметом глибокого соціального аналізу став внутрішній світ людини, критичний реалізм тому одночасно стає психологічним. У підготовці цієї якості реалізму велику роль зіграв романтизм, який прагнув проникнути в таємниці людського «Я».

Особливе місце в історії російського реалізму належить Л. Толстому і Достоєвському. Саме завдяки їм російський реалістичний роман придбав світове значення. Їх психологічний майстерність, проникнення в «діалектику» душі відкривали шлях художнім шукань письменників XX століття. Реалізм в XX столітті в усьому світі несе на собі відбиток естетичних відкриттів Толстого і Достоєвського.

Лев Микола́йович Толсто́й (28 серпня (9 вересня) 1828 — 20 листопада 1910) — російський письменник і громадський діяч, автор романів «Війна і мир», «Анна Кареніна», «Воскресіння» та інших творів.

«Злочин і кара»— роман російського письменика Федора Михайловича Достоєвського.

Роман уперше опублікований у 1866 в російському журналі «Русский вестник» як серія з 12 щомісячних випусків, а потім окремою книгою. Це другий роман автора після повернення з п'ятирічного заслання на каторгу в Сибір. «Злочин і кара» перший великий роман зрілого періоду творчості автора. Достоєвський приступив до створення роману в той історичний період життя Росії, коли піднесення наприкінці 1850- на початку 1860 р. уже поступилося місцем спаду громадських настроїв, краху надій та ілюзій, коли країна увійшла у смугу «тяжкого часу», ситуацію бездоріжжя і розчарувань. «Злочин і кара» — перший з великих прозових творів, в якому новий світогляд письменника та нова поетика проявилися з найбільшою повнотою.

«Злочин і кара» — розповідь про душевні муки й етичні дилеми Родіона Романовича Раскольнікова, бідного колишнього санкт-петербурзького студента, який виносив і здійснив задум убити стару жінку лихварницю з метою забрати її гроші. Йому здавалося, що з грошима він зможе здійснити добрі справи, чим спокутує свій злочин, водночас світ позбудеться нікчемного паразита. Раскольніков бажає також переконатися в тому, що деякі вибрані люди можуть і навіть мають моральне право на вбивство. Він порівнює себе із Наполеоном Бонапартом і вірить, що злочин, здійснений із шляхетними мотивами, простимий, але йому довелося довідатися, що він … «не Наполеон»."Злочин і кара" — не лише вражаючи трагічне відтворення життя. Це й звернення до людського сумління та розуму. Достоєвський захищає ідею моральної людини, яка не хоче залишитися «вошею», усією своєю сутністю повстає проти суспільної несправедливості.

Ідеї Раскольнікова в романі, власне, альтруїстичні й гуманні, але для досягення мети він покладався цілком і повністю на раціональне мислення, повністю відкидаючи християнські цінності: співпереживання, співчуття. Для Достоєвського такі ідеї зводили людину до фізики, хімії й біології, заперечуючи емоції. Російський нігілізм, взірцем якого стала базаровщина, ратував за створення еліти вищих індивідів, з якими пов'язував надію на майбутнє.

Образ Раскольнікова розкриває небезпеку такого ідеалу. В ньому поєднується вроджена доброта та уміння співчувати з одного боку, а з іншого гордий егоїзм, що виродився у зневагу до покірного стада. Внутрішня суперечливість характеру Раскольнікова приводить його до утилітарно-альтруїстичного оправдання злочину: чому не вбити зайву, непотрібну лихварницю, якщо при цьому можна використати її гроші для допомоги злиденним? Достоєвський прагне показати, що таке прагматично-утилітарне мислення із його висновками утвердилося й розповсюдилося у світі — це не маячня тільки замученого й неврівноваженого Раскольнікова.

Одним із головних героїв роману є Санкт-Петербург, його важка атмосфера, бідність та безвихідь людського життя, яке бачить Раскольніков. Зустріч Раскольнікова з Мармеладовим не тільки підкреслює бездушність переконань Раскольнікова, а й пропонує протилежні моральні цінності. Достоєвський вірить, що «свобода», яку пропагують такі переконання, жахлива, вона не містить жодних цінностей, бо передує цінностям. Продукт такої свободи, Раскольніков, перебуває у вічному бунті проти суспільства, себе й Бога. Він уважає себе самодостатнім, але врешті-решт його безмежна самовпевненість повинна зникнути перед тим, що більше за нього, а придумані нім самооправдання повинні скоритися перед вищою справделивість Бога. Достоєвський закликає до відродження й оновлення «хворого» російського суспільства, через повернення до коренів, нового відкриття країни та її релігії.

Форми проведення уроку літератури в школі

Урок — логічно закінчена, цілісна, обмежена в часі частина навчально-виховного процесу, яку проводять за розкладом під керівництвом учителя з постійним складом учнів.

Виділяють такі типи уроків зарубіжної літератури:

• урок творчого читання( форми: урок виразного читання, урок коментованого читання, урок-діалог, урок-інсценізація, урок-знайомство, інтегрований урок, урок-гра, урок літературно-музичний салон).

• урок текстуального аналізу твору ( форми: урок виразного читання, урок коментованого читання, урок-діалог, урок-семінар, урок-диспут, урок-бесіда, урок-знайомство, інтегрований урок, урок-гра, урок-дослідження, урок-роздум)

• урок компаративного аналізу твору( форми: урок-діалог, урок-семінар, урок-диспут, урок-бесіда, урок-лекція, урок-інсценізація, урок-знайомство, інтегрований урок, урок-гра)

• урок культурологічного аналізу твору( форми: урок-діалог, урок-семінар, урок-диспут, урок-бесіда, урок-лекція, урок коментованого читання, урок-інсценізація, урок-знайомство, інтегрований урок, урок-гра)

• комбінований тип уроку, який складається з елементів попередніх чотирьох типів.