Облуплення мислення це:

1. ілюзія невразливості. Зайвий оптимізм, який не дає можливості побачити небезпеку;

2. ніким не заперечувана віра в етичність групи. Всі члени групи вірять в свою і групову доброчесність;

3. раціоналізація – група долає труднощі колективно, виправдовуючи свої рішення. Кожна ініціатива перетворюється в акцію з самозахисту і самовиправдовування;

4. стереотипний погляд на противника. Розглядають супротивника як злонамірного;

5. тиск конформізму. (конформізм – пасивне пристосовницьке прийняття готових стандартів у поведінці, безапеляційне визнання порядків, норм і правил, що існують, безумовне визнання авторитетів).

Глузування з членів групи, які інколи виказують сумніви щодо прийнятих рішень;

6. самоцензура – сприяє створенню ілюзії єдиної думки.

Треба ще раз підкреслити, що психологічна єдність групи забезпечується саме за рахунок внутрішньої неформальної структури.

Самопочуття членів малої групи залежить від особливостей їх спільної діяльності.

Чи буде людина вести себе кооперативно, іншими словами, враховуючи інтереси партнера по взаємодії, в багатьох випадках залежить від того, як вона сприймає його наміри.. людина «довіряє», якщо виходить із припущення, що дії іншої людини – партнера по спілкуванню, спрямовані на підвищення її благополуччя, чи хоча б не наносить шкоди. Коли людина в групі отримує позитивну інформацію про свого майбутнього партнера по спілкуванню, взаємна довіра зростає.

Ціннісно-орієнтована єдність в соціальній групі:

1. зближення оцінок в моральній і діловій сфері;

2. зближення оцінок в підході до цілей і задач спільної діяльності.

Моральна сила групи створює умови для сумісності її членів на основі моральних норм, прийнятих всіма членами групи:

1. не ухилятися від відповідальності, в разі провини;

2. не перекладати провину на іншого;

3. не приписувати собі успіх;

4. не зменшувати ролі і значення в досягненні інших;

5. не посилатися на «об’єктивні обставини».

В рамках однієї загальної групової мети можуть виникати додаткові цілі, які сприяють досягненню основної.

Дія групи називається єдиною, якщо мається спільність інтересів, цілей, загальний предмет дії і досягається запланований результат, що задовольняє членів групи. Відсутність одного з при знаків, що перелічені, перешкоджає виникненню групової дії. Спільність інтересів, цілей і єдність дій можуть мати як стихійний, спонтанний, так і організований, координований характер.

Психологічні процеси в групі.

В соціальних групах діє закон змагання, якщо вони створені на загальному інтересі і ціннісних орієнтаціях, в ім’я реалізації цього загального інтересу.

1. Принцип асоціації лежить в основі формування і реалізації спільної діяльності. Сутність цього принципу заключається в тому, що люди виступають як груповий суб’єкт (асоціюються), якщо мотивом виступає наслідування чи опозиція будь-якому образу дії, погляду, смакам, моді тощо. В основі асоціації лежить процес наслідування чи опозиції (суперечності).

Опозиція проявляється в формі виклику суспільній думці з ціллю привернення уваги до самоствердження групи.

2. Принцип інерції – дія групи в силу традиції і звичок. В основі проявлення цього принципу лежать стереотипні мотиви і дії, які склалися чи в досвіді членів групи, чи в досвіді попередніх поколінь.

3. Самосвідомість групи полягає в тому, що учасники групи розуміють не тільки спільність своїх інтересів і цілей, але й відмінність їх від інтересів і цілей інших груп і необхідність дій з їх здійснення. Самосвідомість групи супроводжується емоційними процесами (комплекс почуттів групи: співчуття, розуміння, підтримка дією як членів групи, так і інших груп, гордість).

Але вплив соціально-психологічного клімату не слід перебільшувати, тому що він визначається матеріальним життям людей. Вплив духовних факторів соціально-психологічного клімату може бути вирішальним для здійснення тих чи інших задумів, програм, планів групи тільки тоді, коли для цього існують необхідні матеріальні і економічні передумови.

Признаки і елементи соціально-психологічного клімату групи:

1. тон в процесі ділового і особистого спілкування, взаємна доброта, дбайливість, ввічливість, повага, взаємодопомога, уміння рахуватися з думкою інших членів групи;

2. загальний настрій групи на активну діяльність;

3. готовність до прийняття спільних рішень в дію групи, повага до групових рішень, вірність групі;

4. розуміння сили єдності групи, усвідомлення себе часткою групи.

Фактори соціально-психологічного клімату в групі:

1. фактори матеріального характеру: економічні, технічні умови, продуктивність праці, рівень технологічної забезпеченості;

2. природні фактори: природа, атмосфера, клімат;

3. фактори соціально-побутового характеру: умови праці і побуту, охорона праці, можливості відпочинку, творчості, соціальне забезпечення, медичне обслуговування;

4. суб’єктивні фактори: раціональне використання можливостей, що існують, компенсація негативного впливу одних факторів посиленням впливу інших;

5. фактори духовних властивостей: світогляд, культура і освіта, кваліфікація членів групи, її моральні і естетичні погляди, рівень виховання їх почуттів, суспільна думка, здібності визначати санкції і висувати стимули;

6. фактори характеру управління: співвідношення формальних і неформальних структур груп, їх керівників.

ІІІ.

Структура соціальної влади в малій групі – це система взаємо розташування членів групи в залежності від їх здібності впливати в групі. Соціальна влада, як право на вплив з боку певних членів групи може проявлятись в різних формах, серед яких є феномени лідерства і керівництва. Обидва феномени є проявами процесу впливу, але вони мають різну природу: керівництво – це вплив соціально зафіксованої формальної природи, а лідерство – це вплив одного члена групи на інших, який виник спонтанно. Група представляє собою дуже складний організм, активність якого розгортається одночасно в усіх напрямках і потребує особливих зусиль із збереження цілеспрямованих групових зусиль, об’єднання індивідуальних активностей в єдине ціле. Функція соціального керівництва реалізується через феномени лідерства і керівництва.

Лідерство у групі – це процес міжособистісного впливу. Лідера породжують не стільки особисті якості чи їх особливе сполучення, скільки структура взаємовідносин у даній конкретній групі. Ця система міжособистісних зв’язків формується і визначається цілями групи, цінностями і нормами, що зформовані в ній. І саме на основі цих цінностей і цілей висувається конкретний лідер групи.

Лідер як би уособлює систему, цілі і цінності, яким надає перевагу група, є їх носієм, активним провідником у життя.

Лідером приймається і визнається той, чиї установки і орієнтації стають референтними (еталонними) для більшості членів групи у оцінці ними значимих аспектів її життєдіяльності. За ним визнається право вести за собою, бути останньою інстанцією в оцінці різних групових ситуацій і обставин.

Соціометрична «зірка» не завжди буває лідером. В основі лідерської позиції і високого соціометричного статусу лежать різні механізми, ці фігури створюються чи висуваються групою для вирішення різних завдань, мають різну природу. Так, «зірка» може бути охарактеризована як «душа групи», центр її емоційного при тяжіння, до якого тягнуться в спілкуванні, відчувають себе комфортно поруч з нею. Лідер – це особистість, наділена владою, яка має авторитет і право на вплив і оцінку.

У відповідності з видами групової діяльності виділяють такі типи лідерства:

1. інструментальне лідерство. Мета – забезпечити управління групою в процесі вирішення її цільових завдань;

2. експресивне лідерство – спрямоване на підтримку групи як єдине ціле, її подальший розвиток і згуртованість. Мета – забезпечення позитивного внутрішнього клімату групи, її стабільності.

В силу своєї спрямованості на певну сферу життєдіяльності групи той чи інший лідер знаходиться як би в опозиції чи до членів групи, зорієнтованим на спілкування, чи до завдань, чи до цілей групи.

Як це розуміти?

1. Лідер орієнтований на ефективність виконання групової мети, вимушений йти на погіршення взаємовідносин з членами групи, якими загальногрупові цілі повністю або частково не приймаються.

2. Лідер експресивного типу, спрямований на інтереси окремих осіб, займається їх взаємовідносинами не на користь загальним цілям і завданням групи.

В будь-якій реальній групі можуть одночасно існувати декілька різнопланових лідерів, які займають в групі власні «екологічні» ніші не вступаючи один з одним в протиріччя. Серед інструментального лідерства виділяються лідери-організатори, лідери-іниціатори, лідери-ерудіти, лідери-майстри, , лідери-скептики тощо. А серед емоційних лідерів існують: лідери-емоціоного напруження (соціометрична «зірка»), лідери-генератори емоційного настрою тощо.

В цілому, чим вище рівень розвитку групи, тим більше в ній може бути різноманітних прояв процесу лідерського впливу.

Керівництво – інша форма реалізації соціального управління в малій групі.

Керівництво і лідерство вирішують однопорядково близькі завдання: стимулювання групи, націлювання її на виконання певних завдань, пошук засобів для їх ефективного рішення. З іншого боку, лідерство представляє собою психологічну характеристику поведінки певних членів групи, а керівництво є соціальною характеристикою стосунків в групі, перш за все, з точки зору розподіленні ролей управління-підкорення.

Феномен керівництва має і психологічну сутність.

Чим ще відрізняється лідер від керівника?

1. Керівник всебічно спрямован на завдання, а лідер більш зорієнтований на внутрішні інтереси групи;

2. Тільки в наукових колективах є можливим поєднання в одній особі лідера і керівника (керівник є лідером у науковій діяльності групи);

Основним інструментом психологічного впливу керівника на групу є його авторитет.

Розмір авторитету керівника залежить від:

1. особистісних особливостей;

2. організаторського і мотиваційного потенціалу;

3. ціннісної привабливості особистості керівника для членів групи (готовність поділити його принципи та ідеали);

4. стилю керівництва, який реалізується управлінцем.

О ПОНЯТИИ «ГРУППА» В СОЦИАЛЬНОЙ ПСИХОЛОГИИ*

<...> Этимологически «группа» восходит к двум корням: «узел» и «круг». В XVII в. термин «группа» (от итальянского groppo, gruppo) использовался художниками и скульпторами для обозначения такого способа компоновки изобразительного материала, при котором фи-гуры, образуя доступное взору единство, производят целостное худо-жественное впечатление. В XVIII в. это слово широко распространяется как указание на возможность объединения некоторого числа одно-родных неодушевленных объектов и начинает употребляться для наи-менования реальных человеческих общностей, члены которых обла-дают каким-либо отличающим их общим признаком.

Однако потребовалось целое столетие, пока явление, обозначае-мое словом «группа», стало предметом широкого и осознанного науч-но-психологического интереса. Психологическое открытие социаль-ной группы как особой реальности человеческих отношений произошло во второй половине XIX в. и послужило решающим стимулом разви-тия новой «парадной» ветви психологического и социологического знания — социальной психологии. Именно в это время К.Д. Кавелин, П.Л. Лавров, Н.К. Михайловский, Н.Н. Надеждин, Г.В. Плеханов, А.А. Потебня и другие в России, В. Вундт, Г. Зиммель, Ф. Теннис в Германии, Д.С. Милль и Г. Спенсер в Англии, С. Сигеле в Италии, Э. Дюркгейм, Г. Лебон и Г. Тард во Франции, Ф. Гидцингс, Ч. Кули, Э. Росс, А. Смолл, У. Томас и Л. Уорд в США, пытаясь осмыслить общественно-исторические процессы своего времени (формирование государств, революции, войны, индустриализацию, урбанизацию, воз-росшую социальную и профессиональную мобильность населения и