- •5. Основні відмінності прокаріотів і еукаріотів. Форми бактерій (l)
- •13. Конструктивний та енергетичний метаболізм. Класифікація бактерій за типами живлиння
- •14. Типи і механізми живлення мо. Механізми проникнення поживних речовин в бактер клітину. Хімічний склад мо. Значення складових компонентів. Поживні середовища. Вимоги до них. Класиф пожив серед
- •15.Дихання мо. Класифік бактерій за типами дихання. Аеробний і анаеробний типи дихання. Бродіння. Ферменти і структури міо. Методи вирощування анаеробних бактерій.
- •18. Чисті культури мікроорг, принципи виділення та індефік.
- •22.Систематика, номенклатура і класифікація бактерій
- •25. Позахромосомніфактори спадковості бактерій. Плазміда. Мігруючі генетичні елементи, транспозоони. Селекції
- •26. Мікробіологічні основи генної інженерії, генно-інженерні процеси у медицині.
- •27. Методи
- •31.Стійкість мікробів до антимікробних препаратів, її механізм
- •1) Метод серійних антибіотиків в мПб
- •39. Бактеріофаг, історія вивчення. Структура, класифікація та морфологія. Методи якісного і кількісного визн.Бактеріофагів. Практичне використання бактеріофагів.
- •40. Взаємодія бактеріофагу з клітиною
- •41. Походження вірусів
- •42. Принципи класифікації вірусів. Основні властивості вірусів, які відрізняють їх від інших МіО. Поняття про віроїди та пріони.
- •43. Методи культивування вірусів та їх оцінка. Виявлення для репродукції вірусів в курячих ембріонах та культурі клітин. Реакція гемаглютинації, цитопатична дія вірусів, її види.
- •53. Методи виявлення вірус у культурі клітин та їх оцінка культивування вірусів
- •Культури клітин
- •56.Етапи розвитку, види, видовий та набутий, активний та пасивний
- •57.Неспецифічні фактори захисту.Комплемент. Фагоцитоз
- •60. Імунна система макроорганізму. Клітини імунної системи, їх різновиди, взаємодія в імунній системі. Імунотропні препарати, імунокорекція.
- •63. Взаємодія клітин в імунній відповіді
- •64. Порівняльна хар-ка т і в лімфоцитів
- •75.Методи
- •76. Імунна система макроорганізму. Клітини імунної системи, їх різновиди, взаємодія в імунній системі. Імунотропні препарати, імунокорекція.
- •82.Імунодефіцитні стани
- •86. Анатоксини, одержання, очистка, одиниці виміру, використання, оцінка. Мікробіологічні основи промислового виробництва анатоксинів.
75.Методи
76. Імунна система макроорганізму. Клітини імунної системи, їх різновиди, взаємодія в імунній системі. Імунотропні препарати, імунокорекція.
Імунна система - лімфоїдна тканина яка взаємодіє з іншими системами і робить специфічний контроль сталості внутрішнього середовища і гомеостазу. Розрізняють: 1. центральні органи - тимус, сумка в птахів, у людини кістковий мозок.2. периферичні органи- Пеєрові бляшки, лімфатичні вузли,селезінка, мигдалини і к.к. крові.
Іммунокомпетентні клітини - імуноцити: Т-лімфоцити (55-60%):
1. Т-кіллери - лімфоцити які руйнують чужорідні клітки (пухлини, трансплантанти) без участі антитіл і комплемнета.
2. Т-хелпери – взаємодіють з В-лімфоцитами, стимулюють їхню проліферацію і трансформацію в плазматичні клітки які утворять антитіла.
3. Т-супресори гнітять проліферацію В-лімфоцитів і продукцію антитіл. Сприяють розвитку імунологічної толерантності.
4. Т-ефектори - клітки які відповідають за клітинні реакції імунітету. Відторгненню трансплантанта, протипухлинний противірусний імунітет.
5. Т-ампіліфери - клітини підсилювачі ф-ції Т-ефекторів і ін.
6. Т-лімфоцити пам'яті - зберігають інформацію про антиген і передають її іншим кліткам.
В-лімфоцити (25-30%)- дозрівають у кістковому мозку людини. Виділяють: 1. В1-Т незалежні беруть участь в утворенні антитіл без взаємодії з Т-лимфоцитами. 2. В2-Т залежні перетворюються в плазматичні клітки за допомогою Т-хелперов. 3. В3-киллеры - руйнують клітки-мішені без комплементу але за допомогою антитіл. 4. В4-супресоры - гнітять проліферацію Т-лимфоцитов. 5. В5-лімфоцити пам'яті.
Нульові клітини (10-20%) виконують ф-ції контролю регуляції інших імуноцитів. Вони викликають руйнування кліток без участі антитіл. Макрофаги - фагоцити циркулюючі в периферичній крові і тканинні макрофаги, утворюються в кістковому мозку з полипотентної стовбурної клітки, попадає в кровоток у виді моноцитів. Імунотропні препарати сприяють підвищенню імунітету .
Препарати для імунокорекції. Препарати, що специфічно впливають на функції імунної системи називають імуномодуляторами.
Імуномодулятори — це речовини синтетичного або біологічного походження, які здатні стимулювати, пригнічувати або регулювати імунні механізми. Гомологічні імуномодулятори — це ендомодулятори, які виробляються в організмі. До них належать інтерферони, інтерлейкіни, фактор некрозу пухлин та інші цитокіни, гормоноподібні поліпептиди тимуса. Гетерологічні імуномодулятори — це речовини природного або синтетичного походження, які впливають на імунну систему. До них належать природні сполуки — мікроорганізми та їхні компоненти, вакцинні препарати, ліпополісахариди клітинної стінки (ЛПС), глікани, нуклеїнові кислоти. До синтетичних імуномодуляторів належать поліфосфати, полікарбоксилати, полісульфати, левамізол, інозіплекс та ін.
У клінічній практиці застосовують препарати одержані із зобної залози — Т-активін, тімозин, тімотропін,Вони стимулюють Т-лімфоцити, продукцію інтерлейкінів. Бактеріальні продукти ЛПС, сальмозан, продігіозан, пірогенал стимулюють функцію В-лімфоцитів. Левомізол (декаріс) коригує функцію Т-лімфоцитів. Одержані також лікувальні препарати інтерлейкінів ІЛ-4, ІЛ-5, ІЛ-6, які впливають на диференціацію В-лімфоцитів. Як імуномодулятори застосовують генно-інженерні препарати інтерферонів та інтерфероногенів— речовин, що індукують синтез природних інтерферонів. Для пригнічення імунних реакцій проти пересадженого органу застосовують антилімфоцитарний імуноглобулін та антибіотик циклоспорин В який вибірково діє на Т-лімфоцити.
77-79. Закономірності імунної відповіді. Фази імунної відповіді. Імунологічна пам'ять, її механізм. Теорії імунітету.
Динаміка утворення антитіл залежить від сили антигенного впливу (дози антигену), частоти впливу антигенного стану організму і його имунной системи. При первинному і повторному введенні антигену динаміка антителообразования також різна і протікає в кілька стадій. Виділяють латентну, логарифмічну, стаціонарну фазу зниження. У латентній фазі відбуваються переробка і представлення антигену иммунокомпетентным кліткам, розмноження клону кліток спеціально на вироблення антитіл до даного антигену, починається синтез антитіл. У цей період антитіла в крові не виявляються. Під час логарифмічної фази синтезовані антитіла вивільняються з плазмоцидів і надходять у лімфу і кров. У стаціонарній фазі кількість антитіл досягає максимального і стабілізується, потім настає фаза зниження рівня антитіл. При первинному введенні антигену (первинна імунна відповідь) латентна фаза складається 3-5 доби, логарифмічна -7-15 доби, стаціонарна - 15-30 доби і фаза зниження - 1-6 місяців і більш. Спочатку синтезуються Іg, а потім Іg. При вторинному введенні антигену (вторинна імунна відповідь) латентний період укорочений до декількох чи годин 1-2 доби, логарифмічна фаза характеризируется швидким наростанням і значно більш високим рівнем антитіл, що в останніх фазах довгостроково утримується і повільно в плині декількох років знижується. Синтезуються головним чином Іg. Після первинного введення антигену в имунной системі формується клон лімфоцитів, що несуть імунологічну пам'ять про даний антиген. І.Теорія Ерліха-т.бічних ланцюгів (1898) Ерліх вважав, що клітини мають різні рецептори. Аг зєднується з ними і блокує їх. Клітини утв з ними велику кількість рецепторів і це будуть АТ, що потрапляють у кров. ІІ.У 1937р Ландшейнер висунув ідею про частку АГ в утворенні специфічних глобулінів. Ії розвивали Полінг, Гауровець- створили т.прямої матриці або інструктивну т. (АГ-інструктор матриці, на якій молекулиглобуліну набувають специфічності). ІІІ. У 1949р Бернет і Фенер- т. непрямої матриці. АГ включається в геном клітини, а потім контролює синтез глобулінів. ІV. У 1955 р Йєрне- т. природного добору: АГ виступає в ролі селектора. У 1964р Бернет- клонально-селекційна т. Основні положення 1.популяції лімфоцитів в організмі дуже численні- 1012-1014 Вони гетерогенні і скл з кланів (приблизно 10000 кланів(колоній))2.АГ з селективним чинником, він звязується специфічними рецепторами з лімфоцитами і відбирає певну колонію, яка присутня для деференціації 3 кожна АТ продукуюча клітина синтезує один вид АТ 4 надлишок АГ знищує специфічну колонію, а це пояснює ІТ. V У 1987р Тенегава створив т. утворення АТ-виконана на молекулярному та генетичному рівні Основні принципи 1 з клітин мезенхіми утв багато колоній і культур клітин, вони можуть реагувати з різними рецепторами АГ. 2 клітини- продуценти АТ мають рецептори які закодовані в хромосомах. Кожна клітина-продуцент АТ звязується з АГ і викликає проліферацію В-лімфоцитів 3. після проліферації В-лімфоцитів відбувається їхня диференціація і продукція АТ які надходять у кров.
80. Гіперчутливість негайного (ГНТ) і уповільненого (ГУТ) типу їх механізм відмінності. Антиалергійні препарати Т-залежні або клітинні реакції – приклад гіперчутливість сповільненого типу (ГЧУТ), клінічні форми – контактний дерматит, відторгнення трансплантата. Механізм ГЧУТ: 1. Імунологічна стадія – під впливом сенсибілізуючої дози АГ виникає сенсибілізація Т-л.ф., потім відбувається їхня проліферація, в організмі утв колонії сенсибілізованих Т л.ф, 2. патохімічна – після введення дозволяючої дози АГ у лімфоцитах відбувається активація ферментів лізосом, нестаболітичних процесів і виділення клітинних медіаторів – лімфотоксинів; 3. патофізіологічна –виділення Т-ефекторами і Т-кілерами лімфокинів, що руйнують клітини. До цього процесу приєднуються макрофаги, розвиваються запальні реакції. Стан сенсілібації зберігається протягом усього життя і зустрічається при туберкульозі, бруцельозі, й інших захворюваннях. Порівняння
ГНТ |
ГУТ |
1. розвивається через 15-20 хв після повторного введення АГ |
1. розвивається через декілька годин або днів |
2. зв’язана з LgE |
2. не зв'язана з LgE але зв’язана з Т-л.ф. (Т-лімфоцит) |
3. можливий пасивний перенос за допомогою АТ |
3. пасивний перенос неможливий, але можна перенести алергію за допомогою Т-л.ф. (адаптивний перенос) |
4.АГ-алергени найчастіше розчинні білки сироватки, токсини МіО тварин і рослин |
4.алергени – курпускулярні (бактерії, віруси) хімічні алергени |
5.відбувається в тканинах гладкої мускулатури, у кровоносних судинах |
5. відбувається найчастіше у шкірі |
6. можлива десенсибілізація |
6. десенсибілізація не можлива. Стан ГУТ зберігається дуже довго |
Механізм: ГНТ зв'язаний з виробленням антитіл, а ГУТ із клітинними реакціями. ГНТ вперше описана Рише, Портье і Сахаровим. Установлено що ГНТ виникає при утворенні комплексу антиген-антитіло і дії цього комплексу на чуттєві клітки. Виявляється: в анафілаксії, сироватковій хворобі. ГУТ вперше описана Кохом. Ця форма прояву не зв'язана з антитілами, опосередкована клітинними механізмами за участю Т-лімфоцитів. До ГУТ відносяться: контактна алергія, уповільнена алергія до білок, туберкулінова реакція. Антиалергічні препарати: Диазолин, супрастин, гистамин, натрію тіосульфат.
81. Гібридомна технологія, моноклональні антитіла. Моноклональні антитіла — це препарати антитіл, високоспецифічні до однієї антигенної детермінанти, одержані з одного клону клітин-продуцентів іп уііго. Продуцентами моноклональних антитіл є гібридоми — клітини, одержані шляхом злиття лімфоцита та мієломної клітини. Лімфоцит,як високодиференційована клітина, продукує антитіла однієї специфічності in virto, але не розмножується. Мієломна клітина, що походить із злоякісної пухлини, має здатність до безмежного розмноження. Гібридомна ж клітина розмножується, утворюючи клон, який продукує антитіла.
Етапи одержання моноклональних антитіл:
Імунізація тварин певним антигеном.
Одержання лімфоцитів від імунізованої тварини.
Одержання гібридом. Лімфоцити поодинці розміщують у мік-рокамерах спеціальних панелей і додають мієломні клітини. Завдяки дії спеціального "ферменту злиття" або інших речовин, що впливають на клітинні мембрани, утворюються гібридні клітини. При цьому застосовують спеціальне інкубаційне середовище, в якому ні лімфоцит, ні мієломна клітина не виживають, а гібридома розмножується.
4. Відбір гібридом, які продукують потрібні антитіла. Досліджуючи наявність потрібних антитіл у культуральній рідині, відбирають необхідний клон.
5. Вирощування клону в промислових біотехнологічних умовах і одержання комерційних препаратів моноклональних антитіл.
Як правило, діагностичні моноклональні антитіла випускають міченими радіоізотопом або ферментом. Застосовують їх для виявлення антигенів, коли важливо уникнути перехресних реакцій із близькими антигенами. У мікробіології сфера їх застосування — ідентифікація бактеріальних, вірусних та інших антигенів. У неін-фекційній імунології — виявлення поліпептидних та білкових гормонів (наприклад, рання діагностика вагітності на основі' виявлення гормону гонадотропіну в сечі). Важливе значення має застосування моноклональних антитіл для ранньої діагностики злоякісних пухлин на основі виявлення "ракових" антигенів, розроблені спеціальні тест-системи для діагностики раку кишкового тракту, пухлин жіночих статевих органів та ін.