розмір бюджету споживача.

Розрізняють загальну і граничну корисність.

Загальна корисність (Тії) - це сумарна величина задоволення чи насолоди, яку отримує особа від споживання деякої кількості благ. Функцію загальної корисності можна представити так:

ті]=т,<і_і?-ю> (4-і)

де <2_а, обсяги споживання благ а, Ь, ..., п.

Гранична корисність (МІГ) - це додаткове задоволення, яке спо­живач отримує від додаткової одиниці спожитого блага. Тобто це приріст міри задоволення при споживанні додаткової одиниці блага за певний період часу (рис. 4.1)

Темпи зростання загальної корисності знижуються, оскільки ве­личина граничної корисності зменшується.

Між граничною та загальною корисністю існує певна запежність: загальна корисність від споживання певної кількості блага дорівнює сумі граничних корисностей цієї кількості. Загальна корисність зростає із збільшенням споживання, але темп такого зростання сповільнюється.

Це означає спадання граничної корисності в міру задоволення потреби у даному благові. Таку залежність можна прослідкувати з графіка.

Рис. 4.1. Загальна і гранична корисність

Підтверджує її і перший закон Госсена - закон насичення, який доводить, що в міру задоволення потреб ступінь насичення зростає, а величина конкретної корисності зменшується.

Таким чином, функція корисності - це співвідношення між об­сягом спожитих товарів чи послуг і рівнем корисності (задоволення), досягнутого споживачем.

Така функціональна залежність показує спадну граничну корисність і дає можливість сформулювати закон спадної граничної корисності: величина додаткової, або граничної корисності зменшується із зростан­ням споживання особою певного блага. Іншими словами, чим більшим є споживання деякого блага, тим меншим є приріст корисності, от­риманий від додаткової одиниці блага.

Закон спадної граничної корисності пояснює спадний характер кривої попиту на конкретний товар, а саме: якщо кожна наступна одиниця товару дає щораз меншу граничну корисність, то споживач буде купувати додаткові одиниці товару лише при зниженні ціни.

Величина, на яку із збільшенням кількості спожитих одиниць това­ру знижується гранична корисність, буде визначати еластичність попи­ту на нього за ціною. За інших рівних умов, якщо гранична корисність різко знижується із споживанням наступних одиниць товару, можна сподіватися, що попит буде нееластичним. І навпаки, повільне знижен­ня граничної корисності із збільшенням споживання товару передбачає еластичний попит.

Ідея спадної граничної корисності не лише обґрунтовує закон по­питу, а й пояснює, як споживачам варто розподіляти свої грошові доходи між різними товарами.

Для цього варто взяти до уваги, що становище, в якому перебуває типовий споживач, визначається такими чинниками:

1. Раціональна поведінка. Типовий споживач є розумним спо­живачем. Він хоче використовувати свій дохід так, щоб отримати найбільше задоволення, або корисність. Він прагне максимізувати свою загальну корисність.

2. Смаки і вподобання. Припускається, що у споживача є чітко визначена система смаків і вподобань, тобто він чітко уявляє, яку граничну корисність може отримати від кожної наступної одиниці' товару.

3. Обмеження бюджету. Воно існує завжди і залежить від рівня доходу споживача.

4. Ціни. Усі товари і послуги мають певну ціну, оскільки для їх виробництва потрібні відносно рідкісні ресурси.

Споживач змушений вибирати між альтернативними благами так, щоб за умови обмеженого грошового доходу отримати найкращий, з його точки зору, набір товарів і послуг.

Чи можна назвати правило для прийняття оптимального рішення споживачем? Очевидно, що це вибір такого набору благ, який дасть найбільшу можливу корисність. Тому правило максимізації корисності формулюється так: для максимізації задоволення гро­шовий дохід споживача треба розподілити так, щоб остання гривня, витрачена на кожний придбаний продукт, мала однакову гранич­ну корисність. Дотримання правила дає можливість досягти точки споживчої рівноваги, тобто ситуації, коли гранична корисність, от­римана в розрахунку на кожну гривню.вартості одного блага, стає рівною граничній корисності, отриманій у розрахунку на кожну гривню вартості іншого блага. Коли споживач зрівноважить свої граничні корисності, у нього зникнуть стимули для зміни структури видатків. За цієї умови споживач буде перебувати у стані рівноваги.

Таким чином, споживча рівновага досягається тоді, коли відношення граничної корисності блага до його ціни є однаковим для всіх товарів.

Тобто гранична корисність у розрахунку на гривню, витрачену на продукт а, повинна дорівнювати граничній корисності в розрахунку на гривню, витрачену на продукт Ь:

мі] ЛЯ/,

- = (4.2)

^р Р„

а Ь

Підсумуємо, пригадавши другий закон Госсена (закон компенсаційного задоволення): споживач максимізує свою корисність, якщо розподіляє наявні грошові кошти так, що досягає однакової граничної корисності (задоволення) від останньої одиниці грошей, потрачених на кожен товар.

к 0 Альтернативний підхід: ефект доходу і.І, _{та е}ф_ект заміни

З точки зору деяких економістів, концепція корисності є досить підозрілою через свою суб'єктивну природу.

Пояснити закон попиту можна на основі зовсім іншого підходу, не пов'язаного із граничною корисністю. Наш співвітчизник Є. Слуцький висунув твердження про те, що загальний ефект зміни ціни та її впливу на попит можна розділити на ефект доходу та ефект заміни.

Отже, коли ціна товару знижується, попит на нього зростає з двох причин:

1. Ефект доходу - це зміна реального доходу споживача внаслідок зміни ціни на товар. Якщо ціна деякого блага знижується при незмінному грошовому доході, то реальний дохід споживача зростає, і він зможе збільшити споживання багатьох благ, у тому числі і да­ного.

2. Ефект заміни — це вплив зміни ціни товару на його відносну дорожнечу, а тому і на величину попиту. Коли ціна товару знижується, він стає дешевшим стосовно інших товарів. Споживачі заміняють дешевшим товаром інші, які тепер стали відносно дорожчими.

Ефект доходу та ефект заміни впливають на характер кривої по­питу.

Якщо товар нормальний, то у випадку позитивного впливу, тобто зниження ціни, ефект доходу та ефект заміни зумовлять збільшення величини попиту. У випадку негативного впливу (ціна зростає) попит зменшується. Таким чином, врахування дії ефекту доходу та ефекту заміни, які зумовлюють зростання попиту при зниженні ціни, дає можливість зробити висновок про те, що крива попиту на нормальний товар буде мати негативний нахил (див. рис. 4.10).

Якщо товар є нижчим, то ефект доходу та ефект заміни діють у протилежних напрямках. При зниженні ціни вплив ефекту доходу переважає ефект заміни. Якщо ж ціна зростає - ефект заміни переважає ефект доходу. В тих випадках, коли ефект заміни діє сильніше, ніж ефект доходу, крива попиту на нижчий товар буде мати негативний нахил (див. рис. 4.11).

Але існує можливість, за якої крива попиту на нижчий товар буде мати позитивний нахил. Для цього необхідно, щоб на споживання деякого товару припадала велика частка бюджету особи. В такому випадку вплив доходу буде великим і можлива парадоксальна ситуація, за якої зростання ціни спричиняє збільшення споживання такого то­вару. Таким чином, товар, який має криву попиту з позитивним на­хилом, називається товаром Джіффена. Для товару Джіффена ефект доходу від зміни ціни перекривається дією ефекту заміщення (див. рис. 4.12).

Ідею про те, що загальний ефект зміни ціни можна розділити на ефект доходу та ефект заміни вперше висунув український економіст, математик і статистик Євген Слуцький (1880-1948), опублікувавши 1915 року в італійському економічному журналі статтю "До теорії збалансованого бюджету споживача". Його дослідження почало робити вплив тільки через двадцять років після опублікування: ознайомив­шись із статтею Слуцького, англійські економісти Р. Аллен та Дж. Гікс використали її для аналізу споживчого попиту.

Підходи Слуцького та Гікса до визначення реального доходу відрізняються. За Гіксом, різні рівні грошового доходу, які забезпе­чують один і той же рівень задоволення, відображають однаковий рівень реального доходу. Таке бачення відповідає основним поло­женням порядкової теорії. За Слуцьким, лише той рівень грошового доходу, який є достатнім для придбання одного і того ж набору або поєднання благ, забезпечує і незмінний рівень реального доходу. Цей підхід дає можливість кількісного вирішення проблеми на основі статистичних даних.

На основі порівняння двох підходів щодо поділу загального ефекту на ефект доходу та ефект заміни можна зробити такі висновки:

1. Методологія Гікса припускає знання споживчих переваг, кривих байдужості, в той час як методологія Слуцького цього не вимагає, оскільки ґрунтується на фактах поведінки споживачів на ринку.

2. Слуцький використав менш строгий з точки зору теорії корисності, для більш прагматичний метод визначення даного рівня реального доходу.

3. За методологією Слуцького, проміжна бюджетна пряма лише торкається найчастіше вищої, ніж вихідна, кривої байдужості, що й вимагається за методологією Гікса. За Слуцьким, споживач, маючи можливість придбати той самий набір благ, що і до зміни цін, матиме більш високий рівень добробуту, ніж перед зміною цін.

а л Аналіз рівноваги у споживанні на 'основі кривих байдужості

Глибше пояснення поведінки споживача та його рівноваги можливе при використанні кривих байдужості та бюджетних прямих.

Бюджетна пряма показує різні поєднання двох продуктів, які можна придбати за певних цін цих продуктів та незмінного грошового доходу.

Рис. 4.2. Бюджетна пряма

Точка перетину бюджетної лінії з віссю абсцис показує макси­мально можливий обсяг споживання продукту В, а точка перетину бюджетної лінії з віссю ординат вказує на максимально можливий обсяг споживання продукту А.

Якщо припустити, що весь свій дохід споживач витрачає на прид­бання двох товарів, то сума його витрат на ці товари дорівнює його доходові. В такому разі бюджетну пряму можна записати в такому вигляді:

р.В +рА = І

^Иі' " (4.3)

Нахил бюджетної прямої визначається відношенням ціни продукту В до ціни продукту А. Отже, абсолютна величина нахилу визначається співвідношенням:

(4.4)

а

Таке співвідношення означає, що відмовляючись від деякої кількості товару А споживач може придбати певну кількість товару В.

Варто назвати ще декілька властивостей бюджетної прямої:

1. Положення бюджетної прямої змінюється під впливом зміни грошового доходу. Збільшення грошового доходу перемістить бюд­жетну пряму вправо, а зменшення - вліво.

А

Ь/Рь Іо/Рь Іі/Рь В Рис. 4.3. Переміщення бюджетної прямої

2. Зміна ціни також перемістить бюджетну пряму. Тут може бути три випадки:

а) зниження цін обох продуктів є еквівалентним зростанню ре­ального доходу, тому воно перемістить бюджетну пряму впра­во;

Рис. 4.4. Вплив зміни ціни товару А на бюджетну пряму

в) зміна ціни товару В повертає бюджетну лінію навколо точки

Рис. 4.5. Зміна ціни товару В на бюджетну пряму

Таким чином, ефект доходу, тобто збільшення споживання нор­мального блага внаслідок зниження його ціни за рахунок зростання реального доходу споживача зумовлює переміщення бюджетної лінії (див. рис. 4.3). Зниження доходу переміщує бюджетну лінію до се­редини, а зростання доходу зсуває її назовні. Нова бюджетна лінія завжди паралельна старій.

Ефект заміни, тобто реакція споживача на зростання ціни нормаль­ного блага, яка зумовлює скорочення придбання блага, котре подо­рожчало, і збільшення обсягів купівлі дешевших благ, які можуть його замінити, супроводжується відповідною зміною положення бюджетної

лінії. На рисунку 4.6 проілюстрований випадок зростання ціни на товар А, який супроводжується скороченням купівлі блага, яке подорожчало, і збільшенням купівлі блага В, яке може його замінити.

А

В

Рис. 4.6. Зміна положення бюджетної прямої

Отже, бюджетні прямі є відображенням об'єктивних даних щодо ціни товарів та рівня доходу споживача. Вони показують поєднання двох продуктів, які є досяжними споживачеві за певного рівня гро­шових доходів і певного рівня цін.

З іншого боку, криві байдужості містять суб'єктивну інформацію про уподобання споживачів щодо продуктів А і В. Крива байдужості показує всі можливі поєднання двох продуктів, які дають споживачеві однаковий загальний рівень задоволення, або корисності. Суб'єктивні вподобання споживача є такими, що він отримає однакову загальну корисність від кожного варіанту поєднання продуктів А і В, показа­них на кривій. Тому споживачеві байдуже, яке конкретне поєднання продукції він придбає.

Рис. 4.7. Крива байдужості

Криві байдужості мають такі властивості:

1. Крива байдужості має негативний нахил, тому що раціональний споживач віддає перевагу більшій кількості будь-якого набору благ порівняно з меншим. Кількості продуктів А і В перебувають в оберненій залежності, а будь-яка крива, що відображає обернену залежність змінних, є спадною.

2. Абсолютна величина нахилу кривої байдужості в будь-якій точці є відображенням граничної корисності блага, відкладеного по горизонтальній осі, до граничної корисності блага, відкладеного по вертикальній осі.

3. Крива байдужості є увігнутою, якщо дивитися від початку координат. Нахил кривої байдужості являє собою граничну норму заміни (МК8) і показує, до якої межі споживач буде замінювати один продукт іншим, щоб отримувати той самий рівень задоволення по­треб. Гранична норма заміни характеризує смаки споживачів, тобто відносну цінність продуктів для них. Іншими словами, гранична норма заміни показує, від скількох одиниць одного блага може відмовитися споживач, щоб придбати додаткову одиницю іншого блага. Тобто це співвідношення граничних корисностей двох благ:

ми ⁽⁴-⁵>

а

Значення граничної норми заміни завжди від'ємне, оскільки збільшення кількості придбаних одиниць одного блага передбачає зменшення споживання іншого, тобто залежність є оберненою. Змен­шення нахилу кривої байдужості означає, що готовність споживача замінювати продукті продуктом В зменшується з переміщенням вниз по кривій.

Причина увігнутості кривої байдужості, тобто зменшення граничної норми заміни, зумовлена тим, що суб'єктивна готовність споживача до заміни продукту А продуктом В (і навпаки) залежить від початкової кількості обох продуктів у споживача. Загалом із збільшенням кількості продукту В гранична корисність додаткових одиниць продукту В зменшується. Так само зі зменшенням кількості продукту/1 його гра­нична корисність збільшується - при переміщенні вниз по кривій спо­живач буде готовий відмовитися від щораз меншої кількості продукту А задля придбання кожної додаткової одиниці продукту В.

4. Можна побудувати криву, яка проходить через будь-який спо­живчий кошик.

5. Набір кривих для одного споживача і однієї пари благ є кар­тою кривих байдужості. Кожна крива відображає інший рівень граничної корисності. Чим далі від початку координат розташована кожна наступна крива байдужості, тим вищому рівневі корисності вона відповідає.

Рис. 4.8. Карта кривих байдужості

6. Криві байдужості не перетинаються. Ця їх властивість є відображенням транзитивності споживчих переваг.

Усі ці властивості доведені строго математично.

Рівноважний стан споживача можна визначити через поєднання бюджетної прямої і карти кривих байдужості. Серед варіантів досяжних поєднань споживач буде віддавати перевагу тим, які забезпечать йому найбільше задоволення, або корисності. Поєднання товарів А і В, які будуть максимізувати корисність, знаходиться на найбільш віддаленій від початку координат досяжній кривій байдужості. Як відомо, бюджет­на пряма показує всі поєднання продуктів А і В, досяжні споживачеві за певного грошового доходу та цін обох продуктів. Тому досяжною кривою байдужості буде та, дотичною до якої є бюджетна пряма.

Тобто, якщо крива байдужості показує, що покупець хотів би ку­пити, а бюджетна лінія те, що він може купити, то в поєднанні вони дають відповідь на питання, як забезпечити максимальне задоволення від покупки при обмеженому бюджеті.

(4.6)

ІЩ-аою-А

МІ/

Рис. 4.9. Рівновага споживача

Між теоріями граничної корисності та кривих байдужості існує важлива відмінність. Теорія граничної корисності передбачає, що корисність можна виміряти кількісно, і споживач здатний визначити, скільки саме додаткової корисності він отримає від додаткової одиниці того чи іншого продукту. За певних цін двох товарів споживач повинен знати, яку граничну корисність він отримає від послідовних додаткових одиниць продуктів /1 і В для максимізації корисності та знаходження рівноважного стану. Такий стан досягається, якщо:

МІ]

На відміну від теорії граничної корисності підхід з використанням кривих байдужості припускає, що споживачеві достатньо визначити, чи поєднання продуктів А і В дає більшу, меншу чи однакову ве­личину корисності порівняно з іншим поєднанням двох благ. Тобто інструментарій кривих байдужості не вимагає від споживача уточнен­ня, наскільки більше чи менше задоволення він отримає.

МК8 = ^~ Р

, але за теорією граничної корисності

XII Р

а а а

Звідси можна зробити висновок про те, що МК8 з позиції теорії

граничної корисності дорівнює відношенню граничних корисностей двох товарів і підтвердити умови досягнення рівноважного стану спо­живачем.

4,4. Реакція споживача на зміну доходу і ціни

Використавши апарат кривих байдужості та бюджетну пряму, проілюструємо взаємодію ефектів доходу та заміни для випадків нор­мального та нижчого блага. Пригадаємо, що ефект заміни являє собою зміну попиту, зумовлену зміною відносної ціни товару за незмінного реального доходу споживача. Ефект доходу - це зміна попиту, спричи­нена зміною реального доходу за незмінної відносної ціни товару.

Рис. 4.10. Зміна ефектів доходу і заміщення нормального блага

Рис. 4.11. Зміна ефектів доходу і заміщення нижчого блага

Якщо загальний ефект зміни ціни як наслідок суми ефекту заміни та ефекту доходу є негативним і домінує негативний ефект доходу, закон попиту не виконується, а такий товар є товаром Джіффена.

Рис. 4.12. Характер зміни кривої попиту на товар Джіффена

Розглянемо ситуацію, коли за незмінної функції корисності спожи­вача змінюються ціни товарів і дохід, тобто відбувається переміщення бюджетної лінії, і з'ясуємо, як зміняться при цьому рівноважні обсяги споживання благ і затрат на них.

Крива "ціна — споживання "

Як уже зазначалося, за незмінної ціни продукту А зростання ціни на продукт .В спричинить переміщення нижнього кінця бюджетної прямої вліво. Цей факт можна використати і для побудови кривої попиту на продукті?.

В міру зміни ціни на товар В споживач переміщується у нову точку рівноваги. Зниження ціни послідовно переміщує точки рівноваги із Е_] до Е . Крива, яка з'єднує усі точки рівноваги споживача при зміні цін, являє собою криву "ціна - споживання"(частина (а) графіка 4.13). Тут є достатньо інформації для побудови кривої попиту: кожна точка кривої "ціна-споживання" відповідає різним комбінаціям ціна - вели­чина попиту. За точками Р₁,Р₂ Р₄ можна визначити ціни товару В і, відклавши їх на осі У, отримаємо у частині графіка 4.13 інформацію про величину попиту споживача на даний товар при різних цінах.

Крива "ціна - споживання" і крива попиту є двома різними мето­дами відображення того, як змінюється обсяг придбаного товару при зміні його ціни за інших рівних умов.

Рис. 4.13. Крива "ціна - споживання" і виведення кривої попиту

Крива "дохід - споживання"

Як відомо, зміна доходу споживача за фіксованих цін зумовлює паралельне переміщення бюджетної лінії. Наслідком такого зсуву є утворення нової точки рівноваги, оскільки при кожному рівні доходу споживач вибирає найбільш вигідний для себе з точки зору корисності набір благ. Пов'язавши воєдино усі точки рівноваги на карті кривих байдужості, що відповідають різним рівням доходу, отримаємо криву "дохід - споживання", яка показує, як споживчий набір змінюється в залежності від доходу.

Характер кривої "дохід - споживання" для нормальних, нижчих та незалежних товарів є різним.

Крива "дохід - споживання" для нормальних товарів має по­зитивний нахил, оскільки із зростанням доходу їх споживання збільшується.

Крива "дохід - споживання" показує, що із зростанням доходів для споживача стає можливим придбання таких товарів, які раніше були йому недоступними. Тому споживання нормального товару постійно зростає.

Практичні завдання

1. Теорія поведінки споживача передбачає, що споживач може макси-мізувати:

   1. загальну корисність;

   2. середню корисність;

   3. граничну корисність; сі) кожну з перелічених величин.

2. Щоб максимізувати корисність за обмеженого бюджету, споживач повинен:

   1. не купувати товари низької якості;

   2. бути впевненим, що ціна одиниці товару дорівнює граничній корисності;

   3. розподіляти дохід таким чином, щоб остання грошова одиниця, ви­трачена на купівлю певного товару, приносила такий же приріст корисності, як і грошова одиниця, витрачена на купівлю іншого то­вару;

<і) урівноважувати граничні корисності останніх одиниць товарів, що купуються.

3. Усі комбінації ринкових кошиків, що пропонують однаковий рівень задо­волення потреб споживача ілюструються за допомогою:

Тестьі

4, Поведінка споживача і теорія граничної корисності

2. кривої пропозиції;

3. кривої ринкового попиту;

сі) кривої байдужості.

4. Яке з перелічених тверджень є неправильним:

   1. кожна точка на кривій байдужості показує різну комбінацію двох благ;

   2. кожна точка на бюджетній лінії показує різну комбінацію двох благ;

   3. усі точки на кривій байдужості показують однаковий рівень задово­лення потреб;

сі) усі точки на бюджетній лінії показують однаковий рівень грошового доходу;

е) усі точки на кривій байдужості показують однаковий рівень грошо­вого доходу.

4. Яка з перелічених послідовностей значень загальної корисності ілюструє закон спадної граничної корисності:

   1. 300; 400; 500; 600;

   2. 450; 750; 1100; 1500;

   3. 250; 280; 300; 310;

сі) 350; 400; 450; 500.

4. Рівновагою споживача на карті кривих байдужості є:

   1. будь-яка точка перетину бюджетної лінії та кривої байдужості;

   2. будь-яка точка на найвищій кривій байдужості;

   3. точка дотику бюджетної лінії та кривої байдужості;

<3) будь-яка точка, розташована на лінії бюджету.

4. Визначити, які твердження правильні, а які помилкові:

   1. загальна корисність може зростати навіть тоді, коли гранична корисність зменшується;

   2. точка, яка лежить вище на кривій байдужості, показує більший рівень корисності, ніж точка, що лежить нижче на тій же ж кривій;

   3. гранична корисність зменшується зі збільшенням кількості спожитого товару, оскільки ступінь насичення зростає;

61

4. Ціна одиниці товару А становить 1 грн, а товару В-2 грн. Якщо гранична корисність товару А становить ЗО одиниць, то при якій граничній корисності товару В споживач максимізуватиме корисність набору з цих двох благ:

9. У разі подвійного зростання цін на обидва товари, кут нахичу бюджетної лінії:

1. зросте вдвічі;

2. зменшиться у два рази;

3. залишиться незмінним;

сі) недостатньо інформації для визначення.

10. Рівень доходу споживача можна показати:

    1. за допомогою будь-якої точки на кривій байдужості;

    2. за допомогою будь-якої точки на бюджетній лінії;

    3. за допомогою будь-якої точки на кривій загальної корисності; сі) за допомогою будь-якої точки на кривій граничної корисності.

11. Положення та нахш кривої байдужості для окремого споживача без­посередньо залежить від:

    1. його вподобань та розміру доходу;

    2. цін на товари;

    3. його переваг доходу та цін на товари; сі) тільки від споживчих переваг.

12. Максимальна кількість товару А, від якої слід відмовитись для спожи­вання додаткової одиниці товару В, називається;

    1. граничною нормою технічної заміни;

    2. граничною нормою заміни;

    3. граничною корисністю;

сі) граничною продуктивністю.

10. Між граничною корисністю і загальною корисністю існує такий взаємозв 'язок:

    1. якщо гранична корисність зменшується, то загальна корисність також обов'язково зменшується;

    2. якщо гранична корисність зменшується, то загальна корисність обов'язково зростає;

    3. загальна корисність не залежить від граничної корисності;

сі) якщо гранична корисність зменшується, то загальна корисність або зростає, або зменшується.

10. Якщо споживач обирає комбінацію двох товарів, що представлена точ­кою, яка розташована під бюджетною лінією, то він:

    1. максимізує корисність;

    2. бажає купити більше товарів, ніж дозволяє бюджет;

    3. неповністю використовує свій бюджет; сі) перебуває у стані споживчої рівноваги.

11. Які з перелічених тверджень є неправильні:

    1. кожна точка на кривій байдужості показує різну комбінацію двох благ;

    2. кожна точка на бюджетній лінії показує різну комбінацію двох благ;

    3. усі точки на кривій байдужості показують однаковий рівень задово­лення потреб;

сі) усі точки на бюджетній лінії показують однаковий рівень грошового доходу;

е) усі точки на кривій байдужості показують однаковий рівень грошо­вого доходу.

10. Крива "дохід - споживання" ілюструє:

    1. залежність споживання товарів від доходу;

    2. залежність споживання товарів від цін;

    3. комбінації товарів, що приносять споживачеві певний ступінь задо­волення;

сі) усі точки рівноваги споживача відповідно із зростанням його до­ходу.

10. Для товару Джіффена:

    1. ефект заміни більший від ефекту доходу;

    2. ефект заміни менший від ефекту доходу;

    3. обсяг споживання зростає зі зростанням доходу; сі) лінія попиту має від'ємний нахил.

11. Нахил бюджетної лінії відображає:

    1. співвідношення цін двох товарів;

    2. кількість одного товару, яку споживач згоден обміняти на таку ж кількість іншого, щоб не змінювати рівень добробуту;

    3. підвищення граничної норми заміни одного товару іншим;

сі) межі можливого споживання двох товарів при певних цінах на них.

10. Якщо ціна товару зростає, ефект заміщення спонукає споживача прид­бати менше товару, оскільки:

    1. реальний дохід споживача зменшився;

    2. товар тепер дешевший порівняно з іншими товарами;

    3. реальний дохід споживача зріс;

сі) товар тепер дорожчий порівняно з іншими товарами.

10. Збільшення доходу споживача впливає на:

    1. переміщення кривої байдужості вправо;

    2. паралельне переміщення бюджетної лінії вліво;

    3. паралельне переміщення бюджетної лінії вправо; сі) рух кривої байдужості вліво.

11. Лінію бюджету споживача задано рівнянням: 15А+45В=900. Коли спожи­вач обирає ринковий кошик, він купує ЗО одиниць товару А. Скільки одиниць товару В купує споживач:

    а)	10;
    Ь)	15;
    с)	45;
    Ф	50.

12. Криві, що відносять кіпькість споокитого товару до доходу називаються:

    1. кривими Слуцького;

    2. кривими Джіффена;

    3. кривими Енджела;

сі) кривими "Дохід-споживання" та "Ціна-споживання".

10. Якщо ціна товару зростає, ефект заміни спонукає споживача придбати менше товару, оскільки:

    1. реальний дохід споживача зменшується;

    2. реальний дохід споживача зростає;

    3. товар тепер менш дорогий порівняно з іншими товарами; ф товар тепер дорожчий порівняно з іншими товарами.

11. Чи правильні твердження:

    1. зміна доходу споживача при незмінних цінах на товари А та В при­зводить до зміни кута нахилу бюджетної лінії;

    2. при подвійному зростанні доходу та подвійному зростанні цін на товари А та В бюджетна лінія переміститься вліво;

    3. якщо гранична корисність зменшується, то загальна корисність також обов'язково зменшується;

1. Споживач витрачає 130 грн у тиждень на купівлю товарів А та В. Гранична корисність товару^: М[/ = 30 —2А, гранична

Задачі корисність товару В: М17_в = 19 - ЗВ, де А - кількість товару А, В — кількість товару В. Ціна товару А становить 20 грн, а товару В - 10. Яку кількість обох товарів купить раціональний споживач.

2. Для споживача споживання одного морозива за ціною 1 грн приносить задоволення в розмірі 10 одиниць. Яке задоволення принесе споживання літра молока за ціною 2 грн, якщо споживач перебуває в стані рівноваги.

3. Побудувати такі бюджетні лінії:

   1. 10А + 20В = 400;

   2. 5А + 10В = 400;

   3. 10А + 10В = 400;

сі) 20А + 20В — 400;

е) 10А + 20В = 700.

Обчислити кути нахилу цих ліній, та, припустивши, що бюджетна лінія а) є початковою, пояснити чим вона відрізняється, чи які фактори вплинули на її перетворення у бюджетні лінії Ь); с); сі); е.

4. Нехай МК8 = 5, а Р/Р_Л ~ 3. Чи перебуває споживач у стані рівноваги? Якщо ні, то як треба змінити структуру споживчого кошика для досягнення цього стану?

5. Ціна товарів А та В однакова і становить 10 грн. Споживач із рівнем бюджету 400 грн. купує 25 одиниць товару А 115 одиниць товару В. Пізніше бюджет споживача змінився і становив 336 грн, ціна на товар А зменшилась до 8 грн, а на товар В зросла до 12 грн. За цих умов споживач купував ЗО одиниць товару А і 8 одиниць товару В.

Встановити, як змінився рівень добробуту споживача.

6. Визначити, який споживчий кошик (тобто скільки одиниць обох товарів) обере раціональний споживач при бюджеті 20 грн у тиждень за таких умов: Р_л=2, Р_в~3.

7. Місячний бюджет споживача складає 800 грн. Припустимо, що спожи­вач витрачає цей бюджет на придбання товару X за ціною 20 грн і товару Кза ціною 40 грн. Зобразити та записати рівняння бюджетної лінії споживача. Як зміниться положення початкової бюджетної лінії, якщо:

   1. ціна на товар X зменшиться на 10 грн;

   2. бюджет зросте до 1000 грн;

   3. ціна на товар А' зросте до 40 грн;

сі) ціна на товар у зменшиться до 20 грн.

8. Функція загальної корисності задана рівнянням: ТІІ = ху/2, де .* - обсяг споживання бананів, у - обсяг споживання морозива. Ціна одного кг бананів 3 грн, ціна морозива - 1 грн. Споживач витрачає на ці товари 30 грн на тиждень. Взимку ціна бананів зросла до 5 грн. Визначити обсяг оптималь­ного споживчого кошика до і після зростання ціни бананів, а також величину споживчих витрат після зростання ціни бананів, якщо рівень корисності залишається незмінним.

Також визначити кількісні значення ефектів доходу та заміщення.

9. Нехай протягом першого тижня ціна товару А становила 3 грн, ціна товару В - 1 грн. За таких умов споживач купував 6 одиниць товару А і 30 одиниць товару В. Згодом, на другий тиждень, ціна товару А піднялась до 7,5 грн, ціна товару В зросла до 2,5 грн. Споживчий кошик за таких умов складався з 3 одиниць товару А і 36 одиниць товару В. Чи можемо ми назва­ти послідовними дії споживача щодо зміни структури споживчого кошика? Встановити, коли рівень добробуту був вищим.

10. Відомо, що в стані споживчої рівноваги споживач із рівнем бюджету 400 грн, споживає 22 одиниці товару В. Точки перетину бюджетної лінії із осями становлять відповідно: із віссю ОА - 20; із віссю ОВ - 40. Визначити, скільки одиниць товару А обирає споживач. Розв'язок проілюструвати також графічно.

Ринковий попит

1. Обчислення ринкового попиту

2. Утворення споживчого надлишку

3. Вигода виробника і взаємна вигода від торгівлі

4. 

   <3

   Рис. 5.1. Побудова кривої ринкового попиту

   Бі І 02 ; Оз

   Р

   Крива ринкового попиту:

   • також спрямована вправо вниз;

   • може мати ламаний характер, оскільки не всі споживачі купу­ватимуть товар за вищою ціною;

   Мережеві зовнішні впливи

Обчислення ринкового попиту

У кожного споживача своя крива попиту, але бувають випадки, коли потрібно знати його загальну величину. З цією метою визна­чають криві ринкового попиту, а залежність ринкового попиту від ринкової ціни встановлюється шляхом сумування обсягів попиту усіх споживачів за даної ціни.

66 5.

• у міру збільшення кількості споживачів крива ринкового по­питу буде зміщуватися вправо;

• як правило, має менший нахил порівняно із кривими індивідуального попиту. Це означає, що при зниженні ціни товару обсяг ринкового попиту зростає у більшій мірі, ніж обсяг попиту окремого споживача;

• чинники, які впливають на попит багатьох споживачів, впли­вають і на ринковий попит.

Основними чинниками ринкового попиту є: доходи споживачів;

розподіл доходів серед демографічних груп населення; споживчі переваги; ціни товарів; цін товарів-замінників; кількість споживачів даного блага; чисельність населення та його вікова структура; методи та результативність стимулювання попиту; розміри домогосподарства.

Утворення споживчого надлишку

Споживчий надлишок показує, наскільки добробут людей вищий за їхню спроможність купувати товар на ринку. Оскільки різні споживачі по-різному оцінюють рівень споживання певних товарів, максимальна сума, яку вони готові заплатити за ці товари, також коливається.

Однак для повнішого розуміння суті поняття споживчого надлишку варто спочатку розглянути проблему, відому як парадокс вартості. Па­радокс вартості свідчить: чим більше є деякого товару, тим порівняно менш бажаною є його остання порція. Він пояснює, чому загальна грошова вартість товару, виміряна через добуток його ціни та кількості, може бути неточною як показник загальної економічної вартості цього товару.

5.2.

Споживачі отримують додаткову вигоду в основному тому, що платять однакову суму за кожну одиницю товару, яку купують: вони сплачують одну і ту ж ціну за кожну одиницю товару, тобто платять за кожну одиницю стільки, скільки коштує остання одиниця. Проте відповідно до закону спадної граничної корисності, перші одиниці варті для споживача більше, ніж останні. Тому споживач отримує вигоду від перших одиниць товару.

Споживчий надлишок легко розрахувати, якщо відома крива по­питу.

р

12 3 4 5 6 7

Рис. 5.2. Утворення споживчого надлишку

блага, і тою реальною ціною, яку він заплатив фактично. Іншими сло­вами, площа трикутника, обмежена кривою попиту і ринковою ціною, приблизно дорівнює величині споживчого надлишку*.

р

Рис. 5.3. Надлишок виробника

Вигода виробника і взаємна вигода від торгівлі

Міркування про природу споживчого надлишку можна поширити на дії виробника.

Якщо розглянути типовий ринок, що функціонує за принципами попиту і пропозиції, то ринкова ціна встановлюється перетином кри­вих попиту і пропозиції. Крива попиту вимірює максимальну величи­ну ціни, яку споживачі готові заплатити за кожну наступну продану одиницю товару, і споживчий надлишок є різницею між максимумом того, що готові були б заплатити споживачі, і тою величиною, яку вони фактично сплачують за ринковою ціною.

Висота кривої пропозиції в кожній точці відображає мінімум ціни, яку виробники готові прийняти як оплату за одиницю продукції. Про­те вони отримують ринкову ціну, тобто при продажі кожної одиниці виробники отримують надлишок. Надлишок, який іде на користь виробника з кожної одиниці проданої продукції, дорівнює різниці між ринковою ціною і мінімумом ціни, який вони готові прийняти.

Таким чином, концепція надлишку є симетричною. Споживачі купують товари, за винятком останньої за порядком купленої ними одиниці, за ціною, нижчою від того максимуму, який вони готові за­платити, а виробники продають продукцію, за винятком останньої за порядком проданої ними одиниці, за ціною, вищою від того мінімуму, за яким вони готові продати товар. Тому і покупці, і продавці внаслідок обміну отримують деяку вигоду. І, власне, тому й існують ринки.

Отже, якщо рівновага досягається в точці перетину кривих по­питу і пропозиції, то можна твердити, що існує взаємна вигода від торгівлі, яка дорівнює сумі споживчого та виробничого надлишку, або загальній площі трикутника між кривими попиту і пропозиції та віссю ціни.

Концепція споживчого та виробничого надлишку дає можливість розглянути проблему розподілу податкового тягаря: він ділиться між споживачами та виробниками. Надлишковий податковий тягар є части­ною податкового тягаря, яка набирає форми споживчого та виробничо­го надлишку і втрачається через те, що податок скорочує рівноважну кількість попиту і пропозиції благ.

5,4, Мережеві зовнішні впливи

Припущення про те, що на попит споживача впливають цінові та нецінові чинники, дало можливість отримати криву ринкового по­питу простим підсумуванням рівнів індивідуального попиту. Проте для деяких товарів попит особи залежить також від попиту інших людей. У такому випадку говорять про мережеві зовнішні впливи. Вони можуть бути позитивними або негативними. Позитивні мережеві впливи мають місце тоді, коли попит типового споживача на деякий товар зростає внаслідок збільшення обсягу покупок інших споживачів. У протилежному випадку мережевий вплив є негативним.

Одним із прикладів позитивного мережевого зовнішнього впливу є ланцюговий ефект. Під ним розуміють бажання споживачів купувати товар, яким володіє майже кожна особа, наслідувати модні тенденції. Створення ланцюгового ефекту є головною метою реклами.

Ланцюговий ефект зумовлюється короткочасним захопленням і модою, але позитивний мережевий зовнішній вплив може виникати і з інших при­чин. Внутрішня цінність деяких товарів для їх власників є тим більшою, чим більшою є кількість людей, які володіють такими товарами.

Ефект снобізму є прикладом негативного мережевого зовнішнього впливу. Він означає бажання володіти вишуканими або унікальними товарами. Попит на такий товар буде тим вищим, чим менше людей володітиме ним. До таких снобістських товарів належать твори ми­стецтва, ексклюзивний одяг, біжутерія, автомобілі, виготовлені за індивідуальними замовленнями. В такому разі цінність від володіння товарами, які можна кваліфікувати як снобістські, частково зумовлена престижністю і особливим статусом, які випливають із обмеженості кола власників цих товарів.

Рис. 5.5. Ефект снобізму

На відміну від ланцюгового ефекту ефект снобізму робить рин­ковий попит менш еластичним. Ефект снобізму пригнічує зростання попиту - цей висновок є важливим для ціноутворення.

Іншою причиною негативного мережевого зовнішнього впливу є ефект перевантаження. Цінність, яку людина отримує від відвідання,

наприклад, пляжу, є тим нижчою, чим більшою є кількість людей, які користаються цією послугою, оскільки перевагу віддають меншій кількості відпочивальників, які поруч приймають сонячні ванни.

Терміни для повторення

Тести

Практичні завдання

1. У випадку, коли попит споживача зростає пропорційно до зменшення рівня споживання іншими особами, говорять про:

   1. ефект доходу;

   2. ефект снобізму;

   3. ланцюговий ефект; й) ефект заміщення.

2. Якщо при певному рівні цін обсяг попиту трьох різних споживачів становить відповідно: 25; 20 і 18 одиниць товару,

то обсяг ринкового попиту дорівнюватиме:

1. 25;

2. 63;

3. 45; сі) 38.

1. Коли зростання обсягів споживання інших осіб спричиняє зміщення кривої попиту споживача праворуч, виникає:

   1. ланцюговий ефект;

   2. ефект масштабу;

   3. ефект снобізму; сі) ефзкт доходу.

2. Коли виникає ланцюговий ефект попит:

   1. стає менш еластичним;

   2. стає більш еластичним;

   3. не змінює своєї еластичності; сі) правильної відповіді немає.

5. Який ефект виникатиме в таких випадках:

1. відвідування бару, що завжди переповнений;

2. концерт рок-групи;

3. придбання модного одягу; сі) придбання шедевра.

   5. Ефект снобізму робить ринковий попит:

      1. більш еластичним;

      2. абсолютно еластичним;

      3. менш еластичним;

сі) абсолютно нееластичним.

5. Величина споживчого надлишку залежить від:

   1. еластичності попиту;

   2. ринкової ціни;

   3. кількості ринкової рівноваги; сі) усі відповіді правильні.

6. Споживчий надлишок являє собою:

   1. суму коштів, витрачених на купівлю товару за ринковою ціною;

   2. виграш, отриманий покупцем унаслідок того, що він купує кожну одиницю товару за однією ціною;

   3. економію коштів унаслідок купівлі товару за нижчою ціною, ніж сподівався споживач;

Задачі

1. Визначити величину ринкового попиту та побудувати його криву, якщо відомі такі дані про попит окремих споживачів:

2. Крива попиту певного споживача на молоко задана таким рівнянням: = 25 — 4Р, а крива попиту іншого споживача на молоко задана іншим: = 50 - 2Р. За умови, що тільки ці люди споживають на ринку молоко, за­писати рівняння кривої ринкового попиту на молоко. Зобразити обидві криві індивідуального попиту та криву ринкового попиту.

3. Попит споживача на відвідування басейну характеризується такими даними:

Обчислити максимуми, які готовий платити споживач за 1, 2, 3, 4 та 5 год. у тиждень.

Обчислити споживчі надлишки, якщо ціна на відвідування басейну станови­тиме: 47, ЗО, 25, 15 грн / год.

4. Крива попиту задана рівнянням: ()_в = 100 - 8Р. Показати графічно та визначити математично величину споживчого надлишку, якщо ринкова ціна становить 9 грн.

Розділ Ш »™^ЦІВОТА

6. Теорія виробництва

7. Витрати виробництва

Теорія виробництва

1. Підприємство як господарюючий су б 'єкт

2. Технологія виробництва і виробнича функція

3. Виробництво в короткостроковому періоді

4. Виробництво в довгостроковому періоді

5. Віддача від масштабів

Підприємство як господарюючий суб'єкт

Підприємство є економічним суб'єктом, який реалізує власні інтереси шляхом виробництва і реалізації деяких товарів/послуг шля­хом оптимального поєднання факторів виробництва.

Основними причинами існування підприємства є:

використання переваг, зумовлених масштабним вироб­ництвом;

• мобілізація ресурсів з метою виробництва;

• забезпечення менеджменту.

Господарська діяльність підприємства відбувається в умовах взаємодії його внутрішнього та зовнішнього середовища.

Внутрішнє середовище підприємства визначається його внутрішніми ситуаційними змінними. Ними є: цілі, структура, за­вдання, люди і технологія. Варто пам'ятати, що внутрішні змінні взаємодіють між собою і не можуть розглядатися незалежно одна від одної. Значні зміни будь-якої змінної певним чином впливають на всі решту змінні. Проте вирішальний вплив на результати діяльності підприємства справляють зовнішні щодо підприємства сили.

Чинники зовнішнього середовища поділяють на дві групи: прямо­го впливу, які безпосередньо впливають на підприємство і зазнають прямого впливу з боку підприємства, та непрямого впливу, які мо­жуть не справляти прямого негайного впливу на підприємство, але позначаються на його діяльності. До середовища прямого впливу, або ділового оточення, належать: споживачі, постачальники, конкурен­ти, державні установи та контактні аудиторії. Економічні, політичні, техніко-технологічні, демографічні, соціокультурні, екологічні чинники формують середовище непрямого впливу, або фонове оточення.

Підприємства класифікуються за рядом ознак: цілями та видами діяльності, розмірами, формами власності, організаційно-правовим статусом тощо.

Найважливіше, що відрізняє одне підприємство від іншого, є вид діяльності. Класичною є класифікація підприємств К. Кларка, який поділив національну економіку на три сектори. Перший сектор включає в себе сільськогосподарське виробництво, рибальство та розробку природних багатств. Другий сектор - це промисловість загалом, по­чинаючи від переробки сировини і до випуску готової продукції. До третього сектору входять усі решта видів діяльності, переважно сфери послуг.

Залежно від мети діяльності підприємства поділяють на такі, що функціонують на комерційних засадах, та неприбуткові.

За розмірами підприємства поділяють на малі, середні та великі. Параметри, за якими підприємства відносять до тієї чи іншої категорії, в різних країнах неоднакові.

За формами власності розрізняють: індивідуальні, сімейні, приватні, колективні, державні, державні комунальні, спільні підприємства.

За організаційно-правовим статусом підприємства поділяють на: одноосібні, кооперативні, орендні, господарські товариства. Своєю чергою, залежно від характеру інтеграції та міри відповідальності за зобов'язаннями господарські товариства поділяють на повні, з додат­ковою відповідальністю, з обмеженою відповідальністю, командитні та акціонерні.

(),2, Технологія виробництва і виробнича функція

Технологія виробництва являє собою фізичний.взаємозв'язок, за допомогою якого вхідні ресурси перетворюються у вихідні, тобто у результат виробництва. Основними видами вхідних ресурсів є праця, земля (матеріальні ресурси) і капітал.

Залежність між вхідними ресурсами та результуючим виходом описує виробнича функція. Оскільки обсяг виробництва залежить від обсягу використаних ресурсів, то залежність між ними можна виразити у такий спосіб:

О =ДЬ, К, і, аіс), (6.1)

де б ^- максимальний обсяг виробництва за даної технології і даних факторів виробництва;

/- функція;

Ь — праця;

К— капітал;

/-технічний прогрес.

Еіс вказує на те, що можуть використовуватися й інші ресурси.

Для спрощення припустимо, що існують два вхідні ресурси, праця і капітал. Тоді виробнича функція матиме такий вигляд:

0. К) (6.2)

Виробнича функція може бути записана в різних алгебраїчних формах. Зокрема, функцію, за якою рівень виробництва залежить від кількостей двох вхідних ресурсів - праці і капіталу, називають функцією Кобба-Дугласа.

І? - І? , (6.3)

де А - константа;

а, р~ коефіцієнти еластичності витрат праці і капіталу*.

Функції виробництва показують можливість поєднувати вхідні ресурси у різних пропорціях для виробництва продукції різними спо­собами. Для різних видів виробництва виробничі функції різні, проте можна виділити дві основні властивості виробничих функцій.

Якщо сума а і р дорівнює одиниці, функція Кобба-Дугласа є лінійно однорідною, тобто вона показує постійну віддачу від масштабу (див. далі). Якіцо сума показників ступеня більша від одиниці, тоді виникає зростаюча віддача від масштабу, якщо менша від одиниці - спадна віддача від масштабу.

Існує межа зростання обсягу виробництва, яка може бути досягнута за рахунок зростання витрат одного ресурсу за інших рівних умов.

Існує деяка взаємодоповнюваність факторів виробництва, але без зменшення обсягу виробництва імовірна і деяка взаємозамінність факторів виробництва.

Отже, підприємство використовує технологію, за якою передбачено два вхідних ресурси і можливість зміни кожного з них. Це означає, що виробництво продукції може зростати в міру збільшення кількості праці за фіксованого капіталу і при збільшенні капіталу за фіксованих трудових ресурсів. Виробнича функція кожного виду виробництва може бути представлена лінією однакового випуску, або ізоквантою. Ізокванта - це крива, що показує всі можливі поєднання вхідних

Рис. 6.1. Ізокванта

Нахил ізокванти ілюструє залежність одного фактора від іншого у виробничому процесі. При цьому збільшення одного фактора і зменшення іншого не спричиняє зміни в обсязі випуску продукції. Позитивний нахил є свідченням того, що збільшення застосування одного фактора вимагає зменшення застосування іншого з тим, щоб не зменшити випуску продукції. Негативний нахил означає, що ско­рочення одного фактора завжди буде викликати збільшення іншого при певному обсязі виробництва.

Ізокванти є аналогом кривих байдужості в теорії споживання. Звідси випливають її основні властивості. По-перше, ізокванти не перетинаються. По-друге, чим далі від початку координат розміщена ізокванта, тим більший обсяг виробництва їй відповідає. Ізокванти ранжирують рівні виробництва, подібно як криві байдужості ранжиру- ють рівні задоволення. Але, на відміну від кривих байдужості, кожна ізокванта відображає конкретний рівень виробництва.

Кривизна ізоквант ілюструє еластичність заміни факторів при виробництві заданого обсягу продукції і є свідченням того, наскільки легко один фактор замінити іншим. Якщо ізокванта має вигляд пря­мого кута, ймовірність заміни одного фактора іншим є незначною (жорстка ізокванта). Якщо ж ізокванта є прямою лінією з нахилом униз, ймовірність заміни одного фактора іншим велика (лінійна ізокванта).

Карта ізоквант - це їх набір, у якому кожна ізокванта показує максимальний рівень виробництва, якого можна досягти за кожного набору вхідних ресурсів. Карта ізоквант є альтернативним способом зображення функції виробництва, подібно як карта кривих байдужості зображає функцію корисності.

Ізокванти ілюструють гнучкість фірм, з якою ті ухвалюють виробничі рішення.

Виробництво в короткостроковому періоді

Пригадаймо, що короткостроковий період - це період часу, про­тягом якого принаймні один вхідний ресурс залишається незмінним. Ресурси, в які за цей період неможливо внести зміни, називають фіксованими вхідними ресурсами.

Розглянемо випадок, за якого один ресурс, наприклад, капітал, є фіксованим, а інший, наприклад, праця, є змінним. Тому підприємство може нарощувати виробництво, збільшуючи витрати праці.

Для більш детального дослідження виробничої функції варто роз­глянути середній продукт, який відображає внесок, що робить деякий ресурс, наприклад, праця, у виробничий процес.

Середній продукт (АР) - це кількість продукції в розрахунку на одиницю вхідного ресурсу (праці):

= , (6.4)

де лр_і - середній продукт праці;

2 - обсяг виробництва;

Ь - витрати праці.

Граничний продукт (МР) - це приріст продукції при збільшенні на одиницю витрат вхідного ресурсу (праці):

мр, =

^А А Ь

де мр_{ - граничний продукт праці; зміна обсягу виробництва;

АЬ - зміна витрат праці.

Граничний продукт залежить як від виробничої функції, так і від вихідного набору ресурсів, до якого додається додаткова одиниця.

Отже, граничний продукт фактора виробництва - це додатковий продукт або обсяг продукції, отриманий унаслідок збільшення витрат цього фактора виробництва на одну додаткову одиницю при сталій величині інших факторів виробництва.

(6.5)

Зазначимо, що сукупний продукт фірми, виміряний у фізичний одиницях, називають загальним продуктом і позначають ТР.

ТР

МР АР

Рис. 6.2. Закон спадної віддачі

Криві загального, граничного і середнього продукту ілюструють закон спадної віддачі і одночасно тісно взаємодіють між собою.

Можна виділити три фази у кривій загального продукту: приско­реного зростання, сповільненого зростання і досягнення максимуму та спаду. Геометрично граничний продукт визначається нахилом кривої загального продукту. Тому на першій фазі зростання загального про­дукту граничний продукт також зростає. Із уповільненням зростання загального продукту граничний продукт зменшується, але залишається додатним. Коли загальний продукт досягає максимуму, граничний продукт дорівнює нулю, а при зменшенні загального продукту він стає від'ємним.

Криві середнього та граничного продукту також тісно взаємодіють. Якщо граничний продукт є більшим від середнього продукту, середній продукт зростає. Відповідно, коли граничний продукт менший від середнього, середній продукт є спадним. З цього випливає, що гра­нична продуктивність дорівнює середній тоді, коли остання досягає свого максимуму, тобто крива граничного продукту перетинає криву середнього продукту у точці максимуму середнього продукту.

к

Виробництво в довгостроковому періоді

Тепер, коли зрозумілим є зв'язок між виробництвом і продук­тивністю, розглянемо технологію виробництва у довгостроковому періоді, де всі вхідні ресурси є змінними. Звернімося з цією метою до серії ізоквант. Кожна з них спрямована похило вниз, оскільки обидва фактори виробництва мають додатні граничні продукти.

У довгостроковому періоді, коли і праця і капітал є змінними, для обох цих ресурсів можлива спадна віддача. При переміщенні від точки А до точки С існує спадна віддача від праці, а при пересуванні від і) до С— спадна віддача від капіталу.

За наявності двох вхідних ресурсів, співвідношення яких можна змінювати, виникає проблема взаємозамінності ресурсів та їх опти­мального добору.

Пригадаймо, що ізокванта відображає заміну одного фактора ви­робництва іншим. Крутизна нахилу ізокванти показує граничну нор­му технічної заміни, яка вимірюється співвідношенням зміни обсягу виробництва продукції. Гранична норма технічної заміни (МКТ8) одного фактора виробництва іншим визначається величиною одного фактора виробництва, яку може замінити кожна одиниця іншого без зміни обсягу виробництва продукції.

ак ,

МКТ8 =- 1 () = соті . (6.6)

Показник граничної норми технічної заміни характеризує ступінь взаємозамінності двох факторів виробництва у конкретному виробництві. Її властивості :

1. Гранична норма технічної заміни дорівнює модулю виробничої функції к(ь), яка задає відповідну ізокванту.

2. Гранична норма технічної заміни зменшується із збільшенням затрат праці.

3. Гранична норма технічної заміни дорівнює відношенню гранич­них продуктів праці і капіталу:

ак ,

МКТ8 =-[ <2 = соті , (6.7)

Тобто в міру просування вздовж ізокванти за умови постійної заміни капіталу працею гранична віддача капіталу зростає, а гранична продуктивність праці падає. Поєднаний ефект від цих змін виражається у зменшенні граничної норми технічної заміни при вирівнюванні фор­ми ізокванти.

Так само, як ізокванта є аналогом кривої байдужості, так і теорія рівноваги виробника подібна до теорії рівноваги споживача.

Якщо припустити, що підприємство купує ресурси на деяку суму С і всі призначені кошти спрямовує на їх придбання, то сума його витрат на працю і капітал становитиме:

и>Ь+гК = С, (6.8)

де и> - ціна праці (ставка заробітної плати);

г - ціна капіталу (ціна години роботи обладнання).

Це рівняння має назву бюджетного обмеження виробника. Ізокоста є лінією однакових витрат і подібна до бюджетної прямої. Ізокости є паралельними прямими, оскільки припускається, що підприємство може придбати будь-яку необхідну кількість ресурсів за незмінними цінами. Властивості ізокости:

1. Нахил ізокости відображає відносні ціни факторів виробництва.

2. Точка перетину ізокости з віссю абсцис показує максимально можливі витрати праці, а точка перетину ізокости з віссю ординат відповідає максимально можливим витратам капіталу.

3. При зростанні витрат виробництва ізокоста паралельно переміщується від початку координат, а при зниженні - у протилеж­ному напрямку.

4. При зростанні ціни праці ізокоста повертається навколо точки її перетину з віссю ординат за годинниковою стрілкою. Поворот проти годинникової стрілки відбудеться при зростанні ціни капіталу.

Для визначення оптимального поєднання ресурсів, які забезпечу­ють мінімальні витрати, треба поєднати лінії однакового продукту та однакових витрат. Оптимальним поєднання факторів виробництва буде у точці, де певний обсяг продукції можна виробити з мінімальними затратами факторів. Для її знаходження накладемо лінії однакових витрат на лінії однакового продукту, тобто ізокости на ізокванти. Рівновага досягається у точці дотику ізокванти до найнижчої лінії ізокости (нахил ізокванти точно відповідає нахилу ізокости).

Рис. 6.4. Рівновага виробника

Отже, рівновага виробника - це такий стан виробництва, при якому використання факторів виробництва дає можливість отримати максимальний обсяг виробництва, тобто коли ізокоста є дотичною до найбільш віддаленої від початку координат ізокванти.

Таким чином, умовами рівноваги виробника є:

Відношення цін праці і капіталу дорівнює граничній нормі технічної заміни:

Відношення граничних продуктів праці і капіталу дорівнює граничній нормі технічної заміни:

і

= мкт8.

Відношення цін праці і капіталу дорівнює відповідному співвідношенню граничних продуктів:

IV _ МР, Г мр_к

Відношення граничного продукту фактора виробництва до його ціни однакове для обох ресурсів:

мр, мр_к

И> г

Рівновага виробника досягається у точці дотику ізокванти та ізокости.

6,5, Віддача від масштабів

Визначення зростання обсягу виробництва внаслідок збільшення обсягів залучених ресурсів є одним із найважливіших питань у плануванні розвитку виробництва на довгостроковий період.

Віддача від масштабу виробництва відображає зміни в обсязі виробництва внаслідок пропорційної зміни кількості всіх факторів виробництва.

Розрізняють три типи віддачі від масштабів виробництва.

Зростаюча віддача означає, що обсяг виробництва зростає в більше число разів порівняно із збільшенням усіх факторів виробництва. Тобто внаслідок подвоєння кількості залучених ресурсів обсяг виробництва зростає більше ніж удвічі.

При подвоєнні обсягу ресурсів обсяг виробництва може також збільшитися удвічі. В такому випадку існує постійна віддача від масштабу. Це означає, що обсяг виробництва збільшується у стільки ж разів, у скільки разів зростає витрата кожного ресурсу.

Якщо обсяг виробництва зростає у меншій мірі порівняно із збільшенням витрат усіх факторів виробництва, тобто при подвоєнні кількості ресурсів на вході обсяг виробництва зростає менше ніж удвічі, маємо випадок спадної віддачі від масштабів.

Рис. 6.5. Віддача від масштабів

За зростаючої віддачі від масштабів ізокванти розміщені щільно одна біля одної. При спадній віддачі вони віддаляються одна від одної, оскільки процес виробництва потребує щораз більше вхідних ресурсів. За постійної віддачі від масштабів ізокванти розміщені рівномірно.

Економісти вважають, що на сьогодні переважна більшість видів виробничої діяльності характеризується постійною віддачею від масштабів. У багатьох галузях існує зростаюча віддача, проте з дея­кого моменту вона може замінитися спадною віддачею, якщо не буде вжито відповідних заходів.

Терміни для повторення

Підприємство Виробнича функція Функція Кобба—Дугласа Ізокванта Карта ізоквант Середній продукт

Граничний продукт

Граничний продукт фактора виробництва

Закон спадної віддачі

Загальний продукт

Гранична норма технічної заміни

Ізокоста

Рівновага виробника Віддача від масштабу Зростаюча віддача від масштабу Постійна віддача від масштабу Спадна віддача від масштабу

Практичні завдання

1. Що з переліченого нижче є незмінним для виробничої функції:

   1. кількість праці;

   2. кількість капіталу;

   3. технологія; сі) усе перелічене вище.

2. У короткостроковому періоді:

   1. не існує фіксованої кількості ресурсів;

   2. усі ресурси фіксовані;

   3. рівень принаймні одного з ресурсів неможливо змінювати; (і) кількість праці неможливо змінювати.

3. Спадна віддача від масштабів спостерігається тоді, копи:

   1. у міру збільшення кількості капіталу у процесі виробництва за постійної кількості праці віддача від капіталу зменшується;

   2. у разі подвоєння кількості капіталу та праці обсяг виробництва зростає удвічі;

   3. у разі подвоєння кількості капіталу та праці обсяг виробництва зростає менш як удвічі;

<і) у міру збільшення кількості праці у процесі виробництва за постійної кількості капіталу віддача від праці зменшується.

4. Якою є середня продуктивність праці для функції виробництва <2 ⁼ 0,5Ь~{к, якщо К = 4:

ОСНОВНІ ЗАСАДИ МІКРОЕКОНОМІКИ 2

3.5. 37

РОЗДІЛ II споживання 35

Розділ Ш »™^ЦІВОТА 67

Теорія виробництва 67

І, Витрати виробництва 86

РИНКОВІ СТРУКТУРИ ТА РІВНОВАГА ФІРМИ 103

Ринкові структури 103

Максимізація прибутку і кон­куруюча пропозиція 109

Влада над ринком: монополія та монопсонія 131

Монополістична конкуренція 178

Ргші її V ^РИНОК РЕСУРСІВ ТА ШД1Л V РОЗПОДІЛ ДОХОДІВ 191

, Монополістична конкуренція 191

Використання ресурсів 208

Використання ресурсів 210

е) і.

5. Досягнення максимального обсягу випуску при певній технології означає, що:

   1. гранична продуктивність дорівнює нулю, а середня продуктивність зменшується;

   2. середня і гранична продуктивності рівні;

   3. середня продуктивність досягла свого максимуму, а гранична дорівнює нулю;

сі) гранична продуктивність досягла свого максимуму при мінімальному значенні середньої продуктивності.

6. У міру зростання кількості праці впродовж ізокванти гранична норма технічної заміни:

   1. збільшується;

   2. зменшується;

   3. залишається незмінною;

сі) спочатку зменшується, а потім збільшується.

7. Існуюча залежність між змінами значень середньої і граничної продуктив- ностей вказує на те, що в точці перетину відповідних кривих:

   1. середня продуктивність досягає максимуму;

   2. гранична продуктивність досягає мінімуму;

   3. середня продуктивність досягає мінімуму;

сі) гранична продуктивність досягає максимуму.

8. Визначити, які твердження правшьні, а які ні:

   1. обсяг виробництва може продовжувати зростати навіть тоді, коли гранична продуктивність від'ємна;

   2. у довготерміновому періоді всі ресурси фіксовані;

   3. середня продуктивність ресурсу обчислюється як відношення обсягу продукції до кількості залученого ресурсу;

сі) ізокванта стає більш нахиленою до відповідної осі при збільшенні відповідного фактора виробництва.

9. Функція виробництва () — 5^1 ЬК ілюструє:

   1. спадну віддачу від масштабів;

   2. зростаючу віддачу від масштабів;

   3. постійну віддачу від масштабів; сі) не ілюструє жодної віддачі.

10. Вказати правильні (неправильні) твердження:

    1. ізокванта повинна бути лінійною;

    2. ізокванта не може мати негативного кута нахилу;

    3. ізокванта показує всі можливі комбінації факторів виробництва, при яких досягається певний випуск продукції;

сі) ізокванта є кривою, що показує максимально можливий випуск для

певних рівнів витрат праці; е) ізокванта є кривою, що показує мінімальний рівень витрат праці для забезпечення певного рівня виробництва.

11. Зростання випуску продукції означає, що:

    1. середня продуктивність зростає;

    2. гранична продуктивність зменшується;

    3. гранична продуктивність додатна;

сі) середня продуктивність зменшується.

12. Усі комбінації праці та капіталу для виробництва одного й того самого обсягу продукції ілюструються за допомогою:

    1. ізокванти;

    2. ізокости;

    3. кривої байдужості; сі) кривої попиту.

13. Усі можливі комбінації факторів виробництва при заданому обсязі ви­трат ілюструє:

    1. крива пропозиції;

    2. лінія бюджету;

    3. ізокоста; сі) ізокванта.

14. Збільшення бюджету фірми графічно відображається:

    1. зміною кута нахилу ізокости;

    2. паралельним зсувом ізокости праворуч;

    3. паралельним зсувом ізокости ліворуч; ф зміною кута нахилу ізокванти.

15. При зростанні обсягів виробництва ізокванта буде пересуватись:

    1. вгору і вправо;

    2. вниз і вправо;

    3. вгору і вліво; сі) вниз і вліво.

16. Ізокванта ілюструє:

    1. криву загального обсягу випуску продукції;

    2. виробничу функцію;

    3. різні обсяги продукції, які можна виготовити при заданій кількості ресурсів;

сі) криву середньої продуктивності.

17. Якщо гранична продуктивність змінного ресурсу більша ніж середня продуктивність, то:

    1. середня продуктивність зменшується;

    2. середня продуктивність зростає;

    3. зміна граничної продуктивності не впливає на зміну середньої продуктивності;

сі) середня продуктивність зростає, оскільки гранична продуктивність завжди більша від середньої.

18. Якщо в певному виробничому процесі капітан і праця виступають суб­ститутами, то при зростанні вартості капіталу крива попиту на працю:

    1. зміщується ліворуч;

    2. залишається без змін;

    3. зміщується праворуч;

сі) стає вертикальною лінією.

19. За яких умов спостерігається дія закону спадної віддачі від ресурсів:

    1. пропорційне зростання кількості усіх ресурсів;

    2. обмеженість запасів усіх ресурсів у короткостроковому періоді; , с) кількість одного із ресурсів незмінна;

1. Заповнити таку таблицю:

е) кількість праці необмежена.

Задачі

2. Записати функції та побудувати функції середньої та граничної про- дуктивностей капіталу для функції виробництва: 0 = ь^1/4к^1/2, якщо ь = 16.

3. Записати рівняння та побудувати функції середньої і граничної про- дуктивностей праці, якщо функція виробництва задана рівнянням: () = ь^1/2к^1/3, &к= 125.

4. Для функції виробництва: <2 - зь^0,3к"'⁶, визначити тип віддачі за мас­штабом та граничну норму технічної заміни.

5. Записати рівняння та побудувати ізокванти при ()-4; 16, якщо функція виробництва задана рівнянням:

6. Заповнити таку таблицю:

7. Довести, що існує спадна віддача від праці для функції виробництва:, якщо початкова комбінація праці та капіталу задана таким чином: Ь = 7, К ~ 16.

8. Довести, що існує спадна віддача від капіталу для функції виробництва: = ЗЗК"'⁷⁵Ь"^,г5— якщо початкова комбінація праці та капіталу задана таким

чином: і = 2, К = 3.

7. Довести, що існує

• зростаюча віддача від масштабів, якщо відомо, що А = 7, а = 0,35, (1 = 0,85;

• спадна віддача від масштабів, якщо відомо, що А = 8, а = 0,25, р = 0,65;

• постійна віддача від масштабів, якщо відомо, що А = 10, а = 0,3, [> = 0,7.

При доведенні бажано не обмежуватись простим додаванням а та //.

10. Для функції виробництва: () = К" ⁵Ьвизначити граничну продуктивність капіталу, якщо відомі такі комбінації Ь та К: 1)Ь = 4; К= 9; 2) Ь = 4; К = 16.

11. Для функції виробництва: 2 = 2К"^:5Ь"'⁵, визначити граничну продуктивність праці, якщо відомі такі комбінації І та К: 1)Ь = 4; К= 9; 2) Ь = 9; К=9.

12. Припустимо, що виробник стільців діє у короткостроковому періоді. Він знає, що в міру збільшення кількості виробників у процесі виробництва від 1 до 7, кількість вироблених стільців змінюється таким чином: 10, 17, 22,25,26, 25, 23. Розрахувати граничну та середню продуктивність праці для заданих вище даних. Яку віддачу від праці демонструє цей виробничий процес?

13. Записати рівняння та побудувати ізокости для ТС = 400 та ТС = 500, якщо вартість праці - 25 грн, вартість капіталу - 20 грн.

І, Витрати виробництва

1. Економічні витрати

2. Витрати виробництва у короткостроковому періоді

3. Витрати виробництва у довгостроковому періоді

4. Економія на масштабах

7,1, Економічні витрати

Будь-яке виробництво товарів чи послуг пов'язане з використанням праці, капіталу і природних ресурсів, тобто факторів виробництва, вартість яких визначається витратами виробництва. Внаслідок дії принципу рідкісності виробництво без витрат неможливе.

Рідкісність ресурсів породжує проблему їх найкращого використан­ня із урахуванням усіх можливих альтернатив. Якщо для виробництва деякого конкретного блага використано певні ресурси, то це означає, що їх уже неможливо застосувати для виробництва якогось іншого блага. Тому витрати в економіці пов'язані з відмовою від можливості виробництва альтернативних товарів і послуг. Економічні витрати, або альтернативна вартість, будь-якого ресурсу для виробництва блага - це вартість його найкращого альтернативного використання.

Поняття економічних витрат пов'язане з перспективним баченням діяльності підприємства. Для економістів важливо, якими будуть ви­трати фірми в майбутньому, в який спосіб можна підібрати оптимальне співвідношення ресурсів з метою мінімізації витрат або збільшення прибутків. Тому економісти повинні знати вартість втрачених альтер­натив, тобто відмови від можливості більш ефективно використати ресурси фірми.

З позиції окремої фірми економічні витрати - це платежі, які фірма повинна зробити, або доходи, які фірма повинна забезпечити постачальникам ресурсів, щоб відвести ці ресурси від використання в альтернативних виробництвах. Такі виплати можуть бути явними або неявними.

Грошові платежі фірми за постачання робочої сили, матеріалів, палива, енергії, транспортних послуг тощо називають явними витра­тами. Явні витрати - це платежі за ресурси постачальникам, які не є власниками цієї фірми.

Окрім того, фірма може використовувати деякі ресурси, що на­лежать їй самій. Відповідно до поняття альтернативної вартості, не­залежно від того, чи є деякий ресурс власністю підприємства, чи його купують, певний спосіб використання цього ресурсу передбачає деякі витрати. Витрати на власні ресурси називають неоплачуваними, або неявними, витратами. Вони набувають форми втраченого дохо­ду від використання ресурсів, які є власністю фірми. Ці витрати не передбачені контрактами, обов'язковими для явних платежів, і тому залишаються недоотриманими у грошовій формі.

Мінімальну платню, потрібну для утримання підприємницького хисту в межах ділового підприємства, називають нормальним прибут­ком. Іншими словами, це винагорода за виконання підприємницьких функцій. Нормальний прибуток дорівнює неявним витратам, укладе­ним у бізнес, але не спрямованим у виробництво. Якщо цю мінімальну, або нормальну, винагороду не забезпечено, особа переорієнтує свої зусилля на привабливіший для неї вид діяльності.

Економісти вважають витратами усі платежі - явні та неявні (до останніх належить і нормальний прибуток), які потрібні для залучення ресурсів для конкретного виду діяльності, тоді як бухгалтери зарахо­вують до витрат лише явні витрати. Тобто бухгалтерські витрати відрізняються від економічних тим, що вони не включають вартості власних ресурсів. Тобто, бухгалтерські витрати менші від економічних витрат на величину неявних.

Відповідно економісти і бухгалтери тлумачать термін "прибуток" неоднаково. Бухгалтерський прибуток - це різниця між загальним виторгом фірми та її явними витратами. Проте економісти визначають прибуток інакше. Економічний прибуток - це загальний виторг мінус усі витрати (явні та неявні, останні містять і нормальний прибуток підприємця). Тому коли економіст каже, що фірма покриває свої ви­трати, це означає, що відшкодовуються всі явні та неявні витрати, а підприємець отримує дохід, достатній для утримання його таланту у межах певного виду діяльності. Економічний прибуток є свідченням ефективного використання ресурсів. Тому економічний, а не бухгал­терський прибуток є критерієм ефективного використання наявних ресурсів.

Якщо загальний виторг фірми перевищує її економічні витрати, то залишок отримує підприємець. Цей залишок називають економічним, або чистим прибутком. Тобто:

Екон. приб. = заг. виторг - альтерн. варт, усіх факт, в-ва

п Л Витрати виробництва у короткостроковому ' періоді

Витрати підприємства на виробництво деякого обсягу продукції за­лежать від того, як воно може змінювати кількість залучених ресурсів. Можливості зміни обсягів багатьох ресурсів, використовуваних у виробництві, залежать від їх мобільності і часу, причому для зміни кількості різних залучених ресурсів потрібен різний час.

Пригадаймо, що у короткостроковому періоді деякі з виробничих ресурсів залишаються незмінними, проте обсяги залучення інших можна варіювати з метою зміни обсягу виробництва. Це означає, що у короткостроковому періоді всі витрати можна поділити на постійні та змінні.

Постійні витрати (ТС) - це витрати, величина яких не зале­жить від зміни обсягу продукції. Постійні витрати зумовлені самим існуванням виробничих потужностей підприємства і повинні опла­чуватися, навіть якщо фірма нічого не виробляє, тому їх іноді на­зивають накладними. До таких витрат здебільшого відносять опла­ту зобов'язань за облігації, рентні платежі, частину відрахувань на амортизацію устаткування та будівель, страхові внески і заробітну платню керівників та адміністративного персоналу. Постійні витра­ти залишаються незмінними за усіх рівнів виробництва продукції, включно з нульовим. У короткостроковому періоді уникнути постійних витрат неможливо.

Змінні витрати (УС) - це витрати, величина яких змінюється залежно від зміни обсягу продукції. Вони дорівнюють вартості ви­користовуваних змінних ресурсів. До них належать витрати на матеріали, паливо, енергію, транспортні послуги, більша частина по­слуг праці та інші змінні ресурси. Величина змінних витрат перебуває у прямій залежності від обсягу продукції, тобто якщо продукція не виробляється, вони дорівнюють нулю, проте приріст змінних витрат, пов'язаний з послідовним зростанням обсягу продукції на одну оди­ницю, непостійний.

Відмінність між постійними та змінними витратами є важливою для менеджерів фірм. Менеджери можуть контролювати або змінювати змінні витрати у короткостроковому періоді, маніпулюючи обсягами продукції. Постійні витрати перебувають поза поточним контролем менеджера: вони незмінні у короткостроковому періоді і повинні опла­чуватися незалежно від обсягу виробництва.

Загальні витрати (ТС) - це сума постійних і змінних витрат за кожного обсягу продукції:

ТС = РС + УС (7.1)

За нульового обсягу продукції загальні витрати дорівнюють постійним витратам фірми. Далі для кожної наступної одиниці продукції загальні витрати змінюються на таку саму величину, що і змінні витрати.

С

ТС

На початку процесу збільшення обсягу виробництва змінні витрати зростатимуть на щораз меншу величину. Відтак після деякої величини змінні витрати зростають на щораз більшу величину в розрахунку на кожну наступну одиницю продукції. Аналогічно поводиться і крива загальних витрат. Причина такої поведінки змінних витрат криється у законі спадної віддачі. Збільшення граничного продукту упродовж деякого часу викликатиме щораз менший приріст змінних ресурсів для виробництва кожної додаткової одиниці продукції. Оскільки всі одиниці змінних ресурсів купують за однаковою ціною, загальні змінні витрати зростатимуть на щораз меншу величину. Проте як тільки граничний продукт внаслідок спадної віддачі починає зменшуватись, виробництво кожної наступної одиниці продукції потребуватиме щораз більшої додаткової кількості змінних ресурсів. Тому загальні змінні витрати зростатимуть на щораз більшу величину

Варто зауважити, що виробники зацікавлені не лише у зниженні своїх загальних, але й середніх витрат, тобто витрат на одиницю продукції. Зокрема саме середні витрати звичайно використовують для порівняння з ціною продукту, яка завжди встановлюється у роз­рахунку на одиницю продукції.

Середні постійні витрати (АГС) - це загальні постійні витрати в розрахунку на одиницю продукції:

0-2)

Хоч за визначенням загальні постійні витрати не залежать від об­сягу виробництва, середні постійні витрати будуть зменшуватися із збільшенням обсягу продукції, оскільки фіксована величина витрат розділяється на щораз більший обсяг продукції.

Середні змінні витрати (АУС) за будь-якого обсягу продукції обчислюємо як відношення загальних змінних витрат до обсягу продукції:

УС

^{АУС =} ^Г. (7.3)

Оскільки середні змінні витрати обчислено на основі загальних змінних витрат, то вони, як і останні, повинні відображати закон спадної віддачі, тобто за незначних обсягів виробництва воно буде відносно неефективним і дорогим через недовикористання незмінних виробничих потужностей. Це спричинить і відносно високий рівень змінних витрат на одиницю продукції. Проте із збільшенням обсягів продукції вищий рівень спеціалізації та продуктивне використання капітального устаткування підприємства сприятимуть підвищенню ефективності, тому змінні витрати на одиницю продукції знизяться. При залученні дедалі більшої кількості змінних ресурсів буде досягну­то точки, з якої віддача почне падати. Тепер капітальне устаткування фірми використовуватиметься інтенсивніше, і тому кожна додаткова одиниця вхідного фактора збільшуватиме обсяг продукції на величину меншу за попередню. Це означає, що середні змінні витрати будуть зростати.

Середні загальні витрати (АТС) за будь-якого обсягу продукції знаходять як відношення загальних витрат до обсягу продукції, або як суму АРС та АУС:

АТС = — = АРС + АУС _Ґ7А)

0 • (7-4)

Граничні витрати (МС) - це додаткові витрати на виробництво ще однієї одиниці продукції. Граничні витрати визначаються відношенням приросту загальних витрат до приросту обсягу виробництва, який його зумовив:

Л ТС

МС = = АРС + АУС (7 5)

ДО ' ^{{ }}

Граничні витрати - це саме ті витрати, які фірма може безпосе­редньо і негайно контролювати. Зокрема вони вказують на витрати, які фірма несе у випадку виробництва останньої одиниці продукції, та водночас на кошти, які можна заощадити, зменшивши обсяг продукції на цю останню одиницю. Показники середніх витрат такої інформації не дають.

Ухвалення рішень щодо обсягу виробництва продукції зазви­чай мають граничний характер, тобто вирішується питання про те, наскільки більше чи менше одиниць продукції фірмі варто виробляти. Граничні витрати відображають зміни у витратах, коли обсяг продукції збільшується або зменшується на одну одиницю. Порівняння гранич­них витрат із граничним виторгом дає можливість фірмі визначити прибутковість внаслідок зміни обсягу продукції в тому або іншому напрямі.

Рис. 7.2. Середні і граничні витрати

Форма кривої граничних витрат відображає закон спадної віддачі і є його наслідком. Крива граничних витрат перетинає криві А УС і А ТС у точках їх мінімумів. Крива граничних витрат перетинає криву | середніх загальних витрат у точці мінімуму останньої.

Оскільки граничні витрати можна визначити як збільшення або загальних, або загальних змінних витрат внаслідок випуску однієї додаткової одиниці продукції, аналогічно пояснюють, чому крива МС перетинає криву АУС у точці мінімуму останньої. Проте подібної залежності не існує між кривою МС та кривою середніх постійних витрат, оскільки ці криві не пов'язані одна з одною; граничні ви­трати враховують лише ті витрати, які змінюються зі зміною обсягу ■ продукції, тоді як постійні витрати, за визначенням, не залежать від обсягу продукції.

п 1 Витрати виробництва у довгостроковому ' періоді

Різним видам управлінських рішень відповідають різні види витрат. Довгостроковий період є достатньо тривалим для того, щоб окремі фірми могли здійснити усі бажані зміни в структурі та обсязі залучених ресурсів. Фірма може змінити свої виробничі потужності, побуду­вавши більше підприємство або зменшивши кількість устаткування. Виробничі потужності галузі в цілому також можуть змінитися - у довгостроковому періоді достатньо часу для вступу нових фірм у галузь або для виходу з галузі фірм, що працювали в ній. У довго­строковому періоді немае постійних витрат, оскільки всі ресурси, а отже, і всі витрати змінні.

Принциповою відмінністю між аналізом витрат у довгостроково­му та короткостроковому періоді є те, що в довгостроковому періоді підприємство може регулювати обсяги виробництва та витрати, змінюючи не лише інтенсивність використання ресурсів, а й технологію виробництва, розміри і кількість виробничих підрозділів.

Розглянемо залежність середніх витрат від обсягів виробництва у довготерміновій перспективі. Якщо в короткостроковому періоді середні витрати однозначно залежать від обсягів виробництва, то в довгостроковому періоді підприємство має можливість вибрати із можливих варіантів виробництва той, який забезпечує найменші середні витрати.

Припустимо, що підприємство починає свою діяльність з невели­кими виробничими потужностями, але завдяки успішній діяльності щораз більше розширяється. При цьому його середні загальні витрати впродовж деякого часу розширення виробничих потужностей будуть знижуватися, але подальше розширення потужностей може спричинити зростання середніх загальних витрат.

На графіку цю ситуацію проілюстровано стосовно п'яти різних розмірів підприємства, які являють собою вибірку із великої кількості можливих варіантів. Крива АТС_І характеризує динаміку середніх за­гальних витрат найменшого з підприємств, а крива АТС. - найбільшого. Спорудження щораз більших підприємств буде знижувати мінімальні витрати на одиницю продукції аж до досягнення розмірів третього за величиною підприємства. Проте подальше нарощування виробничих потужностей означатиме підвищення мінімального рівня середніх за­гальних витрат. Вертикальні лінії, перпендикулярні до горизонтальної осі, показують ті обсяги продукції, за яких фірмі варто змінити розмір підприємства для досягнення найнижчих витрат виробництва на оди­ницю продукції. Хоча за більших обсягів виробництва загальні ви­трати будуть вищими, але витрати виробництва одиниці продукції знизяться.

С

С>1 С>2 С>з С>4 (З

Рис. 7.3. Середні витрати у довгостроковому періоді

Простеживши ці зміни, можна дійти висновку, що крива довго­строкових середніх витрат ЬА ТС для підприємства буде складатися з частин кривих короткострокових АТС для різних можливих розмірів підприємств, які можна побудувати. Її зображає огинаюча крива, яка має дугоподібну форму. Вона побудована таким чином, що крива лише торкається короткотермінових кривих, не перетинаючи їх.

Отже, крива довгострокових середніх загальних витрат (АТС) відображає найнижчі витрати виробництва одиниці продукції, з яки­ми можуть виробляти будь-який обсяг продукції за умови, що фірма мала достатньо часу для здійснення відповідних змін у розмірах підприємства:

ЬАТС = тіп{АТС_і;АТС₂ АТС/. (7.6)

7,4, Економія на масштабах

Збільшення розмірів підприємства упродовж певного часу зумов­люватиме зниження витрат виробництва одиниці продукції. Проте з деякого моменту подальше збільшення розмірів підприємства при- зводитиме до підвищення середніх загальних витрат. Зауважмо, що закон спадної віддачі у довгостроковому періоді не діє, оскільки спадна віддача передбачає незмінну пропозиції одного з ресурсів, тоді як у довгостроковому періоді всі ресурси змінні. Крім того, було зроблене припущення про те, що ціни всіх ресурсів постійні.

Переміщення вздовж кривої довгострокових середніх витрат фірми, коли фірма необмежена у виборі обсягів усіх використовуваних нею ресурсів, дістало назву змін у масштабі виробництва. Саме вони і пояс­нюють дугоподібну форму кривої довгострокових середніх витрат.

Якщо в деякому проміжку виробництва довгострокові середні витрати знижуються із зростанням обсягів виробництва, це означає, що фірма отримує економію, зумовлену зростанням масштабів вироб­ництва, тобто існує позитивний ефект масштабу. Позитивний ефект масштабу пояснює спадну частину кривої довгострокових АТС. Зі збільшенням розмірів підприємства низка чинників упродовж деякого проміжку часу зумовлює зниження середніх витрат виробництва.

Основними джерелами економії, зумовленої змінами масштабів виробництва, є:

• Спеціалізація праці та кооперація. Зі збільшенням розмірів підприємства можливе поглиблення спеціалізації праці та поява переваг спільного групового виробництва.

• Спеціалізація управлінської праці. Великомасштабне виробницт­во означає також краще використання і глибшу спеціалізацію управлінської праці - потенціал менеджера не повністю вико­ристовуватиметься на невеликому підприємстві.

• Ефективне використання капіталу. Невеликі фірми часто неспроможні застосовувати технологічно найефективніше устаткування внаслідок незначних обсягів виробництва.

• Інші чинники. Виробництво багатьох продуктів передбачає проектування дослідних зразків та інші стартові витрати, які неминучі, незалежно від планового обсягу продажу. Крім того,

У деяких випадках може виникати досить значний інтервал між обсягом виробництва, за якого вичерпується дія позитивного ефекту масштабу, та обсягом виробництва, коли проявляється його негатив­на дія, тобто існує інтервал, в якому довгострокові середні витрати залишаються незмінними із зміною обсягів виробництва. Він дістав назву постійної віддачі від масштабів.

Емпіричні спостереження свідчать, що крива середніх витрат на довгострокових часових інтервалах може мати досить тривалі рівні ділянки у своїй середній частині, де середні витрати зазнають незначної зміни при зміні обсягів виробництва. Існують фірми, у яких економія, зумовлена зростанням масштабів виробництва, проявляється лише за невеликих обсягів виробництва, а втрати внаслідок збільшення обсягів виробництва — тільки за дуже великих обсягів виробництва. Той обсяг виробництва, починаючи з якого позитивний ефект масштабу перестає діяти, але при цьому виникає постійний ефект від зміни масштабів виробництва, називають найменш ефективним масштабом.

Проте з часом розширення фірми може призвести до негатив­них економічних наслідків, а отже, до зростання витрат виробництва одиниці продукції. Якщо в якомусь діапазоні виробництва продукції довгострокові середні витрати зростають, фірма зазнає втрат від зростан­ня обсягів виробництва, тобто існує негативний ефект масштабу.

великий виробник може краще, ніж мала фірма, організувати виробництво побічних продуктів.

У деяких сферах діяльності перевагу мають порівняно невеликі фірми.

7,$, Крива досвіду

Витрати виробництва можуть зменшуватися з часом у міру набуття менеджерами і працівниками досвіду та підвищення ефективності використання техніки. Ще в 30-х роках XX ст. економісти зауважили зв'язок між масштабом виробництва і розмірами середніх витрат, на­звавши це явище ефектом досвіду, але лише наприкінці 60-х років працівники Бостонської Консалтингової Групи почали використову­вати ці знання на практиці.

Ефект досвіду є результатом таких явищ:

Масштабу виробництва. В міру зростання масштабу виробництва постійні витрати розподіляються на більший обсяг виробництва.

Ефекту спеціалізації і навчання. Виробництво у більших мас­штабах сприяє зростанню продуктивності праці.

Ефекту інформації та взаємозамінності праці і капіталу. На­громадження інформації дає можливість модифікувати виріб, його технологію та організацію праці.

Досвіду планування виробничих процесів та виконання роз­робок.

Ефективного постачання ресурсів.

Графічною інтерпритацією ефекту досвіду є крива досвіду. Вона характеризує зв'язок між кумулятивним продуктом фірми і обсягом вхідних ресурсів, необхідних для виробництва одиниці продукції.

Рис. 7.5. Крива досвіду

Крива досвіду будується на такому відношенні:

У=А+ВМ-^р, (7.7)

де 7- трудомісткість виробництва одиниці продукції;

А- сукупна кількість одиниць виробленої продукції;

А,В,р~ константи. АіВ — додатні числа, а р перебуває у проміжку від 0 до 1. Чим більшою є величина р, тим важливішим є ефект на­вчання.

Криву досвіду часто позначають у відсотках, що означає темп спаду кривої при подвоєнні кумульованого обсягу виробництва. Крива досвіду є вирішальною для фірми, яка хоче передбачити витрати на виробництво нового товару.

Терміни для повторення

Економічні витрати Явні витрати Неявні витрати Нормальний прибуток Бухгалтерські витрати Бухгалтерський прибуток Економічний прибуток Постійні витрати Змінні витрати Загальні витрати Середні постійні витрати Середні змінні витрати Середні загальні витрати Граничні витрати Позитивний ефект масштабу Постійна віддача від масштабу Найменший ефективний масштаб Негативний ефект масштабу Ефект досвіду Крива досвіду

Практичні завдання

1. Яке з наведених тверджень є правильніш:

1. бухгалтерські витрати + економічні витрати = нормальний прибуток;

2. економічний прибуток - бухгалтерський прибуток = явні витрати;

3. бухгалтерський прибуток + явні витрати = економічний прибуток;

сі) економічні витрати - явні витрати = неявні витрати.

2. Економічні витрати включають:

   1. явні та неявні витрати, в тому числі нормальний прибуток;

   2. тільки явні витрати;

   3. тільки неявні витрати та нормальний прибуток; сі) не включають ні явних, ні неявних витрат.

3. Серед наведених тверджень знайдіть правильне:

   1. середні витрати мінімальні, коли граничні витрати досягають своєї мінімальної точки;

   2. через те, що постійні витрати не змінюються, середні постійні витрати залишаються незмінними при будь-якому обсязі продукції;

   3. середні витрати зростають завжди, коли підвищуються граничні витрати;

сі) середні загальні і середні змінні витрати мінімальні, якщо вони дорівнюють граничним витратам.

2. У короткотерміновому періоді фірма виробляє 400 одиниць продукції. Середні змінні витрати дорівнюють 3 грн, а середні постійні — 0,5 грн. Загальні витрати становитимуть:

   1. 1400 грн;

   2. 1200 грн;

   3. 200 грн; сі) 1000 грн.

3. Втрачений зиск від альтернативного використання ресурсів, що є власністю виробника, - це:

   1. загальні витрати;

   2. бухгалтерські витрати;

   3. альтернативна вартість ресурсів; сі) економічні витрати.

4. При постійній віддачі за масштабом середні витрати в довгостроковому періоді:

   1. незмінні;

   2. Тести

      

      дорівнюють граничним витратам у короткостроковому періоді;

с) дорівшоють граничним витратам у довгостроковому періоді; сі) а) і Ь); е) а) і с).

7. Для функції загальних витрат: ТС = 1100 + 10(2 + 25(Р, - постійні витрати при 0, —10; 20 становлять відповідно:

1. 110 і 55;

2. 2510 і 10400;

3. 3610 і 11500; сі) 1100.

8 .Для функції загальних витрат: ТС = 1600 + 8() +160², -мінімальні середні загальні витрати становитимуть:

9. Функція виробництва фірми має вигляд: = ЬК. Якщо загальний обсяг витрат не повинен перевищувати ЗО, то при ціні праці, що дорівнює 4, і капіталу, яка дорівнює 5, максимального обсягу продукції буде досягнуто при такому співвідношенні праці і капіталу:

   1. 5:4;

   2. 4:5;

   3. 3,75:3; сі) 3 : 3,75.

10. Величина яких витрат буде зменшуватись при зростанні обсягу вироб­ництва:

    1. граничних;

    2. середніх загальних;

    3. середніх постійних; сі) середніх змінних.

11. Яке з цих співвідношень характеризує граничні витрати:

    1. АТС: Д£>;

    2. АУС: (?;

    3. ГС:<2- сі) А 7Г.-Є

12. Середні загальні витрати досягають свого мінімального значення за умови, коли:

    1. середні постійні витрати менші ніж середні загальні;

    2. граничні витрати дорівнюють середнім змінним витратам;

    3. криві граничних і середніх загальних витрат перетинаються;

сі) граничні витрати більші або менші від середніх загальних витрат.

9. Графічно середні змінні витрати становлять собою відстань по вертикачі між кривими:

   1. середніх загальних і середніх змінних витрат;

   2. середніх загальних і граничних витрат;

   3. середніх змінних і середніх постійних витрат; . сі) середніх загальних і середніх постійних витрат.

10. Якщо середні витрати зменшуються, то:

    1. граничні витрати також обов'язково зменшуються;

    2. загальні витрати зменшуються;

    3. граничні витрати змінюються, але менше середніх; сі) зменшуються ціни ресурсів.

11. Постійні витрати - це:

    1. витрати на ресурси згідно з цінами на момент їх придбання;

    2. витрати, які мають місце навіть тоді, коли нічого не виробляється;

    3. реальні витрати виробництва;

сі) витрати на придбання сировини за фіксованими наперед цінами.

9. Які витрати можна віднести до змінних у короткотерміновому періоді:

   1. орендна плата;

   2. плата за обслуговування адміністративного корпусу;

   3. відсотки за кредит;

сі) плата за електроенергію на виробничі потреби.

9. Зниження середніх витрату довгостроковому періоді відбувається за рахунок:

   1. зменшення середніх постійних витрат;

   2. збільшенням обсягу капіталовкладень;

   3. Задачі

      

      впливом позитивного ефекту масштабу; сі) дією закону спадної віддачі від ресурсів.

      4. Чи можуть змінні витрати бути додатніми при 0^ = 0!

      5. Фермер обробляє 100 га власної землі, використовуючи при цьому працю чотирьох найманих працівників із заробітною платою по 800 грн у місяць. Для свого бізнесу він взяв кредит для купівлі добрив та насіння в сумі 5300 грн та для купівлі с/г техніки - 22000 грн. Процентна ставка - 8% річних. Термін кредиту - 3 роки. Кредит повертається наприкінці терміну, відсотки сплачуються щомісяця. Норма амортизації - 20%.

Працюючи менеджером у приватній фірмі, фермер у рік міг би заробляти 18500 грн, а здаючи в оренду землю - отримувати по 500 грн за 1 га в рік. Визначити бухгалтерський та економічні прибутки фермера за місяць, якщо його дохід у місяць - 25000 грн.

6. Заповнити таблицю:

7. Знайти мінімальні середні загальні витрати для функції загальних витрат ТС = 1600+20+40².

8. Визначити місячні економічні витрати приватного підприємця, якщо в середньому його бухгалтерські витрати в місяць становлять 15000 грн, і крім того, щомісяця у нього 5000 грн пролежувало в банку на розрахунко­вому рахунку, які він не використовував у своїй діяльності. Якщо б ці гроші він поклав на депозитний рахунок, він би отримував відсотки з розрахунку 20% річних.

РИНКОВІ СТРУКТУРИ ТА РІВНОВАГА ФІРМИ

8. Ринкові структури

9. Максімізація прибутку і конкуруюча пропозиція

10. Реальні та ідеальні ринкові структури

11. Теорія олігополії

12. Монополістична конкуренція

Ринкові структури

1. Поняття ринкової структури

2. Реальні та ідеальні ринкові структури

1, Поняття ринкової структури

Умови, за яких відбувається ринкова конкуренція, називають рин­ковою структурою, або моделлю ринку. До таких умов належать кількість та розміри фірм, характер продукції, легкість входження на ринок і виходу з нього, доступність інформації тощо. Поняття ринкової структури дає можливість сформувати теорію пропозиції та максимізації прибутку та ознайомитися із загальним способом, за допомогою якого встановлюється ціна та обсяг виробництва на типових ринках.

Виділяють чотири типи ринкових структур: 1) чиста, або доско­нала конкуренція; 2) чиста монополія; 3) олігополія; 4) монополістична конкуренція.

Розділ IV

Характерні риси ринкових структур

Визначальними характеристиками досконалої конкуренції є: 1 .Дуже велика кількість фірм. На ринку одночасно присутня вели­ка кількість фірм, причому жодна з яких не володіє значною часткою ринку. Невелика ринкова частка кожної з фірм не дає їм можливості відчутно впливати на ринкову ціну. Такі фірми переважно працюють на добре організованих ринках.

2.Стандартизований (однорідний) продукт. Конкурентні фірми виробляють однорідний, або стандартизований продукт. Такий продукт є однаковим за певною ознакою, тому за однакової ціни споживачеві байдуже, у кого з продавців його купувати.

З .Відсутність контролю за ціною. Це означає, що окрема фірма не здійснює власної цінової політики, а лише пристосовується до ринкової ціни, що склалася. Конкурентний продавець не встановлює ціни, він її приймає. Це означає, що окремий конкуруючий виробник перебуває під владою ринку. Ціна продукту є для нього даною величиною, на яку виробник не має впливу. Фірма отримує однакову ціну за одиницю продукції незалежно від обсягу виробництва, тому підвищення ціни означає втрату споживачів і зниження прибутків. Ця риса випливає з двох попередніх.

4. Вільне входження в галузь і вихід із неї. Вхід і вихід із галузі не пов'язаний із труднощами. Це означає, що фірми, які починають виробництво продукції, можуть робити це на однакових засадах з уже існуючими фірмами з точки зору цін за ресурси, доступу до державних ліцензій та ін. Так само, покидаючи ринок, фірми не стикаються з юри­дичними бар'єрами і можуть знайти покупця на свої активи. Тобто не існує жодних серйозних перешкод, які могли б завадити виникненню нових фірм і продажу їх продукції на конкурентних ринках.

5. Однаковий доступ до інформації. На чисто конкурентному ринку всі покупці і продавці володіють повною інформацією про ціни на товари і ціни на всі види ресурсів, необхідні для їх виробництва. По­купцям відомі всі характеристики продукту, а продавцям — виробничі технології.

6. Раціональність поведінки ринкових суб'єктів. Покупці максимізують споживчий надлишок, а продавці - прибуток..

Повною протилежністю досконалої конкуренції є монополія. Чистій монополії властиві такі риси:

1. Один продавець і багато покупців. На такому ринку існує єдиний продавець, який продає свій товар багатьом покупцям. Якщо на да­ному ринку присутні один продавець та один покупець, такий ринок називають двосторонньою монополією.

2. Відсутність близьких замінників. Пропонований монополістом товар є унікальним, оскільки не має добрих або близьких замінників. Тому покупець позбавлений вибору і змушений або купувати товар на запропонованих умовах, або обходитися без нього.

3. Відсутність свободи входження на ринок. Це зумовлено наявністю майже нездоланних вхідних бар'єрів, основними з яких є:

• правові обмеження (патенти, ліцензії та квоти в міжнародній торгівлі);

• економія, зумовлена великими масштабами виробництва (один із найбільш поширених бар'єрів входу);

• високі витрати на входження. Це - економічна перешкода, яка існує в деяких галузях;

• власність на важливі ресурси;

• високі транспортні витрати можуть сприяти формуван­ню ізольованих локальних ринків та появі локальних монополістів.

Унаслідок існування економічних, технічних та юридичних пере­шкод входження в галузь за умов чистої монополії повністю забло­коване.

4. Монополіст диктує ціну на свій товар, а не приймає її як ринко­ву реальність. Оскільки монополіст виробляє і контролює весь обсяг пропозиції, він здійснює значний контроль за ціною.

5. Обмеженість доступу до інформації.

Олігополія існує тоді, коли декілька великих фірм, які виробляють однорідний або диференційований продукт, панують на ринку. Таких фірм буває, як правило, від двох до десяти.

Ознаками олігопольних ринків є:

1. Невелика кількість фірм і велика кількість покупців. Це означає, що величина ринкової пропозиції визначається декількома великими фірмами, які реалізують товар багатьом дрібним покупцям.

2. Диференційований або стандартизований продукт. Однаково поширеною є як однорідна, так і диференційована монополія.

3. Наявність істотних бар'єрів для входження на ринок. Ті самі бар'єри для входження, які створюють чисту монополію, спричиня­ють існування олігополії. Крім того, до виникнення олігополії може призвести злиття фірм.

4. Обмеженість контролю за цінами. Це є наслідком усвідомлення фірмами у галузі своєї взаємозалежності. Лише фірми, які володіють великими частками у загальному обсязі продажу, можуть впливати на ціну товару.

Тип ринкової структури, за якої багато дрібних фірм виробляє дещо відмінний від конкурента продукт, називають монополістичною конкуренцією. Особливостями цього ринку є:

1. Наявність великої кількості незалежних продавців і покупців.

2. Невелика частка ринку.

3. Диференційований продукт. Продукти можуть відрізнятися один від одного за однією чи декількома властивостями.

4. Вільне входження на ринок і вихід із нього. Бар'єри, що стриму­ють нові фірми від вступу на такий ринок, відсутні, однак, порівняно з чистою конкуренцією, можуть з'явитися додаткові фінансові пере­шкоди, зумовлені потребою запропонувати продукт, який відрізняється від продукту конкурентів, і необхідністю його рекламувати. Крім того, деякі фірми можуть володіти патентами чи авторськими правами, що ускладнює конкуренцію і вимагає додаткових затрат.

5 .Досконала поінформованість продавців та покупців про ринкові умови.

6. Нецінова конкуренція. Внаслідок диференціації продук­ту економічне суперництво переважно набирає форми нецінової конкуренції, у фокусі якої перебуває якість продукції, обслуговування споживачів, місцезнаходження продавця, доступність та реклама.

Відносно велика кількість продавців та легке входження у галузь і вихід з неї надають цій ринковій структурі конкурентного характеру, а диференціація продукту - монопольної природи.

8.2, Реальні та ідеальні ринкові структури

Охарактеризовані ринкові структури ділять на дві групи: реальні та ідеальні типи. Олігополія та монополістична конкуренція відображають реально існуючі ринки. Переважна більшість галузей економіки належать саме до цих ринкових структур.

Іноді доволі складно розмежувати олігополію та монополістичну конкуренцію, оскільки якісні критерії оцінки розмірів фірми відсутні. Досить часто визначення того чи іншого ринку може залежати від того, якою вважається реалізована на ньому продукція.

На відміну від олігополії та монополістичної конкуренції, чи­ста монополія і досконала конкуренція не представляють достатньо великої кількості реально існуючих ринків. Вони є скоріше абстрак­тними, ідеальними типами ринкових структур. Тобто ідеальна ринкова структура є своєрідною абстракцією, до якої більшою чи меншою мірою наближаються реально існуючі ринки. Незважаючи на те, що існує декілька ринків, характеристики яких відповідають ознакам досконалої конкуренції більшою мірою, ніж інші, важко стверджувати, що досконала конкуренція існує в чистому вигляді. Аналогічною є ситуація з чистою монополією: навіть у фірм, які займають домінуюче становище, майже завжди є один-два дрібних конкуренти. І навіть ті ситуації, які повністю підпадають під критерії монополії, з часом повністю змінюються, перетворюючись в олігополію чи приховану конкуренцію.

Ідеальні та реальні ринкові структури відіграють різну роль в економічній теорії. Ідеальні типи мають перевагу в тому, що дають можливість чітко встановити систему обмежень, з якими стикається фірма на шляху до максимізації прибутку. На цій основі можна по­будувати точні моделі, які дають можливість визначити весь перелік альтернативних обсягів виробництва продукції порівняно з рівнем цін і встановити оптимальний варіант. Побудовані в такий спосіб моделі допомагають зрозуміти механізм функціонування ринкової структури, яку важко віднести до певного типу. Порівнюючи реальний розвиток подій на деяких ринках з прогнозами, створеними на основі моделі досконалої конкуренції, можна отримати інформацію про те, як може відреагувати такий ринок на зміни умов діяльності.

На відміну від чистої монополії і досконалої конкуренції, олігополія та монополістична конкуренція точніше описують великий спектр реально функціонуючих ринків. Це зумовлено комплексним поєднанням кількісних та якісних показників, врахуванням впливу усіх сил конкуренції. Усе це, своєю чергою, настільки ускладнює процес побудови точних моделей, що неминуче доводиться абстрагуватися від багатьох реальних обмежень. Тому при вивченні олігополії та монополістичної конкуренції іноді можна краще пізнати специфіку механізму їх функціонування за допомогою моделей досконалої конкуренції та монополії. Проте особливі труднощі моделювання механізмів функціонування олігополії та монополістичної конкуренції спричинені саме природою підприємництва та умовами конкуренції. Дух новаторства, невизначеності і змін описати за допомогою формалізованих методів практично неможливо.

Терміни для повторення

Ринкова структура Модель рийку Типи ринкових структур Досконала конкуренція Монополія

Двостороння монополія Олігополія

Монополістична конкуренція Реальні та ідеальні ринкові структури

Практичні завдання

1. Ринок з досконалою конкуренцією - це ринок, на якому:

1. функціонує багато виробників, які виготовляють диференційовану продукцію;

2. функціонує багато виробників, які виготовляють стандар­тизовану продукцію;

3. функціонує декілька виробників, які виготовляють стандар­тизовану продукцію; <і) функціонує один виробник.

   2. Який з ринків найбільш повно відповідає умовам досконалої конкуренції:

      1. автомобілів;

      2. нафти та газу;

      3. побутової техніки; сі) овочів та фруктів.

   3. Які з особливостей не є характерними для ринків з досконалою конкуренцією:

      1. існують значні бар'єри входу та виходу з ринку;

      2. на ринку функціонує незначна кількість покупців;

      3. підприємства галузі випускають стандартизовану продукцію; сі) відсутність контролю підприємств за цінами на продукцією.

         3. Бар 'єрами для входу нових фірм на монопольний ринок є:

            1. авторські права;

            2. патенти;

            3. економія на масштабах; сі) усі відповіді правильні.

         4. Яка із ознак не характеризує монополію:

            1. значний контроль над ціною;

            2. наявність товарів-замінників;

            3. контроль над джерелами сировини; сі) правові обмеження.

         5. Олігополія є ринковою структурою, в якій функціонує:

            1. велика кількість дрібних фірм;

            2. декілька великих фірм;

            3. один покупець;

с) одна велика фірма. 6 .До особливостей обмежень входу фірм власне в олігопольну галузь на­лежить:

1. власність на ресурси;

2. ліцензії;

3. Тести

   

   високі витрати на входження; сі) злиття фірм.

   7. Визначальними рисами монополістичної конкуренції можна назвати:

      1. велика кількість продавців;

      2. диференційований тип продукції;

      3. вільні вхід та вихід з ринку; <і) усі відповіді правильні.

   8. Який з ринків найбільш повно відповідає умовам монополістичної конкуренції:

      1. автомобілів;

      2. взуття та одягу;

      3. промислового обладнання; сі) пшениці.

   9. Виробництво стандартизованої продукції декількома фірмами характерне в умовах:

      1. монополістичної конкуренції;

      2. олігополії;

      3. досконалої конкуренції; (і) монополії.

Максимізація прибутку і кон­куруюча пропозиція

1. Максимізація прибутку в короткостроковому періоді: два підходи

2. Крива пропозиції фірми в короткостроковому періоді

3. Довгострокова рівновага в умовах досконалої конкуренції

4. Пропозиція галузі в довгостроковому періоді

Максимізація прибутку в короткостроковому

періоді: два підходи

Розглянемо поведінку фірми, яка функціонує на ринку досконалої конкуренції і прагне максимізувати свої прибутки.

Оскільки частка кожної конкурентної фірми у загальному обсязі пропозиції незначна, окрема фірма не може помітно вплинути на рин­

кову ціну, встановлену силами попиту та пропозиції. Конкурентна фірма не здійснює власної цінової політики - вона може лише при­стосуватися до ринкової ціни, на яку фірма погоджується як на за­проваджену ринком. Конкурентний продавець не встановлює ціни, він її приймає.

Як відомо, крива попиту на продукцію окремої конкурентної фірми є досконало еластичною. Фірма не може продати продукт за вищою ціною, скорочуючи обсяг виробництва, і не має потреби знижувати діну, щоб збільшити обсяги продажу.

Загальний дохід (загальний виторг ТК) за незмінної ринкової ціни пропорційний обсягові продажу:

тк=_Р-а. (9.і)

Звідси випливає, що середній виторг (АК), тобто виторг від одиниці продукції конкурентної фірми дорівнює ринковій ціні про­дукту.

Коли фірма планує зміни у своєму обсязі виробництва, вона повин­на врахувати, як зміниться її виторг внаслідок зміни обсягу продукції. Граничний дохід (граничний виторг МК) - це зміна загального виторгу, тобто додатковий виторг, що є результатом продажу однієї додаткової одиниці продукції:

А тк

іе" • ™

Граничний виторг за чистої конкуренції постійний, бо додаткові одиниці продукції можна продати за постійною ціною. Отже, можна твердити, що:

мк =

Р

тк

Рис. 9.1. Криві попиту, загального та граничного виторгу за чистої конкуренції

Крива попиту, або середнього виторгу, є досконало еластич­ною. Крива граничного виторгу збігається з кривою попиту, бо для конкурентної фірми ціна продукту є постійною. Крива загального виторгу зображається прямою лінією, що іде праворуч угору, оскільки загальний виторг зростає на постійну величину від продажу кожної додаткової одиниці продукції. Нахил цієї прямої постійний, оскільки постійним є граничний виторг.

Економічні прибутки, яких прагне фірма, визначаються як різниця між загальним виторгом і загальними витратами:

П=ТК-ТС. (9.4)

Перевищення загальних витрат над загальною виручкою назива­ють збитком.

У короткостроковому періоді конкурентна фірма має незмінні виробничі потужності, тому обсяг виробництва вона може збільшити чи зменшити тільки шляхом зміни величини використовуваних змінних ресурсів. Загальна чисельність підприємств галузі залишається незмінною.

Існують два підходи до визначення рівня виробництва, за якого конкурентна фірма максимізує прибуток або мінімізує збиток. Пер­ший передбачає порівняння загального виторгу і загальних витрат, другий - порівняння граничного виторгу і граничних витрат. Обидва підходи можна застосувати не лише до чисто конкурентної фірми, а й до фірм, які функціонують за умов будь-якої з трьох інших основних структур ринку.

Порівняння загального виторгу із загальними витратами

За існуючої ринкової ціни перед кожною фірмою постає пробле­ма визначення обсягу виробництва продукції. При пошуку шляхів розв'язання цієї проблеми слід врахувати, що у короткостроковому періоді фірмі варто виробляти обсяг продукції, за якого вона максимізує прибутки або мінімізує збитки. Якщо максимізація прибутку - це мета, якої фірма прагне досягнути, то чому фірма повинна виробляти продукцію тоді, коли вона отримує збитки? У короткостроковому періоді частину загальних витрат фірми становлять змінні витрати, а решту - постійні витрати. Постійних витрат не можна уникнути, їх доводиться оплачувати навіть тоді, коли фірма закривається. У короткостроковому періоді фірма зазнає збитків, що дорівнюють її постійним витратам, якщо вона не виробляє жодної одиниці продукції.

Це означає, що навіть за відсутності рівня виробництва, який дозволяє фірмі отримувати прибутки, їй все ж варто виробляти продукцію, якщо це дає змогу зменшити збитки, порівняно із постійними витратами, які вона має у випадку закриття. Тому фірмі варто виробляти продукцію у тому випадку, коли можна зменшити збитки порівняно з її постійними витратами. Якщо ж це неможливо - фірма мінімізує свої збитки, якщо закриває підприємство.

Припустимо, що у короткостроковому періоді витрати є однако­вими у всіх трьох випадках і проаналізуємо виробничі рішення фірми, яка стикається з трьома різними цінами на продукт.

Випадок максимізації прибутку

Порівняємо загальний виторг і загальні витрати для визначення величини можливого прибутку.

Рис. 9.2. Максимізація прибутку за чистої конкуренції

Крива загального виторгу є прямою лінією, що іде праворуч угору, оскільки загальний виторг зростає на постійну величину від продажу кожної додаткової одиниці продукції. Загальні витрати зростають зі збільшення обсягу виробництва, оскільки збільшення продукції потребує більшої кількості ресурсів. Проте темпи зростання загальних витрат залежать від відносної ефективності роботи фірми. Згідно із законом спадної віддачі, упродовж деякого часу темпи зростання за­гальних витрат знижуються, бо фірма ефективніше використовує свої постійні ресурси. Згодом загальні витрати починають зростати приско­реними темпами внаслідок зниження ефективності, яка супроводжує інтенсивніше використання виробничих потужностей. Максимальний прибуток досягається у точці, де різниця по вертикалі між кривими загального виторгу та загальних витрат є найбільшою. Крім того, існує дві точки беззбитковості, які забезпечують нормальний при­буток. Інтервал між ними визначає межі отримання економічного прибутку.

Випадок мінімізації збитків

Якщо витрати підприємства не змінюються, а ринкова ціна встановлюється на значно нижчому рівні, фірма може залишитися без економічного прибутку. Проте фірма не закриває своє підприємство, бо виробляючи продукцію, вона зазнає значно менших збитків порівняно з постійними витратами, які доводиться оплачувати навіть тоді, коли підприємство закрите і не виробляє жодної одиниці продукції.

Загалом якщо загальний виторг перевищує загальні змінні витра­ти, фірмі варто виробляти продукцію, оскільки всі змінні витрати і частину постійних витрат можна буде покрити за рахунок виторгу. Якщо ж виробництво припинити, то доведеться оплачувати усі загальні постійні витрати, тобто збитки фірми будуть меншими порівняно з її загальними постійними витратами.

Варто зазначити, що продовження виробництва з метою мінімізації збитків застосовне лише для короткострокового періоду, коли фірма по­винна здійснюи витрати, які спрямовані на компенсацію постійних витрат незалежно від обсягу виробництва.

Випадок припинення виробництва

Якщо ринкова ціна стає ще нижчою, при існуючому рівні витрат збитки будуть перевищувати постійні витрати за будь-якого обсягу виробництва. У цьому випадку фірма мінімізує свої збитки, припи­нивши виробництво.

У випадку закриття лінія загального виторгу ТК._[ лежить нижче від кривої загальних змінних витрат у всіх точках, тобто не існує об­сягу виробництва, за якого можна покрити постійні витрати. Отже, виробляючи продукцію, фірма зазнаватиме збитків, що перевищують її постійні витрати. У такій ситуації найкращий вихід для фірми - при­пинити виробництво.

Варто зазначити, що нетривалі зупинки виробництва - це нор­мальний спосіб його регулювання з метою пристосування до мінливих ринкових умов. Призупинка виробництва не означає повного його припинення: підприємство підтримується у стані повної готовності до відновлення виробництва. Як тільки ринкові умови змінюються у позитивну сторону, фірма може одразу відновити діяльність. І лише в тому випадку, коли покращання ринкових умов не передбачається, фірма повинна передбачити шляхи згортання своєї діяльності і виходу із даної сфери ділової активності.

Порівняння граничного виторгу із граничними витратами Граничний підхід до визначення того, який обсяг продукції буде рівноважним для конкурентної фірми, полягає в обчисленні і порівнянні суми, на яку кожна додаткова одиниця продукції збільшить загальний виторг і загальні витрати. Тобто фірмі треба порівняти граничний виторг і граничні витрати. Кожну одиницю продукції, граничний ви­торг від якої перевищує граничні витрати, доцільно виробляти, бо кожна така одиниця додає більшу величину до виторгу фірми, ніж до її витрат. Отже, ця одиниця продукції збільшує загальні прибутки або, залежно від обставин, зменшує збитки. Якщо ж граничні витрати на виробництво одиниці продукції перевищують граничний виторг від неї, фірмі доцільно утриматися від виробництва цієї одиниці, бо вона зменшує прибуток (або збільшує збитки). Ця одиниця продукції до­даватиме більше до витрат, ніж до виторгу; вона не окуповує себе.

Рівноважним є такий обсяг виробництва продукції, при якому прибуток фірми максимальний. Оскільки виторг фірми та її витрати є функцією обсягу виробництва, то і прибуток залежить від обсягу випуску. На цій підставі похідна від функції прибутку може бути за­писана таким чином:

П=ТК'-ТС' = МК-МС'. (9.5)

У стані рівноваги фірма виробляє обсяг продукції, який максимізує прибуток, а це означає, що збільшення обсягу виробництва на оди­ницю спричиняє збільшення виторгу фірми та її витрат на однакову величину, тобто у стані рівноваги фірми її граничний виторг дорівнює витратам:

МЯ=МС (9.6)

Отже, фірма буде максимізувати прибутки або мінімізувати збитки, виробляючи такий обсяг продукції, за якого граничний виторг дорівнює граничним витратам, тобто виконується правило МК = МС.

У випадку конкурентної фірми правило МК = МС можна сформу­лювати по-іншому. Згадаймо, що за умов чистої конкуренції ціну про­дукту визначають ринкові сили пропозиції та попиту, і хоча конкурент­на фірма може продати за цією ціною так багато або так мало, як вона захоче, ціни фірма змінювати не може. Крива попиту на продукцію конкурентного продавця за наявної ринкової ціни є досконало еластич­ною. Внаслідок цього ціна продукту і граничний виторг рівні, тобто кожна додаткова продана одиниця продукції збільшує загальний виторг рівно на величину своєї ціни. Тому для умов чистої конкуренції гра­ничний виторг можна замінити ціною, а умову рівноваги конкурентної фірми сформулювати як рівність граничних витрат і ринкової ціни:

Р = МС. (9.7)

Правило Р -МС є частковим випадком правила МК =МС.

Взявши три значення ціни, використані у першому підході до максим ізації прибутку на основі порівняння загального виторгу із загальними витратами, застосуємо правило Р = МС.

Випадок максимізації прибутку

Граничний підхід до максимізації прибутку показує, що на по­чаткових стадіях виробництва, за відносно низьких обсягів вироб­ництва, граничний виторг здебільшого перевищує граничні витрати, а виробництво продукції є прибутковим. Проте при збільшенні обсягів виробництва ситуація змінюється: зростаючі граничні витрати пере­вищують граничний виторг. Для обчислення економічного прибутку, який отримала фірма в розрахунку на одиницю продукції, від ціни продукту віднімають середні загальні витрати і множать різницю на обсяг продукції.

Якщо обсяг виробництва не перевищує рівня, що відповідає точці, де МК=МС, крива граничних витрат розташована нижче від кривої граничного доходу, і тому кожна додаткова одиниця виробленої продукції збільшує прибуток. Максимальному прибуткові відповідає точка перетину висхідної частини кривої граничних витрат з кривою граничного доходу.

(?* показує обсяг виробництва, який дає можливість конкурентно­му виробникові максимізувати прибуток. Економічний прибуток на одиницю продукції становить АР. Загальний економічний прибуток

дорівнює площі заштрихованого прямокутника. При цьому слід вра­хувати, що фірма прагне максимізувати свій загальний прибуток, а не

Рис. 9.4. Конкурентна фірма, яка отримує прибутки

Випадок мінімізації збитків

Фірма, діяльність якої спрямована на розвиток, не обов'язково ста­вить собі за мету отримання прибутків у короткостроковому періоді. Початкові фази життєвого циклу діяльності організації чи продукту, інші причини зумовлюють необхідність миритися з довшим чи корот­шим періодом, коли вкладені інвестиції не скуповуються. Зазвичай у такому періоді постійні витрати є вищими, ніж за умови максимізації прибутку. Це підвищує середні загальні витрати, проте не змінює кривих середніх змінних і граничних витрат. Загалом на початко­вих стадіях виробництва граничний продукт невеликий, і це робить граничні витрати надмірно високими.

Однак за нижчої ринкової ціни фірмі варто виробляти продукцію. Вона може діяти збитково у короткостроковому періоді, оскільки сподівається на прибуток у майбутньому, коли зросте ціна або зни­зяться витрати виробництва: співвідношення ціни та граничних витрат може поліпшитися зі збільшенням обсягу виробництва. Загалом ви­робник, який прагне отримати прибуток, повинен завжди порівнювати граничний виторг (або ціну за умов чистої конкуренції) із висхідним відрізком кривої граничних витрат.

Для чого тоді виробляти продукцію? Фірма має дві альтернативи: вона може виробляти деякий обсяг продукції або тимчасово припинити виробництво. Оскільки збитки фірми є меншими від постійних витрат фірми, тобто збитків, яких зазнала б фірма у короткостроковому періоді у випадку припинення виробництва, їй варто вибрати перший варіант.

Р

Р

Р

Рис. 9.6. Припинення виробництва фірмою у короткостроковому періоді

(9.8)

(9.9)

Отже, збитковій конкурентній фірмі варто припинити виробництво тоді, коли ринкова ціна продукту стає нижчою від мінімального зна­чення середніх змінних витрат. Тобто дотримуватися правила, за яким треба розширювати виробництво доти, доки граничні витрати не бу­дуть перевищувати граничний дохід, недоцільно - в існуючій ситуації фірма втратить менше, якщо тимчасово припинить виробництво.

а л Крива пропозиції фірми в короткостроковому періоді

Розглянуті приклади дають достатньо інформації для побудови короткострокової кривої пропозиції фірми. З умови рівноваги (9.7) випливає, що за кожної ціни р конкурентна фірма буде виробляти і пропонувати обсяг продукції, який забезпечує рівність граничних ви­трат і даної ціни. Тобто функція граничних витрат встановлює взаємно однозначну залежність між ціною продукту і обсягом пропозиції.

за ціни р₂, фірма якраз покриє свої змінні витрати, і її збитки будуть дорівнювати її постійним витратам. Тому фірмі байдуже: припиняти виробництво чи виробляти (?₂ одиниць продукції. Проте за будь-якої ціни, нижчої ніж р₂, наприклад, р_р фірмі варто припинити виробницт­во; її пропозиція може впасти до нуля.

За ціни Р_} фірма пропонує 0, одиниць продукції та мінімізує свої збитки. За будь-якої іншої ціни між Р₂ та Р₁ фірма мінімізуватиме свої збитки, виробляючи до точки, в якій МК (- Р) = МС.

Ціна р₄ є стратегічною, бо саме за цієї ціни фірма покриває витрати (заробляє нормальний прибуток), виробляючи 0,₄ одиниць продукції згідно з правилом мк (= р) — мс. Загальний виторг відшкодовує загальні витрати включно з нормальним прибутком.

За будь-якої ціни понад р₄ фірма буде максимізувати свої економічні прибутки, виробляючи до точки, в якій мк (- р) = мс Отже, за ціни р.фірма отримує найбільші прибутки, виробляючи (). одиниць продукції.

Рухаючись у напрямку зниження ціни, можна простежити перехід фірми від стратегії максимізації прибутку до стратегії мінімізації збитків, а також процес ухвалення фірмою рішень щодо пропозиції нею продукції в короткостроковому періоді.

Кожна з точок перетину, показаних на графіку 9.7, в яких мк (= р) = мс, позначає можливу ціну продукту (по вертикальній осі) і відповідну його кількість (по горизонтальній осі), яку фірма, прагнучи отримати прибуток, буде постачати за цією ціною. Ці точки визначають положення кривої пропозиції конкурентної фірми. Оскільки продукт не може вироблятися за жодної ціни, нижчої від мінімальних середніх змінних витрат, можна зробити висновок, що висхідний відрізок кривої граничних витрат фірми, який лежить вище кривої її середніх змінних витрат, є кривою пропозиції конкурентної фірми у короткостроковому періоді.

Дослідивши криву пропозиції конкурентної фірми у короткостро­ковому періоді за допомогою правила мк (= р) = мс, визначимо, яка із різних можливих цін справді буде рівноважною ціною.

Відомо, що за умов чисто конкурентного ринку рівноважна ціна визначається загальною, або ринковою, пропозицією і загальним по­питом. Для виявлення загальної величини пропозиції при деякому рівні ціни потрібно підсумувати криві пропозиції усіх конкурентних продавців. Вони не конкурують між собою, а представляють модель досконалої конкуренції.

<3* 0 0

Рис. 9.8. Рівновага фірми та галузі на конкурентному ринку у короткостроковому періоді

За умови відсутності змін у витратах чи ринковому попиті графіки відображають реальну ситуацію рівноваги у короткостроковому періоді. На ринку немає надлишків або дефіциту, які могли б спри­чинити зміну ціни чи загальної кількості продукції. Ні одна з фірм не може збільшити своїх прибутків шляхом зміни обсягу виробництва. Таким чином, за умов досконалої конкуренції рівноважна ціна є за­даною величиною для окремої фірми і водночас результатом рішень щодо виробництва усіх фірм, що працюють на ринку.

п о Довгострокова рівновага в умовах досконалої конкуренції

Довгостроковий період є достатньо тривалим для того, щоб фірма могла змінити кількість усіх використовуваних нею ресурсів, а та­кож для того, щоб увійти в галузь чи вийти з неї. Вільний вхід у га­лузь і вільний вихід із неї є однією з основних рис ринку досконалої конкуренції. Без урахування цієї обставини неможливо зрозуміти конкурентний ринок у довгостроковому періоді.

Досконала конкуренція передбачає однаковий доступ усіх фірм до ресурсів, у тому числі до технологічної інформації. Тому в до­вгостроковому періоді кожна фірма може вибрати для себе найбільш ефективний варіант виробництва, внаслідок чого криві загальних ви­трат усіх фірм галузі будуть однаковими. Нехай маємо галузь, витрати у якій постійні. Це означає, що входження у галузь і вихід фірм з неї не вплинуть на ціни ресурсів, а отже, і на положення кривих витрат окремих фірм.

Припустімо, що єдиним пристосуванням у довгостроковому періоді є входження нових фірм у галузь або вихід із галузі існуючих фірм.

Термін "рівновага" в економіці використовують для позначен­ня такої ситуації, коли у суб'єктів управлінських рішень відсутні спонукальні мотиви для зміни своїх планів. Для того, щоб фірма на ринку досконалої конкуренції перебувала у стані довгострокової рівноваги, необхідне виконання трьох умов:

Фірми не повинні мати спонукальних мотивів для збільшення чи зменшення обсягів виробництва за наявності заданої величини постійних витрат у виробництві. Це означає, що умова короткострокової рівноваги є також умовою довгострокової рівноваги.

Кожна фірма повинна бути задоволена рівнем постійних витрат.

Не повинно існувати мотивів, які б спонукали нові фірми до вход­ження в галузь, а існуючі — до виходу.

Рис. 9.9. Стан рівноваги конкурентної фірми у довгостроковому періоді

періоді, у довгостроковому періоді вона зможе заробляти лише нор­мальний прибуток.

Стан довгострокової рівноваги може існувати, доки не зміняться зовнішні умови. Припустімо, що зміна уподобань споживачів збільшила попит на продукт від до Б_г Короткостроковим результатом цього буде зростання ринкової ціни. Така сприятлива зміна попиту створює передумови для отримання економічних прибутків: нова ринкова ціна перевищує середні загальні витрати. Типова фірма відреагує на нову ціну переміщенням вгору по кривій граничних витрат. Аналогічно вчинять інші фірми, і ринок як система переміститься праворуч угору на кривій короткострокової пропозиції

Галузь■

(З* д» (Зі (2

Рис. 9.10. Тимчасові прибутки та відновлення рівноваги типової фірми і галузі у довгостроковому періоді

Проте довгострокової рівноваги досягнуто не буде. Економічні прибутки приваблюватимуть у галузь нові фірми. Деякі з них будуть новоствореними фірмами; інші перейдуть з менш прибуткових га­лузей. Із входженням у галузь нових фірм пропозиція продукту на ринку зростатиме, що знизить його ціну. Економічні прибутки ще будуть зберігатися, і входження у галузь триватиме доти, доки ринкова пропозиція у короткостроковому періоді не збільшиться до 8_Г У цій точці ціна знову дорівнює мінімальним середнім загальним витратам. Економічні прибутки, спричинені збільшенням попиту, конкуренція звела до нуля, і, як наслідок, зникли стимули до входження у галузь нових фірм. Довгострокову рівновагу у цій точці відновлено.

У ситуації довгострокового зниження попиту свобода виходу з ринку відіграє таку ж роль, як і свобода входження на ринок у випад­ку зростання попиту. Тому для поглиблення розуміння конкурентної

рівноваги у довгостроковому періоді проаналізуємо і протилежну ситуацію.

Рис 9.11. Реакція на зниження попиту в довгостроковому періоді

Проте існуюча ситуація не може сприйматися як стан довгострокової рівноваги, оскільки кожна фірма зазнає збитків. З перебігом часу збитки будуть спонукати фірми залишати галузь. При­чина полягає у тому, що в інших місцях власники можуть отримати нормальний прибуток замість прибутку, нижчого від нормального (збитків). У міру виходу фірм із галузі пропозиція буде знижуватися від 8, і 8₃. Ціна при цьому почне зростати. Це поступово припинить відплив капіталу з галузі, і ринок повернеться до стану довгострокової рівноваги.

Отже, підтверджується висновок про те, що після усіх необхідних довгострокових пристосувань ціна продукту буде дорівнювати кожній точці мінімальних середніх загальних витрат фірми, і виробництво здійснюватиметься у цій точці. Висновок ґрунтується на двох основних фактах: по-перше, фірми прагнуть прибутків і остерігаються збитків, і по-друге, за досконалої конкуренції фірми вільно входять у галузь і за­

лишають її. Якщо початкова ціна перевищує середні загальні витрат», то можливість отримання економічних прибутків буде приваблювати у галузь нові фірми. Проте таке розширення галузі буде збільшувати пропозицію продукту доти, доки ціна не знизиться і не зрівняється із мінімальними середніми загальними витратами. І навпаки, якщо по­чатково ціна нижча від середніх загальних витрат, неминучість збитків спричинить вихід фірм із галузі. Зі зменшенням кількості фірм у галузі, загальна величина пропозиції продукту скоротиться, що підніме ціну до рівня мінімальних середніх загальних витрат.

Пропозиція галузі в довгостроковому періоді

У довгостроковому періоді криву пропозиції галузі не можна отримати шляхом сумування кривих пропозиції, оскільки в такому періоді чисельність фірм є величиною змінною. Характер кривої галузевої пропозиції у довгостроковому періоді залежить від впливу, який зміни у кількості фірм у галузі справляють на витрати окремих фірм. Розрізняють три типи галузей: із незмінними, зростаючими і спадними витратами.

Припустимо, що розширення галузі внаслідок входження до неї нових фірм чи звуження галузі через вихід фірм не впливає на ціни ресурсів, а отже, і на витрати виробництва. Це вказує на галузь із незмінними витратами, оскільки входження або вихід фірм не змінює положення кривих довгострокових середніх загальних витрат окремих фірм у галузі. Це відбувається тоді, коли галузевий попит на ресурси незначний у порівнянні із загальним попитом на ці ресурси і є типо­вою ситуація, коли галузь використовує неспеціалізовані ресурси, які потрібні і багатьом іншим галузям. Тобто, якщо попит конкретної галузі на ресурси становить незначну частину загального попиту на ці ресурси, галузь може розширюватися або звужуватися, істотно не впливаючи на ціни ресурсів і витрати.

Таким чином, у довгостроковому періоді галузь з незмінними середніми витратами має єдину ціну пропозиції, яка дорівнює величині мінімальних довгострокових середніх витрат. Довгострокова крива пропозиції галузі у цьому випадку має вигляд горизонтальної лінії і є досконало еластичною. Прикладом такої галузі може бути ринок металевого посуду.

Однак галузі із незмінними витратами - рідкісний випадок. Більшість галузей є галузями зі зростаючими витратами. У та­кому випадку зростання ціни продукту спричиняє переміщення короткострокової кривої ринкової пропозиції праворуч і збільшення обсягу виробництва у галузі. Проте із збільшенням виробництва у такому випадку будуть зростати і ціни на ресурси. Тому довгостро­кова крива середніх витрат типової фірми переміститься вгору, і нова ринкова рівновага встановиться за вищої ціни, яка дорівнює новому

Рис. 9.13. Крива пропозиції галузі із зростаючими витратами у довго­строковому періоді

Тобто криві середніх загальних витрат переміщуються вгору, якщо галузь розширюється, і донизу, якщо галузь скорочує виробництво. Зазвичай входження нових фірм у галузь підвищує ціни ресурсів і тому збільшує витрати на одиницю продукції окремих фірм у галузі.

Якщо галузь використовує значну частку деякого ресурсу, загальну величину пропозиції якого нелегко збільшити, входження нових фірм збільшуватиме попит на ресурс стосовно його пропозиції і підвищить ціну на нього. Зокрема це простежується у галузях, що використовують спеціалізовані ресурси, вихідну пропозицію яких можна збільшити. Прикладом галузі із зростаючими витратами є ринок хліба.

У галузях зі спадними витратами фірми можуть зустрітися зі зниженням витрат при розширенні галузі. Тут зростання ціни на продукт і пов'язане з цим зростання галузевого обсягу виробництва зумовлює зниження цін використовуваних ресурсів. Тому у довго­строковому періоді крива пропозиції галузі із спадними середніми витратами має негативний нахил. Прикладом такої галузі може бути електроенергетика.

Терміни для повторення

Загальний виторг Граничний виторг Випадок максимізацй прибутку Випадок мінімізації збитків Випадок припинення виробництва Правило МК = (Р) = МС

Крива пропозиції у короткостроковому періоді

Крива пропозиції у довгостроковому періоді

Довгострокова рівновага

Галузь із незмінними витратами

Галузь із зростаючими витратами

Галузь із спадними витратами

Тести

1. Гранична виручка не менша ринкової ціни на ринку:

   1. монополістичної конкуренції;

   2. олігополії;

   3. чистої монополії;

<і) досконалої конкуренції.

2. Крива довгострокової пропозиції фірми, що працює в умовах чистої конкуренції, будується на основі:

1. кривої граничних витрат;

2. кривої середніх загальних витрат;

3. тієї частини кривої граничних витрат, що розташована нижче від мінімуму середніх загальних витрат;

сі) тієї частини кривої граничних витрат, що розташована вище від мінімуму середніх загальних витрат.

3. Розподільча ефективність досягається за умови:

   1. мс = аус,

   2. МК = А/С;

   3. р = мс, сі) р= а тс,

4. Величина яках із витрат не береться до уваги при виборі оптимального обсягу виробництва:

   1. середніх загальних витрат;

   2. граничних витрат; ' с) явних витрат;

сі) середніх змінних витрат.

3. Правило МК=МС діє :

а) тільки в умовах досконалої конкуренції;

і Ь) тільки в короткотерміновому періоді;

! с) тільки в довготерміновому періоді;

| (1) і в короткотерміновому і в довготерміновому періодах.

І 6. Сума збитків фірми, яка припиняє функціонування в короткостроковому

періоді в умовах чистої конкуренції: і а) дорівнює змінним витратам;

! Ь) дорівнює нулю;

100. дорівнює постійним витратам; сі) не може бути визначена.

7, Яке з тверджень означає, що умови чистої конкуренції не виконуються:

1. фірма перебуває в стані рівноваги за умови рівності граничних витрат і граничного доходу;

2. у стані довгострокової рівноваги граничні витрати дорівнюють мінімальним середнім загальним витратам;

3. крива галузевого попиту має від'ємний нахил; ; сі) попит на продукцію фірми є еластичним.

І 8. За якої умови фірма, яка працює в умовах чистої конкуренції, в коротко­

строковому періоді припинить своє функціонування:

1. якщо загальний дохід фірми буде меншим від загальних витрат, але більшим від змінних витрат;

2. якщо нормальний прибуток фірми дорівнюватиме нулю;

3. якщо загальний дохід фірми буде меншим від змінних витрат;

сі) якщо ціна одиниці проду кції буде меншою від граничних витрат.

9. В умовах досконалої конкуренції ціна дорівнює мінімальним середнім за­гальним витратам:

   1. у короткотерміновому періоді;

   2. завжди;

   3. у довготерміновому періоді; сі) ніколи.

10. Необхідною умовою для існування загальної економічної рівноваги за умов досконалої конкуренції є:

    1. державне регулювання економіки;

    2. необмеженість усіх ресурсів;

    3. підтримка умов рівноваги між попитом і пропозицією на ринках всіх продуктів і ресурсів;

сі) максимізація корисності для всіх споживачів.

9. Чи може фірма, що діє в умовах чистої конкуренції та яка знаходиться у стані довгострокової рівноваги, мати додатній прибуток:

   1. може, якщо ціна товару перевищує середні витрати;

   2. не може, тому що у даному випадку всі фірми галузі мають нульовий прибуток;

   3. може, якщо у неї є можливості знизити середні витрати;

сі) не може, оскільки у точці рівноваги постійні витрати більші ніж змінні.

9. Фірмі варто залишатися в бізнесі у короткостроковому періоді у випадку покриття:

   1. постійних витрат;

   2. загальних витрат;

   3. змінних витрат;

сі) економічних витрат.

9. Якими будуть наслідки одержання фірмами, що працюють в умовах чистої конкуренції, економічного прибутку у довгостроковому періоді:

   1. фірми галузі почнуть нарощувати масштаби виробництва;

   2. фірми залишатимуть галузь;

   3. фірми скорочуватимуть обсяги виробництва; сі) інші фірми будуть входити в галузь.

10. Крива попиту на продукцію фірми, яка працює в умовах чистої конкуренції, має вигляд:

    1. прямої з від'ємним нахилом;

    2. горизонтальної прямої;

    3. кривої з від'ємним нахилом; сі) висхідної лінії.

11. Якщо фірма, яка працює в умовах чистої конкуренції, зменшить пропозицію своєї продукції, то це:

а) призведе до зниження ринкової ціни товару;

2. ніяк не вплине на ринкову ціну;

3. призведе до зростання ринкової ціни товару; сі) можливий будь-який із варіантів.

   16. У довгостроковому періоді фірма, яка працює в умовах чистої конкуренції працюватиме до того часу, доки ціна продукції покриватиме принаймні:

       1. мінімальні граничні витрати;

       2. мінімальні середні загальні витрати;

       3. мінімальні середні змінні витрати; сі) загальні витрати.

   17. Крива пропозиції фірми, яка працює в умовах чистої конкуренції, в ко­роткостроковому періоді буде збігатись з:

       1. кривою граничних витрат;

       2. кривою граничного доходу;

       3. спадною частиною кривої середніх змінних витрат;

сі) частиною кривої граничних витрат, яка розташована вище від кривої середніх змінних витрат.

16. Ринкове обмеження діяльності конкурентної фірми полягає в тому, що:

    1. фірма не має повної інформації про ринкову кон'юнктуру;

    2. відсутність можливості диференціювати продукцію;

    3. відсутність прибутку у довгостроковому періоді; сі) відсутність можливості впливати на ціну.

17. У галузі із постійним рівнем витрат коефіцієнт довгострокової галузевої пропозиції дорівнює:

ОСНОВНІ ЗАСАДИ МІКРОЕКОНОМІКИ 2

3.5. 37

РОЗДІЛ II споживання 35

Розділ Ш »™^ЦІВОТА 67

Теорія виробництва 67

І, Витрати виробництва 86

РИНКОВІ СТРУКТУРИ ТА РІВНОВАГА ФІРМИ 103

Ринкові структури 103

Максимізація прибутку і кон­куруюча пропозиція 109

Влада над ринком: монополія та монопсонія 131

Монополістична конкуренція 178

Ргші її V ^РИНОК РЕСУРСІВ ТА ШД1Л V РОЗПОДІЛ ДОХОДІВ 191

, Монополістична конкуренція 191

Використання ресурсів 208

Використання ресурсів 210

Задачі

масштаби виробництва, а їх функція загальних витрат набула вигляду: ТС = 2(У - 240² + 55(2. Побудувати графік функції галузевої пропозиції, при­пускаючи, що вона лінійна

4. Вплив податку на одиницю продукції та зростання ціни на ресурс однаковий. Загальні витрати фірми, яка працює в умовах чистої конкуренції, в довгостроковому періоді становлять: ТС = 1250 +100(2 ⁺ 50(2². Податок на одиницю продукції становить 125 грн. Записати рівняння та зобразити початкову та нову криві пропозиції.

5. Для фірм, які працюють в умовах чистої конкуренції, побудувати криву ринкової пропозиції в короткостроковому періоді, якщо відомо, що для восьми фірм галузі граничні витрати, МС = 2(2, мінімальні середні змінні витрати, А УС_тп = 20, а для шести інших фірм МС = 3(2, А УС_тіп = 22.

6. Граничні витрати фірм галузі становлять МС = 4() + 6, постійні витрати становлять 18. Зобразити криві середніх постійних витрат, середніх змінних витрат та граничних витрат для окремої фірми.

7. Середні змінні витрати фірми, яка працює в умовах чистої конкуренції, А УС = 20 + <2, постійні витрати, РС = 450, ціна продукції, Р = 50. Обчисли­ти максимальний прибуток фірми та встановити, в якому періоді за таких умов фірмі варто продовжувати працювати, а в якому краще припинити функціонування.

8. Визначити прибуток та виробничий надлишок фірми, яка працює в умовах чистої конкуренції, якщо на ринку встановилась ціна в розмірі 18 грн, постійні витрати фірми, РС = 25, а її граничні витрати, МС = 8 + 2().

9. Записати рівняння кривої короткострокової пропозиції галузі, в якій функціонують 100 фірм, якщо граничні витрати, МС = 4(2 + 6.

10. Знайти точку довгострокової рівноваги на ринку, якщо граничні витрати, МС = 2(2 + 4, постійні витрати становлять 16.

11. Галузевий попит на продукцію характеризується функцією: (2_В = 120 - ЗР. За існуючої технології і заданих цін на фактори виробництва функція загальних витрат фірми, що виробляє дану продукцію, така: ТС = 10 + 8() -40^і+ 0¹.

    1. За якою ціною і скільки одиниць продукції буде продано, якщо в галузі працюватиме 20 таких фірм?

    2. Скільки таких фірм залишиться у галузі в умовах досконалої конку­ренції у довгостроковому періоді?

    3. Побудувати графічну модель.

12. Відомі такі дані про діяльність фірми, в якої середні змінні витрати досягай мінімального рівня:

13. Заповнити таблицю і пояснити, чи повинна фірма:

1. збільшити обсяг виробництва продукції;

2. зменшити обсяг виробництва продукції;

3. закритися;

сі) нічого не змінювати.

Влада над ринком: монополія та монопсонія

1. Види монополії

2. Рівновага монополії в короткостроковому і довгостроковому періоді

3. Монопольна влада

4. Цінова дискримінація

.'0.5. Економічні наслідки монополії

6. Регульована монополія

7. Монопсонія

10,1, Види монополії

Ринок, на якому панує монополія, є повною протилежністю кон­курентному ринкові, де присутні багато конкурентів, які продають стандартизовані продукти.

Розрізняють три види монополій:

1. Закрита монополія. Вона захищена юридичними заборонами на конкуренцію, інститутом авторських прав, патентним захистом.

2. Природна монополія являє собою галузь, у якій довгострокові середні витрати досягають мінімуму тільки тоді, коли лише одна фірма обслуговує весь ринок. У такій галузі мінімальний ефективний обсяг виробництва приблизно дорівнює кількості, на яку існує попит за будь- якої ціни, достатньої для покриття витрат виробництва. За більшої кількості фірм масштаби виробництва кожної будуть неефективно ма­лими. Різновидом природної монополії вважають монополію, основою існування якої є володіння унікальними природними ресурсами.

3. Відкрита монополія переважно є тимчасовою. Вона виникає тоді, коли одна фірма протягом деякого часу є єдиним постачальником продукції, але не має спеціального захисту від конкуренції. Відкритим монополістом часто стає фірма, яка вперше вийшла на ринок з новою продукцією.

Варто відзначити умовність такої класифікації монополій, оскільки деякі фірми можуть належати одночасно до кількох різновидів монополії. Крім того, всі монополії можна вважати відкритими: усі юридичні бар'єри можна відмінити у судовому порядку, лідерство у ви­тратах природних монополій може зникнути внаслідок технологічних змін і всі монополії зазнають конкурентного впливу з боку товарів- субститутів.

і л ^ Рівновага монополії в короткостроковому і до- іи.^. _ВГостроковому періодах

Головним принципом діяльності монополії, як і досконалої конкуренції, є максимізація прибутку. Модель монополії, на прикладі якої розглянемо умови максимізації прибутку, передбачає, що монополіст продає всю свою продукцію усім споживачам за однако­вою ціною. Така монополія дістала назву простої монополії.

Припустімо, що бар'єрами входження в галузь є патенти, позитив­ний ефект масштабу або власність на ресурси, а держава не регулює діяльності фірми-монополіста.

Для максимізації прибутку монополіст насамперед повинен виз­начити особливості ринкового попиту і свої витрати.

Кривою ринкового попиту відображений середній виторг монополіста, тобто ціна, яку він отримує за продану одиницю продукції. Щоб вибрати рівень виробництва, який максимізує при­буток, монополіст повинен знати величину свого граничного витор­гу, тобто зміну в розмірі виторгу внаслідок виробництва додаткової одиниці продукції.

Оскільки чистий монополіст сам є галуззю, його крива попиту є кривою попиту галузі. А крива галузевого попиту не може бути абсолютно еластичною, як за досконалої конкуренції, вона має спад­ний характер. Якщо крива попиту є спадною, ціна перевищує гранич­ний виторг, оскільки всі одиниці продаються за однаковою ціною. Спадна крива попиту означає, що чистий монополіст може збільшити свій виторг тільки тоді, коли буде призначати нижчу ціну за одини­цю продукції. Оскільки монополіст повинен знижувати ціну, щоб збільшити продаж, граничний виторг менший за ціну (середній виторг) за кожного обсягу продукції, окрім першого. Кожна продана додаткова одиниця додасть до загального виторгу свою ціну мінус сума зниження

Рис. 10.1. Криві монопольного попиту, граничного та загального виторгу

Варто звернути увагу ще й на зв'язок між загальним і граничним виторгом. Оскільки граничний виторг - це зміна загального виторгу, то загальний виторг зростає доти, доки граничний виторг додатний. Коли загальний виторг досягає максимуму, граничний виторг дорівнює нулю. Коли ж загальний виторг зменшується, граничний виторг стає від'ємним.

Зв'язок між ціною та загальним виторгом проявляється через концепцію еластичності. Крива монопольного попиту має вигляд прямої, її верхня частина відображає еластичний попит, а нижня — нееластичний. Саме в цьому полягає причина ефекту "'пагорба доходу".

Крива граничного виторгу розташована вище від горизонтальної осі, якщо загальний виторг зростає (за еластичного попиту) і нижче від неї, якщо він падає за нееластичного попиту. Вона перетинає гори­зонтальну вісь у точці максимуму загального виторгу.

Таким чином, доки фірма перебуває на нееластичному відрізку своєї кривої попиту, доти вона може збільшувати загальний ви­торг, зменшувати загальні витрати і, отже, збільшувати прибуток, підвищуючи ціну.

Для ринку чистої монополії поняття кривої пропозиції не застосовується. Це зумовлено тим, що не існує однозначної залежності між ціною та величиною пропозиції. Ціна і величина пропозиції за­лежать від положення кривої попиту, а отже, і кривої граничного виторгу. Як і конкурентна фірма, монополіст зрівнює граничний ви­торг і граничні витрати, але для нього граничний виторг є меншим за ціну. Оскільки монополіст не зрівнює граничні витрати і ціну, то цілком можливо, що за різних умов попиту можливі різні ціни, які максимізують прибуток за одного і того ж обсягу виробництва.

Поведінка фірми-монополіста визначається не тільки попитом і граничним доходом, а й витратами виробництва. З метою максимізації прибутку фірма буде орієнтуватися на правило МК=МС, тобто буде збільшувати випуск продукції до рівня, коли граничний дохід буде дорівнювати граничним витратам, а ціна - висоті кривої попиту за даного рівня виробництва.

Подальше нарощування обсягів виробництва на додаткову одиницю продукції спричинить перевищення граничних витрат над граничним доходом. Якщо ж обсяги виробництва будуть меншими від рівня, за якого МК=МС, фірма-монополіст недоотримає дохід. Розуміння цих засад монопольного ціноутворення спростовує деякі поширені хибні уявлення стосовно поведінки монополії, а саме: оскільки монополіст може маніпулювати і ціною і обсягом виробництва, вважається, що він призначає найвищу ціну з можливих. Однак, як свідчить рисунок 10.2, монополіст уникає вищих цін, оскільки вони зумовлять прибу­ток, нижчий за максимальний. Прибуток - це різниця між загальним виторгом і загальними витратами, а кожен із цих двох визначників прибутків залежить від кількості проданого продукту не менше, ніж від ціни та витрат на одиницю продукції.

Крім того, монополіст прагне максимізувати загальні прибутки, а не прибуток на одиницю продукції. На рисунку 10.2 порівняння вертикальної відстані між середніми загальними витратами і ціною за різних можливих обсягів виробництва показує, що прибуток на одиницю продукції більший у точці, розміщеній ліворуч від обсягу виробництва, який максим ізує прибуток. Монополіст погоджується на прибуток на одиницю продукції нижчий за максимальний, бо до­датковий обсяг продажу повністю компенсує менший прибуток на одиницю продукції.

Чиста монополія не гарантує економічного прибутку - ринкові умови можуть бути несприятливими. Якщо ціна, що відповідає обсягу виробництва, за якого МК.=МС, знизиться нижче від рівня середніх витрат, фірма матиме збитки.

Р

Як і чистий конкурент, монополіст не буде працювати постійно зі збитком для себе. Зіткнувшись зі збитками, власники фірми перемістять свої ресурси в альтернативні галузі, які забезпечують вищу віддачу.

Отже, можна очікувати, що в довгостроковому періоді монополіст привласнює принаймні нормальний прибуток. Монополіст зазнає збитків через слабкий попит і відносно високі витрати. Усе ж він буде продовжувати виробляти продукцію, оскільки загальні збитки менші від постійних витрат.

Якщо фірма-монополіст покриває усі свої витрати, але не отримує прибутку, вона перебуває у стані самоокупності. Якщо фірма прибут­кова, вона може розраховувати на отримання максимального прибутку і в короткостроковому і в довгостроковому періодах.

У довгостроковому періоді з метою максимізації прибутку фірма- монополіст нарощує виробництво доти, доки його обсяг не досягне точки, у якій граничний дохід дорівнює довгостроковим граничним витратам МК = ЬМС. Про стан довгострокової рівноваги варто за­значити таке:

• у довгостроковій рівновазі фірма повинна функціонувати принаймні беззбитково;

• на відміну від досконалої конкуренції довгострокова рівновага за умов монополії необов'язково встановлюється у точці мінімуму кривої довгострокових загальних витрат;

• ціна, що максимізує довгостроковий прибуток, буде нижчою ніж ціна, яка максимізує короткостроковий прибуток.

Ю З. Монопольна влада

Монопольна влада - це спроможність встановлювати на свій товар ціну, вищу від граничних витрат, змінюючи його обсяг. Ступінь монопольної влади деякого виробника залежить від наявності близь­ких замінників його товару та частки ринку. Існування монопольної влади не є обов'язковим атрибутом лише чистої монополії. Переду­мовою монопольної влади є спадна крива попиту. У такому випадку фірма має можливість підвищувати чи знижувати ціну, змінюючи обсяг пропонованого товару. Отже, володіння монопольною владою означає свободу встановлення ціни на свій товар з вигодою для себе і отримання прибутку.

Проблема монопольної влади породжена особливостями моно­польного попиту, а саме: попит на продукцію монополіста збігається з ринковим попитом, а крива попиту на вироблену монополістом продукцію - з кривою ринкового попиту. Така крива є спадною, і величину продажу можна збільшити лише знижуючи ціну. Внаслідок цього граничний дохід буде меншим від ціни товару, а отже крива граничного доходу завжди лежить нижче від кривої попиту.

Суттєвою відмінністю між конкурентною і монопольною фірмою є те, що для конкурентної фірми ціна дорівнює граничним витратам, а для фірми-монополіста ціна перевищує граничні витрати. Тому спо­собом вимірювання монопольної влади є дослідження надлишку, на який ціна перевищує граничні витрати. Такий спосіб вимірювання монопольної влади був запропонований у 1934 році Аббою Лернером і дістав назву індекс Лернера:

Ь = (^Р~У . (ті)

р

Числове значення індексу Лернера перебуває в проміжку від 0 до 1 .Для досконало конкурентної фірми Р = МС і Ь = 0. Чим більшим є значення Ц тим вищий рівень монопольної влади.

Індекс монопольної влади може бути виражений також у термінах еластичності попиту, з який стикається фірма:

„0.2,

її

де еластичність попиту на товар фірми, а не кривої ринкового попиту.

Варто зазначити, що еластичність попиту для фірми визначити складніше, ніж для ринку в цілому, оскільки фірма повинна враховува­ти можливу реакцію своїх конкурентів на зміну ціни. Важливо те, що менеджер має розрахувати процентну зміну в розмірі реалізації товарів фірми, яка найбільш імовірно станеться внаслідок зміни ціни, яку призначає фірма, на ] %. Це є можливим або за допомогою формальної моделі, або досвіду та інтуїції менеджера.

Отже, чим менш еластичною є крива попиту на продукцію фірми, тим вищим є рівень монопольної влади. Звідси вирішальним чинни­ком монопольної влади є еластичність попиту на продукцію фірми. Своєю чергою, еластичність попиту на продукцію фірми визначається трьома чинниками:

І. Еластичністю загального ринкового попиту. Попит на продукцію однієї фірми буде принаймні так само еластичним, як і ринковий по­пит, отже, еластичність ринкового попиту обмежує потенційну вла­ду монополіста. У випадку чистої монополії, коли крива попиту на продукцію фірми збігається з кривою загального ринкового попиту, ступінь монопольної влади повністю залежить від еластичності рин­кового попиту;

2. Кількістю фірм на ринку. За інших рівних умов монопольна влада кожної з фірм у міру зростання їх чисельності буде зменшува­тися - кожній фірмі буде важче підвищувати ціни і зберігати обсяг реалізації;

3. Взаємодією фірм. Навіть якщо на ринку діють лише дві-три фірми, жодна з них не має можливості значно підвищувати ціну для отримання прибутку, якщо конкуренція є гострою.

Ю 4. Цінова дискримінація

Модель простої монополії побудована на припущенні, що всі одиниці продукції протягом деякого періоду продаються монополістом за однаковою ціною усім покупцям. Проте за певних умов монополіст може повніше використовувати своє становище на ринку і збільшувати прибутки, встановлюючи різні ціни для різних покупців. У тако­му випадку продавець вдається до цінової дискримінації. Цінова дискримінація існує, якщо деякий продукт продають за різною ціною, і ця різниця в цінах не спричинена відмінностями у витратах.

Цінову дискримінацію можна застосувати лише тоді, коли вироб­ник має можливість встановити і контролювати ціни. Монополісти вдаються до цінової дискримінації у тому випадку, коли в такий спосіб вони можуть збільшити свої прибутки. Дискримінаційні ціни вико­ристовуються також для розширення виробництва, забезпечуючи в такий спосіб економію на масштабах виробництва.

Для того, щоб фірма могла здійснювати цінову дискримінацію, необхідні такі умови:

1. Монопольна влада. Продавець повинен бути монополістом або принаймні володіти певним ступенем монопольної влади, тобто мати спроможність частково контролювати обсяг продукції і ціну.

2. Сегментація ринку. Продавець повинен мати змогу розподіляти покупців на окремі групи, кожна з яких має різну готовність або спроможність платити за продукт. Такий поділ покупців зазвичай ґрунтується на різних еластичностях попиту. Споживачам, попит яких має високий рівень нееластичності, буде встановлена висока ціна, а тим, чий попит еластичний, - нижча.

3. Покупців можна ідентифікувати, інакше їх поділ стає немож­ливим.

4. Відсутність перепродажу. Вхідний покупець не може перепро­дати товар або послугу. Якщо покупці з сегмента ринку з низькими цінами можуть легко перепродувати товар за вищими цінами, тоді стратегія цінової дискримінації, яку здійснює монополіст, створює йому конкурентів на сегменті ринку з високими цінами. Така конкуренція буде знижувати ціну і підривати політику цінової дискримінації. Де означає, що сфера послуг (перевезення, юридичні і медичні), де пере­продаж неможливий, особливо вразливі до цінової дискримінації.

Цінова дискримінація може виникати на основі поділу ринку за формами власності, галузевою приналежністю, а також залежно від того, споживчим чи капітальним є благо, яке продається.

В економічну науку поняття цінової дискримінації ввів на початку XX ст. Артур Пігу. Він розрізняв три ступені цінової дискримінації.

Р

Додатковий прибуток при встановленні єдиної

Рис. 10.4. Додатковий прибуток від цінової дискримінації першого сту пеня

сплачує максимальну ціну, яку він готовий заплатити, а весь спожив­чий надлишок переходить до фірми.

На практиці цінова дискримінація першого ступеня майже немож­лива. Це зумовлено рядом обставин, а саме: по-перше, монополіст не має повної інформації про функцію попиту усіх можливих покупців свого блага, по-друге, якщо покупців більше, непрактично призначати для кожного з них різну ціну, по-третє, фірма не знає максимальної ціни, яку готовий заплатити кожен покупець. Деяке наближення до досконалої цінової дискримінації можливе за незначної кількості покупців, коли кожне благо реалізовується на замовлення конкрет­ного споживача.

Цінова дискримінація другого ступеня застосовується тоді, коли ціни блага однакові для всіх покупців, але відрізняються залежно від обсягу покупок. Тому залежність між загальним виторгом (витратами споживача) набуває нелінійного характеру, а ціни отримують назву нелінійного, або багатоставкового (багатокомпонентного) тарифу.

різні сеанси в кіно, абонплати у поєднанні з пропорційною оплатою обсягу придбаного блага.

Цінова дискримінація третього ступеня передбачає, що різним споживачам благо продається за різною ціною, але кожна придбана конкретним споживачем одиниця блага оплачується ним за однако­вою ціною.

Якщо цінова дискримінація перших двох ступенів передбача­ла поділ благ на групи, то в основі цінової дискримінації третього ступеня закладений поділ самих споживачів на групи або ринки, де встановлюється своя ціна продажу. Таке можливе через те, що для кожної групи споживачів характерна різна крива попиту.

МКз мКі

Рис. 10.6. Цінова дискримінація третього ступеня

Обидва графіки мають спільну вертикальну вісь. Граничні витрати незмінні. На кожному ринку фірма-монополіст, максимізуючи при­буток за умови МК - МС, встановлює вищу ціну , за якої попит на пропоновані нею блага менш еластичний.

Найчастіше до цінової дискримінації фірми-монополісти вдаються в ході конкурентної боротьби для залучення додаткових покупців.

Оцінка цінової дискримінації неоднозначна, оскільки вона має як позитивні, так і негативні наслідки. Позитивний аспект полягає в тому, що вона дає можливість розширити обсяги реалізації за межі, контрольовані фірмою-монополістом. Якщо б не існувало цінової дискримінації, деякі види послуг не вироблялися б. Крім того, досить часто вона сприяє досягненню більшої справедливості, особливо якщо йдеться про доступ до благ людей із нижчим рівнем доходів. До нега­тивних наслідків цінової дискримінації можна віднести неоптимальний міжгалузевий та територіальний розподіл ресурсів.

Застосовуючи цінову дискримінацію, монополіст може збільшувати свої прибутки. Пояснює таку можливість спадний характер кривої по­питу монополіста: відрізок кривої попиту, який лежить над зоною при­бутку свідчить, що покупці готові заплатити більше, ніж відмовитися від блага. Якщо монополіст зможе встановити і виокремити кожного з цих покупців та призначити максимальну ціну, яку кожен із них заплатив би, виторг за будь-який обсягу продукції буде більш при­бутковим.

Рис. 10.7. Монополіст, який застосовує цінову дискримінацію (б), та монополіст, який не застосовує цінової дискримінації (а)

Однак якщо монополіст знижує ціну за досконалої цінової дискримінації, нижча ціна стосується тільки додатково проданої одиниці, а не попередніх одиниць. Отже, ціна дорівнює гранично­му виторгу для будь-якої одиниці продукції. Графічно за досконалої цінової дискримінації крива граничного виторгу монополіста збігається з його кривою попиту, а чинники, які протистоять зростанню вироб­ництва, усунуто.

Вплив цінової дискримінації на споживачів неоднаковий. Ті, хто купує одиницю продукції до () платять вищу ціну порівняно із недискримінаційною ціною. Проте додаткові споживачі, залучені на

ринок завдяки ціновій дискримінації, будуть платити менше, тобто вони будуть купувати за різними цінами, показаними на кривій В = МК.

Таким чином, цінова дискримінація призводить до збільшення прибутків монополіста, зростання обсягу виробництва і підвищення цін для багатьох споживачів, а також до зниження цін для тих споживачів, які купують додатково вироблений обсяг продукції.

Ю.5. Економічні наслідки монополії

Особливості існування монополії як явища вимагають визначення ціни монопольної влади для суспільства. Соціальна ціна монополії визначається через втрати для споживачів і суспільства в цілому у чистій корисності, які відбуваються внаслідок монопольної влади над ринком. Кількісну оцінку втрат унаслідок монополії вперше здійснив \.Харбергер у 1954 році.

Якщо на конкурентному ринку Р - МС, то за монополії ціна перевищує граничні витрати. Отже, монополія зумовлює зростання цін і скорочення обсягів виробництва. Внаслідок цього погіршується добробут споживачів і зростають доходи фірм-монополістів. Для відповіді на запитання про сумарний вплив монополії на добробут суспільства в цілому слід порівняти споживчий надлишок і надлишок виробника за досконалої конкуренції та чистої монополії.

От Ос О

Рис. 10.8. Загальні чисті збитки внаслідок існування монополії

Для максимізації прибутку фірма-монополіст виробляє такий обсяг продукції, за якого МК = МС. Монопольна ціна і обсяг виробницт­ва позначені відповідно Р_т та ()_т На конкурентному ринку Р = МС. Рівноважна конкурентна ціна Р і обсяг виробництва ^ перебувають на перетині кривої середнього доходу і кривої граничних витрат. Варто протежити, як зміниться надлишок, якщо з рівноважної ціни та обсягу переміститися до монопольної ціни та обсягу виробництва.

При монополії за вищої ціни споживачі купують менше блага. Споживачі, які купують за вищою ціною, втрачають частину надлишку (прямокутник А). Ті ж, хто не може придбати благо за ціною Р_т але ку­пили б його за ціною Р теж втрачають надлишок (трикутник В). Отже, загальна втрата надлишку дорівнює площі А + В. Водночас виробник отримує прибуток у розмірі площі прямокутника А, продаючи товар за вищою ціною, але втрачає частину надлишку, позначену трикутником С. Він являє собою додатковий прибуток, який виробники отримують внаслідок реалізації обсягу продукції {? б_т за ціною Р. Таким чином, загальний прибуток виробника становить А - С. Віднімаючи втраче­ний споживчий надлишок від прибутку виробника, отримуємо чисті збитки, які дорівнюють В + С. Це - повні чисті збитки від монопольної влади. Загальні чисті збитки - це суспільні витрати неефективності через нижчі обсяги виробництва за монополії порівняно з досконалою конкуренцією. Можливі і додаткові суспільні витрати, пов'язані з ре­кламою та спробами уникнення державного контролю. Загалом, чим більша частина надлишку переходить від споживача до монополіста, тим більшими є суспільні витрати через монополію.

Таким чином, за однакових витрат фірма за умов чистої монополії забезпечить менш бажані результати для суспільства порівняно з до­сконалою конкуренцією. Чистий монополіст буде максимізувати прибуток, виробляючи обсяг продукції 0,т і призначаючи ціну Рт. Монополістові вигідніше, ніж конкурентному виробникові прода­вати менший обсяг продукції та встановлювати вищу ціну. Обсяг виробництва за монополії менший, а ціна значно вища від гранич­них витрат. Це означає, що суспільство оцінює додаткові одиниці монополізованого продукту вище, ніж альтернативні блага, які мож­на виробити з відповідних ресурсів. Обсяг виробництва, за якого монополіст максимізує прибутки, означає недостатнє надання ресурсів Р>МС. Тому на монополізованих ринках не досягається ні виробничої, ні розподільчої ефективності.

Монополія здебільшого посилює нерівність у розподілі доходу. Завдяки своїй ринковій владі монополісти запроваджують вищу ціну порівняно з ціною, яка встановилася б за умов чистої конкуренції. Власники підприємств, що діють за умов монополії, збагачуються коштом решти суспільства. Монополія може зменшувати нерівність доходу лише тоді, коли покупці продукту, який вона виробляє, багатші від власників монополії.

Висновок про неефективність чистої монополії з точки зору суспільства порівняно з чистою конкуренцією не враховує тієї обстави­ни, що витрати для чисто конкурентного і монопольного виробників не можуть бути однаковими. Витрати монополіста на одиницю продукції можуть бути як вищими, так і нижчими за витрати фірми, яка діє в умовах конкуренції. Вважається, що існує чотири основні причини таких відмінностей у витратах: 1) позитивний ефект масштабу; 2) наявність Х-неефективності; 3) видатки на збереження монополії; 4) дуже тривала перспектива, яка передбачає технічний прогрес.

1. Припущення, що витрати виробництва на одиницю продукції у фірм, які діють за умов чистої конкуренції та чистої монополії, однакові, може не підтверджуватися на практиці. За певної технології, а отже, і витрат виробництва споживчий попит може бути недостатнім для підтримання великої кількості конкурентних фірм, що виробля­ють такий обсяг продукції, який дозволяє кожній із них реалізувати увесь наявний ефект від збільшення масштабів виробництва. У таких випадках фірма повинна бути більшою порівняно з ринком, тобто бути монополістом, щоб виробляти продукцію ефективно, тобто з низькими витратами на одиницю продукції. Це - випадок природної монополії.

2. Якщо позитивний ефект масштабу може виправдати у деяких ви­падках існування монополії, то поняття Х-неефективності передбачає, що витрати монополії можуть бути вищими, ніж витрати галузі з ви­щим рівнем конкуренції.

Усі розглянуті криві середніх загальних витрат ґрунтуються на припущенні, що фірма вибирає найефективнішу із наявних технологій, тобто саме ту технологію, яка дає можливість фірмі до­сягти мінімальних середніх загальних витрат за кожного обсягу вироб­ництва. Х-неефективність виникає тоді, коли фактичні витрати фірми при виробництві будь-якого обсягу продукції вищі, ніж мінімальні можливі витрати.

Х-неефективність може бути спричинена зростанням фірми, ухи­ленням від підприємницького ризику, забезпеченням роботою неком­петентних осіб та іншими обставинами, що суперечать меті мінімізації витрат, а також виникати внаслідок недостатнього стимулювання працівників фірми або неефективного контролю за їхньою роботою.

Фірма може стати інертною ще й тому, що при ухваленні рішень вона використовує емпіричні методи, а не здійснює відповідних розрахунків витрат і надходжень.

3. Економісти використовують термін "гонитва за рентою" щодо діяльності, спрямованої на передачу доходу або майна конкретній фірмі чи постачальникові ресурсів коштом когось іншого або суспільства загалом. Відомо, що монополіст може отримувати економічний при­буток навіть у довгостроковому періоді. Тому немає нічого дивного в тому, що фірма йде на значні видатки, щоб отримати або зберегти привілеї уряду, які забезпечують їй монопольне становище. Напри­клад, бар'єри для входження у монополізовану галузь можуть зале­жати від законодавства або від особливої ліцензії, яку видає уряд. Для підтримання або збільшення майбутніх економічних прибутків монополіст може витрачати значні суми на легальні платежі, задо­брювання членів законодавчого органу і рекламу зв'язку із громадсь­кими організаціями, щоб переконати уряд надати йому привілейоване становище або підтримку. Такі видатки нічого не додають до обсягу виробництва фірми, але вочевидь збільшують її витрати. Гонитва за рентою означає, що витрати монополії можуть бути вищими, а зни­ження ефективності більшим.

4. Якщо порівняти досконалу конкуренцію і чисту монополію з точки зору можливості і бажання використання найбільш ефективних технічних і технологічних досягнень, то загальний висновок буде таким: фірми за досконалої конкуренції зацікавлені у використанні досягнень науково-технічного прогресу, оскільки від ефективності за­лежить їх виживання, але у них є менше можливостей, бо конкуренція позбавляє фірми економічного прибутку. Фірми-монополісти можуть собі дозволити бути неефективними, тому стимули до розробки і впро­вадження інновацій у них незначні, проте у них є більші фінансові можливості, оскільки монополісти впродовж тривалого часу отри­мують значні економічні прибутки. Однак науково-технічний про­грес знижує витрати виробництва на одиницю продукції і підвищує прибутки. Крім того, науково-технічні інновації є джерелом вхідних бар'єрів. Таким чином, технічний прогрес є важливим чинником збе­реження монополії і вигідний монополістові.

Регульована монополія

Більшість чисто монопольних галузей є природними монополіями і підлягають регулюванню.

При цьому слід взяти до уваги те, що природна монополія відзначається великою зростаючою віддачею від масштабу, а виробничі витрати є значно нижчими порівняно з досконалою конкуренцією чи олігополією. Примусовий поділ природної монополії неефективний, оскільки спричиняє збільшення витрат виробництва. Тому існування природної монополії є головним аргументом на користь націоналізації таких галузей, як, наприклад, залізничний транспорт.

Якщо метою регулювання є досягнення розподільчої ефективності ресурсів, варто законодавчо встановити для монополіста максимальну ціну, яка дорівнює граничним витратам.

Рис. 10.9. Регульована монополія

Однак суспільно оптимальна ціна може спричинити для регульованої фірми проблему збитків. Ціна, яка дорівнює граничним витратам, може бути настільки низькою, що не покриватиме середніх загальних витрат, тому фірма зазнає збитків. Установлення суспільно оптимальної ціни для регульованого монополіста означало б збитки в короткостроковому періоді, а в довгостроковому - навіть банкрут­ство.

152 10.6.

що практика субсидування є неефективною, оскільки необхідне для неї оподаткування спотворює систему конкурентних цін.

Інша можливість - змиритися з ціновою дискримінацією, сподіваючись, що додатковий дохід дасть можливість фірмі покри­вати витрати.

На практиці дотримуються третього варіанта: деякого відхилення від реалізації завдання розподільчої ефективності та ціноутворення на основі граничних витрат.

Таким чином, суспільно оптимальна ціна р = мс дозволяє до­сягти розподільчої ефективності, але може спричинити збитки. Ціна, яка лежить в основі справедливого прибутку р = атс, забезпечує нормальний прибуток, але нижчу розподільчу ефективність.

Оскільки у природних монополій середні витрати є вищими від граничних, ціноутворення на основі граничних витрат спричиняє їх збитковість. Це зумовлює необхідність відмови від такого принципу ціноутворення, але за умови мінімізації втрат від ефективності. Такого результату можна досягти застосуванням принципу ціноутворення за Рам сеє м.

Франк Рамсей у 1927 році запропонував свій принцип ціноутворення на прикладі природної монополії, яка продукує кілька видів послуг. На запитання про те, на якому рівні слід встановлювати ціни, які були б ви­щими від граничних витрат і забезпечували б беззбитковість природної монополії, аби втрати економічної ефективності були мінімальними, Рамсей дав відповідь: підвищити ціни порівняно з граничними витра­тами обернено пропорційно еластичності попиту. Це правило можна записати у такому вигляді:

(р-мс>₌__±

р е

/ і

де А - константа, яка підбирається в такий спосіб, щоб виконува­лася умова беззбитковості;

е, — еластичність попиту на /-тий товар за ціною.

Правило можна сформулювати таким чином: необхідно ско­рочувати обсяги виробництва усіх товарів і послуг в однаковому співвідношенні доти, доки загальний дохід не буде дорівнювати за­гальним витратам.

10.7. Монопсонія

Монопсонія - це різновид ринку, на якому є лише один покупець товару, послуги чи ресурсу. Термін монопсонія застосовують до всіх ринків, де покупці встановлюють ціни.

Чиста монопсонія є рідкісним явищем, так само, як і чиста монополія. Частіше зустрічається олігопсонія, тобто ринок із кількома покупцями, яким протистоїть велика кількість продавців.

За наявності лише одного або декількох покупців деякі з них мо­жуть володіти монопсонічною владою, яка означає спроможність покупців впливати на ціну товару. Вона дає можливість придбати товар за ціною, нижчою від тієї, яка б встановилася на конкурентному

О* Ос О

Рис. 10.10. Покупець-монопсоніст

Якщо фірми, які мають монопсонічну владу, збільшують обсяг закупівель, ціна, яку вони повинні сплатити, зростає. Пропозицію товарів, послуг чи ресурсів фірмі-монопсоністові відображає висхідна крива.

Таким чином, монопсонічне становище залежить від еластичності пропозиції: за еластичної пропозиції покупець має невелику монопсонічну владу, якщо ж пропозиція нееластична, покупець володіє значною монопсонічною владою. Це спричинено різницею між гра­ничними та середніми витратами.

Як і монопольна, монопсонічна влада залежить від трьох чинників: еластичності ринкової пропозиції, взаємодії покупців та їх кількості на ринку.

Наслідками монопсонічної влади є зменшення виробничого над­лишку внаслідок зниження ціни та скорочення обсягів реалізації. Покупці від цього виграють, але марнуються витрачені кошти.

Якщо монополіст зустрічається з монопсоністом, виникає ситуація, яку називають двосторонньою монополією. Отже, двостороння монополія - ринок з одним продавцем і з одним покупцем.

За двосторонньої монополії покупець і продавець дають цілком достатні можливості для контролю над цінами. В такій ситуації склад­но спрогнозувати, якими будуть ціна і кількість. Простого прави­ла, яке б визначило, хто виграє, не існує. Оскільки покупець ресур­су є монопсоністом, він буде намагатися встановити ціну на рівні, необхідному для залучення ресурсу відповідно до правила максимізації прибутку від придбаного ресурсу. Своєю чергою, для максимізації прибутку монополістичний продавець буде намагатися встановити таку ціну, яка відіграє роль стимулятора у придбанні такого обсягу ресурсу, який би відповідав точці, де граничний виторг від продажу ресурсу дорівнював граничним витратам на нього. Зрозуміло, що на такому ринку рівновага відсутня, оскільки ціни і кількості з обох сторін є різними. Тому угода не відбудеться доти, доки сторони не домовляться. Результат домовленості, очевидно, буде компромісним рішенням.

Двостороння монополія - явище рідкісне. Частіше зустрічаються ринки, на яких декілька виробників мають монопольну владу і про­дають товар декільком покупцям, що користуються монопсонічною владою. Хоч сторони і можуть торгуватися, тут варто скористатися відомим правилом: монопсонічна та монопольна влада діють у проти­лежних напрямках. Тобто монопсонічна влада покупців скорочує діючу монопольну владу продавців і навпаки. Проте, загалом, монопсонічна влада буде наближувати ціни впритул до граничних витрат, а моно­польна влада буде наближувати ціну до граничної цінності.

Терміни для повторення

Закрита монополія

Відкрита монополія

Природна монополія

Проста монополія

Монопольна влада

Індекс Л еркера

Цінова дискримінація

Цінова дискримінація першого ступеня

Цінова дискримінація другого ступеня

Цінова дискримінація третього ступеня

Загальні чисті збитки

Х-неефективність

Монопсонія

Чиста монопсонія

Олігопсонія

Двостороння монополія

і і

Тести

2. максимізує прибуток за умови МЯ=МС;

3. може виробляти будь-який обсяг продукції і продавати її за будь-якою ціною;

сі) при певній кривій попиту може обирати такі ціну та обсяг вироб­ництва, за яких прибуток є максимальним.

6. Індекс Лернера щодо монопольної влади свідчить про те, що:

   1. £ = (Р-МС)/Р; фірма має більше монопольної влади при менш еластичному попиті;

   2. Ь- (Р- МС)/Р; фірма має більше монопольної влади при більш еластичному попиті;

С) Ь=МС/(1 + 1 /ЕИ), сі) Ь = Р+(АР/А0)-()\ е) Ь = МЯ - МС.

6. Крива попиту фірми-монополіста:

   1. перетинає вісь абсцис за умови, що підприємство виготовляє такий обсяг продукції, який буде максимізувати його прибуток;

   2. є горизонтальною лінією на проміжку, де граничний дохід буде додатнім;

   3. знаходиться нижче кривої граничного доходу;

сі) завжди буде менш еластичною, ніж крива попиту у фірми, що працює в умовах чистої конкуренції.

6. Для якої ринкової структури значення індексу Лернера дорівнюватиме нулю:

   1. монополістичної конкуренції;

   2. олігополії;

   3. монополії;

сі) чистої конкуренції.

6. Дія фірм, які програють в умовах недосконалої конкуренції:

   1. Р = МЯ,

   2. Р>МЯ,

   3. Р < МЯ; а) Р = АК; е) Ь) і (1) : і) с)і(1).

7. У монополіста граничні витрати, як правило, менші від ціни продукції тому, що:

   1. ціна більша за граничний дохід;

   2. граничні витрати перевищують середні витрати;

   3. ціна менша за граничний дохід;

сі) граничні витрати менші від середніх витрат.

6. Монополіст, який максимізує прибуток, завжди виробляє такий обсяг продукції, який відповідає:

   1. менш еластичному попиту;

   2. більш еластичному попиту;

   3. одиничній еластичності попиту;

сі) монополіст не враховує еластичність попиту.

6. Монопосонія — це:

   1. ринок одного продавця ресурсів;

   2. ринок одного покупця;

   3. ринок одного продавця товарів; сі) ринок декількох покупців.

7. Монопсонічна влада залежить від:

   1. взаємодії покупців на ринку;

   2. кількості покупців на ринку;

   3. еластичності ринкової пропозиції; сі) усі відповіді правильні.

Ь) Визначити максимальний прибуток монополіста, якщо уряд запроваджує податок у розмірі 1 грн на одиницю продукції.

7. Крива попиту на продукцію монополіста задана рівнянням: О = 4096/ Р¹. Витрати фірми в короткостроковому періоді становлять: ТС = 80 + 8(1, а в довгостроковому —ТС= 100 + 4(). Визначити максимальні прибутки фірми в коротко- і довгостроковому періодах.

8. Монополіст продає товар на двох різних ринках. Криві попиту на цих ринках мають вигляд: Р_] = 120 - 2Ц_у; Р, = 50- (),. Функція витрат на вироб­ництво товару задана рівнянням: ТС = 250 + 15<2, 6 = б, +

   1. Визначити максимальний прибуток монополіста, якщо він має можливість продавати товар на двох ринках за різними цінами.

   2. Визначити максимальний прибуток фірми, якщо товар буде прода­ватись за однією ціною.

9. Попит на продукцію монополіста відображається функцією (2 = 13 — Р/13. Фірма встановила ціну в розмірі 20 грн. Визначити величину граничних витрат.

10. Функція витрат монополіста має вигляд: ТС = ЗО², а крива попиту відображається рівнянням: Р= 1200 - £>. Встановити:

    1. максимальний прибуток фірми;

    2. подальші дії монополіста у випадку сплати ним податку в розмірі 50 тис. грн; 100 тис. грн.

Теорія ОЛІГОПОЛІЇ

1. Концентрація ринку

2. Теорія ігор і поведінка олігополії

3. Моделі поведінки олігополії у сфері ціноутворення

4. Економічна ефективність олігополії

Ц І Концентрація ринку

Олігополія являє собою дуже неоднозначну ринкову структуру з досить широким діапазоном характеристик. З одного боку, вона межує з чистою монополією, коли єдиному виробникові певної продукції постійно загрожують можливим проникненням на ринок потенційні конкуренти. З іншого - перетворюється у монополістичну конкуренцію. Тому для ідентифікації тої чи іншої ринкової структури, особливо якщо мова йде про олігополію та монополістичну конкуренцію, необхідним є пошук таких характеристик, які можна доволі просто визначити.

Однією з таких характеристик є концентрація ринку - ступінь переваги на ринку однієї чи кількох великих фірм. Для приблизної оцінки структури галузі економісти використовують показники концентрації.

Найпростішим показником, що вимірює концентрацію ринку, є коефіцієнт концентрації. Він показує процентне співвідношення всього обсягу реалізації, яке обчислюється для деякої кількості фірм. Найчастіше використовується так званий рівень концентрації чотирьох фірм, який являє собою ціну часток ринку чотирьох найбільших фірм. Якщо чотири найбільші фірми контролюють 40% загального ринку і більше, галузь вважають олігопольною.

Хоча коефіцієнт концентрації корисний при визначенні конку- рентності чи монополізації різних галузей, він має деякі обмеження.

По-перше, він не враховує різниці між галузями, в яких одна фірма домінує на ринку, і між тими галузями, в яких чотири чи декілька ве­ликих фірм ділять ринок між собою більш-менш порівну. Коефіцієнт концентрації стосується країни в цілому, тоді як ринки деяких продуктів фактично дуже локалізовані через високі витрати.

По-друге, коефіцієнт концентрації не враховує міжгалузевої конкуренції, тобто конкуренції між двома продуктами, що вироблені у різних галузях.

По-третє, коефіцієнт концентрації часто перебільшує моно­польну владу, оскільки не враховує конкуренції з боку іноземних постачальників.

По-четверте, коефіцієнт концентрації неточно відображає розподіл ринкової влади між декількома найбільшими фірмами.

Подолати ці недоліки дає можливість вимірювання концентрації ринку за допомогою індексу Герфіндаля, або Н-індексу. Цей індекс дорівнює сумі квадратів часток ринку усіх фірм галузі:

Я = 2\Ї₍Л (11.1)

де 8,— частка /-тої фірми на ринку

//-індекс враховує і число фірм у галузі, і різницю їх розмірів. При піднесенні часток ринку до квадрата більша вага надається більшим фірмам. Тобто, чим більший індекс Герфіндаля, тим вищий ступінь ринкової влади в галузі. Значення Н буде дорівнювати одиниці, якщо в галузі діє тільки одна фірма, і буде прямувати до одиниці, якщо на ринку є кілька фірм і/або є значні відмінності у частках ринку, що їм належать.

На відміну від коефіцієнта концентрації індекс Герфіндаля може визначити різницю між рівнями концентрації на ринках з однаковою кількістю фірм. У такому випадку він перетворюється у числовий еквівалент, обернений //-індексові:

п(а) = (11.2)

де а - параметр еластичності (у випадку індексу Герфіндаля а = 2); він визначає вагу великих фірм щодо малих.

Такий числовий еквівалент полегшує інтерпретацію значень індексу Герфіндаля в галузях з різним розподілом фірм за розміром.

Іноді індекс Герфіндаля використовують для ухвалення рішень щодо можливого злиття компаній - дозволити його чи не дозволити.

Проте формальний розрахунок показників концентрації є недостатнім для встановлення ступеня конкурентності ринку. Деякі економісти вважають, що передусім варто звернути увагу на ринкову поведінку фірм і визначити, чи можуть вони блокувати проникнення на ринок конкурентів, застосовують цінову конкуренцію чи вдаються до змови щодо цін, чи існує конкуренція між фірмами у сфері інноваційної діяльності та інших нецінових сферах тощо. Інформація про такі аспек­ти поведінки повинна враховуватися паралельно зі структурними даними при визначенні ступеня конкурентності ринку.

Єдина теорія, яка б пояснювала явище концентрації ринку, відсутня, проте існують гіпотези, які прослідковують залежність концентрації від різних чинників. Такими чинниками є:

1) Економія на масштабах. Вважається, що фірма має економію на масштабах, якщо її довгострокові середні витрати знижуються, тоді як виробництво продукції зростає. Досить часто мінімальний ефективний масштаб настільки великий, що лише декілька фірм можуть ефек­тивно існувати на ринку. Галузь не може мати меншої концентрації, якщо не змушувати деякі фірми використовувати потужності, явно недостатні для виробництва, при мінімальних довгострокових середніх витратах.

Злиття фірм також може спричинити виникнення олігополії. Об'єднання двох чи більшої кількості колись конкуруючих фірм може істотно примножити їхню частку ринку, що дозволить новій виробничій одиниці досягати значного позитивного ефекту масштабу. Спокусою до злиття може стати ринкова влада. Фірма, більша і в абсо­лютному виразі, і стосовно ринку, має значні переваги для контролю ринку і ціни свого продукту, ніж менший, конкурентний виробник. Крім того, збільшення внаслідок злиття розмірів фірми може дати їй пріоритет великого покупця можливість вимагати нижчих цін від постачальників вхідних ресурсів.

2. Вхідні бар 'єри, під якими розуміють будь-які перешкоди для нової фірми на рівних конкурувати з існуючими. На ринку, де відсутня істотна економія і немає високих вхідних бар'єрів, зростання в основно­му буде відбуватися за рахунок входження нових фірм, що в кінцевому підсумку призведе до зниження концентрації.

Існування олігополії спричиняють ті самі бар'єри для входження в галузь, які зумовлюють існування чистої монополії. Ще одна перешко­да полягає в тому, що інвестиції в капітальне устаткування, потрібні для входження у деякі галузі, — витрати на придбання устаткування, будівлі та споруди - настільки значні, що практично унеможливлюють входження.

2. Безповоротні витрати, які здійснюються фірмою раз і назавж­ди і не можуть бути поверненими навіть у тому випадку, коли фірма припиняє свою діяльність. Вони можуть відігравати відчутну роль при визначенні ринкової структури, оскільки проникнення на багато ринків потребує значних безповоротних витрат. Безповоротні витрати необов'язково є бар'єром для входження на ринок, вони можливі і тоді, коли необхідно зміцнити свої позиції на ринку.

3. Випадкові обставини, внаслідок яких фірми, що мали однакові стартові позиції, з часом починають зростати швидшими або повільнішими від середньогалузевих темпами, і фірми-лідери заво­йовують більшу частку ринку. Як показують дослідження, саме не­передбаченими обставинами можна пояснити більшу частину випадків концентрації.

11 2, Теорія ігор і поведінка олігополії

Поведінці олігополії у сфері ціноутворення притаманні риси стратегічних ігор, таких як шахи чи покер, в яких кожен гравець має передбачити дії суперника настільки, наскільки це можливо. Гравці повинні ухвалювати рішення, зважаючи на дії та очікувану реакцію суперників. Подібні правила діють при веденні політичних та бізнес- переговорів. Тому поява у 1944 році книжки "Теорія ігор та економічна поведінка" Дж. Неймана і О. Монгерштерна, в якій з'ясовується, яке припущення щодо поведінки своїх конкурентів є оптимальним для фірми, стала вагомим внеском у розуміння поведінки олігополістів.

За допомогою математичних методів теорія ігор досліджує поведінку фірм у ситуаціях, що вимагають ухвалення стратегічних рішень. Відповідно до цієї теорії, під грою розуміють такі взаємовідносини суб'єктів господарювання, коли важливі рішення слід ухвалювати за наперед визначеними правилами. Теорія ігор визначає засадничі положення аналізу стратегічної взаємодії в умовах недостатньої інформації щодо результатів цих рішень.

5

Цінова стратегія фірми Бета

4

400

450

Рис. 11.1. Матриця виграшів

Рисунок показує доходи, які може отримати за різної цінової політики фірма Альфа та її конкурент - фірма Бета. Якщо обидві фірми

встановлять ціну 5 гривень, кожна отримає по 400 гривень. Якщо вони знизять ціну до 4 гривень, то будуть продовжувати ділити ринок і кожна отримає по 360 гривень. Якщо ж Альфа знизить ціну, тоді як Бета цього не зробить, Альфа відбере у Бети багато споживачів і за­робить 450 гривень. Якщо Бета знизить свою ціну, в той час як Альфа залишить 5 гривень, Бета відбере споживачів у конкурента, залишивши йому лише 240 гривень доходу.

Рівновага, досягнута в даній ситуації, дістала назву рівноваги за Нешем. Рівновага за Кешем - це рівноважне вирішення гри, за якого стратегія кожного гравця є оптимальною за умови вибору стратегії іншим гравцем.

Концепція, яка дає можливість визначити точку рівноваги на олігопольному ринку, вперше була викладена у 1951 році Джоном Нешем. В умовах рівноваги за Нешем кожна фірма повністю реалізує свій потенціал залежно від того, що чинять її конкуренти. Це означає, що у жодного з гравців немає стимулу змінити свою стратегію після встановлення того, яку стратегію вибрав інший гравець.

Рівновага за Нешем виключає можливість узгодження фірмами своїх дій - кожна з них ухвалює таке рішення, яке дає їй найвищий прибуток із можливих, причому фірма знає про дії своїх конкурентів. Проте у такому випадку прибуток нижчий, ніж за наявності таємної змови. Перед фірмами постає дилема: чи варто їм вдатися до агресивної конкуренції, захоплюючи більшу частку ринку за рахунок витіснення своїх конкурентів, чи співпрацювати з ними, узгоджуючи свою політику і утримуючи свою частку ринку. У випадку пасивної конкуренції фірми призначають високі ціни та обмежують обсяги виробництва, отримую­чи вищі прибутки, ніж за агресивної поведінки.

Завдання, яке постає перед олігопольними фірмами, нагадує поведінку двох ув'язнених, які зважують, чи варто їм зізнаватися у скоєнні злочину. У теорії ігор такий приклад отримав назву "дилеми ув'язнених". За цією моделлю, фірми можуть отримувати високі при­бутки, якщо будуть співпрацювати. Але якщо одна з них зробить крок у власних інтересах, на який інші не зможуть ефективно відреагувати, вона отримає вищі прибутки. Якщо ж конкуренти відреагують досить енергійно, то співпрацю буде порушено, а прибутки зменшаться.

Так само, як і ув'язнені, кожна фірма зазнає спокуси зрадити своїх конкурентів і збити їхні ціни. Тому яким би бажаним не виглядало співробітництво між фірмами, кожна з них побоюється конкурувати па­сивно, оскільки може стати жертвою зради з боку конкурентів - фірми опиняються у становищі в'язнів, коли жодна з них не може довіряти конкурентові та очікувати від нього призначення високої ціни.

На практиці більшість фірм постійно вдається до зміни обсягів виробництва і ціни, спостерігаючи за поведінкою своїх конкурентів і відповідно корегуючи власну поведінку. Це дає можливість фірмам завоювати репутацію і взаємну довіру. Внаслідок цього досить часто на ринку переважають олігопольна координація дій і співробітництво.

Теорія Курно оцінює інший випадок рівноваги за Нешем. А.Курно зробив першу спробу створити теорію олігополії ще в 1838 році. Він поставив проблему олігопольного взаємозв'язку, тобто необхідності кожній фірмі брати до уваги поведінку конкурентів при визначенні своєї ринкової стратегії. На думку Курно, для розуміння поведінки конкуруючих фірм треба зробити припущення щодо реакції кожної фірми на поведінку конкурентів.

Початково при постановці проблеми Курно припускав, що кожна фірма буде діяти так, ніби вона не очікує від своїх конкурентів зміни цін чи обсягів випуску, навіть якщо вона сама це зробить.

Модель Курно також розглядає випадок дуополії. Кожна з фірм встановлює деяку ціну, яка максимізує прибуток за будь-якої ціни, встановленої конкурентом. Такі ціни зображаються у вигляді кривих реагування.

За наявності кривих реагування ситуація олігополії за Курно може бути описана в такий спосіб. Припустімо, що перша фірма є єдиним виробником деякого товару. Вона, по суті, є монополістом і максимізує прибуток, встановлюючи високу ціну. Потім на ринку з'являється друга фірма. За теорією Курно вона встановлює ціну, вважаючи, що перша фірма залишить свою ціну незмінною. За такого припущення друга фірма встановить нижчу ціну (точка А). Перша фірма відчує присутність конкурента і знизить власну ціну, зрозумівши, що друга фірма відібрала у неї багато покупців. Ціна переміститься у точку В. Фірма 2, яка вважала, що ціна першої фірми залишиться незмінною, повинна якось відреагувати, тому знижує свою ціну (точка С), що, своєю чергою, спричиняє зниження ціни фірми 1 (точка /)). Внаслідок таких дій у відповідь ціни двох фірм сходяться на рівноважній ціні у точці Е.

Популярність теорії Курно зумовлена тим, що вона приводить до стабільної рівноваги. За цін, вищих від точки перетину двох кривих реакції кожна фірма має стимул знижувати ціну, встановлену кон­курентом. За цін, нижчих від точки перетину, кожна фірма має сти­мул призначити ціну вищу, ніжу конкурента. Тобто існує лише одна ціна, яку може встановити ринок. Крім того, оскільки теорія Курно справедлива не тільки для дуополії, можна довести, що рівноважна ціна прямує від монопольної ціни до ціни, яка дорівнює граничним витратам. Таким чином, у галузі, де є одна фірма, рівновага Курно досягається за монопольної ціни, у галузі з більшою чисельністю фірм - за конкурентної ціни, а за олігополії - перебуває у цих межах.

Проте слабким місцем теорії Курно є припущення кожної фірми про те, що її конкуренти не відреагують на зміну фірмою ціни. Теорія не дає відповіді на запитання, як кожній із фірм знизити свою ціну так, щоб провчити конкурента, замість того, аби провадити беззмістовну цінову війну.

Якщо за Курно вибір обсягу виробництва обома фірмами відбувається одночасно, то у моделі Стакелберга фірми діють послідовно. У 1934 році Генріх Стакелберг змоделював поведінку дуополістів з урахуванням особливостей ринкової позиції конкурентів та їх ринкової влади. Обсяг виробництва та ціна залежать від стратегій, яких дотримуються фірми. У них є дві можливі стратегії-лідера або послідовника. Лідер знає і враховує криву реагування конкурента при визначенні свого обсягу виробництва, що максимізує прибуток. Послідовник підлаштовується під уже встановлений лідером обсяг виробництва. Таким чином, ініціатива забезпечує фірмі-лідерові пере­вагу.

Як і в моделі Курно, буде досягнуто стабільної рівноваги, але в лідера прибуток буде вищим, а в послідовника - нижчим. Якщо ж обидві фірми виявляться лідерами, то виникне нерівноважний стан, у якому для запобігання цінової війни потрібно буде укладати між ними угоду.

Модель Бертрана відрізняється від моделі Курно припущенням про те, що кожна фірма максимізує прибуток, сподіваючись, що інша фірма своєї ціни не змінить. Результатом моделі Бертрана є стійка рівновага двох фірм.

Рис. 11.3. Модель дуополії Бертрана

На думку Бертрана, кожна фірма встановлює свою ціну на основі припущення, що ціна конкурента залишиться незмінною. Як і в моделі Курно, становище дуополістів є симетричним: кожна фірма буде вста­новлювати ціну нижчу, ніж у конкурента. Процес зниження цін три­ватиме доти, доки не встановиться рівноважна ціна. Стійка рівновага досягається у точці е, де дві криві перетинаються, і кожна з фірм встановлює однакову ціну на продукт.

Ж. Бертран підходив до проблеми дуополії з позиції покупця, який порівнює ціни, призначені обома виробниками. В такому разі попит на продукцію кожної фірми буде залежати від цін на продукцію у неї та її суперника. Дуополісти встановлюють ціну одночасно, проте кожен із них сприймає ціну суперника як дану.

Загалом усі ігри відрізняються тим, скільки знає кожен гравець про дії іншого, скільки разів повторюється гра, яка кількість гравців і структура витрат. Деякі з них закінчуються рівновагою за Нешем, інші - ні.

Теорія ігор показує, по-перше, очевидну взаємну залежність олігополістів. Прибутки кожної з фірм залежать не тільки від її власної стратегії, а й від стратегії її конкурентів. Олігополія існує, коли кількість фірм у галузі настільки мала, що кожна з них повин­на враховувати реакцію конкурентів при визначенні своєї цінової політики.

Другий важливий момент полягає в тому, що олігополія часто призводить до змови, тобто до деякої формальної чи неформальної угоди про координацію стратегій цін або фіксування цін, яка підвищує прибутки олігополістів.

По-третє, в олігополістів може виникати сильна спокуса до по­рушення змовницької угоди.

1 і п Моделі поведінки олігополії у сфері Л.Л ціноутворення

Поведінка фірм на олігопольному ринку нагадує воєнні дії: фірми є суперниками, а прибуток - трофеєм. їхньою зброєю є контроль над цінами, реклама і обсяг виробництва.

Олігополія містить ширший діапазон і більше розмаїття ринко­вих ситуацій, ніж інші ринкові структури: від дуополії до станови­ща, коли шість-сім фірм контролюють 70-80% ринку. Олігополія передбачає і диференціацію продукту і його стандартизацію. Вона охоплює випадки, коли бар'єри для входження у галузь дуже високі і надаються до подолання, а також ситуації, коли фірми змовляються в інтересах власної вигоди, і коли вони діють незалежно. Елемент взаємної залежності фірм істотно ускладнює ситуацію. Внаслідок неспроможності фірми точно передбачити відповідні дії конкурентів олігополіст не може точно оцінити попит і граничний виторг. Без та­ких даних фірма навіть теоретично не може визначити ціни і обсягу виробництва, що максимізуюгь прибуток

Загалом, різноманітність олігополії унеможливлює побудову єдиної ринкової моделі, яка давала б загальне пояснення поведінки олігополії, тому єдина універсальна модель олігополії відсутня.

Незважаючи на аналітичні труднощі, можна простежити дві взаємопов'язані риси олігопольного ціноутворення. По-перше, коли макроєкономічна ситуація загалом стабільна, олігопольні ціни за­звичай негнучкі. За олігополії ціни змінюються рідше, ніж за чистої конкуренції, монополістичної конкуренції та в деяких випадках за чистої монополії. По-друге, коли олігопольні ціни справді змінюються, ймовірно, що фірми будуть змінювати їх одночасно. Цінова поведіиха олігополії передбачає наявність стимулів до узгоджених дій або таємної змови при встановленні і зміні цін.

Отже, замість загальної моделі олігополії існує декілька засадничих принципів і набір специфічних моделей для окремих випадків. Для розуміння поведінки олігополії у сфері ціноутворення та визначення обсягу виробництва розглянемо основні моделі: 1) ламана крива попи­ту; 2) змовницьке ціноутворення; 3) лідерство у цінах; 4) ціноутворення за принципом "витрати плюс".

Незмовницька олігополія: ламана крива попиту

За сто років після Курно, у 1939 році, англійцями Р.Голлом і К.Гітчем та американцем П.Суізі був зроблений ще один видатний внесок у теорію олігополії - теорія ламаної кривої попиту. Вона, як і теорія Курно, починається з припущення про реакцію олігополістів на зміну цін конкурентами.

Припустімо, що олігопольна галузь складається з трьох фірм - А, В і С, кожній з яких належить приблизно третина загального ринку диференційованого продукту. Фірми діють незалежно, тобто не вдаються до змови при встановленні цін. Вважається, що кожна фірма керується тим, що коли вона знизить свої ціни, конкуренти підтримають таке зниження, але якщо вона їх підвищить, жодна фірма не візьме з неї прикладу.

На рисунку 11.4 показано, як виглядає ринок олігополіста, що дотримується цих двох положень. Наявна ціна продукту фірми А дорівнює Р*, а поточний обсяг продажу - 0*.

Рис. 11.4. Ламана крива попиту

Одна із можливостей полягає в тому, що фірми В і С точно наслідують усі зміни ціни, ініційовані фірмою У цьому випадку криві попиту та граничного виторгу фірми А будуть виглядати як ЇМЯ_]МК_Ґ Якщо фірма А знижує ціну, її обсяг продажу зросте незначно, бо обидва конкуренти зроблять те саме, щоб не допустити жодної переваги в ціні. Невелике зростання обсягу продажу фірми А і обох її конкурентів досягається за рахунок інших галузей, а не за рахунок суперників В і С. Якщо фірма А підвищить свою поточну ціну, її обсяг продажу знизиться лише незначно, оскільки конкуренти В і С також підвищать ціни, тому фірму А не витіснять із ринку через те, що вона підвищила ціни. Галузь втратить частину обсягу продажу на користь інших галузей, але фірма А не втратить споживачів на користь конкурентів В і С.

Інша можливість поведінки полягає в тому, що фірми В і С не бу­дуть зважати на будь-які зміни цін з боку фірми А. У цьому випадку криві попиту і граничного виторгу фірми А будуть нагадувати криві ОР₂ іМЯ₂МК₂ Крива попиту у цьому випадку значно еластичніша, ніж за припущення, що конкуренти В і С будуть зрівноважувати свої ціни відповідно до зміни ціни фірмою А. Причини цього зрозумілі: якщо фірма А знижує ціну, а її конкуренти не знижують, то обсяг продажу А значно зросте за рахунок двох її суперників, бо вона буде продавати дешевше. І навпаки, якщо фірма А підвищить ціну, а її суперники не підвищать, то фірма А втратить багато клієнтів на користь В і С, які тепер продають дешевше. Проте завдяки диференціації продукту обсяг продажу фірми А не знизиться до нуля, бо деякі її клієнти віддають перевагу продукту саме цієї фірми.

Проте найбільш імовірно, що при зниженні ціни конкуренти вчи­нять так само, щоб не допустити переходу своїх покупців до фірми, яка знизила ціну, але підвищення ціни буде проігноровано, бо конку­ренти фірми, яка підвищує ціну, будуть прагнути захопити її частку ринку. Тобто, відрізок Б₂Р кривої попиту характеризує ситуацію, коли конкуренти ігнорують дії суперника (внаслідок підвищення ціни), а відрізок Рй коли конкуренти наслідують зміни, - реалістичніший у випадку зниження ціни. Логічно припустити, що олігополіст, який не бере участі у змові, стикається із ламаною кривою попиту, напри­клад, кривою 0₇Р0₁ на рисунку І 1.4. В такому разі крива граничного виторгу олігополіста буде складатися із двох відрізків - частини МК/ кривої граничного виторгу, що відповідає Т>₂0₂ і частини $МК1 кривої граничного виторгу, яка відповідає В₁ Внаслідок різкої відмінності в еластичності попиту вище і нижче поточної ціни існує розрив, який можна розглядати як вертикальний відрізок кривої граничного витор­гу. Оскільки будь-яка зміна граничних витрат скорочує вертикальний розрив, не відбудеться ніяких змін ні в ціні, ні в обсязі виробництва.

Рівновага ламаної кривої попиту для олігополіста дуже стабільна, що пояснює практику нечастої зміни ціни за незмовницької олігополії. Ламана крива попиту дає підстави кожному з олігополістів вважати, що будь-яка зміна ціни тільки шкодить.

Проте теорія ламаної кривої попиту не позбавлена недоліків. По­яснюючи, чому олігополіст може протистояти зміні вже встановленої ціни, вона не дає відповіді на питання про те, як визначається початко­вий рівень такої ціни, тобто ламана крива попиту пояснює негнучкість ціни, але не саму ціну. Крім того, за нестабільного макроекономічного середовища олігопольні ціни не є цілком негнучкими в напрямку зро­стання, як це передбачає теорія ламаної кривої попиту.

На олігопольному ринку кожна фірма має вибір між кооператив­ною і некооперативною поведінкою. У першому випадку фірми у своїй поведінці не зв'язані ніякими явними чи таємними угодами одна з одною. Саме така стратегія породжує цінові війни. Цінова війна - це цикл послідовних знижень ціни фірмами, які конкурують на олігопольному ринку.

З війни цін користають споживачі, але вона невигідна продавцям. Війна триває доти, доки ціни не знижуються до рівня середніх витрат. При досягненні рівноваги продавці призначають ціну, яка дорівнює Р = АС = МС, а загальний обсяг виробництва такий самий, як і за досконалої конкуренції. Рівновага досягається тоді, коли жодна з фірм більше не отримує вигоди від зниження цін. Оскільки економічний прибуток у стані рівноваги дорівнює нулю, подальше зниження ціни спричинить збитки.

Цінові війни, як правило, нетривалі. За деякий час олігопольні фірми починають співпрацювати з метою уникнення таких війн на майбутнє.

Змовницьке ціноутворення. Картелі

На відміну від інших ринкових структур, за олігополії фірми стикаються з обмеженням, зумовленим діями конкуруючих фірм. Зміна прибутку, яку фірма отримує внаслідок зміни цін, обсягів ви­робництва чи якісних характеристик продуктів залежить не тільки від реакції споживачів, як це відбувається за інших ринкових струк­тур, але і від того, як на це відреагують інші фірми-учасники ринку.

Залежність поведінки кожної фірми від реакції конкурентів називають олігопольним взаємозв'язком. Його суть полягає в тому, що будь-яка модель олігополії повинна містити схему дій у відповідь на реакцію конкурентів, зумовлену зміною становища на ринку.

Таким чином, до кооперативної поведінки фірми вдаються тоді, коли вони мають намір зменшити взаємну конкуренцію. Якщо ж в умовах олігополії фірми активно і тісно співпрацюють між собою, це означає, що вони вступають у змову.

Попередні висновки з теорії ігор свідчать, що олігопольна структу­ра галузі сприятлива для укладання таємних угод. Змова існує, якщо фірми галузі досягають очевидної (відкритої чи простежуваної) або прихованої (таємної чи мовчазної) угоди про фіксування цін, поділ ринку або в інший спосіб обмежують конкуренцію між собою. Поняття змови застосовують тоді, коли дві чи більше фірм спільно встанов­люють фіксовані ціни чи обсяги виробництва і поділили ринок або вирішили працювати спільно. Зумовлений змовою контроль над ціною дає змогу олігополістові зменшити невизначеність, збільшити прибутки і навіть перешкодити входженню в галузь нових конкурентів.

Для визначення ціни та обсягу виробництва за змовницької олігополії припустимо, що на ринку є три фірми, які виробляють однорідні продукти. Витрати усіх фірм однакові, але крива попиту кожної з них не визначена доти, доки невідомо, як конкуренти фірми будуть реагувати на будь-яку можливу зміну ціни. Припустімо, що кожна фірма вважає, що обидва її конкуренти будуть зрівнювати свої ціни і при зниженні ціни, і при її зростанні, а також, що криві попиту всіх трьох фірм є однаковими. За однакових значень витрат, попиту та граничного виторгу становище кожної з трьох олігопольних фірм, які перебувають у змові, відображає графік:

Якщо олігопольні фірми мають однакові або подібні умови попиту і витрат, вони можуть змовлятися, узгоджувати ціну і максимізувати загальні прибутки. Ціна та обсяг виробництва в такому разі будуть такими ж, як і за чистої монополії.

Таємна змова олігополістів зазвичай супроводжується неціновою конкуренцією. Саме за допомогою нецінової конкуренції, як прави­ло, визначають, яка частка загального ринку буде належати кожній фірмі. Цей наголос на неціновій конкуренції зумовлений двома при­чинами:

олігополісти вважають, що завдяки неціновій конкуренції можна здобути довгострокову перевагу над конкурентами, оскільки зміни продукту, вдосконалення технології виробницт­ва та успішні рекламні трюки не можна повторити так швидко і повно, як зниження цін; • промислові олігополісти зазвичай володіють значними фінансовими ресурсами, що дає їм змогу підтримувати на потрібному рівні витрати на рекламу та поліпшення продукту. Хоча нецінова конкуренція є основною рисою і олігопольних га­лузей, і галузей з монополістичною конкуренцією, олігополісти мають більші фінансові ресурси, і це дає можливість їм повніше використовувати нецінову конкуренцію. Змова може набувати різних форм. Найпростішою формою змови є картель - відкрита оформлена угода щодо цін та обсягу виробництва, яка охоплює всіх або переважну більшість виробників. Для утримання погодженої ціни потрібне регулювання обсягу виробництва, тобто поділ ринку. Крім того, картель повинен передбачити засоби кон­тролю за входженням на ринок в інтересах його членів. Важливою внутрішньою проблемою картелю є встановлення квот виробництва продукції і врахування того, що у кожного члена картелю є стиму­ли і можливості виробляти продукцію понад визначену квоту, тобто стимул перехитрити своїх колег, якщо він упевнений, що всі грають чесно або навпаки, ніхто не дотримується правил гри. Крім того, часто проявляється незгода щодо поділу території та рівня цін, за вищий рівень яких борються фірми з вищими середніми витратами.

Для створення картелю потрібно переконатися у наявності вхідних бар'єрів у галузь з тим, щоб перешкодити реалізації продукції іншими фірмами після підвищення ціни, організувати зустріч усіх виробників даного продукту для узгодження загального обсягу виробництва, вста-

Розділ IV. Ринкові структури та рівновага фірми

новити квоту кожному членові картелю і визначити процедуру ухва­лення затверджених квот.

Картелі поділяють на чотири основні категорії:

1. картелі з метою контролю умов продажу;

2. картелі з метою встановлення цін;

3. картелі з метою поділу діяльності, територій, продажу і споживачів;

4. картелі з метою встановлення частки в певному виді діяльності.

Виділяють два основних типи картелей: картелі, створені з метою максимізації сукупного прибутку та картелі, які визначають свою мету як розподіл і фіксування ринкових часток.

Результат діяльності, до якого прагне перший тип, показаний на рисунку 11.3. Принцип діяльності картелю, який регулює розмежуван­ня ринку, полягає у такому. Якщо фірми однакові за рівнем і струк­турою витрат, ринкові частки поділяються порівну. Якщо витрати фірм суттєво відрізняються, виробничі квоти і відповідно ринкові частки будуть різними і непостійними. Тоді вони встановлюються в процесі торгу між олігополістами. Другий спосіб розмежування ринку передбачає регіональну диференціацію цін і якості продукції.

Модель картелю, який регулює розмежування ринку - це закрита модель олігополії. Коли отримуваний учасниками картелю прибуток високий, це заохочує входження нових фірм на ринок, але не їх вступ у картель. І навпаки, встановивши нижчу ціну у порівнянні з ціною картелю, інші фірми зможуть захопити деяку частку ринку. З метою збереження своєї частки ринку картель буде змушений дещо знизити ціну або розпочати цінову війну проти новеньких.

Найвідомішим міжнародним картелем останніх десятиліть є ОПЕК -Організація країн-експортерів нафти, створений 1960 року. ОПЕК, що об'єднує тринадцять країн, діяла особливо ефективно у 1970-ті роки, коли їй вдавалося обмежувати пропозицію нафти і підвищувати ціни. До кінця 1980-х років, після спаду цін на нафту, могутність картелю частково відновилася.

У сучасних умовах картелі існують у більш гнучких і досить різноманітних формах: патентні пули, ліцензійні угоди, консорціуми для здійснення наукових розробок.

Не цінова конкуренція

і/ч

Уже зазначалось, що олігополісти не люблять цінової конкуренції. Ця «нелюбов» може штовхнути їх до неформальної таємної змови сто-

11. Теорія олігополії — '173

совно цін. Проте таємна змова зазвичай супроводжується нецімовою конкуренцією. Саме за допомогою нецінової конкуренції, як правило, визначають, яка частка загального ринку належатиме кожній фірмі. Цей наголос на неціновій конкуренції зумовлений двома причинами.

1. Складніше для повторення. Конкуренти фірми можуть швидко і легко відповісти на зниження ціни. Внаслідок цього можливість значного збільшення чиєїсь частки ринку через цінову конкуренцію незначна; конкуренти завдяки зниженню цін швидко ліквідують будь-який потенційний приріст обсягу продажу. І, звичайно, завжди існує ризик, що цінова конкуренція спричинить згубну для всіх війну цін. Ймовірність виходу нецінової конкуренції з-під контролю не­значна. Олігополісти, як видається, вважають, що завдяки неціновій конкуренції можна здобути довгострокову перевагу над конкурентами, оскільки зміни продукту, вдосконалення технології виробництва та успішні рекламні трюки не можна повторити так швидко і повно, як зниження цін.

2. Більші фінансові ресурси. Є ще очевидніша причина того, чому олігополісти наголошують на неціновій конкуренції: промислові олігополісти зазвичай володіють значними фінансовими ресурсами, що дає їм змогу підтримувати на потрібному рівні витрати на рекламу та поліпшення продукту. Хоча нецінова конкуренція є основною ри­сою як галузей з монополістичною конкуренцією, так і олігопольних галузей, олігополісти мають вагоміші фінансові ресурси, і це дозволяє їм повніше використовувати нецінову конкуренцію.

Цінове лідерство

Лідерство у цінах — це різновид джентльменської угоди, коли олігополісти координують свою поведінку у сфері цін, не вдаючись до прямої таємної змови. Домінуюча (найбільша чи найефективніша) фірма стає ціновим лідером та ініціює зміну ціни, а решта фірм більш чи менш автоматично наслідує її цінову поведінку. У такій ситуації фірмам немає підстав турбуватися, як конкуренти відреагують на зміну цін. Лідер упевнений, що решта фірм візьме з нього приклад, незалежно від того, підвищить він ціну чи знизить. Інші знають: якщо вони будуть наслідувати лідера, решта вчинить так само. Така практика поширена в багатьох галузях.

Аналіз встановлення ціни лідером у різних галузях свідчить, що лідер найчастіше вдається до практики:

По-перше, нечастих змін. Оскільки зміни цін завжди пов'язані із деяким ризиком, зокрема з тим, що конкуренти не підтримають їх, коригування цін відбувається рідко - тоді, коли умови витрат і попиту істотно зміняться у масштабі всієї галузі, наприклад, підвищаться по­датки або зросте ціна якогось важливого вхідного фактора. Скажімо, в автомобільній галузі перегляд цін традиційно відбувається кожної осені, коли у продаж надходять нові моделі.

По-друге, ціновий лідер часто повідомляє про наступну зміну цін у виступах своїх високих посадових осіб, їх інтерв'ю галузевим ви­данням тощо. Такі дії усувають проблему узгодження ціни. Ціновий сигнал являє собою форму неявної змови, що дає можливість обійти цю проблему.

По-третє, ціновий лідер необов'язково вибирає ціну, яка максимізує прибутки галузі у короткостроковому періоді. Причина такого рішення полягає в тому, що фірми галузі нерідко прагнуть не допустити вход­ження нових фірм. Якщо бар'єри для входження в галузь базуються на перевагах у витратах наявних фірм (позитивний ефект масштабу), то фірми, які прагнуть проникнути в галузь, можуть подолати їх, коли ціна продукту встановлена на достатньо високому рівні. Нові фірми, які відносно неефективні через невеликі розміри, можуть вижити і розширюватися, якщо ціна в галузі дуже висока. Для перешкоджання появи нових конкурентів і збереження олігопольноїструктури галузі фірми можуть встановити ціну нижчу від рівня, який максимізує при­буток у короткостроковому періоді. Стратегію встановлення ціни, яка не допускає в галузь нових фірм, називають обмежувальним ціноутворенням.

Модель лідерства у цінах називають частковою монополією, оскільки лідер встановлює монопольну ціну, яка базується на його граничному доході і граничних витратах. Інші фірми приймають таку ціну як дану, вони наслідують ціну лідера, вважаючи, що він краще поінформований про ринковий попит.

Ціновому лідерству властиві риси прихованої змови, оскільки відкрита угода про ціни заборонена антимонопольним законодавством. Порівняно з картелем цінове лідерство має перевагу, оскільки воно не обмежує свободи фірм у виробничій та збутовій діяльності.

Розрізняють два види цінового лідерства:

• Лідерство фірми із значно нижчими, ніж у конкурентного ото­чення, витратами;

• Лідерство фірми, яка займає домінуюче становище, але несуттєво відрізняється від послідовників за рівнем витрат.

Ціноутворення за принципом "витрати плюс"

У випадку ціноутворення за принципом "витрати плюс" олііччкшс» використовує формулу для визначення витрат на виробництво одиниці продукції й додає надвишку для встановлення ціни. Оскільки виїрніи на одиницю продукції змінюються залежно від обсягу виробити «а, фірма повинна передбачити деякий типовий, або плановий, рівень виробництва. При визначенні ціни до середніх витрат додається над- вишка, зазвичай у розмірі деякого відсотка.

Варто взяти до уваги, що метод ціноутворення за принципом "ви­трати плюс" сумісний із прямою таємною змовою або лідерством у цінах. Якщо виробники в галузі мають приблизно однакові витрати, то через дотримання однакової методики ціноутворення вони матимуть дуже подібні ціни та зміни цін. Крім того, ціноутворення за принци­пом "витрати плюс" має особливі переваги для фірм, що виробляють багато різних продуктів, інакше ці фірми зіткнулися б із складним та дорогим процесом приблизного визначення умов попиту і витрат для сотень різних продуктів. На практиці фактично неможливо пра­вильно розподілити деякі накладні витрати, наприклад, витрати на електроенергію, освітлення, страхування та податки між конкретними продуктами.

|| 4, Економічна ефективність олігополії

Для олігополіста оптимальним є обсяг виробництва, за якого ціна перевищує граничні витрати. Цей обсяг виробництва менший ніж той, за якого мінімізуються середні загальні витрати. Це означає, що за олігополії не досягається ні розподільча (Р = МС), ні виробнича ефективність (Р = мінімум АТС).

Можна довести, що олігополія фактично не така бажана, як чиста монополія, бо чиста монополія часто підпадає під державне регулю­вання для зменшення її можливостей зловживання ринковою владою. Неофіційна таємна угода між олігополістами може призвести до такого рівня цін та обсягу виробництва, що існують за чистої монополії. Во­дночас зберігається видимість існування декількох незалежних фірм, що конкурують між собою.

Проте слід узяти до уваги, що, по-перше, упродовж останніх років конкуренція з боку іноземних фірм спричинила посилення конкуренції на деяких олігопольних ринках - наприклад, автомобілів і сталі - та підірвала такі зручні форми поведінки, як лідерство у цінах і ціноутворення за принципом "витрати плюс", що стимулювало кон­курентне ціноутворення. По-друге, олігопольні фірми можуть зумисне підтримувати ціни нижче рівня, який максимізує прибутки у корот­костроковому періоді, щоб перешкодити входженню у галузь, в якій бар'єри для входження не дуже високі.

Терміни для повторення

Олігополія Конііентраі{ія ринку Коеф іцієнт концентрації Індекс Герфіндаля Дуополія

Рівновага за Нешем Теорія Курно Криві реагування Модель Бертрана Дилема ув 'язнених Модель Стакелберга Ламана крива попиту Цінова війна

Олігопольнкіі взаємозв 'язок Змова

Нецінова конкуренція Картель Цінове лідерство Часткова монополія Принцип "витрати плюс "

Практичні завдання

2. Найбільш точним прикладом олігополії може бути:

   1. виробництво автомобілів;

   2. видавництво книг;

   3. роздрібна торгівля;

сі) харчова промисловість.

2. Рівновага за Курно - це:

   1. ситуація, коли встановлюється таке співвідношення обсягів вироб­ництва кожної фірми, коли прибуток кожної з фірм максимальний, якщо інші фірми не змінюють обсягів виробництва;

   2. ситуація, коли встановлюється таке співвідношення обсягів вироб­ництва кожної фірми, коли прибуток кожної з фірм максимальний, навіть якщо одна з фірм змінить обсяг виробництва;

   3. ситуація, коли встановлюється таке співвідношення обсягів вироб­ництва кожної фірми, коли прибуток кожної з фірм більший, ніж прибуток, який могла б отримати кожна фірма, вступивши в змову;

сі) рівновага, яка досягається на ринку при змові.

2. Модель ламаної кривої попиту:

   1. може пояснити відносну стабільність цін на продукцію олігопольних галузей порівняно з товарами конкурентних галузей;

   2. передбачає, що нахил кривої попиту олігополіста залежить не тільки від переваг покупців, а й від поведінки конкурентів;

   3. показує, що крива граничного доходу може мати розрив;

сі) усі відповіді правильні.

2. Вибрати неправильне твердження. Лідерство в цінах:

   1. полягає в тому, що спочатку ціни змінює одна фірма, а згодом майже в тих самих масштабах змінюють ціни інші фірми;

   2. можливе тільки в тому випадку, коли одна із фірм визнається іншими фірмами як ціновий лідер;

   3. характеризується тим, що всі фірми, крім цінового лідера, поводять себе як конкурентні фірми, тобто сприймають ціни як задані;

сі) характеризується тим, що ціновий лідер, щоб позбутися дрібніших фірм, підтримує ціну на більш високому рівні, ніж вона могла б бути в умовах монополії.

2. В умовах рівноваги за Курно:

   1. обсяг більший, ніж при змові, але менший, ніж при досконалій конкуренції; ціна більша, ніж при досконалій конкуренції, але мен­ша, ніж при змові;

   2. обсяг менший, ніж при змові, але більший ніж при досконалій конкуренції; ціна менша, ніж при досконалій конкуренції, але більша, ніж при змові;

   3. і ціна і обсяг більші, ніж при змові;

сі) прибуток кожної фірми більший, ніж при змові.

2. Дуополія - це:

а) ситуація, коли на ринку функціонують два покупці одного товару;

2. ситуація, коли декілька фірм виробляють товар у двох різновидах;

3. ситуація, коли декілька фірм наслідують цінового лідера; сі) немає правильної відповіді.

8. Яке твердження неправильне:

1. основна ідея змови між олігополістами полягає у встановленні обсягу виробництва і цін на такому рівні, який забезпечить максимальний прибуток для всіх фірм, що брали участь у змові, в цілому, а не для кожної фірми зокрема;

2. обсяг виробництва, який максимізує прибуток, може розподілятись між учасниками змови на квоти залежно від витрат фірм чи шляхом географічного розподілу ринку;

3. змова дає можливість фірмам-олігополістам збільшити обсяги ви­робництва і тому знизити середні витрати та збільшити прибуток;

(і) при встановленні картелем монопольно високої ціни існує небезпека, що занадто висока ціна дозволить увійти в галузь новим фірмам- конкурентам.

І Якщо фірма знизить і\іну, то конкуренти її підтримають, а якщо фірма підвищить ціну - ніхто не буде наслідувати такий приклад. Мова йде про:

1. цінову війну;

2. ламану криву попиту;

3. цінове лідерство;

сі) високу цінову конкуренцію.

10. У моделі ламаної кривої попиту кожна фірма впевнена, що:

    1. конкуренти наслідуватимуть усі цінові зміни;

    2. конкуренти наслідуватимуть лише зниження цін;

    3. конкуренти підтримуватимуть обсяг продукції на постійному рівні;

сі) конкуренти підтримуватимуть ціну на постійному рівні; е) кожен із наведених варіантів неправильний.

10. У галузі функціонують три великі фірми і десять дрібних. Великі фірми отримують економічний прибуток, а дрібні - лише звичайний. Які джерела економічного прибутку великих фірм:

    1. "пограбування" дрібних фірм;

    2. "пограбування" споживачів;

    3. економія на масштабах виробництва; <і) високий рівень цін.

11. За наявності однорідних товарів сумарний обсяг у рівновазі Курно:

    1. дорівнює монопольному обсягові виробництва:

    2. менший від монопольного обсягу виробництва;

    3. більший від конкурентного обсягу виробництва;

сі) перебуває в проміжку від монопольного обсягу до конкурентного

обсягу продукції; е) усі відповіді неправильні.

13. Якщо індекс Герфіндаля будь-якого ринку зростає, то це, за інших рншнх умов, свідчить про те, що індекс Лернера для фірм, що функціонують па цьому ринку :

1. зростає і прямує до одиниці;

2. зменшується і прямує до нуля;

3. неможливо визначити - потрібна конкретна інформація, в яких межах змінюється індекс Герфіндаля;

Задачі

]) Визначити максимальний прибуток фірми.

2) Нехай на ринок виходять інші фірми з обсягом пропозиції = /^.Виз­начити прибуток першої фірми, якщо вона є ціновим лідером. Витрати першої фірми змінились і становлять: МС = 24/23(); РС = 10.

6. Частка продажу семи фірм галузі А становить відповідно: 15; 20; 10; 5; 35; 10; 5% від загального обсягу продажу галузі. Для семи фірм галузі В ці показники становлять: 40; 10; 10; 10; 15; 10; 5%. Визначити, в якій із галузей більший ступінь монополізації ринку.

7. У галузі функціонують дві фірми, граничні витрати яких рівні і дорівнюють нулю. Крива ринкового попиту на продукцію галузі задана рівнянням: Р = 200 - 20., (? = <2_; + Встановити:

   1. Яким чином фірми розділять між собою ринок в умовах рівноваги Курно? -Якою буде ціна рівноваги?

   2. Яку кількість вироблятимуть фірми та за якою ціною вони її про­даватимуть у випадку об'єднання в картель?

8. На певному ринку, який знаходиться в умовах дуополії, встановлені криві реакції кожної фірми, які мають вигляд: ()_] = 100 - 2(£₂; ^₂ = 100 — 20,_г Зобразити графічно ці функції реакції та встановити, яким чином буде розподілений ринок між двома фірмами.

Монополістична конкуренція

1. Нецінова конкуренція

2. Визначення ціни та обсягу виробництва

3. Рівновага в короткостроковому та довгостроковому періодах

4. Економічні наслідки монополістичної конкуренції

12,1, Нецінова конкуренція

Нецінова конкуренція за монополістичної конкуренції набуває ще більшого розмаху, ніж за олігополії. Нецінова конкуренція - це використання будь-яких законних засобів, крім зниження цін, з метою залучення нових споживачів. До методів нецінової конкуренції нале­жать: диференціація продукту, інновація продукту та реклама.

Інновація передбачає технічне удосконалення виробничих процесів та надання нових характеристик і комбінацій властивостей продуктам, які продаються на ринку. В останньому випадку інновація є джерелом диференціації продукту і використовується виробниками для створення нового попиту та збільшення своєї частки на ринку.

Конкуренція продуктів відіграє життєво важливу роль у сфері нововведень і поліпшення продукту з перебігом часу. Таке вдоско­налення продукту може бути корисним з двох причин. По-перше, вдале поліпшення продукту однією з фірм зобов'язує конкурентів наслідувати чи, можливо, перевершити тимчасову ринкову перева­гу цієї фірми, бо інакше не уникнути збитків. По-друге, прибутки, отримані завдяки поліпшенню продукту, можна використати для фінансування подальших його вдосконалень.

Однак іноді різновиди продукту є радше позірними, ніж реальними, бо запропоновані зміни є незначними і не поліпшують довговічності, ефективності або корисності продукту. Покращення продукту нерідко зводиться до більш яскравої упаковки. У випадку товарів тривалого ко­ристування і товарів з обмеженим терміном використання поліпшення можуть відбуватися за принципом запланованого морального зношен­ня. Це означає, що фірми вдосконалюють свій продукт лише до деякої межі з тим, щоб змусити пересічного споживача відчути незадоволення минулорічною моделлю.

Диференціація продукту - це надання товарові рис і властиво­стей, які б відрізняли його від подібних продуктів інших конкурентів. Диференціація продукту може відбуватися у таких аспектах:

• якісні відмінності продукції, відмінності функціональних ха­рактеристик, матеріалів та оформлення;

• послуги та умови, які супроводжують продаж товару; місця продажу та доступність продуктів;

• реклама, торгова марка та упакування.

Продукт кожної фірми так чи інакше відрізняється від продуктів її конкурентів. Будь-який продукт можна видозмінювати і вдосконалюва­ти. Крім того, можна наголошувати не лише на реальних відмінностях продукту, але і створювати уявні відмінності через рекламу і стиму­лювання збуту. Тому розрізняють реальну і штучну диференціацію продукту. Реальна диференціація продукту передбачає відмінності у його фізичних характеристиках. Штучна диференціація проявляється через відмінності в упаковці, торговій марці, іміджі

Кожна фірма намагається зберегти свої прибутки і випереджати конкурентів за допомогою дальшого вдосконалення продукту, розши­рення реклами і поліпшення її якості. Чим більша диференціація про­дукту, тим повніше будуть задовольнятися різні уподобання і смаки. Порівняно з чистою конкуренцією диференціація продукту забезпечує очевидні переваги для споживача. Діапазон вибору розширюється, і різні уподобання та смаки споживача виробники задовольняють повніше. Проте надмірна диференціація продукту може перевищити розумні межі, а раціональний вибір стане важкою справою і буде за­бирати багато часу.

Інструментом диференціації може бути реклама. Реклама є тим механізмом, завдяки якому фірма може збільшити свою частку ринку і ще більше прив'язати споживача до власного диференційованого продукту.

Традиційний погляд розглядає рекламу як зайві й економічно невиправдані видатки, які посилюють економічну концентрацію та монопольну владу. Основною метою реклами є маніпулювання сма­ками і вподобаннями споживачів, тобто їх зміна на користь продукту рекламодавця. Крім того, витрати на рекламу можуть стати бар'єром на шляху входження у галузь.

Сучасний погляд на рекламу вважає її ефективним засобом інформування споживачів та посилення конкуренції. Згідно з но­вим поглядом на рекламу, споживачі потребують інформації про властивості продукту та ціни, що допомагає приймати раціональні рішення, а реклама є дешевим способом надання такої інформації. Реклама надає споживачам корисну інформацію, що зменшує витра­ти пошуку. І, нарешті, реклама стимулює технологічний прогрес, бо сприяє успішному сприйняттю ринком нових продуктів.

Таким чином, удосконалення продукту і реклама збільшують ви­трати фірми, але можна сподіватися також і на збільшення попиту на її продукцію. Якщо попит зросте на більшу величину, ніж потрібно для відшкодування витрат на дослідні розробки і рекламу, прибутки фірми зростуть.

Рівновага в короткостроковому та довгостро- ' ковому періодах

Основна відмінність монополістичної конкуренції від випадків чистої конкуренції та чистої монополії полягає в еластичності кривої попиту на продукт фірми.

р

О

Рис. 12.1. Попит на продукцію фірми за монополістичної конкуренції

Крива попиту за умов монополістичної конкуренції є високо еластичною, але не повністю. Вона більш еластична від кривої по­питу чистого монополіста, оскільки фірма за умов монополістичної конкуренції має багато суперників, які виробляють товари - близькі замінники. Проте існує дві причини, внаслідок яких крива прода­жу фірми за монополістичної конкуренції не є повністю еластич­ною, як у виробника за умов чистої конкуренції. По-перше, фірма за умов монополістичної конкуренції має менше суперників, і, по- друге, продукти цих конкурентів є близькими, але не досконалими замінниками. Точний ступінь еластичності кривої попиту фірми за умов монополістичної конкуренції буде залежати від конкретної кількості конкурентів і ступеня диференціації продукту. Чим більша кількість конкурентів і слабша диференціація продукту, тим більшою буде еластичність кривої попиту кожного продавця, тоб­то монополістична конкуренція наблизиться до чистої конкуренції. Відповідно, чим більший нахил кривої попиту на продукт фірми, тим більш диференційованим є продукт і тим більший вплив на ціну про­дукту може справити фірма.

Як і у випадку з монополією, за монополістичної конкуренції крива попиту спрямована донизу, а це означає, що фірми володіють деякою монопольною владою. Крива граничного доходу розташована ниж­че від кривої попиту. Її нахил буде складати половину кута нахилу кривої попиту.

У короткостроковому періоді фірма, яка хоче максимізувати при­буток, буде виробляти продукцію за такого поєднання ціни та обсягу виробництва, яке зрівнює граничні витрати і граничний продукт.

Фірма буде максимізувати свої прибутки, виробляючи такий обсяг продукції, який відповідає точці перетину кривих граничних витрат і граничного виторгу. Фірма (див. рис. 12.2) виробляє обсяг продукції 0*, призначає ціну Р і отримує економічний прибуток.

МС

Рис. 12.3. Збитки монополістично конкурентної фірми в короткостроковому періоді

Таким чином, у короткостроковому періоді фірма, що діє в умовах монополістичної конкуренції, може або отримувати економічні при­бутки, або зазнавати збитків.

Проте за монополістичної конкуренції стан короткострокової рівноваги не може бути і довгостроковою рівновагою. Це зумовле­но тим, що на ринках монополістичної конкуренції існує вільний

вхід і вихід. Економічні прибутки будуть приваблювати нові фірми до входження в галузь, бо в галузь легко увійти. З уходженням у галузь нових фірм крива попиту, з якою стикається типова фірма, переміститься вліво і стане більш еластичною. Кожна фірма тепер володіє меншою часткою загального попиту і стикається з більшою кількістю продуктів - близьких замінників. Це зумовить до зникнення економічних прибутків.

Рис. 12.4. Рівновага монополістично конкурентної фірми у довгостроковому періоді Коли крива попиту дотична до кривої середніх загальних витрат за обсягу виробництва, що максимізує прибуток, фірма лише покриває свої витрати. Обсяг продукції 0* для фірми є рівноважним. Крім того, у ході конкуренції економічні прибутки усуваються, і зникають сти­мули для входження у галузь нових фірм.

Своєю чергою, збитки призведуть до виходу фірм із галузі. Зіткнувшись з меншою кількістю товарів-замінників і більшою част­кою сукупного попиту, що на них припадає, фірми, які вижили, ви­являть, що збитки зменшуються і поступово поступаються місцем нормальним прибуткам.

Отже, у довгостроковому періоді за умов монополістичної конкуренції фірма отримуватиме тільки нормальний прибуток або, іншими словами, досягає самоокупності.

Проте на практиці результат діяльності фірм, що володіють деякою монопольною владою, але і зустрічаються з конкуренцією, може не завжди бути саме таким. Зокрема деякі фірми можуть випускати такі високодиференційовані продукти, що конкурентам важко їх відтворити навіть упродовж тривалого часу. Причиною цього може бути, на­приклад, унікальність місцерозташування фірми або ж володіння па­тентом, що дає їй незначну, але більш чи менш довгочасну перевагу над конкурентами. Такі фірми є, по суті, монополістами і можуть отримувати невеликі економічні прибутки навіть у довгостроковому періоді. Крім того, входження в галузь не завжди є безперешкодним. Унаслідок диференціації продукту, ймовірно, вищими будуть фінансові бар'єри на шляху входження фірми в галузь. Це забезпечує існування монопольної влади і деяких економічних прибутків навіть у довго­строковому періоді. Можлива і ситуація, коли в довгостроковому періоді фірма отримає нижчі за нормальні прибутки, тобто зазнає збитків. Проте її власники не можуть або не хочуть залишити цей вид діяльності, бо для них - це спосіб життя.

Найважливіша відмінність рівноваги в довгостроковому періоді за монополістичної конкуренції від рівноваги за досконалої конкуренції ■іллягає в тому, що рівноважна ціна в першому випадку не дорівнює мінімуму середніх довгострокових витрат. Звідси випливає, що:

• по-перше, рівноважна ціна за монополістичної конкуренції у довгостроковому періоді перевищує рівноважну ціну на ринку досконалої конкуренції, тобто споживачі змушені переплачу­вати за товар, точніше, за його рекламу;

• по-друге, рівноважний обсяг виробництва за монополістичної конкуренції є дещо меншим, ніж рівноважний обсяг виробницт­ва за досконалої конкуренції. З точки зору споживачів, фірми недовикористовують ресурси для виробництва потрібного їм товару.

Економічні наслідки монополістичної

' конкуренції

З аналізу конкурентного ціноутворення відомо, що економічна ефективність передбачає досягнення потрійної рівності - ціни, гранич­них витрат і середніх загальних витрат. Коли ціна дорівнює граничним витратам, існує розподільча ефективність - на виробництво продукту виділяється потрібна кількість ресурсів. Рівність ціни з мінімальним середніми загальними витратами забезпечує виробничу ефективність, тобто використання найефективніших (найменш затратних) технологій. Досягнення виробничої ефективності означає, що споживачі отримають найбільший обсяг продукції і за найнижчими цінами, що можливі за наявних витрат.

Із порівняння рівноваги в довгостроковому періоді за моно­полістичної конкуренції із рівновагою за досконалої конкуренції випливає, що існує два джерела неефективності монополістичної конкуренції. Ці невідповідності негативно впливають на добробут споживачів. Передусім, недовикористовуються ресурси для вироб­ництва товарів, тобто виникають надлишкові виробничі потужності. По-друге, споживачі не отримують товару за найнижчою ціною, тобто недовиробляється потрібна споживачеві продукція. Таким чи­ном, на ринках з монополістичною конкуренцією наявні надлишкові виробничі потужності, і не реалізується ні розподільча, ані виробнича ефективність.

Ос о* д

Рис. 12.5. Надлишок потужностей

витрат (точка м). Але обсяг виробництва, який максимізує прибуток, за монополістичної конкуренції складає лише <2_е, що набагато менше від 0__т. Різницю між ()_т і ()_е називають надлишком потужності.

Це означає, що фірми виробляють дещо менший від найефек­тивнішого (за найнижчих витрат) обсяг продукції. За цих умов вироб­ництво супроводжується витратами на одиницю продукції вищими, ніж мінімально досяжні. Це, відповідно, означає дещо вищу ціну, ніж було б у випадку чистої конкуренції. Споживачі не користають з найбільшого обсягу виробництва і найнижчої ціни, які досягаються за найнижчих витрат. Справді, за умов монополістичної конкуренції фірми у довгостроковому періоді повинні призначати ціну вищу за конкурентну, щоб отримувати нормальні прибутки.

З іншого боку, якби кожна фірма могла виробляти оптимальний обсяг продукції, то менша кількість фірм могла б виробляти такий самий сумарний обсяг продукції, і продукт продавали б споживачам за нижчою ціною. Галузі з монополістичною конкуренцією нерідко переповнені фірмами, кожна з яких неповністю використовує свої виробничі потужності. Монополістична конкуренція призводить до недовикористання виробничих потужностей, унаслідок чого споживачі змушені купувати продукти за цінами, що перевищують конкурентні.

Легке входження у галузь сприяє урізноманітненню продукції і вдо­сконаленню продукту і є тією рисою монополістичної конкуренції, яка може повністю або частково нейтралізувати прояви її неефективності. Існує компромісний вибір між диференціацією продукту і вироб­ництвом цього продукту з мінімальними середніми витратами. Чим сильніша диференціація продукту (менш еластична крива попиту), тим суттєвішим є відхилення обсягу виробництва від найбільш ефективного значення. Цю закономірність називають "теоремою про надлишкові потужності". Вона твердить, що суспільству доводиться розплачува­тися за різноманітність продуктів. Проте чим більша диференціація продукту, тим повніше, ймовірно, задовольнятимуться різні уподо­бання і смаки. Чим гостріша проблема надлишкових виробничих по­тужностей, тим ширший діапазон вибору у споживачів

Через нецінову конкуренцію у формі диференціації продукту та рекламу фірма може не допустити реалізації довгострокової тенденції отримання лише нормального прибутку. Справді, вдосконалення про­дукту і реклама збільшать витрати фірми, але можна сподіватися також

і на збільшення попиту на її продукцію. Якщо попит зросте на більщу величину, ніж потрібно для відшкодування витрат на дослідні розробки і рекламу, прибутки фірми зростуть. Тим більше, що зниження ці_Ни забезпечу є.незначний прибуток, і то не завжди.

Названі два види пристосування деякою мірою компенсую_Ть монополістичну конкуренцію, але максимальна економічна та соціальна ефективність не досягається. Проте якою б не була ц_я ефективність, її необхідно порівнювати із важливою вигодою, яку створює монополістична конкуренція - різноманітністю товарів. Ви­граш від неї може бути значним і набагато переважати неефективні ви­трати, які є наслідком спадних кривих попиту. Крім того, на більщ_0Схі ринків монополістичної конкуренції внаслідок суперництва достатньої кількості фірм із взаємозамінними марками монопольна влада є незнач­ною. Тому і втрати від монопольної влади можуть бути невеликими А внаслідок досить еластичних кривих попиту на їх товар надлишкові потужності теж не дуже великі.

Терміни для повторення

Нецінова конкуренція

Диференціація

Реклама

Надлишок потужностей

Практичні завдання

1. Монополістична конкуренція досить ефективна і вгігідц_а споживачам тому, що:

1. диференціація продукту веде до задоволення потреб споживачів;

2. фірми виробляють ефективний, з точки зору ринку, обсяг продукції;

3. досягається ефективне, з точки зору суспільства, викори­стання ресурсів;

сі) усі відповіді правильні.

2. На відміну від чистої монополії, на ринку монополістичної конкуренції:

   1. відсутня монопольна влада;

   2. відсутня цінова дискримінація;

   3. крива попиту на товар фірми має спадний характер; (і) вільний вступ та вихід з ринку.

3. Довгострокова рівновага на ринку монополістичної конкуренції досягається за умови, коли:

   1. ринкові ціни дорівнюють мінімальним значенням довгострокових середніх загальних витрат;

   2. ціни дорівнюють граничним витратам;

   3. фірми не отримують економічного прибутку; сі) усі наявні виробничі потужності задіяні.

4. У галузі з монополістичною конкурені(ією фірми одержують у довгостро­ковому періоді нульовий прибуток, оскільки:

   1. кожна фірма виробляє продукцію за мінімальних середніх загальних витрат;

   2. крива попиту є дотичною до кривої АТС для кожної фірми;

   3. продуктивність кожної фірми надто мала порівняно з галузевим об­сягом продукції;

СІ) а) і Ь); е) а) і с).

2. В умовах монополістичної конкуренції надлишкова виробнича потуж­ність:

   1. пояснюється тим, шо підприємства виготовляють продукцію при мінімальних граничних витратах;

   2. є тим вищою, чим еластичнішою є крива попиту;

   3. зменшується із зменшенням кількості підприємств у галузі; сі) є тим вищою, чим більш диференційованим є продукт;

е) спадає із підвищенням диференціації продукту.

2. За умов монополістичної конкуренції фірма в стані довгострокової рівноваги:

   1. досягає виробничої ефективності;

   2. не досягає ні розподільчої, ні виробничої ефективності;

   3. досягає розподільчої ефективності; сі) усі відповіді неправильні.

3. На ринку монополістичної конкуренції фірма знаходиться у точці довгострокової рівноваги, якщо:

   1. Р=МС і Р>А ТСтіп;

   2. МК=МС і Р<А ТСтіп;

   3. МК-МС і Р=А ТСтіп\ сі) МЯ=МС і Р>АТСтіп; е) МЯ>МС і Р>А ТСтіп.

4. Якщо при певному обсязі виробництва граничні витрати фірми, яка працює в умовах монополістичної конкуренції, менші за її середні загальні витрати і дорівнюють граничному доходу, то це означає, що:

   1. фірма отримує прибутки;

   2. фірма досягла рівноважного обсягу виробництва;

   3. фірма зазнає збитків;

<і) правильної відповіді немає.

2. Конкурентні фірми за умов монополістичної конкуренції можуть досягати економічних прибутків за допомогою:

   1. диференціації продукції;

   2. покращання якості продукції;

   3. реклами;

сі) усі відповіді правильні.

2. Довгострокова рівновага на ринку монополістичної конкуренції при­зводить до:

   1. зниження індексу Герфіндаля;

   2. перевищення цін над середніми витратами;

   3. зменшення економічного прибутку в напрямку нуля; сі) перевищення граничних витрат над ринковими цінами.

3. Монополістична конкуренція виникає на ринках тих товарів, де елас­тичність попиту:

   1. як правило, висока;

   2. дорівнює одиниці;

   3. як правило, низька; сі) може бути будь-якою.

4. Якщо в певній галузі монополія змінюється монополістичною конкуренцією, то при цьому:

   1. виграють покупці;

   2. виграють продавці;

   3. виграють як продавці, так і покупці; сі) ніхто не виграє.

5. При високій еластичності попиту на ринку монополістичної конкуренції, продавець формуватиме таку стратегію поведінки, яка передбачатиме:

   1. максимальний вплив на еластичність попиту;

   2. значну зміну обсягу виробництва продукції;

   3. незначне маніпулювання цінами; (і) усі відповіді правильні.

6. Яка характеристика найбільш повно відрізняє олігополію від монопо­лістичної конкуренції:

   1. крива попиту на ринку олігополії є більш еластичною;

   2. кількість підприємств у галузі за умов монополістичної конкуренції є більшою, ніж за умов олігополії;

   3. вплив нецінової конкуренції на попит є вищим при монополістичній конкуренції, ніж за умов олігополії;

сі) за умов олігополії функціонує хоча б одне підприємство, яке вважає, що його дії можуть спровокувати відповідну реакцію конкурентів.

1. Функція попиту на продукцію монополістичного конку­рента має вигляд: () = 13 — Р. Дані стосовно величини витрат фірми задані в таблиці.

На основі побудованих кривих визначити, при якому обсязі виробництва фірма максимізуватиме прибуток. Встановити, яка ціна на продукцію фірми буде встановлена при рівноважному стані. Встановити, чи буде отримувати фірма економічний прибуток та яка його величина.

2. Функція попиту на продукцію монополістичного конкурента записується рівнянням: () = 24- 4Р₄ + Р_и, а функція його загальних витрат має вигляд: ТС₄ = 32 +8(2_Г Після встановлення довгострокової галузевої рівноваги фірма А почала виробляти 4 одиниці продукції. Обчислити при­буток фірми А та ціну фірми В.

3. Функції граничних витрат та виторгу монополістичного конкурента задані рівняннями: МК = 40- 12&, МС = Н()- 16. Визначити, чи з'являться на ринку в довгостроковому періоді нові підприємства, якщо при рівноважному обсягу виробництва середні загальні витрати становитимуть 2,3; 2,5; 2 грн.

4. Функція загальних витрат монополістичного конкурента зада­на рівнянням: ТС ~ 0,83()² - 4() + 10. Функція попиту на продукцію монополістичного конкурента має вигляд: () = ЗО - 1,5Р. У результаті короткострокової прибутковості виробництва продукції в галузь увійшли нові фірми, внаслідок чого функція попиту набула вигляду: () = 25 - 2,5Р. Встановити, як змінився прибуток фірми.

5. Задачі

   Галузевий попит задовольняється 20 підприємствами галузі. Функція галузевого попиту має вигляд: () = 900 - 75Р. Загальні витрати кожного із підприємств задані функцією: ТС = ()2 — 4() + 35. Визначити, як зміниться величина прибутку кожної фірми внаслідок входу в галузь 10 аналогічних фірм.

Ргші її V ^РИНОК РЕСУРСІВ ТА ШД1Л V РОЗПОДІЛ ДОХОДІВ

13. Ціноутворення на ринку ресурсів

14. Використання ресурсів

, Монополістична конкуренція

1. Формування цін на ресурси

2. Попит на ресурси відповідно до теорії граничної продуктивності

3. Галузевий і ринковий попит на ресурс

4. Галузева і ринкова пропозиції ресурсів

5. Визначення оптимального співвідношення ресурсів

13.1. Ф°Р^мУ^вання цін на ресурси

Ринки ресурсів багато в чому схожі на ринки товарів. Проте існує одна дуже істотна ознака, яка відрізняє ринок ресурсів від товар­них ринків. На ринку ресурсів суб'єктами їх пропозиції найчастіше є домашні господарства, які при ухваленні рішень керуються максимізацією своєї функції корисності, а суб'єктами попиту на ресур­си є підприємства, які прагнуть максимізувати свій прибуток. Цінність економічного ресурсу для них визначається здатністю цього ресурсу в процесі використання збільшувати прибуток.

Дослідження ресурсного ринку потрібно здійснювати з урахуван­ням таких положень:

1. Ціни на економічні ресурси формують витрати підприємств, з одного боку, і доходи домогосподарств - з іншого, а тому визначають, в кінцевому підсумку, попит на товари і послуги на ринку продуктів. Ви­датки фірм на придбання економічних ресурсів - це доходи (у вигляді заробітної плати, ренти, відсотка) домогосподарств, які пропонують ці ресурси. Найважливішим в цінах на ресурси є те, що вони є основним чинником, який впливає на грошові або номінальні доходи

2. Процеси ціноутворення на факторному ринку розподіляють обмежені ресурси між галузями і фірмами, що є однією з умов їх ефек­тивного використання. У динамічній економіці ефективний розподіл ресурсів з перебігом часу викликає їх безперервне переміщення між альтернативними напрямами використання.

3. Поєднання фірмою ресурсів у процесі виробництва має на меті от­римання максимального прибутку, але обмежується її технологічними можливостями. За певної технології саме ціни на ресурси визначають ті кількості землі, праці, капіталу і підприємницьких здібностей, які використовуватимуться у виробничому процесі.

4. Фірми купують ресурси не для власного споживання, а для їх використання у виробництві товарів і послуг. Попит на ресурси є похідним попитом, тому що він відображає попит на продукт, виро­блений за допомогою цих ресурсів. Він є похідним від товарів і по­слуг, які виробляють за допомогою певних ресурсів, оскільки ресурси задовольняють потреби людини не прямо, а опосередковано - через виробництво товарів і послуг.

5. Розподіл доходів, який відбувається через механізм ціноутворення на ресурсному ринку, перебуває в полі зору політичної боротьби і є об'єктом зацікавлення громадської думки.

Ринок ресурсів — це ринок, на якому внаслідок взаємодії попиту і пропозиції формуються ціни на працю, капітал і природні ресур­си у вигляді заробітної плати, процента і ренти. Ринок виробничих ресурсів існує у двох формах: 1) ринок виробничих ресурсів в умовах досконалої конкуренції та 2) ринок виробничих ресурсів в умовах недосконалої конкуренції. Особливістю ринку ресурсів за досконалої конкуренції є те, що ні покупець, ні продавець не можуть впливати на ціни факторів виробництва, в той час як на ресурсному ринку за недосконалої конкуренції або покупець, або продавець можуть впли­вати на ціни факторів виробництва.

Досконало конкурентним ринок виробничих ресурсів може бути, якщо:

На ринку є багато покупців, які конкурують між собою за прид­бання ресурсів певної якості, які постачаються конкуруючими продавцями.

Кожен споживач ресурсів купує лише незначну частку нившим їх пропозиції, тобто ніхто з покупців не може змінити ринко­вого попиту не ресурси.

Кожен продавець ресурсів реалізує лише незначну частку загальної пропозиції, істотно не впливаючи тим самим на рин­кову пропозицію.

Продавці ресурсів можуть безперешкодно увійти на ринок чи вийти з нього. У відповідь на зміну ціни власники ресурсів можуть переміщувати їх на інший напрямок чи в іншу місцевість.

і о л Попит на ресурси відповідно до теорії іЗ.и граничної продуктивності

Припустімо, що фірма набуває певний ресурс на конкурентному ринку і продає власний продукт на конкурентному ринку. Похідний ха­рактер попиту на ресурси означає, що стабільність попиту на будь-який ресурс буде залежати від: 1) продуктивності ресурсу при створенні блага і 2) ринкової вартості, або ціни блага, виробленого за допомогою цього ресурсу. Ресурс, що є високопродуктивним при виробництві блага, яке цінується суспільством, буде мати великий попит. З іншого боку, попит буде незначним на відносно непродуктивний ресурс, за допомогою якого можна виробляти певне благо, попит на яке неве­ликий. Аналогічно буде відсутнім попит навіть на найефективніший ресурс, якщо вироблений за його допомогою продукт ніхто не купує. Похідний попит на ресурс залежить не лише від продуктивності цього ресурсу, але також і від ціни продукту, який виробляють з допомогою цього ресурсу.

Звідси, граничний фізичний продукт ресурсу визначається як зростання обсягу виробництва внаслідок збільшення застосування певного ресурсу, тоді як кількість усіх інших ресурсів залишається незмінною. Тобто граничний фізичний продукт ресурсу змінюється, якщо змінюється обсяг його споживання; все решта залишається без змін. За законом спадної віддачі, якщо кількість будь-якого ресурсу зростає, тоді як кількість усіх решти ресурсів залишається незмінною, можна досягти такого рівня, за якого граничний фізичний продукт змінного ресурсу буде зменшуватися.

Оскільки попит на ресурси є похідним, виробник повинен знати, який дохід він може отримати від продажу продукції, виробленої за допомогою додаткових ресурсів, а також граничний фізичний продукт ресурсу. Зміна доходу, отриманого внаслідок продажу додаткового продукту, виробленого внаслідок споживання однієї одиниці ресурсу, називають граничним продуктом у грошовому виразі, або гранич­ною дохідністю ресурсу (МИР). Тобто це - приріст загального виторгу внаслідок використання кожної додаткової одиниці змінного вхідного фактора. Витрати на придбання кожної додаткової одиниці ресурсу називають граничними витратами на ресурси (МКС).

Для максимізації прибутку фірма повинна використовувати додаткові одиниці будь-якого ресурсу доти, доки кожна наступна одиниця дає більший приріст загального виторгу фірми, ніж приріст її загальних витрат. Якщо МКР ресурсу перевищує його граничні витра­ти, то використання фірмою ще однієї одиниці ресурсу більшою мірою підвищує її дохід, ніж витрати, тобто фірма забезпечує собі прибуток. Однак, якщо кількість залученого ресурсу така, що граничні витра­ти на ресурс перевищують його МК.Р, фірма використовує ресурси, наприклад, наймає працівників, які не оплачують самих себе, отже, вона може збільшити свій прибуток лише внаслідок звільнення певної кількості працівників. Лише тоді, коли граничний продукт у грошо­вому виразі та граничні витрати на ресурси дорівнюють один одному, неможливо збільшити дохід, змінивши обсяги використання ресурсу. Отже, можна сформулювати правило використання ресурсів: фірма буде мати прибуток при застосуванні додаткових одиниць ресурсу до тієї точки, в якій граничний продукт у грошовому виразі цього ресурсу дорівнює граничним витратам на ресурс, тобто МКР = МКС.

Це правило, як і правило максимізації прибутку, справедли­ве для всіх фірм, ідо працюють і за досконалої, і за недосконалої конкуренції.

Оскільки ціна на продукт і граничний виторг на чисто конкурент­ному ринку однакові, то ціна на ресурси та граничні витрати на ре­сурси збігаються, якщо фірма купує ресурси у конкретній боротьбі. Застосувавши правило МКР = МКС для витрат, які забезпечують максимальний прибуток, до кривої МКР, виявимо, що ця крива є кри­вою попиту на застосовуваний вхідний фактор, або ресурс.

Таким чином, в умовах досконалої конкуренції крива МЯР є кри­вою попиту на ресурс. Положення цієї кривої залежить від граничної продуктивності ресурсу і ціни продукту. За умов чистої конкуренції ціна продукту постійна; отже, зниження граничної продуктивності - єдина причина того, що крива попиту на ресурс є спадною.

Нисхідний характер кривої попиту на виробничі ресурси завжди спричиняє її перетин з кривою граничних витрат, а точка перетину вказує на оптимальний обсяг застосовуваного фірмою ресурсу.

Рис. 13.1. Крива попиту на ресурси за досконалої конкуренції

Ступінь нисхідного нахилу кривої попиту на виробничі ресурси залежить від цінової еластичності попиту на фактори виробництва. На величину цінової еластичності попиту на ресурси впливають такі чинники:

1. Цінова еластичність попиту на продукт. Оскільки попит на будь-який ресурс визначається попитом на продукт, при виробництві якого він застосовується, еластичність попиту на ресурс залежить від еластичності попиту на продукт. Чим вища еластичність попиту на продукт, тим вища еластичність попиту на ресурс. Саме такий харак­тер взаємозв'язку випливає із похідної природи попиту на ресурс. Незначне підвищення ціни продукту з високою еластичністю попиту різко зменшить обсяг продукції і, отже, зумовить відносно значне скорочення величини попиту на різні потрібні ресурси. А це означає, що попит на цей ресурс є еластичним.

2. Коефіцієнт зниження граничного продукту ресурсу. Якщо гра­ничний продукт будь-якого ресурсу, наприклад праці, знижується повільно в міру його додавання до незмінної кількості іншого, напри­клад капіталу, то МКР, або крива попиту на працю, буде знижуватися повільно і простежиться тенденція до високої еластичності. Незначне зниження ціни на такий ресурс супроводжується відносно великим збільшенням потрібної кількості ресурсу. І навпаки, якщо гранична продуктивність ресурсу знижується різко, то МИР, або крива попиту на працю, швидко знижується. Це означає, що попит на ресурс буде нееластичним.

3. Взаємозамінність ресурсів. За інших рівних умов більша кількість добрих замінників ресурсу підвищує еластичність попиту на певний ресурс. Час також може відігравати важливу роль у процесі заміщення ресурсів.

4. Частка ресурсу у загальних виробничих витратах. Зміна цін на ресурси, на які припадає значна частка загальних виробничих ви­трат, справить більший вплив на ринкову ціну продукту. Загалом, чим більший відсоток загальних витрат на виробництво припадає на деякий ресурс, тим вища еластичність попиту на цей ресурс.

5. Еластичність пропозиції інших ресурсів. У кінцевому підсумку, еластичність попиту на ресурс залежить не тільки від його технічної взаємозамінності іншими ресурсами, але також від еластичності пропозиції інших ресурсів.

Тепер перейдемо від цінової еластичності попиту на ресурс, яка зводиться до змін в обсязі попиту, до динаміки самого попиту. Зміна ціни ресурсу за інших рівних умов зумовлює переміщення вздовж кривої попиту на ресурси. Але крім ціни даного ресурсу на попит ресурсів впливають ще й інші чинники, які спричиняють зрушення усієї кривої попиту на ресурс. Зміни в попиті на ресурс, тобто переміщення усієї кривої попиту, визначаються такими чинниками:

• Зміною у попиті на продукт. Оскільки попит на ресурс є похідним, то будь-яка зміна у попиті на продукт впливає на ці ну продукту і, отже, на МКР ресурсу. За інших рівних умов, зміна у попиті на продукт, який продукується певним видом ресурсу, змінить попит на цей ресурс у тому ж напрямку.

• Зміною продуктивності. За інших незмінних умов, зміна у продуктивності ресурсу переміщує в тому ж напрямі і кри­ву попиту на цей ресурс. Продуктивність будь-якого ресурсу можна збільшити через підвищення якості цього ресурсу, що збільшить граничну продуктивність і, отже, попит на ресурс, та вдосконалення техніки і технології. Вона також буде залежати від кількості інших ресурсів, пов'язаних з цим ресурсом. На­приклад, чим більша кількість капіталу та землі поєднується із працею, тим вищі гранична продуктивність і попит на працю.

ОСНОВНІ ЗАСАДИ МІКРОЕКОНОМІКИ 2

3.5. 37

РОЗДІЛ II споживання 35

Розділ Ш »™^ЦІВОТА 67

Теорія виробництва 67

І, Витрати виробництва 86

РИНКОВІ СТРУКТУРИ ТА РІВНОВАГА ФІРМИ 103

Ринкові структури 103

Максимізація прибутку і кон­куруюча пропозиція 109

Влада над ринком: монополія та монопсонія 131

Монополістична конкуренція 178

Ргші її V ^РИНОК РЕСУРСІВ ТА ШД1Л V РОЗПОДІЛ ДОХОДІВ 191

, Монополістична конкуренція 191

Використання ресурсів 208

Використання ресурсів 210

взаємозамінюваності або ступеня їх доповнюваності.

Якщо ресурси взаємозаміннюють один одного, як, наприклад, праця і капітал, то зміни у попиті на них будуть визначатися співвідношенням ефекту заміни та ефекту обсягу виробництва. Ефект заміни означає, що фірма буде купувати більше того ресурсу, відносна ціна якого знизилася, і навпаки, використовувати менше ресурсу, відносна ціна якого зросла. Отже, зниження ціни капіталу збільшить відносну ціну праці і зменшить попит на працю. Ефект обсягу виробництва існує тоді, коли зміна ціни фактора змінить витрати виробництва і обсяг продукції, що максимізує прибуток, у тому ж напрямі. Зниження ціни на капітал знизить витрати виробництва, збільшить обсяг виробництва, який максимізує прибуток, і збільшить попит на працю.

Ефекти заміни та обсягу продукції діють у протилежних напря­мах. Фактичний чистий вплив на попит на ресурс буде залежати від відносних значень цих двох протилежних ефектів. Якщо ефект заміни перевищує ефект обсягу виробництва, то зниження ціни капіталу змен­шить попит на працю; якщо ж справедливе зворотне твердження - по­пит на працю зросте. При перевазі ефекту заміни над ефектом обсягу виробництва зміна ціни ресурсозамінника змінить попит на працю в тому ж напрямі. Якщо ефект обсягу виробництва перевищує ефект заміни, то зміна ціни ресурсозамінника змінить попит на працю у протилежному напрямку.

Ресурси можуть також доповнювати одні одних в тому розумінні, що збільшення одного із них у виробничому процесі спричинить збільшення кількості другого ресурсу, і навпаки. Якщо праця і капітал доповнюють одне одного, то зниження ціни на машини і устаткування збільшить попит на працю через ефект обсягу виробництва. І навпа­ки, у випадку підвищення ціни капіталу ефект обсягу виробництва зменшить попит на працю. Зміна ціни взаємодоповнюваного ресурсу <

змінює попит на працю у протилежному напрямі.

Аналіз попиту на ресурс дещо ускладнюється, якщо припустити, що фірма продає свою продукцію на ринку з недосконалою конкуренцією. Чиста монополія, олігополія і монополістична конкуренція на ринку означають, що крива попиту на продукцію спадна, і фірма повинна погодитися на нижчу ціну, щоб збільшити свій збут.

МКР продавця, який діє в умовах чистої конкуренції, знижується лише тому, що зменшується граничний продукт. Проте МКР продавця, що діє в умовах недосконалої конкуренції, знижується з двох причин: 1) зменшується граничний продукт і 2) зі збільшенням обсягу продукції падає ціна на продукт. Тому крива МКР - крива попиту на ресурс ви­робника, який діє за недосконалої конкуренції, менш еластична, ніж крива виробника в умовах чистої конкуренції. Такі ринкові структури, як чиста монополія й олігополія, порівняно з чисто конкурентним ринком можуть сприяти технічному прогресу, збільшувати обсяги виробництва, підвищувати зайнятість і знижувати ціни в довгостроко­вому періоді. Крива попиту на ресурси у цих випадках необмежена.

13,3. Галузевий і ринковий попит на ресурс

Галузевий попит на ресурс - це сума обсягів попиту на виробничі ресурси з боку окремих фірм у галузі за кожної можливої ціни на них. Будь-яка фірма в галузі може придбати більше певного ресурсу, наприклад, праці, і наростити обсяги виробництва, не впливаючи на ціну. Якщо всі фірми галузі придбають більше послуг праці, то зросте пропозиція благ, внаслідок чого відбудеться зниження їх ціни, що, своєю чергою, спричинить переміщення кривих доходу від граничного продукту ресурсу в кожній фірмі галузі вниз.

Особливістю галузевої кривої попиту на виробничі ресурси є те, що вона менш еластична. Основні чинники еластичності попиту на ресур­си в галузі такі: цінова еластичність попиту на продукт галузі, технічні можливості заміни одного ресурсу іншим, еластичність пропозиції інших ресурсів, які використовуються в галузі, і час.

Галузевий попит на виробничі ресурси пов'язаний з ринковим попитом на виробничі ресурси. Ринковий попит на виробничий ре­сурс - це сума обсягів попиту на ресурс усіх галузей за будь-якої ціни на нього. Цінова еластичність ринкового попиту пов'язана з ціновою еластичністю попиту в кожній із галузей, які формують ринок.

Криву ринкового попиту на певний ресурс будують так само, як і криву загального, або ринкового попиту на продукт, тобто підсумовуючи криві індивідуального попиту, або криві МКР, для всіх фірм, що використовують цей ресурс. Водночас вхідний ресурс, на­приклад, праця, потрібен фірмам різних галузей, тому за наявності багатьох фірм аналіз ускладнюється через можливу взаємодію між ними.

За будь-якої заданої ціни еластичність ринкового попиту на ресурс залежить від пропорції, у якій ресурси використовуються в різних галу­зях, і цінової еластичності попиту на ресурс у кожній із цих галузей.

{3,4, Галузева і ринкова пропозиції ресурсів

Визначальним чинником функціонування економіки є праця. Рішення про обсяг пропозиції праці визначається низкою чинників, основними з яких є: ціна праці, тобто заробітна плата, та демографічні чинники. Пропозиція праці - це кількість годин, які люди готові відпрацювати для отримання доходу.

Пропозиція землі та інших природних ресурсів визначається геологічними умовами і не може суттєво змінитися, хоча якість таких ресурсів можна покращити.

Пропозиція капіталу спричинена інвестиціями попереднього періоду, здійснюваними фірмами, домогосподарствами та урядами. В короткостроковому періоді запас капіталу, як і землі, фіксований, проте в довгостроковому пропозиція капіталу еластична за доходами і процентними ставками.

Коли ринок ресурсів досконало конкурентний, фірма може прид­бати будь-який обсяг цього ресурсу за фіксованою ціною. Крииа пропозиції ресурсу для фірми абсолютно еластична. Оскільки фірма займає лише незначну частку ринку ресурсу, вона може купити будь- яку кількість ресурсу, не впливаючи на його ціну.

Галузь із постійними витратами виробництва також може придбати всі необхідні ресурси за фіксованою ціною. Тому криві пропозиції ресурсів для такої галузі завжди абсолютно еластичні за їх ринкової ціни. При цьому такі галузі купують лише незначну частину загальної ринкової пропозиції ресурсів, а зростання їх попиту на ресурси не­значно впливає на ціни ресурсів. Галузі із зростаючими при збільшенні обсягів виробництва витратами купують великі обсяги відповідних ресурсів, і розширення таких галузей спричиняє підвищення цін на ресурси. Криві пропозиції ресурсів у таких галузях мають висхідний нахил.

Пропозиція виробничих ресурсів на галузевому ринку залежить від рішень їх власників. Якщо ціна ресурсу вища від альтернативних

витрат, то ресурси продаються на цьому ринку. Перевищення отриму­ваних доходів над альтернативними витратами утворює економічну ренту власників ресурсів.

Альтернативні витрати продавців ресурсів визначають мінімальну ціну, за якою ресурс може бути запропонований на даному галузевому ринку. Якщо ціна ресурсу нижча від мінімальної ціни пропозиції, то власник ресурсу або запропонує його на інших ринках, або відмовиться продавати.

А

Ринкова пропозиція ресурсу визначається як сума обсягів пропозиції усіх ресурсів за кожного можливого рівня їх ціни. Кри­ва ринкової пропозиції ресурсу, як правило, похило прямує вгору, оскільки ресурси переважно виробляються за зростаючих граничних витрат.

Визначення оптимального співвідношення

' ресурсів

У довгостроковому періоді фірми можуть змінювати кількість усіх вхідних ресурсів, тому важливо встановити, яке поєднання ресурсів вибере фірма, якщо всі вони будуть змінними.

Відповідно до теорії граничної продуктивності застосовуються два правила:

І. Правило мінімізації витрат. Для того, щоб виробити будь-який обсяг продукції за такого співвідношення ресурсів, що забезпечують найнижчі витрати, остання гривня, витрачена на кожен ресурс, повинна дати однаковий граничний продукт. Тобто витрати на будь-який обсяг продукції мінімізуються, якщо граничний продукт на гривню вартості кожного застосовуваного ресурсу є однаковим. За наявності двох ресурсів - праці і капіталу - загальні витрати мінімізуються, коли

(13.1)

МР МР

Іншими словами, мінімізація витрат передбачає пропорційне співвідношення граничних продуктів і цін усіх використовуваних ресурсів. Фірмі, яка поєднує ресурси, порушуючи правило найнижчих витрат, властива Х-неефективність.

Правило найнижчих витрат для виробника аналогічне правилу максимізації корисності для споживача. Виробник хоче мінімізувати витрати так само, як споживач намагається максимізувати корисність. У пошуках відповідного поєднання ресурсів виробник повинен вра­хувати і продуктивність ресурсу, що знаходить своє відображення у даних про спадну граничну продуктивність, і ціни (витрати) нарізні ресурси. Фірма може виявити, що для неї вигідно використовувати в дуже незначних кількостях винятково продуктивний ресурс, навіть якщо ціна на нього доволі висока. І навпаки, фірма може у великих кількостях використовувати відносно непродуктивний ресурс, якщо ціна на нього досить низька.

Проте мінімізації витрат недостатньо для максимізації прибутку. Існує багато різних рівнів обсягу виробництва, за яких фірма може виробляти продукт з найнижчими витратами. Проте є всього один обсяг вир обництва, за якого максимізується прибуток.

2. Правило максимізації прибутку. Якщо фірма залучає ресурси на конкурентних ринках, вона досягає співвідношення ресурсів, що максимізує прибуток, тоді, коли кожен використовуваний вхідний фак­тор залучається до тієї точки, в якій його ціна дорівнює його гранично­му продуктові у грошовому виразі: Р =МКР_Г Р_к=МКР_к Поділивши обидві частини кожного рівняння на відповідні ціни, отримаємо:

МИР, МКР_к

-р- ⁼ —р— . (13.2)

Варто зауважити, що недостатньо, аби МЕР обох ресурсів були просто пропорційні їхнім цінам. МКР ресурсів повинні дорівнювати цінам, тоді їх відношення буде відповідати умові (13.2), що автоматич­но задовольняє умови рівняння (13.1). Тобто для максимізації прибутку недостатньо, щоб гранична продуктивність ресурсів була пропорційна їх цінам - вона повинна їм дорівнювати.

Такий підхід до ціноутворення на ресурси передбачає, що кожна одиниця кожного ресурсу отримує "винагороду", яка залежить від внеску цієї одиниці у дохід фірми. Припущення про те, що ресурси отримують винагороду відповідно до їх граничної продуктивності, відоме як теорія граничної продуктивності розподілу.

Якщо всі ринки - і товарів і ресурсів - є досконало конкурентними, теорія граничної продуктивності передбачає, що гранична дохідність ресурсу дорівнює добутку ціни продукції та величини граничного фізичного продукту. У такій економіці винагорода, яку отримує кожна одиниця кожного ресурсу, дорівнює вартості граничного продукту, а економічна справедливість є однією з істотних ознак конкурентної ринкової системи. Оскільки теорія граничної продуктивності однаково застосовна і до праці, і до капіталу, і до землі, то розподіл усіх доходів можна розглядати як справедливий.

Отже, тип розподілу доходу, при якому власники ресурсів отриму­ють винагороду відповідно до їхнього внеску у виробництво продукції, видається справедливим. Проте не кожну ситуацію на ринках ресурсів можна пояснити за допомогою теорії граничної продуктивності розподілу, особливо тоді, коли фірми самі встановлюють ціни. Коли покупець ресурсу користується монопсонічною владою, крива гранич­

них витрат проходить вище від кривої середніх витрат. Це означає, що монопсоніст повинен сплатити вищу ціну для того, щоб залучити більшу кількість ресурсу. Якщо продавець ресурсу — монополіст, він вибирає на кривій граничної продуктивності ресурсу точку, яка най­краще відповідає його цілям.

Критики стверджують, що розподіл доходів згідно з граничною продуктивністю характеризується значною нерівністю, насамперед внаслідок великої нерівності у розподілі виробничих ресурсів.

Терміни для повторення

Похідний попит Ринок ресурсів

Граничний фізичний продукт ресурсу Граничний продукт у грошовому виразі Граничні витрати на ресурси Правило використання ресурсів Ефект заміни Ефект обсягу виробництва Ринковий попит на виробничі ресурси

Тести

Практичні завдання

<і) можливий будь-який із наведених варіантів.

3. Виробництво певного товару характеризується такими даними: МР_І = 2; МР_К = 5; Р, = 1 грн; Р_к = 20 грн; МК = 3 грн. Щоб отримати максимальний прибуток фірма повинна використовувати:

   1. більше праці і капіталу;

   2. менше праці і капіталу;

   3. більше праці, але менше капіталу; сі) менше праці, але більше капіталу.

4. Конкурентна фірма, яка максимізує прибуток, повинна додатково наймати робітників лише в тому випадку, коли:

   1. загальний дохід більший від загальних витрат;

   2. граничний продукт праці у грошовому вираженні менший від заробітної плати;

   3. граничний продукт праці у грошовому вираженні більший від заробітної плати;

сі) величина граничного продукту праці у грошовому вираженні зростає.

3. Який із наведених факторів не впливає на еластичність попиту на ре­сурс:

   1. частка витрат на ресурс у витратах фірми;

   2. еластичність попиту на вироблену продукцію;

   3. технологія виробництва продукції; сі) правильної відповіді немає.

4. На ринку чистої конкуренції попит на працю визначається:

   1. МКР, = Р ■ МР_{;

   2. МКР] = МК ■ МР,;

   3. МКР] = Р_{; сі) МКР, = МКС.

5. Фірма наймає оптимальну кількість робочої сіпи за умови:

   1. Р, = Р МГ,;

   2. Р, = МКР,;

   3. МС = МКР,; а) МК = МКР,.

6. Прибуток фірми максішізується за умови, що:

   1. МКР, = Р_{; МКР_к = Р_к;

   2. МР_І Р_к = МР_К ■ Р,;

   3. МКР = МКС;

сі) МКР = МК - МР.

3. Підприємство, будучи монополістом у виробництві певного товару, купує ресурс на ринку з досконалою конкуренцією. Таким чином крива підприємства фірми на ресурс:

а) не може визначатися з граничним продуктом у грошовому вира­женні;

2. буде збігатися з кривою граничного продукту в грошовому вираженні тільки для тих величин останнього, які будуть перевищувати значення середнього продукту в грошовому вираженні;

3. є менш еластичною, ніж крива попиту на ресурс фірми досконалого конкурента;

(1) є горизонтальною лінією, оскільки ціна на ресурс с постійною.

10. Нехай ресурси А та В використовуються у виробництві у жорстко фіксованих пропорціях. Якщо ціна ресурсу А зросте, то піїіприсмстші Стіс використовувати:

1. менше ресурсу В внаслідок дії ефекту заміни;

2. більше ресурсу В внаслідок дії ефекту заміни;

3. менше ресурсу В внаслідок дії ефекту обсягу виробництва;

Задані

1. Функція загальної продуктивності фірми задана рівнянням 6 = 4Ш - 0,5£Л Крива попиту на продукцію фірми мас вигляд; (£ = 25 —Р. Записати рівняння попиту фірми на прашо.

2. Функція загальної продуктивності фірми задана рівнянням: <2 = 18Ь-2Ь². Записати рівняння та накреслити криву попиту фірми на працю, якщо її продукція продається на конкурентному ринку за ціною 80 грн за одиницю. Скільки робітників найме

фірма, якщо рівень заробітної плати становить 320; 480 грн у тиждень.

3. У таблиці наведені дані про величину валового продукту праці і капіталу. Обидва ресурси є змінними і купуються на конкурентному ринку. Товар реалізується також на конкурентному ринку. Ціна за годину одиниці праці становить 100 грн, за годину використання капіталу - 150 гри. ціна товару - 50 грн.

Визначити:

1. Скільки одиниць праці і капіталу повинна використати фірма, ш<>6 виробити з мінімальними витратами 9900 одиниць продукції »« иь.і величина цих витрат?

2. Скільки одиниць праці і капіталу повинна використати фірма, щоб одержати максимальний прибуток?

3. Загальний обсяг продукції, при якому фірма одержить максималь­ний прибуток, валовий дохід при цьому, валові витрати та величину максимального прибутку.

Використання ресурсів

1. Особливості ринку праці. Заробітна плата

2. Рннок землі і природних ресурсів. Економічна рента

3. Ринок капіталу і проі{ентна ставка

4. Економічний прибуток

14,1, Особливості ринку праці. Заробітна плата

Праця, на відміну від інших факторів виробництва, має унікальні особливості. Головна з них полягає в тому, що праця невіддільна від людини і передбачає присутність її власника на робочому місці (фізичну чи віртуальну) та необхідність врахування соціального та політичного аспекту.

Ринок праці - це сфера взаємовідносин продавців і покупців трудових послуг. Він охоплює як безробітних, так і зайнятих, усю сукупність робочої сили, а тому і весь спектр трудових відносин - проблеми оплати праці, умов праці, трудової мотивації, підготовки і перепідготовки кадрів, стабілізації зайнятості та ін.

Найбільш істотні особливості ринку праці такі:

І. У сучасних умовах ринок праці набуває форми ринку людсь­кого капіталу. Людський капітал - це капітал у вигляді розумових здібностей, отриманий внаслідок навчання чи/і практичного досвіду. Це - особлива форма капіталу, невіддільна від його власника, у створення якого потрібні інвестиції. Людський капітал відзначається найменшою, практично нульовою, ліквідністю, тобто здатністю перетворюватися в грошову форму. З цієї причини для інвестицій у людський капітал практично не існує ринку капіталу.

2. Велика насиченість ринку праці інституційними елементами: системою трудового законодавства, службами державного регулю­вання зайнятості, профспілками, державними програмами у сфері зайнятості та ін.

3. Важливість негрошових аспектів угод на ринку праці, спричи­нена змінами в структурі суспільних потреб у напрямку задоволення соціальних потреб та потреб самореалізації особистості.

Ці та інші особливості ринку праці проявляються через ціну ре­сурсу, яка встановлюється на ньому, тобто через заробітну плату. 'Заробітна плата - це ціна праці і, одночасно, основний вид доходу більшості родин. Вона повинна не лише задовольняти потреби про­давця робочої сили, а й членів його сім'ї.

Теорія людського капіталу передбачає, що можливість зробити роботу краще проявляється у підвищенні ставки заробітної плати. Інша і еорія, яка дістала назву теорії ефективної заробітної плати, стверджує, що підвищення заробітної плати вище від мінімуму, необхідного для іалучення кваліфікованого працівника, може значно підвищити його продуктивність, щоб збільшити прибуток.

І л л Ринок землі і природних ресурсів. Економічна рента

Загалом економічна рента - це будь-який дохід, віднесений до ниробничих затрат, який перевищує його альтернативну вартість. У нужчому значенні економічна рента - це дохід, отриманий за посе­редництвом будь-якого виробничого ресурсу, пропозиція якого строго обмежена. Фіксована кількість ресурсів відрізняє рентні платежі від інших видів доходів. Такими ресурсами із обмеженою пропозицією » ісмля та інші природні ресурси.

Для визначення земельної ренти - ціни послуг землі — припу­стимо, по-перше, що вся земля має однакову родючість, по-друге, що псі землі використовуються для виробництва лише одного виду продукції і що землю орендують на конкурентному ринку. Особливості ціноутворення на землю випливають з особливостей пропозиції землі. І якою метою не використовували б землю, її пропозиція завжди абсо­лютно нееластична. Земля не має витрат виробництва: це "безплатний і нсиідтворювальний дар природи", економіка країни має тільки певну кількість землі. Безперечно, цю землю можна зробити придатнішою

Скільки одиниць праці і капіталу повинна використати фірма, щоб одержати максимальний прибуток?

Загальний обсяг продукції, при якому фірма одержить максималь­ний прибуток, валовий дохід при цьому, валові витрати та величину максимального прибутку.

Використання ресурсів

1. Особливості ринку праці. Заробітна плата

2. Ринок землі і природних ресурсів. Економічна рента

3. Ринок капіталу і процентна ставка

4. Економічний прибуток

| Особливості ринку праці. Заробітна плата

Праця, на відміну від інших факторів виробництва, має унікальні особливості. Головна з них полягає в тому, що праця невіддільна від людини і передбачає присутність її власника на робочому місці (фізичну чи віртуальну) та необхідність врахування соціального та політичного аспекту.

Ринок праці - це сфера взаємовідносин продавців і покупців трудових послуг. Він охоплює як безробітних, так і зайнятих, усю сукупність робочої сили, а тому і весь спектр трудових відносин - проблеми оплати праці, умов праці, трудової мотивації, підготовки і перепідготовки кадрів, стабілізації зайнятості та ін.

Найбільш істотні особливості ринку праці такі:

210

2.

3.

14.

2. Велика насиченість ринку праці інституційними елементами: системою трудового законодавства, службами державного регулю­вання зайнятості, профспілками, державними програмами у сфері зайнятості та ін.

3. Важливість негрошових аспектів угод на ринку праці, спричи­нена змінами в структурі суспільних потреб у напрямку задоволення соціальних потреб та потреб самореалізації особистості.

Ці та інші особливості ринку праці проявляються через ціну ре­сурсу, яка встановлюється на ньому, тобто через заробітну плату. 'Заробітна плата - це ціна праці і, одночасно, основний вид доходу більшості родин. Вона повинна не лише задовольняти потреби про­давця робочої сили, а й членів його сім'ї.

Теорія людського капіталу передбачає, що можливість зробити роботу краще проявляється у підвищенні ставки заробітної плати. Інша і сорія, яка дістала назву теорії ефективної заробітної плати, стверджує, що підвищення заробітної плати вище від мінімуму, необхідного для залучення кваліфікованого працівника, може значно підвищити його продуктивність, щоб збільшити прибуток.

н л Ринок землі і природних ресурсів. 1 • Економічна рента

Загалом економічна рента - це будь-який дохід, віднесений до киробничих затрат, який перевищує його альтернативну вартість. У вужчому значенні економічна рента - це дохід, отриманий за посе­редництвом будь-якого виробничого ресурсу, пропозиція якого строго обмежена. Фіксована кількість ресурсів відрізняє рентні платежі від інших видів доходів. Такими ресурсами із обмеженою пропозицією • земля та інші природні ресурси.

Для визначення земельної ренти - ціни послуг землі — припу­стимо, по-перше, що вся земля має однакову родючість, по-друге, що псі землі використовуються для виробництва лише одного виду продукції і що землю орендують на конкурентному ринку. Особливості ціноутворення на землю випливають з особливостей пропозиції землі. } якою метою не використовували б землю, її пропозиція завжди абсо­лютно нееластична. Земля не має витрат виробництва: це "безплатний і мсиідтворювальний дар природи", економіка країни має тільки певну кількість землі. Безперечно, цю землю можна зробити придатнішою

для використання завдяки очищенню, дренажу або іригації. Проте все це поліпшує якість землі, однак не змінює її кількості. Більше того, збільшення площі використовуваної землі становить незначну частку загальної кількості землі і тому не суперечить основному аргументові, що пропозиція землі та інших природних ресурсів фактично обмежена.

К

Фіксований характер пропозиції землі та інших природних ресурсів означає, що попит - єдиний реальний чинник, що визначає земельну ренту, оскільки пропозиція є пасивною. У такому випадку крива по­питу для споживачів є кривою граничного продукту, вираженого у грошовій формі. Попит на землю визначають ті ж чинники, що виз­начають попит на інші ресурси: це ціна продукції, вирощеної на цій землі, продуктивність землі і ціни інших ресурсів, які поєднуються із землею.

Крива пропозиції неземельних ресурсів висхідна, а це означає, що ціни, які платять за такі ресурси, виконують спонукальну функцію. Висока ціна стимулює збільшення пропозиції, а низька ціна спонукає до її зменшення.

Однак інша ситуація із землею. Рента не виконує ніякої стимулюючої функції, бо сукупна пропозиція землі незмінна. Ренту можна було б скасувати, і це ніяк не позначилося б на виробничому потенціалі економіки. З цієї причини економісти розглядають ренту як надлишок, тобто як плату, яка не- потрібна в тому розумінні, що вона не забезпечує наявності землі в економіці.

З

Отже, хоча земля є безплатним даром природи і не має, з точ­ки зору суспільства в цілому, витрат виробництва, рентні платежі індивідуальних виробників є витратами. Сукупна пропозиція землі завжди буде існувати для суспільства в цілому, навіть коли за її викори­

стання не виплачується ніякої ренти. Проте, з точки зору окремих фірм і підприємств, земля має альтернативні напрями використання, отже, фірми та галузі повинні здійснювати платежі, щоб не допустити іншого застосування землі. За визначенням, такі платежі є витратами.

14,3, Ринок капіталу і процентна ставка

Капітал є виробничим ресурсом тривалого використання. Під капіталом прийнято розуміти всі засоби виробництва, створені людьми з метою збільшення виробництва товарів та послуг. Останнім часом отримала загальне визнання ідея про те, що капіталом с будь-який актив, фізичний чи людський, який володіє здатністю генерувати потік доходів.

Капітал створюється за рахунок заощаджень, які ібільїпують можливості споживання в майбутніх періодах унаслідок відносного скорочення поточного споживання.

Розрізняють дві основні форми капіталу.

• фізичний капітал, який являє собою запас виробничих ресу|>еін, необхідних для виробництва різноманітних благ (машини, інструменти, будівлі, споруди, засоби пересування, кіннси сировини);

• людський капітал.

Виділяють дві основні форми виробничого капіталу - оснонннй та оборотний.

Капітал являє собою деякий однорідний фонд, тобто фонд це величина капіталу в даний момент часу.

Дохід від капіталу може набувати форми прибутку або процентної ставки.

Процентна ставка - це ціна, яку платять за використання грошей. Тобто, процентна ставка - це кількість грошей, яку потрібно заплатити і а використання однієї гривні упродовж року. Слід взяти до уваги, що гроші не є економічним ресурсом. Гроші самі нездатні виробляти това­ри або послуги. Підприємці купують можливість застосування грошей. Використовуючи грошовий капітал, керівники підприємств купують фізичні капітальні блага. Процент звичайно розглядають як відсоток під кількості позичених грошей, а не як абсолютну величину.

Загальний попит на гроші містить попит на гроші для операцій і попит на гроші як на активи. Операційний попит перебуває в прямій

залежності від рівня номінального ВВП, тоді як попит на активи - в оберненій залежності від процентної ставки. Крива загального по­питу на гроші, що характеризує залежність від процентної ставки, спадна. ;

З

Рис. 14.2. Визначення процентної ставки

Пропозиція грошей є вертикальною лінією за припущення, що керівна кредитно-грошова установа встановлює певний обсяг грошової маси (пропозиція грошей) незалежно від ставки процента. В точці пере­тину кривої попиту на гроші і кривої пропозиції грошей визначають рівноважну ставку процента.

В аналізі ролі процентної ставки в ухваленні інвестиційних рішень припускається, що немає інфляції. Проте якщо інфляція, то слід розрізняти грошову, або номінальну, процентну ставку, і реальну процентну ставку. Номінальна процентна ставка - це ставка про­цента, що виражена в грошових одиницях поточної вартості. Реальна процентна ставка - це ставка процента, що виражена у грошових оди­ницях, скоригованих на інфляцію. Реальна процентна ставка дорівнює номінальній мінус рівень інфляції.

Саме реальна, а не номінальна ставка має критично важливе зна­чення при ухваленні інвестиційних рішень.

Хоч задля простоти економісти нерідко оперують однією про­центною ставкою, фактично в економіці існує ціла низка процентних ставок. Причинами такого широкого діапазону коливання процентних ставок є:

1. Ризик, який відіграє важливу роль у рівні процентної ставки по наданій позиції. Чим вища ймовірність того, що позичальник може не повернути позику, тим вищий процент призначить позикодавець для компенсації свого ризику.

2. Тривалість, або термін, на який надають позику, також шшніиг на процентну ставку. За інших рівних умов, довгострокові пшики надають звичайно за вищими процентними ставками порівняно » ко­роткостроковими. Річ у тім, що кредитори довгострокової пшики відчувають відомі незручності і можуть зазнати фінансових чбшкін унаслідок відмови від альтернативного використання своїх грошем упродовж тривалого періоду.

3. Розмір позики. Для двох позик, наданих на однаковий термін та з однаковим ступенем ризику, процентна ставка звичайно вища т меншу з цих позик, бо адміністративні витрати на велику і на дрібну позики приблизно однакові в абсолютному виразі.

4. Оподаткування.

5. Вади ринку, спричинені розміщенням фірми чи її можливостя­ми.

Для полегшення аналізу всієї структури процентних ставок економісти говорять про чисту ставку процента. Така ставка найбільше наближена до процента, що виплачується на довгострокові, практично безризикові, облігації.

Процентна ставка є винятково важливою ціною, бо вона одночасно ипливає і на рівень, і на структуру виробництва інвестиційних товарів. Крім того, процентна ставка розподіляє грошовий капітал і фізичний капітал між різними фірмами та інвестиційними проектами. Вона також розподіляє наявну пропозицію грошей між тими інвестиційними про­ектами, очікувана прибутковість яких достатньо висока, щоб гаранту­вати виплату наявної процентної ставки. Процентна ставка розподіляє гроші та фізичний капітал між тими галузями, в яких вони будуть найпродуктивнішими і, отже, найприбутковішими.

14 4 Економічний прибуток

Як і у випадку з рентою, економісти тлумачать прибуток у вуж­чому розумінні, ніж бухгалтери. Для бухгалтера "прибуток" — це те, то залишається від загального виторгу фірми після сплати окремим особам та іншим фірмам вартості матеріалів, капіталу і праці, які от­римала фірма. Для економіста таке тлумачення прибутку надто широке і, о і же, двозначне. Складність, з позиції економіста, полягає тому, що 0> м алтерське тлумачення прибутку враховує лише явні витрати, тобто платежі фірми зовнішнім постачальникам. Це тлумачення залишає поза увагою неявні витрати, тобто платежі за аналогічні ресурси, якими володіє сама фірма і які вона використовує. Іншими словами, бухгал­терське тлумачення прибутку не враховує неявні витрати на заробітну плату, ренту і процент. Економічний, або чистий, прибуток - це те, що залишається після вирахування усіх альтернативних витрат, - і яв­них, і неявних витрат на заробітну плату, ренту, процент та нормальний прибуток - із загального виторгу фірми. Економічний прибуток може бути або додатною величиною, або від'ємною величиною (збитки).

Економіст розглядає прибуток як віддачу на дуже специфічний вид людського ресурсу - підприємницькі здібності. Підприємець виконує такі функції: 1) виявляє ініціативу, щоб поєднати ресурси у виробництві товару або послуги; 2) ухвалює основні нешаблонні рішення в управлінні фірмою; 3) запроваджує нововведення у формі нових продуктів або технологічних процесів; 4) несе відповідальність за економічний ризик, пов'язаний з цими функціями.

Частину віддачі на зусилля підприємця називають нормальним при­бутком. Це мінімальний дохід, або платня, що потрібні для утримання підприємця у певній конкретній сфері виробництва. Виплата цього нормального прибутку є витратами. Проте відомо, що загальний виторг фірми може перевищувати її загальні витрати. Цей надлишок, який не є витратами, бо він перевищує нормальний прибуток, потрібний для утримання підприємця в галузі, - привласнює підприємець. Підприємець є претендентом на цей надлишок.

Економісти висувають різні теорії стосовно можливості існування цього надлишку, або економічного прибутку. Ці пояснення зводяться до: 1) ризику, на який наражається підприємець, що функціонує в динамічному, а отже, у невизначеному середовища, або який здійснює нововведення; 2) можливості здобуття монопольної влади.

В досконало конкурентній статичній економіці чистий прибу­ток дорівнював би нулю. Під статистичною економікою розуміємо таку економіку, в якій усі основні параметри - пропозиція ресурсів, технологія і смаки споживачів - постійні та незмінні. Статична економіка - це економіка, в якій не відбувається змін, тобто усі по­казники витрат і дані про пропозицію, з одного боку, та дані про попит і виторг, з іншого, є постійними.

За статичної природи вказаних даних економічне майбутнє повністю прогнозоване, і, отже, немає економічної невизначеності.

Усі результати заходів у сфері цін і виробництва можна передбачи­ти. Але найважливіше те, що статичний характер такого суспільства виключає інноваційні зміни.

Поняття чистого економічного прибутку в статичній конкурентній економіці підводить до висновку, що прибуток пов'язаний з динамічною природою реальної економіки й притаманної їй невизначеності. Дже­релами економічного прибутку є інновації, нестрахований ризик і наявність певного ступеня монопольної влади.

У динамічній економіці майбутнє завжди невизначене. Це означає, що підприємець повинен ризикувати, тому прибуток можна розглядати частково як винагороду за ризик.

Нестрахований ризик - це головним чином неконтрольовані та непередбачувані зміни у виторгу та витратах, з якими стикається фірма. Деякі з цих нестрахованих ризиків походять з непередбачуваних змін у загальному економічному середовищі. Фаза піднесення приносить значні прибутки більшості фірм; депресія означає великі збитки. Крім того, у структурі економіки безперервно відбуваються зміни. Навіть за умов повної зайнятості й відсутності інфляції зміни завжди відбуваються у смаках споживачів, технології та пропозиції ресурсів. Отже, прибутки та збитки можна пов'язувати із нестрахованим ри­зиком, що виникає внаслідок циклічних, структурних і політичних змін в економіці.

Інновація пов'язана з ініціативою підприємця. Ділові підприємства свідомо запроваджують нові методи виробництва і розподілу, щоб знизити витрати виробництва й освоїти нові види продукції з метою збільшення надходжень. Підприємець свідомо намагається змінити співвідношення витрат і виторгу, щоб отримати більший прибуток. Однак невизначеність знову змінює ситуацію. Незважаючи на постійні дослідження ринку, виробництво нових продуктів або модифікація наявних можуть виявитися економічно невиправданими.

Терміни для повторення

Економічна рента

Капітал

Фонд

Прогіентна ставка

218 Розділ V. Ринок ресурсів та розподіл доходів

Номінальна проі{ентна ставка Реальна процентна ставка Економічний (чистий) прибуток

Тести

1. Якщо номінальна процентна ставка становить 12%, а рівень інфляції— 8%, то реаіьна прог^ентна ставка дорівнює:

2. Економічний прибуток - це: а) різниця між загальним доходом та економічними витрата­ми;

2. загальна сума надходжень;

3. різниця між загальним доходом та загальними витратами; сі) різниця між явними та неявними витратами.

   3. Економічна рента — це дохід, який:

      1. одержує власник будь-якого ресурсу;

      2. одержують продавці від продажу землі;

      3. виплачується за користування ресурсами, кількість яких обмежена; сі) одержують від продажу ресурсів.

   4. Ціна землі залежить від:

      1. величини економічної ренти;

      2. ставки банківського процента;

      3. доходу покупця; сі) бажання продавця.

   5. Процентна ставка не залежить від:

      1. терміну позики;

      2. ступеня ризику;

      3. розміру позики;

сі) усі відповіді правильні.

3. Що з перерахованого нижче може призвести до зменшення попиту на землю:

   1. зниження родючості землі;

   2. зростання процентної ставки;

   3. зменшення процентної ставки; сі) правильної відповіді немає.

4. Якщо рента зростає, то:

   1. попит на землю зменшується;

   2. попит на землю зростає;

   3. зростає банківський процент; сі) правильної відповіді немає.

5. Якщо пропозиція ресурсу абсолютно нееластична, то економічна та:

   1. дорівнює нулю;

   2. дорівнює ціні ресурсу;

   3. дорівнює сумі плати за ресурс; сі) усі відповіді неправильні.

6. Зміни у рівні реальної заробітної плати можна визначити, іісішш шнічч зміни рівня номінальної заробітної плати та зміни:

   1. норми прибутку;

   2. тривалості робочого дня;

   3. ставок оподаткування;

сі) рівня цін на товари на послуги.

3. На графіку зображено ринок праці. Якщо мінімальна зарплата становить на рівні Р_п, то це призведе до того, що:

   1. зайнятість зросте від А до В;

   2. зайнятість зменшиться від С до В;

   3. будуть наймати робітників у кількості ВС;

сі) робітники в кількості СА стануть безробітними.

Література

Кемпбелл Р. Макконнелл, СтенліЛ. Брю. Аналітична економія. Принципи,

проблеми і політика. Ч. 2. Мікроекономіка. - Львів: Просвіта, 1999. Роберт С. Піндайк, Деніел Л. Рубінфелд. Мікроекономіка. — К.: Основи, 1996.

ЗдванДж. Долан, Дейвид Е. Линдсей. Рьінок: микрозкономическая модель. -С.-Пб., 1992.

ВечкановГ. С„ ВечкановаГ. Р. Микрозкономика. - СПб.: Питер, 2001

Семюелсои, Пол А., Нордгауз. Вільям Д. Мікроекономіка / Пер. з англ. - К.: Основи. 1998.

СимкинаЛ. Г., Корнейчук Б. В. Микрозкономика. — СПб: Питер, 2002. Слухай С. В. Довідник базових термінів та понять з мікроекономіки. - К.: Лібра, 1998.

Аналітична економія: макроекономіка і мікроекономіка: Навч. посібник: у 2-х кн./ За ред. С. Панчишина і П. Островерха. - Кн. 2: Мікроекономіка. -4-те вид., випр. і доп. — К.: Знання, 2006.

Ястремський О. /., Гриценко О. Г. Основи мікроекономіки: Підручник. - К.: Товариство "Знання", 1998.

Зміст

Від авторів

ОСНОВНІ ЗАСАДИ МІКРОЕКОНОМІКИ 2

3.5. 37

РОЗДІЛ II споживання 35

Розділ Ш »™^ЦІВОТА 67

Теорія виробництва 67

І, Витрати виробництва 86

РИНКОВІ СТРУКТУРИ ТА РІВНОВАГА ФІРМИ 103

Ринкові структури 103

Максимізація прибутку і кон­куруюча пропозиція 109

Влада над ринком: монополія та монопсонія 131

Монополістична конкуренція 178

Ргші її V ^РИНОК РЕСУРСІВ ТА ШД1Л V РОЗПОДІЛ ДОХОДІВ 191

, Монополістична конкуренція 191

Використання ресурсів 208

Використання ресурсів 210

1. Визначити комбінацію праці та капіталу, яка мінімізу­ватиме витрати виробництва, якщо відома така інформація про виробничий процес: 6 ⁼ І-^2/3 К^1/3, ()= 2, Р_ь = 1, Р_к = 4. Записати рівняння та побудувати ізокванту та ізокосту.

2. Для функції загальних витрат: ТС = 200 + 8() + 100^і за­писати функції змінних, постійних, середніх загальних, середніх змінних, середніх постійних та граничних витрат; визначити величину середніх постійних витрат при 6 = 10; 20, змінних

витрат при б = 50, граничних витрат при () = 35.

3. Визначити витрати виробництва, якщо відомо, шо виробник досягає

рівноваги, і його виробнича функція має вигляд: (? = Ь°'⁵К"-⁴ а також відома

така інформація: Ь = 10, Р_ь = 250 гри, Р_к = 1000 грн.

1. Визначити прибуток та виробничий надлишок фірми, що працює умовах чистої конкуренції, якщо постійні витрати становлять 50, середні змінні витрати а ус = 20 + 2(), р = 40.

2. Визначити точки беззбитковості та величину максималь­ного прибутку фірми, яка працює в умовах чистої конкуренції, якщо ціна на її продукцію становить 25 грн, середні змінні ви­трати становлять: а ус = 17 + 2(), - постійні витрати фірми - рс = 6.

1. Монополіст продає 250 одиниць товару за ціною 40 грн за кожну. 251 одиницю товару він продасть тільки при зниженні ціни до 38 грн. Якою буде величина граничного доходу від про­дажу 251 одиниці продукції:

1. 2 грн (40 - 38);

2. 38 грн;

3. 462 грн (250*40-251*38); сі) -462 грн (251*38 -250*40).

2. Яке з тверджень є правильним:

1. монопольне становище на ринку завжди гарантує беззбиткову діяльність;

2. монополіст завжди встановлює найвищу ціну;

3. монополіст зажди виробляє таку ж кількість продукції, як і за умов досконалої конкуренції;

сі) монополіст встановлює ціну, при якій прибуток максимізується.

3. Цінова дискримінація — це:

1. продаж одного і того ж товару за різними цінами різним групам покупців;

2. дискримінація в оплаті праці;

3. підвищення цін на товари більш високої якості; сі) зростання цін на дефіцитні товари.

4. У довгостроковому періоді рівновага на монопольному ринку означає, що товари продаються за цінами, які:

1. дорівнюють граничним витратам;

2. дорівнюють граничній виручці;

3. перевищують граничні витрати; сі) дорівнюють середнім витратам.

5. На відміну від конкурентної фірми монополіст:

а) може встановлювати будь-яку ціну;

1. Крива попиту на продукцію монополіста задана рів­нянням: р

() = 75- --— Задачі 4

Середні змінні витрати постійні і становлять 100, а постійні витрати - 50. Визначити ціну та обсяг, які максимізуватимуть прибуток монополіста та максимальний прибуток фірми.

3. Фірма є монополістом і володіє двома заводами, витрати яких задані рівняннями: ТС_/ = 0,010.^, ТС₂ = 1000 + б(?₂. Крива попиту на товар фірми задана рівнянням: (? =1000 - 10Р. Визначити максимальний прибуток фірми за умови, що фірма може використовувати або два заводи, або один із двох заводів.

4. Якщо фірма призначає ціну з метою максимізації прибутку і одержує маржу в розмірі 45%, якою є еластичність попиту за цієї ціни? Якщо еластичність попиту за ціною становить - 6, то яку маржу фірма встановить, щоб максимізувати прибуток?

5. Фірма є монополістом із загальними витратами: ТС= 10(). Визначити, яку ціну встановить фірма, якщо коефіцієнт цінової еластичності становить -5.

6. Крива середньої виручки монополіста задана рівнянням: Р= 100-0,1(2 Граничні витрати становлять 50, постійні -3000.

а) Визначити максимальний прибуток монополіста.

1. Особливість олігополії полягає в тому, що:

1. рішення про обсяг виробництва та ціну продукції фірма приймає з урахуванням можливої реакції конкурентів;

2. олігополіст не прагне до максимізації прибутку;

3. в олігопольній галузі продукція диференційована;

сі) крива попиту на продукція олігополіста не збігається з кри­вою граничного доходу.

1. Монополіст може вести виробництво при постійних середніх загальних витратах: АТС = 5. Крива ринкового попиту задана рівнянням: £> = 25 - 1/2Р.

1. Обчислити прибуток монополіста.

2. Нехай на ринок виходить друга фірма і ()- обсяг виробницт­ва першої, <2, другої фірми. Тоді + (), = 25 -1/2Р. Припу­скаючи, що витрати другої фірми відповідають витратам першої фірми, записати функцію прибутку кожної фірми, криві реакції

обох фірм, визначити прибутки кожної фірми.

2. На ринку функціонують дві фірми. Припустімо, кожна фірма вибирає рівень виробництва, що максимізує прибуток, за умови, що обсяг вироб­ництва його конкурента фіксований. МС₁ =МС = 15; РС = РС, = 10. Крива ринкового попиту має вигляд: () + ()₂ = 48 — 2Р.

1. Визначити прибутки обох фірм.

2. Визначити величину прибутку кожної фірми, якщо фірма №1 першою приймає рішення щодо обсягу виробництва.

3. На ринку функціонують дві фірми. Функція ринкового попиту задана рівнянням: Р = 250 - 4(2, (? = <2₍ + (Про витрати фірм існує така інформація: МС₎ ~МС, =АТС=АТС, = 50. Обрахувати максимальні прибутки обох фірм, якщо відомо, що <2₁ = 12,5; 20.

4. Дві фірми конкурують між собою, вибираючи потрібну ціну. їхні функції попиту мають вигляд відповідно: О^ ЗО- 4Р₁ + 2РЦ =30- 4Р₂ + 2Р_Ґ МС₁ = МС₂ = 0.

1. Припустімо, обидві фірми призначають ціни одночасно. Знайти наслідкову точку рівноваги за Нешем. Яким буде розмір прибутку кожної фірми.

2. Припустімо, фірма №1 першою призначає свою ціну. Визначити нові величини прибутку кожної фірми.

5. Припустімо, на ринку функціонує одна фірма. Крива ринкового попиту задана рівнянням: Р = 500 - 9,5(1. Про витрати фірми існує така інформація: РС = 0; МС = <2

З рисунка видно, що мінімум довгострокових АТС, точкаМ, у якій довгострокові МС перетинають довгострокові А ТС, розміщена правіше від точки Е, якій відповідає обсяг виробництва, що максимізує при­буток у тривалому періоді (?,. Ефективність залучених у виробництво ресурсів досягається тоді, коли середні витрати у довгостроковому періоді мінімальні. Така ефективність буде досягнута за обсягу ви­робництва , який відповідає мінімуму довгострокових середніх

1. Попит на ресурс залежить від:

1. попиту на продукцію, що виготовлена за допомогою цього ресурсу;

2. продуктивності цього ресурсу;

3. зміни цін на інші ресурси; сі) усі відповіді правильні.

2. Якщо зростає частка витрат на ресурс у витратах фірми, то еластичність попиту на і/ей ресурс:

1. збільшується;

2. зменшується;

3. залишається незмінною;

1 У галузі з досконалою конкуренцією після встановлення довгострокової рівноваги працювало 285 фірм з однаковою функцією загальних витрат: тс = 2(у —12()² + 35<2 Внаслідок зростання галузевого попиту фірми збільшили

1 Фірма має два заводи, витрати яких задані рівняннями: ТС_І = №()* +100; ТС₂ = 20()₂^{2 +} -250. Крива попиту на товар фірми задана рівнянням: Р = 600 — 10(), Ц = ^ + (.? Визначити максимальний прибуток фірми за умови використання обох заводів.